пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"200535
09.01.2006

Доповідь Голови Комітету з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин Г.Й. Удовенка на конференції «Українські реалії та стандарти Європейського комітету із запобігання катувань»

Схожі повідомлення

Русский путь: от системы власти к режиму

Отчет о правозащитной миссии в Мариуполь и Волноваху

Отчет о правозащитной миссии в Донецкой и Луганской областях

Доклад Харьковской правозащитной группы по соблюдению Украиной Конвенции против пыток и других жестоких, бесчеловечных или унижающих дос-тоинство видов обращения и наказания. Апрель 2007 (на русск.)

Простые ценности конституционализма: свобода, рынок и социальная динамика

Защита прав моряков

Отчет украинскому правительству о визите в Украину, организованном Европейским Комитетом по предотвращению пыток и бесчеловечного или унизительного обращения или наказания (КПП)

«Социализация лиц, вернувшихся из мест лишения свободы»

Правоохоронні органи у виборчій кампанії проти руху молодіжного спротиву (вересень-жовтень 2004)

О пытках и местах лишения свободы на Донбассе в отчете Коалиции общественных организаций и инициатив «Справедливость ради мира на Донбассе»

   

Шановні учасники конференції!

Від імені Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин щиро вітаю усіх учасників конференції.

Сьогодні ми зібрались щоб вкотре обговорити дуже складну та суспільно-резонансну проблему – застосування фізичного насильства працівниками правоохоронних органів в ході затримання та досудового слідства. Широке обговорення цієї проблеми необхідно ще й тому, що на сучасному етапі, з приходом нової влади Україна має унікальний шанс стати правовою державою, припинити нарешті це жахливе та ганебне явище.

Тому, на мій погляд, необхідно обговорювати не тільки застосування катувань, а й загалом протизаконного фізичного насилля до затриманих з боку працівників правоохоронних органів. Це більш масштабна проблема, яка й породжує надалі застосування катувань, як крайньої форми фізичного та психічного насильства.

За даними досліджень, проведеними в 2004-2005 роках, до 84% затриманих правоохоронними органами осіб зазнають психічного чи фізичного насильства, більше половини опитаних вказують на те, що під час слідства їх били, а 13% – вказують на застосування проти них катувань з застосуванням спецзасобів. У той же час, протизаконне насильство не розглядається населенням серед головних вад у роботі правоохоронних органів.

Зазначене свідчить не тільки про масштабність проблеми, а й про потребу застосування комплексного підходу до її вирішення. На мій погляд необхідно змінити не тільки чинне законодавство та посилити відповідальність за такі дії, а й змінити психологію суспільства, ставлення громадян до цієї проблеми. На жаль, за роки функціонування тоталітарної системи, людське життя та здоров’я перестало бути головною суспільною цінністю. Працівники правоохоронних органів народжуються, виховуються і живуть в цьому середовищі – вони його невід’ємна частина. Неможливо змінити їх психологію, не змінивши психологію суспільства в цілому.

В той же час, необхідне вдосконалення чинного законодавства у сфері прав людини в частині посилення відповідальності працівників правоохоронних органів за застосування тортур та катувань. Як представник законодавчого органу я детальніше зупинюсь на цьому питанні.

Вам відомо, що до останнього часу Кримінальний кодекс України не передбачав прямої відповідальності працівників правоохоронних органів за ці діяння. У разі порушення кримінальної справи за застосування катувань працівників правоохоронних органів притягували до відповідальності головним чином за ст. 365 КК «Перевищення службових повноважень». Зазначена стаття передбачає досить м’які санкції для такого типу злочину.

За ініціативи народних депутатів України (значною мірою і нашого Комітету) був прийнятий та 12 січня 2005 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо посилення правового захисту громадян та запровадження механізмів реалізації конституційних прав громадян на підприємницьку діяльність, особисту недоторканність, безпеку, повагу до гідності особи, правову допомогу, захист).

У зазначеному Законі викладено нову редакцію ст. 127 Кримінального кодексу. Частини 3 та 4 статті передбачають кримінальну відповідальність працівників правоохоронних органів за катування. Найменший термін ув’язнення – 10 років.

Цим же законом внесено зміни і до Закону України «Про міліцію», спрямовані на забезпечення прав затриманих. Зокрема, у відповідності з цими змінами:

·  посилюється право на захист особи з моменту затримання;

·  на міліцію покладається обов’язок протягом двох годин після затримання повідомити про це родичам, захиснику, адміністрації за місцем роботи чи навчання;

·  затриманому надається право відмовитись від будь-яких пояснень чи свідчень до прибуття захисника;

А також визначені підстави для відшкодування та види шкоди, що підлягають безумовному відшкодуванню за рішенням суду. На працівників міліції покладається зобов’язання «забезпечувати затриманим або заарештованим (взятим під варту) особам право на юридичний захист у порядку, передбаченому цим Законом та іншими нормативно-правовими актами».

Не зважаючи на ряд прогресивних кроків нашої держави у сфері захисту прав людини, ситуація залишається напруженою. За інформацією Генеральної прокуратури України, за перше півріччя 2005 року судами України притягнуто до кримінальної відповідальності 212 працівників міліції за вчинені ними злочини, з яких 43 — за застосування недозволених методів слідства. За цей же період 2004 року за такого типу злочини до кримінальної відповідальності було притягнуто 52 працівника міліції.

Органами слідства за ст. 127 порушено 33 кримінальні справи (за 6 міс. 2004 p. – 21 справа).

Звертаю увагу на останні цифри. Наявна державна статистика дає кількість порушених справ по ст. 127 в цілому, не розмежовуючи статистику на злочини, скоєні працівниками правоохоронних органів чи цивільними особами. Тому, слід погодитись з висновками, зробленими у звіті щодо відсутності достовірної інформації (навіть просто статистичної) щодо застосування катувань працівниками правоохоронних органів. Скажу більше, такої державної статистики просто не існує.

Нагадаю, в Україні існує кримінальна відповідальність за злочини, пов’язані з застосуванням фізичного та психічного насилля, передбачена статтями 127,371,372. Кримінального кодексу України. Зокрема, стаття 373 називається «Примушування давати показання». За аналізом звернень, що надходять до Комітету від громадян та громадських організацій близько у 80% випадках застосування фізичного чи психічного насилля з боку працівників правоохоронних органів здійснюється якраз з метою примусити дати показання, чим, відповідно, поліпшити показники розкриття злочинів.

Постає питання: Скільки працівників правоохоронних органів було засуджено за цією статтею? Статтею, котрою повинно викорінюватись чи не найбільше зло правоохоронної системи – гонитва за показниками, відсотком розкриття злочинів. Відповідь, попри усі намагання, ми не знайшли ні в Генпрокуратура ні в МВС. За офіційною інформацією Верховного Суду України такі дані у судовій статистиці не відображаються. Постає питання: чому? І де тоді такі дані відображаються? Адже відповідальність посадових осіб, в тому числі і правоохоронних органів, за такі злочини передбачена Кримінальним кодексом України.

Вже більше двох років Комітет неодноразово порушував питання щодо доцільності ведення органами прокуратури та судовими інстанціями окремої статистики, котра відображала б відповідальність правоохоронців за скоєні злочини стосовно порушення прав затриманих та ув’язнених, застосування фізичного насилля та катувань. Але результату, поки що, ніякого.

Хоча й помітна тенденція до покращення ситуації, випадки застосування катувань продовжувались і в 2005 році. До державних установ України, зокрема до Генеральної прокуратури продовжують надходити численні листи громадян, що свідчать про застосування працівниками правоохоронних органів неправомірних методів слідства.

Так, за офіційною інформацією Генеральної прокуратури (на вересень 2005 року) слідчими органів внутрішніх справ допущено 49 фактів незаконного притягнення до кримінальної відповідальності (54 за аналогічний період минулого року), судами виправдано 31 особу (16 – за аналогічний період 2004 p.). Як зазначає Генеральна прокуратура: «Основними причинами зазначеного є порушення органами дізнання кримінально-процесуального законодавства, зокрема передчасне затримання особи, відсутність належного відомчого контролю. Загалом, на вимогу прокурорів до дисциплінарної відповідальності притягнуто 14117 працівників міліції, з яких 105 – за застосування недозволених методів слідства і дізнання.»

Проводячи роботу по попередженню застосування тортур в Україні, Комітет значну частину своєї уваги зосередив на роботі правоохоронних органів, провадячи її одночасно в законотворчій та практичній площинах. Практична площина має своїм підґрунтям звернення громадян, фізичних та юридичних осіб. Значна частина таких звернень в тій чи іншій мірі містить інформацію про застосування фізичного впливу чи ведення заборонених методів слідства з боку працівників правоохоронних органів та виправно-трудових установ. Жодне з вказаних порушень не залишалося поза увагою. З метою їх усунення Комітет звертався практично до усіх органів виконавчої та судової влади з вимогами про проведення відповідних розслідувань та притягнення до відповідальності винних. Однак, на жаль, ми не можемо навести жодного прикладу ефективного реагування, розслідування затягуються в часі.

А тим часом чисельні скарги та заяви продовжують надходити до Комітету. Ось цитата з скарги громадянина Колесніченка М.Ю., котра 16 вересня ц.р. надійшла до Комітету: «Ко мне применяли неадекватные меры, надевали противогаз на голову и перекрывали воздух, пока я не потерял сознание, мне одели наручники за спиной и подвесили на дверь, так называется «ласточка» и применяли ко мне разнообразные пытки с невыносимою болью, и заставляли этим подписывать документы».

Комітет у своїй роботі активно використовує доступний йому механізм парламентського контролю. Зокрема, проводиться ряд «круглих столів», семінарів на яких обговорювались окремі питання по запобіганню застосування тортур в Україні Проведено ряд зустрічей з міжнародними правозахисними організаціями. Зокрема, 26 вересня ц.р. в Комітеті відбулося обговорення звіту Міжнародної амністії «Україна Час діяти: Катування та жорстоке поводження з затриманими в міліції» за 2004-2005 роки. Слід зазначити, що цей ґрунтовно підготовлений документ містив не тільки інформацію щодо проблеми, а й ряд конкретних рекомендацій органам державної влади щодо запобігання катуванням.

Зазначений звіт був надісланий Комітетом до зацікавлених міністерств та відомств з відповідними рекомендаціями щодо шляхів законодавчого вирішення порушених в ньому проблем.

Але попри усі зусилля залишається ряд питань. Головне з них: Чому існує така ситуація? Що треба зробити, щоб викорінити це ганебне явище? Подвійно ганебне, якщо тортури та катування застосовують працівники правоохоронних органів, головне покликання яких захищати права людей. У міжнародній юридичній практиці такі дії вважаються одним з найбільш загрозливих різновидів посягань на систему правосуддя, оскільки не тільки суттєво знижують її авторитет та довіру громадян до правоохоронних органів, але і ставлять під сумнів легітимність цієї системи. Діяльність з охорони правопорядку не може бути пов’язана з його порушенням. Чому і до цього часу правоохоронці продовжують відчувати безкарність за свої дії? Комітет наполегливо намагається знайти відповіді на ці та інші питання, щоб, в першу чергу, виявити прогалини в існуючому, зокрема, кримінальному законодавстві, які необхідно негайно заповнити відповідними нормами. Можливо, існуючі норми потребують ще більшого посилення та жорсткіших санкцій за такі злочини? Чи неефективність існуючих засобів протидії застосуванню правоохоронцями катувань знаходиться, переважно, в площині моральній? Свою роль відіграє і не достатня професійність слідчих прокуратури, недобросовісність окремих працівників підрозділів внутрішньої безпеки МВС, які проводять попередню перевірку. А все це і надалі цементує непохитна кругова порука правоохоронців, яка породжує впевненість в безкарності та нові й нові випадки катувань у практиці роботи правоохоронців.

Іншим фактором, що сприяє застосуванню катувань є існуюча, широка практика використання, зокрема, і судами, визнань, як безумовної доказової бази. Це відбувається навіть тоді, коли визнання підсудного є єдиним доказом його вини. Вибачте, але мабуть і горезвісно відомий радянський прокурор Вишинський не сподівався, що його правові постулати виявляться такими живучими.

Наступна важлива проблема – безвідповідальність держави в цілому за випадки застосування катувань та жорстокого поводження. Як вже мною згадувалось, основною причиною тут є повільність і неефективність розслідування випадків катувань. Прокуратура неохоче проводить такі розслідування. Часто вони обмежуються поверхневою перевіркою заяви потерпілого від катувань. У випадку порушення кримінальної справи, йде затягування часу, навіть якщо жертва прямо вказує на осіб, що застосували до неї катування.

Слід зазначити, що в минулому та цьому році Комітетом проведено ряд заходів з обговорення проблеми застосування фізичного та психічного насильства працівниками правоохоронних органів. Це розширені засідання Комітету з запрошенням керівників правоохоронних органів, експертів та ЗМІ, круглі столи, робочі наради тощо. За результатами зазначених заходів було напрацьовано та направлено до Кабінету Міністрів України, центральних органів державної виконавчої влади відповідні рекомендації та пропозиції по застосуванню заходів, котрі дали б можливість викорінити це ганебне явище. Безпосередньо Комітетом або за його участі напрацьовувались конкретні зміни до законодавчих актів, спрямовані на протидію застосування катувань.

Повністю погоджуюсь та підтримую першочергову потребу в тому, щоб катування та жорстоке поводження були засуджені Президентом України, Урядом. І це повинно бути зроблено публічно, висвітлено як окрему проблему, котра турбує вище керівництво країни.

Необхідно зламати саму атмосферу замовчування цього явища, сформувати на державному рівні позицію нетерпимості та неприпустимості існування практики жорстокого поводження та катувань в системі правоохоронних органів.

Хочу вас запевнити, Комітет докладе усіх зусиль для того, щоб з цими рекомендаціями ознайомились усі гілки влади, щоб кожен їх пункт був ретельно проаналізований та втілений в життя. За результатами аналізу рекомендацій, Комітет планує провести круглий стіл за участі зацікавлених представників органів державного управління, на якому напрацювати колективну позицію щодо їх практичного втілення та відповідні рекомендації Уряду України.

Схожі повідомлення

Русский путь: от системы власти к режиму

Отчет о правозащитной миссии в Мариуполь и Волноваху

Отчет о правозащитной миссии в Донецкой и Луганской областях

Доклад Харьковской правозащитной группы по соблюдению Украиной Конвенции против пыток и других жестоких, бесчеловечных или унижающих дос-тоинство видов обращения и наказания. Апрель 2007 (на русск.)

Простые ценности конституционализма: свобода, рынок и социальная динамика

Защита прав моряков

Отчет украинскому правительству о визите в Украину, организованном Европейским Комитетом по предотвращению пыток и бесчеловечного или унизительного обращения или наказания (КПП)

«Социализация лиц, вернувшихся из мест лишения свободы»

Правоохоронні органи у виборчій кампанії проти руху молодіжного спротиву (вересень-жовтень 2004)

О пытках и местах лишения свободы на Донбассе в отчете Коалиции общественных организаций и инициатив «Справедливость ради мира на Донбассе»

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори