пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"200526
12.10.2005

Відкритий лист Харківської правозахисної групи з приводу загрози політичної реформи

   

ХПГ неодноразово коментувала події навколо політичної (конституційної) реформи, аналізувала її суть і процедуру запровадження. Конституційні експерти ХПГ, зокрема, доводили, що законопроект, проголосований в пакеті 8 грудня 2004 року, має знову пройти необхідну процедуру розгляду в Конституційному суді України (див. http://khpg.org/index.php?id=1112039886&s= 2005&n=7). Ми чекали конституційного подання до Конституційного Суду Президента України або групи 45 депутатів парламенту, і остаточного голосування, яке мало б відкинути цей вкрай недосконалий в політико-правовому сенсі витвір. Але цього не сталося. Колишні противники реформи перетворилися на її прихильників, сподіваючись на майбутню перемогу на парламентських виборах і отримання їх лідером посади Прем’єр-міністра з президентськими повноваженнями. Президент, на якого ми сподівалися як на гаранта Конституції, підписав з В. Януковичем меморандум, першим пунктом якого є впровадження політичної реформи.

Не маючи бажання піднімати рівень своєї політичної культури до вимог хоча б діючої Конституції, нинішня політична еліта вперто намагається понизити рівень конституційного регулювання до своїх плутаних й короткозорих псевдодемократичних уявлень, вкотре демонструє недалекоглядну політичну доцільність замість поваги до верховенства права. Схоже, нікому з них не болить, що реформа створює алогічну конкуренцію вищих державних посад Президента і Прем’єр-міністра в межах однієї – виконавчої – гілки влади, фактично розриває єдність зовнішньої та внутрішньої політики України, зазіхає на принцип колегіальної відповідальності Кабінету Міністрів, вульгаризує принцип розділення влад. Що реформа запроваджує засади найгіршого політичного колективізму, перетворює депутатів парламенту на голосуючі автомати, цілком залежні від волі партійних босів і лідерів фракцій, вочевидь збільшує ризики парламентсько-президентського протистояння, різко підсилює пряму організаційну залежність парламенту від волі Президента. Що реформа гальмує створення сильної незалежної судової влади, повертаючи органам прокуратури старий радянський загальний нагляд, чим Україна вкотре порушує свої зобов’язання, дані при вступі до Ради Європи. Для обґрунтування цих тез дивіться висновки конституційних експертів ХПГ:

http://www.khpg.org/index.php?id=1100598336&s=2004&n=31 

http://www.khpg.org/index.php?id=1103190475&s=2004&n=34 

http://khpg.org/index.php?id=1112039734&s=2005&n=7

http://khpg.org/index.php?id=1112942740&s=2005&n=8

http://khpg.org/index.php?id=1113988853&s=2005&n=10

ХПГ вважає своїм обов’язком ще раз попередити: втілення політичної реформи, ймовірно, буде мати згубні наслідки для майбутнього нашої країни. Реформа є реально загрозливою для державної незалежності й народного суверенітету. Після її запровадження різко зросте й без того значний корпоративізм в політичній системі України. Вплив егоїстичних інтересів потужних фінансово-промислових груп на парламент посилиться й набуде сталого, системного характеру.

Політична реформа, деформуючи конституційні повноваження Президента «на марші», безумовно порушує принцип його легітимації виборами (що підкреслюється, зокрема, у зверненні Альянсу «Майдан» «На захист народного суверенітету і Конституції», під яким поставили підписи близько 1000 чоловік і яке було надіслано Президенту 16-го вересня – див. http://www2.maidanua.org/news/view.php3?bn=maidan_petit&key=1113337121&first=1127729106&last=1122635089).

Вже вкотре ми наголошуємо на тому, що «пакетне» голосування за внесення змін до Конституції є абсолютно неприйнятним, тому що такий спосіб волевиявлення є класичним прикладом голосування (волевияву) «під умовою.» Схоже, що крім українського це розуміє будь-який елементарно професійний конституційний або верховний суд у світі. Голосуючи документ стратегічного значення, депутати мусили керуватися суто конституційними й довготерміновими, а не тактичними, похідними виключно від конкретних обставин грудня 2004 р., міркуваннями. Пакетне голосування не передбачене ні поточним законодавством, ні навіть розділом XIII Конституції України, воно також не відповідає вимогам ст. 19 чинної Конституції, яка забороняє органам державної влади й, відтак, українському парламенту вдаватися до вільної модифікації ключових юридичних процедур, окремо виписаних й окремо захищених спеціальними гарантіями найвищого рівня! 

Ми твердо переконані в тому, що саме зараз український політикум повинен все-таки зрозуміти, якому покручу він збирається дати життя, і зупинити цей процес. Невже у Верховній Раді не знайдеться 45 депутатів, які відчувають свою відповідальність перед народом? Невже Президент не розуміє, що згода на цю реформу перекреслює його перемогу на виборах минулого року і перетворює його на руйнівника конституціоналізму й демократії в Україні? Невже не розуміє правової аксіоматики Конституційний Суд України? Невже прихильники парламентської республіки, які підтримують реформу тільки внаслідок своїх абстрактних симпатій до засад і вигод парламентаризму, не бачать, що втілення цієї сумнівної і авантюрної ідеї ще більше віддалить їх від парламентської демократії, а народ – від впливу на владу взагалі?

На нашу думку, українські політики і правники ще зберігають шанс уникнути повної дискредитації і зупинити цю ганебну й лицемірну політичну дію. Для цього їм необхідно дещо притлумити свої владні амбіції і вчасно згадати про здоровий глузд.

Ми надсилаємо це звернення у формі відкритого листа і пропонуємо приєднатися до нього зацікавленим організаціям та особам.

Євген Захаров,

співголова Харківської правозахисної групи,

голова правління Української Гельсінської спілки з прав людини

член правління міжнародного товариства «Меморіал»

Ірина Рапп, співголова Харківської правозахисної групи

Всеволод Речицький, конституційний експерт ХПГ

Олександр Северин, правовий радник сайту «Майдан»

***

Від редакції «ПЛ.»: Відкритий лист Харківської правозахисної групи на 4 жовтня 2005 року підписали 130 осіб та 19 організацій. Це люди з різних регіонів України, різні за фахом та віком. Звісно, є і й неприйняття цієї акції і заперечення проти окремих аргументів. Так, Володимир Чемерис, член Правління Української Гельсінської спілки з прав людини, не підтримав Відкритий лист Харківської правозахисної групи. На думку п. Чемериса конституційну реформу потрібно провести найближчим часом без експертизи Конституційного Суду. Редакція вирішила опублікувати лист п. Чемериса, викресливши тільки цитат із нашого «Відкритого листа…».

«Новій владі вистачило всього лиш 7 місяців для того, аби показати українцям, що Система часів кучмізму не змінилася. Єдиною системною зміною, і то поки що віртуальною, стала конституційна реформа. Обома руками за те, що вона недосконала (пункти, які перетворюють депутатів у «кнопкодавів», загальний нагляд прокуратури і залежність кількох міністрів від президента треба звідти прибирати), що «пакетне» голосування є неприйнятним. Але якщо Ющенко сьогодні в інтересах власних та «найближчого оточення» зможе скасувати реформу (в тому числі й спираючись на думку правозахисників), жодних системних змін не буде років десять – до закінчення двох президентських каденцій або, принаймні, до перемоги акції «Україна без Ющенка».

Реформа, навіть така, сьогодні просто необхідна. Її треба запроваджувати в життя, а потім вдосконалювати: скасовувати недоречності, обмежувати президентську автократію, яка там (у реформі) залишається у великих розмірах, ліквідовувати районні і обласні держадміністрації, збільшувати повноваження самоврядування. Тому що іншої нагоди найближчим часом не буде.»

Стосовно процедури розгляду законопроекту, що був проголосований пакетом 8 грудня 2004 року, п.Чемерис вважає, що «Така процедура – загибель реформи. Конституційний Суд у нас відданий президентові (не залежно від прізвища президента).

Відносно зміни поглядів політиків на реформу у залежності від політичних обставин є навіть такий вислів: «Юлить – значит иметь чёткую и последовательную позицию по конституционной реформе». Але Юля – не єдина, яка міняє свою позицію (вона, до речі, міняє вже вдруге – у 2001-му році Юля ініціювала референдум щодо зменшення повноважень президента, тоді президентом був Кучма). Я можу назвати й інших політиків, які за Кучми виступали проти президентського авторитаризму, а нині, опинившись біля Ющенка, стали противниками реформи. Проте Роман Безсмертний – послідовний, він завжди був проти зменшення президентських повноважень, бо свого часу був при Кучмі, а тепер – при Ющенкові. Так що не лише противники реформи стають її прихильниками з кар’єрних міркувань, але й навпаки: прихильники стають противниками. Це варто було б відзначити заради об’єктивності.

У випадку впровадження реформи великий обсяг влади може опинитися в руках неприємних персонажів – Юлі або Януковича. До речі, Ющенко сам винен у тому, що соціологи фіксують злет рейтингу Януковича. Думаю, у оцінці таких речей, як реформа, треба абстрагуватися від осіб, яким це вигідно, і говорити про принципові речі. Завжди знайдуться ті, кому вигідно, і не завжди це будуть янголи небесні.

Втім, завжди правителі будуть комусь неприємні. Головне – обмежити правителя, щоб він не пішов «в разнос», як свого часу Кучма, а тепер – Ющенко. За впровадження реформи не буде ідеального ладу, можливо, спочатку навіть будуть суттєві «перекоси», але реформа – один крок (всього лиш один, але без першого кроку не буде пройденого шляху) до переходу від стану, коли обраний президент п’ять років – до наступних виборів – є незалежним абсолютно ні від кого, окрім ніким не обраного «оточення», до стану, коли уряд весь час підзвітний парламенту.»

Володимир Чемерис погоджується, з аргументами, наведениим у Відкритому листі ХПГ, але він вважає, «що повноваження президента, які стосуються виконавчої влади, треба у нього забрати – як у Європі. Зрештою, за Конституцією – центральний орган виконавчої влади – Кабінет Міністрів. А така політична система, яка є зараз (і була за Кучми) завжди буде призводити до існування двох урядів – Кабміну з одного боку і адміністрації президента (або РНБОУ, це залежно від того, хто буде у президента фаворитом) – з другого. І взагалі я вважаю, що інститут президентства – пережиток монархії (американці просто собі не уявляли, як можна жити без «глави держави») і його можна безболісно ліквідувати, перерозподіливши його повноваження між парламентом, урядом та Конституційним Судом. За існуючої ж системи президент втручається не лише у діяльність уряду – виконавчої влади, а й у діяльність парламенту і судів.»

На думку нашого опонента, «проблема «голосуючих автоматів» глибша. Пропорційна система виборів призвела до того, що місця в списках купуються. Навіть Соцпартія інтенсивно розпродує не лише мандати у ВР, а й у місцевих органах влади. І якщо раніше (за словами Мороза) ми мали 300 мільйонерів у парламенті, то тепер матимемо всіх 400. І скоро всі партії (включно з КПУ та СПУ) перетворяться на лобістів великого бізнесу. І, швидше за все, ці «підприємці» керуватимуть лідерами фракцій, а не навпаки. Але це – проблема іншого аналізу.

Думаю лише, що президентська система – така, яка є зараз, і яка була за Кучми, є політичною організацією соціальної системи олігархічного капіталізму, як в Україні, так і всюди в СНД. Від зміни Кучми на Ющенка вона не зміниться, її треба починати ламати нам.»

Володимир Чемерис пропонує бути «послідовними: якщо ми говоримо про відміну реформи на підставі «пакетності», то давайте чесно скажемо: Ющенко – нелегітимний президент, бо був обраний на підставі неконституційно прийнятого закону.»

Пан Чемерис стверджує: «Я підтримую реформу не внаслідок «абстрактних симпатій». Парламентська республіка – одне з головних гасел «України без Кучми». Тоді, на Майдані 2000-го це гасло навіть не викликало дискусій – всі бачили, до чого може призвести президентський авторитаризм. Я певен, що політична реформа – головний момент зміни Системи. Окрім того, я був одним з тих, хто приймав Конституцію 96-го року. Я й тоді був певен, що Україні потрібна саме парламентська республіка. Але голосував за Конституцію «покруча», розуміючи, що це – компроміс між президентом і парламентом. Якщо його провалити – буде той варіант, який Кучма виносив на референдум.

Сьогоднішня реформа – теж компроміс, тому й «покруч». Але кращого варіанту у сьогоднішніх умовах не буде. Буде лише відсутність будь-яких змін.

Я поважаю погляди Євгена Захарова, Всеволода Речицького і всіх тих, хто підписав лист. Але я маю свої і знаю велику кількість людей, які мають однакову зі мною позицію.

І треба чітко розуміти, що цей лист може бути використаним (я певен, буде використаним) навколоющенківськими людьми як один з аргументів проти реформи. У цьому немає нічого страшного, мою позицію «за» реформу теж, напевне, свого часу використовували навколокучмівські люди. Думаю, головне – позицію мати і відстоювати. Але в українських медіа щодо попередніх заяв ХПГ щодо реформи зустрічались заголовки на кшталт «Правозахисники проти конституційної реформи». Читається як «Всі правозахисники проти реформи». Погодьтесь, звучить як вирок. Думаю, що треба якимось чином застерегтися проти подібних висновків, які може зробити преса.

Тому ні я, ні «Республіка» не можемо підписатися під листом.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори