пошук  
версія для друку
04.11.2005 | Від редакції

“Кому потрібен «Майн Кампф»?

   

Під таким заголовком, але під рубрикою “Не можу мовчати”, 16 червня ц. р. у “Сільських вістях” було вміщено публікацію Едуарда Ходоса, глави Харківської юдейської общини ліберального напрямку, відомого публіциста. В ній ішлося про появу на книжкових розкладках України книги “Майн Кампф” (“Моя боротьба”), написаної Адольфом Гітлером. Згадувалося, що всілякі контрольні органи України буцімто з ніг збилися, намагаючись знайти таємниче видавництво, яке видрукувало цей найзловісніший нацистський опус, біблію найбільш людиноненависницької ідеології фашизму.

Едуард Ходос, здійснивши відповідне розслідування, у своїй публікації назвав видавництво, яке видрукувало “Майн Кампф”, і осіб, причетних до цього. Поміж них — харків’янин, народний депутат України Олександр Борисович Фельдман.

Редакція “Сільських вістей”, друкуючи публікацію Е. Ходоса, сподівалась, що уповноважені на те органи зважать на оприлюднені факти і належним чином відреагують на них. Та час спливав, а від правоохоронних і контролюючих органів — ні слуху, ні духу. Зате рівно через три місяці, тобто 16 вересня ц. р., обізвався головний герой публікації Олександр Фельдман. Це лист з категоричною вимогою: “... Газета “Сільські вісті” зобов’язана спростувати інформацію, яка містилась у статті “Кому потрібен “Майн Кампф”... І далі: “... Вимагаю розмістити... до 1 жовтня 2005 р. повідомлення щодо спростування відомостей, які порушують мою честь та гідність... та принести мені публічні вибачення”. Крім того: “... Компенсувати мені добровільно моральну шкоду в розмірі 500 тисяч гривень...” Чекатиме О. Фельдман виконання своїх вимог до 15 жовтня, якщо ж редакція відмовиться — він звернеться до суду.

Отак! Уже самі собою вимоги досить дивні. Бодай тому, що О. Фельдман у своєму листі до редакції жодним словом не згадує Е. Ходоса, автора публікації, яка йому так страшенно не сподобалась. Чому? Це змусило редакцію звернутися до Е. Ходоса: що він думає з цього приводу? Адже не редакція, а він, автор, проводив розслідування і виклав добуті ним факти в своїй публікації. За таких обставин претензії щодо правдивості чи неправдивості публікації мали б адресуватися перш за все саме йому.

Е. Ходос здивувався, здалося, більше за редакцію і заявив: “Якщо справа дійде до суду (а я вірю, що суд тоді обов’язково вислухає мене), то я розповім про діяльність Фельдмана і його оточення ще більше”. А поки що запропонував “Сільським вістям” опублікувати уривки з його нової книги “Выбор-2006: между спасителем и антихристом, или Оранжевая цель сквозь еврейский прицел”: у ній — факти, які розкривають справжнє обличчя та суть діяльності О. Фельдмана.

Від редакції

Та є в цій ситуації й інші, не менш прикметні і важливі моменти. Публікація “Кому потрібен “Майн Кампф”?” послужила приводом для запиту групи народних депутатів України до Генеральної прокуратури та Міністерства внутрішніх справ України з вимогою розслідувати факти, викладені в газеті, та дати їм належну оцінку. Редакція, в свою чергу (у супровідній ремарці до публікації Е. Ходоса), просила долучитись до такого розслідування також Державну податкову адміністрацію (хто і скільки заплатив за друкування “Майн Кампф”, чи сплачено за це відповідні податки), а також Державний комітет з питань телебачення і радіомовлення (хто конкретно і на якій підставі розповсюджує цю книгу). На жаль, на пропозицію редакції ніхто не відгукнувся. З Генеральної прокуратури редакція не отримала ані слова. Зате О. Фельдман разом зі своїм ультимативним листом передав редакції копію відповіді заступника Генерального прокурора України Т. Корнякової одному з народних депутатів України на депутатський запит, в якій сказано: “... в Головному управлінні МВС України в м. Києві інформації стосовно причетності депутата України Фельдмана О. до скоєння вбивства колишнього народного депутата Кононенка Ю. немає, а тому рішення за цим фактом... не приймалося”. І — все! Так, у публікації Е. Ходоса згадувалось убивство Ю. Кононенка. Але лиш побіжно, бо не цей факт був у ній головним. Головним були факти, що стосуються тиражування “Майн Кампф”. Виходить, заступник Генерального прокурора навіть не знайомилася з публікацією, на яку давала відповідь. Хтось із клерків підсунув — от і підмахнула. Як це називати? І чи личить заступнику Генпрокурора таке нехлюйське ставлення до своїх обов’язків?

Не менш дивною виявилась відповідь на нашу публікацію, яка надійшла з м. Харкова (після того вже, як ми отримали ультимативного листа О. Фельдмана), — з міського управління МВС України. Підписати її мав, судячи з того, як її оформлено, начальник цього відділення В. Дятлов, але підписав чомусь В. Балюк, правда, з приміткою — “за начальника”. Так от у цьому посланні є таке: “Проведеною перевіркою було встановлено, що у 2003 році ПП “Світовид” було видано книгу А. Гітлера “Майн Кампф”, фінансування якої здійснював директор ПП “Світовид” гр. Гайдаєнко О. В. особисто. З народним депутатом України Фельдманом О. Б. він особисто не знайом (так у тексті. — Ред.) та до фінансування цієї книги останній не має ніякого відношення”.

Припустимо, що Гайдаєнко і Фельдман дійсно не знайомі. Але ж книгу видано. За чиї гроші, хто і скільки конкретно заплатив за це і на якій підставі, який тираж книги, яку вигоду отримав “Світовид”, хто розповсюджував книгу? Відповіді немає. Зате є таке: “Тиражування даної книги на території України не заборонено на підставі ст. 19 “Загальної декларації прав людини”... А тому: “Будь-яких порушень з боку ПП “Світовид” не виявлено та обставини вказані в повідомленні (мабуть, у газетній публікації. — Ред.) свого підтвердження не знайшли...”

Ура! Слава крутіям-бюрократам, які здатні правду назвати брехнею, а брехню правдою, залежно від того, що вигідно. Хоча не виключено, що це разом з тим є яскравим проявом професійної непридатності таких кадрів. Щоб переконатись у цьому, слід узяти до уваги їхнє твердження, що “тиражування даної книги (“Майн Кампф”. — Ред.) не заборонено”. Прикро, коли особи, яким довірено високі пости, не знають елементарних правових норм, які діють в усьому світі. Адже публічна пропаганда ідеології фашистського штибу (а “Майн Кампф” — складова цієї пропаганди. — Ред.) заборонено назавжди будь-кому і будь-де . Це випливає з рішення, прийнятого ще в 1946 році країнами-переможницями у Другій світовій війні. Навіть у ФРН випуск цієї книги, як й інших нацистських видань, законодавчо заборонено. Отож, коли в Польщі знайшлося видавництво, яке на початку нинішнього року видрукувало “Майн Кампф”, то проти нього було відразу порушено справу за кримінальною статтею.

Невже чиновники в Генеральній прокуратурі та Харківському управлінні МВС не знають цього? Якщо це так, то яка їм ціна?

(Сільські вісті”, №117 7 жовтня 2005 р.)

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори