пошук  
версія для друку
01.12.2005 | Тетяна Монтян, адвокат, м.Київ

«По граблях шагом марш»

   

Відразу хочу зробити декілька дисклеймерів.

Перший. До Піскуна особисто я ставлюсь з безприкладною, майже фізичною огидою. Для мене він – геніальна в своїй мерзотності істота, класичний приклад Шакала Табакі з чарівної казки Ред’ярда Кіплінга про Мауглі. Піскун завжди знає, як знайти у будь-якої людини найвразливіше місце та в який найслушніший момент вчепитись саме в це місце своїми гнилими отруєними іклами. Колись в дитинстві я читала кримськотатарську казку про злого хана, у якого замість серця був не камінь, не шматок заліза чи дерева, а клубок шерсті. Бо в камінь, залізо чи дерево постукаєш – хоч якусь відповідь отримаєш, а в шерсть? Так ось – такий клубок шерсті у Піскуна – замість совісті, честі, гідності, моралі тощо.

Другий. Для перемоги Ющенка я особисто зробила все, що могла, і, мабуть, навіть трохи більше. І на даний час я вважаю його та Ко, незважаючи на численні дурниці, що робляться ним особисто та його, перепрошую на слові, «командою», найменш небезпечними для країни «діячами», але... лише у порівнянні з іншими «лідерами електоральних симпатій».

Третій. В Україні дійсно існує «судова мафія». Саме з її главарями Ющенко періодично проводить «плідні» наради на тему «подальшого поглиблення та реалізації принципу верховенства права».

Четвертий. Я повністю та беззаперечно (як людина та виборець) схвалюю звільнення Піскуна та відмову виконати добровільно рішення про його поновлення на посаді попри те, що його звільнення було незаконним, а невиконання судового рішення взагалі є злочином.

А тепер – по суті.

Для того, щоби неупереджено розглянути будь-яку юридичну проблему, слід абстрагуватись від особистостей, тобто «зав’язати Феміді очі». Отже, задача формулюється таким чином: «Як (абстрактному) Президенту України звільнити з посади(абстрактного) Генерального Прокурора України?» Примітка: особливо вразливі можуть уявити собі, що це не Ющенко звільнив Піскуна, а, наприклад, Кучма – Шишкіна.

Маємо для аналізу:

1. П. 11 ч. 1 ст. 106 Конституції, згідно з яким Президент України призначає за згодою Верховної Ради України на посаду Генерального Прокурора України та звільняє його з посади.

2. Ч.1 ст. 122 Конституції, згідно з якою, знову ж таки, Генпрокурор призначається на посаду за згодою ВРУ та звільняється з посади Президентом; при цьому ВРУ може висловити недовіру Генеральному прокуророві України, що має наслідком його відставку з посади.

3. Ст. 123 Конституції, згідно з якою організація і порядок діяльності органів прокуратури України визначаються законом.

4. Закон України «Про прокуратуру» 1991 «року народження» в поточній редакції, що містить ст. 2, згідно з якою «...Верховна Рада України може висловити недовіру Генеральному прокуророві України, що має наслідком його відставку з посади. Генеральний прокурор України звільняється з посади також у разі: закінчення строку, на який його призначено; неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров’я; порушення вимог щодо несумісності; набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього; припинення його громадянства; подання заяви про звільнення з посади за власним бажанням.»

5. Рішення Конституційного Суду України № 8-рп/2002 від 07.05.2002 року у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (так звана «справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб»), яке нібито має розтлумачувати для правозастосовувачів спірні питання, а натомість саме потребує розгорнутого тлумачення.

Стверджую, що будь-яка людина, яка має хоча б базову середню освіту, здатна, доклавши деяких розумових зусиль, самостійно проаналізувати зазначений незначний масив нормативних актів та скласти особисту думку як про правову позицію обох сторін у справі, так і стосовно рішення суду.

А якщо вже спрощувати спірні правовідносини до ступеню «бінарного коду», то маємо в «сухому залишку» дилеми:

Абстрактний Президент України має стосовно звільнення абстрактного Генерального прокурора України ДИСКРЕЦІЙНІ повноваження (тобто має право звільняти його НА ВЛАСНИЙ РОЗСУД, АБСОЛЮТНО БЕЗМОТИВНО – через непокірливість; занадто жирну пику; неупередженість; довгий язик; нестримне бажання дотримуватись законності та докопуватись до істини – вибирайте на смак!)

Або:

абстрактний Президент України має право звільняти абстрактного Генерального прокурора України виключно на підставі діючого законодавства (облишимо поки що питання про досконалість та адекватність цього самого законодавства).

А також ще одне твердження:

Абстрактний звільнений з посади абстрактним Президентом України Генеральний прокурор України МАЄ ПРАВО, як і будь-який громадянин України, на судовий захист;

Або

він такого права не має, бо звичайний український громадянин не є суб’єктом звернення до Конституційного Суду України з поданням про визнання неконституційним акту Президента України, а згідно з логікою Головатого та прибічників його правової позиції, до загального суду йому також шлях закритий.

На мою скромну думку, постанова судді Ігора Мороза та його колег є дещо «вінегретним» рішенням, в якому намішані купою всі можливі юридичні аспекти спірних правовідносин, але правильним по суті. Я повністю підтримую правову позицію, викладену в цій постанові, та її обґрунтування. Є багато свідків, що ще до винесення рішення я майже тими самими словами пояснювала хибність правової позиції команди Президента. Головний постулат – це те, що так звана «конституційно-політична відповідальність» може мати місце лише при висловленні недовіри парламентом, бо це – колегіальний законотворчий орган, а перед Президентом, як вищою посадовою особою в державі, яка зобов’язана діяти виключно в межах Конституції та законів України, такого виду відповідальності БУТИ НЕ МОЖЕ, бо це – кучмізм, дикість та авторитаризм.

Впевнена, що жодній нормальній людині варіант президента-самодура та безправної людини не до вподоби. Але чомусь, коли мова заходить про огидного мерзотника Піскуна, здоровий глузд затьмарює ненависть та бажання «вставити» цього покидька – за будь-яку ціну!

Але чи вартий Піскун ТАКОЇ ціни? Та ні в якому разі! Тим більше, що, з огляду на повну неможливість для Піскуна РЕАЛЬНО поновитися на посаді, для нього залишається цілком органічною роль «шута горохового», який, «акі блаженний», повчатиме Ющенка та його «високопрохвесійну команду юристів» верховенству права з екрану 5-го каналу. «Нєт зрєліща отраднєє на свєтє...» це саме та абсурдна і дурна ситуація, яка зрештою може спонукати наш політикум та суспільство розпочати чесну та відверту дискусію про жахливий стан справ із законодавством та законністю в країні.

Зрозуміло, що при Кучмі право практично повністю втратило роль регулятора суспільних відносин в країні, поступившись місцем підкилимним інтригам, «тьоркам» та «стрєлкам». Тому його ніхто і не розвивав, бо жодної потреби в ньому не існувало. За час свого перебування при владі Ющенко не спромігся не лише покращити ситуацію, а навіть усвідомити її для себе. Між тим, право на рівні банальної ерудиції є легкопізнавальною наукою, доступною навіть випускнику Тернопільського фінансового інституту. Для цього достатньо придбати на Петрівці підручник з теорії держави та права для перших курсів юридичних вузів та запросити студіка-відмінника з Могилянки на 10-15 хвилин на день для індивідуальних занять. Впевнена, що вже після першого місяця необтяжливих уроків наш Президент перестав би молоти неймовірні юридичні нісенітниці, які жахають його прихильників та дають приводи для зловтіхи його ворогам.

Слід зазначити, що до цієї ганьби Ющенко та Ко цілеспрямовано йшли з самого приснопам’ятного рішення Верховного Суду України, яким справедливо, але незаконно його було зроблено Президентом. Як я і передрікала, Ющенко так і не зрозумів, що суд виграв не він сам і тим більше не його адвокати, а повсталий народ, і що інших подібних «подарунків від тьоті Феміди»«йому вже не обламуватиметься. Ющенко чомусь вирішив (або його переконали «юридичні генії» з оточення), що і надалі вся судова система вправно «лягатиме» під нього, підлаштовуючись під його доволі своєрідні уявлення про те, «что такоє хорошо і что такоє плохо», керуючись при цьому виключно принципами «абстрактної справедливості по-кумівськи».

Піскун-прокурор – це оксюморон. Але в ситуації з його поновленням на роботі особисто я, на відміну від багатьох, вбачаю суцільні позитиви.

Піскун перебував на посаді 9 місяців. Що, не можна було розв’язати питання з ним завчасно? Впевнена, якщо б Ющенко негайно після інаугурації звернувся до Апеляційного суду міста Києва зі скаргою на рішення Жанни Бернацької від 09 грудня 2004 року про попереднє поновлення Піскуна на посаді, суд пішов би йому назустріч і цю скаргу прийняв, поновивши строк на апеляційне оскарження як такий, що був пропущений з поважних причин. Тоді можна було б, не заглиблюючись у юридичні хащі, скасувати рішення Бернацької виключно через безпідставність поновлення строку на звернення до суду самому Піскуну. Але в січні 2005 року Ющенко та його «єдина помаранчева команда» натхненно дерибанили посади і їм було не до якогось там «головного ока гасударєва»... Чому Ющенко навіть не спробував ініціювати висловлення недовіри Піскунові Верховною Радою? Не дав завдання «підняти» весь компромат на нього, якого – неміряно? Чому? Чому? Чому?

Як можна було «купитись» на «переконливі» аргументи Головатого, Полудьонного та казна ще кого про те, що нібито можна звільняти Піскуна безмотивно? Чи вислухав Ющенко «іншу сторону», тобто людей (а таких – безліч, і я в тому числі), хто безпомилково передбачив саме такий розвиток подій?

Головна проблема Ющенка в тому, що він не усвідомлює ступеню свого правового невігластва, не розуміє, що йому необхідно вчитись самому та залучати як до розв’язання конкретних питань, так і для формування правової стратегії, справжніх фахівців, які казатимуть йому ПРОСТО ПРАВДУ, а не лише підлабузників, які співають йому у вуха виключно те, що він хоче чути. На жаль, для нашої країни це серйозна проблема: навіть ті, хто непогано розуміється на праві – з кон’юнктурних міркувань, не шкодуючи власної репутації – говорять юридично сумнівні речі. Останній приклад – Володимир Шаповал, поважний та авторитетний фахівець, суддя Конституційного Суду, який приймав участь в ухваленні того самого рішення КС, на яке, як на доказ правоти – кожен своєї – посилалися як Піскун, так і Головатий! А висновок Гельсінської групи![1] Заридати хочеться, чесне слово: люди, яких важко запідозрити в прихильності до тоталітаризму та авторитарності, обстоюють дискреційні повноваження Президента і заперечують право особи на судовий захист!!!

Якщо людина хоче захистити когось від хулігана, вона повинна бути не тільки шляхетною, але й банально вміти битись краще, ніж цей хуліган. Ніяка моральність не врятує, якщо вам потрібно написати сайт, а ви – не програміст. За допомогою моральності не можна виграти чемпіонат світу з шахів, встановити світовий рекорд на стометрівці чи керувати економікою. Думаю, це очевидно навіть для Віктора Андрійовича. То чому ж він не розуміє, що для керування країною, для вирішення складних юридичних питань моральності тим більше замало?

Потрібен справжній професіоналізм у тій галузі, де точиться боротьба. В даному конкретному випадку потрібно було вміння вести цивільні справи в судах загальної юрисдикції. Чи часто Полудьонний чи Головатий відвідували суди? Бувало з ними таке, але не настільки часто, щоби вони почували себе там як риба в воді. Піскун насправді взагалі не розбирається у праві, але у цій справі він підготувався (чи його підготували) достатньо. Можливо, у команди Ющенка і були якісь шанси, якщо б Шевченківським судом не керував Борис Гулько – загальновідомий ставленик політичної сили, яка асоціюється з «юристами-футболістами». Коли я дізналася, що хитрий Гулько «розписав» цю справу Ігору Морозу, я відразу заявила, чому є купа свідків, що з ймовірністю 99,6% ми матимемо на днях двох Генеральних прокурорів. Тому що я знаю Ігора Мороза за справами, знаю його фаховий рівень та його репутацію людини трохи боязкої, але чесної і принципової. Він з тих, хто сам в бійку не полізе, але якщо вже бійка сама прийшла до нього додому – битиметься. Я була впевнена, що він не зганьбить рештки честі українського правосуддя і винесе законне рішення. Зрозуміло, що не сумнівалися в цьому і Гулько, і всі юридично «просунуті» друзі та недруги Ющенка. Мені відомо з безлічі незалежних одне від одного джерел, що Ющенка намагалися попередити, що правова позиція Полудьонного та Головатого якщо і не абсолютно хибна, то принаймні більш ніж сумнівна.

Єдиним результатом цих спроб стала справжня істерика Головатого стосовно «жидомарсіанської суддівської змови» та звинувачення Ігора Мороза в тому, що він є «судовим мафіозі».

Сто пудів. Саме Мороз. Тьху! Чи личить Міністру юстиції опускатись до майже площадної лайки на адресу Ігора Мороза та інших суддів – будемо сподіватись, з’ясує Рада суддів, засідання якої з цього приводу нібито планується найближчим часом.

Насправді важливим є не те, що з вами сталося, а те, як ви до того, що сталося, ставитеся. Я обурююсь не тим, що робить Ющенко та Ко – я обурююсь, що дорослі, статево зрілі люди, які претендують на роль керманичів нації, ЗАПЕРЕЧУЮТЬ ОБ’ЄКТИВНУ РЕАЛЬНІСТЬ та НЕСПРОСТОВНІ ФАКТИ, чим ставлять себе в дурнувате становище і «підставляють» країну.

Приклад. Якщо я лечу, акі бетмен, на машині, поспішаючи у невідкладних важливих справах, а даішник зупиняє мене та демонструє на «фарі» горді цифри «160» чи біля того, я не кричатиму на нього, що він, козел та чмо, заважає мені їхати у справах і взагалі по життю не правий. Якщо я таке скажу, мент вирішить, що я або хвора на голову, або родичка якогось депутата чи міністра і від цього у мене зашкалило борзометр. Бо заперечувати свою очевидну для всіх неправоту – це ознака дурості та слабкості, а зовсім не крутизни. Зазвичай людина в такій ситуації каже: «Мужик, на тобі хабар, або складай протокол, і ... вибач мені і відпусти якомога швидше – я дійсно дуже поспішаю, мені дійсно треба мчати!» Піскуна слід було звільняти в будь-якому випадку, за будь-яку ціну – але треба було чесно сказати щось на кшталт: «Любі друзі! Законодавство з цього приводу надзвичайно суперечливе, і тому я не впевнений в юридичній бездоганності свого указу. Але Піскун – чудовисько, перебування якого на посаді завдає непоправної шкоди суспільству, і тому я змушений ризикнути». І сприйняти рішення суду спокійно, тим більше, що його можна взагалі не виконувати без будь-яких наслідків для себе. Але при цьому – не забувати весь час казати, що, любі друзі, я дуже жалкую, що у нас таке недосконале законодавство, і трудове, і виконавче, і все інше, але ми працюємо над його вдосконаленням!

Так, правовий інститут «поновлення на роботі» – це оголтілий совковий маразм, що фактично означає примусове зобов’язання укласти (трудовий) договір всупереч волі одної з сторін, але чомусь це нікого не цікавить! Жодний нормальний роботодавець навіть комірника, що вийшов з довіри, фактично до роботи не допустить, навіть якщо виконає рішення суду та допустить його до роботи, але змушений буде найняти іншу людину, а «поновленому» просто платитиме зарплатню та шукатиме «залізобетонний» привід для юридично бездоганного звільнення. Не кажучи вже про головного бухгалтера, не кажучи вже про Генерального Прокурора. Хтось чув, щоб депутати від НСНУ внесли законопроект, що ліквідував би цей анахронізм? Отож-бо.

Виконання судових рішень в Україні – це взагалі казкова тема. Коротко: якщо людина виконувати рішення не хоче, примусити її це зробити майже неможливо. Україна пачками програє з цього приводу справи в Європейському суді, люди роками обивають пороги виконавчих служб... Той же Ігор Мороз, відмовившись «лягти» під київського мера Омельченка та його вірної «земельної шістки» Муховікова, виніс декілька рішень, якими зобов’язав Київську міську територіальну виборчу комісію зареєструвати обраним депутатом Київської міськради Петра Головатенка. Всі здогадалися, що саме поклала на ці рішення комісія, незважаючи на кримінальну справу, порушену за фактом невиконання рішення суду. На даний час Головатенко виграв вже 18 судів, але... так і не став депутатом. З огляду на це, залишається побажати Піскуну попутного вітру в безнадійній справі ФАКТИЧНОГО поновлення на посаді. Бо: Піскун має пройти довгий шлях через виконавчу службу, на якому він застрягне ще на стадії визначення порядку та способу виконання рішення, а потім з’ясує, що примусово змусити Ющенка поновити його на посаді неможливо, бо він недоторканий, а взагалі ця тема – виключно для гіпотетичних рассуждізмів на тему «чи є життя на Марсі».

Безумовно, на Ющенка падає весь негатив стосовно того, що він свідомо порушує закон та не виконує рішення суду. Але наскільки по-іншому виглядав би Ющенко в цій ситуації, якщо б казав, що розуміє рішення суду, визнає, що воно не могло бути іншим, але не може його виконати і готовий нести за своє свідоме порушення закону всю повноту політичної відповідальності, якщо для юридичної є недосяжним.

Впевнена, що більшість українців мало цікавить питання моральності президента, тим більше, що вона у нього дещо своєрідна. Людей цікавить, щоб він сприяв впровадженню досконалих законів та їх дотриманню, а перш за все – щоб він не порушував їх сам (за виключенням таких випадків, як, наприклад, з Пискуном). Для цього потрібно, щоб Президент мав дійсно фахову команду юристів, яких цікавить право саме по собі, а не ступінь «близькості до тіла». Юрист потрібен не для того, щоб приймати рішення замість клієнта, а для для того, аби пояснити йому, які існують точки зору і варіанти та визначати ймовірність того чи іншого варіанту. Зовсім не обов’язково тримати при собі цих людей на постійній основі – їх можна просто збирати для розв’язання конкретної задачі на кшталт «як звільнити Піскуна і які можуть бути наслідки цього звільнення». Фахівці повинні виступити як консультанти і сказати свою вмотивовану думку. Але відповідальність повинен брати на себе Президент. І в першу чергу він сам повинен дбати, щоб в його розпорядженні були чесні, інколи неприємні та незручні юридичні аналітичні розробки, базуючись на яких він міг би приймати свідомі, адекватні рішення. Якщо у нього недостатні чи взагалі хибні дані, на яких він базує рішення, значить, це – виключно його незадовільна робота з формування потрібної команди.

P.S. Сподіваюсь, у Віктора Ющенка сотоваріщі хоча б вистачить розуму не «пресувати» Ігора Мороза. Їй-бо, якщо б всі наші судді були такими «мафіозі», як він, ніяких реформ наша судова система не потребувала б.



[1] Авторка допустила неточність. Не існує коментарю Гельсінської групи, мабуть мова йде про коментар Центру політико-правових реформ стосовно цього рішення, який був розміщений на сайті Гельсінської групи (ред. ПЛ.)

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори