пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"200534
27.12.2005 | Юрій Чумак, м.Чугуїв

Під час виборів журналісти повинні… мовчати

   

6 грудня 2005 року Президент України підписав Закон України № 3099 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння реалізації виборчих прав громадянами, забезпечення свободи політичних дебатів, неупередженого ставлення засобів масової інформації до кандидатів у депутати, партій (блоків) – суб’єктів виборчого процесу», прийнятий Верховною Радою України 17 листопада 2005 року. Цим Законом вносяться істотні зміни до чинної редакції Закону України «Про вибори народних депутатів України» щодо порядку використання засобів масової інформації у виборчому процесі.

Необхідність таких змін була зумовлена тим, що у діючий закон було закладено багато норм, які фактично перетворювали журналістів на безголосих спостерігачів за виборами, бо позбавляли «акул пера» всієї «зубастості», неможливо було взагалі інформувати про виборчий процес, залишалося лише механічно розміщувати матеріали передвиборної агітації. За рекомендацією Парламентської Асамблеї Ради Європи закон «Про вибори народних депутатів України» був визнаний таким, що обмежує права громадян на свободу слова і вільний доступ до інформації. Під тиском громадськості і, в першу чергу, медійної, Верховна Рада повинна була внести кардинальні зміни в існуючий закон. Замість цього парламент обмежився поверховими виправленнями. Хоча вони нібито змінюють формулювання, але суттєво не поліпшують ситуацію.

Наприклад, зміни до Закону «Про вибори народних депутатів» у частині 9 статті 68 нарешті дозволили засобам масової інформації відмовляти кандидатам, партіям (блокам) у розміщенні передвиборної агітації у двох випадках, передбачених відповідно частинами 5 і 9 статті 71:

Поширення у будь-якій формі матеріалів, що містять заклики до ліквідації незалежності України, зміни конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підриву її безпеки, незаконного захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства та розпалювання міжетнічної, расової, національної, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров’я населення.

– Розповсюдження завідомо недостовірних або наклепницьких відомостей про партію (блок) – суб’єкта виборчого процесу або про кандидата у депутати.

Однак, хто здійснює оцінку відповідності матеріалів цим обмеженням, закон не визначає, залишаючи це на розсуд журналістів редакцій. А чи в кожній газеті чи телерадіокомпанії працюють настільки фахові працівники, які самостійно зможуть визначити, чи надані суб’єктом виборчого процесу агітматеріали містять у собі «завідомо недостовірні або наклепницькі відомості»? Але, якщо ЗМІ відмовить кандидату чи партії у поширенні наданої ними інформації, замовник може розцінити це як перешкоджання веденню передвиборної агітації, з усіма витікаючими з цього наслідками у вигляді позовів та санкцій.

Законодавці також додали нову частину 27 до статті 71, яка визначає звільнення засобу масової інформації від відповідальності за зміст передвиборної агітації (окрім випадків, зазначених вище): «Засоби масової інформації не несуть відповідальності за зміст передвиборної агітації, яка була розміщена відповідно до угод із замовниками, крім випадків, передбачених частинами п’ятою та дев’ятою цієї статті». Все, начебто правильно, незрозумілим лишається одне – чому саме ЗМІ є відповідальними за поширення такої інформації з боку партій чи блоків (повторюю, власноруч експертизу цих матеріалів здійснити немислимо), чому не притягуються до відповіді самі кандидати?

Нововведення до закону розширюють і уточнюють перелік дій, які заборонено здійснювати редакціям і журналістам без укладання угод на розміщення передвиборної агітації. Відтепер частина 6 статті 71 Закону України «Про вибори народних депутатів України» виглядає наступним чином: «Засобам масової інформації, їх посадовим та службовим особам і творчим працівникам під час виборчого процесу у своїх матеріалах і передачах, не обумовлених угодами, укладеними відповідно до вимог частини десятої статті 69 і частини шостої статті 70 цього Закону, забороняється агітувати за або проти партій (блоків), висунутих ними кандидатів у депутати, чи поширювати інформацію, яка має ознаки політичної реклами, безоплатно або яка оплачена з джерел, не передбачених законом, а так само поширювати будь-яку інформацію з метою спонукання виборців голосувати за або проти певного суб’єкта виборчого процесу». Останнє словосполучення є просто конгеніальним. Позаяк, хто достеменно знає, яка саме інформація «спонукає» нашого пересічного виборця голосувати «за або проти (!) суб’єктів виборчого процесу? Аби цього дізнався який-небудь політ-технолог, то ціни б йому не було під час виборчих перегонів. І взагалі неможливо примусити «голосувати проти певного суб’єкта виборчого процесу, бо в бюлетені передбачено голосування лише проти всіх, тобто «не підтримую кандидатів у народні депутати України від жодної політичної партії, виборчого блоку політичних партій» (ч. 4 ст. 78). Ці невизначеності та неточності надають основу для напрочуд широкого застосування норм закону, що передбачають відповідальність ЗМІ. Закон також не визначає, хто саме буде з’ясовувати «мету спонукання» виборців голосувати за або проти певного кандидата, партію (блок), скоріше за все, це буде здійснюватись відповідно до статті 114, ЦВК або окружною виборчою комісією, а також судом при розгляді скарг на дії (бездіяльність) засобу масової інформації.

Дуже багато нарікань у медіа-спільноти викликала стара норма статті 71 «Про вибори народних депутатів України», за якою, за поданням відповідної виборчої комісії, дію засобу масової інформації можна було тимчасово (до кінця виборів) припинити. Відтепер це може зробити лише суд, і частина 10 статті 71 визначає: «У разі встановлення судом при розгляді виборчого спору повторного або одноразового грубого порушення засобом масової інформації вимог цього Закону суд приймає рішення про тимчасове (до закінчення виборчого процесу) зупинення дії ліцензії або про тимчасову заборону (до закінчення виборчого процесу) випуску друкованого видання».

Однак, у законі не міститься дефініцій понять «грубе порушення» та просто «порушення», тому визначення, чи є порушення грубим, буде повністю віддано на волю суддям, проте у неупередженості наших судів існують певні сумніви. Крім того, враховуючи велику кількість обмежень щодо передвиборної агітації і політичної реклами, заробити під час виборчого процесу, що розпочався, 2 незначних порушення, буде зовсім не важко. Отже, друге порушення вже буде повторним і призведе до припинення (хоча й тимчасового) діяльності ЗМІ.

Тобто, навіть і після внесення змін до закону, лишилося багато проблем, що не вирішено. Багато питань залишилося і в самих журналістів, які не знають, яку тактику обрати, щоб і не втратити своїх читачів та слухачів, і заробити якісь кошти та не потрапити під численні обмежувальні та каральні санкції.

Закон «Про вибори народних депутатів України» та зміни до нього приймалися вже після брудної виборчої кампанії 2004 року, під час якої деякі ЗМІ використовувалися в якості «політичних кілерів», тому народні депутати намагалися унеможливити таке у майбутньому. Однак, на мою думку, трохи перестаралися. «Хотіли, як краще, а вийшло – як завжди»…

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори