пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"200523
09.09.2005 | Інна Сухорукова, м. Харків

З ким бореться Міністр охорони здоров’я – з хворими чи лікарями?

   

 «Социализм – это учет и контроль» – саме ця формула розвиненого радянського охренізму кийками вбита у голови всіх, хто повною мірою ковтнув «самого передового» державного устрою. Спадає на думку, що дехто з міністрів нового уряду хоче зробити наш сьогоднішній устрій ще передовішим.

Це, перш за все, наше наполегливе Міністерство охорони здоров’я. На листи з воланням про необхідність введення страхової медицини п. Поліщук та його зами вперто не відповідають. Мабуть, думають, що це буржуйська вигадка. Замість МОЗ цю ідею взяла на озброєння Республіканська партія України, пропонуючи створити медицину трьох рівнів: безоплатну – для незаможних та соціально незахищених громадян; страхову – для середнього класу і платну – для заможних. Політичні лозунги – це одне, а знання теми – це інше. Адже страхова медицина і є медициною багаторівневою: безоплатна для соціально незахищених, а далі залежно від доходів. У різних країнах використовуються різні системи страхової медицини. Вивчай досвід, враховуй особливості України і втілюй в життя. Бо іншого шляху, щоб мати сучасний рівень медичного обслуговування, немає. І всі нормальні країни тільки так і живуть. Не підходить досвід найзаможніших країн, то може підійдуть такі системи охорони здоров’я як у Туреччині, чи в Греції, чи в Ізраїлі.

А тепер, помріявши, зупинимось і глянемо на всі ці досвіди очами Міністра охорони здоров’я п. Поліщука і запитаємо – «а навіщо?» Навіщо голову ламати, коли можемо налагодити такий ріднесенький, милий серцю «учет и контроль».

Інакше не можна пояснити черговий апокриф Міністерства охорони здоров’я, який, на мою думку, в 100 разів абсурдніший за всі попередні.

Ті, хто як ми, мали справу із скаргами громадян на обмеження доступу хворих до так званих «прекурсорів» (сібазону, тазепаму, рудотелю тощо), знають, як це вдарило по хворим і лікарям, як звузило можливості надання медичної допомоги, перш за все, неврологічним хворим. За «Основами медичного законодавства» пацієнт, як і скрізь в демократичних країнах, може обирати лікаря, але в Україні лікарі стаціонарних закладів взагалі не мають права виписувати рецепти, навіть, Ф-1, не кажучи вже про Ф-3. І далеко не всі лікарі поліклінік мають право виписувати рецепти за формою Ф-3, та ще й на отримування бланків рецептів Ф-3 поліклініка повинна отримати спеціальну ліцензію. І більшість головних лікарів поліклінік не хочуть мати цей «головний біль» не тільки з отриманням ліцензії, а й веденням спеціальних звітів , перевірками і т.і.

Ось і звертаються до нас люди похилого віку зі скаргами, що попри нагальну щомісячну потребу, транквілізатори їм виписують два рази на рік. Про ампульовані форми сібазону та реланіуму – протисудомні засоби, які інколи є єдиними ліками, які допомагають хворому, краще помовчати, бо просто не вистачає слів. Ми вже писали про страждання родини, де син інвалід армії, який страждає епілептичними нападами після травми, отриманої в армії. В родині працює один батько, бо мати не може залишити сина одного вдома. Єдине, що допомагає вижити в злиднях – це город у селі поблизу Харкова. Але й туди родина не може поїхати разом, бо тільки за місцем прописки «Швидка допомога» може зробити ін’єкцію сібазону, який знімає епілептичний напад. Тобто, хвора людина прив’язана до хати через безглуздий і злочинний наказ «Про обіг прекурсорів» і через недосконалу систему медичної допомоги.

Наслухавшись цих історій досхочу, як ми зраділи, коли прийшло нове керівництво МОЗ – кому, як не новій владі виправляти злочинні дурощі влади попередньої. І отримали, як кажуть, по повні програмі. Тепер не те, що прекурсори, а й анальгетики, будуть по декілька пігулок за рецептами відпускати. І лікарі тільки і знатимуть, що будуть виписувати рецепти та списувати надлишки паперу! Який там огляд та лікування хворих! І лікар потрапляє між коліщатками цієї бездумної задумки – бо на кожного хворого є норма часу, яка і так заважає сумлінному лікарю працювати, тобто лікувати, а тепер ще під дверима очікується черга громадяни, які будуть кричати: «Мені тільки рецепт виписати!»

І суспільство повинне розуміти – все це тільки призведе до росту корупції у медичних та фармацевтичних закладах та зростанню обсягу торгівлі на «чорному ринку» медпрепаратів. Саме так сталося після появи наказу МОЗ № 356 від 18.12.1997 р. «Про обіг прекурсорів» – на «чорному ринку» зросли ціни і збільшився обіг сібазону, реланіуму та інших препаратів. І кількість наркоманів після втілення в життя цього наказу не зменшилася, а збільшилася. Тож виходить, що пан міністр заохочує інтереси ділків «чорного ринку»?

Давайте змоделюємо варіанти розвитку подій. Найцікавішим в них є те, що свої потойбічні вправи МОЗ виправдовує тим, що так роблять в Європі. Та бач, міфи про суцільно «рецептовану» Європу для нас не підходять. Бо там діє страхова медицина, і рецепт є не тільки медичним, а й фінансовим документом для страхової компанії або лікарняної каси. Як правило, пацієнту, який має медичну страховку, лікар виписує рецепт, за яким громадянин ліки отримує безкоштовно або за невеличку доплату.

Таким чином, страхова компанія спрямовує лікарські засоби до хворого, відстежує їх якість і доступність. Бо на коштовних і малоефективних засобах компанія буде нести додаткові втрати. Лікар в цьому випадку – теж під контролем і фармацевтів, і страхової компанії або лікарняної каси. При цьому безліч знеболюючих, антідіарейних, контрацептивних препаратів, сорбентів можна купити в будь-якій аптеці без рецепта. Це все, як правило, легкі засоби без суттєвих побічних дій.

А нас при відсутності діючого контролю чекає, на мій погляд, от що:

1. Лікарі спокійненько домовляться з фармацевтами, і будуть виписувати найдорожчі ліки – і спробуйте когось на цьому спіймати.

2. Черги в поліклініках сягнуть за чисельністю черг за ковбасою при т.Брежневі, і хворі будуть безкінечно стовбичити в них. Або вони підуть на «чорний ринок», якщо в них є гроші, або заплатять фармацевту в аптеці чи лікарю за виписку декількох рецептів відразу.

Отже, на додаток до цього наказу МОЗ повинен видати ще один – наказ про створення медичної міліції – за аналогом податкової. Кількість таких медичних міліціонерів повинна дорівнювати кількості хворих, бо щоб все було згідно з наказом № 360, кожного хворого треба буде водити за руку до поліклініки, з поліклініки – в аптеку. Тобто основна теза п.Поліщука про боротьбу з самолікуванням провалиться «з тріском», а усілякі ворожки, целітелі, «бабки» та чаклуни разом з екстрасенсами зберуться, скинуться і поставлять п. Поліщуку пам’ятник при житті.

3. Як написано вище, хворі, що мають якісь кошти, підуть до приватних медичних закладів, незаможні – до «бабок» та «дідів». А от більшість сільських жителів не поїдуть нікуди. Бо з села часто до більш-менш забезпеченого аптечного пункту один раз дістатися важко, а за кожною пігулкою взагалі не наїздишся. Створення аптечок при фельдшерських пунктах – дуже сумнівна процедура, бо на кожний випадок ліками не напасешся, а машин «Швидкої допомоги» на селі зазвичай не вистачає. А от лікарняні каси миттєво просуваються у найвіддаленіші села, бо зацікавлені в кількості клієнтів і мають пільги за роботу в більш важких умовах.

4. І ще про одну геніальну тезу п. Поліщука – про посилення відповідальності лікарів. Та відповідальний лікар, якщо йому ніколи буде хворими займатися, а він повинен буде тільки папірці виписувати, та звіти писати про використання бланків, збіжить зі свого державного медичного закладу будь-куди. А от невідповідального, як я вже вище писала, не проконтролюєш таким чином аж ніяк.

І почнеться в нас таке, що й в страшному сні не насниться. І будемо змушені визнати, що черговий раз потрапили в халепу, чи на ті ж граблі наступили. От і виходить за безсмертною тезою п. Черномирдіна: «Хотели как лучше, а получилось как всегда.»

Інколи здається, що деякі міністри і можновладці навмисно роблять речі, які невідворотно викличуть обурення їхньою діяльністю більшої частини населення, відштовхнуть від нової влади навіть відданих її прихильників.

А може все простіше? Призначені міністрами в революційній гарячці адміністратори ніколи ними не були, а головне – і не можуть ними бути? І тоді постає питання: чому міністерства знаходяться у вільному плаванні, чому їх резонансні дії ніхто не рецензує і вчасно не виправляє. Адже є віце-прем’єри, прем’єр-міністр?

Прикро… Бо медицина не менш стратегічна галузь, ніж боротьба із злочинністю. А сьогодні стан нашої медицини загрожує національній безпеці не менш, ніж нереформовані СБУ або міліція. Скоро ми будемо потребувати акцій ВОЗ з медикаментами, гвинтокрилами, польовими шпиталями, як в Гвінеї чи Конго.

Все це називається – дожилися! Атак все у нас, як в Європі – за рецептом.

Тільки хто його, в біса, виписує той рецепт?

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори