пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"200610
05.04.2006 | Ольга Гончарова, Інна Сухорукова, м.Харків

Поствиборчі думки

   

Отже, національне театралізоване шоу під назвою «Вибори народних депутатів» майже завершене. Як і передбачалось за тією межею загального ідіотізму, коли, навіть лаятися нецікаво.

Так, з боку влади ці вибори були відносно чесними. І це призвело до того, що провладна партія майже нічого не зробила, щоб вибори виграти. В північно-східному регіоні не обійшлося, як здається, без досить масштабних маніпуляцій, але не з боку влади, як ми звикли, а з боку тих, хто мав гроші і хотів їх витрачати, щоб отримати таку бажану владу. Перш за все, такі маніпуляції пройшли при формуванні дільничних комісій. Закон України «Про вибори народних депутатів України» передбачає, що дільничні комісії формують партії. З першого погляду здається, що це гарна і демократична норма, але намагання виконати її привело до дуже поганих наслідків. Так, у Харкові, в якому Партія Регіонів тріумфально виграла вибори до Рад всіх рівнів ситуація складалася таким чином. Оскільки навіть великі партії, а особливо малі, не мають потрібної кількості справжніх прихильників, які спроможні працювати у дільничних комісіях, партійні штаби набирали на цю роботу всіх, хто до них звертався. Як наслідок, за три дні до 26 березня траплялися комісії, які не мали навіть мінімальної кількості членів дільничних комісій. Справжньою бідою під час виборів обернулася низька кваліфікація членів виборчих комісій, певна кількість яких зовсім не мала досвіду роботи в комісіях. Відсутність у партійних штабах певної кількості громадян, які дійсно підтримували саме цю партію, призвела до того, що у дільничних комісіях з’явилися «заслані козачки» від Партії Регіонів, хоча формально пропонували їх зовсім інші політичні сили. Об’єктивно, всупереч політичним і людським симпатіям авторів статті, треба відмітити дуже високу організованість штабів Партії Регіонів, які дійсно не обійшли увагою ані пенсіонерів, яким пропонували допомогти що-небудь відремонтувати у квартирі, ані хворих у лікарнях, ані студентів, яких щільно пильнували працівники гуртожитків.

А до звичайних виборців, яких в черговий раз заманювали обіцянками стосовно статусу російської мови або клятвами укоротити «бандерівців» були використані інші технології. Так один молодик похвалився тим, що в партії Регіонів була запроваджена маркетингова система – так звана MLM-технологія, яка зазвичай використовується при продажах різноманітних харчових добавок або косметики. Агітатор, законтрактований Партією Регіонів, за кожного загітованого і готового голосувати за Партію Регіонів на всіх рівнях, отримував певні преміальні. А як засіб контролю і з агітаторів, і з агітованих брали ксерокопію паспорту, яку нібито передавали до виборчої комісії. Звісно, перевірити хто і як голосував на дільниці неможливо, але страх переповнював душі і мозки наших громадян.

Вірю, навіть на слово, представникам партій «Віче» та ПРП, й іншим дрібним партійним угрупуванням, що їхні голоси не дораховували, і потрібно розбиратися хоча б суспільству, було це зроблено свідомо чи несвідомо.

Як на нашу думку, кількість голосів, які були подані за такі малі партійні угрупування, не може впливати на результати виборів. Але аутсайдерам виборчих перегонів, мабуть, потрібно замислитися, чому було потрібно ділитися на партійні молекули і атоми, навіть на елементарні частини? Невже не можна було знайти в собі сили і розум і об’єднатися на спільних принципах у прохідні блоки?

Але і це не головне. Головне, що, на жаль, попри всі демократичні досягнення України, пострадянська «розруха в головах» залишилася у великої частини населення, бо народом цю фракцію суспільства назвати важко. І, на жаль, ця розруха в головах найбільше панує на Сході і Півдні України. І, ще більш жаль, що саме у Харкові практичну повну владу отримали біло-сині вчорашні. Соромно за наше рідне місто, бо харків’яни завжди відрізнялися високим інтелектуальним рівнем і певною долею скептичності. Як піддалися наші краяни цій популістській маячні, яка перемагає вже другий рік на Сході-Півдні?

Чому потойбічна примара – мовне питання – знову і знову западає в душі нашим землякам? Під час президентських виборів-2004 всі російськомовні теле- і радіоканали лякали російськомовне населення, що прийдуть до влади страшні націоналісти в обличчі Ющенка, і російська мова буде заборонена, а російськомовні підуть у підпілля.

Насправді, все відбулося за протилежним сценарієм. За минулий рік не з’явилося у кіосках продажу газет в Харкові жодної(!) україномовної газети, і, навіть, поважний губернатор Харківщини Арсен Аваков так і не вивчив українську мову.

Але хто бачить реалії після майже півторарічної, на грані істерики, промивки мозків. І хоча проблема мов і російської, і української, в сенсі впливу на них влади, на сьогодні дійсно є потойбічною, від того вона не стає неважливою.

Бо інакше ми і далі будемо бачити масові, майже клінічні реакції на прояви цієї проблеми, навіть, з боку тих, хто вважає себе інтелігентами. Тому, на наш погляд, мовна проблема не повинна замовчуватися, а потребує особливої уваги і професійного дослідження.

Щодо самого процесу виборів, то з самого початку все якось не заладилося. І, на наш погляд, у Харкові якраз найменшою проблемою, були списки. Бо списки практично були виправлені під час президентських виборів. Саме тоді комісії побачили комп’ютерний переклад прізвищ, помилки в іменах, адресах тощо. Але хто тоді складав ті списки? Саме ті, хто і фальсифікував вибори у 2004 році. Підчас виборів-2006 у Харкові такої проблеми вже не було. Але загальна неорганізованість, некваліфіковані територіальні і дільничні комісії – все це вплинуло на результати виборів. В Харкові в 173-му виборчому окрузі виборчі бюлетені до місцевих рад видавали до 2-ї години ночі. Потім ці бюлетені привезли до виборчих дільниць, їх потрібно було перерахувати, поставити печатку комісії і потім скласти до сейфів (яких, до речі, не вистачало!). Розмір бюлетенів був таким, що в сейф їх сховати було дуже важко. І це була перша безсонна ніч з наступних п’яти для членів виборчих комісій.

Потім суцільний хаос у день голосування. Незважаючи на те, що  Комітет виборців України провів попередні дослідження і попереджав, що при середній інтенсивності явки виборців (черги не більш як в 5 осіб) повний цикл голосування (від входу на дільницю до виходу з неї) займав від 7 до 15-ти хвилин і то при тому, що умовним виборцям не було що читати в бюлетенях, оскільки вони були порожніми (див. Звіт робочої групи з проведення експерименту «Моделювання виборів на 1-й дільниці» Громадської ради з питань забезпечення реалізації виборчих прав громадян України під час проведення виборів 2006 року при Президенті України. http://www.khpg.org/index.php?id=1142434618).

І трапилося це все, перш за все, із-за недолугого закону, який прийняла Верховна Рада. Зрозуміло, що приймався цей закон з благими намірами – ліквідувати всі ті шпарини, які були використані під час президентських виборів-2004. Але, на нашу думку, автори закону не мали ніякого уявлення про те, яку саме роботу проводять члени виборчих комісій під час виборів. Вони не знають і відповідно не розуміють чисто технологічних операцій роботи членів комісій, які повинні забезпечити виборцям комфортні умови голосування при виконанні норм закону. Саме тому в суспільстві існує думка, що весь цей хаос був створений штучно, щоб не дати проголосувати певній частині виборців. І, як наслідок, робота виборчих комісій проходила в умовах, які не могли забезпечити дотримання норм закону «Про вибори народних депутатів», в дійсно нелюдських умовах як для виборців, так і для членів виборчих комісій. Ситуація на багатьох дільницях була такою, що неможливо було не те що прослідкувати (особливо ввечері), хто і що кидають у виборчі скриньки, а навіть озирнутися навколо себе. І якщо виборчі бюлетені до Верховної Ради дійсно мають високий ступень захисту, то виборчі бюлетені до місцевих рад такого захисту не мають, і можливості для фальсифікацій тут необмежені. 

Що, Верховну Раду ніхто не попереджував, що не можна об’єднувати вибори до Верховної Ради з виборами до місцевих рад? І, насправді економія коштів може обернутися не тільки можливими фальсифікаціями, а й ще більшими витратами – або на повторні вибори, або перерахунок результатів голосування? Більшість ЗМІ, політологи, громадські організації тільки про це і волали.

Але, на нашу думку, більшості політичних сил, особливо на місцевому рівні, цей хаос приносив явний зиск. А мізерний тривідсотковий бар’єр тільки роз’єднав такі політичні сили як ПРП, Блок Костенко-Плюща, ««Віче»« та інших.

Не можна було допускати вибори до місцевих рад (можливо, вже настав час взагалі ліквідувати районні ради?) за партійними списками.

Не можна було допускати, щоб протягом великого проміжку часу в країні не існувала така гілка влади як Конституційний Суд. Навмисне неприведення до присяги суддів Конституційного Суду – це замах на державний устрій. І Президент як гарант Конституції, і РНБО як орган, який покликаний охороняти державний устрій, повинні були передбачати загрозу для національної безпеки.

Нестабільність, в якій країна перебуває внаслідок антидержавницьких дій частини депутатів парламенту, підтриманих Головою Верховної Ради Володимиром Литвином, не має шансів найближчим часом скінчитися. Бо у складі нової Верховної Ради з’явилося нових тільки 70 чоловік, та й нові обличчя – далеко не найкращі представники суспільства, і надій, що Верховна Рада буде дотримуватися конституційних норм, небагато. І це, на нашу думку, пряма і неприхована загроза не тільки національній безпеці, а й взагалі суверенітету України. І що, цього хтось не бачить? Хіба тільки ті, хто зацікавлений в такому хаосі, нестабільності, або ті, хто настільки бояться не бути білими та пухнастими, що це зв’язує їм руки, і ноги, і, навіть, думки. Але демократія не відбувається на тлі нікчемного законодавства, норми якого до того ж ані влада, ані громадяни не звикли виконувати.

Багато країн на шляху до демократії привчали і громадян, і владу виконувати закони за допомогою непопулярних і досить суворих дій. Можна згадати Францію часів де Голля.

Інфантильний, пострадянський виборець, віддавши голоси за БЮТ та Партію Регіонів, проголосував за авторитарну, популістську владу. Головним гаслом ПРУ є негативне ставлення до державної мови. І, на превеликий жаль, вже не пам’ятає той виборець, що саме це гасло привело до влади Леоніда Кучму. І десять років його перебування при владі, крім майже загального панування російської мови, Україні  нічого гарного не принесло.

Країні конче потрібні системні зміни майже в усіх життєво важливих галузях – житлово-комунальному секторі, медицині, освіті. Якщо відповідальність влади не буде посилена, наслідки настануть найближчим часом. І наслідки ці будуть дуже небезпечними. Для всіх.

Електорат, який впродовж 1,5 років слухав міжпартійні суперечки на рівні: «А при вашій владі картопля подорожчала», «А за ваше правління морква не вродила» – не звик до серйозних партійних програм, серйозного обговорення проблем.

Електорат не знає, що в нормальній країні саме ідеологія є предметом партійних перемовин і конкурентної боротьби. Тому і ведеться на дешевий популізм, який дуже дорого коштує у майбутньому.

І нарешті подія останніх днів: Петро Порошенко у своєму інтерв’ю 5 Каналу дуже помірковано пожурив аутсайдерів виборчих перегонів: мовляв, навіщо було ділитися на непрохідні блоки і партії , бо немає ж різниці між ідеологією Української народної партії, ПРП і НСНУ.

Важко з ним не погодитися, але хіба П.Порошенко забув, що саме НСНУ зробила все для того, щоб відштовхнути від себе ідеологічних прихильників, і приблизити до себе грошових спонсорів? І те, що це не принесло ніякої користі ані НСНУ, ані її бувшим соратникам є цілком закономірним і прогнозованим. Але кого цікавили ці прогнози? Тобто, програш на виборах – це справа рук, насамперед тих, хто програв НСНУ. І ті, хто голосував за партію влади, за нашими спостереженнями, преш за все хотіли підтримати Президента, а не безпорадну партію НСНУ.

І якщо на думку керівництва НСНУ, вся справа була тільки у збільшенні прохідного бар’єру, чому ані Президент, ані Уряд, ані фракція НСНУ в парламенті не вносили відповідний законопроект?

Головна проблема, яка зараз обговорюється серед політиків та суспільства – коаліція. І це зрозуміло – бо хто створить коаліцію, той і виграє вибори. І навколо цієї проблеми знову суперечки і дурня. Бо, на превеликий жаль, ні від кого з лідерів виборчих перегонів не чути ясного плану дій, навколо якого потрібно об’єднуватися.

 

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори