пошук  
версія для друку
09.06.2006

Громадська організація М’АРТ (“Молодіжна АльтеРнаТива”). Звіт за результатами публікацій місцевих ЗМІ. Проект “Моніторинг дотримання прав людини і основних свобод в Чернігівській області та свободи від жорстокого поводження і приниження людської гідності вихованців шкіл-інтернатів в Україні”

   

За результатами публікацій місцевих ЗМІ

29.07.05

ПУБЛІКАЦІЇ

@

Т,Ф / 05 / V / 14.07.2005 / 07.2005 / Газета / Гарт / №28 / Микола Агеєнко / Коригування чи бюрократичний розгул? / м. Чернігів /

Особи:

Територія: Чернігівська область

Коригування чи бюрократичний розгул?

Згідно з чинним законодавством України, окремим категоріям громадян надаються пільги, що пов’язані з виконанням їх службових обов’язків або за заслуги перёд державою в минулому.

Отже, пільги — це свого роду компенсація заслуженим, поважним людям. І це справедливо. Але взятися мене за перо змусила якраз несправедливість, адже громадянин-пільговик абсолютно не захищений від свавілля чиновників, які не тільки корегують статистику, а й самі Закони України про соціальний захист окремих категорій громадян, перекроюють їх незаконними вимогами; принижують гідність людей похилого віку, яким не менш ніж по 70 років.

У результаті поділу громадян України на пільговиків і не пільговиків, поділу пільговиків за категоріями пільг створюється атмосфера неповаги до пільговиків з боку пересічних громадян, а ще більше з боку чиновників, яким доводиться мати справу з людьми, котрі можуть відстоювати свої громадянські права і справедливо вимагають належного ставлення до себе.

Справжньою наругою чиновників над людьми похилого віку є щорічна вимога підтвердити те, що учасник Великої Вітчизняної війни живий, може долізти до третього поверху і показати своє посвідчення пільговика через віконце.

Було б логічно підтверджувати тимчасові пільги, адже це не передбачено Законом України „Про соціальний захист окремих категорій громадян України". Вони надаються тільки при прийнятті на облік.

Міністерство праці та соціальної політики України листом № 1694/0/14-05/031-4 від 21.03.2005 року повідомило: „Щорічна перереєстрація пільговиків відповідно до пункту 7 Типового договору про надання послуг з газопостачання, затвердженого НКРЕ, призводить до збирання зайвої інформації, що вже міститься в Реєстрі осіб, які мають право на пільги, необґрунтоване ускладнює процедуру отримання послуг пільговиками через періодичну підготовку ксерокопій різних документів, поїздки до місць перереєстрації, а переважна більшість пільговиків — це люди похилого віку, ветерани війни, інваліди.

Міністерство вважає, що вирішення питання підтвердження споживачами права на пільги можливо розв’язати шляхом використання наявної інформації про пільговиків в Реєстрі без персональної участі у цьому процесі відповідних категорій громадян".

Неповага до споживача з боку монополістів, які надають комунальні послуги, є фактом.

До кожного споживача електроенергії щомісячно приходить контролер міських електромереж і реєструє показання лічильника для виписки непотрібного рахунку для своєчасних сплат, з інших підприємств контролюють дотримання правил експлуатації споживачами. При поважному і цивілізованому ставленні до пільговиків контролер може звернутись з проханням показати посвідчення пільговика. Складається враження, що вимоги підзаконних відомчих документів, які обґрунтовані недовірою до громадян, виконуються швидко, а все, що на користь громадянам, гальмується.

Таке цинічне ставлення чиновників до інтересів громадян пояснюється, як мені здається, дуже просто: чим більше виконується процедур непотрібної бюрократичної тяганини, тим легше обґрунтовується необхідність збільшення тарифів.

А коли законослухняний громадянин приходить, щоб виконати незаконну вимогу чиновників, йому треба ще підтвердити не тільки те, що він живий, а й принести довідку з ЖРЕД, що він дійсно прописаний за тією адресою, що вказана в паспорті, також треба довести, що його дружина, з якою він у шлюбі не один десяток років, дійсно мешкає з ним.

Невже паспорт має меншу юридичну силу ніж клаптик папірця із ЖРЕД?! До того ж вимога надання довідки про кількість прописаних за даною адресою громадян мала сенс тоді, коли пільга надавалась всім членам сім’ї, що проживали з пільговиком. Проте таке положення скасовано уже кілька років тому, а довідку вимагають ще й досі.

Фактично кожна контора вимагає від громадянина звернутись до суміжників за непотрібними довідками, за якими потрібно вистояти в довгих чергах.

Щоб узаконити свою неповагу до споживачів, комунальники у договорах передбачили пункт про щорічний доказ пільговиків про існування. У своїх повідомленнях про явку на „перекличку" вони погрожують ненаданням пільг, а в разі невиконання всіх цих нелогічних і незаконних вимог погрожують притягненням до суду.

Триває це свавілля і в рік, коли весь світ святкує 60-річчя перемоги у Великій Вітчизняній війні, коли Президентом України ,2005 рік проголошено роком ветеранів!

Невже ж ці посадовці не розуміють, що елементарна повага до ветеранів — це їхній обов’язок, а відсутність такої поваги — службовий злочин, зневага до держави?!

Микола АГЕЄНКО,

учасник Великої Вітчизняної війни м. Чернігів

КОМЕНТАР

З ПРИВОДУ ФОРМИ ПОДАННЯ: є згадування прав, але, в основному розкривається проблема, пов’язана з порушенням прав людини;

РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО МОЖЛИВИХ ДІЙ: поширення інформації.

@

І, T / 09 / VII / 16.07.2005 / 07.2005 / Газета / Маяк / №29 / І. Халіман / Чому не надруковано графік? / м. Корюківка /

Особи:

Територія: Чернігівська область, Корюківський район

Чому не надруковано графік?

Днями до редакції райгазети надійшов лист від жителя Корюківки В.В. Андрієнка, який має власний автомобіль і розповідає про всі складнощі і перипетії цьогорічного проходження технічного огляду. Дописувач незадоволений тим, що цього року в райгазеті не надруковано графік проведення технічного огляду державної та приватної автотехніки. Невдоволений і деякими розцінками, що стосуються огляду, а також тривалістю його проходження та непривітністю працівників ДАІ.

У зв’язку з цим розмовляю з в. о. начальника відділення ДАІ при Корюківському РВ УМВС ст. лейтенантом А.П. Кукуюком.

- Андрію Петровичу, скажіть, будь ласка, чому цього року власники автотранспортних засобів району були позбавлені можливості завчасно ознайомитися з графіком проведення технічного огляду?

- З початку року ми підготували всі необхідні документи, що стосуються державного технічного огляду. Графік проходження ТО затверджений головою РДА 15.02.2005 р. і переданий до редакції. Але не був опублікований, на мою думку, у зв’язку зі значним його обсягом та необхідністю проплати з нашого боку, що не було зроблено вчасно. Переконаний, що наступного року таких неузгодженостей не виникне.

- Що потрібно для того, щоб води швидко змогли пройти техогляд?

- Не багато. Для проходження технічного огляду власники повинні надати свої автотранспортні засоби до райвідділу внутрішніх справ, маючи при собі технічний паспорт, медичну довідку, поліс обов’язкового страхування та квитанції про сплату наступних платежів:

1)за техогляд автомобіля, автобуса - 7,50 грн.; ’ 2) за техогляд мотоцикла, причепа - 4,50 грн.;

3) за талон технічного огляду-9,52 грн.;

4) за реалізацію спецпродукції - 1,80 грн.;

5) за перевірку технічного засобу із застосуванням діагностики - 34 грн.

У ході технічного огляду працівник ДАІ у присутності власника оглядає транспортний засіб і направляє його на станцію технічного обслуговування, де видається довідка про його справність. На основі цього документу видається талон технічного огляду, за умови, якщо власником будуть проплачені всі вищевказані платіжні доручення.

- Ось, наприклад, що це за платіж „реалізація спецпродукції"? Або платіж за діагностику, чому він такий значний?

- Зазначений платіж „реалізація спецпродукції" є складовою платежу за талон технічного огляду, оскільки талон є дозволом на подальшу експлуатацію технічного засобу і коштує 9,52 грн., але цей же талон є і спецпродукцією (у його виготовлення вкладена праця), яка коштує 1,80 грн. Тільки проплата відбувається за різними платіжними дорученнями. Стосовно ж розміру платежу за перевірку ТЗ із застосуванням діагностики, скажу єдине: це не від нас залежить, ми виконуємо розпорядження вищих інстанцій, якими затверджені відповідні розцінки.

- Автор листа нарікає також на те, що працівники „накидають" власникам автотранспорту марки Всеукраїнської спілки автомобілістів по 5 грн. Що скажете?

- Звичайно, членство у згаданій спілці добровільне, але треба розуміти і те, що співпраця з нею має позитивний бік, особливо у випадку аварій та автотранспортних пригод.

- Чомусь люди ведуть мову і нарікають на непривітність працівників ДАІ під час прийому. Чим це викликано?

- Що тут скажеш. Був час, коли у відділенні ДАІ налічувалося більше десятка працівників. Нині - 4. З них при виконанні службових обов’язків на даний час перебувають двоє. Тому розумієте з яким навантаженням доводиться працювати. Тим більше, що тривалий час не надходили талони технічного огляду, створилася черга. Дійсно, в коридорах райвідділу затісно, а в кабінеті ДАІ - і зовсім. Але ж на подвір’ї є лави, де можна почекати. Загалом же, намагаємось проводити державний технічний огляд автотранспорту належно з дотриманням правил та норм, обумовлених діючим законодавством.

Інтерв’ю взяв І. ХАЛІМАН.

КОМЕНТАР

З ПРИВОДУ ФОРМИ ПОДАННЯ: розкривається проблема, пов’язана з порушенням прав людини;

РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО МОЖЛИВИХ ДІЙ: поширення інформації.

 

@

С / 09 / IX / 16.07.2005 / 07.2005 / Газета / Наш край / №57-58 / Андрій Курданов / Руїна по-пакульськи / м. Чернігів /

Особи:

Територія: Чернігівська область, Чернігівський район

Руїна по-пакульськи

“ВІЛЬНЕ ЖИТТЯ" — ОДНА З ПЕРШИХ НАЗВ ПАКУЛЬСЬКОГО СІЛЬГОСППІДПРИЄМСТВА, РЕФОРМОВАНОГО В ТОВ "ПОЛІССЯ", КРАЩЕ ВІДПОВІДАЄ СУЧАСНОМУ СТАНУ СПРАВ У ГОСПОДАРСТВІ.

— Десь у 2000 році дали команду виконати розпорядження Президента України Леоніда Кучми з ліквідації сільгоспкооперативів, — згадує директор ТОВ "Полісся" Микола Бориско. — В районі вимагали створення ТОВ, ПОП тощо. Ця паперова реформа не покращила економічного стану господарств, а лише сприяла подальшому їх послабленню та знищенню сільгоспвиробника.

Микола Бориско очолив господарство у березні 2000 року. Перейшли йому для подальшого погашення і борги попередників — 600 тис. гривень. Сьогодні борг існує лише по зарплаті і становить 75,8 тис. гривень. Погашення заборгованості триває, триває і занепад господарства. Восени минулого року засіяно лише 220 га, а в цьому — жодного. Утримується 165 голів великої рогатої худоби, але сіно не заготовляється. Скоріше, поголів’я худоби очікує подальше скорочення, а для годівлі решти завезуть солому та, можливо, силос з іншого господарства. Працюючих не більше 40 людей. З високими цінами на пальне та низькими на зерно про розвиток господарства мова не ведеться.

Стоять порожні та напівпорожні тваринницькі приміщення, інші господарські споруди. З окремих і сьогодні знімають шифер.

— Декілька разів проганяв крадіїв, а вони повертаються та продовжують свою справу, — каже М.Бориско.

А БУЛО Ж КОЛИСЬ...

І це було зовсім недавно. До 1994 року в тодішньому колгоспі "Зоря комунізму" головував Микола Рудник. З усіх керівників, які колись очолювали це господарство, він пропрацював головою колгоспу найдовше -14 років.

— Коли йшов з посади, в колгоспі залишалось 3000 голів великої рогатої худоби, оброблялося 1980 га землі, було 250 свиней та 5 тисяч птиці, — згадує М.Рудник. — Працювало 10 зернокомбайнів, 52 трактори, понад 50 автомашин та багато іншої сільськогосподарської техніки. Діяла будівельна бригада, яка зводила господарські приміщення. Першими в районі відкрили власну пекарню. До 1 млн. карбованців видавали заробітної плати.

НІХТО, КРІМ ПАКУЛЯН, НЕ РОЗБИРАВ

Руйнівні сили почали діяти десь з 1996 року. Інфляція, бартер та борги почали лихоманити господарство. Держава скасувала держзамовлення на сільськогосподарську продукцію, переробні підприємства не платили за здану продукцію. В тих умовах почалося скорочення та згортання виробництва картоплі, льону, кукурудзи, з кожним роком зменшувалися площі під зернові. І тоді почався процес самовиживання за рахунок реалізації накопичених за попередні роки матеріальних ресурсів. Господарство перетворилося в "дійну корову", від якої в рахунок боргів по зарплаті почали нести по хатах все, що було необхідним, та те, за що можна було одержати живі гроші. Поки колгосп тримався, біля нього крутилося багато "добродіїв" — своїх та чужих.

КУДИ ДИВИЛОСЯ КЕРІВНИЦТВО?

Пам’ятаю, як на декількох звітних зборах один з колгоспників постійно вигукував: "Полковніченко хоче знищити Пакуль!" Таке пояснення проблем у сільгосппідприємстві відвертало увагу людей від реальної оцінки ситуації та приводило до самозаспокоєння — хтось, але не ми. А вночі продовжувалися крадіжки телят, коліс до возів, двигунів, запчастин... Тодішнє керівництво неодноразово зустрічалося в селі з працівниками господарства та ставило питання про подальше існування колгоспу в такому стані. Однак руйнівні процеси наближали "вільне" життя — люди витрачали більше часу на виділені “фазенди”, займалися своїми справами.

Також необхідно нагадати, що на пакульських землях ніколи в історії не було міцного господаря над селянами. Після господарювання священиків від Києво-Печерської лаври селяни були державними та обробляли свої земельні наділи. По зведеннях пакульський колгосп завжди знаходився нижче середніх показників по району. Можливо на це впливало те, що тут часто змінювалися керівники. От і виходить, що порядок тут не завжди встановлювався з боку керівників, бо колгоспники вважали їх тимчасовими.

НІХТО НІ ВІД КОГО НЕ ЗАЛЕЖИТЬ

Так і дійшли до сьогоднішнього становища. Проблеми ТОВ "Полісся", крім його працівників, нікого не хвилюють. Ніхто не вимагає зранку йти до господарства та виконувати встановлені норми. Лише спогади про минуле нагадують людям, як колись крутились цілий день, які заробляли кошти. Однак сьогодні вже в минуле ніхто не хоче повертатися: більшість вже на пенсії, а молодь обирає два шляхи свого життя — заробляють гроші одні та спиваються інші.

До збирання врожаю в господарстві готується один комбайн, а в селі у приватників їх три. От вам і... "Вільне життя".

Андрій КУРДАНОВ

КОМЕНТАР

З ПРИВОДУ ФОРМИ ПОДАННЯ: розкривається проблема, пов’язана з порушенням прав людини;

РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО МОЖЛИВИХ ДІЙ: поширення інформації.

 

@

В, С / 09 / VII, IX / 16.07.2005 / 07.2005 / Газета / Промінь / №57-58 / Олег Мірошниченко / Битва за чорне золото, або Заготівля чорниці з кримінальним ухилом / м. Щорс /

Особи:

Територія: Чернігівська область, Щорський район

Битва за чорне золото, або Заготівля чорниці з кримінальним ухилом

Наш район, відверто бідний на природні ресурси, може похвалитися хіба що наявністю лісів. І вони, завдяки грибам та ягодам, перетворилися на місце заробітку для великої кількості мешканців краю. Збираючи чорницю та лисички, декому вдається хоч якось зводити кінці з кінцями. Але, як виявилося, навіть цей дрібний бізнес став об’єктом уваги кримінальних елементів.

Ще минулого тижня в Щорсі було помічено „екіпаж" на автомобілі ВАЗ-2109 білого кольору. „Гастролери" наполегливо „пропонували" тим, хто приймає чорницю від населення, сплачувати їм по 30 коп. з кожного кілограма. Така пропозиція, звісна річ, ні в кого захвату не викликала. Фактично, непрохані гості вирішили залізти до кишень тих, хто в компанії з комарами і в лісовій задусі гне спину на ягідних плантаціях. До речі, відповідні служби зафіксували контакти приїжджих з окремими місцевими мешканцями, тобто зловмисники мають тут спільників.

Схоже, такий екзотичний різновид злочинності як рекет намагається вкорінитися в Щорському районі. І люди логічно запитують: а куди дивиться державна влада? Добре відомо, що репресивний апарат держави може швидко ліквідувати будь-яке протизаконне явище - засобів у нього є достатньо. Класичний приклад - наведення порядку в Італії за часів правління Беніто Муссоліні. Тоді, у 20-ті роки XX сторіччя, італійський дуче радикально розв’язав проблему сицилійської мафії, просто розстрілюючи мафіозі й відправляючи до концтаборів їхніх спільників. Найдалекоглядніші діячі „коза ностри" тоді швидко втекли до Америки й повернулися на острів Сицилія лише після відновлення демократії. Як бачимо, держава може все. Було б лише бажання щось робити. В інструкції з вогневої підготовки, яка раніше використовувалася однією силовою структурою, в розділі психологічного налаштування було таке речення: „Коли я чую слово, моя рука тягнеться до пістолета". На жаль, українська міліція ще й досі не отримала чіткого наказу від нової влади щодо того, чи потрібно нарешті остаточно вирішити питання існування організованої злочинності.

За таких умови тим, хто задіяний у так званому „чорничному" бізнесі, слід подумати про самоорганізацію. До цього спонукають певні неприємні факти. Скажімо, нещодавно хтось проник у пункт прийому ягід, розташований у Щорсі, й зламав там ваги. Такий метод впливу злочинці можуть застосувати до будь-якого приймальника дарів природи. Тому чи не час усвідомити: наодинці протистояти лиху складно? Треба підтримувати між собою контакти, вести активний обмін інформацією, координувати певні дії та вживати адекватні заходи. Не варто забувати про дозволену самооборону. Зрештою, на селі в кожному дворі знайдуться вила чи сокира, а може, й дещо солідніше. Перефразуючи відомого класика революції, можна поставити питання: а чи не слід на терор кримінальний відповісти терором народним? Події „помаранчевої революції" яскраво засвідчили: українці почали усвідомлювати свою силу. Якщо вони не злякалися відстояти право на політичний вибір, то й інші негаразди сьогодення побороти теж зможуть. Останні зміни в суспільстві відродили у нації схильність до супротиву і любов до зброї. Почала кардинально змінюватися загальна ситуація. І наша місцева територіальна громада повинна виявляти більше солідарності. В захисті спільних інтересів. Лише тоді буде конкретний результат.

Олег МІРОШНИЧЕНКО

КОМЕНТАР

З ПРИВОДУ ФОРМИ ПОДАННЯ: розкривається проблема, пов’язана з порушенням прав людини;

РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО МОЖЛИВИХ ДІЙ: поширення інформації.

 

@

C, Г / 09 / V, IX / 23.07.2005 / 07.2005 / Газета / Новини Придесення / №29 / Н.Пенська / Розв’язка конфліктної ситуації / смт Козелець /

Особи:

Територія: Чернігівська область, Козелецький район

Розв’язка конфліктної ситуації

(із сесії Красилівської сільської ради)

Ситуація, що склалася в Красилівці з приватизацією будинків на протязі декількох років не вирішується.

Як це не парадоксально, але декілька сімей так і не змогли за чотири роки приватизувати будинки, які у свій час отримали спеціалісти та працівники сільського господарства від колишнього колгоспу ім. Щорса.

Люди вимушені були звернутись до прокуратури, яка виступила на їх захист у суді.

Місцевим судом Козелецького району розглянуто у відкритому судовому засіданні справу за заявою прокурора району про визнання незаконним правових актів Красилівської сільської ради.

Було встановлено, що відповідно до рішення Господарського суду Чернігівської області від 5.09.2002 року зобов’язано приватно-орендне сільськогосподарське підприємство ім. Щорса, с. Красилівка передати Красилівській сільській раді у комунальну власність спірні будинки, з метою їх подальшої приватизації, оскільки вони не підлягають розпаюванню, і всупереч закону, були на балансі ПОСП ім. Щорса.

Однак цього так і не було зроблено. Виявляється, сесія сільської ради не хоче прийняти у комунальну власність будинки і дати людям змогу їх приватизувати.

Декілька разів збиралися депутати сільської ради на сесійні засідання, але відмовлялися приймати до житлового фонду сільради ці будинки.

Не зрозуміло, чому до цих пір не виконувалося рішення суду.

Голова ПОСП ім. Щорса М.К.БОЙКО мотивує це тим, що на зборах пайовиків було прийнято рішення розпаювати спірні будинки між членами КСП, що люди самі не хочуть видавати, бо ці будинки - колгоспна власність. Але насправді будинки будувалися за цільові державні кошти спеціально для сільських фахівців.

Тому, на винесені рішення сесій сільської ради, які суперечать закону, прокурором району було винесено протест.

Суд, що розглядав дану справу, прийшов до висновку, що опротестовані акти - рішення сесії Красилівської сільської ради не відповідають вимогам закону і є незаконними, так як винесене рішення господарського суду Чернігівської області набрало чинності і звернено до виконання.

Згідно вимог Господарського процесуального Кодексу України дане рішення зобов’язує Красилівську сільську раду до обов’язкового прийняття в комунальну власність вказаних будинків.

Враховуючи ситуацію, що склалася на території сільської ради та в зв’язку з проведенням чергової вісімнадцятої сесії четвертого скликання, 20 липня цього року керівництво району в складі: голови райдержадміністрації В.І. Француза, голови районної ради А.Я. Петренка, прокурора району А. А. Шекери побували на території Красилівської сільської ради та взяли участь у розгляді основних та хвилюючих питань.

В приміщенні сільського Будинку культури в цей день зібралися всі ті, хто зацікавлений у вирішенні даного питання.

На жаль, не активно цього разу збиралися сільські депутати, але все ж таки за допомогою районного керівництва вдалося зібрати дві третини ви загального складу депутатів, щоб сесія відбулася.

Взагалі на проведення сесії були запрошені всі бажаючі жителі села. Зібралося до 50 чоловік.

В порядку денному, крім звіту сільського голови О.Пасічника "Про роботу виконавчого комітету за звітний період" та обговорення проекту адміністративно-територіальної реформи, виступів землевпорядника по земельним питанням та бухгалтера сільської ради про внесення змін до бюджету, мабуть найважливішим знову було те хвилююче питання - про прийняття в комунальну власність житла.

Під час проведення сесії сільським толовою було внесено пропозицію передати на баланс сільської ради не тільки житлові будинки, а й пожежну машину, водонапірну вежу та свердловину.

Виступаючи перед жителями, голова районної ради А.Я.Петренко акцентував увагу присутніх на частині З статті 4-1 із змінами Закону України "Про передачу об’єктів права державної та комунальної власності", згідно якої "пропозиції щодо передачі у комунальну власність об’єктів соціальної інфраструктури, які не увійшли до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), не потребують погодження з такими підприємствами та їх трудовими колективами".

Вказуючи на недоліки в роботі сільського голови та керівника ПОСП по невиконанню постанов і рішень суду щодо житлового фонду, голова райдержадміністрації В.І.Француз ознайомив із змінами до Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство", згідно якого "...об’єкти соціальної сфери, житлового фонду, у тому числі незавершеного будівництва, а також внутрішньогосподарські меліоративні системи підприємств, що не підлягають паюванню в процесі реорганізації цих підприємств та передані на баланс підприємств-правонаступників, підлягають безоплатній передачі до комунальної власності в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України".

Керівник району звернувся до депутатів прийняти розумне і виважене рішення і проголосувати за прийняття в комунальну власність житла.

Виступаючи в захист прав і свобод жителів села, прокурор району А.А. Шекера доводив людям про неможливість виконання державною виконавчою службою рішення господарського суду із-за незгоди депутатів, які діють всупереч діючому законодавству.

В роботі, сесії також взяла участь начальник відділу обліку та фінансів управління агропромислового розвитку райдержадміністрації Л.М.Пальчик, яка ознайомила присутніх з механізмом передачі об’єктів соціальної сфери у комунальну власність.

На сесії сільської ради мали можливість виступити всі бажаючі. Багато нарікань і невдоволень було направлено жителями села в адресу керівництва ПОСП ім. Щорса. Натомість, висловлена вдячність керівництву району за підтримку і взаєморозуміння.

Депутати сільської ради, після багатьох переконань все ж таки з переважною більшістю голосів (13) проголосували за прийняття житлового фонду, пожежної автомашини, водонапірної вежі та свердловини до комунальної власності сільської ради.

Маючи чудову нагоду поспілкуватися з першими керівниками району, жителями села були порушені земельні питання та про санітарний стан села. Але всі вони будуть вирішені на рівні місцевої влади.

Після закінчення сесії голови райдержадміністрації та райради побували в установах, що функціонують на території сільської ради. Зокрема, відвідали дільничну лікарню, школу, поспілкувалися з трудовими колективами.

Н.ПЕНСЬКА,

спеціаліст відділу організаційно-кадрової роботи райдержадміністрації

КОМЕНТАР

З ПРИВОДУ ФОРМИ ПОДАННЯ: розкривається проблема, пов’язана з порушенням прав людини;

РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО МОЖЛИВИХ ДІЙ: поширення інформації.

 

@

Х / 09 / VIII / 11.08.2005 / 08.2005 / Газета / Гарт / №32 / Тетяна Ворон / “Піди туди — не знаю куди, принеси те — не знаю що” / м. Чернігів /

Особи:

Територія: Чернігівська область, Чернігівський район

“Піди туди — не знаю куди, принеси те — не знаю що”

ДОВІДКА

Стаття 139 Цивільного процесуального кодексу України: "Суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 137 і 138 цього кодексу, або не оплачено державним митом, постановлює ухвалу про залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для виправлення недоліків.

Коли позивач відповідно до вказівок судді у встановлений строк виконає всі перелічені в статтях 137 і 138 цього кодексу вимоги та сплатить державне мито, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Інакше заява вважається неподаною і повертається позивачеві, про що суддя постановляє мотивовану ухвалу".

Сідайте зручніше і послухайте казочку про бідолашного працьовитого робітника та посадовця із судової влади. Приготувались? Тож слухайте...

В одному царстві, а воно зовсім поруч (у Чернігівському районному суді), працює суддя Шарапова Олена Леонідівна. Полюбила Олена Леонідівна 139 статтю Цивільного процесуального кодексу України. Так сильно полюбила, що прямо душі не чула в ній.

Це просто чарівна стаття: наприклад, не хочеться судді розглядати справу, виносить він ухвалу, згадує про статтю 139 — і, будь ласка, можна не працювати тиждень, місяць. Або, скажімо, не подобається судді позивач — одне лише згадування в ухвалі про статтю-чарівницю може надовго, а інколи і назавжди, позбавити суддю від позивача.

Але про все з початку. Служив на благо царя-батечка слюсарем такий собі Віктор Михайлович Ч., служив вірою і правдою 30 років. Обіцяв йому государ-батечко гідне утримання, але обіцянку свою цар порушив, і отримав Віктор Михайлович дірку від бублика. Судова влада допомогла слюсарю і стягнула з государя все, що потрібно було стягнути. Але ж і цар не дурень, всё казав, що грошей немає, мовляв, данину потрібно татарам клятим сплачувати за тридцять років. Швидко казка мовиться, та не швидко справа робиться. Пройшло півроку та ще трішечки, і отримав робітник свої гроші, кров’ю і потом зароблені. Але чимало чого сталося за цей час — нещадна інфляційна орда напала на державу і майже всі ті монети пожерла.

Робити нема чого, і довелося Віктору Михайловичу знову звертатись до суду і скаржитися на те, що цар несвоєчасно видав йому срібні монети, а інфляція все поїла, тому нехай государ зараз сплачує і збитки, спричинені ненажерливою інфляцією. Позов повинна була розглядати Шарапова Олена Леонідівна. Думала вона три дні і три ночі та й надумала: "Суддя... керуючись ст.ст. 137, 139 ЦПК України, ухвалила: позовну заяву Ч. Віктора Михайловича про стягнення компенсації втрати частини заробітку залишити без руху, надавши позивачеві строк для усунення недоліків... Ухвала оскарженню не підлягає".

Усунув Віктор Михайлович всі надумані недоліки позовної заяви і подав до суду позовну заяву у новому вигляді. Олені Леонідівні робити немає чого — потрібно справу розглядати, а не хочеться, ой як не хочеться. То й вирішила вона відправити нашого героя туди — не знаю куди, принести те, не знаю що: "...Позивач надав НОВУ позовну заяву, але недоліки не усунув. Керуючись ст.ст. 137, 139 ЦПК України (суддя. — Прим, автора) ухвалила: позовну заяву Ч. Віктора Михайловича про стягнення компенсації втрати частини заробітку вважати неподаною і повернути позивачеві..." Наша пісня гарна — починай спочатку. Тобто, якщо Віктор Михайлович бажав отримати інфляційні гроші, потрібно було подати позовну заяву до суду. Суд, у свою чергу, міг знову винести ухвалу про залишення позову без руху, а згодом і без розгляду. І так могло тривати довго. Називається: принеси мені таку позовну заяву, якої я сам не знаю.

Зажурився наш слюсар, іде, ніг під собою не відчуває, що робити, не знає. Як здобути те, не знаю що, а головне — де воно знаходиться? Але, як відомо, ранок за вечір мудріший. Зібрався рано-вранці Віктор Михайлович та й пішов у путь-дорогу. Довго він ішов. Раптом зустрічає зайця та й питає у нього, чи не знає він, як попасти туди, не знаю куди, та принести те, не знаю що. А заєць йому і відповідає, що сам одного разу подавав позовну заяву, а її все повертали і повертали та вимагали принести те — невідомо що. Так заєць не став шукати того невідомого, а просто заспокоївся і більше до суду не ходив. Побалакали вони так, побалакали, та й пішов слюсар далі. І зустрічається йому вовк. Поскаржився Віктор Михайлович на свою долю та й просить поради. А вовк йому точнісінько, як заєць, відповідає і радить нашому герою відмовитись від судової тяганини. Але ця порада Bіктора Михайловича не задовольнила, і пішов він далі.

Пройшов ще якийсь час, і потрапив Віктор Михайлович до Апеляційного суду Чернігівської області, і видали йому таку ухвалу: "Визнаючи позовну заяву неподаною, суд послався на те, що позивач не надав доказів на підтвердження своїх вимог та що йому в наданні цих доказів відмовив відповідач. Проте суд не взяв до уваги, що Ч.В.М. у позовній заяві просив витребувати від відповідача всі необхідні документи. За правилами ст. 15 ЦПК України суд сприяє здійсненню прав сторін. На клопотання позивача суд не звернув уваги..." Апеляційний суд ухвалив: "...Ухвалу судді місцевого суду Чернігівської області... скасувати і матеріали позовної заяви направити до суду для прийняття і розгляду по суті."

Отримав Віктор Михайлович всі гроші, які були знищені ненажерливою інфляцією, і став жити-поживати і добра наживати.

А в Олени Леонідівни хочеться запитати, чи відомо їй, як має виглядати позовна заява?

Тетяна ВОРОН

КОМЕНТАР

З ПРИВОДУ ФОРМИ ПОДАННЯ: розкривається проблема, пов’язана з порушенням прав людини;

РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО МОЖЛИВИХ ДІЙ: поширення інформації.

 

@

I / 09 / V / 12.08.2005 / 08.2005 / Газета / Сіверщина / №33 / Віталій Сокур / Як районний начальник "заказуху" організовував / м. Чернігів /

Особи:

Територія: Чернігівська область, Ічнянський район

Як районний начальник "заказуху" організовував

До оригінального способу зведення рахунків зі своїм опонентом вдався голова Ічнянської райдержадміністрації Михайло Глущенко. У відповідь на критику з боку керівника районної організації Української народної партії, селищного голови Парафіївки Валентини Карпенко він посадив у авто кореспондента районної газети, особисто сів за кермо і через увесь район подався в село Лугове для підготовки замовної публікації про тяжкі житлові умови матері-одиначки, про яку нібито перестала дбати місцева влада.

Та вийшов казус: саме на цій садибі застав він "неугодного" селищного голову, та ще й разом з лікарем і фельдшером. Вигадка про байдужість місцевої влади лопнула, як мильна бульбашка. Більше того: з’ясувалося, що саме райдержадміністрація не подбала свого часу про передачу занедбаного будинку (головний "компромат") у комунальну власність селищної ради. Кореспондент відмовився готувати "заказуху". Тим не менше, стаття з’явилася в місцевій газеті "Трудова слава", незважаючи на вимогу Валентини Карпенко ознайомитися з нею перед публікацією, щоб запобігти поширенню недостовірних відомостей.

На конфліктну ситуацію зреагували активісти громадської організації "Інформаційне суспільство", котрі опитали журналістів і склали акт про те, як районний керівник керував цим "творчим процесом" і як у редакції змушені були переробляти макет чергового випуску, щоб розмістити спущену "згори" статтю. Цей акт В.Карпенко передала до прокуратури з вимогою притягти до відповідальності винних у втручанні влади в діяльність ЗМІ, тиску на журналістів та зловживанні службовим становищем. М.Глущенкові з Верховної Ради надіслано депутатське звернення з приводу уточнення спонукальних обставин цього ганебного для наших днів факту застосування адмінресурсу.

І тут почалося! Амбітний Михайло Іванович викликав на розмову з журналістами представників міліції та прокуратури. Правоохоронців було скеровано в Лугове для пошуку нового компромату. Інші контрольно-ревізійні структури - як, наприклад, санепідеміологічну станцію чи відділ субсидій - також мобілізовано на

боротьбу із селищним головою та на захист "честі мундира" керівника району. В Ічні очікують на появу в "Трудовій славі" ще однієї замовної статті проти лідера місцевої УНП, позаяк М.Глущенко навіть не приховує своїх намірів керувати пресою. "Виникає запитання: невже ми робили Помаранчеву революцію, щоб влада продовжувала демонструвати кучмівський стиль роботи? - говориться в заяві ради райорганізації УНП з цього приводу. — Навіщо було звільняти з роботи попереднього редактора "Трудової слави" (це була єдина в районі зміна керівника, що брав участь у фальшуванні президентських виборів на користь кримінального кандидата від влади), якщо нині газету змушують чинити розправу над людиною, яка не сподобалася районному начальству? Чому, коли Президент України В.Ющенко називає свободу слова одним із найбільших завоювань нової влади, його ставленик на Ічнянщині дозволяє собі принижувати журналістів, втручатися в їхню роботу, використовувати місцеву пресу для задоволення власних амбіцій?"

Проти вседозволеності голови райдержадміністрації М.Глущенка виступив нещодавно на зустрічі з журналістами і голова обласної організації УНП Володимир Ступак. Які будуть висновки? "Знизу" чи "згори"?

Віталій СОКУР,

заступник голови Центру громадських ініціатив "Інформаційне суспільство".

ДОКИ ВЕРСТАВСЯ НОМЕР

Тим часом згадана вище нова стаття про казус у Луговому таки вийшла друком. При цьому з’ясувалося ось що. Отримавши від В.Карпенко текст спростування на попередній опус, редакція запропонувала селищному голові скоротити її статтю, оскільки вона вийшла трохи більшою за обсягом, ніж спростовувана публікація. Це норма закону, де регулюється процедура спростування неправдивих друкованих матеріалів. В.Карпенко скоротила свій текст. Натомість редакція замість рубрики "Спростування", що є обов’язковою вимогою (частина третя статті 37 Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні"), зазначила іншу, подавши статтю В.Карпенко під виглядом резонансу на публікацію чиновника райдержадміністрації Н.Забіяки та ще й "придушивши" її величезним коментарем цієї ситуації з-під пера журналіста. Ось таке своєрідне розуміння свободи слова у нового редактора "районки"...

КОМЕНТАР

З ПРИВОДУ ФОРМИ ПОДАННЯ: розкривається проблема, пов’язана з порушенням прав людини;

РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО МОЖЛИВИХ ДІЙ: поширення інформації.

 

@

C, I / 09 / V / 12.08.2005 / 08.2005 / Газета / Сіверщина / №33 / Валентина Карпенко / "Соціальний причіп" тягнемо вже давно / м. Чернігів /

Особи:

Територія: Чернігівська область, Ічнянський район

"Соціальний причіп" тягнемо вже давно

ЗАПРОШУЄМО ПРИЄДНУВАТИСЯ

Хочеться запитати в шановної Н.Забіяки: вона тільки зараз помітила, що режим Л.Кучми, у владній команді якого автор статті пропрацювала стільки років, призвів до того, що людям живеться гірше, ніж домашнім тваринам? Ніні Григорівні як завідуючому відділом райдержадміністрації по роботі з молоддю не завадило б частіше бувати у віддалених селах, щоб помітити, що сіл, подібних Луговому, на Ічнянщині чимало.

Жителі Лугового хоч мають можливість працевлаштуватися і заробити на прожиття, оскільки на території Парафіївської селищної ради в останні три роки господарське життя відчутно активізувалося, борги держави погашено, підприємства розвиваються, надходження до бюджету зростають. А в багатьох селах району таких умов і можливостей немає, і люди ледве зводять кінці з кінцями. У деяких інших селах, на противагу Луговому, взагалі немає дітей - лише безпомічні діди та бабусі, про яких забули навіть їхні власні діти. Чи, може, мало по району зарослих бур’янами садиб?

Хіба в обов’язки Н.Забіяки не входять зустрічі з молоддю на селі, щоб повсякденно пояснювати не лише їхні права, а й обов’язки щодо престарілих батьків?

Але повернімося до Лугового. Свого часу колишній радгосп ім. К.Маркса спорудив тут для своїх працівників ряд прекрасних одноповерхових і два двоповерхові будинки. Пізніше житловий фонд перейшов до правонаступника радгоспу - ТОВ "Парафіївське", на балансі якого будинки знаходяться й нині. Хто хоче покритикувати селищну раду за стан цих будинків, мав би розібратися, що селищна рада - орган місцевого самоврядування, а ТОВ "Парафіївське" - незалежний від селищної ради суб’єкт господарювання.

Через безконтрольність керівництва та безгосподарність колишніх керівників і житлокористувачів ще в ті роки, коли автор статті Н.Забіяка почала працювати в органах влади і отримувати зарплату за тягання "соціального причепа", на час обрання нинішнього складу Парафіївської селищної ради в 2002 році від упорядкованого радгоспного житла залишилися, як кажуть, ріжки та ніжки. Коли я прийшла працювати на посаді селищного голови того ж таки 2002 року і побачила стан цих будинків, то відразу сказала, що за такий стан будинків винних треба притягати до відповідальності. Але попередній районній владі до цього було байдуже.

Колись гарні квартири перетворилися на руїни. Вікна і двері, дошки підлоги виламували, рубали і пускали на опалення квартир. А один із будинків розібрали до фундаменту. То яка місцева рада може прийняти на свій баланс таку руїну, вважаючи її придатним для використання житловим фондом?

Ще кілька слів щодо соціального причепу". Парафіївська селищна рада навантажила на нього немало. За три роки в селищі газифіковано школу і Парафіївську районну лікарню. Там також (як і в Заудайці, про що йшлося в статті "Хто тягтиме "соціального причепа"?") - і деревця, і квіти, якими захоплювалися гості з інших районів, що приїздили в Парафіївку за досвідом. І посилала їх до нас переймати досвід нерідко саме райдержадміністрація. Але цього Надія Григорівна та її безпосередній керівник Михайло Іванович чомусь не помітили.

Нині на утриманні селищної ради також два дитячі садки, забрані в комунальну власність від ЗАТ ім. О.Агеєва і ТОВ "Парафіївське". І були вони не в такому стані, як, приміром, в Івангороді чи Тростянці, де господарства добре відремонтували їх. Тож селищна рада витратила чимало коштів на ремонт. Один із дитсадків газифіковано.

Відремонтовано опалювальну систему, побудовано газову котельню та газифіковано селищний Будинок культури, який ми взяли на своє утримання у ЗАТ ім. О.Агеєва. Систематично ремонтуються дороги з твердим покриттям. Прокладено дорогу з твердим покриттям до Парафіївської райлікарні.

Селищна рада не забуває і про околиці своїх територій. Цього року, наприклад, прокладено дорогу з твердим покриттям по вул. О.Агеєва, у напрямку так званої Заруди. А у віддаленому селі Софіївка відремонтовано фельдшерсько-акушерський пункт, придбано все необхідне для нього. Взимку хворі вже не будуть ловити дрижаки в цьому ФАПІ, бо селищна рада придбала обігрівач. Фельдшер відвідує також і Лугове. Жителі цього села, до речі, обслуговуються Парафіївською районною лікарнею. Коли голова райдержадміністрації заїхав до Лугового разом з автором статті Н.Забіякою, прихопивши із собою журналіста "Трудової слави" (виходить, критична стаття задумувалася ними заздалегідь?), то в квартирі у молодої мами саме були лікар і медсестра разом зі мною, селищним головою. Тому писати після цього про неувагу до цієї мами з боку селищної ради - все одно, що вигадки висмоктувати з пальця.

Разом з медиками та представниками райвідділу міліції я буваю тут регулярно. А найчастіше відвідуємо так звані проблемні сім’ї, обстежуємо умови їхнього проживання і вживаємо заходів. Жителі Софіївки і Лугового отримують безплатну медичну допомогу, оскільки медикаменти в ФАП придбано селищною радою.

Нині проводиться ямочний ремонт дороги з твердим покриттям до Софіївки й Лугового. Спільними зусиллями селищної ради та особисто О.Сенчика як члена виконкому селищної ради і депутата райради домоглися виділення на це 20 тис. грн.

Щодо подальшого використання житлового фонду в Луговому, то є два реальні варіанти. Або його відремонтує колишній власник і передасть у комунальну власність селищної ради (до відома автора статті Н.Забіяки: так передбачено законодавством), або люди приватизують квартири" і скористаються матеріальною допомогою з боку районної влади, щоб відремонтувати житло самотужки. До речі, взимку дахи будинків провалилися, і відповідні районні служби мали б подбати про ремонтні роботи, які селищна рада виконати не може. Сподіваюся, що відвідання Лугового головою райдержадміністрації не буде безрезультатним і що районна влада врешті допоможе зробити те, про що неодноразово в розмовах зі мною висловлювали сподівання люди. Одними фотографіями та бездоказовими критичними статтями в газеті не обійтися.

Валентина КАРПЕНКО,

селищний голова Парафіївки.

КОМЕНТАР

З ПРИВОДУ ФОРМИ ПОДАННЯ: розкривається проблема, пов’язана з порушенням прав людини;

РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО МОЖЛИВИХ ДІЙ: поширення інформації.

 

@

C, I / 09 / V / 12.08.2005 / 08.2005 / Газета / Сіверщина / №33 / Оксана Жук / Чия влада на Ічнянщині? / м. Чернігів /

Особи:

Територія: Чернігівська область, Ічнянський район

Чия влада на Ічнянщині?

Редакція "Ічнянщини" провела власне розслідування обставин конфлікту, що наштовхують на цікаві висновки

Діяльність на посаді голови Ічнянської райдержадміністрації М.Глущенко розпочав з дивних речей. Сформував "нову команду однодумців" з людей, які до цього перебували в команді Л.Кучми. Запропонував керівникові виборчого штабу Януковича, директорові однієї з міських шкіл З.П...к підвищення по службі - посаду завідуючого відділом освіти, чим шокував педагогів (адже фальшування виборів чинилося у них на очах і з відвертим адміністративним примусом до порушень законодавства). Нагородив членів кучмівської команди грамотами за особливі заслуги (за що нагороджувати працівників райдержадміністрації Т...ко, Ф...ка, С...ця - можна тільки здогадуватися). А потім узявся за неугодних. Неважко було передбачити, що В.Карпенко як політично активна й прямолінійна в оцінках виявиться першою в цьому списку.

Те, що метою поїздок М.Глущенка до с.Лугового було налаштування селян проти селищного голови, видно, як кажуть, і Богу, і людям. Бо як інакше розцінювати факт, що Михайло Іванович сам сідає за кермо службового автомобіля, бере з собою підлеглу працівницю райдержадміністрації та завідуючого відділом газети і везе, щоб на місці надиктовувати, про що треба писати, і показувати, що треба сфотографувати. Замість виконання своїх прямих обов’язків керівник у робочий час зайнявся підготовкою друкованого компромату.

Селищному голові було обіцяно наслати кореспондентів ще й із "Сільських вістей". Райдержадміністрацією було проведено дві наради за участю представників прокуратури та міліції (використання адмінресурсу з перевищенням службових повноважень?), журналістів "Трудової слави", лікарів, головного санітарного лікаря району та чиновників з райдержадміністрації. Майже щодня в Лугове приїздили як не представник санепідстанції, то люди з Червоного Хреста, відділів соціальної служби молоді, соціального захисту та соціального забезпечення, субсидій. Ведуться якісь перевірки, пишуться протоколи. Селищного голову про суть перевірок ніхто не повідомляє і з результатами не ознайомлює. Два дні міліціонери брали у жителів Лугового показання про те, в чиїх квартирах вони проживають, хоч кількох хвилин вистачило б для з’ясування в селищній, раді (і В.Карпенко вже говорила про це М.Глущенку), що йдеться про житловий фонд ТОВ "Парафіївське" і що господарство перед передачею будинків у комунальну власність селищної ради, відповідно до вимог законодавства, має відремонтувати їх, забезпечити придатний для проживання стан.

Мабуть, М.Глущенку, який на Ічнянщині мешкає лише три місяці, невідомо, що наша газета у №20 за 2002 рік (це коли В.Карпенко заступала на посаду селищного голови Парафіївки) друкувала статтю М.Буренка "Колективне - нічиє. Як нищили житловий фонд селища". Про Лугове тоді писалося: "У двох чудово збудованих двоповерхових будинках з восьми квартир заселено лише чотири, а решта - напіврозібрані. Стоять без вікон і дверей. Більшість квартир перебувають у занедбаному стані... А один із будинків взагалі зник, хоч і стоїть на балансі ТОВ "Парафіївське": його вже давно розібрали і зрівняли із землею жителі Лугового". Хочеться запитати в автора критичної статті Н.Забіяки, яка у ті роки працювала в команді керівників району: чи возили тоді кореспондентів у Лугове, чи присилали сюди комісії (одну за одною, як зараз), яке було реагування на таку кричущу безгосподарність? Валентина Карпенко на той час працювала вчителем...

Можливо, райдержадміністрації не хочеться чекати, щоб було виконано обов’язкові умови передачі житлового фонду на баланс органу місцевого самоврядування, і вона розраховувала на те, щоб селищна рада чужу безгосподарність виправила за свій кошт. Але... Щоб відремонтувати занедбані й поруйновані будинки, потрібно не одну сотню тисяч гривень. А бюджет селищної ради становить 352 тис. грн. (до речі, перед приходом на посаду голови В.Карпенко три роки тому він був "у мінусі"). Селищна рада останнім часом узяла на своє утримання два дитячі садки, Будинок культури, Софіївський ФАП. А з районного бюджету - жодної копійки допомоги, хоч селищний голова неодноразово просила підсобити в ремонті (навіть відповіді на ці звернення не отримала). Навпаки, із селищного бюджету справно забираються кошти до районного бюджету. Цього року - 81 тис. грн. Ось такі "вболівання за людей".

Звісно, їздити з блокнотами й описувати недоліки - значно легше, ніж виправляти їх. Ситуація в Луговому, занедбуваному роками, - типова для району. Навіть у райцентрі за роки кучмівського режиму розвалили все, що можна було розвалити. Нині в містах інтенсивно будують кінотеатри (повернулася мода на кіно в спеціально облаштованих відпочинкових приміщеннях), в Ічні останній кінотеатр знищено. Не працює будинок школяра. І чи мало навіть у райцентрі (можна пішки провідувати) так званих проблемних сімей? Чи мало смітників, притонів для п’яниць і наркоманів?

Балотуючись на посаду парафіївського селищного голови в 2002 році, Валентина Карпенко йшла в одній команді з Віктором Ющенком. До цього -у неї - двадцять років боротьби з брехнею і беззаконням на Ічнянщині за встановлення демократії. З якого ж тоді політичного середовища нинішній голова-райдержадміністрації, якщо з учорашніми й позавчорашніми керівними кадрами у нього повне порозуміння, а людина, яка, по суті, забезпечувала можливість його приходу на посаду керівника району, - відбивається від насланих перевірок та від друкованих інсинуацій?

Оксана ЖУК.

м. Ічня - смт Парафіївка - с Лугове.

(ПУБЛІКАЦІЇ НА 4 І 5 СТОР. — З ГАЗЕТИ "ІЧНЯНЩИНА", №31, СЕРПЕНЬ 2005Р.).

КОМЕНТАР

З ПРИВОДУ ФОРМИ ПОДАННЯ: розкривається проблема, пов’язана з порушенням прав людини;

РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО МОЖЛИВИХ ДІЙ: поширення інформації.

 

@

У / 09 / IV, V / 11.08.2005 / 08.2005 / Газета / Гарт / №32 / Олександр Супронюк / Доки грім не грянув / м. Чернігів /

Особи: Владислав Атрошенко, Василь Ковальов

Територія: Чернігівська область

Доки грім не грянув,

або ШКІРНО-ВЕНЕРОЛОГІЧНОМУ ДИСПАНСЕРУ ПОТРІБНЕ НОВЕ ПРИМІЩЕННЯ

Цій будівлі вже близько двохсот років, але над входом до неї немає таблички, яка б свідчила, що це, мовляв, "пам’ятка архітектури" і що вона перебуває під "охороною закону". Будівля належить певному відомству, працівники якого теж дещо охороняють, а саме — здоров’я громадян. У назвах і столичного міністерства, і місцевих управлінь є оті горді титули про "охорону", почувши які одразу уявляєш собі щось солідне, могутнє, сильне організаційно та професійно, оточене увагою державних мужів і повагою громадян... Побачивши ж на власні очі, у якому стані приміщення одного зі стаціонарних відділень Чернігівського обласного шкірно-венерологічного диспансеру (ЧОШВД), одразу відчуваєш, як примари титульного, офіціозу розвіюються...

Коли кореспондента "Гарту" запросили подивитися на стан приміщень диспансеру та стати свідком зборів трудового колективу цього закладу, стало ясно, що справа серйозна, можна буде побачити й почути багато чого, але попрацювати доведеться над складним матеріалом. Та реалії перевершили навіть максимальні "прогнози". Все почалося з того, що заступник головного лікаря диспансеру з економічних питань Антоніна Гула запропонувала оглянути будівлю стаціонару, розташовану неподалік від поліклінічного відділення. До зборів лишалося якихось п’ятнадцять хвилин. І ваш, шановні читачі, кореспондент не збреше і навіть не перебільшить, стверджуючи, що така кількість вражень, отриманих упродовж п’ятнадцяти хвилин, ніколи не перевантажували його (мою) свідомість! Порепані стіни; перекриття, які почали руйнуватися; стеля, що нагадує решето чи парасольку кіношного бомжа. А що ще можна зустріти в будинку, якому двісті років і який бозна-коли востаннє ремонтували? Є ще "ванна кімната", у якій лише рукомийник з двома поіржавілими кранами, звідки тоненькими цівочками тече водичка. Таким сервісом користуються тридцять пацієнтів, точніше пацієнток, бо всі вищеперераховані "зручності" розміщено під дахом саме жіночого венерологічного відділення. Втім, за словами медперсоналу, у двох інших стаціонарах — чоловічому венерологічному та шкірному — та ж картина. До речі, у шкірному стаціонарі на вулиці Старобілоуській лікуються і жінки, й чоловіки, й діти... У палатах, де часом туляться по 12-13 ліжок...

Ситуація жахлива, умови роботи нестерпні. Це — для персоналу. А для пацієнтів?! Будівлі ремонту не підлягають! Потрібне нове приміщення для стаціонару диспансеру. Невже правда, що "доки грім не гряне", одвічне "що робити" (після всіх варіацій на кшталт "куди звернутись" та "кому ще написати") перестало бути риторичним. Працівники диспансеру вдалися до рішучих дій. Та про все по порядку...

А порядок під час зборів трудового колективу у кабінеті головного лікаря обласного шкірно-венерологічному диспансеру Володимира Максимонька підтримувати було нелегко. Пристрасті, як ото кажуть, "кипіли і бурлили." Три десятки людей у білих халатах, мов казкову рукавичку, заповнили кімнату. Без халатів було четверо: двоє представників ЗМІ та заступник голови Чернігівської облдержадміністрації Володимир Тандура і начальник Обласного управління охорони здоров’я Микола Дейкун.

Далі цитати з виступів присутніх:

Головний лікар ЧОШВД Володимир Максимонько: "Нам багато чого обіцяли, але ніхто нічого не зробив. Враховуючи це, в трудових колективах відбулося обговорення ситуації."

Голова профспілкової організації диспансеру Ігор Пономаренко: "Ситуація критична. Річ у тім, що наші стаціонарні відділення цієї зими вже не витримають. Почали тріщати несучі стіни, перекриття. Профспілка вийшла з ініціативою — ще раз все обговорити в колективах і направити листа з проханням про допомогу до Кабміну та Президента. Збори відбулися в усіх структурних підрозділах. Люди висловили пропозиції, побажання, претензії до керівництва, до облдержадміністрації, до управління охорони здоров’я і виступили з ініціативою про висловлення недовіри голові облдержадміністрації Атрошенку В.А., який приходив у наш колектив як народний депутат і обіцяв допомогу після зміни влади. Оскільки минуло півроку (за цей час нами написано сім чи вісім клопотань, заяв і подань, на що не було офіційної відповіді). На наші запрошення прийти до нас як губернатору — не прийшов... Через місяць почнуться дощі, покрівля всюди протікає. Що ж тоді буде? Ризик і для роботи і для персоналу."

Заступник голови ОДА Володимир Тандура: "Є інформація профспілки, а є наша інформація. По-перше, губернатор у вас був — це задля об’єктивності. По-друге, питання ваше є дуже болючим. Воно роками не вирішувалося. Складне питання. Чому? Бо кожен "тягне кожуха" на себе. Олександр Володимирович (Соколов. — Ред.) — на себе, Василь Олексійович (Ковальов. — Ред.) зайняв нейтральну позицію. Губернатор звертає увагу на те, що це — міська власність і без узгодження з мерією питання не вирішити"...

Далі заступник губернатора розповів про кілька варіантів переведення диспансеру до інших приміщень, які з різних причин було відхилено.

Слово взяв начальник Обласного управління охорони здоров’я Микола Дейкун, який нарікав на неузгодженість дій різних гілок влади, говорив про те, що фондом комунального майна з травня опікується обласна рада. М. Дейкун також сказав, що пошук приміщення триває, що і цього дня відбудеться зустріч щодо обговорення питання. І кілька цитат від М. Дейкуна: "На жаль, Володимир Болеславович (Максимонько. — Ред.) цією справою не займається. Не шукає, а треба, щоб шукав! Все на нас перекладає... Управління охорони здоров’я не може покращити ваш матеріально-технічний стан. Це не компетенція управління! А те, що ви не можете там зимувати, — це однозначно."

В.Тандура: " Ми попросимо, щоб голови облдержадміністрації, обласної ради та міський голова Чернігова зайшли разом до кімнати і не виходили звідти доти, доки не знайдуть розв’язання проблеми з приміщенням для вас, — так, як ото кардинали на конклаві, де обирають Папу".

В. Максимонько: "Тут мене звинуватили у бездіяльності. Відповідаю: якщо я пишу різні заяви, звернення, клопотання, то на них отримую відповіді. Ось я вам процитую одну з них, яку отримав з управління, очолюваного Миколою Петровичем Дейкуном: "Управління охорони здоров’я облдержадміністрації достатньо інформоване про стан матеріально-технічної бази ЧОШВД, а також — про приписи рблсанепідемстанції. Розуміючи ситуацію, Управління охорони здоров’я протягом найближчого часу прийме рішення про один з двох варіантів — або виділити інше приміщення, або кошти для проведення ремонту". Так за яким правом я маю займатися цією роботою, коли цим займається Управління охорони здоров’я?!"

М. Дейкун: "Я ще раз кажу — грошей немає... Вся галузь доведена "до ручки". Не мною доведена, не вами і не Тандурою, а доведена державою".

Отакою вийшла розмова. Під час виступів були репліки з місця. Був текст листа до Президента, під яким стоять підписи 111 працівників диспансеру і який у присутності журналістів зачитав головний лікар. В листі є такі рядки: "На президентських виборах 2004 року колектив нашого закладу висловив довіру тільки Вам і залишився єдиним медичним закладом в області, який підтримав тільки Вас, Вікторе Андрійовичу!... Ще влітку 2004 року адміністрація ЧОШВД заявила, що наш лікувальний заклад не готовий до роботи в осінньо-зимовий період. Тодішня влада Кучми ні копійки не виділила нашому колективу на підготовку до роботи в цей період. Схоже, що в такому ж дусі продовжує працювати і Атрошенко В. А... Колектив ЧОШВД просить Вашого термінового втручання"...

Сумно було слухати цього листа. І тому є багато причин. Очевидним є те, що знайдуться певні особи, які переведуть цей конфлікт у політичну площину, використають його як привід для критики в бік нової влади, а отже адресований главі держави лист "бумерангом" зачепить його самого. І просто не хочеться вірити, що проблему з приміщенням для диспансеру не можна було розв’язати на міському чи обласному рівні, не виносячи "сміття з хати". Пан Дейкун каже, що медичну галузь "до ручки довела держава". А хто така — ота "держава"? Дама під вуаллю? Є надія, що начальник управління має на увазі посадовців з команди Кучми-Медведчука-Януковича, адже, щоб щось доконати, теж потрібен час. Понад десять років на це мали... З’являється логічне запитання: "А хто ж опікувався галуззю на місцях, хто представляв державу останніми роками в медицині краю?" І ще одне: "Хто, "надриваючи пупа", під час передвиборних перегонів агітував за Януковича і "колишніх" (та й чи "колишні" вони навіть зараз?), переконуючи, що у нас все гаразд?" А тепер все почало "валитися" на плечі керівника області, "оскільки минуло півроку..." Але й іншого виходу, як вдатися до "штурму" найвищих державних кабінетів, працівники ЧОШВД, напевне, не мали. Може, допоможе...

Лікарі — люди мудрі й досвідчені. Кому, як не їм, звичною справою є поставити діагноз і виписати потрібний рецепт. Скарга керівникові держави — не панацея, але чомусь хочеться вірити, що проблему з приміщенням до осені посадовці й управлінці розв’яжуть. В іншому теж допоможуть, і не за горами часи, коли лабораторія диспансеру вже не буде своєрідним "музеєм старовинних речей, які й досі в користуванні", де сьогодні, наприклад, пропонують подивитися на холодильник 1952 року випуску...

Олександр СУПРОНЮК

КОМЕНТАР

З ПРИВОДУ ФОРМИ ПОДАННЯ: або розкривається проблема, пов’язана з порушенням прав людини;

РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО МОЖЛИВИХ ДІЙ: підтримка, поширення інформації.

 

@

П / 09 / V / 18.08.2005 / 08.2005 / Газета / Вісник Ч / №33 / М.Томилко / 60 кримінальних справ за порушення виборчого законодавства / м. Чернігів /

Особи:

Територія: Чернігівська область

60 кримінальних справ за порушення виборчого законодавства

Вироком місцевого суду Носівського району від 29 червня 2005 року визнана винною і засуджена за ст. 158 ч.3 КК України із застосуванням ст.69 КК України до покарання у вигляді штрафу в розмірі 1700 гривень громадянка Глушко B.C. Державне обвинувачення по справі підтримував прокурор району Савченко В.В.

Судом встановлено, що Глушко В.О., працюючи касиром Калинівської сільської ради Носівського району, 21 листопада 2004 року, під час проведення другого туру виборів Президента України, обіймала посаду секретаря виборчої дільниці № 154 виборчого округу № 210.

У період голосування Глушко В.О., достовірно знаючи, що 5 відкріпних посвідчень є недійсними, а вказані в них особи на території виборчої дільниці відсутні, внесла в додатковий список виборців 5 неіснуючих осіб. При цьому Глушко В.О., маючи службовий доступ до виборчих бюлетенів, особисто від імені вказаних неіснуючих 5 осіб використала виборчі бюлетені для голосування і оформила отримання цих бюлетенів по виборчих документах.

21 листопада 2004 року, під час проведення другого туру виборів Президента України, Мартиненко В.М. обіймав посаду голови виборчої дільниці № 151 виборчого округу № 210 по виборах Президента України в с. Адамівка Носівського району Чернігівської області.

У період голосування Мартиненко В.М., достовірно знаючи, що 16 відкріпних посвідчень є недійсними, а вказані в них особи на території виборчої дільниці відсутні і в с. Адамівці не проживають, вніс в додатковий список виборців 16 неіснуючих осіб. При цьому Мартиненко В.М. особисто від імені вказаних неіснуючих 16 осіб написав заяви до дільничної виборчої комісії про внесення цих осіб до списку виборців і, маючи службовий доступ до виборчих бюлетенів, передав 16 бюлетенів до виборчої комісії.

Вироком Носівського районного суду від 12 липня 2005 року Мартиненка В.М. засуджено за ст.ст. 158 ч.1, 158 ч.3 КК України до 5 років позбавлення волі з позбавленням на один рік права займати посади у виборчих комісіях. На підставі ст. 75 КК України його звільнено від відбування основного покарання з іспитовим терміном на один рік, якщо він протягом іспитового строку не вчинить нового злочину.

За результатами проведених перевірок органами прокуратури області було порушено 60 кримінальних справ щодо порушень виборчого законодавства, з яких 39 справ направлено до суду.

По 26 справах винні особи засуджені за скоєні злочини, решта справ перебуває у провадженні судів.

ДО ВІДОМА. Стаття 158 Кримінального кодексу.

Неправомірне використання виборчих бюлетенів, підроблення виборчих документів або неправильний підрахунок голосів чи неправильне оголошення результатів виборів 1. Видача членом виборчої комісії виборчого бюлетеня будь-якій особі з метою надання їй можливості проголосувати за іншу особу або проголосувати більше ніж один раз у ході голосування, видача виборчого бюлетеня особі, не внесеній до списку виборців на виборчій дільниці, або видача заповненого виборчого бюлетеня, а також незаконна передача іншій особі незаповненого виборчого бюлетеня — карається обмеженням волі на строк від трьох до п’яти років або позбавленням волі на строк до трьох років.

2. Підроблення, тобто виготовлення виборчого документа невстановленого зразка чи виготовлення у спосіб, не передбачене законом, внесення до виборчого документа завідомо неправдивих відомостей або будь-яка інша його підробка, а так само використання завідомо підробленого виборчого документа чи виготовленого у спосіб, не передбачений законом, — караються позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років.

3. Дії, передбачені частиною другою цієї статті, вчинені членом виборчої комісії або іншою службовою особою, а так само завідомо неправильний підрахунок голосів або завідомо неправильне встановлення чи оголошення результатів виборів — караються позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

М.ТОМИЛКО,

прокурор відділу підтримання державного обвинувачення в судах

КОМЕНТАР

З ПРИВОДУ ФОРМИ ПОДАННЯ: розкривається проблема, пов’язана з порушенням прав людини;

РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО МОЖЛИВИХ ДІЙ: поширення інформації.

26.08.05

ПУБЛІКАЦІЇ

@

І / 09 / IX / 19.08.2005 / 08.2005 / Газета / Сіверщина / №34 / Олена Стринадко / Резонанс публікацій "Сіверщини / м. Чернігів /

Особи:

Територія: Чернігівська область, Корюківський район

Резонанс публікацій "Сіверщини

29 липня 2005 р. у газеті "Сіверщина" з’явилася стаття під назвою "Пиятика у шкільному таборі", яка дуже вразила мене, моїх колег по роботі, друзів, просто знайомих неправдоподібністю деяких фактів, несправедливою, спаплюженою та спотвореною характеристикою мене як начальника відділу освіти. Як сказав мені мій колишній шановний директор: "Олено Іванівно, коли я читав статтю, у мене тремтіли руки". Мої колеги — працівники відділу освіти написали листа у відповідні органи нашої влади з проханням захистити моє добре ім’я.

Хочу звернутися до автора. Він так і не дорахувався, скільки ж срібних і золотих каблучок у мене на кожному пальці. "Не царское это дело, Хома..." Я жінка. А подивись навкруги, так багато і чоловіків, які носять прикраси. Сподіваюсь, я в цьому не винна?

Але я чомусь впала в око автору. Може, й насправді є на що подивитись?

Хочу процитувати повну неправду: "Давно вже не дивує нікого той факт, що завідуюча Корюківським райвідділом освіти Олена Стринадко опустила руки зі срібними та золотими каблучками на кожному пальці. Важко, що поробиш..." Тут скажу так: усі, хто мене знає по роботі, хто зі мною співпрацював, знають, як я працювала і працюю. Скажу тільки одне: з роботи я йшла завжди не о 17.00, а о 20.00 або пізніше, часто працювала вночі. А як, Бог мені суддя. І всім. За час моєї роботи відкрито гімназію у м. Корюківка, 2 дитячих садки, побудовано школу, зроблено багато інших добрих справ.

Хочу процитувати ще абзац: "До всього, пані Олена махнула рукою на навчальну й виховну роботу й смачно плюнула на все з високого пагорба, на який допоміг їй зібратися за ці роки колишній голова РДА Олександр Довгаль. Допоміг за те, що дала йому... звання "Відмінник народної освіти". "Відмінника освіти" Довгаль О.В. отримав за підписом міністра освіти і науки України Кременя В.Г., який визнав це потрібним. До речі, я вже рік працювала на цій посаді. І ніколи ніхто мені не допомагав збиратися ні на який пагорб. Усе просто. Я завжди, на мій погляд (і на погляд моїх колег), нормально і багато працювала.

Хочу процитувати ще й третій абзац: "Так, на решту їй наплювати. Інакше як і чим пояснити весь отой негатив у шкільному середовищі, який збирається роками. То дитину загублять вихователі десь у Криму на відпочинку, то дозволяють напитися школярам до нестями, то влаштовується мордобій та знущання. А токсикоманія та наркоманія, яка повсюдно по школах обплутує школярів? Що це? Де відповідь? А відповідь — зубоскальство з-за кабінетного столу та суцільне вихваляння в райгазеті. Насправді ж сказати нічого ні батькам, ні громадськості".

Тут хочу зазначити, що людині, яка знаходиться на такій посаді, як я, взагалі плюватися не можна, просто не інтелігентно. А Іван Хома, мабуть, цього не знає. Знову ж таки, Хома, не благородна це справа — кидатися такими словами.

І дитину ми ніколи, слава Богу, не губили. Був випадок: привезли дітей додому із санаторію, хлопчик вискочив з автобуса, щоб не бачила мама, заховався за приміщення автостанції і побіг до друга з тим, щоб сховати в нього кошеня, яке потім хотів забрати до себе додому, знав, що мама не дозволить.

Наркоманів, токсикоманів у нас по школах нема. Нема таких фактів.

Тепер — про слово "зубоскальство". Хома — ви чоловік, який зовсім не поважає жінку, не бачить у ній людину. Вважаю, що до цього потрібно просто рости, підвищувати свій духовний рівень.

Усе останнє у статті дещо перекручено, загострено. Випадок подібний дійсно трапився. Але в ньому не винні методисти відділу освіти. Щодо відповідальних осіб здійснені заходи адміністративного впливу: звільнено начальника заміського районного табору та старшого вихователя закладу. Контроль за дотриманням техніки безпеки та охорони здоров’я дітей в оздоровчому таборі було посилено.

Шановний Іване Хома, ви так сміливо називаєте мене "дешевою підробкою" — Бог вам суддя! Я тільки знаю, що, якщо б у цьому житті нічого не була варта (мається на увазі моя працездатність, компетентність і особисто моя зовнішність), цієї статті просто б не було. Це своєрідна реклама. Дякую!

Але Бог на світі є. І варто б автору цієї статті знати, що ще у кожної людини є серце і повинна "бути душа, яка, мабуть, є не у кожного.

Олена СТРИНАДКО,

начальник відділу освіти Корюківського району.

КОМЕНТАР

З ПРИВОДУ ФОРМИ ПОДАННЯ: розкривається проблема, пов’язана з порушенням прав людини;

РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО МОЖЛИВИХ ДІЙ: поширення інформації.

 

@

С / 09 / III / 19.08.2005 / 08.2005 / Газета / Сіверщина / №34 / В.Кононенко / Деякі пастки в тилах Помаранчевої революції / м. Чернігів /

Особи:

Територія: Чернігівська область, Чернігівський район

Деякі пастки в тилах Помаранчевої революції

"ВИГРАЄ ТОЙ, У КОГО МІЦНИЙ ТИЛ", АБО ПАМ’ЯТКА ПРЕЗИДЕНТУ

Волею долі мені, корінному жителю міста, "пощастило" бути в шкурі жителя села. Річ у тому, що мені перейшли у спадщину земля і майно у селі Лукашівка Чернігівського району.

Не буду описувати всі поневіряння і грошові витрати щодо вступу в спадкові права. Це велика тема для окремої статті.

Після того, як я вступив у свої права, виявилося, що того майна, частка якого мені належить, уже нема. Я став з’ясовувати: хто, що і куди поділося. А сталося таке.

У 2000 році відбувся розподіл майна і землі між двома селами — Лукашівка та Анисів. Колись ці села об’єднувались одним колгоспом з базою у селі Анисів. А до їх об’єднання вони були самостійними колгоспами. У с. Анисів — 1040 га, у с. Лукашівка — 3200 га землі. У 1959 році ці села об’єднались зі своєю землею та майном і домовились, що кожний із них може вийти із об’єднання зі своєю землею і майном.

Але... розподілили все "по-братськи", тобто за кількістю пайовиків. А пайовиків на 2000 рік було: у с. Анисів — 607, у с. Лукашівка — 354 особи. Таким чином, домовленість 1959 року була відкинута, а розмежування відбулося так, як захотіло начальство. А щоб надати цьому видимість закону, був організований "десант" уповноважених представників від с. Лукашівка в особі людей, які зовсім не усвідомлювали, навіщо і для чого їх везуть на збори. Подейкують, що там був "випивон і закусон", і уповноважені представники були дуже задоволені своєю місією.

Це була перша пастка кучминської влади. Керівні органи села і району не зважали на те, що збори були нелегітимні (із 115 представників, що були обрані, присутні на зборах були 104, а закон передбачає одностайне рішення всіх обраних представників).

Але якщо дуже хочеться, то можна порушити і закон. Тим паче, що голова колгоспу і голова РДА — близькі люди: у них дружини — рідні сестри. Ось чому договір про об’єднання 1959 року був відкинутий, хоча на цей випадок в Указі Президента був передбачений відповідний пункт. Не складно збагнути, яке село було обдурене.

Паралельно із земельними питаннями вирішувались і майнові. І тут селян обдурили: своє майно (с. Анисів) оцінили за заниженою ціною, а чуже — (с. Лукашівка) — за завищеною ціною. Тобто пайовики с. Лукашівка отримали майна значно менше, ніж їх сусіди.

А далі самі селяни натворили таких дурниць, що в них сам чорт ногу зламає. Почалося із того, що райдержадміністрація представила селянам свого орендаря. Селяни обрали уповноважену особу, яка була обкручена цим орендарем і уклала договір оренди майна на безоплатній основі. Може, вони і мали від цього зиск, але селяни за 2 роки не отримали жодної копійки орендної плати.

Більше того: орендар розбазарив майна на 337 тис. грн., набрав позик під заставу майна, а потім передав "у спадок" майно другому орендарю, а себе оголосив банкрутом (тобто законно пограбував пайовиків). У подальшому його позики про себе нагадають.

Ось тут і мої спадкові права вступили в силу. Селяни звернулися до мене за допомогою і обрали головою спілки співвласників майна в скороченому складі із перспективою вступу широкого кола пайовиків. Почалась моя боротьба на декількох напрямках.

Слід відзначити, що на той час селяни втратили віру в якусь справедливість. Мої наміри якось об’єднати їх не знайшли підтримки і, відповідно, всебічної легітимності. У їхньому розумінні всі, хто приходить зі сторони, — це чужинці, яким не можна довіряти. Навіть спасибі не заслуговують. Водночас уповноваженим і орендарю вони сліпо довіряють і дозволяють маніпулювати собою як завгодно.

Велику надію я покладав на нового Президента. Як член УНП усі зусилля спрямовував на його перемогу.

І ось звершилось! Помаранчева революція перемогла! Але минув час, висвітлились справи, і треба констатувати, що принишклі яничари знову повилазили з окопів. Та не просто повилазили, а оголосили себе "оранжистами", а нова влада їм повірила і прийняла у свої ряди.

І знову, як було у 1991 році, вся яничарська братва заполонила всі коридори влади. Хіба ми цього хотіли? Чи є у цьому потреба? Що, у нас нікого вибрати, щоб замінити яничар?

Тоді Чорновіл спокусився на обіцянку, що ця рать буде йому служити, аби він їх не змістив із крісел. Чим це закінчилося для нього й для нас, ми знаємо. А тепер Ющенко спокушається на зміну кольору цієї раті. Це пастка для нашої революції. Щоб це проілюструвати, звернуся до деяких прикладів зі свого післяреволюційного досвіду у с. Лукашівка.

Ставши головою спілки, перш за все вирішив навести лад у документальній справі. Для цього потрібно було виготовити пакет документів на розпаювання майна, а він коштує 5000 грн. і більше. Не буду описувати всі труднощі, але такий пакет документів через рік оплатив орендар. Залишилось тільки, щоб усі пайовики вступили до спілки, і тоді можна було б відстоювати їх інтереси в будь-яких органах влади. До цього деякі селяни намагались захистити спільні інтереси, але їм "культурно" відмовляли.

Оскільки селян дуже тяжко зібрати на збори, я попросив нового голову РДА Лазаря В.Л. відвідати село, щоб відбувся масовий сход і збори одночасно. А заодно вирішити питання щодо вступу пайовиків до спілки.

А паралельно з цим я звернувся в органи прокуратури щодо недостачі майна за правління колишнього і нинішнього орендаря.

З’ясувалося, що "добро" на опис майна давала заввідділом РВСГ Косова Л.П. та її начальник Максак A.M. Саме вони ініціювали знищення майнового фонду у селі. У цій оборудці був задіяний РВ ДВС, а реалізовував опис новий орендар, і сам же майно викупив (звісно, за ціною металобрухту).

Чому ця оборудка була незаконною? Тому що:

Косова Л.П. і Максак A.M. не мали права давати "добро" на опис майна, яке було в оренді;

РВ ДВС описало і "вмило руки", дозволивши орендарю діяти на свій розсуд, обминаючи контроль пайовиків;

орендар не мав юридичного права розпоряджатися майном пайовиків, а тим більше підписувати опис майна, виступаючи за свого протеже-банкрута.

Так нагадали про себе позики першого орендаря нашого майна. А це — близько 200 тис. грн. Тобто я виявив кричущі порушення, за які треба відповідати. Я впевнений, що наш район в Україні в подібних ситуаціях — не виняток.

Ось тоді постало питання: що робити зі мною? Правильно: треба мене усунути від головування спілкою або максимально обмежити мої дії.

І такий план дій був розроблений. Ким? Правильно — Косовою Л.П., а підписав цей план новий начальник Шпилька Ю.М., а здійснив цей план новий голова РДА Лазар В.Л.

Тобто на зборах поставили наголос на тому, щоб створити нову спілку з новим керівництвом. Що і було зроблено, хоча й нелегітимно (не було кворуму). Причому нелегітимність зборів може спрацювати в будь-який момент, і знову закрутиться все по-новому. Це називається "біг на місці".

Тепер у селі налічується дві спілки: одна — легітимна з пакетом документів, до якої можуть приєднатися бажаючі пайовики майна, і нелегітимна, в якої всі організаційні виснажливі і вартісні роботи попереду. Але це вже нікого не буде хвилювати. Головне зроблено: посіяно розбрат у стані селян. А це не сприяє консолідації зусиль у відстоюванні спільних інтересів на владному рівні.

Селян знову обдурили і вирішення невідкладних питань загнали у глухий кут. Тут спрацював тандем із районної влади і орендаря, якого влада підтримує, хоча він не має ніяких правових підстав бути нашим орендарем.

Як за командою, паралельно з цим було припинено прокурорське розслідування за відсутністю складу злочину, а на це дав "добро" районний УБОЗ. Паралельно з цим районний суд повернув мені матеріали справи на виплату орендної плати для пайовиків села. Мотивація — несплата мита, хоча за законом голова спілки звільняється від сплати мита.

Усі районні органи як діяли при старій владі, так і діють при новій владі. А це — ще одна пастка для Помаранчевої революції.

Висновок: нова районна влада, в основному, вилузнулась зі старої "шинелі" — тільки перефарбувалася. Вона — не на сторожі пересічного громадянина, а на сторожі корупціонерів і розкрадачів громадського добра. Поки добереться до них Президент, то вони його так обмажуть, що люди зовсім зневіряться в його обіцянках. Тоді буде нова революція, а Президентом стане Юлія Тимошенко. Березки себе, Юлю, ти нам будеш потрібна!

В.КОНОНЕНКО,

голова спілки громадян-співвласників майна.

с. Лукашівка Чернігівського району.

КОМЕНТАР

З ПРИВОДУ ФОРМИ ПОДАННЯ: розкривається проблема, пов’язана з порушенням прав людини;

РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО МОЖЛИВИХ ДІЙ: поширення інформації.

 

@

Ф / 01 / IV / 19.08.2005 / 08.2005 / Газета / Сіверщина / №34 / Інна Олешко / Чернігівщина: у сиріт крадуть м’ясо, рибу та помідори / м. Чернігів /

Особи:

Територія: Чернігівська область

Чернігівщина: у сиріт крадуть м’ясо, рибу та помідори

В оздоровчому таборі "Барвінок", що в Менському районі, продукти навчилися перестрибувати через столи сиріт прямо до підсобних приміщень і комор. Такі аномальні явища виявили під час спільної перевірки фахівці державного підприємства "Чернігівстандартметрологія" та обласного управління у справах захисту прав споживачів. "У підсобці ми знайшли продукти харчування, що мали бути використані для сніданку та обіду дітей-сиріт", — розповів директор ДП "Чернігівстандартметрологія" Віталій Бекешко.

Зі столів сиріт того дня "втекли" 3 кілограми м’ясного фаршу, майже 6 кг свіжомороженої риби та стільки ж свіжих огірків. Поруч у коморі стояли мішки. У них — 40 кілограмів хліба і 44 кілограми батонів, що вже встигли зіпсуватися.

Обід, який готувався в таборі на час перевірки, був "суперекономним". Картопляне пюре кухарі заправили водою замість молока. Рибу, що мали смажити на олії з цибулею, тушкували в сковорідці з водою.

"Безвісти" пропала половина свіжих помідорів — майже 9 кілограмів! У день перевірки у сиріт вкрали і 11 кг бананів.

"На виконання наказу Держспоживстандарту перевірено 16 дитячих оздоровчих закладів Чернігівщини. Недоваги продуктів харчування, невиконання технології приготування їжі та інші недоліки виявлені майже у всіх таборах", — зазначив Віталій Бекешко.

Інна ОЛЕШКО,

прес-служба ДП "Чернігівстандартметрологія".

КОМЕНТАР

З ПРИВОДУ ФОРМИ ПОДАННЯ: розкривається проблема, пов’язана з порушенням прав людини;

РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО МОЖЛИВИХ ДІЙ: виступити на захист, поширення інформації.

 

@

Н / 06 / VII / 08.2005 / Газета / Сіверщина / №34 / Наталія Романова / У Чернігові мають місце прояви ксенофобії по відношенню до чеченських біженців / м. Чернігів /

Особи:

Територія: м. Чернігів

У Чернігові мають місце прояви ксенофобії по відношенню до чеченських біженців

До Чернігівського громадського комітету захисту прав людини звернулася Ельмурадова Малкан Різванівна, сім’я якої має статус біженців в Україні. 12 років тому вони з чоловіком та сином Асланом прибули в Україну з Чечні. Відтоді мешкають у М.Чернігові.

ЇЇ сім’я зіткнулася з проявами ксенофобії та національної нетерпимості. Жінка розповіла про одну мешканку Чернігова, яка дуже обурена тим, що її донька Оля зустрічається з 18-річним Асланом, вона не перший раз влаштовує публічні скандали, називаючи матір Аслана "чорною", погрожуючи розправою і закликаючи вимітатися з України до "своєї Чечні".

Чернігівський громадський комітет захисту прав людини надав Малкан Різванівні необхідну юридичну допомогу, а також зв’язався з опорним пунктом міліції з проханням розібратися в ситуації. З пані скандалісткою була проведена профілактична бесіда. Але чи втримає це від протиправних дій жінку, яка звикла зневажати інших за національною ознакою? Займаючись проблемою біженців, наша організація вимушена констатувати, що подібні настрої, на жаль, не рідкість у нашому суспільстві.

Наталія РОМАНОВА,

Чернігівський громадський комітет захисту прав людини.

КОМЕНТАР

З ПРИВОДУ ФОРМИ ПОДАННЯ: розкривається проблема, пов’язана з порушенням прав людини;

РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО МОЖЛИВИХ ДІЙ: поширення інформації.

 

@

Ф / 01 / ІV / 26.08.2005 / 08.2005 / Газета / Сіверщина / №35 / Прес-служба ДП "Чернігівстандартметрологія" / Обкрадають дітей / м. Чернігів /

Особи:

Територія: Чернігівська область

Обкрадають дітей

Недостачу 5 кілограмів бурякового борщу та близько 1,5 кг плову виявили фахівці управління захисту прав споживачів та державного підприємства "Чернігівстандартметрологія" під час перевірки обіду в дитячому санаторії "Дружба", що в Чернігові. Про це повідомив генеральний директор ДП "Чернігівстандартметрологія" Віталій Бекешко. "Це далеко не єдине порушення, виявлене в санаторії "Дружба", — сказав він.

Зокрема, дітей "забували" годувати салатами, зазначеними в меню. Двадцять кілограмів макаронів на складі санаторію були вкриті пліснявою. А поруч із продуктами харчування зберігали "гуманітарку" — взуття та одяг.

У іншому чернігівському таборі — "Заміський дитячий оздоровчий комплекс "Відкриті двері" — дітей годували зіпсованими продуктами: в’ялою картоплею та пророслою цибулею.

Як з’ясували фахівці, недоваги в їдальнях оздоровчих таборів — скоріше правило, ніж виняток. У чернігівській школі № 14 дітей "обділяли" шніцелями та молочним супом, у школі № 9 — макаронами та огірками, в школі № 8 — м’ясом у гуляші.

Протягом сезону фахівці обласного управління у справах захисту прав споживачів та ДП "Чернігівстандартметрологія" перевірили 16 дитячих оздоровчих закладів. "Порушення знайдені майже у всіх перевірених таборах", — відзначив Віталій Бекешко.

ПРЕС-СЛУЖБА ДП "ЧЕРНІГІВСТАНДАРТМЕТРОЛОГІЯ".

КОМЕНТАР

З ПРИВОДУ ФОРМИ ПОДАННЯ: розкривається проблема, пов’язана з порушенням прав людини;

РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО МОЖЛИВИХ ДІЙ: поширення інформації.

 

@

У / 09 / V / 26.08.2005 / 26.08.2005 / 08.2005 / Газета / Сіверщина / №35 / Анжела Скороход / На межі пестицидного отруєння / м. Чернігів /

Особи:

Територія: Чернігівська область, Ніжинський район

На межі пестицидного отруєння

Мабуть, і уявити не міг швейцарець Поль Мюллер, синтезувавши пестицид ДДТ, що його винахід обернеться для людства страшним злом. А хотів же якнайкраще. Та що вже чіпати небіжчика, коли самі винні найбільше. У не такі вже й далекі 70 — 80-ті роки минулого століття закордон зрозумів і оцінив небезпеку для навколишнього середовища і здоров’я через застосування ДДТ. Радянський Союз якраз навпаки: отруту закуповували і виробляли з гігантським розмахом, поливали все, що росло на землі. А найприкріше: все ми звикли накопичувати в запас, тому і залишились Україні в спадок від тотальної хімізації народного господарства склади із багатотонними покладами пестицидів.

Дісталося від того прогресу і Ніжинському району. Виконуючи проект "Сталий розвиток на селі", громадська екологічна організація "МАМА-86-Ніжин" обстежила поблизу сіл Бобрик та Вертіївка Ніжинського району три склади, де зберігались мінеральні добрива та пестициди. У результаті: під Вертіївкою два майже повністю зруйновані сховища з розкиданими поблизу залишками. Під Бобриком — гірше: близько 4 тонни змішаної між собою отрути, в розірваній поліетиленовій тарі, що зберігається в кімнатці з вибитим вікном і дверима, вільним доступом повітря, води і людей.

Картина жахлива. І господаря немає. Колись ним був колгосп, а тепер — ні того, ні того. Проте кидати напризволяще такі небезпечні об’єкти недопустимо. "МАМА-86-Ніжин" звернулась до відповідальних осіб у районі з пропозицією спільними зусиллями взятися до вирішення проблеми. Слід негайно попередити забруднення водоносних горизонтів, джерел водопостачання, ґрунту і повітря. Наразі є рішення від 05.05.2005 р. засідання постійної районної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій райдержадміністрації, де зазначається, що стан зберігання невпізнаних та непридатних до подальшого використання пестицидів є незадовільним, а точніше, відбувається з порушенням санітарно-екологічних правил і норм. Окрім наявних на базі ВАТ "Ніжин-Агрохім" майже 40 тонн хімзасобів, по району в складах є ще близько 30 тонн. (Остання цифра не є зовсім точною). Про необхідність вирішення "пестицидної" проблеми висловились усі, як свідчить документ, але жодної конкретної дати виконання немає. То коли ж усе-таки приберуть пестициди? Чи, як завжди, не вистачає в бюджеті грошей для цього? Проблема надзвичайна і потребує негайного вирішення.

Звісно, що "МАМА-86" подала після польових досліджень ряд дієвих пропозицій для покращення ситуації в Ніжинському районі. Заспокоюватись не можна нікому — ні владі, ні громаді, бо завтра у нас може бути новий Чорнобиль. Хімічний.

Анжела СКОРОХОД,

член організації "МАМА-86-Ніжин".

КОМЕНТАР

З ПРИВОДУ ФОРМИ ПОДАННЯ: розкривається проблема, пов’язана з порушенням прав людини;

РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО МОЖЛИВИХ ДІЙ: поширення інформації.

 

@

Т / 09 / ІХ / 26.08.2005 / 08.2005 / Газета / Гарт / №35 / Анатолій Василевський / “Забута” заборгованість із заробітної плати доводить керівників до лави підсудних / м. Чернігів /

Особи:

Територія: Чернігівська область

“Забута” заборгованість із заробітної плати доводить керівників до лави підсудних

На початку цього року прокуратурою м. Чернігова було порушено кримінальну справу за ст. 175ч. 1 КК України за фактом безпідставної невиплати заробітної плати службовими особами ремонтно-будівельної дільниці ДКП ЖКГ Новозаводського району. Наявні кошти підприємство витрачало на закупівлю товарів, погашення заборгованості за кредитними зобов’язаннями, інші господарські цілі і навіть на спонсорську допомогу(!) — тільки не на погашення заборгованості із зарплати власним працівникам, яка сягнула 89,2 тис. грн. Пізніше цю справу за ст. 175 ч.3 КК України у зв’язку з погашенням заборгованості було закрито. Але на Чернігівщині все ще надто багато підприємств нехтують своїми зобов’язаннями перед працівниками, порушуючи їх конституційні права.

Таке призабуте ганебне явище, як зростання заборгованості із заробітної плати, наш регіон цього року відчув повною мірою. Сума заборгованості, яка на початок року складала в цілому по області чотирнадцять з половиною мільйонів грн., через шість місяців доросла вже до двадцяти одного мільйона. Не дивно, що прокуратура активізувала нагляд за дотриманням законодавства про оплату праці. Те, що сьогодні роблять для покращення ситуації районні, міжрайонні та чернігівська прокуратури, перебуває у прокуратурі області на щоденному контролі. Проти особливо злісних боржників з початку року порушено 27 кримінальних справ. І можна сказати, що покращення є: загальна сума заборгованості все-таки почала зменшуватись.

Зрозуміло, що причина масового зростання заборгованості є комплексною. Ніхто не заперечуватиме: мають місце і брак у суб’єктів господарювання обігових коштів, пов’язаний із значними обсягами дебіторської заборгованості, і труднощі стягнення заборгованості з підприємств-банкрутів, і необхідність розрахунків сільгосппідприємств. Із селянами за оренду земельних часток (паїв), й така неспроможність окремих підприємств-боржників самостійно ліквідувати борги, що до них доцільно застосувати процедури санації або ліквідації...

Але, разом із тим, проведені прокурорські перевірки засвідчили, що розповсюдженими причинами заборгованості із заробітної плати є також безвідповідальність, а нерідко й злочинна діяльність керівників підприємств. Наприклад, кримінальну справу прокурор м. Чернігова порушив за фактом безпідставної невиплати заробітної плати директором ЗАТ "Архітектурна майстерня комплексного проектування". Заборгованість перед працівниками сягала 76,2 тис. грн., а наявні на підприємстві кошти використовувались на господарські потреби. Справу скеровано до суду. Ще один приклад: у квітні но уникнув кримінальної справи директор СТОВ "Рудка", що в Чернігівському районі. Заборгованість із заробітної плати в цьому господарстві перевищувала 100 тис. грн. Директору ТОВ “Рудка” пощастило: суд звільнив його на підставі Закону “Про амністію”. Але покарання службових осіб у таких випадках буває й суттєвішим. Наприклад, щодо голови правління ВАТ “Семенівська взуттєва фабрика” судовий розгляд справи за фактом безпідставної невиплати заробітної плати закінчився вироком: один рік позбавлення волі з відстрочкою на рік, упродовж якого забороняється обіймати відповідальні посади. А директор СТОВ ім. Димитрова (теж Семенівський район) за вироком суду за аналогічною справою має сплатити штраф у розмірі 1700 грн.

До речі, як виявилось, заборгованість із заробітної плати часто ховається й там, де за статзвітністю все у повному порядку. І керівники підприємств нерідко допускають перекручення статистичної звітності, органи статистики подекуди таких фактів не виявляють та принципово на них не реагують.

Зокрема перевіркою, проведеною прокурором Борзнянського району, встановлено, що в січні 2005 року службові особи СТОВ "Колос" (с. Плиски Борзнянського району) внесли до звіту завідомо неправдиві дані про відсутність заборгованості із виплати заробітної плати в сумі 104 тис. грн. За цим фактом прокуратурою району порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст.366 КК України, триває слідство. Факти викривлень первинних статистичних даних виявлені і в інших районах області.

Більше того, органами прокуратури області виявлено факти, коли не тільки посадові особи підприємств грішили “пригладжуванням” статзвітності щодо заробітної плати, а й працівники органів статистики вдавались до таких корупційних діянь. Так, проведеною прокуратурою Бахмацького району перевіркою встановлено, що економістом районного відділу статистики, яка є державним службовцем, було подано до Обласного управління статистики недостовірну статистичну інформацію про заборгованість із заробітної плати. За цим фактом складено протокол про скоєння адміністративного правопорушення, передбаченого ст.5 ч.1 п. г Закону України "Про боротьбу з корупцією". Протоколи про скоєння корупційних діянь начальниками районних відділів статистики складались також прокурорами Семенівського та Коропського районів. Усі ці протоколи судами вже розглянуті, порушників оштрафовано. Зокрема на порушницю з Бахмача накладено штраф у розмірі 255 грн.

Слід згадати ще кілька моментів. По-перше, поширеного характеру набули факти виплати зарплати у розмірі нижчому від встановленого законом мінімуму, що є грубим порушенням вимог ст. 21 Закону України "Про оплату праці". У Борзнянському районі прокурором виявлено такі порушення аж у 13 сільськогосподарських підприємствах. Аналогічні випадки мали місце у Козелецькому, Ічнянському, Менському, Семенівському, Талалаївському районах. На усунення порушень внесено акти прокурорського реагування.

По-друге, перевірки засвідчили поширеність порушень вимог ст.33 Закону України "Про оплату праці", Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" (а саме непроведення індексації заробітної плати), ст.34 Закону України "Про оплату праці" та ст.2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати". Також порушуються ст.ст. 106-108 КЗпП України - не проводиться оплата за роботу у святкові та вихідні дні, надурочний та нічний час. Хочеться попередити: відповідне покарання винних законодавство передбачає і в таких випадках.

Громадяни при порушеннях їх гарантованих прав у сфері оплати праці можуть звертатися до органів прокуратури. З початку року надійшло 146 таких звернень — і майже половину з них задоволено. Наприклад, на тій же Семенівській взуттєвій фабриці прокурорську перевірку було проведено після того, як надійшла колективна скарга від її працівників. Було з’ясовано, що невиплата їм заробітної плати в сумі 48,3 тис. грн. триває попри те, що в касі та на банківських рахунках підприємства є грошові кошти. Як уже зазначалося, кримінальна справа щодо голови правління цього ЗАТ закінчилась обвинувальним вироком.

Взагалі ж з початку 2005 року при здійсненні нагляду за додержанням законів про оплату праці органами прокуратури області за результатами проведених перевірок було внесено 340 приписів і подань, які задоволено. До різних видів відповідальності притягнуто 218 посадових осіб і відшкодовано 15,6 млн. грн. З метою погашення заборгованості із заробітної плати вживалися і заходи цивільно-правового характеру. До місцевих судів області скеровано 625 позовів на суму більш ніж півмільйона гривень, з яких задоволене 438 на суму 224тис.грн. Реальне виконання становить 183 тис. грн. Поновлено права 650 громадян.

Анатолій ВАСИЛЕВСЬКИЙ,

прокурор Чернігівської області

КОМЕНТАР

З ПРИВОДУ ФОРМИ ПОДАННЯ:розкривається проблема, пов’язана з порушенням прав людини;

РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО МОЖЛИВИХ ДІЙ: поширення інформації.

 

@

Ф / 01 / ІV / 26.08.2005 / 08.2005 / Газета / Гарт / №35 / Валентина Євтушенко / Табори обкрадання / м. Чернігів /

Особи:

Територія: Чернігівська область

Табори обкрадання

„Обікрасти сироту — це один із найстрашніших злочинів", — сказано у книзі Аврагама Шталя „Людина з людиною". Однак наші „герої" (а точніше — антигерої) Шталя, очевидно, не читали. Забули вони й про неписаний закон: гріх ображати сиріт,

і так ображених долею. А відтак творили свої чорні справи, не відчуваючи ні докорів

совісті, ні страху перед відповідальністю, хоч вона, як відомо, настає обов’язково.

Минулого тижня Обласне управління у справах захисту прав споживачів оприлюднило результати перевірки дотримання законодавства щодо прав споживачів в оздоровчих закладах області (зазначимо, що така перевірка проводилася упродовж усього літа на виконання доручення Кабміну від 11 травня 2005 року для забезпечення якісного відпочинку та оздоровлення дітей влітку). Серед 24 таборів, перевірених управлінням спільно з представниками державного підприємства „Чернігівстандартметрологія" та прокуратури області, 11 виявилися порушниками. У деяких закладах не дотягувала до норми вага перших страв і гарнірів, в інших не дотримувалися технології приготування, у третіх не було документації щодо якості та безпеки продуктів харчування або ж ці продукти зберігалися в неналежних умовах. Розповідає заступник начальника Обласного управління у справах захисту прав споживачів Валентина Храпач:

- Такі перевірки ми почали проводити ще у травні. Порушень виявили немало. Скажімо, у Чернігівському дитячому оздоровчому закладі санаторного типу „Дружба" того дня, коли проводилася перевірка, дітям не подали салатів із свіжих овочів, хоча в меню вони були зазначені. При переважуванні страв недовага бурякового борщу склала 4,8 кг (66,8 кг замість необхідних 71,6 кг). Недовага плову була трохи меншою — 1 кг 350 г (34 кг 450 г замість 35 кг 800 г), і кухарі пояснили це тим, що частина плову підгоріла. Але чим пояснити надто велику кількість сала у страві при очевидній нестачі м’яса? На складах закладу перевіряючі виявили мішок макаронних виробів, частина яких уже покрилася пліснявою, а також 72 десятки яєць, на яких не було маркування. Було перевірено і 5 підприємств пришкільних оздоровчих таборів Чернігівського комунального виробничо-торговельного підприємства „Шкільне". Так, у їдальні ЗОШ № 27 в одній холодильній шафі зберігалися готові страви та продукти, що підлягають термічній обробці. У їдальні ЗОШ № 14 вага страв не відповідала вимогам нормативної документації. Кожен шніцель недоважував приблизно 10 г, загальна недовага молочного рисового супу склала 1 кг 500 г (21 кг замість необхідних 22,5 кг). При перевірці оздоровчого табору „Сонечко" (ЗОШ № 9) та пришкільного майданчика ЗОШ № 8 теж зафіксована недовага, щоправда незначна, деяких страв, а при перевірці їдальні оздоровчого табору при школі № 21 ми натрапили на курячі стегенця без наявності документів, що засвідчують якість та безпеку. І це лише частина порушень, виявлених нами.

Як видно зі слів Валентини Андріївни, у колективах наших оздоровчих таборів немало так званих паршивих овечок, які кидають тінь на всю систему. І все ж абсолютними чемпіонами у ганебній „естафеті" обкрадання є працівники дитячого оздоровчого табору „Барвінок", що розташований поблизу села Бігач Менського району. Справа в тому, що відпочивають тут діти-сироти, яким і поскаржитися нема кому. Напевно, цим і користувався дехто з персоналу „Барвінку", обкрадаючи дітлахів із немислимим розмахом. Коли у табір нагрянула комісія із перевіркою, там відпочивали 220 хлопчиків та дівчаток із Городнянської, Краснохутірської (Новгород-Сіверський район) та Борзнянської шкіл-інтернатів. їх і обкрадали — тихо і безсовісно. Почнемо з порушень, так би мовити, дрібних. По-перше, хоч меню і знаходилося в доступному місці, але не було підписане ні керівником табору, ні медичною сестрою. По-друге, під час перевірки встановлено, що страви готувалися із порушенням технологічного процесу: у супі картопляному фрикадельки були різного розміру і різної ваги (фактично по 1 шт. вагою 23-50 г, тоді як за технологією їх повинно бути по 5-6 шт. вагою 8-10 г на 1 порцію); картопляне пюре було заправлене не кип’яченим молоком, а водою, у якій варилася картопля; риба не смажилася на олії, як цього вимагає технологія приготування, а тушкувалася у сковороді у великій кількості води; компот із свіжих черешень заправлявся цукром перед роздачею дітям. Далі — більше. При переважуванні свіжих помідорів, підготовлених для роздачі на обід, було виявлено недовагу 8 кг 185 г (9 кг 515 г замість необхідних 18 кг 700 г), недовага бананів склала іще більше — 11 кг 170 г (при нормі 51 кг 480 г фактично їх було 40 кг 310 г). Окрім того, у підсобному приміщенні перевіряючі виявили продукти харчування, які повинні були використати для сніданку та обіду, але не використали, а саме: 3 кг м’ясного фаршу, 420 г курячих стегенець, 5 кг 820 г свіжих огірків, 5 кг 820 г свіжомороженої риби. У кладовій було 40 кг хліба та 44 кг батонів із простроченим терміном придатності.

Як бачимо, обікрали дітей у „Барвінку" того дня "по-крупному", і мало віриться, що лише того дня. І навряд чи ми колись дізнаємось, скільки ж усього овочів, фруктів та м’яса украли у сиріт. Очевидно одне: діти недоодержали вітамінів, мікроелементів, а значить, і оздоровлення вийшло неповним. Та чи хвилює це людей, у яких піднялася рука красти сирітські банани та помідори? Напевно, ні. Що ж, Бог їм суддя. Що ж стосується покарання земного, то за результатами перевірок до адміністративної відповідальності притягнуто 33 порушники на загальну суму 1200 грн., до оздоровчих закладів застосовані економічні санкції на загальну суму 1000 грн. В оздоровчих закладах, у яких виявлені порушення, спеціалісти Обласного управління у справах захисту прав споживачів провели роз’яснювальну роботу щодо дотримання вимог законодавства про захист прав споживачів. Дай Боже, щоб сказане, влетівши в одне вухо, не вилетіло У друге.

Валентина ЄВТУШЕНКО

КОМЕНТАР

З ПРИВОДУ ФОРМИ ПОДАННЯ: розкривається проблема, пов’язана з порушенням прав людини;

РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО МОЖЛИВИХ ДІЙ: поширення інформації.

 

@

О / 06 / ІV / 27.08.2005 / 08.2005 / Газета / Наш край / №69-70 / Ганна Адруг / Легальні нелегали, або Чужі серед своїх / м. Чернігів /

Особи:

Територія: Чернігівська область, Чернігівський район

Легальні нелегали, або Чужі серед своїх

Із трьох дітей Валентини і Гарніка Орикянів наймолодший Артем може вважатися не просто ровесником, а й навіть "близнюком" України, адже він народився разом зі своєю державою - 24 серпня 1991 року. От тільки батьки Артема змушені сприймати цей факт як своєрідну іронію долі. Хоч і живе сім’я на батьківській землі Валентини, у власній, зведеній з неймовірними труднощами хаті, всі п’ятеро трудяться що є сили, з рідною державою все ніяк не складаються відносини, котрі можна було б назвати якщо не родинними, то хоча б дружніми. Якби підрахувати всі штрафи, сплачені Орикянами протягом 14 років "за нелегальне проживання на території України", очевидно, вийшла б достатня сума, щоб і газ у хату підвести, і паркан та сарай поставити. Український паспорт став для них чи не найбільшою цінністю, українське громадянство, неначе міраж, то здавалося зовсім близьким, то знову віддалялося. Погоня за ним виснажила багатодітну сім’ю і морально, і матеріально.

ВСЕ ПОЧИНАЛОСЯ З КОХАННЯ

В українське село Петрушин доля закинула Гарніка разом з троюрідним братом ще в радянські часи. Вимощували тут асфальтом вулиці. За фахом він художник, закінчив Єреванське вище художнє училище, але скрутне матеріальне становище змусило шукати підробіток далеко від дому. А знайшов ще більше - і кохання, і дружину. Причому так сталося, що й брат одружився на Валиній родичці. Ця щаслива пара поставила штампи в паспортах і відсвяткувала весілля на місці - у селі. А Гарніку запраглося показати молоду дружину мамі, батькові, всій великій родині. Хотілося біля них, на рідній землі жити і будувати свою сім’ю. Українську невістку зустріли привітно, щедро наділили подарунками. Валентина зуміла призвичаїтися до свого становища, адже вірменські звичаї кардинально відрізняються від українських. Загалом повага до старих людей, особливо батька й матері,

беззаперечне визнання їхньої правоти і мудрості - найперше правило для кожної сім’ї і всього суспільства загалом. У Вірменії батьки не доживають віку одинокими, допоки у них є діти. Це була б ганьба. Гарнік з Валентиною відділилися, переїхали у власну квартиру лише тому, що в сім’ї було ще чотири сини. Отже він працював на будівництві, вона на заводі. Народилася донечка Люсіне, на український манер - Люсіна.

ДРАМАТИЧНА КУЛЬМІНАЦІЯ

Далі почалися події, на які ні вплинути, ні обминути: перебудова, розпад Союзу, економічна блокада. Зароблені по світах гроші танули від інфляції, як сніг на сонці. Жити ставало все скрутніше. Для чоловіка-вірменина благополуччя сім’ї - питання честі, пиячити від безвиході він не стане, а буде вперто шукати способів втриматися на плаву (звісно, бувають і винятки із правила). Орикяни вирішують їхати в Україну, рідне Валине село: тут земля, будеш працювати - не пропадеш. Так і зробили. Щоб не тіснити батьків, поселилися у маленькій старій хатинці покійної бабусі. Спочатку обоє працювали на фермі колективного господарства, але платні не було. Мріючи про свій дім, подружжя просило у рахунок зарплати будматеріали. Крім того, Гарнік хапався за будь-яку можливість заробити, він уміє все - працювати з металом, деревом, фарбами, механізмами, будувати, класти печі. Всупереч старанням, бідність все більше обсідала, а сім’я тим часом збільшилася. Артур народився ще в часи перебудови, а Артем, як уже говорилося - разом з українською державністю. Стало тісно в бабусиній хатині, а власний дім залишався красивою і дуже далекою мрією. В перші роки незалежності зробили ще одну спробу повернутися у Вірменію, хоч односельці відмовляли, та й самі знали, що там не мед. Але у них, принаймні, там була квартира. Десять днів просиділи у Московському аеропорту, проїдаючи рештки заощаджень, а в Єреван тим часом не відправився жоден літак (буцімто нічим було заправити). Сім’я знову ні з чим повертає в село, як і раніше, покладаючись на власні руки та щедрість землі. Одна за одною почали надходити сумні звістки - померла мати Гарніка, за нею батько, потім брат. Нікого з них так і не провів у останню путь, не був на могилі. Крім того, що ціна квитків стала недоступною, почалися неприємності через "молоткастий і серпастий" паспорт. А в ньому ще й прописка єреванська, як у чоловіка, так і у дружини. Сім’я потрапила у замкнене коло: щоб отримати українське громадянство, треба позбавитися вірменського, а це енна кількість доларів за кожну операцію, їх, звісно, немає. Заробити радий би, так без паспорта нікуди не беруть. Стримати паспорт - гроші треба. У місцевому відділі внутрішніх справ Орикянів "взяли на олівець" як нелегалів.

І посипалися штрафи. Якось узимку Валентина дуже захворіла. Чоловік сам поїхав на базар продати молоко, щоб купити ліки, та ще яблук просила. Проте нічого не привіз ні дружині, ні дітям, весь виторг віддав міліції за "порушення" - посмів з’явитися у Чернігові на машині з вірменськими номерами. З тих пір до машини і не підходить. Іншим разом рушив до Києва, зібравши певну суму, з надією зрушити справу з мертвої точки. До посольства навіть не доїхав, половину віддав при вході у метро, другу - при виході. Ніхто й слухати не хотів, що він їде якраз для того, аби позбавитися клейма "нелегал". Усіх випадків приниження і відвертого здирництва просто неможливо переповісти. Кожен крок подружжя супроводжувався штрафами, тим часом ніхто ні в паспортному столі, де давали дозвіл на тимчасове проживання, ні у владних структурах чи деінде жодного разу не пояснив, як каже Валентина: "Не тільки що ми мусимо, а на що маємо право за Конституцією".

КОЛИ Ж РОЗВ’ЯЗКА?

Хай там що, а життя не відкладеш на потім, коли паспорт буде. Цеглина до цеглини, звели Орикяни свій дім, уже дві зими в ньому перезимували (мерзли, щоправда, вдосталь палива їм не докупитися). Виросли діти. А що багатодітна сім’я мала б отримувати по закону допомогу - це знову для когось іншого, не для них. Зате "паспортна хвороба" виявилася мало не спадковою. Люсіна і Артур закінчили школу. Ровесникам, кому виповнилося 16, дали паспорти, а їм - ні. Батько пустив у хід весь дипломатичний талант, ведучи переговори, пояснюючи ситуацію адміністрації спочатку училища, куди вступала донька, потім інституту, вибраному сином. Таки прийняли дітей на навчання, очевидно, немало ризикуючи. Паспорти отримали вже 18-літніми, і їх також оштрафували "за запізнення". Коли Люсіна заповнювала анкету про набуття українського громадянства, їй показали на графу прибуття: 2000 рік. Вона не зрозуміла і не погодилась, адже тут виросла, закінчила два навчальних заклади. На що їй дали пояснення - то було все нелегально і не має ніякого значення. І все-таки, якщо для чиновників не має, для самої дівчини і її родини - важливо, і навіть дуже. Артур закінчив інститут, готується в армію. Тепер мати переживає за найменшого - чи ж видадуть йому документ через два роки, чи ця епопея ніколи не скінчиться. Адже батько і досі безпаспортний "нелегал".

Гарнік знайшов більш-менш постійну роботу технічного працівника в школі і згоджується на будь-які приватні замовлення - піч зробити, дах перекрити, тільки б заробити що-небудь для потреб сім’ї. Валентина довго трималась ферми, доки вже не стало чого триматися. Тепер вдома, роботи вистачає — 90 соток землі, корова, кінь, інша живність. Вона вже при документах, прописана у будинку, тепер час від часу їде у паспортний стіл реєструвати чоловіка, як тимчасового мешканця. Коли ж це, врешті, скінчиться? Тепер жалкує, треба було попереду для нього паспорта "вибивати", може б, роботу кращу знайшов, їй все-одно вдома сидіти, а він - основний годувальник.

Через такий "нелегальний" стан родина не голосувала на жодних виборах, але політичним життям цікавилась. Зверталися за допомогою до деяких депутатів, різних посадовців. Усі обіцяли, та швидко забували. Тепер ось мають листа-звернення голови райдержадміністрації Віктора Лазаря до Посла Вірменії в Україні. Все колись закінчується, може, і цій затяжній, виснажливій історії прийде кінець?

Ганна АДРУГ

КОМЕНТАР

З ПРИВОДУ ФОРМИ ПОДАННЯ: розкривається проблема, пов’язана з порушенням прав людини;

РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО МОЖЛИВИХ ДІЙ: поширення інформації.

 

@

Ф / 01 / ІV / 27.08.2005 / 08.2005 / Газета / Маяк / №35 / Редакц. матеріал / У сиріт крадуть м’ясо, рибу та помідори / м. Корюківка /

Особи:

Територія: Чернігівська область

У сиріт крадуть м’ясо, рибу та помідори

В оздоровчому таборі .Барвінок", що в Менському районі, продукти навчилися перестрибувати через столи сиріт прямо до підсобних приміщень і комор. Такі аномальні явища виявили під час спільної перевірки фахівці державного підприємства „Чернігівстандартметрологія" та обласного управління у справах захисту прав споживачів. „В підсобці ми знайшли продукти харчування, що мали бути використані для сніданку та обіду дітей-сиріт," — розповів директор ДП „Чернігівстандартметрологія" В. Бекешко. Зі столів сиріт того дня „втекли" 3 кілограми м’ясного фаршу, майже 6 кг свіжомороженої риби та стільки ж свіжих огірків. Поруч у коморі стояли мішки. У них - 40 кілограмів хліба і 44 кілограми батонів, що вже встигли зіпсуватися. Обід, який готувався в таборі на час перевірки, був „суперекономним". Картопляне пюре кухарі заправили водою замість молока. Рибу, що мали смажити на олії з цибулею, тушкували в сковорідці з водою. „Без вісти" пропала половина свіжих помідорів - майже 9 кілограмів! У день перевірки у сиріт вкрали і 11 кг бананів. На виконання наказу Держспоживстандарту перевірено 16 дитячих оздоровчих закладів Чернігівщини. Недоваги продуктів харчування, невиконання технології приготування їжі та інші недоліки виявлені майже у всіх таборах.

КОМЕНТАР

З ПРИВОДУ ФОРМИ ПОДАННЯ: розкривається проблема, пов’язана з порушенням прав людини;

РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО МОЖЛИВИХ ДІЙ: поширення інформації.

 

@

Ф / 01 / ІV / 27.08.2005 / 08.2005 / Газета / Маяк / №35 / Редакц. матеріал / А хто з’їв 5 кілограмів дитячого борщу? / м. Корюківка /

Особи:

Територія: Чернігівська область

А хто з’їв 5 кілограмів дитячого борщу?

Недостачу 5 кілограмів бурякового борщу та близько 1,5 кг плову виявили фахівці управління захисту прав споживачів та державного підприємства „Чернігівстандартметрологія" під час перевірки обіду в дитячому санаторії „Дружба", що в Чернігові. Це далеко не єдине порушення, виявлене в санаторії Дружба". Зокрема, дітей „забували" годувати салатами, зазначеними в меню. Двадцять кілограмів макаронів на складі санаторію були вкриті пліснявою. А поруч із продуктами харчування зберігали „гуманітарку" — взуття та одяг. У іншому чернігівському таборі - „Заміський дитячий оздоровчий комплекс „Відкриті двері" - дітей годували зіпсованими продуктами: в’ялою картоплею та пророслою цибулею.

Як з’ясували фахівці, недоваги в їдальнях оздоровчих таборів - скоріше правило, ніж виняток. У чернігівській школі № 14 дітей „обділяли" шніцелями та молочним супом, в школі № 9 - макаронами і огірками, в школі № 8 - м’ясом у гуляші. Протягом сезону фахівці обласного управління у справах захисту прав споживачів та ДП „Чернігівстандартметрологія" перевірили дитячі оздоровчі заклади. Порушення знайдені майже у всіх перевірених таборах.

КОМЕНТАР

З ПРИВОДУ ФОРМИ ПОДАННЯ: розкривається проблема, пов’язана з порушенням прав людини;

РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО МОЖЛИВИХ ДІЙ: поширення інформації.

 

 

 

 

09.11.05

ПУБЛІКАЦІЇ

 

@

Х / 09 / ІX / 24.09.2005 / 09.2005 / Газета / Деснянська правда / №110 / Л.Михайленко / ТДІП — на варті законності / м. Чернігів /

Особи:

Територія: Чернігівська область

 

ТДІП — на варті законності

Територіальна державна інспекція праці в нашій області з’явилася чотири роки тому. Нині в ній працює двадцять четверо спеціалістів. Про те, які функції вони виконують, пропонуємо розмову з керівником інспекції, головним державним інспектором праці в області Михайлом Вікторовичем ІВАНОВИМ.

- Михайле Вікторовичу, розкажіть, будь ласка, нашим читачам, чим займається Територіальна державна інспекція праці (ТДІП) в області?

- Основна наша функція полягає в захисті конституційних прав громадян у сфері праці. Основними завданнями інспекції є соціальний захист працівників через здійснення державного нагляду за дотриманням законодавства про працю та загальнообов’язкове державне соціальне страхування на підприємствах, в установах і організаціях усіх форм власності, а також у фізичних осіб, які використовують найману працю. До компетенції ТДІП також належать питання дотримання сторонами умов колективних та трудових договорів щодо робочого часу, відпочинку та відпусток, нормування та оплати праці, гарантій і компенсацій, трудової дисципліни. Окрему увагу ми приділяємо праці жінок та молоді, працівників, які поєднують роботу із навчанням, обов’язковому державному соціальному страхуванню.

За 8 місяців поточного року наші інспектори здійснили 1077 перевірок виконання вимог законодавства про працю та загальнообов’язкове державне соціальне страхування на підприємствах, установах, організаціях та у фізичних осіб-роботодавців по всій області. Одним з основних питань, яке ми контролюємо, є своєчасна виплата заробітної плати. За вказаний період перевірено 415 підприємств-боржників, на яких заборговано 18,4 тис. грн. заробітної плати терміном понад один місяць. Керівники таких підприємств порушують вимоги ст.115 “Кодексу законів про працю в Україні”.

Зокрема, у Чернігові своєчасно не виплачують зарплату такі підприємства: ЗАТ НВП “ІТЕК”, ВАТ “Котельний завод “Колвіенергомаш”, ТОВ “Реставраційна майстерня”, ДП “Ексом ФС”, ДП ЧСУ-430, ТОВ “Мостовик”, ПБП “Зруб і К”. У Ніжині - ПП “Партнер”, ВАТ “Ніжинський механічний завод”, у Прилуках - ВАТ “КБ Пожспецмаш”, ТОВ “Будівельне управління - 1 Прилуки”. З 2003 року не виплачується заробітна плата працівникам ТОВ “Ніжин-Лада”, ТОВ “Надія” та ТОВ “Промінь” з Новгород-Сіверського району, СТОВ “Успіх” Чернігівського району, ТОВ “КС” Городнянського району.

- Відомо, що у зв’язку з підвищенням мінімальної заробітної плати в державі не всі керівники хочуть її виплачувати...

- За даними перевірок останнього місяця, мінімальний рівень заробітної плати не дотримується у СВК “Макишинський” Городнянського району, ТОВ “Волевачівське” Козелецького району на Новгород-Сіверському льонозаводі, Щорському хлібокомбінаті, у ТОВ “Добробут” та ТОВ “Любецьке” Ріпкинського району, ТОВ “Красносільське” Борзнянського району, ДП “Постачальник-1” з Мени, ВАТ “Прилуцький завод продтоварів”, ТОВ “Лан” Семенівського району, СТОВ “Полісся” Куликівського району. Разом із тим, керівники багатьох підприємств допускають інші порушення законів про працю. У тому числі є випадки незаконного звільнення працівників або переведення без їх згоди на інші умови праці. Внаслідок проведених перевірок складено та передано до судів 552 протоколи з метою притягнення до адміністративної відповідальності керівників, у колективах яких виявлені подібні порушення.

- Тобто, ваша служба співпрацює з правоохоронними органами?

- Звичайно. Судіть самі: органам прокуратури нами надіслано 122 матеріали перевірок, у яких вбачаються ознаки кримінального злочину. Так, у серпні цього року Новозаводським районним судом Чернігова за недотримання умов колективного договору, умов галузевої та генеральної угод з питань оплати праці притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу 1000 грн. керівника КЕП “Чернігівська ТЕЦ” О. М. Білоброва. Підставою для проведення перевірки стали колективні скарги працівників, які надходили до місцевих органів виконавчої влади. Згідно з протоколом про адмінправопорушення, за невиплату заробітної плати, несвоєчасний розрахунок із звільненими працівниками, ненарахування компенсацій у зв’язку з несвоєчасними виплатами голову правління ВАТ “Чернігівський завод “Ексом” Ю. П. Дяченка притягнуто до відповідальності.

Директор ДП “Пожмаш” з Прилук В. В. Гребельник також порушив встановлені терміни виплати заробітної плати, внаслідок чого на підприємстві виникла заборгованість із зарплати в сумі 876 тис. грн. Також тут була заборгованість з виплат грошової компенсації звільненим працівникам за невикористані щорічні відпустки в сумі 107,3 тис. грн. та не проводилась індексація заробітної плати в межах прожиткового мінімуму. Рішенням Прилуцького районного суду директор ДП “Пожмаш” притягнутий до адміністративної відповідальності.

На Чернігівському ПБП “Зруб і К” (директор Кулешов O.I.) заборгованість із заробітної плати становила 48 тис. грн. При звільненні працівникам не нараховувалися компенсації за невикористану відпустку, не оплачувалися роботи в нічний час та святкові дні. Згідно з рішенням Новозаводського районного суду Чернігова, директор ПБП “Зруб і К” теж притягнутий до адміністративної відповідальності.

Такі випадки, на жаль, непоодинокі. До адміністративної відповідальності притягнуті також керівники ЗАТ “Бахмачгазбуд”, ТОВ “Чарівниця” з Бобровицького району, ТОВ “Озерянське” з Ічнянського району, ПСП “Світанок” з Коропського району, СТОВ “Полісся”, що в Куликівському районі, ЗАТ “Воздвиженське” з Носівського району, ПСП “Сокиринське” з Ічнянського району.

Щодо окремих керівників підприємств, які допускають грубі порушення законодавства про працю, відкрито кримінальні справи. Це керівники ЗАТ “Семенівська взуттєва фабрика”, СТОВ ім. Димитрова Семенівського району, СТОВ “Світанок” з Куликівського району.

- Які ж суми накладених штрафів і виплачених компенсацій?

- Протягом 8-ми місяців нинішнього року за невиконання законних вимог посадових осіб ТДІП або створення перешкод у їх діяльності винесено 152 постанови про притягнення до адміністративної відповідальності. Державними інспекторами праці на керівників-порушників накладено штрафів на загальну суму 23 597 грн.

У той же час за 8 місяців в результаті вжитих ТДІП заходів впливу, у рахунок погашення боргів, гарантійних та компенсаційних виплат, допомоги при тимчасовій втраті працездатності людям виплачено близько 4,3 млн. грн.

- Михайле Вікторовичу, а чи звертаються до інспекції окремі люди з власної ініціативи і чи ви допомагаєте їм, навіть якщо це не входить у план перевірок?

- Так. Зокрема, мешканка Чернігова К. поскаржилася на дії посадових осіб ТОВ “Продсервіс” щодо невиплати заробітної плати та допомоги при тимчасовій непрацездатності. В результаті перевірки факти підтвердилися і гроші заявниці були виплачені в повному обсязі, а державним інспектором праці складено протокол про притягнення керівника товариства до адмінвідповідальності. В результаті розгляду звернення громадянки Б. з питання заборгованої заробітної плати ДП “РБУ-2” за сприяння державного інспектора праці сума боргу виплачена в повному обсязі. Мешканка Прилук П. була звільнена з районної лікарні з порушеннями законодавства про працю. В результаті вжитих заходів її працевлаштовано в цій же лікарні. Мешканцю Семенівського району М. на підприємстві ВАТ “Семенівський райагротехсервіс” не видавалася довідка про роботу в пільгових умовах, що дає право на пенсію. В результаті розгляду скарги вимога гр. М. задоволена. За сприяння інспекції праці фірмою “Нортекс” виплачена компенсація за невикористану відпустку громадянці Л.

Спектр питань, з якими звертаються до нас жителі Чернігівщини по допомогу, дуже великий. Проте, незважаючи на те, що в області всього 24 особи державні інспектори праці, усі вони розглядаються. Захист прав працівників - це не гасло, а наша щоденна, копітка робота.

Розмову вела Л.МИХАЙЛЕНКО.

КОМЕНТАР

З ПРИВОДУ ФОРМИ ПОДАННЯ: розкривається проблема, пов’язана з порушенням прав людини;

РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО МОЖЛИВИХ ДІЙ: поширення інформації.

 

 

@

Б / 09 / VІІ / 24.09.2005 / 09.2005 / Газета / Наше слово / №38 / Редакц. матеріал / Міліція катує арештованих / м. Мена /

Особи: Юрій Луценко

Територія: Україна

Міліція катує арештованих

Міжнародна правозахисна організація “Міжнародна амністія” (“Amnesty International”) підготувала звіт, у якому зазначається, що в Україні все ще поширена практика катувань і жорстокого ставлення до заарештованих з боку міліції. Цей звіт буде оприлюднено у Києві 27 вересня. Як повідомила в інтерв’ю українській службі “Deutsche Welle” представник “Міжнародної амністії” Лідія Аройо, звіт міститиме перелік випадків застосування катувань українською міліцією і низку рекомендацій щодо виправлення такого стану справ. “Міжнародна амністія” привітала той факт, що 1 липня організація вперше отримала від нової української влади відповідь на численні заклики протидіяти насильству у в’язницях. Глава МВС Юрій Луценко пообіцяв ретельно розслідувати факти, надані правозахисниками.

 

КОМЕНТАР

З ПРИВОДУ ФОРМИ ПОДАННЯ: розкривається проблема, пов’язана з порушенням прав людини;

РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО МОЖЛИВИХ ДІЙ: поширення інформації.

 

 

@

Х / 09 / ІV, V / 24.09.2005 / 09.2005 / Газета / Промінь / №77-78 / М.Іваницький / Закон — як дишло / м. Щорс /

Особи:

Територія: Чернігівська область, Щорський район

Закон — як дишло

17 вересня 2005 року в статті М.Ісаченко „Проблеми освітянського медогляду” була піднята тема рядової, як зазначає сам автор, ситуації з проходженням освітянами медогляду. Читаючи статтю, складається враження, що проблема, яка виникла з цього питання, є виключно результатом недолугих дій районного керівництва. Як пише автор, "у деяких інших районах кошти на освітянський медогляд завчасно включили в бюджет, а у нас це зроблено не було”. Одночасно санепідемстанція виглядає в статті мало не янголом-охоронцем: і тарифи не завищує, і Закон не порушує, а, навпаки, дбає про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення.

Ну, стосовно Закону, то за десять останніх років ми вже звикли до того, що у нас в Україні ніхто Закону не порушує. Його просто не виконують. Тобто, наше законодавство складене таким чином, що, виконуючи один закон, ти автоматично порушуєш інший. Тому дехто вважає, що краще взагалі нічого не робити, а чекати. Так було і з учасниками цього процесу. Але про все по порядку. Почнемо із законодавства. Згідно з „Правилами проведення обов’язкових медичних оглядів працівників окремих професій”, затверджених наказом МОЗ України від 23.02.2002р. №280, проведення обов’язкових медичних оглядів працівників освіти покладається на лікувально-профілактичні установи за місцем проживання працівників або за місцем роботи. При цьому відповідно до „Порядку проведення обов’язкових профілактичних медичних оглядів та видачі особистих медичних карток”, затвердженого постановою КМУ від 23.05.2001 р. №559, витрати закладів охорони здоров’я, пов’язані з проведенням обов’язкових медичних оглядів працівників бюджетних установ та організацій, покриваються за рахунок коштів, передбачених на утримання відповідного закладу та установи охорони здоров’я, тобто, ні про яке закладення в бюджет, як писав автор, не йдеться, бо вони вже там закладені. Але де? А зараз трохи прози. Ніхто не стане заперечувати, що центральна районна лікарня є лікувально-профілактичною установою охорони здоров’я, до закладів охорони здоров’я, згідно з п.2.1 наказу МОЗ України №385 від 28.10.2002р. „Про затвердження переліків закладів охорони здоров’я”, відноситься і санепідемстанція. Так хто ж із цих закладів повинен закладати в своїх кошторисах витрати на медичні огляди вчителів? Ситуація тим більш пікантна, що на території району функціонують навчальні заклади, які фінансуються з державного (ПТУ-7), обласного (школа-інтернат), районного (школи) та міського і сільських (школи-сади) бюджетів. Тобто з усіх видів бюджетів, які є в Україні. З різних видів бюджетів фінансуються і заклади охорони здоров’я: санепідемстанція - з державного, центральна районна лікарня - з районного. Розрубати цей "гордіїв вузол" міг своїм наказом міністр охорони здоров’я України М.Є.Поліщук, але він цього не зробив. Вичікували і в області, і лише коли ситуація стала загрозливою, голова ОДА В.А.Атрошенко та голова обласної ради В.О.Ковальов надіслали листа за №01.02-05/2354 від 06.09.2005р., в якому пропонувалося до 15.09.2005р. вирішити питання проходження медичних оглядів працівників освіти в нинішньому році та передбачити кошти на ці цілі в кошторисах на утримання закладів і установ охорони здоров’я на 2006 рік. Але знову питання, яких установ?

Звісно, страждали і страждають через цю відомчу “стрілку” вчителі. Причому лише районного, міського та сільського рівнів. На початку місяця санепідемстанція склала протоколи про накладання штрафу на директорів Рогізківської, Новомлинівської та Лосевослобідської шкіл. За що? Ось, наприклад, витяг з постанови про накладання штрафу на директора Рогізківської школи-саду (мовою оригіналу): „Визнати Мельник Андрія Юрійовича винним у м/о прац. пройд, не в повн. об’ємі, навч. провод. З 1.09.05р. постанова не виконано”. Чому саме цих директорів шкіл визнано найбільшими чинниками загрози санітарного та епідеміологічного благополуччя населення, залишилося загадкою. Чому не директорів міських шкіл? Чому в бік ПТУ-7 навіть пальцем ніхто не покивав? Та і взагалі, причому тут директори шкіл, коли це чисто відомча розбірка. Працівники школи-інтернату пройшли медичний огляд, мало того, що взагалі за свій рахунок, що є порушенням листа №5163 від 29.07.2004р. Держкомітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, а і за тарифами, нижчими за 72,73 грн. за якими пропонують пройти вчителям районних шкіл.

Стосовно тарифів. Зателефонувавши в інші райони Чернігівщини, вимальовується строката картина. Як кажуть в народі, „кожен мочить, як він хоче”. В Городні - це 34 грн. з обстежуваного, в Чернігові - 25 грн. Але головне - ніхто не порушує Закон! Не проводячи аналізу всього того розмаїття проходження медоглядів, скажу лише, що в Щорському районі, станом на 19.09.2005р. серед сусідніх районів була сплачена найбільша сума при найменшій кількості учнів. Куди ж йдуть кошти, проплачені за медогляд? За словами головного лікаря санепідемстанції, на покращення матеріально-технічної бази закладу. Але ж це є порушенням ст.85 Бюджетного кодексу України, яка забороняє фінансування бюджетних закладів одночасно з різних бюджетів. Який же вихід з усього цього? Головне - це створити при ЦРЛ свою лабораторію, яка і буде проводити дослідження. Так зроблено в Корюківці. А поки цього не буде, санітарне та епідеміологічне благополуччя населення буде забезпечено за рахунок нервових стресів та латання фінансових дірок. У вересні 2005 року - 72 грн., а скільки запросять на наступний рік?

М.ІВАНИЦЬКИЙ,

начальник фінансового управління РДА

КОМЕНТАР

З ПРИВОДУ ФОРМИ ПОДАННЯ: розкривається проблема, пов’язана з порушенням прав людини;

РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО МОЖЛИВИХ ДІЙ: поширення інформації.

 

 

@

Б / 09 / VІІ / 29.09.2005 / 09.2005 / Газета / Вісник Ч / №39 / Валентина Остерська / Тортури в міліцейських застінках: "Вам "слоника", "папугу" чи "розочку"? / м. Чернігів /

Особи:

Територія: Україна

 

Тортури в міліцейських застінках: "Вам "слоника", "папугу" чи "розочку"?

З початку року до облпрокуратури надійшло 33 звернення щодо застосування незаконних методів дізнанням слідства. Торік — 40, правда, підтвердились тільки одиниці. Але те, що не підтвердилося, не означає, що такого не буває. Просто при перевірках не знайшлося вагомих доказів слів тих, над ким знущалися.

Прокурор області Анатолій ВАСИЛЕВСЬКИЙ на прес-конференції з приводу 100 днів перебування на посаді сказав: скаржникам складно довести, що їх побили співробітники міліції, адже, як правило, підозрюваний один, а міліціонерів — кілька. Підвищуючи відсоток розкриття, працівники міліції, буває, застосовують незаконні методи. Але більшість затриманих скаржиться на фізичний тиск, як правило, щоб уникнути відповідальності за скоєне.

Майже ніколи не чула від правоохоронців, щоб до них хтось сам прийшов і зізнався, що скоїв злочин. Хіба якийсь бомж, щоб скоріше потрапити за грати, де є дах над головою і сякі-такі харчі. Або той, у кого, як кажуть у народі, з головою не все в порядку. 3 іншими підозрюваними треба працювати. Врешті-решт тим, кого обікрали, родичам убитих і т.д. однаково, якою ціною будуть здобуті зізнання, головне, щоб зловмисника засудили.

Але не однаково суспільству в цілому, державі, Злочинець має бути викритий лише законними способами. Без фізичного, навіть морального насильства. Це цілком під силу кваліфікованим слідчим, пошуковцям.

Кваліфікованим. А у нас дуже багато таких собі. Судячи із дзвінків до редакції родичів затриманих і підозрюваних, катування таки трапляються (мається на увазі не тільки Чернігівська область). У внутрішніх міліцейських перевірках мордування іменується як перевищення службових повноважень. У прокурорських — застосування недозволених методів дізнання.

З приходом нової влади міліціонери, здається, посумирнішали. Поменшало дзвінків до редакції з приводу "вибивання" дізнань. Причин кілька. Перша — до статті 127 Кримінального кодексу "Катування" 19 січня ц.р. законодавець дописав абзац, що міліціонерам, які це роблять, "світить" до 15 років ув’язнений.

Друга - інтенсивно мінялося керівництво, чистилися міліцейські ряди — кожен тримався за своє робоче місце.

Третя — скаржники шукають правди в Києві, а звідти відписують: "Розібратися!"

Але слово "здається" вжила недаремно. Факт існування 33 уже цьогорічних звернень до облпрокуратури, про які писала на початку, насторожує.

"СЛОНИК" (ОДЯГАННЯ ПРОТИГАЗА)

Таким чином замордували на смерть у Полтавському УБОЗі жителя Варви Володимира Цисельського.

1 грудня 2003 року, вимагаючи визнати, що він украв металевий люк з шахти, його з товаришем допитували у Полтавському УБОЗі. Двоє сідали на ноги, третій тримав за руки, четвертий одягав протигаз. Потім перекручували трубку, перекриваючи доступ повітря, і людина починала задихатися. Все шито-крито, і на тілі ніяких слідів. Судова тяганина з цього приводу ще продовжується. Душителі намагаються уникнути кари.

В інших випадках для удосконалення тортур до протигаза вставляють у фільтр тліючу цигарку, тримаючи при цьому людину за руки. Вона починає задихатися.

"ПАПУГА" (ПІДВІШУВАННЯ НА ЛОМІ)

Так катували у Чернігові.

Надівають наручники на руки і ноги, вставляють лом під груди і підвішують. Максимум десять хвилин витримує людина таку позу. Страшенний біль у м’язах, від якого зізнаються в такому, що і в найстрашнішому сні не привидиться.

Цитата зі звіту за 2004 рік "Про стан дотримання прав людини працівниками правоохоронних органів міста Чернігова", складеного центром "Доброчин".

"20 листопада 2003 року, приблизно о 18 годині, при свідках С. був затриманий трьома працівниками правоохоронних органів із застосуванням до нього фізичної сили і доставлений у відділення міліції. Ті ж троє міліціонерів, не знімаючи з гр. С. наручників, повалили його на підлогу. Спочатку просто били руками й ногами, не звертаючи уваги, куди приходяться ті удари, потім на голову одягли поліетиленовий пакет, перекрили доступ повітря, вимагаючи зізнання у вчиненні злочинів, яких гр. С. не вчиняв. Приблизно хвилин через 40 підняли з підлоги, посадили на стілець, одну руку звільнили від наручників, іншу пристібнули до батареї опалення. Наказали подумати. Хвилин через 15 дали папір та ручку і наказали писати зізнання в крадіжках, розбоях, бандитизмі, продажу наркотиків. Для цього всі присутні почали розповідати, як це робиться. С. відмовився обмовляти себе.

Його вдарили у груди, внаслідок чого він впав зі стільця, продовжували наносити удари. Потім вдягнули наручники на ноги, під животом від голови до ніг проділи металевий лом та підвісили на ньому між двома столами. Натягли пакет на голову, щоб не міг дихати, наносили удари, внаслідок чого гр. С. знепритомнів. Отямився від запаху нашатирного спирту. Знову посадили на стілець, наказали писати зізнання. До кімнати зайшов ще один чоловік, і все почалося спочатку... Так тривало з 18 вечора приблизно до третьої ночі. Зранку почали водити по кабінетах і продовжували бити. Щоб швидше побачити слідчого, С. був вимушений написати зізнання в одному епізоді. 27 листопада його відвели до камери.

А 29-го туди зайшло кілька співробітників міліції, які знову намагалися схилити його свідчити проти себе. Він відповів, що ніяких свідчень давати не буде. Зрозумівши, що хлопець нічого не скаже, перед тим, як піти, один зі співробітників міліції промовив: "Ми заносимо тебе в свою "Червону книгу" як рідкісну тварину, що вимирає". 30 листопада С. госпіталізували. Він перебував на лікуванні до 24 грудня. Ось тільки частина діагнозу, поставленого фахівцями: закрита черепно-мозкова травма, забій головного мозку, субарахноїдальний крововилив, лівостороння гостра посттравматична глухота II ступеня, забій м’яких тканин обличчя, волосяної частини голови, тулуба, кінцівок, забій м’яких тканин грудної клітки, спини, забій м’яких тканин передпліч та зап’ястя".

При службовій перевірці обставини застосування насильства до гр. С. були представлені як фізичний опір працівникам міліції...

"ЛАСТІВКА"

Цей метод застосовують не часто.

Ноги зв’язують на рівні кісточок, потім підтягують до спини ще на одній мотузці чи ремені. Зв’язані руки теж викручують назад.

"ПІСТОЛЕТ" ЯК АРГУМЕНТ. СТРАХАЛИ МАЛОЛІТНЬОГО У ЧЕРНІГОВІ

Принаймні найпоширеніші три способи здобуття зізнань за його допомогою:

а) б’ють просто по голові рукояткою (вага пістолета в середньому 500 - 700 грамів);

б) приставляють до скроні, страхають пристрелити. На багатьох це діє;

в) на голову вдягають чорний мішечок (правильно це називається обмежувач зору, в таких возять на суд обвинувачених), потім наказують чоловікам розставити ноги і стріляють... ніби хочуть відстрелити "хазяйство" (Дніпропетровськ).

Приклад із звіту центру "Доброчин":

"У листопаді 2003 року до центру правової допомоги звернулася громадянка Т., яка повідомила про затримання її 17-річного сина..." Він був викликаний міліціонерами з уроку в школі, про що повідомили завуча. Доставили у відділення міліції, де до нього з метою зізнання у вчиненні злочину застосовувалися заходи фізичного впливу. Громадянин Т. розповів, що його били по обличчю, вухах, тримаючи за волосся, били головою об стіну. Зв’язавши руки під коліньми, проділи металеву трубу і підвісили між двома столами. На голову одягли темний поліетиленовий пакет. Пакет стискали на шиї, а по спині і боках били твердим плоским предметом. Приставляли до скроні пістолет. Погрожували катувати електричним струмом, надягти протигаз. Пригрозили, що якщо кому-небудь розповість, що з ним сталося, опиниться у річці..."

ВИНАХІДНИКИ ПЛЯШОК І НЕ ЗНАЛИ, ЯК МУЧИТИМУТЬ НИМИ ЛЮДЕЙ

Цей спосіб стимуляції зізнання харківськими міліціонерами оприлюднила програма "Табу", коли її вів Микола Вересень.

Скляні пляшки з-під кока-коли і т.п. уже років двадцять у міліцейському професійному вжитку. Ними розв’язують язики, перепрошую, через... задній прохід. Чоловікам засовують їх саме туди. У Харкові був випадок, коли розбиту пляшку, так звану "розочку", засунули жінці у статевий орган.

Не залишилися незатребуваними і пластикові пляшки, їх наповнюють і б’ють по голові і вухах тих, хто не хоче зізнаватися, доти, поки кров носом не піде або людина не знепритомніє.

У НОГАХ ПРАВДИ НЕМАЄ

Рукоприкладством найбільше грішить кримінальна міліція. Хоча й деякі дільничні цього не цураються. У відселеній Редьківці (Ріпкинського району) капітан міліції, лупцюючи кийком, ногами і руками, вимагав у військового пенсіонера зізнатися, що він вкрав зварювальний апарат. За вбивство пенсіонера-дачника Івашова з Мекшунівки (а не за катування, хоча людину мордували кілька годин) до 15 років позбавлення волі засудили навесні 2004 року дільничного Валерія Сташка з Ріпкинського району. Тоді і експерти писали неправдиві висновки, і міліцейське начальство покривало винних...

А ЦЕ "НОУ-ХАУ" ЛЬВІВСЬКИХ МІЛІЦІОНЕРІВ.

Гумовий кийок не тільки предмет екіпіровки міліціонера для заспокоєння хуліганів, а й засіб вишуканих тортур.

Його засовують в анус так само, як і пляшку. А ще б’ють по голих п’ятах. Біль такий, що жертви кричать нелюдським голосом. Цей спосіб тортур наші міліціонери запозичили ще з середніх віків, коли так катували різних розкольників, єретиків і розбійників. Тільки застосовували дерев’яну палицю. Звідки й прислів’я: "У ногах правди немає".

Є Й ІНШІ СПОСОБИ.

Надівають наручники на зап’ястя, обмотують мокрими ганчірками і стискають. Змочують волосся бензином і підпалюють, а потім миттєво гасять, засовують пальці в двері і т.д.

Валентина ОСТЕРСЬКА

ДОВІДКА.

Центр "ДОБРОЧИН" — міська громадська організація, метою діяльності якої є сприяння в розбудові відкритого, демократичного громадянського суспільства шляхом захисту та сприяння реалізації прав і свобод людини в усіх сферах суспільного життя.

КОМЕНТАР

З ПРИВОДУ ФОРМИ ПОДАННЯ: розкривається проблема, пов’язана з порушенням прав людини;

РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО МОЖЛИВИХ ДІЙ: поширення інформації.

 

 

@

В / 09 / VІІІ / 06.10.2005 / 10.2005 / Газета / Вісник Ч / №40 / Ольга Макуха / Сім тисяч гривень за моральну шкоду держава повинна сплатити голові облорганізації Народного руху Віктору Лабазову. Але він з цим не згоден / м. Чернігів /

Особи:

Територія: Чернігівська область

Сім тисяч гривень за моральну шкоду держава повинна сплатити голові облорганізації Народного руху Віктору Лабазову. Але він з цим не згоден

Таке рішення ухвалив Чернігівський апеляційний суд. Його засідання відбулося 30 вересня. Тоді суд розглянув апеляційну скаргу Віктора Лабазова та Миколи Кіреєва і оголосив перерву до 4 жовтня. У вівторок стала відома і сума державного відшкодування.

Віктора Лабазова, на той час представника Віктора Ющенка по 212 виборчому округу, Миколу Кіреєва та Володимира Манька влітку минулого року в розпал президентської передвиборчої кампанії незаконно затримала міліція. Лабазова 15 діб тримали під арештом. Проти Миколи Кіреєва, підприємця, помічника народного депутата Лілії Григорович, застосували підписку про невиїзд.

— Дев’ять діб мене тримали в Прилуках, шість — у Чернігівському СІЗО, — розповів Віктор Лабазов. — У камері №34, крім мене, було шість чоловік. Вони вже знали, що я "політичний" в’язень, і відразу звільнили місце на нарах біля вікна, сказали, що саме там свого часу сидів і свекор Юлії Тимошенко. У Чернігівському СІЗО я оголосив сухе голодування і дотримувався його всі шість діб. До речі, через два дні я залишився в камері один. Решту перевели, мабуть, щоб не було "поганого політичного впливу", що впливає на тюремний колектив.

19 січня 2005 року суд повністю виправдав Віктора Лабазова. Згідно з судовим рішенням, держава повинна була компенсувати збитки за незаконний арешт, слідство і т.д. У ролі відповідача у такому випадку закони України передбачають Державне казначейство.

16 травня Прилуцький міськрайоний суд розглянув позов Віктора Лабазова. Завдану йому шкоду Віктор Станіславович оцінив у 300 тисяч гривень. Суд постановив сплатити 15 тисяч.

Аналогічний позов заявляв Микола Кіреєв на суму 100 тисяч гривень, повинен був отримати 7 тисяч гривень.

Обидва розцінили визначені суми як сміхотворно низькі порівняно з завданою їм шкодою і подали апеляційні скарги. Як бачимо, Чернігівський суд знизив більш ніж наполовину суму відшкодування Лабазову і в 1,5 тисячі гривень оцінив шкоду, завдану Кіреєву. "Ми обурені і збираємось подавати касаційну скаргу до Верховного Суду", — сказав Віктор Станіславович.

* * *

Віктор Лабазов — 1960 року народження. Донедавна був холостяком. І от — новина. Незламний борець з режимом все-таки одружився кілька місяців тому! Його молоду дружину звуть Оксана (прізвище взяла чоловікове), вона журналіст київського політичного тижневика "Українська доля". Пройшла з майбутнім чоловіком всю виборчу кампанію. Про його арешт дізналася з новин 5-го каналу. Разом Лабазови були і на Апеляційному суді. Вони ще не вирішили, де будуть жити — в Прилуках, чи в Чернігові. І як витратять суму морального відшкодування — також не вирішили.

Ольга МАКУХА

КОМЕНТАР

З ПРИВОДУ ФОРМИ ПОДАННЯ: розкривається проблема, пов’язана з порушенням прав людини;

РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО МОЖЛИВИХ ДІЙ: поширення інформації.

 

 

@

С / 09 / VІІІ / 06.10.2005 / 10.2005 / Газета / Сіверщина / №41 / Віктор Лазар, Сергій Коробка / Особисті образи можуть теж набувати помаранчевого кольору революції / м. Чернігів /

Особи:

Територія: Чернігівська область, Чернігівський район

Особисті образи можуть теж набувати помаранчевого кольору революції

Ніколи не вступаю в полеміку з людьми, які беруться судити про речі, не цілком розуміючи стану справ у сфері своїх суджень, не вступаю в полеміку і з людьми, які не відчувають відповідальності за свої слова. Але та обставина, що мене звинуватили публічно, змусила відступити від правил. 19 серпня у газеті "Сіверщина" з’явився матеріал під гучною назвою "Деякі пастки в тилах Помаранчевої революції", в якому автор В.Кононенко, описуючи колізії навколо громадського майна у Лукашівці Чернігівського району, звинувачує мене у потуранні зловживанням, а у своїх узагальненнях прозоро натякає, що я нібито служу "старій владі" — чого варта лише назва твору!

Судячи зі змісту публікації, в таку поважну газету як "Сіверщина" кожен може написати що завгодно і про кого завгодно. Прикро! Складається враження, що достовірність поданих до газети матеріалів ніким не перевіряється, а головне — ніхто не замислюється над тим, що можна легко несправедливо образити людину — посадову особу. Образити, не замислюючись, що ця посадова особа теж має статус громадянина України і, мабуть, зробила щось хороше, якщо її призначили на посаду, яку вона обіймає.

Село — це біль моєї душі, біль мого серця. Й до призначення на посаду голови Чернігівської райдержадміністрації знав, що життя на селі дуже тяжке, але й у страшному сні не могло приснитися, що люди, які живуть у селах, зовсім не обізнані зі своїми земельними та майновими правами. Досі називають директорів товариств з обмеженою відповідальністю та приватно-аграрних підприємств головами колгоспів, досі вважають, що вибирають і знімають цих керівників з посад або впливають на прийняття управлінських рішень.

Мені особисто і моїй команді доводиться їздити по селах і проводити з людьми "лікбези" стосовно їхніх прав. До появи згаданої публікації мені здавалося, що люди розуміють, що в цю роботу я вкладаю всю свою душу і серце. Та виступ газети показав, що це далеко не так. Ось чому довелося знову відірвати декілька вечірніх годин від спілкування із сім’єю (мій робочий день, включаючи суботу, триває щонайменше дванадцять годин) і провести "лікбез" для тих, хто, не розуміючи суті справи, вдається до надуманих звинувачень, використовуючи для цього дорогоцінну газетну площу. Гадаю, що цей урок буде корисним і для інших.

Що ж насправді сталося в Лукашівці? Історію проблем цього села я знав ще задовго до свого призначення головою райдержадміністрації. Мабуть, ще з 2000 року. У результаті реорганізації КСП ім. Герасименка були створені два суб’єкти підприємницької діяльності — приватне орендне підприємство ім. Герасименка та сільськогосподарський колективний кооператив "Лукашівка". У лютому 2001 року кооператив "Лукашівка" був реорганізований в приватне орендне підприємство "Лукашівка". Таким чином, підприємство з колективного перетворилося на приватне, але люди, на жаль, цього не зрозуміли і до цієї пори називають господарство колгоспом.

Та суть не в назві. Суть у тому, що люди не усвідомлюють, що вони, саме вони, є власниками землі та майна, якими користується підприємство. Керівнику ж підприємства і самому ПОП не належить нічого, окрім печатки. Цього людям ніхто не пояснив. Ніхто не пояснив, що орендне підприємство може розпоряджатися їхньою землею та їхнім майном тільки з їхнього дозволу. Жоден директор приватного орендного підприємства або товариства з обмеженою відповідальністю не має ніякого права давати в заставу банку або продавати майно без дозволу його власників чи уповноваженої ними особи. Уповноважена особа власників — це людина, яку вони обирають на своїх зборах і голосують більшістю громади, надаючи їй повноваження представляти їхні інтереси та укладати угоди згідно з дорученням, яке завіряється підписом та печаткою сільського голови або нотаріусом.

Власники майна також обирають комісію з розпаювання майна з числа тих громадян, яким вони повністю довіряють діяти від їхнього імені. Будь-яке рішення цієї комісії підлягає обов’язковому виконанню всіма суб’єктами господарювання, які користуються майном власників на правах оренди. На превеликий жаль, у Лукашівці органу управління майном власників не було створено, і комісія зовсім не працювала. Люди були неначе зомбовані і пасивно спостерігали, як розкрадають їхнє майно.

А відбувалося це так. Новостворене ПОП "Лукашівка" очолив Олег Олександрович Голінський, з яким довіреною особою від власників майна села Лукашівка було укладено угоду на використання майна на безоплатній основі. Не знаю, як можна було затуманити людям очі, щоб вони пішли на такий безрозсудний, жахливий крок. Ось цим, шановні друзі, й були закладені підвалини великого переділу власності в Лукашівці.

2002 року пан Голінський бере в Ощадбанку кредит на суму 150 тисяч гривень на закупівлю насіння картоплі, під заставу посівів картоплі. Насіння картоплі не отримують, і перераховані кошти не повертаються, бо згідно з угодою між ПОП "Лукашівка" та постачальником картоплі ці гроші перераховуються на купівлю комбайнів, яких, у свою чергу, ПОП "Лукашівка" теж не отримує. Зверніть увагу на продуктивність схеми крадіжки коштів: кредит банку "Лукашівка" не повертає, а оскільки банк давав кредит під посіви картоплі, яких у господарстві не було, то він (банк) накладає арешт на все майно громадян, яке знаходилося в оренді сільгосппідприємства. Зазначу, що банк не мав на це ніякого права. Так само, як не мала права описувати згадане майно й державна виконавча служба. До цього довірена особа власників майна виявляє повну байдужість — не звертається до суду зі скаргою на неправомірні дії банку та виконавчої служби.

Далі ПОП "Лукашівка" припиняє свою господарську діяльність. При цьому пан Голінський замість того, щоб викупити орендоване майно лукашівців, за актом передає його СТОВ "Відродження" (керівник В.В.Хропатий). Таким чином, у черговий раз здійснюються неправомірні дії з обох сторін. СТОВ "Відродження" зобов’язується перед виконавчою службою реалізувати майно, яке ні йому, ні виконавчій службі не належить. У цей же час податкова адміністрація порушує справу про банкрутство ПОП "Лукашівка" і 28 жовтня 2004 року оголошує підприємство банкрутом.

Викупивши у виконавчої служби майно лукашівських громадян через ПОП "Лукашівка", СТОВ "Відродження" і особисто пан Хропатий почувають себе його повними власниками. На час отримання майна не укладають угоди оренди з його дійсними власниками, не сплачують орендної плати, що є порушенням закону.

Відразу ж після вступу на посаду голови РДА я направив у СТОВ "Відродження" комісію з числа спеціалістів управління сільського господарства. За результатами роботи комісії райдержадміністрація направила листи до міліції та прокуратури, бо це, вважаю, їх ділянка роботи. Я особисто виїжджав до Лукашівки, збирав громадян, закликав їх створити комісію і скористатися своїми законними правами власників...

Тепер перейдемо до участі у цій сумній і драматичній історії палкого захисника завоювань Помаранчевої революції, а за сумісництвом і автора публікації у "Сіверщині". Отримавши у спадщину частку того нещасливого майна селян, у липні минулого року В.І.Кононенко приїжджає до Лукашівки. Побачивши те безладдя, в березні минулого року пан Кононенко створює спілку громадян-співвласників майна. У принципі то був чудовий задум. Але при такому розкладі справ новостворена спілка зовсім не могла впливати на процеси, які проходили в селі, бо представляла інтереси і мала доручення меншості власників — спочатку тільки 28 людей, а потім лише шести. Організація навіть не мала своєї печатки. Думаю, що пан Кононенко не зміг об’єднати навколо себе і своєї спілки всіх 255 лукашівських власників майна. Він почав боротися не з причинами, а уже з наслідками того пограбування, яке відбулося.

Що ж до плану усунення його від керівництва спілкою, у здійсненні якого мене звинувачує автор публікації, хочу сказати, що то його особисті фантазії. Я не можу і не маю права на створення будь-яких громадських об’єднань і заганяти людей до Вашої, пане Кононенко, спілки теж не маю права. Спілку може створити лідер, яким, на жаль, Ви не є. Те, що Ви на шпальтах газети в принизливій формі звинувачуєте мене особисто та владу і цим принижуєте всіх, не робить Вам честі, тому що представники сьогоднішньої команди районної влади працюють на людей Чернігівського району, і нам за свою роботу не соромно дивитися людям в очі.

І насамкінець ще одне. Не варто свої власні образи фарбувати помаранчевим або якимось іншим кольором, навіть у випадку, якщо Ви дійсно "стояли на барикадах".

З великою повагою до Вас і всіх читачів — Віктор ЛАЗАР, голова Чернігівської райдержадміністрації.

КОМЕНТАР

З ПРИВОДУ ФОРМИ ПОДАННЯ: розкривається проблема, пов’язана з порушенням прав людини;

РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО МОЖЛИВИХ ДІЙ: поширення інформації.

 

 

@

Б / 09 / VІІ / 13.10.2005 / 10.2005 / Газета / Гарт / №41 / Валерій Литовченко / Мене побили в міліції. Чергова серія / м. Чернігів /

Особи:

Територія: Чернігівська область

Мене побили в міліції. Чергова серія

Днями з автором цих рядків стався такий випадок. Один знайомий міліцейський чин районного масштабу не захотів відповісти на моє привітання. Він так і не зміг пробачити опубліковану в „Гарті" на початку минулого року статтю під назвою „Мене побили на Шевченка, 13", в якій розповідалося про знущання міліціонерів над двадцятирічним Дмитром С. Бог із цим міліціонером, дітей з ним не хрестити. Але наприкінці літа на початку осені в Україні почали дуже багато говорити про катування в міліції. І зокрема у Чернігівській області. Приводом для цього стали кілька звітів, опублікованих правозахисними організаціями, а також телерепортажі та газетні публікації. Тож тема, так би мовити, назріла.

СУМНА СТАТИСТИКА

Звіт впливової правозахисної організації „Міжнародна амністія" „Україна. Час діяти: Катування та жорстоке поводження із затриманими в міліції", оприлюднений наприкінці вересня, на деякий час привернув увагу української преси, незважаючи на те, що у країні починалася політична криза через відставку уряду Тимошенко. Приклади, наведені у цій доповіді, мали місце у період з 2001 року до червня 2005 року і, на думку організації, свідчать про те, що, незважаючи на заяви нового уряду, який проголосив намір розв’язати проблему з катуванням та жорстоким поводженням, рішучі дії все ще чекають свого часу, а міліція продовжує катувати людей.

У своїй останній доповіді про порушення прав людини в Україні від 6 липня 2005 року уповноважений Верховної Ради з прав людини Ніна Карпачова заявила, що катування та жорстоке поводження в міліції є широко поширеними. В 2003 році до її відомства надійшло 1518 скарг на катування та жорстоке поводження в міліції, у той час як (згідно з її доповіддю) до Міністерства внутрішніх справ надійшло 32296 скарг на це.

За даними Харківського інституту соціальних досліджень, в рамках якого проводилося опитування осіб, що побували під вартою в міліції, 62,4 % опитаних зазнали жорстокого поводження при затриманні: 44,6 % викручували руки, ноги або шию; 32,8 % били руками та ногами, а 3,8 % стверджували, що зазнали катувань та жорстокого поводження з використанням спеціального обладнання.

Цікавим було і дослідження, проведене громадською організацією центр „Доброчин" у Чернігові та області. В його основу покладено результати діяльності „Доброчину", який надає юридичну та адвокатську допомогу затриманим. За 2003 - 2004 роки до Центру по консультації з питань кримінального і кримінально-процесуального права та по правову допомогу звернулося 62 особи. Про дії співробітників правоохоронних органів, які порушували права затриманих осіб, повідомили 56,5% з них. 19% затриманих відзначили, що для того, щоб вони визнали себе причетними до злочинів, до них застосовувався психологічний тиск. А саме — погрози, залякування, знущання тощо. 27 % громадян розповіли, що, крім психологічного тиску, до них застосовувалися також і засоби фізичного впливу. 9,7% громадян, що звернулися до Центру правової допомоги затриманим, розповіли, що під тиском співробітників правоохоронних органів змушені були написати все, що від них вимагали. 27,4% громадян внаслідок застосування до них фізичної сили з метою визнання ними своєї причетності до злочинів отримали тілесні ушкодження різної тяжкості. Через завдані тілесні ушкодження 11,3% громадян перебували на стаціонарному лікуванні у лікувальних закладах.

РЕАКЦІЯ НА ПУБЛІКАЦІЇ

Звісно приємно, що там, на горі, нарешті звернули увагу на те, що в Україні катують. Але про це „Гарт" неодноразово писав, пише і писати буде. Ми писали і про кримінальну справу Івашова, якого до смерті замордував у Ріпкинському районі дільничний інспектор, і про вищезгаданого Дмитра С., і про Михайла Полевика, 62-річного інваліда І групи, який, сходивши до міліції, щоб з’ясувати, чому його звинувачують у вирощуванні наркотичного зілля, повернувся додому весь синій від побоїв. До речі, захистом Дмитра та Михайла Полевика, займалися лише „Гарт" з „Доброчином". У той же час деякі видання, які зараз так яскраво описують методи катування в міліції, цього просто не помічали.

Прикро, що тоді належної реакції на дії правоохоронців так і не було. Вони відбулися лише черговими відписками про те, що ці факти „не підтвердилися". У випадку ж з Михайлом Полевиком справа дійшла до суду, але не над тими, хто катував дідуся, а над ним самим. Його все ж таки звинуватили у вирощуванні коноплі та опіумного маку,

чого, як свідчать сусіди постраждалого, просто не могло бути. Зараз триває суд, який постійно переноситься через хворобу старенького, спричинену, не в останню чергу, і цим знущанням.

НАМ САМИМ СОРОМНО ЗА СЕБЕ

Все вищезгадане, в принципі, не дивина. Як розповів мені один із працівників карного розшуку, тих міліціонерів, які розпускали руки, завжди намагалися прикривати до останнього і колеги, і керівництво. І справа не лише у „благородстві" „своїх не продаємо". Відповідати за скоєний злочин, якщо це буде доведено у суді, не хочеться нікому.

Цей же співробітник міліції, розповідаючи про причини катувань міліціонерами, говорив, що пік застосування незаконних методів слідства (а саме так називають катування міліціонери) припав на середину 90-х років. Тоді, за його словами, чинився „беспредєл" як злочинцями, так і, у відповідь, правоохоронцями. Це було викликано кількома причинами. По-перше, через злиденні зарплати, які не виплачувалися місяцями, з міліції почали масово звільнятися професіонали. До органів приходила молодь почасти навіть без базової юридичної освіти. Вчити її та ділитися досвідом було нікому. По-друге, далися взнаки брак коштів та засобів для проведення нормальної оперативної роботи з розкриття злочинів. І, нарешті, криміналізація суспільства, зростання злочинності на вулицях та вимоги керівництва щодо розкриття злочинів. Процент розкриття за 80 відсотків залишався незмінним ще з часів „розвиненого соціалізму", коли вважалося, що злочинність у державі майже подолана. Розкривати зростаючий вал злочинів методами „знатоків" із телесеріалу стало нереальним. Простіше та ефективніше було добиватися зізнання за допомогою кулаків, гумових кийків та інших „спецзасобів". „Інколи навіть моторошно ставало, коли в сусідньому кабінеті проводилося таке дізнання", — зізнався мій співрозмовник.

Добрі дяді Стьопи-міліціонери відійшли у минуле. Відповідне було й ставлення суспільства до міліції. „Мусора", „мєнти", „лягаві" — це ще не найобразливіші епітети, які масово увійшли в лексику останніх років. І суспільство, й держава виплекали такі органи, за які було соромно їм самим.

— Навіть ми, міліціонери, перестали ставитися до себе з повагою, — сказав мені співрозмовник. — Самі ж себе стали називати цими прізвиськами. Згадайте назву телесеріалу „Менти"?

ЧАСИ ЗМІНЮЮТЬСЯ?

Я далекий від думки про те, що в міліції працюють лише садисти, для яких існує тільки один закон — закон кулака. Все це не так. Люди, звичайно, різні. Все залежить від того, хто як ставиться до своїх обов’язків та присяги. 58 прізвищ загиблих під час виконання службових обов’язків міліціонерів, викарбуваних на стіні обласного Управління внутрішніх справ, красномовно про це свідчать. Не слід також забувати про те, що наші правоохоронні органи нам з неба не впали. Вони — частина суспільства й держави, з усіма їх вадами.

І як би там не було, але часи змінюються. Те, що про порушення прав людини стали більше говорити і привертати до цієї теми увагу суспільства, відіграло свою позитивну роль. Катування й жорстоке поводження з людьми в міліції потроху перетворюються скоріше на виняток, ніж на правило. „Того, що було ще п’ять років тому, — розповідають мені у приватних бесідах знайомі міліціонери, — вже сьогодні немає". Це також підвереджується і працівниками прокуратури. Зокрема заступник прокурора Чернігова Анатолій Козуб говорить, що ставлення до цього проблемного питання стало більш жорстким як з боку керівництва міліції, так і з боку прокуратури. Особливо кардинально змінилася ситуація, коли до керівництва в органах внутрішніх справ прийшли нові люди.

- Ми ретельно відстежуємо, як поводяться із затриманими в ізоляторі тимчасового утримання і райвідділах внутрішніх справ. Працівники міліції суворо попереджаються про відповідальність за застосування незаконних методів слідства, фізичних методів впливу. Можу сказати, що кількість скарг від затриманих чи підозрюваних про застосування до них сили значно скоротилася. Остання кримінальна справа за фактами застосування незаконних методів слідства з боку працівників міліції була порушена нами у 2003 році. Цього року ми отримали понад вісімдесят скарг на незаконні дії працівників міліції. Менш ніж половина з них, стосується проблеми застосування сили. Ми ці скарги перевіряємо, але здебільшого факти, наведені в них, не підтверджуються. Як правило, активно починають скаржитися особи, затримані за підозрою у скоєнні злочину, коли потрапляють до слідчого ізолятора. Таким чином вони намагаються вплинути на розслідування їх кримінальної справи.

Чи справді ситуація із катуванням в міліції стала такою ідеальною? Навряд. Втім Олександр Підгорний, керівник громадської організації „Доброчин", яка займається прямою правовою допомогою в Чернігові, говорить, що за останній рік скарги на дії працівників міського відділу внутрішніх справ до них майже не надходили. Можливо, на це вплинуло те, що у населення з’явилася можливість відразу після будь-якого інциденту з міліцією звернутися по кваліфіковану юридичну допомогу. Крім того, у міськвідділі зараз працює адвокат „Доброчину", до якого будь-хто із затриманих може звернутися. Дійшло до того, що навіть самі співробітники міськвідділу стали консультуватися в цього адвоката. І найголовніше те, що, як зазначає Олександр Підгорний, що керівництво УВС із розумінням ставиться до ініціатив „Доброчину".

До речі, завдяки „Доброчину" вперше в Україні при обласному Управлінні внутрішніх справ створено дорадчий комітет, до якого увійшли представники громадських організацій та журналісти, серед них є і „гартівець". Одним із завдань комітету є протидія фактам насилля в органах внутрішніх справ. Хотілося б вірити, що це матиме якийсь вплив.

Говорити про насильство в міліції можна довго. І наводити факти за і проти. Однак маю надію, що ця стаття стане приводом для роздумів читачів „Гарту".

Валерій ЛИТОВЧЕНКО

КОМЕНТАР

З ПРИВОДУ ФОРМИ ПОДАННЯ: розкривається проблема, пов’язана з порушенням прав людини;

РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО МОЖЛИВИХ ДІЙ: поширення інформації.

 

 

@

Р / 05 / ІV, V / 20.10.2005 / 10.2005 / Газета / Весть / №42 / Ольга Макуха / На коляске по ступенькам? / м. Чернігів /

Особи:

Територія: м. Чернігів

На коляске по ступенькам?

Черниговская жизнь — быт, реальность, называйте, как хотите — рассчитана на здоровых. Руки, ноги есть, действуют — откроешь дверь, поднимешься по ступенькам. А если судьба такая, что приходится передвигаться в инвалидной коляске?

"КАК ПРАВИЛО, ЗАЕЗДА НЕТ - НИ В БАНК, НИ В МАГАЗИН, НИ В АПТЕКУ..."

50-летний черниговец Виталий Викторович Мясников не может ходить из-за родовой травмы. Девятнадцать лет живет в местном гериатрическом пансионате. Здесь, вообще-то, 120 колясочников. (А всего с начала года областное управление социальной защиты населения обеспечило инвалидными колясками 714 жителей Черниговщины. В принципе, дело ведь не в цифрах. Если бы колясочников был и десяток, они должны чувствовать себя такими, как все.).

...Выезжать за пределы пансионата отваживаются далеко не все. Экономят, ведь резина на колесах стирается, да и саму коляску нужно беречь — развалится, что тогда делать? Двигаться нужно по дороге (казенно выражаясь, по проезжей части), вплотную к потоку машин. А если и поедешь, во многих ли местах можно побывать?

- По тротуарам неудобно ездить. Заехать проблема — бордюр высокий. И бордюры эти практически через каждые 100-150 метров, ведь главную улицу все время перерезают другие. Хорошо, если покатый встречается. Да и сам тротуар часто в ямах, — рассказывает Виталий Викторович Мясников. — Поэтому я по дороге передвигаюсь, прижимаюсь к обочине. Водители не обижают. Обрызгать могут, но это ничего.

Выбираюсь, как только есть погода. Очень люблю куда-то ездить. Бывает, и по делам нужно. В магазин, в аптеку — часто.

Что-то посмотреть, выбрать я могу только на базаре. А так почти везде для инвалидов заезда нет. Например, ездил я в "Укрпромбанк". Ступеньки! Работники банка выходили, обслуживали на улице. Если нужно купить что-нибудь в магазине или лекарство в аптеке — прошу людей, знакомых, бывает, незнакомых, чтобы зашли, купили. А я жду на улице.

Недавно телевизор покупал в "АБВ-технике". Там заезд есть. Молодцы, что сделали!

Слышал, что в развитых странах даже проект строительства не утверждают, если нет пандуса. Троллейбусы — с возможностью заехать на коляске.

Слышал, в городе открылся новый большой супермаркет. Очень хочется побывать там, я технику люблю. Не знаете, есть в этот магазин заезд для инвалидов?

— В нашем пансионате живет колясочник Юрий Бовда. Два года назад он выиграл партию в шахматы у чемпиона мира Руслана Пономарева, — говорит сотрудница пансионата Галина Николаевна Диденко. — Возили Юрия в Киев. Знаете, о чем он с восторгом рассказывал? "Там двери стеклянные, на фотоэлементах, сами открываются! Я сам заехал — мне никто не помогал!"

Елена Вигор из села Вишенки Коропского района, молодая, красивая девушка, тоже оказалась в пансионате — так повернулась жизнь. Сожалеет, что не может подстричься в хорошей, дорогой парикмахерской, хоть иногда — ведь заезда для колясочников в салонах нет.

— Я не могла бы жить в обычном городском доме, — говорит Лена. — На коляске не спустишься по лестнице, да и в подъезд не попадешь. Лифтов в домах нет. А если и есть —

коляска в них не проходит. Когда приезжаю в гости к своей черниговской тетке, общаемся с ней под домом, на улице...

Можно еще долго перечислять, куда инвалид заехать не может.

Ольга МАКУХА

P.S. Я съездила в "Вену", чтобы посмотреть, может ли инвалид побывать в этом магазине? Оказалось, есть пандусы, на каждом входе и двери такие, что сами открываются!

КОМЕНТАР

З ПРИВОДУ ФОРМИ ПОДАННЯ: розкривається проблема, пов’язана з порушенням прав людини;

РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО МОЖЛИВИХ ДІЙ: поширення інформації.

 

 

@

Б / 09 / VІІ / 28.10.2005 / 10.2005 / Газета / Сіверщина / №44 / Редакц. матеріал / На Черниговщине милиционеры нанимаются к бизнесменам костоломами / м. Чернігів /

Особи:

Територія: Чернігівська область

На Черниговщине милиционеры нанимаются к бизнесменам костоломами

"Рассмейтесь в морду тому, кто говорит, будто наша милиция стала лучше" — начинался мой прошлый репортаж из Щорского района Черниговщины о беспределе тамошних милиционеров (№137). Дурак я был. Не смеяться нужно, а плюнуть. А ещё лучше — хорошенько врезать. Иначе врежут вам: милицейской дубинкой череп пробьют. Как это сделали молодому парню из Щорса.

КАБИНЕТНАЯ РАСПРАВА

Находятся же такие, кто наговаривает на родную милицию: не умеют, дескать, оперативно работать, приезжают уже к холодным трупам или обчищенным квартирам. Всё потому, что не видели блюстителей порядка в настоящем деле. Как, например, черниговские правоохранители скупают тираж "ВВ" со статьёй о милицейском произволе. Не успели ещё сонные дворники согреться, подметая дворы, а хозяйки — выдоить поутру скотинку, как ’’читатели" в штатском уже притоптывали у газетных киосков... Но, как оказалось, зря старались.

"Столько газетных ксерокопий, — звонили в редакцию из Щорса, — у нас бывало лишь на выборах. В каждом магазине, на базаре только и разговоров о киевской статье. Перепечатки из "ВВ" даже на столбах клеили". Даже на самогонных точках клиенты между собой обсуждали: выгонят или не выгонят милицейских хапуг?

Выгнали... капитана милиции, рассказавшего правду о Щорском райотделе. Опер Павел Янчевский — один из немногих местных правоохранителей, кто на прошлых выборах отказался разносить вместе с уголовниками водку от Януковича. Павла вызвали в областное управление милиции — будто бы на совещание и забрали удостоверение. "Сидячий" люд согласится: так только беспредельщики в камере пайку отбирают.

После выхода статьи побывал "на ковре" у начальства и майор Григорий Лызак. Пугнуть, поди, захотелось главному черниговскому менту Костюку неподкупного подчинённого: дескать, не сработаемся, майор. Не понять генералу: если остались у нас ещё люди, доверяющие милиции, то лишь потому, что в ней служат такие майоры.

В ЗАПАДНЕ

Свора обнюхавшихся клеем ублюдков, когда хотят ограбить и изнасиловать прохожую, обычно не нападают на улице, а заманивают жертву в свой обрыганный подвал. "Пойдем в милицию, разговор имеется", — окликнул Валеру майор Малыш. Вообще-то парень собирался в поле: Валерий с семьёй капусту выращивают, с того и живут. Но коль уж сам начальник милиции зовёт — урожай повременит.

В райотделе Леонид Малыш завёл Валеру в свой кабинет. Там сидели ещё четверо приехавших из Чернигова милиционеров.

— Ты зачем, Хоминский, с чернозадыми водишься? — умостился в кресло под казённым портретом майор.

"Чернозадые", догадался Валера, это его товарищи — братья Арутюняны. Лет 10 назад их семья приехала из Армении.

— Значит, так, ты сейчас напишешь на "чёрных" то, что мы продиктуем. А нет — найдём, кто напишет на тебя, и посадим, — коротко, но точно изложил суть оперативно-розыскной деятельности отечественной милиции майор Малыш.

Хоминский ответил как мужчина. А в этом кабинете так не принято.

— Обработайте его, — приказал хозяин кабинета черниговским ментам и захлопнул за собой дверь. Не самому же начальнику пачкаться...

В ЗАЛОЖНИКАХ — МАТЬ

Били Валеру грамотно, как колхозные мясники разделывают скотину: без брызг по стенам, зато каждый удар — в цель. Уже от первых пинков в живот обычный человек обмякшим повис бы на наручнике, прикованном к батарее. Но парень, 300 раз выжимающий штангу, с детства в спорте, — лишь кривился от боли да прикрывал свободной рукой голову.

Вскоре вернулся Малыш:

- Тут в коридоре твоей матери дурно стало, будешь писать донос — вызовем "скорую", а нет...

... "Матерью клянусь", - божатся на зонах урки. Удивительная штука: в блатном мире мать (неважно — своя или чужая) — почти святое. Только она способна не продать следователю, 10 лет отъездить на "свиданки", ухаживать за угробленным лагерным туберкулёзом сыном. А мать ли, скажите, родила на свет щорского мента? Того, что приканчивает сына, а в соседней комнате не даёт выжить его матери...

ДРЕССИРОВЩИК ПСОВ

— Если хорошенько этим приложиться по башке, — взболтнул пластиковой полуторалитровой флягой с водой один из правоохранителей, — то голова не вырубится, зато позвоночник упадёт в трусы.

Со знанием дела сказал. А также вмазал... Говорят, когда человек умирает, то как бы сверху видит своё безжизненное тело. Вот и Валере показалось, что он уже возносится и слышит, как упало на пол его покалеченное тело. Даже порадовался концу мучений. Однако рановато. Хотя бездыханное тело действительно падало на пол — в соседней комнате "обрабатывали" Валериного друга Арутюняна. Он оказался слабее...

Где-то за полночь у милиционеров еле поднимались ноги к Валериной груди — устали менты. "Мы, — говорят, — получили заказ и, кровь из носу, должны его выполнить. Будь человеком, напиши донос". А тут как раз и заказчик пришёл...

Петр Савчук появился в Щорсе года два назад. Слышал я от людей, что дома — в Западной Украине — оставил он семью с детьми. И начал было здесь бизнес разворачивать, бар открыл... Но спалили его прокуренную забегаловку, как по осени палят кучи мусора в огородах. Куда ж такое годится: через дорогу от заведения храм Божий достраивается, а вечерами под его святыми стенами гульбанят пьяные компании? Нынче, поди, не один прихожанин втихаря ставит свечку во здравие окаянного поджигателя?

Страховку по закону погорелец получит лишь тогда, когда милиция найдёт виновников пожара. Вот и "нашла" — армянского парня Артура Арутюняна. А Валеру Хоминского дубинками, стало быть, "оформляли" в очевидцы поджога...

... Когда Пётр не спеша вошёл в кабинет, четверо сотрудников милиции сразу оживились. Обычно так псы приветствуют хозяина.

— Я заплачу, — подошёл к полуживому парню Савчук, — только напиши, что это Арутюнян бар спалил. Но, расслышав ответ, ушёл, спустив собак...

КАЛЕЧАТ, НО НЕ ЛЕЧАТ

Поутру Валеру поволокли во двор райотдела, где он повстречался с прокурором Шереметом. Главный районный законник, по словам парня, обсуждал с ночными садистами, как же избавиться от "ходячей отбивной". Решили отвезти Хоминского в соседний Корюковский район и засадить там на 15 суток.

... Потом был суд. Тем утром не всякий врач с ходу мог установить, где Валерино место — в больнице или морге. А щорский судья Сирый без колебаний определился — в камере! Через сутки у Хоминского — приступ на нарах, затем - райбольница, где проломанную голову лечили анальгином и клизмой. "Хотите, чтобы выжил, — шептали врачи Валериной жене, - увозите отсюда". Доктора областной больницы на Валеру, лежащего в каталке, прореагировали, как на труп, то есть — никак. И лишь в столичной Больнице скорой помощи люди в белых халатах (дай им Бог здоровья!) взялись спасать человека от смерти, а не ментов — от тюрьмы.

ЕСЛИ ДРУГ ОКАЗАЛСЯ ВДРУГ...

... Валеру Хоминского я встретил вместе с женой: Леся поддерживала мужа под руку. Здороваясь с Валерой за руку, я заметил, как сильно выступили вены у него на висках. Бедняга, видимо, хотел по привычке хорошенько вложиться в рукопожатие — да в голове отдалось. Ещё бы: "закрытая черепно-мозговая травма, сотрясение мозга, забои тканей головы и черепа, травматический тромбоз, множественные ушибы туловища и конечностей".

Слушая Валеру, вдруг подумалось: а смог бы я так? Взять и не продать друга. Такой дорогой ценой! А вы?.. Сможем мы, если доведётся, за мужскую дружбу заплатить сполна?

Зато я точно уверен в другом. На День милиции тот черниговский мент оставит свою черепно-мозговую дубинку дома, придёт в выглаженном мундире на работу и произнесёт тосты: "За настоящих мужчин!", "За мужскую дружбу и доблесть!", "За мужество!" — и не подавится.

Хотя, чем чёрт не шутит: а может, он без всякого тоста на зоне хлебнёт чифиря из алюминиевой кружки?

Виталий ЦВИД.

РS. Статья написана по свидетельствам и рассказам жителей Щорского и Корюковского районов Черниговской области: Валерия и Леси Хоминских, капитана милиции Павла Янчевского, Ларисы и Алексея Житников, майора милиции Григория Лызака, заместителя главы Щорской райгосадминистрации Любови Удод, журналиста Анатолия Савченко, помощника народного депутата Фёдора Лося и др. Всего в редакцию с просьбой защитить от милицейско-прокурорского произволе обратилось 42 жителя Щорсково района. При подготовке первой публикации автор, будучи в Щорсе, пытался встретиться с районным прокурором. Увы, тщетно. Также не удалось нам узнать мнение милицейского руководства области - начальник УВД оказался в отпуске. Поэтому редакция приглашает представителей правоохранительных органов Черниговщины на газетных страницах высказать свой взгляд на творящийся в Щорском районе произвол/

(ГАЗЕТА "ВЕЧЕРНИЕ ВЕСТИ" (КИЕВ), №154, 19.10.2005).

КОМЕНТАР

З ПРИВОДУ ФОРМИ ПОДАННЯ: розкривається проблема, пов’язана з порушенням прав людини;

РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО МОЖЛИВИХ ДІЙ: поширення інформації.

 

 

@

Б / 09 / VІІ / 29.10.2005 / 10.2005 / Газета / Промінь / №87-88 / Марія Ісаченко / Хто бив Валерія Хоминського? / м. Щорс /

Особи:

Територія: Чернігівська область, Щорський район

Хто бив Валерія Хоминського?

Темою нашої розмови з начальником РВ УМВС Л.В. Малишем стали факти, викладені у листі, який надіслала до редакції Леся Хоминська, жителька нашого міста. В ньому, зокрема, йдеться, як правоохоронці повелися з її чоловіком Валерієм.

“Про те, що 6 вересня ц.р. його затримали, - пише авторка, - ми дізналися випадково. Спробували з’ясувати причину затримання у черговій частині РВ УМВС - нам відмовили. Ми чекали до одинадцятої вечора... Але змогли тільки з’ясувати, що причиною затримання є правопорушення, а яке, невідомо.”

Вранці наступного дня (7 вересня ц.р.) Лесина свекруха М.І. Хоминська привезла з Чернігова адвоката Л.Г. Григор’єва. І поки він з’ясовував суть справи, „відбувся суд, - читаємо далі в листі. - Валерій був засуджений на 15 діб за дрібне хуліганство".

Батько Лесі С.Шльонський бачив, як зятя везли в міліцейській машині. „Поїхав услід, - розповідає він. - Коли вони зупинилися, помітив сліди крові на Валериному обличчі".

Потім вони дізналися, що В.Хоминський відбуває покарання в Корюківці. Поїхали туди.

„Вдалося добитися побачення, - продовжує Леся. - При зустрічі Валерій втратив свідомість і був госпіталізований у Корюківську ЦРЛ".

Далі вона детально, зі слів чоловіка, розповідає, як чернігівські правоохоронці у Щорському райвідділі УМВС катували Валерія, добиваючись, щоб він назвав підпалювачів кафе „Нілена".

Залишимо з’ясування істини компетентним органам. Розглянемо лише інформацію, завірену підписами лікарів і печатками медичних установ. Перший такий документ підписаний невропатологом П.Дягілевим, хірургом Г.Здором, завідуючим хірургічним відділенням Корюківської ЦРЛ В.Лук’янцем. В ньому, зокрема, говориться, що хворий Хоминський В.О. знаходився на стаціонарному лікуванні у хірургічному відділенні вищезазначеної лікарні з 8 по 12 вересня ц.р.

„Хворий скаржився на болі у грудній клітці, животі, головні болі, нудоту, блювоту. Зі слів хворого, 6.09.05 і 7.09.05 був побитий співробітниками міліції", - написано в епікрізі.

Встановлений лікарями діагноз був такий: численні забиття тулуба, верхніх кінцівок, закрита черевно-мозкова травма, струс головного мозку.

На тулубі з усіх боків, лівій сідниці, обох верхніх кінцівках численні сліди забиття, синці багряно-синюшного кольору розміром від 3-4 см до 15-20 см в діаметрі, болісні при пальпації. Стан хворого без суттєвої позитивної динаміки.

„Закрита черепно-мозкова травма. Струс головного мозку (від 6/ІХ-2005 p.)" - такий був діагноз завідуючого неврологічним відділенням Щорської ЦРЛ А.Чередниченка, який оглядав В.Хоминського 20 вересня ц.р.

Того ж дня рідні повезли Валерія в Київ - рятувати від можливих ускладнень, адже у нинішньому грудні йому виповниться тільки 30. Ще й батьком не встиг стати, тільки рік, як одружився.

У столичній міській клінічній лікарні швидкої медичної допомоги діагноз корюківських і щорського лікарів підтвердили (про що свідчить виписка із медичної картки стаціонарного хворого В.Хоминського (№29928). До речі, київські спеціалісти прогнозували ще й травматичний тромбоз лівої вертебральної артерії.

Леся Хоминська разом з рідними стукає в усі двері. Повідомлення про те, що сталося, вони направили до Генеральної

прокуратури України, в Київ на Грушевського,5 - в Комітет захисту прав людини, в телепрограму „Без табу" - не рахуючи інстанцій обласного рівня.

їхні прохання прості і зрозумілі: якщо Валерій винен, доведіть його провину, але не калічте. І нехай вирок винесе суд.

У відповідь на викладені факти начальник Щорського РВ УМВС, зокрема, повідомив, що слідство з цього питання ведуть управління внутрішніх справ у Чернігівській області і обласна прокуратура. По закінченні будуть розставлені всі крапки над „і". Так само в результаті об’єктивного розслідування, сподіватимемось, будуть виявлені ті, хто палив „Нілену", хто керував ними і яке відношення до цього мав Валерій Хоминський.

На питання, як він особисто ставиться до вищезазначеного методу отримання свідчень, В.Л. Малиш відповів, що засуджує побиття як спосіб дізнання. Щодо ж конкретного випадку з В.Хоминським, начальник РВ УМВС зазначив, що він особисто був 6 вересня у райвідділі до півночі, а наступного дня прибув на роботу о 7-й ранку. За увесь цей час ні скарг, ні претензій від В.Хоминського не надходило.

На підтвердження своїх слів Л.В. Малиш надав протокол медичного огляду В.Хоминського (№281), підписаний лікарем Щорської ЦРЛ М.В. Куценком 7 вересня ц.р. о 14 годині 10 хв. - перед тим, як Валерія відправили в Корюківку. Згідно з висновками огляду на вищезазначений час В.Хоминський за станом здоров’я міг перебувати в ізоляторі тимчасового утримання: стан одягу, шкіри був визначений як звичайний. У пункті про перенесені травми (зі слів обстежуваного) було написано: заперечує. Є під протоколом підпис обстежуваного, котрий засвідчує, що останній ознайомлений з результатами огляду.

Зібравши ці документи докупи і проаналізувавши їх, не важко зробити висновки. Але поки йде слідство, журналіст мусить утриматись від їх оприлюднення. Тому хай кожний з читачів зробить висновки сам.

Підводячи ж підсумки сказаному, поділюсь лише враженням, що склалося: більшість фігурантів цієї історії дуже влаштував би такий варіант: Хоминський побив себе сам.

Марія ІСАЧЕНКО

КОМЕНТАР

З ПРИВОДУ ФОРМИ ПОДАННЯ: розкривається проблема, пов’язана з порушенням прав людини;

РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО МОЖЛИВИХ ДІЙ: поширення інформації.

 

 

@

Х / 09 / ІX / 03.11.2005 / 10.2005 / Газета / Гарт / №45 / Наталія Потапчук / Рабство чи натхненна праця? / м. Чернігів /

Особи:

Територія: м. Чернігів

Рабство чи натхненна праця?

Першого серпня цього року зі складу готової продукції чернігівської швейної фабрики “Елегант” за статтею “скорочення” було звільнено 8 приймальників готової продукції. П’ятеро з них не погодилися з таким рішенням керівництва і звернулися по допомогу до “Гарту”, а невдовзі й до суду. Минає час, однак судове засідання уже вчетверте переноситься через неявку свідків від фабрики і ненадання підприємством необхідних документів. Давня, як світ, і знайома до болю ситуація.

ЯК ЦЕ БУЛО. ПОГЛЯД ЗВІЛЬНЕНИХ

Робочий день 31 травня 2005 року нічим особливим не відрізнявся від усіх попередніх. Фабрика “Елегант”, якій і належить, шила одяг, який тут же вантажився у машини. Цю нелегку роботу упродовж багатьох років виконували приймальники (в основному жінки) складу готової продукції. Якось, у найскладніші для підприємства часи, коли кожен замовник був “на вагу золота”, працівників складу попросили залишитися на роботі понаднормове: продукція, яку потрібно було терміново відправити, ще дошивалася. Тоді люди з розумінням поставилися до ситуації - треба так треба. Далі замовників більшало, авральні ситуації частішали. Згодом залишатися після роботи, а то й на ніч стало нормою. Прохання попрацювати понаднормово плавно переросли в усні накази, а хто смів щось заперечити - тому показували на двері. Боячись безробіття, люди мовчки працювали. Понаднормові години, звісно, не оплачувались, бо ж соціалізм, при якому на роботу у вихідні чи в нічні години видавались відповідні накази, давно минув, а капіталізм з його погодинною оплатою праці ще не настав. А раз так, то чому б не знизити тарифні ставки працівників, щоб платити їм ще менше? Вирішено

- зроблено, і приймальники стали отримувати менше.

31 травня було спекотно. Офіційно робочий день закінчився ще 45 хвилин тому, а фактично кінця йому видно не було - приймальникам треба було сидіти в задушливій машині і чекати, коли дошиється продукція. Слово за слово, і нарешті прорвало: “Скільки ж ми будемо отак задарма перепрацьовувати?! Годі! Пора з цим щось робити!” Люди зібралися та й пішли. Наступного дня об 11 годині усіх їх ознайомили з наказом про скорочення. Те, що декому з них до пенсії залишалося півтора - два роки, нікого не обходило.

ЯК ЦЕ БУЛО. ПОГЛЯД КЕРІВНИКА

“Приймальників складу готової продукції ми скоротили згідно з чинним законодавством, попередивши їх, як і належить, за два місяці. І ніякого зведення рахунків тут немає”, - запевняє голова правління ВАТ “Швейна фабрика “Елегант” Станіслав Дубінін. І додає: “Працівників нам доводиться скорочувати постійно. Усім їм пропонується перейти в цех, де катастрофічно не вистачає швачок”. Що стосується роботи на складі, то, за словами керівника, вона має свою специфіку: буває, люди годинами сидять, коли нема чого вантажити, коли ж є тоді вже треба попрацювати. А те, що це іноді виходить за межі’. робочого часу... Ну що поробиш, таке життя. Для вчасного виконання замовлень потрібні швачки, а їх немає. Молодь на важку роботу за невисоку зарплату йти не хоче. Крім того, ситуація вимагає економити кошти і скорочувати когось. В результаті на тих, хто залишається, часто-густо лягає подвійне навантаження. Швачкам морально легше - їхня платня залежить від виробітку, тож якщо й доводиться працювати по півтори зміни, то хоч отримують до 800-1000 грн. А допоміжним робітникам платити особливо ні з чого - високі податки, високі ціни на обладнання й матеріали, за які треба розплачуватись валютою, бо в Україні не виготовляється жодна голка, жодна праска, жодна швейна машина, інші відрахування. І взагалі, “тримати на плаву” підприємство легкої промисловості в державі, яка, відкривши свій ринок для імпортної продукції, абсолютно не захищає власного виробника, надзвичайно важко. “Коли ми увійдемо до Євросоюзу, легка промисловість у нас зникне, - говорить Станіслав Дубінін. - В Європі її вже немає. Одяг виробляється лише у нас, в середньоазіатських країнах, Китаї та Кореї. Потрібна зміна державної політики, іншого виходу із ситуації я не бачу”. Так поступово від проблеми малої, пов’язаної з долями окремих працівників, Станіслав Дубінін перейшов до проблеми глобальної. Що тут скажеш - на те він і директор, щоб дбати про підприємство в цілому. А люди? їх багато, хіба про кожного окремо подбаєш? Як не старайся - всім не догодиш. “Мені шкода, що приймальники не схотіли йти в цех. Коли людина хоче працювати - вона буде працювати”, - підвів риску керівник.

СКОРОЧЕННЯ ШТАТІВ на підприємствах, в установах і організаціях - явище у наш час звичне. Однак до суду з приводу такої неприємності звертаються далеко не всі ображені. Що змусило це зробити недавніх працівників чернігівської швейної фабрики? Перше - несправедливість, і передусім щодо ветеранів праці. “Ми десятки років пропрацювали на фабриці, а нас звільнили, навіть не запропонувавши іншої роботи!” - обурюються жінки. Цей факт підтвердила і перевірка ради Федерації профспілок області, куди звернулися звільнені. Обурені люди і, як вони вважають, обманом з боку керівництва фабрики. Адже скорочували їх начебто у зв’язку зі зменшенням обсягів робіт на складі, а насправді замість них там працюють інші люди.

Друге - порушення ст. 103 Кодексу законів про працю. Воно полягає у незаконному зниженні тарифних ставок приймальників продукції. З 1 січня 2005 року заробітна плата їм виплачувалась за 3-ім розрядом замість 4-го, який вони мали. Це порушення також зафіксувала профспілка, зазначивши, що про зміну діючих умов праці працівники мали бути попереджені за 2 місяці. Остаточний висновок - хто правий, а хто винний в цій ситуації - зробить суд, коли нарешті зможе провести повноцінне засідання. Бо ж не секрет, що справи, які стосуються захисту прав простих трудівників, у нас іноді тягнуться роками...

ВИКЛАДЕНА ІСТОРІЯ зі скороченням на швейній фабриці - приклад безправності працівників легального, колись державного підприємства, де ще збережені хоч якісь принципи соціального захисту, передбачені законодавством. А що робиться у приватних фірмах, керівники яких часто-густо не чули й чути не хочуть про трудове законодавство, колдоговір, техніку безпеки! Ось що читаємо в листі колишніх працівників одного з приватних ательє Чернігова: “Хазяйка ательє, приймаючи швачок на роботу, не оформляє трудових угод. Кому пощастить - через рік буде оформлений на половину мінімальної ставки. В ательє немає нормальних умов праці, не дотримується техніка безпеки. Немає прейскуранта на вироби. Дівчата працюють по 8-10 годин на день практично без обіду (перерва - 10 хвилин), мають один вихідний, працюють у святкові дні. Лікарняні не виплачуються, відпустка - не більш ніж 14 днів. При найменшому обуренні хазяйка вказує на двері. Невже в нашій країні можна так нахабно і безкарно порушувати права працівників і обкрадати державу?”

На жаль і на нашу спільну біду, можна, ще й як. І головний доказ тому - тисячі звернень до профспілкових організацій, до Державної інспекції праці, Служби посередництва і примирення, прокуратури і багатьох інших інстанцій, на допомогу яких сподіваються наймані працівники. І ці звернення - лише маленька верхівка величезного айсберга безправ’я і приниження трудящих України, адже скаржаться і борються, як правило, одиниці. Роботу без оформлення трудових угод, низьку зарплату, відсутність будь-яких соціальних гарантій - все це людям доводиться терпіти, аби сьогодні забезпечити свою сім’ю хлібом насущним.

Проблема порушення прав людини праці давно набула державного масштабу, але чомусь і досі на неї звертають увагу лише між іншим: то податкова виявить випадок, що хтось когось не оформив на роботу і виплачує зарплату “втемну”, то інспекція праці знайде підтвердження якійсь скарзі, то ще хтось. Але чи можна “точковим” методом знешкодити метастази, які тією чи іншою мірою проникли майже в кожну установу, організацію чи на підприємство?

“НАШІ ЛЮДИ зараз в рабстві, - говорить головний спеціаліст ради Федерації профспілок області Ніна Грицай. - Особливо ті, котрі працюють у приватному бізнесі. Ні стаж багатьом із них не йде, ні в Пенсійний фонд нічого не відраховується. Якщо глянути на пенсійні відрахування минулого року, то на кожного працюючого, оформленого на загальних підставах, припадає по 120-140 грн. за рік, а на тих, хто працює у приватного підприємця чи в агропромисловому комплексі, - 30-40 грн. Різниця дуже велика”.

Триває знаменита українська "прихватизація”, коли на базі державного створюється щось приватне. І де це відбувається, там відразу починається перехід на “спрощену (самим підприємцем) систему оподаткування”, “тіньову” оплату праці та інші принади безкарного використання державного майна й експлуатації чужої праці.

“Коли читаємо біографії знаменитих західних мільйонерів, бачимо, що вони накопичували свій капітал роками, поколіннями, заробляли його своєю головою, повороткістю - продовжує Ніна Грицай. - А у нас що? П’ять-десять років -і різні пінчуки, ахметови та їм подібні раптом стають мільйонерами, а всі інші залишаються пограбованими. Якщо так триватиме й далі, то дочекаються вони нової революції, подібної Великій Жовтневій..."

Як бачимо, профспілки все знають і співчувають трудящому люду. Навіть намагаються, як і раніше, йому допомагати. Дехто, може, з іронією поставиться до цих слів, мовляв, не ті вже нині профспілки, і матиме рацію. Проте скорочені зі швейної фабрики жінки із вдячністю говорять про профспілкових працівників, які приходять на кожне засідання суду, щоб їх захистити.

Звісно, професійним спілкам потрібна підтримка, кволі вони тепер і маловпливові. "Кучмізм" по них теж добряче пройшовся своєю брудною мітлою. Однак і зараз, вже за "демократичної" влади, вони залишаються на задвірках. "Я вважаю, що сама держава не зацікавлена у сильних профспілках, - говорить Ніна Грицай. - Комусь вигідно вести таку політику. Правда, десь уже промайнуло по телебаченню, що готується чи то законопроект, чи указ президента про посилення ролі профспілок. Давно пора, бо якби ми мали більші повноваження, то якось би впливали на той безлад, що діється".

ДОСЛІДЖУЮЧИ СИСТЕМУ захисту прав найманих працівників, не можна обійти увагою і державні структури, створені спеціально для цього захисту, їх у нас чимало: Територіальна державна інспекція праці, Теруправління Держнаглядохоронпраці, відділення Національної служби посередництва і примирення, Управління праці та соціального захисту облдержадміністрації. Усі вони мають свої завдання і солідні повноваження. Та чи достатньо ефективна їхня діяльність? Щось не дуже помітно, щоб їх "боялися і дрижали" перед ними. Взяти хоча б Держнаглядохоронпраці. Підприємства з підвищеною небезпекою робіт інспектори цієї установи знають добре і контролюють як належить. "Приватні ж підприємства, - каже начальник теруправління Микола Штанько, -в більшості своїй залишаються неохопленими і працюють без відповідних дозволів, їхня кількість постійно змінюється, а вести якийсь моніторинг ми, чесно кажучи, не встигаємо”. Звідси - прихований травматизм, нерозслідування нещасних випадків, соціальна незахищеність постраждалих.

Цікава деталь: в незалежній Україні, єдиній з держав пострадянського простору, прийнято Закон “Про охорону праці”. Розроблений він на основі західних зразків і чітко регламентує права та обов’язки всіх відповідальних за охорону праці сторін. Здавалося б, є чим пишатися. Однак закон так і залишився не підкріпленим конкретними діями. В Україні й досі немає чіткої структури підзвітності, тобто за охорону праці ніхто ні перед ким не відповідає. В теруправлінні зітхають: “Ми вже півроку перебуваємо у “підвішеному” стані, нас знову реформують. Півроку невизначеності, самі розумієте, нічого хорошого не дає: працівники розхолоджуються, спадає ентузіазм до роботи...” Втім планові перевірки тривають, за 9 місяців їх проведено 3398.

БІЛЬШ БАДЬОРИЙ настрій панує в Територіальній державній інспекції праці у Чернігівській області, де, якщо судити з поданого звіту, робота “кипить”. Слід сказати, що саме ця інспекція наділена повноваженнями контролювати дотримання законодавства про працю і захищати права найманих працівників. Для цього держава їй встановила штат усього з 31 працівника. Люди просто “тонуть” у скаргах. За 8 місяців цього року вони зробили 1077 перевірок і передали до судів 552 протоколи, до органів прокуратури — 122 матеріали перевірок, за якими з початку року порушено 14 кримінальних справ. Крапля в морі, чи не так, шановний читачу? Адже, як каже начальник інспекції праці Михайло Іванов, порушень трудового законодавства - безліч, причому порушення ці, в основному, свідомі: “Більшість керівників умисно не виплачують заробітної плати”, -каже він. Умисно, схоже, робиться і все інше. А чого роботодавцям боятися? Штрафів у розмірі 170 - 204 грн. чи навіть 1700 (максимальний розмір)? Не смішіть! От якби, як у Європі, - на кілька тисяч доларів штрафували, от тоді роботодавці, може, чогось і боялися б, і ставлення своє до людей змінили б.

ГОВОРИТИ НА ЦЮ ТЕМУ можна багато (надто вже вона гостра). Однак це не допоможе. Тому треба діяти - кожному окремо і всім разом. Вишукувати з-поміж себе лідерів, підтримувати їх і просити виступати від колективу. І не тоді, коли, не витримавши наруги над собою, опинилися без роботи, а значно раніше. Скорочені працівники швейної фабрики “Елегант” зараз жалкують, що не розпочали боротьбу ще тоді, коли відпрацьовували оті 2 місяці, може б, і залишились на фабриці. Жалкують і працівники, які не піднялися на захист своїх колег. Адже завтра з ними можуть зробити те ж саме. А чого, власне, боятися? Сказати за себе і свого товариша слово - не на війну з рушницею йти. А ми боїмося. Боїмося влади грошей і чекаємо, що хтось щось для нас зробить. Як, певно, чекають колишні працівники згаданого вище приватного ательє, їхнього листа ми переслали до відповідних інстанцій, але чому вони не могли цього зробити самі, коли ще працювали? Так чи інакше робота втрачається, але якби проти беззаконня повставали всі, то, йдучи з одного місця, люди принаймні мали б надію, що в іншому з ними так не поводитимуться - заради них там теж хтось попрацював. Обирати рабство чи натхненну працю - право кожного із нас, і не вірте, що його у нас немає. Замисліться над цим, а ще - над словами недавнього ювіляра, нашого сучасника Бориса Олійника: ... / взагалі: коб не було рабів, Цікаво, чи з’явилися б тирани?

І... подолайте в собі раба.

Наталія ПОТАПЧУК

КОМЕНТАР

З ПРИВОДУ ФОРМИ ПОДАННЯ: розкривається проблема, пов’язана з порушенням прав людини;

РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО МОЖЛИВИХ ДІЙ: поширення інформації.

Загальні висновки та рекомендації:

Кількісні показники за результатами звіту:

Загальна кількість відібраних публікацій: 33 публікації;

Переважаючі форми подання інформації стосовно стану дотримання прав людини: розкривається проблема, пов’язана з порушенням прав людини;

Рекомендовані експертом форми можливих громадських дій щодо висвітлених у ЗМІ ситуацій: підтримка, поширення інформації відносно 32 публікацій,

виступити на захист, поширення інформації щодо публікації Інни Олешко “Чернігівщина: у сиріт крадуть м’ясо, рибу та помідори /Газета ”Сіверщина” №34 /

За результатами публікацій місцевих ЗМІ були підняті проблеми порушення наступних прав людини:

  • Право на захист від катувань та жорстокого поводження – 5 публікацій;
  • Право на свободу та особисту недоторканість – 2 публікації;
  • Право на справедливий суд – 1 публікація;
  • Право на доступ до інформації – 5 публікацій;
  • Право на захист від дискримінації – 1 публікація;
  • Свобода пересування та вільного вибору місця проживання – 1 публікація;
  • Право на участь в управлінні державними справами, вільно обирати і бути обраним – 1 публікація;
  • Право на звернення до органів влади та місцевого самоврядування – 1 публікація;
  • Право власності – 7 публікацій;
  • Право на достатній рівень життя – 3 публікації;
  • Право на охорону здоров`я – 2 публікації;
  • Право на соціальне забезпечення – 6 публікацій;
  • Право на працю – 4 публікації.

Права порушувались щодо таких категорій населення:

  • Дітей – 5 публікацій;
  • Деяких соціальних меншин: інвалідів, пенсіонерів, багатодітних родин – 2 публікації;
  • Іноземців, біженців та шукачів притулку – 2 публікації;
  • Інших груп – 24 публікації.

Права порушувались:

  • Урядом – 1 публікація;
  • Місцевою державною адміністрацією – 9 публікацій;
  • Органами самоврядування – 10 публікацій;
  • Міліцією – 9 публікацій;
  • Судами – 3 публікації;
  • Іншими установами – 7 публікацій.

Матеріали про порушення прав людини публікували такі видання:

  • “Гарт” - Територія поширення: Чернігівська обл. – 7 публікацій;
  • “Маяк” - Територія поширення: Чернігівська обл., Корюківський р-н – 3 публікації;
  • “Наш край” - Територія поширення: Чернігівська обл., Чернігівський р-н – 2 пудлікації;
  • “Промінь” - Територія поширення: Чернігівська обл., Шорський р-н – 3 публікації;
  • “Новини Придесення” - Територія поширення: Чернігівська обл.,

Козелецький р-н – 1 публікація;

  • “Сіверщина” - Територія поширення: Чернігівська обл. – 11 пудлікацій;
  • “Вісник Ч”- Територія поширення: Чернігівська обл. – 3 публікації;
  • “Деснянська правда” - Територія поширення: Чернігівська обл. – 1 публікація;
  • “Наше слово” - Територія поширення: Україна – 1 публікація;
  • “Вєсть” - Територія поширення: м. Чернігів – 1 публікація.

 

Автори публікацій:

  1. Пенська Н. (“Новини Придесення”)
  2. Сокур В. (“Сіверщина”)
  3. Карпенко В. (“Сіверщина”)
  4. Жук О. (“Сіверщина”)
  5. Стринадко О. (Резонанс публікацій “Сіверщини”)
  6. Кононенко В.(“Сіверщина”)
  7. Олешко І. (“Сіверщина”)
  8. Романова Н. (“Сіверщина”)
  9. Скороход А. (“Сіверщина”)
  10. Лазар В.(“Сіверщина”)
  11. Коробка С. (“Сіверщина”)
  12. Редакція газети “Сіверщина”
  13. Редакція газети “Наше слово”
  14. Прес-служба ДП “Чернігівстандартметрологія”
  15. Адруг Г. (“Наш край”)
  16. Курданов А.(“Наш край”)
  17. Михайленко Л. (“Деснянська правда”)
  18. Остерська В. (“Вісник Ч”)
  19. Макуха О. (“Вісник Ч”, “Вєсть”)
  20. Томилко М. (“Вісник Ч”)
  21. Мирошниченко О. (“Промінь”)
  22. Іваницький М. (“Промінь”)
  23. Ісаченко М. (“Промінь”)
  24. Потапчук Н.(“Гарт”)
  25. Василевський А. (“Гарт”)
  26. Євтушенко В. (“Гарт”)
  27. Агієнко М. (“Гарт”)
  28. Ворон Т. (“Гарт”)
  29. Супронюк О. (“Гарт”)
  30. Литовченко В.(“Гарт”)
  31. Халіман І. (“Маяк”)
  32. Редакція газети “Маяк”

Додаток 1.

До кожної публікації застосовувалось кодування за схемою:

@ — знак, що відділяє публікації

А ,Б, В...— права людини

01, 02, 03... — групи людей

I, II, III, IV… — органи влади, установи, заклади, організації

— дата публікації

— період, якого стосується публікація

— вид видання

— назва видання

— номер видання

— автор публікації

— назва матеріалу

— місце випуску видання

— особи, які згадуються (загальновідомі особи держави, регіону)

— територія, якої стосується публікація

— / —знак, що розділяє позначки кодування.

Таблиці кодів до публікацій:

Права людини

Умовні позначення

Право на життя

А

Право на захист від катувань та жорстокого поводження

Б

Право на свободу та особисту недоторканість

В

Право на справедливий суд

Г

Право на приватність

Д

Свобода думки, совісті і віросповідання

Е

Право на доступ до інформації

І

Свобода вираження поглядів

К

Свобода мирних зібрань

Л

Свобода асоціацій

М

Право на захист від дискримінації

Н

Свобода пересування та вільного вибору місця проживання

О

Право на участь в управлінні державними справами, вільно обирати і бути обраним

П

Право на звернення до органів влади та місцевого самоврядування

Р

Право власності

С

Право на достатній рівень життя

Т

Право на охорону здоров’я

У

Право на соціальне забезпечення

Ф

Право на працю

Х

Право на підприємницьку діяльність

Ц

Право на освіту

Ч

..........................................................

 

 

Категорії груп

Умовні позначення

Права дитини

01

Права жінок

02

Боротьба з торгівлею людьми

03

Права національних та мовних меншин

04

Права деяких соціальних меншин: інвалідів, пенсіонерів, багатодітних родин

05

Права іноземців, біженців та шукачів притулку

06

Права наркоманів, ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД

07

Права сексуальних меншин

08

.......................................................

 
 

Заклади, установи, органи влади

Умовні позначення

Парламент

 

Президент

 

Уряд (міністерства)

 

Місцева державна адміністрація

 

Органи самоврядування

 

Прокуратура

 

Міліція

 

Суди

 

....................................................

 

Виконавці звіту

Аналіз публікацій регіональних ЗМІ: Сергій Потапенко.

Зведення результатів звіту: Надія Самардак.

Керівник проекту: Сергій Буров.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори