«Зона» і вибори

Українська секція Міжнародного товариства прав людини за фінансової підтримки Канадсько-Українського фонду «Демократичні Інституції і Практики» під час виборів у березні 2006 року вела моніторинг виборчого процесу на спеціальних виборчих дільницях, в місцях тримання громадян під вартою. Нещодавно у Києві відбувся підсумковий семінар, на якому дискутувалося питання, чи повинні засуджені мати право на участь у виборах. З одного боку, про яке вільне голосування в умовах позбавлення волі можна говорити? З іншого, чи мають право люди, які вчинили злочин проти держави, проти суспільства, брати участь в управлінні країною, хай навіть опосередковано, через своїх представників?

Дискусія залишилася незавершеною, та й крапку в ній може поставити лише законодавець. Однак зупинимося на деяких аспектах цієї проблеми.

До основних міжнародних стандартів, що стосуються виборів, перш за все відносяться взаємопов’язані права обирати і бути обраним –  (ст.38 Конституції України, ст.21 Загальної декларації прав людини, ст.25 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права).  Але щодо засуджених, які перебувають в установах пенітенціарної системи, право бути обраним виключається, хоча у вироках судів про це не говориться, відсутній такий вид покарання у Кримінальному кодексі, нічого прямо не сказано і у Конституції України. Особи, які перебувають установах виконання покарань та в місцях тримання громадян під вартою, брали участь у виборах народних депутатів України, але не брали участі у місцевих виборах, хоча такого права їх начебто і не позбавляли (у законі сказано лише, що не укладаються списки та не утворюються спеціальні виборчі дільниці).

Оскільки особа позбавлена волі, то з безпосередньою участю у державних справах начебто зрозуміло. А через вільно обраних представників? Злочинець, який, можливо, убив людину чи просто взагалі вчинив злочин проти громадян і держави, за що несе покарання, в той же час  фактично бере участь в управлінні цією державою, впливає на суспільство через представників, яких він обирає. Це суперечить і моральним, і правовим принципам.

З огляду на умови утримання, засуджені не мають можливості брати участь у політичній діяльності взагалі. Які  можуть бути, скажімо, партійні осередки в колоніях?

Cтандартами ООН визначається, що право на вибори може бути реалізоване в умовах свободи слова, свободи інформації, зборів, асоціацій, пересування, чого засуджені у значній мірі або повністю позбавлені. Говорити про вільні вибори можна лише тоді, коли може бути гарантована загальна свобода від будь-яких форм залякування, тиску на виборців.

Про неможливість вільних виборів в установах кримінально-виконавчої системи говорять і самі результати по країні як на нинішніх, так і на попередніх виборах: незалежно від регіональних політичних уподобань, «зона» голосує за конкретних кандидатів (чи партії/блоки) практично однаково по всій державі. Вибір «зони» і зона її «вибору» – жорстко керовані. Але ж участь народу в політичному житті має бути вільною!

У багатьох країнах особи, які засуджені за злочини, позбавляються права участі у виборах, що цілком логічно. У нас такої норми права немає, але самі умови в наших установах виконання покарань суперечать принципу вільних виборів. Дійсно вільні, неконтрольовані адміністрацією колоній вибори тут практично неможливі. Самі засуджені здебільшого вважають, що це право їм і не потрібне, оскільки кожні вибори – це брутальний тиск на них з метою досягнення тих чи інших результатів «волевиявлення» на спецдільниці. Для ув’язнених значно важливіше, щоб умови їх утримання хоча б наблизилися до міжнародних стандартів у цій сфері.