MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Не сумуй, піхото!

12.10.2005    джерело: maidan.org.ua
Ольга Хаперська
Кожного дня дії колишніх «вождів», а тепер вже просто влади, в кучмівському розумінні цього слова, з такими до болю знайомими звичками, безприн-ципністю, підкилимними інтригами та огидними скандалами наводять на думку – нас таки зра-дили. Найбільш морально стійкі бійці пропонують позбавитися комплексу інфантилізму та на-віюваної нашими «лідерами» асоціації – «якщо мама і тато сваряться, це не значить, що вони тебе не люблять...
Почуватися зрадженим тяжко. Кожного дня дії колишніх «вождів», а тепер вже просто влади, в кучмівському розумінні цього слова, з такими до болю знайомими звичками, безприн-ципністю, підкилимними інтригами та огидними скандалами наводять на думку – нас таки зра-дили. Найбільш морально стійкі бійці пропонують позбавитися комплексу інфантилізму та на-віюваної нашими «лідерами» асоціації – «якщо мама і тато сваряться, це не значить, що вони тебе не люблять. Люблять, тільки мама більше. Голосуй за маму, будь слухняною дитиною». Але народ, як і дитину, не так вже й легко обдурити, бо він відчуває серцем.

Тяжко жити циніком. Мені шкода людей, які отримують задоволення від того, що ситуація навколо виправдовує їх найгірші прогнози, даючи змогу зловтішатися «Казав я вам!» і почува-тися розумнішим за всіх. Але ми не такі. Чи не бачили наші очі, що купували? Чи не ми аналізу-вали всі можливі негативні сценарії, палко сперечаючись, чий найстрашніший? Бачили і знали. Чи ми готувалися до розчарування і депресії, чи ми шукали які саме негідники скористуються нашими досягненнями? Кожного дня. Чи ми втратили щось, серцем повіривши в краще попри всі заклики розуму? Ні, ми знайшли себе.

Довіряючи, людина стає вразливішою. Ми дозволили собі чи не вперше відкрити свої сер-ця і повірити, але не безпринципному таткові і самозакоханій мамці, а один одному. Україні. Ми стали сильнішими у своїй вразливості, коли оголеними нервами відчули – ми ще живі і нам є що втрачати.

Командири розбіглися в різні боки, і піхота стоїть розгублена, очікуючи наказу. Піхото, пе-репочинь трохи. Замість вдивлятися в зрадницькі спини, сходи до церкви, зайди до шинку, по-дивися на зоряне небо і на посмішки твоїх дітей, щоб нагадати собі – життя триває. А потім по-вертайся під українські знамена, придивися до своїх «сотників» та «хорунжих» – адже не всі побігли – і добре начисти рушницю. В нас завжди буде що захищати – гідність, рідних, друзів, незалежність, Україну. Не сумуй, піхото! Нам своє робить.

 Поділитися