пошук  
версія для друку
11.10.2005 | Вячеслав Якубенко, адвокат

ЯК Я ДУШИВ СВОБОДУ СЛОВА В ІНТЕРНЕТІ

   

Как ни приманчива свобода,
Но для народа не меньше гибе­льна она,
Когда разумная ей мера не дана!
Иван Крылов

Шевченківський районний суд м. Києва нарешті задовольнив позов відомого соціолога Ірини Бекешкіної до ТОВ «Управлінсько-розпорядча агенція» про спростування недостовірної інформації. У цьому не було б нічого особливого, якби ланцюжок не тягнувся далі – Інтернет-сайт «Темник» (він же «Тиждень») – телепрограма Д. Корчинського та Д. Джангірова «Проте» на «1+1» – російські політтехнологи – оголошений в розшук українським МВС російський авторитет, близький до Лужніковського угрупування, Макс Бєшений…

І народився сайт,
і назвали його Temnik…

Сайт www.temnik.com.ua став відомим ще задовго до президентських виборів. Жоден інший Інтернет-ресурс не мав такої честі: систематичні анонси в оглядах преси на Національному радіо почалися ще з весни минулого року (хоча з юридичного погляду Інтернет-видання не є не те що пресою, а й засобом масової інформації взагалі).

При цьому автори сайту самі визнавали, що «не претендують на взірець об’єктивної української журналістики», а їхні аргументи на виправдання сумнозвісних темників майже дослівно повторювали пасажі Гліба Павловського про необхідність існування такого «засобу централізації програмної політики» власників ТБ-каналів.

Першою серйозною акцією «Темника» стало висвіт­лення виборів міського голови у Мукачевому. Технологія була вкрай простою: вкинути на сайт найфантастичніші обвинувачення проти В. Балоги та інших представників «Нашої України», звинуватити їх у порушенні всіх можливих статей Кримінального кодексу та моральних норм (за компанію І. Бекешкіну звинуватили в отриманні від депутата-нашоукраїнця П. великого хабара за потрібні результати екзітполу).

Потім ця інформація повторювалася уже в солідних ЗМІ, з посиланням на «Темник». Такий нехитрий прийом називається «відмивання інформації». З юридичного погляду він досить виправданий. Щоправда, Цивільний кодекс, закони «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», «Про телебачення і радіомовлення» не називають сайти серед тих джерел інформації, достовірність яких журналісти не зобов’язані перевіряти. Тобто притягати до відповідально­сті можна і інтернетівське першоджерело, і «праль­ну машину» для брудної інформації. Але Європейський суд з прав людини у такій справі швидше за все стане на бік «журналістів». Страсбурзькі судді далекі від наших передвиборних реалій, вони в своїх рішеннях (які є обов’язковими прецедентами для країн, що приєдналися до Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод) неодноразово вказували, що покарання журналістів за передрук думок інших авторів істотно перешкоджає обговоренню суспільно важливих тем, що входить в обов’язок преси; і такі обмеження можливі лише за дуже серйозних обставин (наприклад, справа Тома проти Люксембургу, 2001 р.).

Повернемося до «Темника». Під час президентських виборів він працював уже як налагоджений автомат. Якби особисто у В. Ющенка виникло бажання позиватися до власників сайту, в позовній заяві фігурували б понад двісті епізодів поширення недостовірної інформації. Ще приблизно 40-50 позовів могли б подати його соратники та прихильники, по яких також пройшовся «Темник».

Але власники та автори сайту, подаючи таку кількість дези, очевидно, були впевнені у своїй безкарності. Підстава для впевненості – українське законодавство.

Інтернет над законом

Загалом ст. 34 Конституції та низка статей Цивільного кодексу дають можливість захистити в суді свої права кожному, про кого поширено недостовірну інфор­мацію, незалежно від форми поширення. Питання в тому, до кого подавати позов. Якщо недостовірна інфор­мація розміщена в друкованих ЗМІ, тут усе просто, оскільки закон зобов’язує їх у кожному номері вказувати редактора, засновника, адресу редакції та видавця тощо. З теле- радіокомпаніями складніше. Більшість з них, щоб зменшити кількість позовів, на своїх сайтах в Інтернеті не вказують не те що юридичну адресу, а й повну назву. Загалом це не додає честі юристам таких ТРК, які ховаються від відкритого змагання в суді, але інформацію про теле- радіомовників та їхніх засновників можна отримати на цілком законних підставах у Національній раді з питань телебачення і радіомовлення, яка видає ліцензії на право мовлення. А як дізнатися про власника Інтернет-сайту чи про автора розміщеної там статті?

Новий Цивільний кодекс передбачає можливість звернутися до суду з заявою про спростування недостовірної інформації, навіть якщо її поширювач невідомий. Проте, в даному разі не досягається головна мета цивільного судочинства – захист та відновлення порушеного права. Навіть маючи рішення суду, але не знаючи власника домена, неможливо вилучити з сайту недосто­вірну інформацію та розмістити там спростування.

Нещодавно Міністерство транспорту та зв’язку спро­бувало навести який-не який лад в українському сегмен­ті Інтернету через створення Національного реєстру електронних інформаційних ресурсів (наказ № 153), тобто порахувати всіх. Опір Інтернет-братії був настіль­ки потужним, що міністерство відступило, Є. Червоненко оголосив про призупинення дії наказу (хоча у Міністерстві юстиції він досі значиться як діючий).

Звичайно, документ не був досконалим. Дійсно, чиновники Мінтрансу не мають права самостійно визначати, які Інтернет-ресурси поширюють порнографію чи заклики до захоплення влади та відмовляти за це в реєстрації, бо це склад відповідних злочинів, тобто виключна компетенція суду. Але ми, як і раніше, не знаємо, хто є хто в Інтернеті, а в українському сегменті понад 30 тисяч серверів!

Власники «Темника»
та його янголи-охоронці

Провайдери знали, за що боролися. Адже конфіденційність власників «Темника» та інших сумнівних інтернет-продуктів під їхнім надійним захистом. Саме цим і пояснюється багатомісячна судова тяганина у справі Бекешкіна – … Власне, ці три крапки дуже довго не вдавалося замінити на конкретну юридичну особу. Звісно, на самому сайті такої інформації не було, та і замість прізвищ авторів стояли суцільні псевдоніми.

Провайдер, звичайно, не несе відповідальності за зміст інформації, що передається його мережами (ст. 40 Закону «Про телекомунікації»). Але ж він з кимсь вів переговори, укладав договір, з якогось рахунку мали приходити гроші. Проте і тут суцільні фантоми.

Провайдер ТОВ «Діджитал Дженерейшн» у відповідь на адвокатський запит відмовився назвати власника домену, оскільки конфіденційність була умовою їхнього договору. Довелося позиватися спочатку до про­вайдера з вимогою надати відомості про власника «Темника». Позов до Голосіївського суду був безуспіш­ним, оскільки провайдер не знаходився за адресою на проспекті 40-річчя Жовтня, зазначеною на його бланку. Шевченківський суд в особі судді Коваля М.П. у задоволенні позову відмовив, оскільки також вирішив, що інформація про тих, хто оббрехав Бекешкіну, є конфіден­ційною і «особисто Бекешкіну І.Е. не стосується».

В той же час реєстратор у відповіді на адвокатський запит зазначив, що замовником реєстрації доменного імені виступало ТОВ «Ді Медіа», розташоване в Києві на вулиці Артема, цю ж адресу підтвердила і Шевченківська райдержадміністрація, але самої фірми там не виявилося (через певні процесуальні важелі представника «Ді Медіа» таки вдалося побачити в судовому засіданні, але навіть суду він не зміг назвати адресу свого підприємства – лише абонентська скринька).

Та більше не будемо втомлювати читача процесуальними тонкощами. Після подання восьми адвокатських запитів та трьох позовних заяв до невинних юридичних осіб в ході судових слухань таки вдалося вийти на реального власника домена temnik.com.ua. Ним виявилося товариство з обмеженою відповідальністю «Управлінсько-розпорядча агенція».

З самого початку з онлайнового довідника http://whois.com.ua було відомо, що temnik належить такій собі креативній групі «УРА» (яка, до речі, розробляла і підтримувала офіційний сайт Леоніда Кучми), але свою офіційну назву це творче об’єднання не називало. Тим паче що за вказаною адресою креативної групи міститься цілий готель «Прем’єр Палас» (конкретний готельний номер в адресі не зазначався), телефонний номер належав пересічному пенсіонерові Павловському з Оболоні. А електронна адреса — з безплатного російського поштового сервера mail.ru. Коли в різні фірми пішли адвокатські запити про «Темник», навіть ця інформація зникла, власником домену значився лише такий собі А. Биковський з шестизначним телефонним номером (в Києві всі номери, як відомо, семизначні).

І ось нарешті збіг: «Управлінсько-розпорядча агенція» – скорочено «УРА». Торік ТОВ «УРА» вже засвітилося. В лютому Київська міська державна адміністрація звернулася до Печерського районного суду після чергового випуску програми Д. Корчинського «Проте» на «1+1», де про КМДА було поширено недостовірну інформацію. В суді раптом з’ясувалося, що відповідати разом з Корчинським мають не «Плюси», а ТОВ «Управлінсько-розпорядча агенція». Саме воно орендувало ефірний час на каналі для «Проте» та іншого подібного продукту. 8 вересня «УРА» з Корчинським справу програли (лише на півроку раніше ТОВ «Студія «1+1» за аналогічним позовом Ю. Тимошенко взяло відповідальність за «Проте» на себе і справу також програло). Остаточний результат розгляду позовної заяви В. Червонія до «УРА» автору наразі невідомий.

Тож хто стоїть за фірмою, яка з такою послідовністю поширює недостовірну інформацію про всіх і вся?

На певні здогади наводить той факт, що доменне ім’я temnik.com.ua адресоване до адреси в мережі Інтернет ІР 213.186.192.167. За цією ж адресою окрім ще одного одіозного сайта «Сорока» (www.40a.kiev.ua) знаходиться і www.analitik.org.ua, що належить цілком легальному Київському центру політичних досліджень і конфліктології, очолюваному М. Погребинським. Більше того, останній сайт розроблявся компанією «УРА Інтернет». Але це не може бути прямим доказом організаційної чи хоча б ідеологічної спорідненості цих двох структур.

Прізвище засновника «УРА» теж мало про що говорить необізнаним. Це Ганна Сап`янова. Хіба, може, хто пам’ятає, як під кінець року Росії в Україні (до речі, сайт року Росії також розробляла «УРА») за участю тодішнього міністра культури РФ Михайла Швидкого на Подолі урочисто відкрилося кафе-магазин «Русская книга» (торік закрилося через нерентабельність). На відкритті ініціатор – відомий російський політтехнолог Марат Гельман – багато говорив про теплі стосунки між Росією та Україною. А з українського боку засновником проекту була ще одна «УРА» – фірма «УРА-Книга». Так от в цьому магазині Ганна Володимирівна працювала арт-директором. Але це, знову ж таки, не доводить, що Сап`янова і Гельман – партнери.

Була ще одна зачіпка – згадуваний вже п’ятизірковий готель «Прем’єр Палас», який «УРА» вважала своїм домом. Спершу здавалося, що взято першу-ліпшу адресу, щоб замісти сліди. Але в суді з’ясувалося, що це і є справжня адреса «УРА». А вже під час судових баталій – наприкінці серпня 2004 р. – в Києві виник «Русский клуб» Глєба Павловського і чомусь оселився за тією ж адресою. На відкритті український прем’єр В. Янукович чесно сказав, що Клуб «візьме на себе ряд функцій, насамперед гуманітарних». А на початку листопада «УРА», «Російський клуб» і «Прем’єр Палас» остаточно склалися в єдину мозаїку. Після вибуху автомобіля на вулиці Антоновича в Києві поблизу громадянина Росії Максима Курочкіна, виконавчого директора «Російського клубу» (не плутати з відомим московським драматургом), у ЗМІ промайнула інформація, що він тоді був співвласником «Прем’єр Паласу», навіть очолював наглядову раду готелю. Тож зрозуміло, що спорідненим за духом громадським організаціям і підприємствам не важко було отримати прописку в цьому готелі.

Хоча, можливо, і це – звичайний збіг обставин, а «Управлінсько-розпорядча агенція» всього лише знімала номер у «Прем’єр Палас», не маючи ніякого відношення ні до «Російського клубу», ні до російських співвласників готелю. Оскільки найменший і найскромніший номер (single) коштував тут $400 за добу, то щомісячна орендна плата обходилася «УРА» щонайменше у 12 тисяч доларів США. За час існування temnika (понад два роки) набігає близько 400 тисяч доларів. В такому разі можна лише позаздрити готелю, який має такого постійного і грошовитого постояльця!

Сайт temnik.com.ua припинив свою діяльність у день інаугурації В. Ющенка, «УРА» вже з’їхала з «Прем’єр Паласу» в невідомому напрямку. Але незабаром нові вибори, і обов’язково з’являться нові «темники». Адже, як і раніше, інформаційна діяльність в українському сегменті Інтернет здійснюється без будь-якої реєстрації.

P.S. Працю адвоката у справі Бекешкіна – … оплачував Фонд правової допомоги жертвам порушень прав людини за проектом Української Гельсінської спілки з прав людини

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори