пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"200607
15.03.2006

Міжнародна Амністія звернулася з листом до президента Ющенка

   

МІЖНАРОДНА АМНІСТІЯ

Ref.: TG/EUR 50.06.0 5

Вікторові Ющенку

Президенту України

Вул. Банкова, 11

Київ

УКРАЇНА

01220

2 березня 2006 року

Шановний пане Президент,

Міжнародна Амністія пише Вам з приводу долі 10 шукачів притулку з Узбекистану, які намагалися отримати захист в Україні, але були примусово повернуті з України до Узбекистану в ніч з 14 на 15 лютого 2006 року. Ми вважаємо, що в Узбекистані існує загроза серйозних порушень їх людських прав, зокрема: ув’язнення у повній ізоляції (інкоммунікадо), катувань та інших видів жорстокого поводження, та абсолютно несправедливого суду, по якому – великого терміну ув’язнення або навіть смертної кари. Наскільки нам відомо, влада Узбекистану подала ордери на екстрадицію 11 шукачів притулку на підставі їхньої, начебто, участі в подіях в узбецькому місті Андижані 13 травня 2005 року. Десятеро з них були примусово вислані, про ще одного повідомлено, що йому дозволили залишитися, бо в нього були родичі в Україні.

Міжнародна Амністія висловлює свій глибокий жаль з приводу порушення українською владою своїх зобов’язань, які передбачені міжнародним законодавством із захисту прав людини та захисту біженців, яке влада України здійснила, повернувши 10 шукачів притулку до Узбекистану. Україна є учасником Конвенції ООН проти катувань та інших видів жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання, Міжнародного пакту з громадянських та політичних прав, та Європейської конвенції із захисту прав людини та основоположних свобод. Згідно з цими договорами Україна взяла на себе зобов’язання не висилати людей до країн чи територій, де їм загрожує серйозне порушення їхніх прав, включаючи катування та інші форми жорстокого поводження або покарання. Мінська Конвенція Співдружності Незалежних Держав, учасником якої Україна також є, так само зобов’язує Ваш уряд гарантувати усім громадянам Співдружності Незалежних Держав на їхній території громадянські, політичні, економічні та культурні права та свободи у відповідності до загальноприйнятих міжнародних норм захисту прав людини, без жодної дискримінації.

Ще більше занепокоєння в Міжнародної Амністії викликає те, що 22 лютого на прес-конференції заступник голови Секретаріату Президента заявив, що, на його думку, ця депортація відповідала українським та міжнародним законам, і її не можна вважати порушенням Конвенції 1951 року про статус біженця, тому що депортованим особам не надали статусу біженця. Це суперечить загальноприйнятому у світі тлумаченню зобов’язань, які накладає Конвенція 1951 року про статус біженців, зокрема – тому факту, що заборона на висилання або повернення особи на територію, де його або її життю чи свободі загрожує небезпека, стосується як осіб, визнаних біженцями, так і шукачів притулку[1]. Також Верховний Комісар Організації Об’єднаних Націй у Справах Біженців (’UNHCR’) заявив, що єдиний спосіб визначити, чи потребує особа захисту – це виконання відповідних процедур щодо визначення таких осіб[2]. UNHCR твердить, що таким особам, щонайменше, слід дозволити перебування на території країни аж до ухвалення рішення щодо його чи її статусу біженця[3]. Повернення будь-кого до країни, у якій на особу, згідно його чи її заяв, очікує переслідування, до остаточного завершення процедури визначення статусу, може бути класифіковане як порушення країною зобов’язання щодо невисилання біженців згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року. Тільки повна процедура визначення статусу може визначити, наскільки обґрунтованими є їх побоювання переслідування.

Міжнародною Амністією задокументовано багато випадків примусового повернення людей до Узбекистану з деяких країн, поміж ними – Російської Федерації, на вимогу узбецької влади, по чому до цих людей було застосовано катування або ж щодо них винесено смертний вирок та страчено по несправедливих вироках судів. Систематичне застосування катувань та інших видів жорстокого поводження та системні й грубі порушення законодавства у системі кримінального правосуддя Узбекистану призводять до широкомасштабних порушень в цій країні міжнародних норм правосуддя. Враховуючи обставини та злочини, в яких обвинувачує влада Узбекистану цих 10 людей, в Узбекистані існує серйозна загроза їх правам та життю.

Ми закликаємо Вас запитати в узбецької влади про їхню долю та умови поводження, в яких перебувають люди, що їх українська влада повернула до Узбекистану вночі з 14 на 15 лютого. Ми також просимо Вас гарантувати недопущення у майбутньому подібних повернень шукачів притулку, які порушують міжнародні норми захисту прав людини.

Крім Вас, Міжнародна Амністія звертається у цій справі до міністра внутрішніх справ України, міністра закордонних справ України та до Державного комітету у справах національностей та міграції. Копію цього листа також направлено голові Верховної Ради України.

Щиро Ваша,

Ірен Хан,

Генеральний Секретар



[1] Дивиться висновки УВКБ ООН №17 (XXXI) 1980, 50 (XXXIX) 1988, 55(XL) 1989, 77 (XLVI) 1995, 82 (XLVII) 1997.

[2]UNHCR, Handbook on Procedures and Criteria for Determining Refugee Status under the 1951 Convention

and the 1967 Protocol relating to the Status of Refugees, Geneva, Jan. 1992, Part Two. Див. також Висновки EXCOM № 81(XLVIII) 1997, 85 (XL1X) 1998.

[3]Там само.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори