пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"200525
20.09.2005 | Юрій Моторний, м. Полтава

Влада і підприємці: рух назустріч чи в різні боки?

Схожі повідомлення

Щодо Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»

Скарга на бездіяльність генеральної прокуратури України, що порушує права громадян

Правосуддя визначило: виконувати положення закону України «Про свободу пересування та вільне обрання місця проживання в Україні» не обов’язково

Завдання, функції, права і принципи діяльності правозахисних організацій

Виклад фактів №12. Комітет ліквідації расової дискримінації. Расова дискримінація: Діяльність Оpганізації

Державна пенітенціарна служба України та рекомендації Європейського комітету з запобігання катуванням (аналіз доповіді про візит 2013 року)

Хто підставив Президента? (оновлено)

Діяльність Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини

Нетолерантна діяльність та організації в Україні. Результати соціологічного дослідження

Права людини в дитячих медичних установах та в ди-тячих психіатричних лікарнях

   

Наміри держави створити максимально сприятливі для розвитку підприємницької діяльності умови треба тільки вітати. Та чи завжди ці наміри збігаються з сьогоднішніми реаліями? Як не прикро, але багато гордієвих вузлів на шляху до реального послаблення сьогоднішнього «зашморгу» на шиї того ж таки підприємця до цього часу не розрубані.

Візьмемо до прикладу наступні приклади.

Частина підприємців, дотримуючись чинного законодавства, звертаються до санітарно-епідеміологічних станцій (далі – СЕС) з проханням провести певні дослідження продукції чи виконати інші види робіт і послуг. Між ними та СЕС укладаються угоди в яких, крім інших питань, передбачено розмір оплати. З метою врегулювати питання цін на послуги 27.08.2003р.прийнято Постанову Кабміну № 1351 «Про затвердження тарифів (прейскурантів) на роботи і послуги СЕС». Оскільки у вказаному документі не зазначено, включено в тариф ПДВ чи ні (СЕС являються платниками ПДВ), то постало питання про отримання відповідного роз’яснення, яке 15.09.2003 р. за № 8101/5/15-2416 надала Державна податкова адміністрація України (далі – ДПА). У документі вказано: «Враховуючи те, що тарифи (прейскуранти) на роботи і послуги, що виконуються закладами СЕС затверджені постановою КМУ за № 1351 без врахування ПДВ то при здійсненні зазначених операцій до ціни необхідно додавати цей податок». Крім того, Міністерство охорони здоров’я листом від 17.09.2003 р. за № 100368/1154 також вказало на необхідність нарахування та стягнення ПДВ. З цього часу проблема була начебто вирішена.

Але восени 2004 року працівниками Державної інспекції з контролю за цінами було перевірено порядок формування та застосування тарифів на роботи і послуги, які виконуються і надаються за плату у 2003 – 2004 р.р. «закладами СЕС. На думку фахівців інспекції, нарахування ПДВ у розмірі 20% па вказаний у Постанові тариф с незаконним. Для підтвердження такого висновку отримано роз’яснення Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України (далі – Мінекономіки) від 17.12.2004 р. (через 2 - 3 місяці після численних перевірок) № 32/6-6/5549-10, в якому зазначалося, що до вказаного у Постанові № 1351 тарифу ПДВ включено, а тому нарахування безпідставні. Саме посилаючись на останній документ Інспекції, подали спочатку претензії про застосування економічних санкцій, а потім позови до господарських судів.

Отже, своїми діями (роз’ясненнями) ДПА, МОЗ та Мінекономіки створили передумови конфлікту, який триває. З лютого 2005 р. СЕС фактично паралізовані, оскільки жодна з організацій не відкликала своє роз’яснення. Бухгалтери організацій не знають, яким чином нараховувати розмір плати. Адже в будь-якому випадку наступлять санкції: чи то ДПА, чи Інспекції. Підприємці та підприємства у цей час, не маючи відповідних дозволів, припинили роботу чи працюють на власний ризик.

Не мають єдиної точки зору при розгляді позовів Інспекцій також господарські суди. Одні з них відмовляють у задоволенні вимог, але інші – задовольняють. Окремі справи вже перебувають на розгляді апеляційних судів, які також оцінюють обставини по-різному.

Безперечно, крапку у цих справах поставить згодом Вищий Господарський чи Верховний Суд України. Але хто і якими чином оцінить величезні витрати, які понесли сторони: оплату мита, інформаційних послуг, вартості проїзду, канцтоварів сторін згаданого конфлікту, послуг юристів тощо? Хто порахує нервові втрати головних лікарів СЕС та бухгалтерів? Врешті-решт, результатом конфлікту є втрата владою авторитету, адже саме вона своїми діями спровокувала спірні відносини. Чи не простіше було б провести спільне засідання МОЗ, Державної інспекції з контролю за цінами, ДПА, СЕС та Мінекоміки на якому б виробили спільну позицію з вказаного питання. Поки що ж, як кажуть в Україні - «Пани б’ються, а в «мужиків «чуби тріщать !» .

Іншим негативним прикладом стосовно підприємців знову маємо дії тієї ж ДПАУ.

Згідно з ст. 47 Закону «Про держбюджет України на 2005 р.» встановлено збільшення вартості торгового патенту на здійснення діяльності з обміну готівкових валютних цінностей і з надання послуг у сфері грального бізнесу. Закон вступив у дію з 01.01.2005 р. Ним внесено зміни до Закону «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності «від 23.03.1996 р. Не встигли висохнути чорнила на документах як ДПАУ направила лист від 05.01.05 р. за № 202/7/15-1217, яким зобов’язала, платників податків, що внесли плату за патент за перший квартал 2005 р., зробити перерахунок і доплатити різницю у вартості патентів. Наголошувалося: за умови доплати пеня на суму недоплати нараховуватися не буде. Підприємці, зайняті у вказаних сферах, з метою уникнення економічних санкцій та для продовження діяльності змушені були сплатити до бюджету сотні тисяч гривень. Частина з них узагалі припинила чи обмежила свою діяльність. Проте точка зору ДПАУ суперечить діючому законодавству, і згадана вимога не може розцінюватися як законна.

Так, за приписами ст.1 Закону «Про систему оподаткування «зміни і доповнення до Закону стосовно змін ставок податків вносяться до законів про оподаткування не пізніше ніж за 6 місяців до початку нового бюджетного року». Згідно з ст.7 цього ж Закону, зміна податкових ставок і механізмів справляння податків і зборів не може запроваджуватися Законами України про державний бюджет на відповідний рік.

Отже, діюче законодавство чітко і однозначно визначає: вартість торгового патенту за вищевказаних обставин не може бути застосована у І-му та II-му кварталах 2005 р. Вартість патенту зростає не раніше III кварталу 2005 року.

Проте, всупереч законодавству та численним зверненням підприємців, ДПА відмовилася відкликати лист від 05.01.05 р., а тому ті змушені звертатися до господарських судів. При цьому вони несуть додаткові витрати, сплачуючи мито, кошти за надання інформаційно-технічних послуг та інші. Підприємці не змогли реалізувати свої бізнес-плани на 2005 р. оскільки позбавилися значних сум. Порахувати ж моральні втрати просто неможливо! Риторично звучить питання: чи зростає авторитет влади серед зазначеної категорії осіб?

Наголосимо: подібна проблема виникала й минулого 2004 року. Тоді ДПА листом від 08.12.2003 р. № 19006/7/15-1217 також вимагала здійснити доплату .Проте, на відміну від нинішньої ситуації, вирішувалася вона простіше .На захист інтересів підприємців тоді виступило Держкомпідприємництво, який розповсюдив лист від 17.01.2004 р. (майже негайно) № 250 за підписом Інни Богословської. В листі заперечувалася необхідність доплати. Державна структура відкрито підтримала підприємців. У 2005 році такої підтримки від того ж Держкомпідприємництва не дочекалися. Згодом ДПАУ 12 травня 2004 р прийняла рішення за № 8434/7/25-2215 та № 8429/7/-2215, якими скасувала податкові вимоги. На боці підприємців виступили також господарські суди.

Однак в Україні прийнято по кілька разів наступати на одні і ті ж граблі. Цього року підприємці лишилися наодинці зі своїми проблемами і мають надії виключно на позитивні рішення судів. Але за будь-яких рішень останніх вони негативно оцінюють дії влади, а проголошені наміри поліпшити бізнес-середовище вважають популістськими.

Варто зупинитися також ще на одній проблемі, вирішення якої пов’язували з новою владою. Згідно зі ст.21 Конституції «Усі люди рівні у своїй гідності та правах», та ст. 43 Основного Закону, яка визначено, що «Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом». Статтею 4 Декрету Кабміну № 7-93 від 21.01.1993 р. передбачено пільги щодо сплати мита при поданні позовів про стягнення заробітної плати. Вказана норма Кабміну виписана таким чином, що величезна кількість громадян (десятки тисяч) не мають права нею користуватися. Мова йде про осіб, які працюють за окремими угодами (у тому числі це частина журналістів, акторів, юристів та інших) які не мають постійного заробітку, а їх оплату праці визначено як «гонорар».

Очевидно, що термін, використаний у ст. 43 Конституції «винагорода за працю» включає у себе як оплату праці, так і «гонорар». Тому юристи та окремі громадяни протягом кількох років намагаються схилити уряд до внесення доповнення до ст. 4 Декрету № 7-93 з тим, щоб всі громадяни користувалися пільгами при поданні позовів і не сплачували мито. Проте у 2005 р. Кабмін знову пересилає листи до Мінфіну, ДПАУ, Мінюсту, які, як і в попередні роки, зацікавлені виключно у сьогочасному отриманні коштів. При цьому ігнорується очевидний факт: тисячі громадян не подають позовів про стягнення оплати праці у зв’язку з відсутністю коштів, а тому бюджет не може поповнюватися за рахунок мита. В той же мас при стягнені коштів з боржника суд стягував би з нього мито, і бюджет справді поповнювався б у такий спосіб.

Наведені вище факти переконують не лише в існуванні численних проблем, для вирішення яких непотрібно коштів, але й у створенні протягом 2005р. нових. Державні установи продовжують «воювати» з громадянином .Необхідно констатувати відсутність навіть наміру зрозуміти проблему, її суспільно-економічні та політичні наслідки, а також належне реагування на обґрунтовані звернення та пропозиції. Підписані посадовцями відповіді у багатьох випадках можна назвати лише відписками. У них відсутній аналіз, логіка, перспективи вирішення проблеми. У листах з різних державних установ відсутнє єдине розуміння обставин та можливість вирішення проблеми.

Звичайно, було б помилкою вважати, що нова влада у короткий строк вирішить всі проблеми, у тому числі підприємців. Проте проголосивши намір йти людям назустріч треба ж постійно робити конкретні кроки у цьому напрямі. Лише за таких обставин матимемо позитивні зміни в економіці та єдність суспільства.

Наміри держави створити максимально сприятливі для розвитку підприємницької діяльності умови треба тільки вітати. Та чи завжди ці наміри збігаються з сьогоднішніми реаліями? Як не прикро, але багато гордієвих вузлів на шляху до реального послаблення сьогоднішнього «зашморгу» на шиї того ж таки підприємця до цього часу не розрубані.

Візьмемо до прикладу наступні приклади.

Частина підприємців, дотримуючись чинного законодавства, звертаються до санітарно-епідеміологічних станцій (далі – СЕС) з проханням провести певні дослідження продукції чи виконати інші види робіт і послуг. Між ними та СЕС укладаються угоди в яких, крім інших питань, передбачено розмір оплати. З метою врегулювати питання цін на послуги 27.08.2003р.прийнято Постанову Кабміну № 1351 «Про затвердження тарифів (прейскурантів) на роботи і послуги СЕС». Оскільки у вказаному документі не зазначено, включено в тариф ПДВ чи ні (СЕС являються платниками ПДВ), то постало питання про отримання відповідного роз’яснення, яке 15.09.2003 р. за № 8101/5/15-2416 надала Державна податкова адміністрація України (далі – ДПА). У документі вказано: «Враховуючи те, що тарифи (прейскуранти) на роботи і послуги, що виконуються закладами СЕС затверджені постановою КМУ за № 1351 без врахування ПДВ то при здійсненні зазначених операцій до ціни необхідно додавати цей податок». Крім того, Міністерство охорони здоров’я листом від 17.09.2003 р. за № 100368/1154 також вказало на необхідність нарахування та стягнення ПДВ. З цього часу проблема була начебто вирішена.

Але восени 2004 року працівниками Державної інспекції з контролю за цінами було перевірено порядок формування та застосування тарифів на роботи і послуги, які виконуються і надаються за плату у 2003 – 2004 р.р. «закладами СЕС. На думку фахівців інспекції, нарахування ПДВ у розмірі 20% па вказаний у Постанові тариф с незаконним. Для підтвердження такого висновку отримано роз’яснення Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України (далі – Мінекономіки) від 17.12.2004 р. (через 2 - 3 місяці після численних перевірок) № 32/6-6/5549-10, в якому зазначалося, що до вказаного у Постанові № 1351 тарифу ПДВ включено, а тому нарахування безпідставні. Саме посилаючись на останній документ Інспекції, подали спочатку претензії про застосування економічних санкцій, а потім позови до господарських судів.

Отже, своїми діями (роз’ясненнями) ДПА, МОЗ та Мінекономіки створили передумови конфлікту, який триває. З лютого 2005 р. СЕС фактично паралізовані, оскільки жодна з організацій не відкликала своє роз’яснення. Бухгалтери організацій не знають, яким чином нараховувати розмір плати. Адже в будь-якому випадку наступлять санкції: чи то ДПА, чи Інспекції. Підприємці та підприємства у цей час, не маючи відповідних дозволів, припинили роботу чи працюють на власний ризик.

Не мають єдиної точки зору при розгляді позовів Інспекцій також господарські суди. Одні з них відмовляють у задоволенні вимог, але інші – задовольняють. Окремі справи вже перебувають на розгляді апеляційних судів, які також оцінюють обставини по-різному.

Безперечно, крапку у цих справах поставить згодом Вищий Господарський чи Верховний Суд України. Але хто і якими чином оцінить величезні витрати, які понесли сторони: оплату мита, інформаційних послуг, вартості проїзду, канцтоварів сторін згаданого конфлікту, послуг юристів тощо? Хто порахує нервові втрати головних лікарів СЕС та бухгалтерів? Врешті-решт, результатом конфлікту є втрата владою авторитету, адже саме вона своїми діями спровокувала спірні відносини. Чи не простіше було б провести спільне засідання МОЗ, Державної інспекції з контролю за цінами, ДПА, СЕС та Мінекоміки на якому б виробили спільну позицію з вказаного питання. Поки що ж, як кажуть в Україні - «Пани б’ються, а в «мужиків «чуби тріщать !» .

Іншим негативним прикладом стосовно підприємців знову маємо дії тієї ж ДПАУ.

Згідно з ст. 47 Закону «Про держбюджет України на 2005 р.» встановлено збільшення вартості торгового патенту на здійснення діяльності з обміну готівкових валютних цінностей і з надання послуг у сфері грального бізнесу. Закон вступив у дію з 01.01.2005 р. Ним внесено зміни до Закону «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності «від 23.03.1996 р. Не встигли висохнути чорнила на документах як ДПАУ направила лист від 05.01.05 р. за № 202/7/15-1217, яким зобов’язала, платників податків, що внесли плату за патент за перший квартал 2005 р., зробити перерахунок і доплатити різницю у вартості патентів. Наголошувалося: за умови доплати пеня на суму недоплати нараховуватися не буде. Підприємці, зайняті у вказаних сферах, з метою уникнення економічних санкцій та для продовження діяльності змушені були сплатити до бюджету сотні тисяч гривень. Частина з них узагалі припинила чи обмежила свою діяльність. Проте точка зору ДПАУ суперечить діючому законодавству, і згадана вимога не може розцінюватися як законна.

Так, за приписами ст.1 Закону «Про систему оподаткування «зміни і доповнення до Закону стосовно змін ставок податків вносяться до законів про оподаткування не пізніше ніж за 6 місяців до початку нового бюджетного року». Згідно з ст.7 цього ж Закону, зміна податкових ставок і механізмів справляння податків і зборів не може запроваджуватися Законами України про державний бюджет на відповідний рік.

Отже, діюче законодавство чітко і однозначно визначає: вартість торгового патенту за вищевказаних обставин не може бути застосована у І-му та II-му кварталах 2005 р. Вартість патенту зростає не раніше III кварталу 2005 року.

Проте, всупереч законодавству та численним зверненням підприємців, ДПА відмовилася відкликати лист від 05.01.05 р., а тому ті змушені звертатися до господарських судів. При цьому вони несуть додаткові витрати, сплачуючи мито, кошти за надання інформаційно-технічних послуг та інші. Підприємці не змогли реалізувати свої бізнес-плани на 2005 р. оскільки позбавилися значних сум. Порахувати ж моральні втрати просто неможливо! Риторично звучить питання: чи зростає авторитет влади серед зазначеної категорії осіб?

Наголосимо: подібна проблема виникала й минулого 2004 року. Тоді ДПА листом від 08.12.2003 р. № 19006/7/15-1217 також вимагала здійснити доплату .Проте, на відміну від нинішньої ситуації, вирішувалася вона простіше .На захист інтересів підприємців тоді виступило Держкомпідприємництво, який розповсюдив лист від 17.01.2004 р. (майже негайно) № 250 за підписом Інни Богословської. В листі заперечувалася необхідність доплати. Державна структура відкрито підтримала підприємців. У 2005 році такої підтримки від того ж Держкомпідприємництва не дочекалися. Згодом ДПАУ 12 травня 2004 р прийняла рішення за № 8434/7/25-2215 та № 8429/7/-2215, якими скасувала податкові вимоги. На боці підприємців виступили також господарські суди.

Однак в Україні прийнято по кілька разів наступати на одні і ті ж граблі. Цього року підприємці лишилися наодинці зі своїми проблемами і мають надії виключно на позитивні рішення судів. Але за будь-яких рішень останніх вони негативно оцінюють дії влади, а проголошені наміри поліпшити бізнес-середовище вважають популістськими.

Варто зупинитися також ще на одній проблемі, вирішення якої пов’язували з новою владою. Згідно зі ст.21 Конституції «Усі люди рівні у своїй гідності та правах», та ст. 43 Основного Закону, яка визначено, що «Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом». Статтею 4 Декрету Кабміну № 7-93 від 21.01.1993 р. передбачено пільги щодо сплати мита при поданні позовів про стягнення заробітної плати. Вказана норма Кабміну виписана таким чином, що величезна кількість громадян (десятки тисяч) не мають права нею користуватися. Мова йде про осіб, які працюють за окремими угодами (у тому числі це частина журналістів, акторів, юристів та інших) які не мають постійного заробітку, а їх оплату праці визначено як «гонорар».

Очевидно, що термін, використаний у ст. 43 Конституції «винагорода за працю» включає у себе як оплату праці, так і «гонорар». Тому юристи та окремі громадяни протягом кількох років намагаються схилити уряд до внесення доповнення до ст. 4 Декрету № 7-93 з тим, щоб всі громадяни користувалися пільгами при поданні позовів і не сплачували мито. Проте у 2005 р. Кабмін знову пересилає листи до Мінфіну, ДПАУ, Мінюсту, які, як і в попередні роки, зацікавлені виключно у сьогочасному отриманні коштів. При цьому ігнорується очевидний факт: тисячі громадян не подають позовів про стягнення оплати праці у зв’язку з відсутністю коштів, а тому бюджет не може поповнюватися за рахунок мита. В той же мас при стягнені коштів з боржника суд стягував би з нього мито, і бюджет справді поповнювався б у такий спосіб.

Наведені вище факти переконують не лише в існуванні численних проблем, для вирішення яких непотрібно коштів, але й у створенні протягом 2005р. нових. Державні установи продовжують «воювати» з громадянином .Необхідно констатувати відсутність навіть наміру зрозуміти проблему, її суспільно-економічні та політичні наслідки, а також належне реагування на обґрунтовані звернення та пропозиції. Підписані посадовцями відповіді у багатьох випадках можна назвати лише відписками. У них відсутній аналіз, логіка, перспективи вирішення проблеми. У листах з різних державних установ відсутнє єдине розуміння обставин та можливість вирішення проблеми.

Звичайно, було б помилкою вважати, що нова влада у короткий строк вирішить всі проблеми, у тому числі підприємців. Проте проголосивши намір йти людям назустріч треба ж постійно робити конкретні кроки у цьому напрямі. Лише за таких обставин матимемо позитивні зміни в економіці та єдність суспільства.
Схожі повідомлення

Щодо Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»

Скарга на бездіяльність генеральної прокуратури України, що порушує права громадян

Правосуддя визначило: виконувати положення закону України «Про свободу пересування та вільне обрання місця проживання в Україні» не обов’язково

Завдання, функції, права і принципи діяльності правозахисних організацій

Виклад фактів №12. Комітет ліквідації расової дискримінації. Расова дискримінація: Діяльність Оpганізації

Державна пенітенціарна служба України та рекомендації Європейського комітету з запобігання катуванням (аналіз доповіді про візит 2013 року)

Хто підставив Президента? (оновлено)

Діяльність Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини

Нетолерантна діяльність та організації в Україні. Результати соціологічного дослідження

Права людини в дитячих медичних установах та в ди-тячих психіатричних лікарнях

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори