пошук  
версія для друку
08.02.2006 | Вячеслав Якубенко

Хто-хто в телевізорі живе?

   

Нація повинна знати, хто стоїть за засобами масової інформації.

Віктор Ющенко

(з виступу на першому з’їзді партії «Народний Союз Наша Україна»)

Очевидно, бажання знати, кому належать провідні телеканали, є цілком природним. Особливо зважаючи на наступні вибори. Десять років тому, коли я писав дипломну роботу в Інституті журналістики, слово «пропаганда» вже вважалося ганебним пережитком радянських часів (хоча саме поняття є вічним). Довелося скористатися евфемізмом: «Вплив публіцистичних телепрограм на формування громадської думки». Жоден інший засіб масової інформації не зрівняється з телебаченням у своїй переконливості: адже слово і зображення тут працюють на спільну мету. Людям, які впливають на позицію каналів, навіть не обов’язково порушуючи закон надавати більше ефірного часу тій чи іншій політичній силі. Якщо, наприклад, під час з інтерв’ю з «ненашим» кандидатом просто поставити камеру на 30 см нижче його голови – то він дивитиметься на виборця зверху вниз, здаватиметься зверхнім і пихатим. І жоден моніторинг не зафіксує порушення рівноправності кандидатів. А про легендарний 25-й кадр годі вже й казати.

Щоб переконатися, що серед засновників наших телерадіокомпаній немає сумнівних осіб, здатних на такі штучки, я й вирішив дізнатися, хто кого заснував в нашому телерадіопросторі. Та й не заради власного інтересу цікавився – для читачів рідного бюлетеня «Права людини».

Така інформація просто так на дорозі не валяється. Наш законодавець за дивною, лише йому зрозумілою логікою, тільки друковані ЗМІ зобов’язав інформувати аудиторію про видавця, засновника, адресу та інші інтимні подробиці. А від телекомпаній вимагається показувати глядачам лише логотип, та й то на програмах власного виробництва.

Отже, почалися мої пошуки засновників у липні 2005 року. Щоб не турбувати кожну ТРК, насамперед логічно було звернутися до Національної ради з питань телебачення і радіомовлення, яка видає всім ліцензії на право мовлення. Проте, відповідальний секретар пан В. Лясовський ввічливо пояснив, що в них зберігаються лише копії установчих документів мовників, які можуть відрізнятися від оригіналів, тому по точнішу інформацію краще звертатися до самих ТРК. Я, звичайно, мовчки подивувався, як же при таких розбіжностях Нацрада може виконувати свій прямий обов’язок – контролювати, наприклад, відсоток іноземних інвестицій у статутному фонді ТРК. Але пішов, куди послали...

Ввічливі листи, які зводилися до формули «Гюльчатай, открой личико...», я відправив на «1+1», «ЕРА», «Інтер», «Новий канал», «СТБ», «ICTV» та обом мовникам «5 каналу» – «Експрес-інформ» і «НБМ». Основний аргумент – інтерес моїх читачів і суспільства в цілому.

І навіть отримав кілька відповідей. «1+1» в особі Ю. Морозова послав мене назад, звідки прийшов, – у Нацраду, а також у Міністерство статистики. Але туди я не пішов, бо такого міністерства в Україні немає з 1997 року. Директор «Експрес-інформу» («5 канал») І. Раєвський відповів, що я не контролюючий і не правоохоронний орган, тому мені вони не зобов’язані повідомляти про засновників. Також пояснив, що насправді моїм читачам і суспільству загалом нецікаво знати про такі деталі.

Але найоригінальніше мене послало АТЗТ «Українська незалежна ТВ-корпорація» (канал «Інтер»). Начальник загального відділу Т.Ю. Чистякова попросила підтвердити мій намір оплатити за діючими погодинними ставками роботу адвокатської контори «Коннов і Созановський», яка від імені ТРК підготує юридично правильну відповідь на мій запит. Після моєї письмової згоди Тетяна Юріївна навіть люб’язно надала адресу цієї адвокатської контори, де мені виставлять рахунок за такі послуги. Але на жаль, із самої контори жодної відповіді немає – вже два місяці чекаю...

Можливо, керівники «Ери», «Нового», «СТБ», «ICTV», «НБМ» теж мене кудись послали, але в такому разі зробили вони це усно, адже ніякої письмової відповіді я на свій журналістський запит не отримав...

Коли я на юридичному факультеті писав дипломну роботу на тему «Гарантії забезпечення конституційного права на громадян на інформацію», на теоретичному рівні механізм його забезпечення здавався майже досконалим. Дійсність, на жаль, дуже часто навіть поряд із теорією не стояла.

Київське міське управління статистики мовчки проігнорувало мій адвокатський запит щодо засновників трьох телерадіокомпаній, хоча право адвоката на такі запити чітко гарантовано ст. 6 Закону «Про адвокатуру». Можна було б, звичайно, на цьому управлінні обкатати новенький Кодекс адміністративного судочинства України – для профілактики порушень прав громадян, зокрема адвокатів, – але трапилася інша нагода повправлятися у тонкощах адміністративного процесу.

З 1 липня 2004 року вступив у силу Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців». Закон має воістину революційні новели. Зокрема, відповідно до статті 20, будь-хто може звернутися у встановленій формі у будь-який виконком (райадміністрацію) і через 5 днів за певну плату отримати витяг з Єдиного державного реєстру про яку завгодно юридичну особу. Єдиний недолік цього закону – що відповідальним за його виконання призначили Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва. Комітет мав затвердити форму витягу і розмір платні за його видачу. Майже через півтора роки після вступу Закону в силу Комітет таки спромігся підготувати відповідний наказ, але досі погоджує його в надрах Кабміну, орієнтовно – в Міністерстві фінансів. Безумовно, така неквапливість чиновників не може бути підставою для порушення гарантованого названим Законом права на отримання інформації (витягу), адже за ст. 19 Конституції України, органи державної влади та їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України (а Закон, нагадаю, діє з 1 липня 2004 року). Сплативши на власний розсуд по 17 грн. за кожен запит про видачу витягів щодо трьох ТРК і отримавши відмови, я тепер розповідаю про свої права чиновникам трьох райадміністрацій у трьох судах. Днями – на черговому засіданні в Печерському районному суді – представник Держкомпідприємництва пообіцяв, що через 3-4 тижні система таки працюватиме. Для певності, звичайно, цей термін краще помножити на два, тобто – якраз під вибори, коли вже пізно буде дізнаватися, які юридичні чи фізичні особи стояли по той бік екрана, допомагаючи виборцям зробити правильний вибір або маніпулюючи нашою свідомістю.

Тому, на жаль, як це часто буває в цій державі, довелося скористатися неофіційним доступом до Єдиного державного реєстру. З вдячності до тих читачів, які дочитали про мої поневіряння аж до цього місця, наводжу засновників основних ТРК станом на 20 січня 2006 року (всі засновники є резидентами України, якщо в дужках не вказано інше).

1. Акціонерне товариство закритого типу «Українська незалежна ТВ-корпорація»:

 - Громадське російське телебачення (Росія),

 - Українська асоціація економічного співробітництва та розвитку «Діловий світ»,

 - ТОВ «Пегас Телебачення»

2. Телекомпанія у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Студія 1+1»:

 - Олександр Роднянський,

 - «Іноземне підприємство «Інтер Медіа» (резидент України).

3. Товариство з обмеженою відповідальністю Міжнародна комерційна телерадіокомпанія (ICTV):

 - Підприємство з іноземними інвестиціями «Роял Капітал»,

 - ТОВ «Центральний Московський депозитарій» (Росія),

 - Дочірнє підприємство «Промідія»,

 - Дочірнє підприємство «Агентство інформаційних технологій»,

 - Мале впроваджувальне підприємство «Інтерпайп».

4. Закрите акціонерне товариство «Новий канал»:

 - Підприємство з іноземними інвестиціями «ІННОТЕХ»,

 - ЗАТ «НК-ХОЛДІНГ».

5. Закрите акціонерне товариство «Міжнародний медіа центр – СТБ»:

 - ЗАТ «Міжнародний медіа центр»,

 - Компанія «Шачар ентерпрайзес інк.» (США),

 - Корпорація «Інтерньюз нетуорон «k» (США).

6. Закрите акціонерне товариство «Телекомпанія ТЕТ»:

 - Ігор Суркіс,

 - ТОВ «Інвестпроект»,

 - ТДВ «ОМЕТА private»,

 - Компанія «Suniflеon Holding Limited»,

 - Компанія «Shonest Investments Limited»

(дві останні зареєстровані за однією адресою на острові Тортола (Британські Віргінські острови).

7. Товариство з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Експрес-інформ» – «5 канал»:

 - ЗАТ «Український промислово-інвестиційний концерн»,

 - Дочірнє підприємство «Експресінформ-студія».

8. Підприємство з іноземними інвестиціями у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «НБМ» – «5 канал»:

 - Приватна компанія «Какао енд Шугар Інтернешенал» (Бельгія),

 - ТОВ «Трансат-Брок».

9. Товариство з обмеженою відповідальністю «Телестудія «Служба інформації» – канал НТН:

 - ТОВ «Капіталінвест»,

 - Не ідентифікована юрособа з ідентифікаційним кодом 32727508

10. Закрите акціонерне товариство «Наше радіо»:

 - Компанія «INTERUKY HOLDINGS LIMITED» (Кіпр),!

 - Андрій Олегович Волков,

 - ЗАТ «АЛЬФА КАПІТАЛ».

Частки кожного названого засновника у статутних фондах автору також вдалося дізнатися, але все ж давайте привчати засновників ТРК до відкритості поступово...

Звичайно, у більшості своїй назви засновників мало про що говорять необізнаним. Дуже часто купівля-продаж телекомпаній залишається непоміченою для Нацради чи органів статистики – коли купується не сама юридична особа – власник ліцензії, а її засновники (фактично – бенефіціари).Але коли нарешті почне працювати ст. 20 Закону про державну реєстрацію, можна буде цілком офіційно розкрутити весь клубок аж до конкретних і так відомих олігархів або їхніх офшорів. Наприклад, співзасновником фірми „Інтерпайп”, яка значиться серед власників „ICTV”, є Михайло Аронович  Пінчук – не тільки сват Л. Кучми, але й батько нардепа В. Пінчука. Мама депутата - Софія Йосипівна – теж не остання людина в „Інтерпайпі”.

ЄС, до речі, вважає, що контроль з боку політиків над ЗМІ серйозно загрожує плюралізму, і вимагає від країн-членів заборонити такий «особливий інтерес» (наприклад, Резолюція Європарламенту від 22.04.2004 р. «Про небезпеку порушення права на свободу самовираження та інформації...»).

Ще раз нагадаю, що наразі наведена вище інформація вважається неофіційною, і її достовірність прямо залежить від якості коньяку як валюти платежу. Хоч у результаті цієї епопеї я отримав таки, що шукав, але правовий механізм явно програв коньяку, що не може радувати. Адже відповідно до додатку Рекомендації Комітету міністрів Ради Європи № R(94)13 1994 року, громадськість повинна мати доступ до основної інформації про ЗМІ, щоб сформувати думку, яку цінність має поширюваний інформаційний продукт (наприклад, громадянам України ще до «газової кризи» корисно було б знати, хто насправді контролює найрейтинговіший український канал). Тому країнам – членам Ради Європи було запропоновано внести зміни до національного законодавства, забезпечивши прозорість ЗМІ. Тож закритість інформації про вітчизняні ТРК – ще одна деталька, яка не дозволяє назвати Україну європейською державою.

P.S. Якщо хтось вирішив, що всі ці півроку мені просто нічого було робити, повідомляю, що ініціатором всіх згаданих і не згаданих спроб розсекретити ТРК була Українська Гельсінська спілка з прав людини, що діяла в рамках проекту Фонду стратегічних справ щодо захисту прав людини та основних свобод, який фінансує МФ «Відродження».

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори