MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Подібні статті

Правила обробки і захисту персональних даних у базах даних, володільцем якої є громадська організація «Харківська правозахисна група»Загибель волонтерів, великий обмін полоненими, Кривий Ріг без світла — підсумки тижня21 постріл в автівку волонтераКінець волонтерству з 1 грудня? Чому критикують нові правила ввезення гумдопомогиНа захист волонтерського руху, — заява групи ‘Першого Грудня’У Куп’янську росіяни поцілили ракетою по волонтерській евакуаційній автівціЗагибель волонтерів, черговий масований обстріл, повернення дітей — підсумки тижняКак врачи-волонтеры работают с пострадавшими от российской агрессииЯк лікарі-волонтери працюють із постраждалими від російської агресіїВ шаге от смерти, — история волонтера Максима Вайнера Американский волонтер в морге Бучи За крок від смерті, — історія волонтера Максима Вайнера Американський волонтер у моргу Бучі Правозахисна організація Truth Hounds отримала Премію свободи імені Андрія СахароваУ Києві попрощалися з Ендрю Бегшоу: загиблий волонтер допомагав українцям, бо вважав це ‘моральним вчинком’Допомога на мільйони. Волонтерська діяльність Харківської правозахисної групи у 2022 роціНадто складне спорядження: росіяни заявили про вбивство британського волонтераПоблизу Соледара безвісти зникли двоє волонтерів з Великої Британії У так званій «ДНР» помер полонений британський волонтерДоставили 80 вантажів: Як адвокати з півдня України стали волонтерами

Висновок Харківської правозахисної групи щодо законопроекту "Про волонтерський рух"

20.02.2006   
Руслан Тополевський, експерт ХПГ, старший викладач ХНУВС
Попри нагальну необхідність законопроекту "Про волонтерський рух" №7550 від 27.05.2005 вважаємо за необхідне рекомендувати його відхилити

Волонтерство або добровільна безоплатна допомога - є однією із важливих складових функціонування громадянського суспільства. Особи, які стають волонтерами присвячують свій час соціально-важливим справам, як наприклад, допомога інвалідам, участь в організації масових спортивних або культурних заходів, участь у забезпеченні діяльності музеїв, безоплатна праця в громадських організаціях, робота з дітьми і молоддю, правозахисна діяльність тощо. Всі ці (та багато інших) напрямки діяльності за відсутності волонтерів втрачають в ефективності. Взаємодія оплачуваних працівників і волонтерів дає можливість отримати якісно інший результат, який з’являється як наслідок професіоналізму перших і ентузіазму других.

Можна стверджувати, що у багатьох випадках кошти, витрачені на підтримку волонтерства принесуть значно більший соціальний ефект, аніж якби ці кошти витрачалися у державному секторі економіки. Протягом останніх років розвиток волонтерського руху в Україні став доволі помітним і зрозуміло, чому держава звернула увагу на нього і чому (попри наявність чинного підзаконного акту з цього питання) зроблено спробу врегулювати ці процеси на законодавчому рівні.

На сьогодні волонтерської діяльності в Україні стосуються Закони України “Про соціальні послуги", “Про соціальну роботу з дітьми та молоддю", “Про Загальнодержавну програму підтримки молоді на 2004 - 2008 роки", а також постанова Кабінету Міністрів України від 10.12.2003 № 1895 “Про затвердження Положення про волонтерську діяльність у сфері надання соціальних послуг” та розпорядження Кабінету Міністрів України від 23.04.2003 № 225-р “Про утворення Координаційної ради з питань розвитку та підтримки волонтерського руху”.

Однак як видається, вивчаючи цей законопроект держава, в черговий раз, намагаючись зробити "як краще" через облік та посилення контролю за діяльністю волонтерських організацій, ризикує отримати результат "як завжди", задушивши паростки волонтерського руху у своїх законодавчих обіймах.

Пояснимо це аналізуючи статті законопроекту.

На думку розробників проекту Закону, важливим є врегулювати статус волонтера, його права та обов’язків, а також сферу його діяльності, а сам закон має визначати "організаційні та правові засади провадження волонтерської діяльності в Україні".

Стаття 1 визначає, що волонтер - "фізична особа, яка добровільно провадить волонтерську діяльність. Волонтерами можуть бути особи, які досягли шістнадцяти років і як виняток (за згодою одного з батьків або особи, що його заміняє) - п’ятнадцяти років". Якщо узгодити з положеннями Цивільного кодексу, то буде логічним встановити можливість займатися волонтерською діяльністю (за згодою батьків) з чотирнадцяти років;

Визначення "волонтерська діяльність - будь-яка соціальна, суспільно корисна, систематична і вмотивована неприбуткова діяльність фізичних та юридичних осіб, що провадиться шляхом виконання робіт, надання послуг громадянам, організаціям і суспільству в цілому. Не є волонтерською соціальна, суспільно корисна і вмотивована неприбуткова діяльність, що має одноразовий чи випадковий характер, або яка провадиться на підставі родинних чи дружніх стосунків" є неприйнятним. Запитання викликає наприклад визначення систематичності, вмотивованості діяльності, чому не передбачено надання майнових цінностей як один із шляхів її здійснення, та обмеження щодо дружніх стосунків.

Таке визначення як "волонтерська організація - зареєстроване відповідно до цього Закону об’єднання волонтерів, головною метою якого є провадження волонтерської діяльності" є неприйнятним. На нашу думку, слід звернути увагу, що цей законопроект не розглядає волонтерські організації як громадські організації, на які поширюється закон "Про об’єднання громадян" В цьому законопроекті передбачається особливий порядок реєстрації волонтерських організацій. Однак на нашу думку цей підхід є неправильним. Слід, скоріше говорити про можливість надання громадським організація статусу волонтерських в тому випадку. коли волонтерська діяльність є одним з напрямків їхньої діяльності. Як альтернативний, хоча й не найкращий варіант, можливо варто, закріпити положення про те, що статус волонтерських громадських організацій і їх спілок визначається відповідно до цього Закону та Закону України "Про об’єднання громадян".

Ч.2 статті 2 передбачає, що "волонтерська діяльність може провадитись у сфері освіти, культури, охорони здоров’я, захисту прав і свобод громадян тощо" і певним чином перетинається із статтею 23 "напрями волонтерської діяльності" .та дублює її.

Ч. 3 статті 3 "Учасники волонтерської діяльності" забороняє як втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у діяльність волонтерів і волонтерських організацій, так і втручання волонтерів та волонтерських організацій у діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, крім випадків, передбачених цим Законом. Це неприйнятна норма, оскільки, обмежуючи право волонтерів втручатися у діяльність органів влади лише цим проектом закону, ми обмежимо право волонтерів користуватися у своїй діяльності Конституцією та іншими законами (зокрема Законом "Про інформацію", "Про звернення громадян"), адже все. що не згадано у цьому Законі розглядатиметься як незаконне втручання у сенсі статті 3.

Ч. 4 статті 3 "держава сприяє висвітленню у засобах масової інформації діяльності волонтерів і волонтерських організацій" є декларативною, не передбачає жодних заходів такого сприяння і виконана бути не може, оскільки кожний ЗМІ самостійно визначає, які теми висвітлювати..

Координація діяльності волонтерів і волонтерських організацій покладається на спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері волонтерської діяльності, а саме центральний орган виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики і його територіальні органи (стаття 5). а також забезпечення розвитку волонтерської діяльності у відповідній сфері покладається, в межах їхніх повноважень, на інші органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

В свою чергу стаття 19 передбачає створення Координаційної ради з питань розвитку та підтримки волонтерської діяльності, яка діятиме на підставі положення затвердженого Кабінетом Міністрів. він же затверджуватиме її склад. На жаль, як свідчить практика, такого роду координаційні ради дуже часто залишаються на папері і не відіграють суттєвого впливу на прийняття рішень у відповідній сфері, а сама координація буде занадто розпорошеною.

Не може не дивувати стаття 6, яка передбачає повноваження спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері волонтерської діяльності. До них, серед іншого, відноситься "методичне керівництво діяльністю волонтерів і волонтерських організацій"; сприяння "організації навчання волонтерів та проводить перевірку їх знань і навичок, необхідних для провадження волонтерської діяльності" та "контроль за провадженням волонтерської діяльності". Ця стаття яскраво свідчить про домінування у розробників законопроекту абсурдної думки про те, що державні органи краще за всіх знають як треба здійснювати волонтерську діяльність, саме тому вона і буде їх навчати як діяти. Нерідко саме активісти громадських організацій які займаються волонтерською діяльністю, можуть багато чого навчити державних чиновників, а не навпаки, ще більш дивовижно виглядає перевірка їхніх знань і навичок державними чиновниками.

Складається враження, що розробники законопроекту дуже слабко уявляють можливості залучення волонтерів. Зокрема, якщо хоча б звернутися до напрямків передбачених статтею 23, то залишається лише дивуватися і запитувати себе чого і як державні чиновники будуть навчати для надання допомоги окремим соціальним групам чи особам, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги; або для участі у діяльності, пов’язаній з охороною навколишнього природного середовища, нерідко від державних агентів, зокрема у випадку з Ташлицькою ГАЕС, або для участі в охороні культурної спадщини, до руйнування якої також прикладають руку представники держави. Цю статтю розвиває стаття 11. причому вона сама собі суперечить. Якщо ч.1 передбачає отримання знань і навичок, необхідних для провадження волонтерської діяльності на підготовчих курсах (під час інструктажу) або шляхом самоосвіти. то вже ч. 2 вимагає подання "засвідченої належним чином" (напевно нотаріально за грубі гроші) копії документа про освіту, в разі якщо провадження волонтерської діяльності передбачає наявність відповідного рівня кваліфікації волонтера (які це випадки залишається лише здогадуватися). Якщо це не допоможе, то знання і навички перевірять за місцем провадження волонтерської діяльності (ч.3), однак знов-таки коли це потрібно перевіряти і з якою метою залишається лише здогадуватися.

Незрозуміло, чому серед низки прав волонтера стаття 7 передбачає право на забезпечення у разі необхідності спеціальним одягом, взуттям та інвентарем, велосипедами, проїзними квитками у міському транспорті загального призначення, обмежуючи можливість надання волонтерам у разі необхідності іншими транспортними засобами, наприклад автомобілів, гелікоптерів чи проїзних квитків для приміського чи міжміського транспорту.

Особливе здивування викликає пов’язання, згідно із статтею 10, набуття статусу волонтера з моментом отримання посвідчення на право провадження волонтерської діяльності, які замовлятимуть волонтерські організації, після того як зразок такого посвідчення волонтера та порядок його видачі визначить Кабінет Міністрів України. Іншими словами "диких" волонтерів згідно із цим законопроектом не буває, всі волонтери мають бути зареєстрованими.

Статті 12 - 17 визначають статус волонтерської організації, права волонтерської організації, обов’язки волонтерської організації, порядок державної реєстрації волонтерської організації, обставини відмови у державній реєстрації волонтерської організації та вимоги до статуту волонтерської організації. На нашу думку, всі ці положення повинні регулюватися Законом України "Про об’єднання громадян" і відповідно слід передбачити внесення до нього відповідних змін і доповнень. А в цьому законі записати лише порядок реєстрації регулюється Законом України "Про об’єднання громадян".

Стаття 18 на нашу думку є зайвою, оскільки вона передбачає абсолютно зрозуміле положення, що "реорганізація та ліквідація волонтерської організації здійснюється відповідно до її статуту в установленому законодавством порядку". Пропонуємо це положення виключити.

Хоча стаття 20 передбачає заохочення волонтерів за активну громадську діяльність, самовіддану працю та вагомий особистий внесок у розвиток волонтерської діяльності в Україні незрозуміло чи може це заохочння бути у вигляді матеріальних цінностей чи лише у вигляді знаків визнання цих заслуг.

Стаття 21 передбачаючи порядок відшкодування витрат, пов’язаних з волонтерською діяльністю намагається запобігти можливим зловживанням у цій сфері. Внаслідок цього норма про можливість відшкодування витрат для волонтера перетворюється в примару. так "волонтер має право на відшкодування витрат, пов’язаних з волонтерською діяльністю (якщо вони були невідкладні, необхідні та підтверджені належним чином), забезпечення харчуванням, проживанням у разі провадження волонтерської діяльності за межами населеного пункту (місця проживання (перебування) волонтера)". Отже, витрати мають бути невідкладні, необхідні та підтверджені належним чином. Якщо з точки зору податкової адміністрації вони не відповідатимуть цим доволі суб’єктивним, як для нашої юридичної практики, вимогам, можна очікувати, що ці кошти розглядатимуться як прибуток, з якого не заплачено податки. Як правило. якщо витрати є невідкладним їх дуже важко підтверджувати "належним чином".

Не менш цікавою є і положення ч.2 цієї статті за якою "зазначені витрати відшкодовуються волонтерською організацією у розмірі, який визначається договором про провадження волонтерської діяльності". Якщо ж ці витрати були "невідкладними, необхідними та підтвердженими належним чином" однак перевищували суму вказану в договорі про провадження волонтерської діяльності, то це проблеми волонтера.

Стаття 22 милує погляд декларативними нормами про те, що держава може робити для підтримки волонтерської діяльності у вигляді низки "заходів загальнодержавного, регіонального та місцевого рівня з пропаганди волонтерського руху серед населення, проведення щорічного свята “День волонтера”, конкурсів, конференцій, семінарів для обміну досвідом між волонтерами тощо". а ч.2 ст.22 радує нас твердженням про те, що й так очевидно - про підтримку волонтерської діяльності за рахунок джерел фінансування, що не заборонені законодавством.

Стаття 23. називається "Напрями волонтерської діяльності", однак визначає лише основні напрямки волонтерської діяльності, до якої відносить 1) надання відповідно до Закону України “Про соціальні послуги” допомоги окремим соціальним групам чи особам, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги; 2) участь у діяльності, пов’язаній з охороною навколишнього природного середовища, у порядку, встановленому Законом України “Про охорону навколишнього природного середовища”; 3) участь в охороні культурної спадщини у порядку, встановленому Законом України “Про охорону культурної спадщини”. Очевидно, що цей перелік далеко неповний. Так, наприклад, незрозуміло, який наслідок закріплення такого переліку. Чи то це спроба обмежити види діяльності, якими можуть займатися волонтери, чи то то спроба вказати їм чим, на думку держави, слід займатися у першу чергу. 

Стаття 24 передбачає, що "волонтер або волонтерська організація мають право на отримання від органів державної влади та органів місцевого самоврядування відомостей про сферу, місце і потребу в провадженні певного виду волонтерської діяльності та конкретні підприємства, установи та організації, що мають намір залучити волонтера або волонтерську організацію". Не зовсім зрозуміло, звідки органи державної влади та органів місцевого самоврядування дізнаватимуться ці відомості. Більше того, сама ідея залучення волонтерів на підприємства видається доволі неоднозначною. Адже підприємство має на меті отримати прибуток, тоді як волонтерська діяльність передбачає неприбутковість. Незрозуміло, як це можна поєднати. Це ж положення закріплено в статті 3, в якій підприємства згадуються серед учасників волонтерської діяльності.

Особливу увагу слід приділити статті 25, яка містить положення щодо .договору про провадження волонтерської діяльності. Визнаючи важливість такого договору немає впевненості необхідності норми про обов’язковість такого договору, тим більше під сумнівом прийнятність одного типового договору для різних видів волонтерської діяльності.

Таким чином прийняття Закону у такому вигляді не лише не сприятиме розвитку волонтерського руху в Україні а навпаки створюватиме перешкоди, зокрема через надмірний контроль з боку держави, невизначеність та суперечливість правових положень Загалом відсутня можливість і порядок матеріальної підтримки волонтерських організацій з боку держави. А якщо вважати такими кошти на навчання волонтерів та якусь там супервізію (психологічну підтримку волонтерів), яка не згадується в тексті проекту закону, але згадується в розділі 5 "Фінансово-економічне обґрунтування" Пояснювальної записки, то кошти , пз розрахунку в розмірі по 100 гривень для 2002 волонтерів є просто смішними. оскільки не відображають реальної ситуації.

Попри нагальну необхідність такого законопроекту, який би надав можливість волонтерським організаціям відшкодовувати волонтерам витрати, які вони понесли під час здійснення волонтерської діяльності, вважаємо за необхідне рекомендувати відхилити цей законопроект у такому вигляді. .

 Поділитися