пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"200531
01.11.2005 | Олександр Северин
джерело: maidan.org.ua

Заколот

   

Право і обов’язок написати все те, що я напишу, мені дає одна проста обставина – я громадянин України.

В Україні готується до застосування зброя тотального знищення – знищення самого підмурку національної правової системи та паростків цивілізованої правосвідомості, що тільки-но, политі благодатним дощем народного чину до свободи і справедливості, пробилися на поверхню з-під уламків печерної совковщини.

Зброю готують не якісь підлі міжнародні терористи, не шахіди. Вітчизняні диверсанти навряд чи (за рідкісними виїмками) мають якесь ідеологічне підґрунтя до свого нешляхетного задуму і вже абсолютно точно не збираються, подібно шахідам, загинути. Застосувавши свою бомбу, вони збираються і надалі процвітати і, більш того, керувати країною, накинувши нації свої вбогі "понятія" та своє розуміння доцільності, котре нічого не має схожого ні з правом, ні з інтересами України.

Якби Бін Ладен був більш адекватним типом, не поведеним на специфічному уявленні про вартісність людської крови та трохи більше був втаємничений щодо особливостей функціонування американської демократії, то Аль-Каїда, можливо, завдала би ударів не по ні в чому не винних баштах-близнюках, а по американських судах, радше – по їхніх архівах, де зберігаються у першоджерелах судові справи – найважливіше джерело англосаксонської прецедентної системи права, паливо і мастило для налагодженої роботи державного механізму Штатів. Вітчизняні "бомбісти" обрали собі аналогічну за цінністю, з огляду на належність України до іншої системи права, ціль – Конституцію. Бомба зветься "політичною реформою" або, у закодованому вигляді, Законом України "Про внесення змін до Конституції України", №2222-ІV від 08.12.04.

Я навмисно не називаю цей закон "конституційною реформою", бо конституційного у ньому так саме мало, як і реформаторського. Радше йдеться про деформацію. Конституційну деформацію і конституційну диверсію. Слово ж "політична" якнайкраще пасує до ніцого за правовим та ідейним потенціялом документу, породженого підкилимним злиттям примітивної політичної доцільності (у розумінні певних персонажів та з поправкою на те, що будь-яка політична доцільність є примітивною, на відміну від доцільності державної та суспільної) та політичних же можливостей, наданих народом украй безвідповідальним людям, котрі на таку честь у абсолютній більшости і близько не заслуговують.

"Політична реформа" не несе в собі ні моралі, ні ідеї ні права.

Її антиморальність, як на мене, достатньо ілюструється трьома епізодами:

Перше. Товариш Мороз О.О., немовби чесний і наче непідкупний, в абсолютно екзистенційній для перспектив України ситуації затято, зі впертістю, гідною фахового використання на Бесарабці, торгується з Ющенком, обумовлюючи приєднання до коаліції домовленістю про "реформу".

Друге. "Виконроби реформи" пропихують її під час революційних подій, у ганебному "пакеті" з виборчим законом, анітрохи не переймаючись тими "дріб’язковими" обставинами, що з Помаранчевого Майдану (рівно як і з площ на канонічній території табору опонентів) жодним чином не чутно скандування "Реформа! Реформа!", та (увага!) що вони де-факто "обумовлюють", ставлять під умову створення народові права для реалізації священного права вибору.

Третє. Ті достойники, котрі раніше ганьбили "реформу" останніми (принаймні – передостанніми) словами, писали, збирали, накопичували у сейфах подання до Конституційного суду, тишком-нишком, городами, повз левади по багнюці навпростець потюпцем наразі почимчикували до колективу її ("реформи") прибічників. О, це солодке слово "влада!". Що ж, це врешті "людське, надто людське". Справді. Тільке це не виправдовує наявності депутатського мандата і уповноваженості на здійснення законодавчих функцій.

У "політреформи" немає ідеї, бо затверджені зміни до Конституції є вкрай контроверсійними, не здатними привнести нічого, окрім вкрай небезпечного безладу у функціонуванні державного механізму, упосліджуючи "народних обранців" до рівня запрограмованих керівниками фракцій (а через них – вищезгаданими грошовитими дядьками і можливо навіть не лише вітчизняними) "кнопконатискувачів", остаточно перетворюючи Верховну Раду на ТОВ чи то пак на кланово-партійний клуб за груповими економічними інтересами.

Про внутрішні загрози закону №2222-IV говорено багато, тому я зупинюся тут на головному.

Перше. Імперативний мандат і можливість позбавлення депутатських повноважень у разі невходження до відповідної фракції чи виключення з фракції не залишають простору для можливості усвідомленого і самостійного прийняття рішень, не дуже корелює з волею виборців і абсолютизує адмінресурс керівників фракцій (відповідно, піднимаючи їхню особисту "ціну" в очах потенційних "спонсорів").

Друге. Ймовірне протистояння, породжене різними поглядами ініціаторів висування, економічного блоку уряду і тих, хто призначається за поданням Президента (міністр оборони, міністр внутрішніх справ, керівних служби безпеки).

Третє. Міни, закладені у нормі, котра вводить додаткові підстави припинення Президентом повноважень Верховної Ради, а саме:

– Неспроможність Верховної Ради сформувати "коаліцію депутатських фракцій" (читай - більшість. Здрастуй, більшість, манія Леоніда Данилича, ти знов до нас повернулася).

- Несформованість, протягом 60 днів після відставки Кабінету, нового персонального складу уряду.

Відсутність більшості може бути наслідком саме такої волі народу. Ну, не захотів народ, обираючи парламент, зробити його спроможним утворити ту більшість – значить саме такою є воля суверена і розпуск парламенту Президентом в такій ситуації увійде у протиріччя з вектором народного волевиявлення.

Положення ж про незатвердження Кабміну просто вражає своєю безапеляційною простотою. А що заважатиме вносити завідомо непрохідні кандидатури (мою, наприклад) саме з метою розпуску законодавчого органу? З прямим умислом чи то зі свідомим припущенням такого варіянту?

Аналогічний невтішний висновок є очевидним і для норми про право Президента зупиняти акти КМУ з одночасним поданням до Конституційного суду. Так, і відповідно до чинної, ще не спотвореної Морозом та компанією Конституцією Президент має (п.16 ст. 106) право скасовувати акти уряду. Але перепрошую, ситуація, коли глава держави бере на себе відповідальність, скасовуючи рішення Кабміну та ситуація коли, гарант вмиває руки, перекладаючи відповідальність на Конституційний суд (який, до речі, за вітчизняною традицією може розглядати справу до другого пришестя) – ситуації вочевидь різні.

У "політреформи" немає головного – Права.

На формально-юридичному рівні вона є нелегітимною, принаймні тому, що:

а) Приймалася "у пакеті", гамузом, у якості гарніру до виборчого закону. При цьому навіть згадку про "пакетне голосування" годі знайти і в Конституції і в Регламенті Верховної Ради України і де інде, тоді як відповідно до ст.19 Конституції України "органи державної влади,...їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень і у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України". Як відомо кожному студенту юридичного факультету, ВРУ якраз і є органом законодавчої влади (ст.75 Конституції), а пан Литвин, особисто причетний до пропихування "реформи" –його посадовою особою.

б) Приймалася без необхідного, відповідно до закону, повторного розгляду Конституційним судом України адже законопроект 4180, розглянутий КС, перетворився у закон, зазнавши "по дорозі" серйозних мутацій.

На рівні відповідності принципу верховенства Права і народному суверенітету – це брутальне заперечення і першого і другого.

Згідно зі ст.103 Конституції Президент України обирається громадянами строком на 5 років, при цьому повноваження Президента зафіксовані у ст.106 Основного закону. Слід зазначити, що у п.2 ст.1 Закону України "Про вибори Президента України" також зазначено, що Президент обирається на строк, визначений у Конституції. Єдино можливий висновок з цього є однозначним як юридично так і політично: фактом обрання Президента України народ надає йому на 5 років обсяг повноважень, зафіксований у чинній Конституції на момент волевиявлення народу (котре почалося з першим туром. Хоча взагалі-то початком "сезону неможливості" змін повноважень Президента слід вважати навіть початок виборчої кампанії, коли починається формування вибору громадян). Інше розуміння, навіть абстрагуючись від формальної юриспруденції, просто не має нічого спільного з демократичними принципами.

Відповідно, народні депутати, що голосували за "політреформу", не мали жодного права таким чином втручатися у площину вибору народом, відповідно до конституційних норм, глави держави. Таке втручання прямо суперечить принципу народного суверенітету. До того ж Закон №2222-IV, фактично припиняючи достроково частину повноважень Президента, суперечить ст.108 Конституції, котра, кажучи лише про можливість дострокового припинення всіх повноважень (як комплексу), нічого подібного не передбачає. Вести розмову про зміну повноважень Президента можливо лише стосовно нової каденції наступного глави держави. Як, втім, і про зміну повноважень законодавчого органу.

Тут хотілося б звернутися до опонентів з колишнього "біло-блакитного" табору із закликом не вбачати у моєму категоричному запереченні реформи банальне намагання зафіксувати статус-кво для "помаранчевих". Навпаки. Уявіть, співгромадяни, що на наступних президентських виборах чесно перемагає Ваш кандидат. Ви, природно, радієте, а вранці дізнаєтеся, що посеред ночі відбулося засідання парламенту, котрий затвердив зміни до Конституції (півгодиною раніше розглянуті Конституційним судом), за якими повноваження вашого обранця перетворюється на фікцію і відтепер єдине його право (воно ж обов’язок) – відкривати двері при виході з машини "нашого" спікера Верховної Ради. Вам подобається? Мені – ні. Категорично. Готовий на Майдан і барикади. Чесно.

Для прихильників "політреформи" маю погану звістку – неконституційність потворної улюблениці вже підтверджено Конституційним судом. Подивовані? Дарма. Прошу – старе вже рішення Конституційного суду України №3-рп/2000 від 27.03.2000: "чинна Конституція не передбачає інституту висловлення недовіри на всеукраїнському референдумі....Верховній Раді України чи будь-яким іншим конституційним органам державної влади як можливої підстави дострокового припинення їх повноважень. Тому винесення на всеукраїнський референдум питання щодо недовіри Верховної Ради України за відсутності названого інституту в Основному Законі України було б порушенням такого конституційного принципу, як здійснення органами державної влади своїх повноважень у межах, встановлених Конституцією України, та принципів правової держави, якою проголошено Україну". Тим, хто не побачив зв’язку, пояснюю: повноваження парламенту не можуть бути достроково припинені (на думку КС - навіть референдумом!) бо такого інституту нема в Конституції. Бачите аналогію? Повноваження Президента не можуть бути достроково частково припинені, бо такого інституту в Конституції теж нема. Тому, якщо КС захоче бути таки судом на сторожі Конституції, а не флюгером, то біле чорним стати не зможе. Нокаут.

То я не здивуюся очікуваному затягуванню стурбованими "політреформою" нардепами формуванню повного складу Конституційного суду. Але хай і вони не дивуються деяким речам. Перша – це можливість подання до КС будь-коли, і після немовби формального набрання чинності змінами до Конституції. А про інше – згодом. Щоби не розслаблялися.

І реверс медалі "За взяття Конституції": я стверджую, що прийняття нардепами "політреформи" є нічим іншим, як узурпацією державної влади. Хто давав ЦЬОМУ складу Верховної Ради, ЦИМ нардепам, частина з яких, до речі, більше скидаються за поведінкою на постійних пацієнтів принаймні невропатологів, розширені повноваження? Народ? Аж ніяк! Народ дав їм ті повноваження, з якими він їх, на жаль, обирав. Знов-таки, Конституція не містить інституту розширення повноважень законодавчого органу за рахунок повноважень Президента, щодо якого народ вже розпочав елекційний процес. Для наступного складу Парламенту і для наступного Президента – нема питань. Собі – ні. Інакше порушується принцип представницької демократії – делегування влади і ми де-факто визнаємо право будь-якого державного органу "саморегулюватися". Що це може означати на практиці – зрозуміло.

Для довідки, зі свіжого рішення Конституційного суду України №6-рп/2005 від 05.10.05: "Положення частини четвертої статті 5 Конституції України "ніхто не може узурпувати державну владу" треба розуміти як заборону захоплення державної влади шляхом насилля або в інший неконституційний чи незаконний спосіб органами державної влади та органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, громадянами чи їх об’єднаннями".

Підкреслюю - в будь-який "неконституційний чи незаконний спосіб". І якщо комусь наведені аргументи видаватимуться дещо теоретичними, то я повертаю до практики – згадаймо "пакет". Радше – його відсутність у Конституції і законах. Прошу знайомитися, з того ж рішення КС: "Гарантією недопущення узурпації державної влади є, зокрема, закріплені Конституцією України принципи здійснення державної влади на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову (частина перша статті 6) та положення, згідно з яким органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19)".

Отже, і це очевидно і без рішення КС, до речі, будь-які рухи державного органу з відхиленням від Конституції і закону – заколот, узурпація влади. Бо такої влади не надано народом-сувереном. А іншого джерела влади (можливо, для багатьох нардепів і тих, хто за ними стоїть, це буде відкриттям всього життя) не буває.

Ще один важливий момент. Намагаючись прикрити "політреформений" сором як не фіговим листям, то якимось бодай ерзац-аргументом, її апологети кажуть, що незаконність пакетного голосування, мовляв, означатиме незаконність виборчого закону і, відповідно, нелегітимність Президента Ющенка. Глупота або облуда!

По-перше, Конституція, висловлюючись словами КС, не містить інституту припинення повноважень Президента у разі визнання неконституційним чи скасування закону, за яким його було обрано. Нема. Зовсім. Завіса.

По-друге, перепрошую за різкість, але навіть сам депутатський фінт картками для голосування, коли виконання імперативного обов’язку держави щодо надання народу можливості реалізації священного права вибору обумовлювалась прийняттям "політреформи" був, м’яко кажучи, настільки позаправовим явищем, що народ має всі підстави більше не підпускати тих горе-голосувальників до законотворчості на гарматний постріл. А вже спроба заперечення народного вибору даватиме громадянам всі підстави "встати і вийти", нагадавши авторам такої ідеї їхнє місце, а державі – те, що вона таки "відповідає" (ст.3 Конституції).

І ще. Я – громадянин. Виборець. Платник податків. І хай мені не кажуть про "політичні угоди", "домовленості" і "компроміси політичних сил". Я нічого цього не хочу знати. Я не підписував жодних угод і не укладав жодних домовленостей. Я просто маю права, котрі без бою не віддаю. Моя барикада – це Конституція. Кожного разу, коли хтось намагатиметься ті права відняти, їм доведеться брати барикаду штурмом. І ми ще подивимося, хто кого, адже нас таких багато.

Тому я звертаюся.

Звертаюся до народних депутатів, котрі проголосували за "політреформу", котрі не внесли відповідного подання до Конституційного суду: якщо завтра "реформа" набере чинності, то післязавтра не дивуйтеся, якщо податкова "розірве на шмаття" ваш бізнес без найменших на те законних підстав. Не дивуйтеся, якщо вас самих міліціонери хапатимуть просто у сесійній залі. Не дивуйтеся, врешті, коли вас битимуть на вулиці. Бо це ви вбили Право і законність в Україні.

Звертаюся до нормальних, себто не зіпсованих мандатом, читачів: уявіть собі, що купивши Букварик для своєї дитини, ви з’ясовуєте, що книжку написано добірним матом. Так саме замість Конституції, основи основ у здоровій правовій системі, вам підсовують псевдоправовий непотріб, котрий до Права має такий самий стосунок, як лайка п’яного люмпена до навчання дітей рідної мови. То запам’ятайте прізвища тих політиків, хто виступає за "політреформу", запам’ятайте назви партій і блоків, котрі пітримують цю нешляхетну справу – і (моя суб’єктивна порада) не обирайте їх більше, як писав Стівен Кінг у "Мертвій зоні", навіть до бригади з відлову скажених псів. Бо навіть та робота потребує відповідальности і дотримання правил, на що вони геть нездатні.

Звертаюся до колег-юристів. Не будьмо гаманцевоцентричними ремісниками, панове. Ви не відчуваєте морального дискомфорту, займаючись нібито правознавством у країні, де намагаються винищити перші паростки Права? У вас не з’являється хоча б легкого відчуття ошуканости, коли вам розповідають про законодавство, законотворчість, практику правозастосування ті, хто до права має той стосунок, котрий кат має до страченця? І вам, до речі, не набридло заробляти не власне інтелектуальним трудом, вишуканістю і гостротою думки і слова, а натомість, дипломатично висловлюючись, посередництвом у перерозподілі? Не соромно? Перед дітьми, перед собою? Так і буде завжди, якщо дозволити у підмурок правової системи замість міцного і якісного конституційного фундаменту закласти ніций за формою і сутністю продукт банального "дерибану". Про яку правосвідомість, про який правопорядок, хоча би на середню перспективу, в Україні тоді йтиметься? То може поборемося?

І ще я звертаюся до суду - відповідно до статті 55 Конституції України. Щось мені підказує, що я буду не один. І навіть якщо ми не переможемо, то нам не буде соромно і ми доведемо "політреформаторам" і державі, що з громадянською самообороною треба рахуватися.

Хай живе Конституційна реформа – демократична і правова за сутністю, бездоганна за публічністю обговорення і процедурою прийняття. Хай сконає "політреформа" .

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори