MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Подібні статті

РФ: Адвокат заявив про жорстоке поводження з українським в’язнем Олегом ПриходькомТортури, жорстоке поводження та інші порушення – Генсек ООН опублікував другу доповідь по КримуКатування та жорстоке поводження в Україні: основні тенденції (ПРЕС-АНОНС)Катування та жорстоке поводження в поліції, пенітенціарних установах, в Криму та зоні збройного конфлікту на сході України (Прес-реліз)Катування та жорстоке поводження в поліції, пенітенціарних установах, у Криму та зоні збройного конфлікту на сході України (ПРЕС-АНОНС)МОЗ розробляє медичний стандарт документування катуваньДо міліції надійшло 2687 повідомлень про порушення під час виборчого процесуІноземці обурені повільністю міліції ХарковаЧи є бездіяльність міліції «відповідним висновком» за фактом знущань?Екс-начальника одеської міліції звинуватили у недбалості… через рік після трагедіїЖорстоке побиття засуджених, які прибули етапом 27 лютого до Бердянської виправної колонії № 77. ПРЕС-АНОНСЧотирьом командирам полку міліції «Беркут» повідомлено про підозруСправу полковника міліції, за вказівкою якого розганяли харківських євромайданівців, передано до судуУ Харкові міліціонери планували підірвати райвідділКруглий стіл «Уроки українських сусідів з реформування міліції: що доречно запозичити Україні?»Правозахисниця подала заяву до міліції на молодих регіоналів, які збирають гроші на «стабільність»МВС прибріхує про свою діяльність, або Як Комітет з попередження катувань Ради Європи перевіряв дотримання прав людини у райвідділках та ізоляторах тимчасового триманняМВС спонукає батьків неповнолітніх дітей ставати "добровільними помічниками міліції"Врадіївський синдром: в Україні різко зросла кількість протестів проти свавілля міліціїСкільки постраждалих від насильства в міліції?

«Маленька – велика» перемога людської гідності

27.10.2005   
Олександр Степаненко, м. Чортків
Без будь-яких санкцій та повідомлень родичів Михайла Дем’яна «взяли» у райвідділ і заходилися вибивати з нього «царицю доказів»...

Михайло Євстахович Дем’ян мешкає у невеличкому селищі Мельниці-Подільській над Дністром. За всіма ознаками, зовнішніми та біографічними, він є малопомітною «людиною з натовпу». Тобто таких як пан Дем’ян у нашому краї – сотні тисяч. На запитання щодо свого роду занять відповідає «ніде не працюю». Це означає – порається на власному городі та за символічну платню допомагає по господарству багатьом односельцям.

Саме у цих буденних справах Михайло Євстахович інколи заходив на присадибу та до будинку свого сусіда, І.Полівчака. І треба ж було статися лихові – одного квітневого дня у пана Полівчака нібито пропала чимала, як містечковими мірками, сума грошей – декілька тисяч гривень. Підозра у крадіжці впала на сусіда, і хоча той категорично заперечив свою провину, вранці 26 квітня 2005 року Полівчаком було подано відповідну заяву у міліцію. Події розвивалися стрімко... Співробітники Борщівського РВ МВСУ Віталій Чепесюк та Василь Кутасевич не стали обтяжувати себе процесуальними формальностями та пошуком доказів злочину. Того ж дня, без будь-яких санкцій та повідомлень родичів Михайла Дем’яна «взяли» у райвідділ і заходилися вибивати з нього «царицю доказів»... Увесь день двоє дебелих катів тримали літнього чоловіка у наручниках, без води та їжі, нещадно били кулаками, ногами, гумовим шлангом та палицею, шантажували, принижували та залякували... І хтозна , чим завершився би процес цього з дозволу сказати «слідства», якби ввечері до райвідділу не зателефонувала дружина І. Полівчака, не вибачилася б чемно та не повідомила, що злощасні гроші.... знайшлися.

Відпускаючи М. Дем’яна на волю, «слідчі», ясна річ, сказали йому кілька слів – щодо того, як поводити себе надалі, а також про те, які наслідки може мати недотримання отих «дружніх порад» ...

Але ж скромний мешканець Мельниці-Подільської чомусь не виявився «тямущим»... Другого ж дня він пройшов освідчення в судово-медичного експерта та подав скаргу на кривдників-міліціонерів до Борщівської районної прокуратури. Звісно, не відразу прокуратура узялася за розслідування діянь колег-правоохоронців. Спочатку відмову у порушенні кримінальної справи «за відсутністю у діях міліціонерів складу злочину» підписав районний прокурор Шаварівський. Після того, як М. Дем’ян оскаржив її у обласній прокуратурі, повторно відмовив у порушенні справи його перший заступник.... Лише у червні 2005 року, після кількаразових звернень потерпілого до Прокуратури Тернопільської області було порушено кримінальну справу і лише у липні вона потрапила на розгляд до судді Чортківського районного суду В.І. Парфенюка.

Розгляд справи тривав майже два місяці. Відомо, що на протязі цього часу М. Демя’на неодноразово та у різний спосіб намагалися схилити до компромісу з своїми кривдниками, але той не зламався. У результаті Чортківський районний суд визнав міліціонерів В. Чепесюка та В. Кутасевича винними у «перевищенні влади та службових повноважень» за ч. 2 ст. 365 Кримінального Кодексу України. Апеляційний суд Тернопільської області 21 жовтня 2005 року залишив попередній вирок без змін. Обох правопорушників у погонах засуджено до 4 років позбавлення волі.

Зі слів судді В. Парфенюка, це перший випадок у його судовій практиці, коли співробітників МВСУ позбавлено волі за протиправні насильницькі дії у процесі слідства. Втім, нам не вдалося отримати чіткої відповіді на запитання, чому у даному випадку дії міліціонерів не було кваліфіковано саме як катування...

Примітно, що на протязі останніх років Прокуратура Тернопільської області у офіційних відповідях на наші звернення стверджувала , що «судами області не виносились обвинувальні вироки стосовно працівників органів УМВС та управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в області за скоєння злочинів, що полягали у протизаконному жорстокому поводженні при затриманні, арешті, провадженні слідства та відбуванні покарання». Отже цілком ймовірно, що «справа Дем»яна», є черговим після резонансної «справи Шпаковича» прецендентом, коли міліціонерів було засуджено до позбавлення волі за протиправні насильницькі дії.

(Примітка: справа Миколая Шпаковича, громадянина Польщі, який загинув 17 вересня 1994 р. від побоїв, завданих співробітниками МВСУ у м. Почаєві. В результаті втручання Міжнародної Амністії слідство у даній справі провадила Прокуратура Тернопільської області. Одного з офіцерів УМВСУ тоді було засуджено на 8 років ув’язнення «за перевищення влади»)

У більшості ж відомих нам випадків скарги на застосування співробітниками МВСУ протиправних насильницьких дій не доходять до суду. Досить часто прокуратура відмовляє у порушенні кримінальної справи. Інколи ж слідство у таких справах триває роками, періодично закриваючись – до тих пір , поки скаржник не переконається у безперспективності своїх намірів заслужено покарати катів. Але найчастіше жертву міліцейської сваволі вдається різними засобами «переконати» у тому, що скаргу варто забрати...

Тому описаний тут випадок здійснення правосуддя цікавий вже тим, що пересічна, більш того – досить обмежена у засобах людина без адвокатської допомоги домоглася судового розгляду справи, послідовно відстояла свою людську гідність та продемонструвала силу характеру ...

«Наше власне безсилля так само небезпечне, як чиєсь насильство». То одна з «непричесаних думок» Станіслава Єжи Лєца. До речі, не виключено, що він збагнув цю істину саме у нашому містечку...
 Поділитися