пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"200607
14.03.2006 | Інна Сухорукова

Свобода слова?

   

Зараз, перш ніж натиснути кнопку і увімкнути телевізор, я довго вагаюсь. Бо найкращий художній фільм обов’язково перерветься в найцікавішому місті, і почнеться політреклама. Не встигаєш вимкнути – налякаєшся до безсоння. І це при тому, що є деякий радянський досвід ігнорування політичного марення. От так ми: «совок» переплюнули!

А фільми і новини ідуть своєю чергою, і подивитися є що. І тільки інформаційна спокуса подолає тебе – все, – пропав!

Серед фільму про любов раптом на тебе насувається величезна Мона Ліза Джоконда, над якою чомусь написано: «Не так!» Ти починаєш здивовано кумекати, що не так в Моні Лізі, і не вимикаєш вчасно політрекламу. І бачиш, що із Джокондою і насправді щось зовсім «не так». Її обличчя смикається, вона підморгує тобі і раптом починає волати до тебе замогильним голосом чи то як з пустої діжки. Волає вона про те, що чоловікам без жінок – аж ніяк. А тобі вже здається, що вампірований привід Джоконди зараз вчепиться тобі в горлянку. І тільки потім  – розумієш – це просто блок «Не так!» тебе вітає з 8-им березня! Господи, прости! Бідолашний Леонардо да Вінчі! А по екрану вже вештаються якісь чорно-білі регіональні тіні, демонструючи, що ми всі помираємо і обов’язково помремо, якщо не оберемо «Партію Регіонів» (в народі ПРУсаків). Це що – новий рецепт безсмертя? І так все просто, незрозуміло, чого людство не користується таким простим рецептом. А може, дуже дорого для цивілізованого суспільства мати при владі таких, як Янукович та Кушнарьов?

А потім якісь юні ветерани невідомо чого відроджують невідомо що, а якісь народні блоки волають, що саме вони «найнародніші». Дах в тебе починає їхати, і ти тихесенько умовляєш себе: «Спокійно! Свобода слова понад усе!»

Так то воно так, але скрутні проблеми з цим словом у наших партійців. Нічого не розумієш з тих реклам. «Наша Україна» на тлі помаранчевої хвилі закликає не зрадити Майдану (а хто ж це зрадив?) і запевняє, що Україна у нас одна (а то ми карту не бачили). І ані півслова про подальші економічні та політичні кроки.

Блок ПРП-ПОРА знову обіцяє бандитам – тюрми (а як це буде, коли саме бандити б’ються за місця в парламенті, і через депутатську недоторканність отримують повну небезпеку?). А от вже справжня порнуха від «Нашої Наташі» – чомусь саме в її рекламі здорові дядьки доганяють помаранчеве зайченя та лупцюють його. А зайченя чим перед Вітренко завинило, і де захисники тварин?

А в іншій рекламі тієї ж «Нашої Наташі» натяк на те, що державну мову слід вживати тільки в сортірах. І це свобода слова? Ой, не свободою слова все це тхне! У будь-якій демократичній країні за такі виверти мистецтва автори щонайменше отримали б величезний штраф і зняття з перегонів – але в нас, здається, найрозвинутіша  в світі демократія. Така безмежна, що дуже хочеться, щоб хоч якась межа в неї була. Бо не можна так брутально зневажати мову країни, в якій живеш. Так нахабно плюндрувати почуття патріотів цієї країни. Я знаю багато людей, які відчувають себе глибоко ображеними. Мені зателефонувала жінка – етнічна українка, але хтось із її родини був євреєм, та ще й проходив у «справі лікарів» – антисемітської справи останніх днів сталінського періоду. Жіночка визнала, що відчуває себе в демократичній Україні зараз саме так, як відчували себе євреї під час антисемітських справ тоталітарного режиму Сталіна. Здається, коментарі зайві…

От і запитуєш себе, куди дивляться прокуратури, ЦВК, виконавча влада? Бо таких, як ця жінка  – мільйони. У багатьох ( у мене в тому числі) крім того ще й відчуття якогось естетичного шоку. Коли йде така навала бруду і негативу – подітися від нього нема куди. Сам не подивишся телебачення – тобі перекажуть, бо всіх бере за живе…

Але наші різнокольорові політики цим не переймаються. Вони настільки забули про виборців, що навіть не намагаються робити вигляд, що звертають увагу на думку людей. Інакше як пояснити суцільну мовчанку у передвиборчих рекламах стосовно їх економічних, політичних та суспільних намірах? Які в нас партії ліві, які праві?

І Регіони, і Наша Україна мабуть вважають себе ліберальними партіями, бо їх підтримують підприємці – власники великих підприємств.

Але за популізмом гасел Регіони залишили далеко позаду КПУ. Наша Україна тільки й розповідає про дрібні технічні досягнення в економіці, а БЮТ цікавить тільки досягнення справедливості. Хоча за своїми економічними уподобаннями саме БЮТ більш наближена до лівих, соціалістичних ідей – це жодним чином не виявляється ані в гаслах, ані у виступах її лідерів. В будь-якій демократичній країні саме це чітко проголошується партіями. Там завжди відомо, хто лівий, хто центрист, хто правий. Саме соціально-економічніі особливості партій є суттю змагань між учасниками виборчих перегонів.

У нас, здається, тільки СПУ відверто і послідовно пропонує себе європейською лівоцентристською політичною силою з чіткою програмою. Та ще НРУ достатньо чітко відстоює праволіберальну політику.

Але є в мене запитання і до соціалістів: незважаючи на їх позитивну чіткість і прозорість програм і гасел, саме вони відстоюють антинародну політреформу, більшість з них проголосувала за недоторканність депутатів всіх рівнів.

Тобто сьогоднішня передвиборча маячня – справа і їхніх рук. І всі ці гасла, чвари між депутатами в прямому і непрямому ефірі доводять, що депутатам до нас з вами абсолютно байдуже. Від нас їм потрібна тільки пташка напроти саме їхньої партії, блоку. А те, що ми обираємо «кота в мішку» – кого це цікавить?

Таким чином, закон «Про вибори народних депутатів України» і сумнозвісна політреформа звели нанівець нашу з вами участь в передвиборчих перегонах. Партії бачать тільки одна одну, а чують взагалі тільки себе.

Таким чином, доступ громадян до влади звужено настільки, що про яку революцію можна теревенити? Адже революцією називається історичний процес, який розширює і спрощує доступ громадян до влади, а не навпаки.

Сьогодні ми із-за дій законодавчої влади при прямому потуранні влади виконавчої, стрімко наближаємося до неофеодалізму. Тобто створенню в країні такої собі депутатської «касти неприкасаємих» – але на відміну від індусів це буде не найнижча, а найвища елітна та абсолютно безвідповідальна каста суспільства. Ці неофеодали у вигляді олігархічних кланів і збираються керувати державою, а від громадян їм потрібні відданість і данина.

І гасла, і передвиборчі суперечки іноді схожі на свару зголоднілих псів – і це тільки верхівка айсбергу. Його основа – це повне відокремлення влади від інтересів суспільства, як це було за радянських часів (а може, навіть, гірше). Отже, великий Оруел не відійшов в минуле разом з комунізмом, суть якого він викрив, як ніхто.

І зараз ми своїми руками будуємо оруелівську «свиноферму», де всі рівні, але дехто рівніший за всіх.

Рівні – це ми з вами, а нардепи всі разом з чиновниками різних кольорів – найрівніші.

Ой, перепрошую, знов реклама – біжить помаранчеве зайченя, а за ним три бовдури. Подивимося – раптом цього разу не доженуть…

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори