пошук  
версія для друку
19.06.2006

Херсонська обласна організацяї Комітету виборців України. Регіональна доповідь про стан із дотриманням прав та свобод людини в Херсонській області у 2005 році. Частина 1

   

 Регіональна доповідь про стан із дотриманням прав та свобод людини в Херсонській області у 2005 році

 

Від упорядника

Вступ

1. Дотримання фундаментальних прав та свобод

Право на життя

Загальний огляд застосування права

Загальна ситуація в області

Огляд порушень, зафіксованих моніторингом

Висновки та рекомендації

Право на захист від катувань і жорстокого поводження

Загальний огляд застосування права та огляд загальноукраїнських проблем у 2004 році

Загальна ситуація в області

Огляд порушень в області

Висновки та рекомендації

Право на свободу та особисту недоторканність

Загальний огляд застосування права та огляд загальноукраїнських проблем минулого року

Загальна ситуація в області

Огляд повідомлень про порушення

Право на справедливий суд

Загальний огляд застосування права та огляд загальноукраїнських проблем минулого року

Загальна ситуація в області

Огляд порушень

Висновки

Право на приватність. Право на повагу до честі й гідності

Загальний огляд застосування права та огляд загальноукраїнських проблем минулого року

Загальна ситуація в області

Огляд порушень

Висновки

Свобода думки, совісті й віросповідання

Загальний огляд застосування права та огляд загальноукраїнських проблем 2004 року

Загальна ситуація в області

Огляд порушень

Висновки

Право на доступ до інформації.

Загальний огляд застосування права та огляд загальноукраїнських проблем минулого року

Загальна ситуація в області

Огляд порушень

Право на свободу вираження поглядів

Загальний огляд застосування права та огляд загальноукраїнських проблем минулого року

Загальна ситуація в області

Огляд порушень

Право на свободу мирних зібрань

Загальний огляд застосування права та огляд загальноукраїнських проблем минулого року

Загальна ситуація в області

Огляд порушень

Висновки

Право на свободу об’єднань

Загальний огляд застосування права та огляд загальноукраїнських проблем минулого року

Загальна ситуація в області

Право на захист від дискримінації

Загальний огляд застосування права та огляд загальноукраїнських проблем минулого року

Загальна ситуація в області

Право на свободу пересування та вільного вибору місця проживання.

Загальний огляд застосування права та огляд загальноукраїнських проблем минулого року

Огляд загальної ситуації в області

Право на участь в управлінні державними справами, вільно обирати і бути обраним

Загальна ситуація в області

Огляд повідомлень про порушення

Право на звернення до органів влади та місцевого самоврядування

Право власності

Загальний огляд застосування права та огляд загальноукраїнських проблем минулого року

Огляд повідомлень про порушення в області

2. Дотримання соціальних, економічних та культурних прав

Право на достатній рівень життя.

Загальний огляд застосування права та огляд загальноукраїнських проблем минулого року

Право на охорону здоров’я

Загальний огляд застосування права та огляд загальноукраїнських проблем минулого року

Загальна ситуація в області

Право на соціальне забезпечення

Загальний огляд застосування права та огляд загальноукраїнських проблем минулого року

Загальна ситуація в області

Право на працю

Загальний огляд застосування права та огляд загальноукраїнських проблем минулого року

Загальна ситуація в області

Право на підприємницьку діяльність

Конституція гарантує

Загальна ситуація в області

Право на освіту

Загальний огляд застосування права та огляд загальноукраїнських проблем минулого року

Загальна ситуація в області

3. Права людини у “закритих” середовищах

Права утриманців в ізоляторах тимчасового тримання та інші установи МСВ для тимчасового тримання, установи Державного департаменту з питань виконання покарань

4. Права певних груп

Права дитини

Права жінок

Права національних та мовних меншин

Права пенсіонерів та інвалідів

Права ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД

Загальний огляд застосування права та огляд загальноукраїнських проблем минулого року

Загальна ситуація в області

5. Дотримання екологічних прав

Загальний огляд застосування права та огляд загальноукраїнських проблем минулого року

Загальна ситуація в області

Огляд повідомлень про порушення в області

Висновки та пропозиції

Від упорядника

Регіональна доповідь про стан дотримання прав та свобод людини на Херсонщині у 2005 році була складена на основі результатів моніторингу, який був проведений Херсонською обласною організацією у червні 2005 р – січні 2006 р.

Доповідь складається із нарисів про стан дотримання конкретних прав та свобод людини, які розташовані по загальноприйнятій класифікації та розділена на вступ та п’ять частин: дотримання фундаментальних прав та свобод, дотримання соціальних, економічних та культурних прав, права людини у „закритих середовищах”, права певних груп та екологічні права.

Кожен нарис розподіляється на три невеличкі розділи. В першому розділі надається огляд міжнародних зобов’язань та національного законодавства, а також головних проблем, які фіксувалися у 2004 р. Ці розділи укладені на основі відповідних розділів книги „Права людини в Україні-2004. Доповідь правозахисних організацій”, яка була видана під редакцією Є. Захарова, І.Рапп, В.Яворського Українською Гельсінською спілкою з прав людини у 2005 р. Другий розділ складений із аналізу відповідей на інформаційні запити моніторингової групи Херсонської обласної організації КВУ, результатів соціологічних досліджень обласної організації КВУ, аналізу відкритих джерел. Третій розділ кожного нарису про стан дотримання прав та свобод містить огляд повідомлень про порушення, які були зафіксовані моніторинговою групою.

Регіональна доповідь є узагальненим книжковим звітом. З більш повною версією результатів моніторингу дотримання прав та свобод людини в Херсонській області можна ознайомитися на диску „Права та свободи людини на Херсонщині-2005” та в Інтернеті на сайті „Політична Херсонщина”.

Подібне видання є першою спробою систематизованого опису стану прав та свобод людини на Херсонщині, тому приймаються всі зауваження, коментарі, рекомендації та побажання на адресу dementi@mail.ru.

Сподіваємося, що наступного року подібний опис буде зроблено із залученням широкого кола громадськості та представників влади.

З повагою,

голова Херсонської обласної організації

Комітету виборців України Дементій Білий

Вступ

Херсонська обласна організація Комітету виборців України в червні 2005 р. – січні 2006 р. провела моніторинг стану реалізації громадянських прав людини “Херсонці напередодні виборів 2006 року”. Головною метою моніторингу було вивчення ситуації із дотриманням прав людини на Херсонщині у міжвиборчий період, виявлення характерних проблем в області прав людини, їхній аналіз та оприлюднення узагальнених фактів, спостереження за діями влади щодо дотримання прав громадян, діалог з владою та конкретні пропозиції щодо покращання правової ситуації в області, проведення консультацій громадян з питань самозахисту своїх прав.

Задля досягнення цілей проекту були використані наступні методи збору даних:

    • аналіз повідомлень місцевої преси,

    • інформаційні запити до органів влади,

    • проведення соціологічних досліджень,

    • звернення до громадських організацій та громадських приймалень місцевих осередків політичних партій та народних депутатів.

Хід реалізації проекту висвітлювався у місцевій пресі, у електронній мережі Інтернет та на круглих столах. Були підготовлені сім випусків газети “Вільний вибір”, велася постійна рубрика “Моніторинг прав людини” в Інтернет-виданні “Політична Херсонщина”, для пропагування міжнародних стандартів дотримання прав людини була підготовлена серія буклетів на правову просвітницьку тематику.

У робочу групу з моніторингу стану реалізації громадянських прав людини Херсонської обласної організації Комітету виборців України увійшли Галина Бахматова (керівник проекту), редактор друкованих видань програми Наталія Богренцова, керівник соціологічного дослідження Володимир Коробов, керівник моніторингової групи Дементій Бєлий та члени моніторингової групи Олександр Шаповалов, Любов Єрьомічева, волонтери та активісти КВУ Олександр Мошнягул, Антоніна Капустюк, Яна Бистрова, Тамара Скобнікова, Аня Примаченко, Наталя Величко, Юлія Стахова, Аліса Гузик, Руслан Козярук, Лариса
Щепьоткіна, Ольга Брусенцева, Микола Огданець, Олег Олексюк, Надія Цикура, Максим Біроваш.

Аналіз повідомлень про порушення прав та свобод людини в регіональній пресі

Протягом червня – грудня було проаналізовано 450 випусків 16 регіональних видань („Булава”, „Вгору”, „Взгляд", „Вік: час, події, люди”, „Грані”, „Горожанин и Горожанка”, „Гривна”, „”Гривна-СВ”, „Ділові новини”, „Дніпровський проспект”, „Наддніпрянська правда”, „Новий день”, „Новий формат”, „Таврійський край”, „Херсонський вісник”, „Херсонские известия”, а також Інтернет-ресурси www.kurer.ks.ua, www.online.kherson.ua, www.politics.kherson.ua, www.grkontrol.org, www.uapravo.org, www.oda.kherson.ua, www.city.kherson.ua, www.umvs.kherson.ua , http://uboz.kherson.ua/

Протягом півроку було зафіксовано 746 повідомлень у регіональних ЗМІ про порушення прав і свобод людини в Херсонській області.

 

Розподіл повідомлень за групами прав, основними порушниками, територією і джерелами повідомлень :

Права людини за групами

Кількість порушень

%

основні порушники

%

ФУНДАМЕНТАЛЬНІ ПРАВА І СВОБОДИ

570

76,4%

приватні особи

60,7%

ЕКОНОМІЧНІ, СОЦІАЛЬНІ Й КУЛЬТУРНІ ПРАВА

116

15,5%

підприємства, установи, організації

35,2%

ПРАВА ВІЙСЬКОВИХ ТА ОСІБ, ОБМЕЖЕНИХ У ДІЄЗДАТНОСТІ Й СВОБОДІ ПЕРЕСУВАННЯ

3

0,5%

силові та судові держоргани

66,7%

ПРАВА ГРУП

15

2,0%

приватні особи

76,5%

ЕКОЛОГІЧНІ ПРАВА

42

5,6%

місцеве самовряд

42,6%

Разом

746

100,0%

 приватні особи

51,3%

 

Основними порушниками є приватні особи – 51,2%, в черзі за якими - силові й судові держоргани – 14,7%. Більшість всіх повідомлень стосуються порушень, що були скоєні у Херсоні – 47,6%, та в масштабах області – 16,9%. Основним джерелом повідомлень стала найтиражніша газета області "Гривна", яка разом із "Суботнім випуском" повідомила населенню 23% від всіх оприлюднених у пресі порушень.

Основною групою прав, про порушення яких згадувалось у місцевій пресі, є фундаментальні права і свободи людини (права на життя і здоров’я, на захист від жорстокого поводження, на свободу та особисту недоторканість, на справедливий суд, на приватність, на звернення та інформацію, на свободу думки та вираження поглядів, на свободу мирних зібрань та об’єднань, на громадянство та участь у виборах, а також право на власність). Повідомлення про порушення прав цієї групи становлять 76,4% від загальної кількості. Основними порушниками є приватні особи – 60,7%.

 

Розподіл повідомлень за правами, що найчастіше порушуються та вказані основні порушники зазначених прав:

Права людини,

про порушення яких частіше повідомляється

%

основні порушники

%

Право на власність

30,7%

приватні особи

85,0%

Право на життя

23,3%

приватні особи

76,4%

Право на справедливий суд

6,7%

силові та судові держоргани

95,3%

Екологічні права

5,6%

органи місцевого самоврядування

42,6%

Право на працю

5,3%

підприємства, установи, організації

41,9%

Право на підприємницьку діяльність

4,4%

органи місцевого самоврядування

37,5%

 

Як видно з таблиці, найчастіше за інші порушувалось право на власність – третина повідомлень (30,7%), винними в чому є приватні особи – 85,0%, при цьому більше повідомлень про події відносяться до м.Херсону – 47,6%. Далі йде порушення права на життя і здоров’я – 23,3%. Повідомлення про порушення зазначених прав зазвичай розміщуються у розділах “кримінальної хроніки”, данні для публікацій в основному надаються Центром громадських зв’язків ОблУМВС України.

 

Розподіл повідомлень про порушення прав людини за порушниками:

групи порушників

силові та судові держструктури

органи місцевого самоврядування

органи виконавчої влади

приватні особи

підприємства, установи, організації

%

14,7

12,4

9,9

51,2

11,9

 

Тож, як бачимо, основними порушниками прав громадян є самі ж громадяни – половина всіх порушень. Друге місце посідають силові та судові держструктури – 1/7, третє – органи місцевого самоврядування – 1/8.

 

Територіальний розподіл повідомлень:

територіальна одиниця

область

м.Херсон

м.Нова Каховка

Білозерський район

Скадовський район

інші

%

16,9

47,6

8,0

4,0

3,0

20,5

 

Як видно з таблиці, херсонська преса приділяє особливу увагу порушенням прав мешканців обласного центру – практично половина всіх повідомлень.

 

Розподіл повідомлень про порушення прав за джерелами повідомлень:

Джерело

Гривна + Гривна-СВ

Новий День

Вгору

Горожанин и Горожанка

Наддніпрянська правда

інші

%

22,9%

14,1%

11,6%

9,5%

9,3%

32,6%

% з врахуванням тиражу (середньогеометрична величина)

31,2%

14,3%

7,7%

8,8%

6,9%

30,8%

 

Найактивнішою газетою в плані кількості повідомлень про факти порушень прав херсонців виявилась "Гривна" разом з суботнім випуском "Гривна-СВ" – 23% всіх повідомлень, а з врахуванням середньомісячного тиражу – 31,2%.

Розподіл повідомлень про порушення в регіональних ЗМІ

Права людини за класифікацією

Кількість порушень

%

1

ФУНДАМЕНТАЛЬНІ ПРАВА І СВОБОДИ

570

76,4%

1,1

Право на життя

174

23,3%

1,2

Право на захист від катувань та жорстокого поводження

34

4,6%

1,3

Право на свободу та особисту недоторканість

2

0,3%

1,4

Право на справедливий суд

50

6,7%

1,5

Право на відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями та бездіяльністю органів влади, їх посадових і службових осіб

0

 

1,6

Право на приватність. Право на повагу до честі та гідності

13

1,7%

1,7

Право на свободу думки, совісті й віросповідання

5

0,7%

1,8

Право на доступ до інформації

12

1,6%

1,9

Право на свободу вираження поглядів

22

2,9%

1,10

Право на свободу мирних зібрань

3

0,4%

1,11

Право на свободу об’єднань

2

0,3%

1,12

Право на захист від дискримінації

0

 

1,13

Право на свободу пересування та вільний вибір місця проживання, право на громадянство

0

 

1,14

Право на участь в управління державними справами, на участь у виборах

5

0,7%

1,15

Право на звернення до органів влади

19

2,5%

1,16

Право на власність

229

30,7%

2

ЕКОНОМІЧНІ, СОЦІАЛЬНІ Й КУЛЬТУРНІ ПРАВА

116

15,5%

2,1

Право на достатній життєвий рівень

4

0,5%

2,2

Право на охорону здоров’я

15

2,0%

2,3

Право на соціальне забезпечення

10

1,3%

2,4

Право на працю

40

5,4%

2,5

Право на підприємницьку діяльність

33

4,4%

2,6

Право на освіту

14

1,9%

3

ПРАВА ВІЙСЬКОВИХ ТА ОСІБ, ОБМЕЖЕНИХ У ДІЄЗДАТНОСТІ Й СВОБОДІ ПЕРЕСУВАННЯ

3

0,5%

4

ПРАВА ГРУП

15

2,0%

4,1

Права дітей

13

1,7%

4,2

Права жінок

2

0,3%

4,3

Права іноземців і біженців

0

 

4,4

Права наркоманів, ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД і туберкульоз

0

 

4,5

Права національних і мовних меншин

0

 

4,6

Права культурних меншин

0

 

4,7

Права соціальних меншин

0

 

4,8

Права сексуальних меншин

0

 

5

ЕКОЛОГІЧНІ ПРАВА

42

5,6%

Разом

746

 

Інформаційні запити

В процесі моніторингової роботи до органів влади було направлено 171 інформаційний запит з 729 питаннями. Результати розгляду запитів: надано інформацію тільки на 35% всіх питань, відмовлено у задоволенні кожного п’ятого питання та 44% питань проігноровано. Також було направлено 7 повторних запитів – задоволено 21%, та 2 скарги – результати негативні (більш детально див. в розділі доступ до інформації).

 

Кількість відмов на інформаційні запити:

Адресати запитів

кількість питань запитів

кількість задовол. питань

%

кількість відмовл. питань

%

кількість проігн. питань

%

1. ФУНДАМЕНТАЛЬНІ ПРАВА І СВОБОДИ

601

195,0

28%

136

23%

270,0

45%

1.1. Право на життя

39

4,5

12%

17

44%

17,5

45%

1.2. Право на захист від катувань та жорстокого поводження

70

14,0

20%

17

24%

39,0

56%

1.3. Право на свободу та особисту недоторканість

69

28,0

41%

4

6%

37,0

54%

1.4. Право на справедливий суд

81

18,5

23%

19

23%

43,5

54%

1.5. Право на відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями та бездіяльністю органів влади, їх посадовими і службовими особами

2

 0

0%

0

0%

2

100%

1.6. Право на приватність. Право на повагу до честі та гідності

38

13,0

34%

13

34%

12,0

32%

1.7. Право на свободу совісті й віросповідання

36

23,0

64%

9

25%

4,0

11%

1.8. Право на доступ до інформації

84

26,0

31%

17

20%

41,0

49%

1.9. Право на свободу вираження поглядів

15

6,0

40%

4

27%

5,0

33%

1.10. Право на свободу мирних зібрань

47

19,5

41%

7

15%

20,5

44%

1.11. Право на свободу об’єднань

19

5,0

26%

3

16%

11,0

58%

1.12. Право на захист від дискримінації

14

14

100%

0

0%

0,0

0%

1.13. Право на свободу пересування та вільний вибір місця проживання. Право на громадянство

19

9,0

47%

0

0%

10,0

53%

1.14. Право на участь в управлінні державними справами, на участь у виборах

18

0,0

0%

9

50%

9,0

50%

1.15. Право на звернення до органів влади

34

9,5

28%

14

41%

10,5

31%

1.16. Право на власність

16

5,0

31%

3

19%

8,0

50%

2. ЕКОНОМІЧНІ, СОЦІАЛЬНІ Й КУЛЬТУРНІ ПРАВА

73

38,0

52%

2

3%

33,0

45%

2.1. Право на достатній життєвий рівень

10

5,0

50%

0

0%

5,0

50%

2.2. Право на охорону здоров’я

11

3,5

32%

2

18%

5,5

50%

2.3. Право на соціальне забезпечення

4

3,0

75%

0

0%

1,0

25%

2.4. Право на працю

18

12,0

67%

0

0%

6,0

33%

2.5. Право на підприємницьку діяльність

21

9,5

45%

0

0%

11,5

55%

2.6. Право на освіту

9

5,0

56%

0

0%

4,0

44%

3. ПРАВА ВІЙСЬКОВИХ ТА ОСІБ, ОБМЕЖЕНИХ У ДІЄЗДАТНОСТІ Й СВОБОДІ ПЕРЕСУВАННЯ

2

0,0

0%

1

50%

1,0

50%

4. ПРАВА ГРУП

16

8,0

50%

2

13%

6,0

38%

4.1. Права дітей

0

 

 

 

 

4.2. Права жінок

10

4,0

40%

2

20%

4,0

40%

4.3. Права іноземців і біженців

4

4,0

100%

0

0%

0

0%

4.4. Права наркоманів, ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД і туберкульоз

0

0,0

 

0

 

0,0

4.5. Права національних і мовних меншин

2

0,0

0%

0

0%

2,0

100%

4.6. Права культурних меншин

0

0,0

 

0

 

0,0

5. ЕКОЛОГІЧНІ ПРАВА

37

16,0

43%

13

35%

8,0

22%

 

729

257,0

35%

154

21%

316,0

43%

 

Аналіз діяльності громадських приймалень правозахисних організацій та політичних партій

З метою збору даних правозахисної діяльності об’єднань громадян були направлені звернення до 11 громадських організацій, 7 приймалень обласних осередків політичних партій та 4-х приймалень народних депутатів. Було отримано інформацію тільки від двох громадських організацій, одного осередку політичної партії та приймальні одного народного депутата. Від інших адресатів жодної письмової відповіді, що демонструє нерозвиненість ведення фіксування документообігу та регулярної роботи в громадських приймальнях.

Також було проаналізовано діяльність Громадської приймальні ХОО КВУ. Так, за другу половину 2005 року до приймальні звернулось близько 100 громадян, груп громадян та юридичних осіб, яким було надано консультації, складено необхідні юридичні документи (заяви, скарги, запити), а також було надано допомогу у судових процесах шляхом як складання позовів, заперечень на позови, заяв, клопотань, скарг, апеляцій, касацій, тощо, так і безпосереднього представництва інтересів заявників у судах.

Особливо актуальними проблемними питаннями були якість житлово-комунального обслуговування, право на соціальний захист (частіш за все з пенсійних питань), права власності та сімейні права.

Однак найбільшою "больовою точкою" для заявників було забезпечення їхнього права на справедливе судочинство, порушення якого проявляється у відсутності доступу до передбаченої Конституцією безкоштовної правової допомоги, невирішенні судових справ протягом розумного строку та у прийнятті судами явно незаконних рішень.

1. Дотримання фундаментальних прав та свобод

Право на життя

Загальний огляд застосування права

Право на життя є основоположним правом людини та правом, що забезпечує основні демократичні цінності. Воно гарантується Загальною декларацією прав людини (стаття 3): “Кожна людини має право на життя, на свободу і на особисту недоторканність”. Стаття 6 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права визнає право кожного на життя, додаючи, що це право “має бути захищене законом”, а також, що “ніхто не може бути позбавлений життя свавільно”.

Право на життя осіб віком до 18 років та обов’язок держави гарантувати це право визнається статтею 6 Конвенції ООН про права дитини .

Конституція України також зазначає, що “Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю” (стаття 3) та “Кожна особа має невід’ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя ” (стаття 27).

Європейський суд з прав людини, рішення якого є обов’язковими при тлумаченні Конвенції, визначає негативні та позитивні обов’язки держави при дотриманні права на життя.

Негативні обов’язки

Протягом тривалого часу поширеним було тлумачення статті 2 про право на життя , згідно з яким, окрім дозволу на застосування смертної кари, визначаються обставини, за яких представники держави мають або не мають права на легітимне вбивство. Тобто, за певних обставин представники держави, наприклад міліція, мають право застосовувати силу, що може призвести до смерті при забезпеченні правопорядку .

Питання правомірності застосування сили стосується забезпечення правопорядку. Застосування надмірної сили чи невиправдане застосування вогнепальної зброї становлять грубе порушення права на життя.

Проте можуть існувати ситуації, коли застосування сили може бути виправданим, оскільки було “виключно необхідним”. Ці ситуації стосуються самооборони або захисту інших осіб від незаконного насильства; арешту або запобігання втечі особи під час затримання на законних підставах; правомірного придушення заворушення або повстання.

Позитивні обов’язки

Європейський суд також неодноразово наголошував, що стаття 2 у певних випадках визначає позитивні зобов’язання органів державної влади вживати превентивні заходи для захисту особи, життю якої загрожує небезпека з боку іншої особи. Позитивні зобов’язання у цьому контексті виникають у зв’язку з неефективністю розслідування скарг заявників або їхніх родичів правоохоронними органами, під час розгляду скарг на неефективну діяльність системи охорони здоров’я, під час розгляду скарг на забруднення довкілля .

Не проведення ретроспективного розслідування насильницького позбавлення життя становитиме порушення статті 2 Конвенції. Відсутність ефективного розслідування також може становити порушення статті 2.

 

Загальна ситуація в області

Один із засобів отримання інформації при підготовці Регіональної доповіді про стан дотримання прав людини у Херсонській області було подання інформаційних запитів до правоохоронних органів та органів влади. Представники моніторингової групи запитували інформацію про кількість осіб, що загинули внаслідок травм на виробництві, від побутового травматизму, кількість вбивств (навмисних, по необережності тощо), кількість самогубств, про статистику дитячої смертності, смертності внаслідок туберкульозу та ВІЛ/СНІДу, відповідність смертності та народжуваності, а також інформацію про кількість невиправданого застосування правоохоронними органами вогнепальної зброї та іншу інформацію, яка є відкритою для використання.

Інформацію ми просили надати за період з 2003 по 2005 рр. Для того, щоб спростити підготовку відповідей на наші інформаційні запити та їх обробку, листи направлялися частинами, протягом півроку. Спочатку ми запитували інформацію про 2003 та 2004 рр, потім за перше півріччя 2005 р. та за весь 2005 р.

На жаль, отримання інформації, яка гарантована національним законодавством, стало справжньою проблемою для моніторингової групи. Запити або були проігноровані, або ми отримали негативні відповіді. Загалом нам відмовили різні органи влади та установи надати відповіді на 34,5 з 39 (!!) запитань, які стосувалися інформації про дотримання права на життя в Херсонській області. Ми не змогли отримати відповіді на 89% запитань, що є другим показником по закритості інформації про стан реалізації прав та свобод людини.

Найбільш закритою у цьому плані виявилася обласна прокуратура, яка чомусь взагалі вирішила, цитуємо один з листів, отриманих нами: "Враховуючи, що нам невідомо про те, яким чином використовуються надані Вам дані, питання, які Ви ставите, неконкретизовані та дублюються у різних зверненнях, прокуратура області вважає недоцільним надавати Вам інформацію про свою діяльність" (з відповіді старшого помічника обласного прокурора з питань статистики О.Чайникова). Хоча при цьому необхідно відзначити роботу прес-служби обласної прокуратури, яка вчасно надає загальні звіти обласного прокурора про свою діяльність засобам масової інформації, а також інформує про поточні події в діяльності обласної прокуратури.

Найбільш відкритими у наданні інформації виявився Херсонський міський відділ УМВС України в Херсонській області та Херсонське територіальне управління держнагляду за охороною праці.

Надаємо інформацію, яка була отримана з публічних звітів та відповідей на інформаційні запити, й яка дає уявлення про стан дотримання позитивних обов’язків держави на збереження права людини на життя.

З початку 1990-х років на Херсонщині склалася негативна тенденція – населення області постійно зменшується. Так, за інформацією Головного управління статистики в Херсонській області, природне зменшення населення (співвідношення народжених та померлих) в області склало у 2002 р. - 8504 осіб, у 2003 р. – 7767 осіб, У 2004 р. – 7381 особи (див. діаграму). Найбільші показники природного зменшення населення були у 2004 р. у Верхньорогачицькому, Каланчацькому, Високопільському, Нижньосірогозькому, Великолепетиському, Новотроїцькому, Бериславському, Іванівському районах Херсонської області.

Головними причинами смерті для херсонців у 2004 р. були хвороби серця, рак та зовнішні дії (нещасні випадки та вбивства). Від хвороб, пов’язаних з системою кровообігу, померло 56,4% мешканців області, від раку – 13,2%, 11,2% - від нещасних випадків та інших зовнішніх дій.

У 2004 р. померло від нещасних випадків, самогубств та інших зовнішніх дій усього 1989 з 17744 осіб. Від нещасних випадків, що пов’язані з транспортом загинуло 218 людей, отруїлося алкоголем 277 людей, покінчили із життям самогубством 383 людини, випадково втонули – 128, були вбито навмисно у побуті та по необережності 177 осіб.

 

За відомостями прокуратури у 2004 р. було скоєно 139 вбивств (відомості із звіту Херсонського обласного прокурора). Станом на початок 2005 р. знаходилося у впровадженні в органах внутрішніх 34 справи з навмисних вбивств, 8 справ по вбивствам у побуті, 2 справи по вбивству по необачності. Протягом першого півріччя було повідомлено ще про 50 навмисних вбивств та 2 вбивства по необачності. Загалом, за 2005 р. було скоєно 88 навмисних вбивств, з яких за офіційними відомостями розкрито 81 вбивство та 6 вбивств минулих років. Загалом, за відомостями УМВС в Херсонській області, за перше півріччя 2005 р. було передано до суду 71 справа по вбивствам, з яких винесено звинувачувальний вирок по 27 справам, по іншим справам судові засідання станом на вересень 2005 р. тривали.

За інформацією Херсонського територіального управління державного нагляду за охороною праці, внаслідок нещасних випадків під час виконання трудової діяльності загинуло у 2004 р. 46 громадян, у 2005 р. - 44 громадянина. Після спеціальних розслідувань, Управління встановило, що смерті 19 громадян у 2004 р. та 15 громадян у 2005 р. безпосередньо пов’язані з виробництвом. 18,3% випадків пов’язані з вживанням на роботі алкоголю.

Головними причинами смертельного травмування є порушення трудової дисципліни, невиконання інструкцій по охороні праці, незадовільний технічний стан транспортних засобів та приладів, неякісна розробка проектної документації. Найбільше випадків смертей під час виробництва було в 2004 – 2005 рр. в агропромисловому комплексі, на підприємствах та установах соціально-культурної сфери та на будівництві.

З метою дотримання законодавчих актів по охороні праці Херсонське територіальне управління державного нагляду за охороною праці провело у 2005 р. 4677 перевірок, виявило 65708 порушень нормативних актів, призупинила роботу 6706 об’єктів, які загрожували життю та здоров’ю працюючих. Було притягнуто до адміністративної відповідальності 1625 працівників, з яких 501 керівник підприємства.

Огляд повідомлень про порушення

Моніторинговою групою зафіксовано під час проведення моніторингу регіональних ЗМІ 174 випадки порушень фундаментального права на життя, що складає 23,3% від усіх зафіксованих порушень прав та свобод людини.

Це друге за чисельністю зафіксованих порушень право людини на Херсонщині. Порушення прав людини на життя в нашій області поступається лише тільки порушенням права на власність.

Серед найбільш поширених порушників цього фундаментального права залишаються самі громадяни, тобто, життю людей найбільше загрожують інші люди. 76,4% приватних осіб стали винуватцями у позбавленні життя наших громадян, за відомостями моніторингу.

 

Про жахливу трагедію, що трапилась у с.Квітковому Іванівського району, розповідалось у "Булаві" (№28 від 14.07.05). Подружжя Степанових, що мало п’ятеро дітей, ніде не працювали, і родина практично не мала, за що жити. До того ж виявилося, що дружина вагітна, що аж ніяк не відповідало “сімейному бюджету”. Голова сімейства прийняв пологи і, скориставшись непритомністю дружини, задушив новонароджену дочку, після чого просто викинув тіло у відхоже місце надворі. Судовою експертизою було встановлено, що підсудний не мав жодних психічних захворювань і злочин скоїв у стані повної свідомості.

Газета "ВІК" розповідає про трагічну подію, що сталася у Новій Кахвоці. Дві дівчинки, спускались по сходах, взявшись за поручні – і отримали сильний удар електричним струмом. Обидві були доставлені до лікарні, де отримали першу допомогу. Але, не дивлячись на зусилля медиків, через 15 хвилин старша дівчинка померла. За попередніми даними, хтось з мешканців цього будинку, не бажаючи платити за електроенергію, намагався вирішити проблему “відмотуванням” лічильника шляхом його заземлення на металеві конструкції під’їзду. (Вік №31 від 4.08.05)

16-літній Стас повертався додому з дискотеки. У центрі міста Херсону, він не помітив люк і впав у нього. При падінні відбулося розможіння печінки. Це – смертельна травма. Наступного дня хлопчик помер. Тільки за період з 15 до 29 вересня чотири рази викликали швидку допомогу за подібними випадками. (СВ Гривна, №40 від 30.09.05)

Про факт цинічного вбивства розповідає газета "Гривна" (№50 від 08.12.05). На стихійних зборах мешканцями одного із будинків м.Цюруписька було звинувачено хазяїна однієї із квартир в тому, що він "відмотує" електролічильник, приєднавши електродріт до системи центрального опалення. З причини цього до радіаторів неможливо доторкнутися – б’є струмом. Звинувачений виправдовуватися не став, але через 3 дні прийшов до квартири 16-річної сусідки, яка активніше всіх виступала на зборах, та у помсту вдарив дівчину молотком по голові і полоснув ножем. Поранену госпіталізовано, а проти зловмисника порушено кримінальну справу.

З настанням зимових холодів в пресі з’являються публікації про замерзання осіб без постійного місця проживання. Як повідомляє "Гривна-СВ" (№45 від 04.11.05), перші звернення до лікарень з’явились ще на початку жовтня, а вже наприкінці місяця зафіксовано два смертельних випадки.

Напередодні 1-го вересня у Шуменському м-ні м.Херсона по вул.Лавреньова у внутрішньому дворі на 12-літнього хлопчика обрушилась залізобетонна споруда. Дитині знесло ступню ноги, і тепер він – інвалід. Крім того, медики знайшли у нього перелом передпліччя. З реанімації хлопчика перевели в травматологію, загрози його життю немає. Жильці будинку вважають, що винні комунальні служби, що обслуговують будинок. Вже 20 років ця дитяча площадка знаходиться в нереставрованому стані. Проблема в тому, що дитячі майданчики не знаходяться в сфері діяльності ЖЕКів. За майданчики і нещасні випадки на їх території жодне управління відповідальності не бере (Взгляд, №35, 1.09.2005)

Висновки та рекомендації

Право на життя є головним фундаментальним правом людини, обов’язок якого – охороняти - покладається на державні органи. Україна взяла на себе зобов’язання та гарантувала громадянам право на життя, проголосивши життя головною соціальною цінністю у державі.

Тому дотримання цього права та регулярна звітність органів влади про стан його дотримання є одним із зобов’язань органів влади.

Ми вважаємо, що на сьогодні склалася негативна практика надавати громадськості явно недостатні відомості про заходи збереження та дотримання в області права на життя наших громадян. На сьогодні інформація про стан дотримання права на життя фактично є однією з державних таємниць. На запити ми отримували негативні відповіді, а звіти посадових осіб зазвичай ховають справжню картину із дотриманням права за відносні показники, де порівнюються ситуація із відповідними періодами минулого року, а не надаються абсолютні цифри за більш довгий період.

Органи влади повинні запровадити практику розгорнутого звітування про стан дотримання права на життя, оприлюднювати звіти щодо розслідування злочинів проти життя, регулярно надавати детальну інформацію з різних установ, що опікуються дотриманням права на життя.

Одним з головних напрямів повинно стати оприлюднення головних загроз життю наших громадян, заходів, які дозволяють зменшити загрози життю та рекомендації щодо покращення стану із дотриманням права на життя.

Право на захист від катувань і жорстокого поводження

Загальний огляд застосування права та огляд загальноукраїнських проблем у 2004 році

Кримінальна відповідальність за катування та жорстоке поводження

До набрання чинності 1 вересня 2001 року нового Кримінального кодексу в Україні не існувало такого складу злочину, як “катування”. Дії, яки підпадали під визначення статті 1 Конвенції ООН проти катувань, у відповідних випадках могли скласти кримінальне “перевищення влади або службових повноважень” чи “примушування давати показання”. Навіть у найбільш тяжких випадках катувань, ознаки катувань поглиналися обтяжуючою ознакою складу “перевищення влади або службових повноважень” у частині 2 статті 365 (статті 165 “колишнього” КК), а саме: “насильство, застосування зброї або болісні чи такі, що принижують людську гідність потерпілого, дії”.

Новим Кримінальним кодексом кримінальна відповідальність за катування була передбачена статтею 127, яка визначала склад злочину наступним чином: “Катування, тобто умисне заподіяння сильного фізичного болю або фізичного чи морального страждання шляхом нанесення побоїв, мучення або інших насильницьких дій з метою спонукати потерпілого або іншу особу вчинити дії, що суперечать їх волі ...”

Цей крок вочевидь було здійснено на виконання зобов’язань України за Конвенцією ООН проти катувань, хоча формулювання цієї статті не зовсім відповідало завданням, яке ставить на меті Конвенція. Розпливчаті формулювання дозволяли приховувати дійсну поширеність катувань і перешкоджати ефективному контролю за виконанням зобов’язань за Конвенцією ООН проти катувань щодо суворості покарання і застосування амністії. Це також заважало ефективному застосуванню положень кримінального законодавства до співучасників осіб, що застосовують катування. Низка дій, що кваліфікуються Конвенцією ООН проти катувань як катування чи жорстоке поводження, могли підпасти під дію статті 373 КК України “примушування давати показання”.

Засудження державних агентів, що застосували катування, залишалася рідким явищем. Покарання, що призначаються судами у випадку засудження, також не відповідають важкості злочину . Засуджені агенти держави часто одержують умовне покарання.

Провести детальний аналіз судової практики щодо засудження осіб, що застосували катування, неможливо через те, що діяння, що містять ознаки “катувань” у значенні Конвенції проти катувань не виділяються в судовій статистиці.

Законом України від 12 січня 2005 року № 2322-IV були внесені зміни до статті 127 Кримінального кодексу. Було змінено склад злочину, передбаченого частиною 1 цієї статті, наступним чином :

“Катування, тобто умисне заподіяння сильного фізичного болю або фізичного чи морального страждання шляхом нанесення побоїв, мучення або інших насильницьких дій з метою спонукати потерпілого або іншу особу вчинити дії, що суперечать їх волі, у тому числі отримати від нього або іншої особи інформацію, свідчення або визнання, покарати його за дії , які він скоїв або в скоєні яких підозрюється, або залякування його або інших осіб...”. Стаття була доповнена також частиною 3, яка визначає в якості спеціального суб’єкта “працівника правоохоронного органу”, та частиною 4, що в якості обтяжуючої обставини (кваліфікуючої ознаки) передбачає завдання смерті внаслідок застосування катувань. Частина 3 передбачає покарання від 10 до 15 років позбавлення волі, частина 4 – від 12 до 15 років позбавлення волі або довічне ув’язнення.

Ці зміни становлять значний крок у імплементації положень Конвенції ООН проти катувань. Виокремлення катувань , застосованих працівниками правоохоронних органів у окрему частину статті 127, дає надію на отримання в подальшому статистичних даних щодо застосування цього положення.

Розслідування катувань

Поки не буде створений механізм ефективного розслідування заяв про катування, проблема запобігання катувань не буде вирішена. У правовій системі України неефективне розслідування заяв про застосування катувань працівниками правоохоронних органів залишається проблемою.

Це створює відчуття безкарності в правоохоронців, які вдаються до катувань, та значно сприяє тому, що катування та жорстоке поводження сприймаються багатьма з них не як злочин, а як рутинний елемент практики боротьби зі злочинністю, без якого неможливо проводити розслідування.

Порушення розслідування щодо фактів катувань та жорстокого поводження

Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини має існувати правовий обов’язок провести розслідування, якщо орган прокуратури одержує з якого-небудь джерела гідну довіри інформацію про можливе погане поводження з затриманою особою.

В Україні єдиним засобом порушити кримінальне переслідування проти посадових осіб міліції, що застосували катування, є звернення до прокуратури, що має виняткову компетенцію в розслідуванні даного злочину (стаття 112 КПК України).

Хоча відповідно до статті 97 КПК “Прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов’язані приймати заяви і повідомлення про вчинені або підготовлювані злочини, у тому числі і в справах, які не підлягають їх віданню”, органи прокуратури мають значну свободу розсуду під час вирішення питання про порушення розслідування. Цей широкий розсуд хоч і не визнається прямо законодавством і доктриною, але, тим не менш, існує в силу необмеженої свободи оцінки того, чи існують достатні підстави для порушення кримінальної справи. Органи прокуратури досить вміло використовують положення статті 94 КПК, яке передбачає, що “справа може бути порушена тільки в тих випадках, коли є достатні дані, які вказують на наявність ознак злочину”. Перевірка, що проводиться прокуратурою за заявою про застосування катувань, носить, як правило, вкрай поверхневий характер. Найчастіше вона зводиться до опитування працівників правоохоронних органів, зазначених у заяві. Опитування це закінчується складанням “пояснень”, у яких працівник правоохоронного органу в стереотипних виразах заперечує саму можливість застосування ним катувань.

У більшості випадків ці пояснення складають основу для постанови про відмову в порушенні кримінальної справи у вигляді того, що немає “достатніх даних, що вказують на наявність ознак злочину”. Через те, що в більшості випадків ніяких заходів для одержання “достатніх даних” прокуратурою не вживається, численні постанови про відмову в порушенні кримінальної справи виявляють загальне переконання працівників прокуратури в тому , що саме потерпілий від катувань повинен надати ці достатні дані.

Й це залишається на сьогодні значною проблемою.

Загальна ситуація в області

Для вивчення ситуації щодо дотримання права на захист від катувань та жорстокого поводження моніторингова група Херсонської обласної організації КВУ надіслала до органів прокуратури, внутрішніх справ та до установ охорони здоров’я інформаційні запити, в яких ми намагалися дізнатися про кількість викликів швидких до закритих закладів, кількість осіб, доставлених із закритих закладів до лікарень, кількість осіб, що звернулися до медичних закладів з ушкодженнями, які вони пояснюють діями правоохоронців, кількість скарг на насильницькі дії працівників правоохоронних органів під час перебування підозрюваного під вартою, кількість працівників міліції, покараних у дисциплінарному порядку за насильницькі дії щодо затриманих осіб, кількість кримінальних справ, порушених за частинами 3 та 4 ст. 127 УК України тощо.

З 70-ти запитань ми отримали відповіді усього на... 14. На 24% запитань нам відмовилися надати інформацію із питань таємниці, а 56% запитань просто „не помітили”. Нажаль, й в інформуванні про дотримання цього права людини найбільшу „активність” проявила прокуратура області. Замість відповідей, які гарантовані нам Конституцією та національним законодавством, представники нашої моніторингової групи стали учасниками гри по відпискам. Ми подавали запити, нам або відповідали, або ні, при цьому повідомляючи, що відповіді нам надійшли, ми скаржилися, скарги приходили до виконавців, які нам знову відмовляли у праві отримати необхідну інформацію. Про „недоцільність” (з їхньої точки зору) надавати нам інформацію про стан дотримання прав людини в області ми вже писали вище. Ось ще кілька перлів з листування з органами прокуратури: „інформація, яку Ви просите надати, є службовою і призначена виключно для службового користування" або "заборонено втручання засобів масової інформації у діяльність прокуратури".

У спробі віднайти необхідну інформацію, ми звернулися до публічних звітів обласної прокуратури (факти публічного звітування Херсонської міської прокуратури нам невідомі). Але необхідної інформації щодо захисту громадян від катувань та жорстокого поводження ми не знайшли й там.

Інформація, яка є необхідною для опису ситуації з дотриманням наших прав на захист від жорстокого поводження та катувань, частково була отримана з листів від органів внутрішніх справ та установ охорони здоров’я.

Як повідомило Управління МВС в Херсонській області, за перше півріччя 2005 р. до ізоляторів тимчасового тримання (ІТТ) міськрайвідділів Херсонської області здійснено 1086 викликів "швидкої медичної допомоги" для надання необхідної допомоги утримуваним особам, за наслідками яких 173 особи доставлено до лікувальних закладів.

За вказаний період до органів та підрозділів внутрішніх справ надійшло 7 скарг щодо жорстокого поводження з боку працівників міліції відносно осіб, які утримуються в ІТТ. В ході проведення службових перевірок, як повідомили нам офіційні органи, факти, викладені у скаргах, свого підтвердження не знайшли, працівники міліції до дисциплінарної відповідальності не притягувались та з ОВС не звільнялись (офіційний лист начальника УМВС в Херсонській області № 20/3/11-1128 від 26.09.2005). За офіційною інформацією від 6 лютого 2006 р. (№11-16-90) Управління охорони здоров’я Херсонської облдержадміністрації, повідомило, що протягом 2005 р. на станцію швидкої медичної допомоги звернулося 8 осіб з ушкодженнями, які вони пояснюють діями працівників міліції. Було зафіксовано 4 випадки смерті в установах МВС.

На підставі масових відмов у наданні інформації та ігноруванні наших запитів, ми мусимо констатувати про небажання правоохоронних органів інформувати громадськість про випадки катувань та жорстокого поводження правоохоронців.

Огляд порушень в області

Моніторинговою групою Херсонського КВУ зафіксовано під час проведення моніторингу регіональних ЗМІ 34 повідомлення про випадки жорстокого поводження та фактів катувань, що складає 4,6% від всіх повідомлень про порушень прав та свобод людини за минулий рік.

Структура тих, хто порушував права людини на захист від катувань та жорстокого поводження, виглядає таким чином: 51,4% порушників - приватні особи, 34,3% - представники правоохоронних органів, 14,3% - представники інших органів влади, установ тощо.

Надаємо огляд характерних повідомлень про порушення, зафіксованих моніторинговою групою

В Херсонській області Цюрупинською районною прокуратурою порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст.365 КК України (перевищення влади або службових повноважень), відносно двох міліціонерів підрозділу Державної служби охорони, які звинувачуються в тому, що у червні ц.р. в приміщенні приватного кафе заподіяли тілесні ушкодження 23-річному місцевому жителю

Надруковано в „Політичній Херсонщині” 26 Вересня 2005 Джерело: Департамент зв’язків із громадськістю МВС України

13 серпня під час футбольного матчу між київським “Динамо” і херсонським “Кристалом” хтось із вболівальників кинув в сторону поля запалений фальшфейер, що заборонено на українських стадіонах. Очевидці розповідають про те, як оперативно спрацювала міліція після цього випадку. Міліціонери методом “тику”, вибрали для себе чотирьох хлопців, які їм не сподобались і грубо виштовхали їх із сектору. Співробітників міліції не зупинило навіть те, що десятки людей доводили їм, що ці молоді люди ні при чому. Грубо заламавши їм руки, міліціонери протримали хлопців у зігнутому стані близько двадцяти хвилин. Одному з них, як виявилося потім, зламано руку. Тільки після вимоги прибулих у відділок батьків, для потерпілого викликали швидку допомогу. (Булава, №33, 18.08.05)

Літом 2005 р. співробітниками органів внутрішніх справ з метою отримання зізнання у викраденні автомобіля 17-річному новокаховчанину Віталію Пархоменко (фамілія змінена) були безпідставно завдані тілесні ушкодження, внаслідок яких останній наступного дня потрапив до лікарні із діагнозом "струс головного мозку". Згодом до лікарні завітали міліціонери, і потерпілий підписав всі документи про зізнання у крадіжці. Скарги батька потерпілого до органів УМВС, УБОЗ, прокуратури та Президента України не дали позитивного результату, при цьому міліціонери стверджують, що Віталій сам повідомив їм про те, що побої йому наніс батько. ("Ділові новини" №40 від 06.10.05)

Снова о пытках в милиции

Из Белозерского райотдела милиции Херсонщины в райцентровскую больницу привезли пациента с признаками побоев. Он был в крайне тяжелом состоянии, но, умирая, успел бросить медикам фразу о том, что стражи порядка его били. Как заявил главный врач больницы Юрий Тетеря, при оформлении документов причиной смерти было названо убийство, а все материалы переданы в прокуратуру. Там возбудили уголовное дело. По версии обвинения, 48-летнего безработного задержал участковый — по подозрению в краже из кафе. Мужчина не хотел сознаваться, и служивый “выбивал” у него признание. Удары сыпались преимущественно по ногам. Эти пытки привели к закупорке вен и отказу внутренних органов, отчего потерпевший скончался через сутки после помещения в изолятор временного содержания.

Участковый арестован, но свою вину отрицает категорически, утверждая, что погибшего действительно задержал он, но избили его раньше, и милиционер тут ни при чем. Его показания проверяются. … Настораживает то, что подобные случаи перестали быть редкостью. Не далее как в прошлом году в Херсоне молодой оперативник, только что окончивший юридический институт, у ночного клуба избил подростка. А до того Суворовский райсуд областного центра признал виновными в применении пыток двух оперативников уголовного розыска. Те “выдавливали” признание в причастности к группировке автоугонщиков у официанта местного бара, да так усердно, что едва его не искалечили.

("Киевские ведомости", №200, 26.09.05)

Ця історія мала початок ще у 2002 році. Ольга Іванівна навістила свого сина, який знаходився на лікування в обласній психіатричній лікарні з причини загострення епілепсії. Наслідки лікування мати побачила відразу: губа розбита, око запливло, скроня розбита, вухо чорне. Зі слів Діми, ніччю його жорстоко побив санітар. З певними труднощами мати добилась проведення експертизи побоїв. Проте експерт погодився з офіційною версією персоналу лікарні: пацієнт поводив себе нервово, почав проявляти ознаки епілепсії та накидатись на хворих, тож йому було зроблено укол, підчас якого він випадково вдарився о кут ліжка. Після так званої "експертизи" мати показали сина іншим лікарям, які виявили перелом костей носу. Суворовською райпрокуратурою м.Херсона було відмовлено в порушенні кримінальної справи.

Турбуючись за здоров’я й безпеку сина Ольга Іванівна забрала його додому. Однак у грудні 2002 року Дмитра знов довелось покласти до лікарні. І знов подібні проблеми й синці. Знов експертиза, яка нічого не виявила.

Мати подала до Дніпровської райпрокуратури заяву про фальсифікацію висновку експерта. Але відповіді не дочекалась донині. Тоді Ольга прийшла на прийом до заступника обласного прокурора А.Д. Кузьменко. Проте облпрокуратура замість розгляду питання якості експертизи скасувала відмовну постанову та направляє заяву на додаткову перевірку. Лише через кілька місяців було отримано повідомлення про чергову відмову.

У 2003 році Дмитра довелось знов лікувати. І знов він отримав "випадкові" забиття. Мати знову скаржиться до Суворовської райпрокуратури, знов проводиться експертиза. І знову – відмовна постанова.

Але мати не здавалась. І писала "нагору".

15 травня 2004 року з Мінохоронздоров’я прибула спеціальна комісія, яка провела обстеження сина, не зафіксувавши пояснень матері. Після від’їзду поважних осіб, зі слів Дмитра, його знов побили.

З невідомих для родичів причин хлопця тричі привозили до палати інтенсивної терапії неврологічного відділення лікарні ім.Тропіних.

У 2005-му Дмитру стало зовсім зле, чи не щодня доводилось викликати "швидку". Мати знов намагалась отримати інформацію про результати аналізів та обстежень, проведених сину у обласній психіатричній лікарні, але безрезультатно. А на скаргу до облуправління заступник начальника Брагар М.С. (нині – начальник управління) підтвердив законність відмови, визнаючи відсутність у матері прав на отримання "конфіденційної інформації" про її рідного сина. А стан Дмитра все ускладнювався.

14 березня "швидка" знов доставила його у лікарню ім.Тропіних. І знов його не бажали приймати, проте вступився лікар "швидкої", а Ольга Іванівна пригрозила завідуючій приймальним відділенням Савельєвій Т.М. викликом журналістів. Чотири дні Дмитро перебував в палаті інтенсивної терапії, а на п’ятий його перевели до реанімації…

18 березня відмовили легені, Діму під’єднали до апарату штучного дихання. Отримати доступ до історії хвороби сина матері вдалось лише за допомогою прокуратури.

Коли вищевикладений матеріал готовився до друку стало відомо, що у хлопця права нирка воспалена, а ліва – відсутня…

„Політична Херсонщина” 10 квiтня 2005, передрук з газети „Вгору”, автор Олександр Тарасов

 

Висновки та рекомендації

Інформація про стан дотримання права на захист від жорстокого поводження та катувань є фактично закритою для громадян. Прокуратура та органи внутрішніх справ уникають публічного обговорення фактів жорстокого поводження та катувань. Тому, вкрай важливою повинна стати принципова позиція посадових осіб правоохоронних органів, які повинні запровадити в своїх публічних звітах інформацію про факти розслідувань всіх повідомлень жорстокого поводження та катувань наших громадян.

Необхідно запровадити механізми ефективного громадського контролю за розслідуванням катувань та поганого поводження, які сталися в правоохоронних органах та інших закритих установах .

Право на свободу та особисту недоторканність

Загальний огляд застосування права та огляд загальноукраїнських проблем минулого року

Україна є учасницею багатьох міжнародних договорів, які передбачають стандарти захисту права на свободу та особисту недоторканність, зокрема Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та Конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 року (далі – Конвенція з прав людини).

В Україні на виконання зобов’язань за міжнародними договорами були здійснені певні кроки. Зокрема законами від 21 червня 2001 року і 12 липня 2001 року були внесені зміни до Кримінально-процесуального кодексу України. Було передбачене обов’язкове доставлення до судді при первісному позбавленні свободи. Внаслідок цього у законодавстві з’явилась одна з істотних гарантій процедури – особиста участь затриманого в судовому розгляді, оскільки раніше доставлення затриманого до прокурора залежало від необмеженого розсуду останнього, крім випадку, коли затриманий був неповнолітнім. У законодавстві були створені певні засади судової процедури для вирішення питання щодо взяття під варту чи звільнення (статті 165-2, 165-3 КПК ).

Із Кримінально-процесуального кодексу була виключена норма, що дозволяла тримати обвинуваченого під вартою, ґрунтуючись винятково на тяжкості злочину, у якому звинувачують особу. Законом було передбачене обмеження розсуду судді в питанні про застосування взяття під варту: суддя мав звільнити особу, обвинувачувану у вчиненні злочину, який загрожує покаранням менш суворим, ніж 3 роки позбавлення волі .

Однак, реформа у галузі затримання, взяття під варту і продовження тримання під вартою виявилася не настільки ефективною, як очікувалося, і не досягла мети, заради якої вона здійснювалася: зменшити кількість підозрюваних (обвинувачуваних), що тримаються під вартою .

Найбільш слабкі місця щодо можливих порушень є:

1. Затримання без рішень суду у зв’язку з кримінальним процесом

2. Судова процедура взяття під варту

Правозахисники фіксують проблеми, що виникають під час доставлення затриманого до суду, продовження судом тримання під вартою в міліції, адміністративного затримання, під час затримання бродяг та безпритульних, а також при звільненні з-під варти та при розгляді оскаржень тримання під вартою.

Загальна ситуація в області

Моніторингова група Херсонського КВУ направила до органів внутрішніх справ інформаційні запити з метою дізнатися про кількість осіб, що тримаються під вартою в очікуванні вироку понад 12 місяців, кількість осіб, до яких застосовувалися запобіжні заходи, не пов’язані з позбавленням волі, кількість осіб, позбавлених свободи за вироком суду, кількість осіб, звільнених за вироком суду з-під варти, кількість звернень правоохоронних органів до судів за рішеннями щодо затримання особи тощо.

Було направлено 69 запитань, ми отримали відповіді на 28 з них. Найбільш повну інформацію ми отримали від Херсонського міського відділення УМВС в Херсонській області та частково інформацію від УМВС в Херсонській області.

Ми не змогли дізнатися про кількість справ, порушених про завідомо незаконний арешт, про кількість встановлених випадків перевищення терміну адміністративного затримання. Не вдалося нам також дізнатися про ситуацію із кількістю арештів, затримань, позбавлення волі в цілому по Херсонській області у 2005 р. Запити щодо надання цієї та іншої подібної інформації правоохоронні органи проігнорували.

Завдяки інформації, яку ми отримали, моніторингова група констатує, що протягом 2003 – 2005 рр. кількість осіб, проти яких застосовувалися у Херсоні заходи, не пов’язані із позбавленням волі, збільшилися у порівнянні з 2003 р. – у 1,4 рази, у порівнянні з 2004 р. – у майже 2 рази, що, на думку правозахисних організацій, є прогресивним кроком (у 2003 р. таких осіб було 465 громадян, у 2004 р. 332 особи, у 2005 р. – 658 осіб).

Натомість, кількість осіб, яким був обраний як тимчасовий запобіжний захід утримання під вартою, по Херсону зменшилося у порівнянні з 2003 р. у майже 1,6 рази й склала 341 особу.

Кількість звернень до судів за рішенням щодо затримання особи підрозділами ХМВ УМВС у 2005 р. становить 155 осіб, кількість відмов суддів – 11.

Звертань до суддів за рішенням щодо арешту – 292 особи, відмов – 17 осіб

Середня тривалість попереднього слідства по кримінальним справам в підрозділах ХМВ УМВС складає 1,5 – 2 місяці.

Огляд повідомлень про порушення

Моніторингова група виявила 2 повідомлення в пресі про факти порушень свободи та особистої недоторканості, що складає 0,3% від загальної кількості повідомлень про порушення прав людини в області за минулий рік.

Надаємо огляд повідомлень.

Одразу три виговори отримали заступник начальника слідчого відділу Цюрупинського райУМВС, його начальник і прокурор Цюрупинського району - за поганий контроль за розслідуванням кримінальних справ, за самовільне залучення співробітників “Беркуту”, за низький рівень прокурорського нагляду. Справа тут в резонансному випадку: бійці “Беркуту” затримали священика однієї з місцевих церков. Як останнього злочинця священика закували в наручники і волокли в райвідділ міліції тільки для того, щоб зачитати звинувачення за двома статтями: ч.1ст.298 (руйнування пам’ятників) і ст.256 (самоуправство) та повідомити, що справа передається до суду. Щоправда, його через годину відпустили. Сам отець Леонід прокоментував інцидент як спробу місцевої влади на замовлення одного з бізнесменів відібрати у нього ділянку землі. Після поїздки отця Леоніда до Києва і його зустрічі з Віктором Ющенком, Святославом Піскуном і Юрієм Луценком, кримінальні справи були закриті, а священику принесли вибачення. (Газета „Вгору”, №26, 30.06.2005)

Газета "Вгору" восени цього року надрукувала серію матеріалів про ситуацію в Каховському райвідділі міліції. За твердженням газети, керівництво райвідділу, погрожуючи підлеглим звільненням, змушує їх виконувати „план” по розкриттю злочинів й фактично фальсифікувати факти правопорушень і злочинів. Цитуємо слова героїв публікацій: "Заступник начальника райвідділу щоденно вимагає „показники”. Я за "погані" показники в роботі вже отримав догану, сказали: через 10 днів ми тобі ще дамо догану, а ще через 10 днів будемо клопотати про твоє звільнення... Вимагають "зробити" наркотики, зброю... ще й розкрити вимагають пограбування минулих років... Тут так: не "зробив" ти наркотик, зброю, виходить, догана тобі – позбавлять тебе премії, всіх надбавок, які тільки можна зняти... Ні відрядних не виплачується, ні оздоровчих у відпустку... Бумага, ручки, канцелярія – все за власні гроші... бензин... Виходить, слід займатись провокаціями? .." ("Вгору" №45 від 10.11.05 і №46 від 17.11.05)

У Херсоні переслідують газети, а їх захисників кидають у слідчі ізолятори

7 грудня 2004 р. фірма “К”, проти якої було надрукована серія викривальних матеріалів щодо кримінальних на думку журналістів зв’язків у газетах “Чесне слово” та “Вік”, подала позовні заяви до суду. Так, з редакції газети “Чесне слово” позовачі вимагали 100 тис. грн. За компенсацію моральних втрат. Інтереси обох газет представляв адвокат Ярослав Ващук. Суд був призначений на 13 грудня. Далі уривки з тексту статті, що були опубліковані в газеті „Вгору”

"Беседа" с задержанием

10 декабря (пятница!) к адвокату Ярославу Ващуку в офис пришли два сотрудника милиции, пригласили в Днепровский отдел милиции "на беседу". В адвокатской практике такое случается нередко. Но в этот раз "беседы" не случилось - в райотделе на Ярослава надели наручники и закрыли в изоляторе временного содержания - "по подозрению в совершении преступления".

В понедельник 13 декабря херсонскую независимую газету "Честное слово" судья Суворовского районного суда В. П. Бойко обязал возместить моральный ущерб фирме "К" в размере 100 тыс. гривень. В тот же день тот же судья вынес решение взыскать с газеты "ВИК" 20 тыс. грн. Оба решения вынесены в отсутствие представителей от газет и адвоката. Совпадение или умысел?

Это - звенья одной цепи

Такова точка зрения коллеги Ярослава Ващука - адвоката Олега Иванюты, главного редактора "Честного слова" Эдуарда Михайлова и отца задержанного - Виктора Ващука. Об этом они рассказали 6 января на заседании медиа-клуба "Південь"…

Конечно, суд оценивал все обстоятельства в совокупности и, исходя из своего внутреннего убеждения, основываясь на законе, вынес решение, которое вправе обсуждать только вышестоящий суд. Вот только надежды на объективность Апелляционного суда, куда обратились представители газеты, у них нет - ведь в опубликованной ими статье фигурировал в числе других и Анатолий Иванищук - председатель этого самого суда.

Был бы человек, а статья найдется?

Какое же преступление вменяют правоохранители Ярославу Ващуку? Чем объясняют его задержание и водворение сначала в ИВС, а потом в СИЗО, где он до сих пор находится? Его обвиняют по делу, которое было возбуждено в 2001-м и закрыто в апреле 2004-го "из-за отсутствия состава преступления". "Воюющие" из-за акций одного предприятия стороны, в конце концов, заключили мировое соглашение. Ярослав Ващук был всего лишь адвокатом одной из конфликтующих сторон, и в процессе трехгодичного расследования этого дела его всего раз пытались допросить в качестве свидетеля! Он отказался давать показания, да его и не имели права об этом просить, поскольку закон запрещает допытывать адвокатов об обстоятельствах дел, которые они ведут. И вдруг его бывший клиент, давно живущий в Киеве, якобы написал заявление в милицию о том, что всеми его действиями руководил Ярослав Ващук. Какое это имеет значение сейчас, через 8 месяцев после подписания мирового соглашения, когда дело давно закрыто и никто за все 3 года, пока оно длилось, не нашел в нем состава преступления, и ни одна из сторон не пострадала, - понять трудно. По словам Олега Иванюты, который теперь защищает интресы Ярослава Ващука, в том старом деле нет ничего нового. Но это не помешало следователю Днепровского ОМ Василию Паламарчуку на основании одного лишь заявления бывшего клиента (неизвестно даже, клиент ли написал то самое заявление?) обвинить Ярослава Ващука в мошенничестве, совершенном в особо крупных размерах.

Есть и другие странности в этом деле. Как известно, законодательство представляет адвокатам Украины определенные гарантии деятельности. В частности, уголовное дело против адвоката может быть возбуждено только Генеральным прокурором Украины или областным и приравненным к нему прокурорами. Как считает защитник адвоката, милиция не имела права задерживать Ярослава Ващука без санкции прокурора области, а в данном случае санкцию на задержание дал прокурор Днепровской районной прокуратуры Юрий Балабанов, а это - противозаконно.

…И когда защитник Я. Ващука подал жалобу и попросил отменить решение о содержании Я. Ващука под стражей как необоснованное, Апелляционный суд отказал ему. Несмотря на то, что постоянное место работы и проживания Ярослава Ващука - г. Херсон, тут живут его родители, супруга, маленькая дочь... Куда ему бежать? И зачем? Тем не менее, под подписку его не выпустили, да и под залог тоже.

Поразительную оперативность проявили в этом деле правоохранительные органы. То давнее дело 2001 г. расследовалось 3 года, и никак следователи не могли найти, кого бы обвинить, а тут - 10 декабря облпрокуратура возбуждает дело, а спустя месяц его уже до конца дорасследовали и передали в райсуд для рассмотрения - дело будет слушаться 11 января…

…В редакции газеты "Вгору" есть все подтверждающие документы к изложенным фактам по этой истории.

Газета "Вгору", 10.01.05

Хто відповість за розправу над Ярославом Ващуком?

Генеральна прокуратура перевірить всі обставини кримінального переслідування затриманого у грудні, засудженого та звільненого у січні адвоката Ярослава Ващука. Про це повідомив матері адвоката народний депутат України, голова Комітету Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією Володимир Стретович.

Про перебіг подій, пов`язаних із кримінальним переслідуванням захисника двох незалежних газет, неодноразово повідомляли херсонська преса та телебачення. Дуже багато нісенітниці було в діях правоохоронних і судових органів, починаючи з його затримання 10 грудня в Дніпровському відділі міліції і закінчуючи обвинувальним вироком Дніпровського районного суду від 25 січня. Із всіх "нюансів" виходило, що Ярослава "просто так" позбавили свободи, що "просто так" його намагаються звинуватити у вчиненні тяжких злочинів. При цьому правоохоронці з вищою юридичною освітою (!) чомусь застосовують "не той" кримінальний закон, допускають купу порушень процессуального законодавства. Прокуратура, де теж працюють фахівці з вищою юридичною освітою (!), все це узгоджує, та ще й підтримує фактично бездоказове, юридично безглузде обвинувачення в судді! А судді, фахівці-юристи вищої ланки, визнають Ярослава винуватим!

Журналісти двічі збиралися в медіа-клубі "Південь" і запрошували начальника УМВС пана Семківа, прокурора області пана Кузьменко, голову апеляційного суду Херсонської області пана Іваніщука ті інших суддів, аби почути коментарі щодо цієї справи... Жоден з них на ці зустрічі не прийшов.

Звертаючись до Генерального прокурора України, пан Стретович після перерахування всіх цих нюансів з посиланням на конкретні норми законів, які порушили правоохоронці, підсумовує: "Зазначені факти дають всі підставі вважати, що притягнення до кримінальної відповідальності Я.Ващука і його арешт були незаконними, здійснені на замовлення провладних сил і є розправою..."Газета "Вгору", 09.02.05

Право на справедливий суд

Загальний огляд застосування права та огляд загальноукраїнських проблем минулого року

Одним із основних елементів захисту прав людини є принцип верховенства права, центральний аспект якого пов’язаний із визначальною роллю незалежних та неупереджених судів, що діють в рамках правової системи.

Саме ці принципи містяться у статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини та

основних свобод, яка передбачає право на справедливий судовий розгляд та закріплені у ст.. 8 та 55 Конституції України. Й саме порушення цих принципів в Україні становиться предметом розгляду Європейським судом. З чотирнадцяти рішень по суті, винесених проти України Європейським Судом у 2004 році, у десятьох знайдено порушення статті 6 Конвенції. Також у 2004 р. прийнято до розгляду одинадцять заяв щодо України, більшість з них також стосується права на справедливий суд та порушень при виконанні судових рішень.

Доступність до правосуддя

Показниками доступності правосуддя у будь-якій державі вважається :

– відсутність необґрунтованих перешкод для звернення до суду за захистом та одержання

своєчасного судового захисту;

– обізнаність людей про систему судів, порядок звернення до них та судову практику;

– наявність оптимальної системи судових витрат та розвинутих механізмів надання правової допомоги для найбідніших верств населення;

– виконання судових рішень .

Правозахисні організації відзначають, що в Україні розвиток суспільних відносин та ускладнення їхнього правового регулювання привели до перевантаження судової системи. Велика завантаженість зумовлює порушення розумних строків вирішення судових справ. У зв’язку з недостатністю приміщень судді часто розглядають справи у робочих кабінетах, що виключає доступ до них громадськості. Незадовільний стан матеріального і фінансового забезпечення судів загальної юрисдикції залишається однією з основних проблем судової системи України. Вона пов’язана з недостатнім забезпеченням багатьох судів, насамперед місцевих, належними приміщеннями, комп’ютерами, технічними засобами фіксації судового процесу, витратними матеріалами тощо.

Крім цього, визначаються інші проблеми. Інформація, що необхідна для звернення до суду, часто буває недоступною і незрозумілою пересічній особі. Судові витрати також є перешкодою для звернення до суду найбідніших верств населення. Звільнення малозабезпечених осіб від сплати державного мита при зверненні до суду майже не практикується. Особливо гостро це стосується забезпечення позовів у цивільних справах.

Механізми надання державою допомоги у несенні судових витрат у цивільних та адміністративних справах неефективні.

Наприклад, безоплатна правова допомога забезпечується державою тільки у кримінальних справах. При цьому вона є майже безоплатною і для адвокатів, які її надають, тому й рівень такої правової допомоги залишається низьким. Незважаючи на мізерні оплати адвокатів, виплати передбаченої допомоги фактично не проводяться, а обласні управління юстиції не використовують навіть ті суми, що виділені з державного бюджету для надання правової допомоги.

Також нагальною потребою є прийняття закону , що регулював би надання безкоштовної правової допомоги малозабезпеченим громадянам та створення мережі безкоштовних громадських приймалень.

Публічність розгляду справ

Судова процедура може вважатися справедливою тільки тоді, коли вона спрямована на забезпечення верховенства права та заснована на засадах законності, рівності учасників процесу перед законом і судом, змагальності, диспозитивності, гласності й відкритості, обов’язковості виконання судових рішень. Будь-які обмеження цих засад можливі тільки як виняток і лише у передбачених законом, обґрунтованих випадках, необхідних у демократичному суспільстві.

Правосудність судового рішення гарантується згодою з ним сторін, а також правом на оскарження та перегляд рішення у суді вищої інстанції .

Публічність і гласність вимагає від суду забезпечити сторонам право знати про час і місце судового засідання у їхній справі, право бути вислуханим у суді, а також знати про всі ухвалені рішення у їхній справі. Негласне проведення судових засідань позбавляло б сторони та інших учасників судового процесу будь-яких гарантій для доведення обґрунтованості своєї позиції .

Відкритість судового процесу надає особам, які не причетні до судової справи, право бути присутніми у судових засіданнях . Без відкритого доступу до судових засідань про довіру до суду не може бути й мови. Це вимагає від суддів як носіїв судової влади відповідальної і коректної поведінки , яка б заслуговувала на повагу .

Відкритим має бути також доступ до судової статистики і судових рішень. Доступність судових рішень з дотриманням вимог про приватність осіб та конфіденційність комерційної інформації ефективно вплине на якість судових рішень та захист сторін у суді.

Відкритість судових рішень сприятиме однаковому застосуванню законів і передбачуваності результатів вирішення аналогічних справ .

Незалежність і безсторонність суду

Незалежність судової влади та її рівноправність з іншими гілками державної влади є ознаками правової держави, в якій кожен громадянин має право на захист своїх прав і свобод повноважним , незалежним , неупередженим і об’єктивним судом .

Незалежність суду є загальновизнаним правом у міжнародному праві. При визначенні того, чи є судовий орган незалежним , Європейський суд бере до уваги наступні фактори :

- процедуру призначення його членів;

- тривалість їхньої служби в цій якості;

- існування гарантій, що перешкоджають здійсненню тиску на них, а також те, чи має даний орган зовнішні атрибути незалежності.

Законодавчі гарантії матеріального забезпечення суддів в Україні не сприяють незалежності суддів. Система оплати праці суддів, за якої заробіток судді залежить від розсуду Президента України і Кабінету Міністрів України через відсутність відповідного закону, свідчить про значну залежність суддів від глави держави й уряду.

Нажаль, в усіх регіонах країни непоодинокими є факти прояву залежності суддів. Ефективність дії правових інструментів забезпечення суддівської незалежності вкрай низька. На жаль, слід констатувати, що в останні роки з боку самих суддів не спостерігається належної активності у справі відстоювання засад власної незалежності .

Невиконання судових рішень

Невиконання судових рішень – одна з найнагальніших проблем доступу до правосуддя в

Україні. Скарги на порушення статті 6 Конвенції у зв’язку з невиконанням рішень національних судів складають найбільшу частину серед заяв до Європейського суду з прав людини проти України. Йдеться про невиконання судових рішень у цивільних справах, насамперед щодо стягнення заборгованості з заробітної плати та соціальних виплат. Існуючі механізми виконання судових рішень показали свою недостатню ефективність. У судів відсутні повноваження щодо контролю за виконанням своїх рішень.

При цьому, статистика скарг, отриманих судами на рішення, дії чи бездіяльність державних виконавців, надзвичайно низька і складає 0,7% від загальної кількості отриманих судами справ за 2004 рік . Ця дивна невідповідність викликана у першу чергу тим, що пересічна особа не знає про процедуру оскарження таких дій.

 

Загальна ситуація в області

Соціологи відзначають низький рівень довіри херсонців до судів у порівнянні з іншими інститутами влади в Україні. Так, у жовтні 2005 р. на запитання „Чи довіряєте Ви діяльності таких органів влади та державних інститутів” (Опитування проведене соціологічною лабораторією Херсонської обласної організації КВУ, науковий керівник В.К.Коробов, Термін проведення опитування – 3-7 жовтня 2005 року. Статистична похибка – не більше 3,0%. Опитано 600 виборців Херсона за квотною вибіркою. Метод опитування – анкетування за місцем проживання). 35,8% опитаних відповіли, що не довіряють, а це є найбільший показник рівня недовіри серед інших інституцій. На другому місці органи внутрішніх справ (35,5% опитаних херсонців не довіряє міліції), на третьому – прокуратура (34,4%). До речі, лише прокуратура „випередила” у найнижчій оцінці суди. Їй довіряє найменша кількість херсонців – 9,6%, судам довіряє трохи більше – 11,1%. Своїми низькими оцінками городяни визначають рівень довіри до можливості на практиці реалізувати своє право на справедливе судочинство. Подібні оцінки можна вважати закономірними із огляду на закритість для громадськості судової системи. Так, на 77% запитів моніторингова група не змогла отримати інформації. Нам або відмовили, або запитання в наших інформаційних запитах просто не помітили.

За офіційною інформацією, яку все-таки частково змогла отримала моніторингова група Херсонської обласної організації КВУ, за перше півріччя минулого року надійшло 1942 справ з апеляційними скаргами на рішення і ухвали місцевих судів. Розглянуто апеляцій 1383, із задоволенням скарг – 598. Залишок нерозглянутих – 361. Всі справи за апеляційними скаргами розглянуто в строк до 6 місяців.

Протягом І півріччя 2005 року у провадженні апеляційного суду Херсонської області знаходилось 28 кримінальних справ І інстанції, з яких було розглянуто з постановленим вироку 15, направлено на додаткове розслідування 2.

З них знаходилися у провадженні понад 6 місяців одна справа, понад 12 місяців дві справи. Залишок нерозглянутих справ станом на 01.07.2005р становив 11 справ.

В апеляційному порядку переглянуто вироків і постанов місцевих судів по 558 кримінальних справах.

По цивільним справам І інстанції протягом першої половини 2005 р. надійшло 12 справ Відмовлено у прийняті 7 справ. Закінчено провадження по З справам. У задоволенні позову відмовлено – 2.

Як відзначає у своєму річному звіті Прокурор області В.Черніков, в 92,4% випадків у минулому році апеляційна інстанція задовольняла апеляції прокурорів на вироки судів по кримінальним справам, змінено та скасовано 87,9% незаконних вироків (середньо державний - 84,1%), а в касаційному порядку скасовано 59% вироків (середньодержавний -56,9%).

Якість роботи суддів

За інформацією Апеляційного суду Херсонської області (від 01.02.2006 № 500), протягом 2005 р. в Раду суддів області надійшло 564 скарги і звернення громадян на роботу судів і суддів, з яких визнано обґрунтованими 49 скарг та звернень. У наданні більш детальної інформації нам було відмовлено у зв’язку з тим, що скарги на час подання інформаційного запиту (січень 2006 р.) не були узагальненні.

Уявлення про ситуацію із розглядом та узагальненням скарг на діяльність судів у 2005 р. дає кілька відповідей на інформаційні запити, що направлялися моніторинговою групою у липні – серпні 2005 р. Так, Голова ради суддів Херсонської області К. Г. Закарян листом від 10 серпня 2005р (вих. № Г – 6198) поінформував про розгляд скарг громадян на дії суддів. Станом на перше півріччя 2005р. було розглянуто 266 звернень громадян, з них 188 – на порушення судами при розгляді справ норм матеріального та процесуального права, 59 звернень на порушення строків розгляду справ; 10 звернень на порушення строків направлення апеляційних скарг; 5 звернень на порушення строків направлення справ на розгляд до суду касаційної інстанції; 4 - на упередженість та неетичну поведінку суддів (дивись діаграму).

Симптоматично, що найбільша за кількістю група скарг громадян (70%) на порушення суддями норм судочинства автором відповіді апріорі була названа „зверненнями, „фактично обумовленими правовою необізнаністю громадян”. Подібне формулювання демонструє упереджене ставлення до змісту скарг громадян.

Найбільша кількість скарг першому півріччі минулого року надійшло на роботу Комсомольського районного суду м. Херсона (41), трохи відстав від нього за кількістю звернень незадоволених громадян Суворовський районний суд м. Херсона (37). Далі йдуть Скадовський районний суд Херсонської області (33), Дніпровський районний суд м. Херсона (27), Новокаховський міський суд Херсонської області (21) (більш детально дивися таблицю).

Таблиця. Кількість скарг громадян на дії суддів. Херсонська область. 1 півріччя 2005 р.

     

1

Апеляційний суд Херсонської області

12

2

Комсомольський районний суд м. Херсона

41

3

Суворовський районний суд м. Херсона

37

4

Скадовський районний суд Херсонської області

33

5

Дніпровський районний суд м. Херсона

27

6

Новокаховський міський суд Херсонської області

21

7

Генічеський районний суд Херсонської області

17

8

Голопристанський районний суд Херсонської області

17

9

Каховський міськрайоний суд Херсонської області

12

10

Цюрупинський районний суд Херсонської області

11

11

Білозерський районний суд Херсонської області

7

12

Новотроїцького районний суд Херсонської області

6

13

Чаплинський районний суд Херсонської області

5

14

Великолепетиський районний суд Херсонської області

4

15

Каланчацький районний суд Херсонської області

4

16

Верхньорогачицький районний суд Херсонської області

4

17

Великоолександрівський районний суд Херсонської області

3

18

Нововоронцовський районний суд Херсонської області

3

19

Бериславський районний суд Херсонської області

2

Як повідомив голова ради суддів Херсонської області К. Г. Закарян, по кожному зверненню громадян радою суддів Херсонської області проводиться ретельна перевірка. У разі обґрунтованості скарги судді заслуховуються на спільному засіданні ради суддів та президії апеляційного суду, за наявності підстав відносно суддів ініційовані подання про порушення дисциплінарного провадження. У першому півріччі головою ради суддів Херсонської області ініційовані подання про притягнення судді Скадовського районного суду Херсонської області Овчаренко А.А. до дисциплінарної відповідальності. За наслідками дисциплінарного провадження відносно судді Овчаренко А.А. кваліфікаційна комісія загальних судів Запорізького апеляційного округу 10.06.2005року прийняла рішення про направлення рекомендації до Вищої ради юстиції для вирішення питання про внесення подання про звільнення Овчаренко А.А. з посади судді Скадовського районного суду Херсонської області.

Загалом, за інформацією кваліфікаційної комісії суддів загальних судів Запорізького апеляційного округу (лист від 15.09.2005 вих № 8 к/н), за перше півріччя 2005 року до кваліфікаційної комісії суддів загальних судів Запорізького апеляційного округу надійшло 5 подань про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів місцевих судів Херсонської області. За цими поданнями комісією були прийняті наступні рішення:

оголошено догану - 1, направлено рекомендацію до Вищої ради юстиції про звільнення з посади судді – 1, відмовлено в притягненні до дисциплінарної відповідальності - 2, станом на 15 вересня ще не розглянута одне подання.

Огляд повідомлень про порушення

Моніторингова група Херсонського КВУ під час вивчення регіональної преси виявила 50 повідомлень, які нами були кваліфіковані як порушення права на справедливий суд. Ця кількість повідомлень складає 6,7% від загальної кількості випадків порушень прав, що були опубліковані в місцевій пресі. Найбільша кількість (47,1%) фактів повідомлень стосувалося суддів міста Херсона. Найбільш розповсюдженими серед повідомлень були повідомлення про затягування судових розглядів, прийняття рішень суддів у справах про порушення прав на власність, трудових прав, з порушенням різноманітних процесуальних норм на користь більш впливових сторін, невизнання порушень прав та інтересів громадян, невиконання судових рішень тощо. 2005 рік став роком активних форм протесту проти судових рішень – проведення пікетувань судів, приміщень органів влади з боку трудових колективів, громадських організацій, політичних партій, намагань проводити публічні обговорення проблем, що виникають навколо місцевого судочинства. Також 2005 рік став роком трагедій. Херсонці, що пройшли всі ступені захисту своїх прав, зазнавши невдач у спробах захистити або відновити свої права за допомогою суду, йшли на відчайдушні кроки. Три спроби самоспалення були зафіксовані у минулому році, один з яких закінчився трагічно...

Акції протесту

Як повідомила Інформаційна агенція „Контекст-Причорномор’я”, 1 лютого відбулося пікетування Апеляційного суду Херсонської області, що було здійснено активістами „Чорної Пори”. Учасники акції вимагали відставки голови Апеляційного суду А.Іванищука. Пікетники тримали плакати з написами „Геть продажних суддів”, „Голову Апеляційного суду Анатолія Іванищука у відставку”.

Подібні акції відбувалися регулярно протягом року. У лютому – березні вони відбулися під закликами „Пора проти корупції”. Як повідомила кореспонденту „Політичної Херсонщини” координатор „Пори” Л.Єрьомічева, ці пікети проходять в рамках програми „Декучмізації” органів влади в Україні.

В рамках цієї кампанії розповсюджувалося Звернення до Верховної Ради та Вищої кваліфікаційної комісії суддів України з вимогою розпочати незалежне дисциплінарне розслідування діяльності голови Апеляційного суду Херсонської області

За повідомленням Інтернет-видань Херсонської області

Співробітниками Управління СБУ в Херсонській області виявлено та припинено незаконні дії посадових осіб Комсомольського районного суду м. Херсона.

 Так, було виявлено факт підроблення протоколу судового засідання та незаконного винесення рішення за цивільною справою, що знаходилась на розгляді в Комсомольському районному суді м. Херсона. За матеріалами УСБУ в Херсонській області, прокуратурою Комсомольського району м. Херсона відносно посадовців Комсомольського районного суду м. Херсона порушена кримінальна справа за фактом незаконного винесення рішення за цивільною справою за ознаками злочинів, передбачених ст.ст. 365 ч.1.366 ч.1 КК України, а саме - перевищення службових повноважень та службове підроблення. (за повідомленням офіційного сайту облдержадміністрації)

Однією з центральних трагічних подій в області, яке тісно пов’язано із порушенням права людини на справедливий суд, стало самоспалення 73-річного пенсіонера, мешканця міста Скадовська Івана Григоровича Куліди біля Апеляційного суду області. Місцева преса приділила достатньо уваги цій трагедії та причинам її виникнення. Ось далеко не повний перелік статей на цю тему - Л.Скворцова. Самосожжение перед Аппеляционным судом//Херсонський вісник-№27-7.07, И.Павлова. Акт самосожжения у Аппеляционного суда//Гривна-№28-7.07, И.Павлова. Скончался пенсионер, поджегший себя у Аппеляционного суда//СВ Гривна-№28-8.07, С.Смаль. Акт самосожжения//Вгору-№27-7.07, Н.Маркович. Жест отчаяния//булава-№27-7.07, Е.Белий. Около суда загорелся человек//Горожанин и горожанка-№122-7.07, Алла Брусилова. Хто довів до самогубства Івана Куліду? „Політична Херсонщина", 25 липня 2005 р. та інші статті.

6 липня біля Апеляційного суду з криком “Скільки можна терпіти ці суди!” Іван Куліда облив себе бензином і запалив сірник. Пікетники, що знаходилися неподалік і вимагали відставки голови суду А.Іваніщука, погасили живий смолоскип. Однак пенсіонера врятувати не вдалося. За словами членів організації “Авто” зі Скадовську, Івана Григоровича вразило прийняте херсонськими суддями рішення. Рік тому суд Скадовського району виніс рішення повернути шістьом акціонерам підприємства "Скадовське ВАТ АТП-16544" акції, відняті у них незаконним шляхом.

„Оборудка здійснена під впливом обману. Визнати договори купівлі-продажу недійсними і привести сторони до попереднього стану. Закритому акціонерному товариству „Досвід” (реєстратору акцій) повернути позивачам акції ” – таким було рішення районного суду, по справі, яка тривала більше трьох років й яку згодом, через рік оскаржив директор АТП. Інтереси директора підприємства "Скадовське ВАТ АТП-16544" представляв у суді нещодавно звільнений з посади голова Скадовського районного суду.

6 липня Апеляційний суд виніс рішення, відповідно до якого акції у шести акціонерів треба було передати директору АТП. Іван Куліда – пенсіонер. Як і більшість акціонерів, він більше 50 років пропрацював на автопідприємстві. Він прийняв рішення суду близько до серця і обрав більш ефективний, на його думку, спосіб боротьби. „Винуватці повинні понести покарання” – цими словами завершується передсмертна записка Івана Куліди. (по матеріалам преси).

В центрі уваги херсонської преси у минулому році була ще одна з резонансних подій, що також тісно пов’язана із боротьбою трудового колективу за свої трудові права, за будівлю власного підприємства та з порушенням прав на справедливе судочинство.

Вже кілька років трудовий колектив проектно-дослідного інституту „Херсонагропроект” бореться за право власності на свій багатоповерховий будинок, розташований в центрі міста Херсону з колишнім директором інституту та однією з київських фірм. Будівля інституту була оцінена у 4,6 млн.грн., але оформлена в якості застави під суму всього в 10 тис.грн. та пізніше продана цій київській фірмі, власником якої є родич колишнього директора Інституту. Оболонський суд м. Київа рішення щодо продажу визнав законним, але трудовий колектив його оскаржив. Також було оскаржена реєстрація інституту як виробничого кооперативу, при цьому директор Інституту, який вже рік знаходиться у розшуку, спокійно з’являвся у судові засідання. У цій справі були дивні рішення судів різного територіального підпорядкування та різних інстанцій, спроби дати хабарі, які потім хабарами не визнавалися, захоплення будівлі приватними охоронними структурами, пікетування, блокади, побиття людей. Ця справа тягнеться й досі.

Ось лише кілька публікацій, що стосуються порушень права на справедливе судочинство: А. Мухина. Где суд – там и пикет//Взгляд-№29-21.07, А. Гресь. Кооперативний пикет//Булава-№29-21.07, С. Яновський. Это странное правосудие//Гривна-№30-21.07, А.Бурмагин. Опасные капризы судьи Валентины Пальковой//Вгору-№29-21.07

14 липня працівники проектно-дослідницького інституту “Херсонагропроект” пікетували обласний апеляційний суд. Люди протестували проти неправомірних дій судді Суворовського районного суду В.Палькової, яка 7 квітня ліквідувала їх підприємство. Причому, цитуємо статтю О.Бурмагіна „Опасные капризы судьи Валентины Пальковой” (газета “Вгору”, № 29, від 21.07.05) “разбираясь, как это могло произойти без ведома трудового коллектива, инженеры были шокированы еще больше: иск в суд подала фирма, не имеющая никакого отношения к институту, что подтверждено решением того же Суворовского суда годичной давности. Ответчиком же был указан господин Братиков (!), который еще в прошлом году был уволен (!) – трудовая книжка с отметкой об этом так и лежит на предприятии. И который, согласно ответу прокуратуры от 17 июня, находится в розыске (!). Получается, что судья по иску “левой” фирмы к “левому” директору приняла решение о ликвидации успешно действующего предприятия, исправно платящего налоги, ни разу не вызвав в суд реальных собственников – 80 сотрудников института и их руководителей! По словам юриста ПКПИИ “Херсонагропроект” Валерия Столярова, 8 июля, при попытке обжаловать подобное решение, судья Палькова заявила приблизительно следующее: “Я вас уже ликвидировала, поэтому какое Вы имеете право обжаловать мое решение?”, и – отказала в восстановлении сроков. Вот так: я вас ликвидировала и – все. Ничего, что без вашего ведома, начхать, что ни истец, ни ответчик к вам отношения не имеют. Вас уничтожили, и не смейте жаловаться!”

Увага відразу 6-ти друкованих видань була прикута до подій 19 листопада. Зі слів голови правління "Херсонагропроекту" Ольги Яловенко, близько 9-ї ранку будівля цього НДІ була блокована співробітниками миколаївської приватної охоронної фірми. В той час у будинку працювали 11 робітників НДІ, які відмовились покинути приміщення. А у понеділок 21-го у будівлі було введено пропускний режим, працівників інституту у будівлю не пускали, пропонуючи написати заяви про прийняття на роботу до нового власника. Тоді ті з них, що були у будинку, об’явили голодування, а інші розбили намети біля входу до будівлі. 22.11.05 близько 30 працівників НДІ пікетували Херсонський міськвиконком, намагаючись привернути до проблеми увагу місцевої влади та громадськості. Міська та обласна влада зайняла нейтральну позицію, очікуючи рішень судів.

На початку грудня апеляційним господарським судом було прийнято рішення про відміну свідоцтва про право власності ТОВ “УкрАгроПромПроект” на майно НДІ “Херсонагропроекту”. Але працівників НДІ охоронці вже нової приватної фірми продовжували не пускати на робочі місця. Тоді першим набридло чекати під дверима, і вони пішли "на штурм". В результаті сутички деякі з них отримали тілесні ушкодження. Голова правління НДІ Ольга Яловенко госпіталізована з підозрою на струс мозку. За цими фактами порушено ще одну кримінальну справу (за матеріалами херсонських видань).

Все частіше у Херсоні право на справедливе судочинство порушується у комплексі з іншими правами. Ця тенденція тісно пов’язана з переділом власності на Херсонщині. Ілюструє цю ситуацію події навколо руйнування магазину "Columbia" на центральній вулиці Херсону. Під час цих подій були порушені право на власність, справедливе судочинство, особисту недоторканість, на свободу вираження поглядів, на інформацію, на захист від жорстокого поводження.

Початком подій послужив затяжний конфлікт за право власності на будівлю магазину "Columbia", на вул. Суворова. Суперечку вже кілька років ведуть господарка магазину і одна з дніпропетровських фірм „Гермес плюс”, яка затіяла поруч з магазином масштабне будівництво.

За інформацією власниці магазину "Columbia" Елли Сотникової, у 2004 р. невідомий підприємець запропонував купити у неї будинок магазину за 20 тис. грн., хоча за незалежною оцінкою будинок коштував 50 тис. доларів. Власниця відмовилася. Пізніше, за позовом дніпропетровської фірми „Гермес Плюс” за відсутністю відповідача Суворовський районний суд м. Херсону визнав, що цей магазин дійсно належить приватній фірмі „Гермес Плюс” тому, що Елла Сотникова нібито продала свій магазин за усним договором за 19 тис. грн. Апеляційний суд Херсонської області у складі Ірини Капітан, Андрія Колісниченка, Інни Цукатової не знайшов порушень та залишив судове рішення у силі. Е.Сотникова оскаржила судове рішення у Верховному суді. 14 січня 2005 р. колегія суддів Судової палати по цивільним справам Верховного суду України винесла рішення про призупинення виконання всіх судових рішень, які були раніше, до завершення касаційного впровадження. Під цю заборону підпало й судове рішення того ж Суворовського районного суду (суддя Андрій Борко), який знову у відсутність відповідача Е.Сотнікової зобов’язав колишню господарку залишити приміщення магазину негайно. Це судове рішення у порушенні ст.. 216 ЦПК України Сотниковій не було вручене.

Тим не менше, не зважаючи на рішення Верховного суду, 12 липня виконавча служба почала виселення магазину.

Кореспонденти газети „Вгору” стали очевидцями дій виконавчої служби та невідомих осіб. Кореспондента Наталію Козаченко невідомі відмовились пропустити до магазину, грубо відштовхнули і відібрали диктофон. Її колегу фотографа схопили за горло, заломивши руку і силою вирвали фотоапарат. Після цього невідомі, що знаходилися у приміщенні магазину, знищили диктофонну плівку і вилучили носій інформації на цифровому фотоапараті. Під час нападу на журналістів представники правоохоронних органів, що були присутні на місці подій, не зупинили насилля над працівниками ЗМІ.

Виселення господарів магазину "Columbia" фактично перетворилося на знищення будівлі магазину та кімнати, яка належала власниці магазину Еллі Сотнікової, й право належності цій кімнати ніким не оскаржувалося. Е.Сотнікова звернулася в Суворовський відділ міліції, в прокуратури міста і області. Вона просила порушити кримінальну справу проти тих, хто зруйнував її власність. Затягування розгляду заяв дало можливість руйнівникам перетворити будівлю на руїни (по матеріалам газети „Вгору” та Інтернет-видань).

Гострою проблемою залишається невиконання судових рішень. У минулому році до сумнозвісних невиконань судових рішень по виплаті заробітної платні додалися й інші, більш політизовані події. Як повідомила газета "ВІК" (№41 від 20.10.05), 30.09.05 прийнято судове рішення про поновлення на посаді директора КП "Херсонкомунтранссервіс" колишнього керівника А.Васильєва (який 2 роки тому допоміг органам правопорядку зафіксувати факт вимагання в нього і отримання хабара заступником мера Херсона А.Вітренко, справа по цьому факту згодом була закрита, а заявника звільнено з посади). Рішенням допущено невідкладне поновлення Васильєва на посаді. Але досі судове рішення не виконане.

Выплаты долгоожидаемого

Уже прошло 6 лет после того, как появилось первое постановление местного суда о выплате ОАО “Южэлектромашзавод” задолженности по заработной плате. С тех пор суд “одобрил” еще 4293 исковых заявления, обязав предприятие погасить долг в сумме 4 млн. 867 тыс. 409 грн. Однако сам должник до последнего времени с этим не очень спешил. Этот факт послужил поводом для написания уполномоченным горсовета по правам человека Василием Акуленко письма на имя премьер-министра Украины Юлии Тимошенко. В нем он просит активной помощи правительства в решении проблемы. Реакция не заставила себя ждать: из генпрокуратуры на имя прокурора Херсонской области А. Кузьменко пришло уведомление с просьбой проверить факты и принять соответствующие меры.

Сейчас процесс выплат пошел. Администрация завода обещает, что 6% от суммы долга рабочие будут получать ежемесячно. Однако будет ли учитываться индексация — неизвестно. Дело в том, что проверить это не так просто. Бухгалтерия электромаша категорически отказывается выдавать работникам справки о сумме задолженности, без которых, естественно, невозможно судить о правильности расчета. Так или иначе, но свои кровные до конца санации должен получить каждый имеющий на это право работник. Это признает и председатель комитета кредиторов Виктор Жариков. Но время наступления светлого дня окончательной выплаты до сих пор под большим вопросом. По состоянию на 1 апреля 2002г. (момент прихода инвесторов на предприятие), общая сумма задолженности составляла 9 млн. 917 тыс. 529,9 грн. На 1 января 2005г. она составила 7 млн. 414 тыс. 299 грн. На 10 марта 2005г. — 6 млн. 772,8 тыс. грн. тыс. грн.

„Політична Херсонщина”, 01 Квiтня 2005, передрук з газети “Новая Каховка”

Деякі судові рішення, не зважаючи на явні порушення прав громадян, що оскаржують неправомірні та злочинні дії у суді, виглядають як такими, що не врахували у повній мірі всі обставини справ й не стали такими, які б поновили порушенні права.

В 2000 році молодого, цілком здорового хлопця жорстоко побили, а потім пограбували четверо підлітків. В результаті Руслан отримав тяжку черепно-мозкову травму, що супроводжується внутрішньочерепним крововиливом, струсом мозку. Мати головного організатора на той час була майором міліції. По даному факту порушено кримінальну справу. Але ні хуліганства, ні грабунку в діях звинувачених прокуратура і УМВС не побачили, тому розслідування велося за статтею КК, що передбачає відповідальність за тілесні пошкодження середнього ступеня. При цьому судмедексперт симптомів внутрішньочерепного крововиливу не помітив. Не менш дивно вели себе слідчі і судді. То слідчий в ході дізнання подає на амністію обвинувачених, і, не повідомивши потерпілого і його представників, передає справу до суду. То суддя місцевого суду на першому ж засідання приймає рішення про амністію звинувачених. Другий слідчий три тижні не викликає на допит звинувачених і потерпілого. Третій слідчий відмовляється у порушенні кримінальної справи по факту пограбування. А суддя місцевого суду не викликає до суду для дачі свідчень лікаря-експерта, а також дільничного інспектора, хоча представники потерпілого на цьому наполягають. Той же суддя усіляко затримує апеляцію і тільки через місяць, коли минув необхідний строк для подачі скарги, посилає потерпілим повідомлення про те, що документи неправильно оформлені. А всіх трьох нападників суддя амністував. Апеляційний суд нічого неправильного в діях слідчих і суддів не помітив. Руслан після випадку, що з ним трапився, отримав третю групу інвалідності (О.Тарасов. Он был здоровым парнем… / Вгору – №38 – 22.09.05).

Ще рік тому кілька херсонських журналістів звернулись до суду зі скаргою на рішення про їх недопуск до зали засідань Херсонської обласної ради підчас сесії 24.11.04 та на дії служби охорони. Процес у Суворовському райсуді м.Херсона тягнувся довго, судове засідання багаторазово переносилось. В кінці кінців суддя не визнав факти порушень інформаційних прав журналістів і 28.10.05 відмовив у задоволенні їх вимог. Але останні впевнені в своїй правоті і вже подали апеляційну скаргу на судове рішення, яке вони вважають несправедливим. Автори статей звертають увагу на певну "комічність" деяких частин судового рішення: "...відразу після сесії відбулась прес-конференція, на якій депутати були повністю проінформовані з питань, розглянутих на сесії і результатах їх розгляду...". Як зазначено у статтях, ця прес-конференція теж була "для обраних" ("Гривна" №47 від 17.11.05, "Вгору" №46 від 17.11.05).

Вечором 05.10.04 Бойчук Ольга Анатоліївна, керуючи своїм "Пежо", після її зупинки на вимогу працівників ДАІ була затримана на підставі "керування транспортним засобом у стані алкогольного сп’яніння та відмови від проходження перевірки ступеня нетверезості у присутності двох свідків". Незважаючи на те, що на місце події прибув її чоловік, автомобіль О.А.Бойчук було транспортовано на штраф-майданчик. О.А.Бойчук з власної ініціативи направилась до облнаркодиспансеру, спеціалістами якого була встановлена повна відсутність в організмі жінки алкоголю і психоактивних речовин.

27.10.04 у Дніпровському райсуді м.Херсона відбулось засідання, по результатах якого суддею була винесена постанова про позбавлення гр-ки Бойчук О.А. права керування автотранспортним засобом строком на 1 рік. При цьому, за твердженням "правопорушниці", суддя не долучив до справи акт обстеження, записавши у рішенні, що вона відмовилась його надати.

Апеляція не дала позитивного для скаржниці результату.

Касаційна скарга була розглянута головою Верховного суду України, який 18.04.05 відмінив попередньо прийняті рішення, вказавши в своїй ухвалі наступні недоліки розгляду справи судами першої і другої інстанцій та порушення ними процесуальних норм: не вивчення ніяких конкретних доказів, окрім матеріалів адмінсправи; не перевіряння письмових показань свідків, які були неналежно оформлені (як стверджує Ольга Анатоліївна, свідки – водії таксі – на вимогу міліціонерів підписали чистий аркуш); не вияснення належним чином всіх обставин справи, односторонність її розгляду тощо.

27.05.05 вже іншим суддею Дніпровського райсуду Вікторією Ратушною була винесена постанова про невинуватість гр-ки Бойчук О.А.

Але на цьому справа не закінчилася: один за одним співробітники ДАІ звертаються до суду з позовами проти Ольги Бойчук про захист честі, гідності та стягнення моральної шкоди, аргументуючи це численними скаргами останньої до різних інстанцій. Суддя того ж Дніпровського райсуду Циганій, на розгляді якого знаходяться ці позови, попередньо вирішив накласти арешт на автомобіль відповідачки. Апеляційний суд знов таки підтвердив правильність і цієї ухвали. Ольга Анатоліївна знов змушена скаржитись до Верховного суду, у черговий раз сподіваючись на захист від суддівського „захисту”. ("Гривна", №42 від 13.10.05)

Щоденно судами області розглядаються десятки судових справ за позовами ЖЕКів до боржників. Зазвичай рішення виносяться на користь житлово-експлуатаційних підприємств.

Проте, судячи за повідомленнями у пресі, все частіше відбуваються випадки неправомірного й несправедливого вирішення таких спорів. Газета "Вгору" (№40 від 06.10.05) розповідає такий факт: 13.04.05 Верховним судом було винесено рішення у справі за позовом херсонського ЖЕО ТОВ "Наш дім" до Тетяни Штуріной про стягнення заборгованості по квартплаті. Верховний суд відмінив позитивні рішення районного й обласного судів, встановивши порушення суддями 7 (!) статей Цивільного процесуального кодексу, та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Невідомо, яке рішення було винесено при перегляді справи, проте одне можна стверджувати однозначно: держава, не забезпечивши в особі судової гілки влади законності і справедливості в конкретній справі, повинна відшкодувати матеріальну й моральну шкоду сторонам у справі, що передбачено відповідними законами.

Висновки

Низька довіра херсонців, правова необізнаність, непрозорість прийняття рішень, невиконання судових рішень, звинувачення у залежності суддів, - все це потребує великої уваги з боку самих суддів, кроків, що покликані подолати бар’єр недовіри. Також необхідно більше контролю з боку Ради суддів, уважного вивчення не тільки скарг, а й публікацій в місцевій пресі щодо порушень з боку суддів процесуальних норм.

Прозорість, відкритість, контроль та контрольованість й відповідальність, - ось ці кроки, що зменшать кількість порушень права на справедливе судочинство.

 

Право на приватність. Право на повагу до честі й гідності

Загальний огляд застосування права та огляд загальноукраїнських проблем минулого року

Приватність – фундаментальне право людини, визнане в Загальній декларації прав людини ООН, Міжнародному пакті про громадянські й політичні права та в багатьох інших міжнародних і регіональних угодах. Приватність тісно пов’язана з людською гідністю й іншими ключовими цінностями, такими як свобода асоціацій та свобода слова. Вона стала одним із найбільш важливих питань у галузі прав людини новітнього часу.

З сучасної точки зору можна виділити чотири аспекти приватності:

- інформаційна приватність, що включає в себе встановлення правил збору та обігу персональних даних, таких як інформація кредитних установ та медичні записи;

- тілесна приватність, що стосується захисту від втручань стосовно фізичного стану людей, наприклад, тестування щодо вживання наркотиків та обстеження порожнин;

- комунікаційна приватність, тобто безпека та приватність поштових відправлень, телефонних розмов, електронних повідомлень та інших видів комунікацій;

- територіальна приватність, що стосується встановлення обмежень на втручання в домашнє та інше навколишнє середовище, наприклад, робоче місце чи громадське оточення.

Сучасну основу приватності можна знайти в Загальній декларації прав людини 1948 року,

що в основному захищає територіальну та комунікаційну приватність. Відповідно до статті 12 Декларації “ніхто не може зазнавати безпідставного втручання у його особисте та сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність його житла, таємницю його кореспонденції або на його честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від подібних втручань чи посягань”. Низка міжнародних угод з прав людини гарантує захист права на приватність. Міжнародний пакт про громадянські й політичні права, Конвенція ООН про працівників-мігрантів, Конвенція ООН про права дитини оперують однаковими поняттями. На регіональному рівні право на приватність захищається ще сильніше. Стаття 8 Європейської конвенції захисту прав людини та основних свобод захищає право на приватність таким чином :

“1. Кожна людина має право на повагу до її особистого і сімейного життя, житла і таємниці листування. 2. Держава не може втручатися у здійснення цього права інакше ніж згідно із законом та у випадках, необхідних в демократичному суспільстві в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, з метою запобігання заворушенням і злочинам, для захисту здоров’я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших людей”.

Стаття 30 Конституції України захищає територіальну приватність (“кожному гарантується недоторканність житла”), стаття 31 – комунікаційну приватність (“кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції”), стаття 32 – інформаційну приватність (“ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України”, “не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди”), а стаття 28 – деякі аспекти тілесної приватності (“жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам”). Але інші частини статей 30, 31, 32 Конституції, які формулюють вичерпний перелік підстав для втручання в право на приватність і умови для такого втручання, не отримали достатнього розвитку в законах і підзаконних актах. Доволі нечітке формулювання або взагалі відсутність регламентування дозволених випадків втручання в право на приватність, обсягу та способів втручання є найбільш невирішеною проблемою в законодавчому регулюванні дотримання права на приватність, що породжує численні порушення цього права в практиці.

Найбільші порушення, на думку правозахисників, стосуються комунікаційної приватності. Законодавство не встановлює чітких підстав для зняття інформації з каналів зв’язку (прослуховування телефонів, мобільних телефонів чи відстеження електронних повідомлень і дій в Інтернеті), чіткий термін зняття такої інформації, а також обставини, за яких така інформація повинна знищуватися, і як вона може бути використана. Гарантії законності при здійсненні зняття інформації з каналів зв’язку явно недостатні. Внаслідок цього ніхто не може контролювати кількість дозволів та необхідність здійснення прослуховування, а особи, щодо яких здійснювалися такі заходи, не знають про це і, відповідно, не можуть оскаржити такі дії в суді чи іншим чином захистити своє право на приватність.

Прослуховування телефонів здійснюється з дозволу суду, проте на практиці суд розглядає

такі подання правоохоронних органів автоматично, майже завжди надаючи дозвіл, не встановлюючи при цьому кінцевий термін прослуховування . Офіційна статистика щодо прослуховування (наприклад, щодо кількості наданих судами санкцій), як правило, не надається органами влади, які вважають такі статистичні дані секретними .

Накладання арешту на кореспонденцію та зняття інформації з каналів зв’язку в кримінально-процесуальному законодавстві також не відповідає міжнародним стандартам. Частина 3 статті 187 Кримінально-процесуального кодексу України дозволяє ці слідчі дії до порушення кримінальної справи з метою запобігання злочину. При цьому категорія злочинів не обмежується, хоча відповідно до закону про оперативно-розшукову діяльність такі заходи можливі тільки у випадку тяжких та особливо тяжких злочинів.

Не відповідає європейським стандартам і процедура проведення обшуку . Наприклад, проведення обшуку всіх приміщень, крім житла та іншого володіння особи, провадиться за постановою слідчого з санкції прокурора, тобто такі дії знаходяться за межами судового контролю. Хоча і функція судового нагляду за проведенням обшуку є швидше формальною, оскільки фактично ніколи не фіксуються відмови у його проведенні. При цьому часто порушуються терміни його проведення та відповідна процедура.

Загальна ситуація в області

Для вивчення ситуації щодо реалізації херсонцями права на приватність та повагу до честі і гідності, моніторингова група Херсонського КВУ направила інформаційні запити до СБУ, прокуратури, органів внутрішніх справ, судів з метою дізнатися про кількість звернень громадян із запитами щодо отримання відомостей про себе, кількість звернень правоохоронних органів до суду про розкриття таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, кількість судових рішень про відмову у наданні відповідного доступу, кількість судових санкцій на негласний обшук, кількість випадків проникнення співробітників правоохоронних органів до житла чи інших володінь громадян, здійснених не на підставі судових рішень тощо.

Як виявилося, державні органи ретельно оберігають право на власну приватність, порушуючи приватність своїх громадян. З 38-ми запитань інформаційних запитів щодо поставлених проблем, моніторингова група отримала лише 13 відповідей. Для ілюстрації цитуємо відповідь першого заступника голови апеляційного суду Херсонської області С.В.Лободзінського від 1 лютого 2006 р. (лист за № 500): „Інформація про кількість звернень силових структур, які мають право на оперативно-розшукову діяльність і результати їх розгляду, є обмеженою і розповсюдженню не підлягає (ст. 8 п.4 Закону України "Про державну таємницю")”. Таким чином, навіть подібна узагальнена інформація (акцентуємо на цьому увагу) є за полем контролю громадськості.

Огляд порушень

Моніторингова група виявила 13 повідомлень про порушення права на приватність, приватне життя, право на повагу до честі та гідності, що складає 1,7% від загальної кількості зафіксованих порушень. Вони в першу чергу стосуються повідомлень про судовий захист права на повагу до честі та гідності. Особливо збільшилася кількість повідомлень про порушення даного права під час виборчої кампанії, коли політичні конкуренти здебільшого в анонімний спосіб розповсюджують неправдиву інформацію, що принижувала честь та гідність деяких учасників передвиборчого процесу, порушувала їх право на приватність.

Висновки

Необхідно відзначити, що стан дотримання даного права фактично неможливо об’єктивно дослідити у зв’язку з тим, що великий пласт інформації, пов’язаний з приватністю, утаємничений державними органами. А це вже є порушення цього права.

Свобода думки, совісті й віросповідання

Право на свободу віросповідання гарантується статтею 35 Конституції України, що практично дублює положення статті 9 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод. Зокрема, нею визначено: “Кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров’я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей. Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов’язкова. Ніхто не може бути увільнений від своїх обов’язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов’язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов’язку має бути замінене альтернативною (невійськовою ) службою”.

 

Загальний огляд застосування права та огляд загальноукраїнських проблем 2004 року

У 1991 році був прийнятий Закон України “Про свободу совісті та релігійні організації”. На основі цього нормативного акту здійснюється державна політика у цій сфері протягом останніх тринадцяти років. Правове регулювання держава зосередила переважно в аспекті колективного віросповідання, що здійснюється через релігійні організації (свобода релігії та віросповідання). Проте, практично не врегульованим та без належних правових гарантій залишається сфера приватного релігійного життя окремої особи та захист від небажаного втручання в нього (свобода совісті).

Закон передбачає процедури реєстрації релігійних громад. Й лише після своєї реєстрації вони отримають право відправлення релігійних культів у громадських місцях, запрошення іноземних священиків, право на альтернативну службу осіб, що належать до таких громад та інші права.

З часу прийняття закону у правовій системі відбулося багато фундаментальних змін: прийнята нова Конституція України, Україна стала учасницею численних міжнародних угод, що пов’язані з реалізацією цього права, зокрема , Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод. Проте законодавство щодо релігійних організацій практично не змінювалося з того часу. Зазначимо, що воно не відповідає міжнародним стандартам у деяких положеннях, а також не відповідає сучасним вимогам розвитку суспільних відносин, пов’язаних із забезпеченням релігійної свободи. З огляду на негнучке та недосконале законодавство складаються умови, коли право людини на свободу совісті та віросповідання реалізується на основі вже укладених звичаїв адміністративної практики або свавіллі посадових осіб органів державної влади та місцевого самоврядування. Так, не зважаючи на відсутність значних змін у законодавстві, процедура реєстрації релігійних організацій постійно змінюється в сторону ускладнення.

Релігійні організації за законом реєструють статут (положення), проте подають значно більше документів ніж інші організації, і всі вони проходять перевірку відповідно до статті 12 та 15 Закону про релігійні організації. Тобто, фактично здійснюється реєстрація не статуту, а самої організації. На практиці, документи перевіряються не на відповідність законодавству, а часто оцінюється сама релігія. Цю релігієзнавчу експертизу проводять не фахівці-релегієзнавці, а органи місцевої виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які не є фахівцями. Як результат, виникають різноманітні труднощі.

Деякі положення закону про свободу совісті та релігійні організації суперечать Конституції, проте і надалі застосовуються. Наприклад, відповідно до статті 39 Конституції кожен має право мирно збиратися, про що завчасно сповіщаються органи влади. А статтею 21 згаданого закону визначений дозвільний порядок проведення будь-яких масових заходів релігійних організацій, коли такі дії здійснюються виключно з дозволу місцевої влади (органу місцевого самоврядування чи місцевого органу державної влади), що, у свою чергу, часто перешкоджає проведенню зборів релігійних громад не домінуючої в даній місцевості релігії.

Виділення земельної ділянки для будівництва культових споруд часто супроводжується дискримінаційним ставленням влади, що явно заохочує місцеву традиційну церкву та всіма шляхами перешкоджає іншим релігійним організаціям. Ситуація ускладнюється тим, що надання земельної ділянки є позитивним правом, тобто релігійна громада не має права вимагати отримання такої земельної ділянки. Проте при очевидній дискримінації цього процесу за релігійною ознакою її права порушуються. Такою дискримінацією також порушується принцип нейтральності держави, яким визначений нейтралітет держави у міжцерковних стосунках та не наданні переваги будь-якій з церков щодо права на віросповідання.

 

Загальна ситуація в області

За повідомленням Управління з питань внутрішньої політики Херсонської облдержадміністрації, станом на 01 січня 2006 року релігійна мережа Херсонщини складає 782 релігійні громади. Протягом поточного року було зареєстровано 30 релігійних громад, з них 6 громад євангельських християн-баптистів, 5 парафій УПЦ, 4 - УПЦ КП, 4 - УГКЦ, 2 громади християн віри євангельської п’ятидесятників, 2 - Повного Євангелія, 2 - єпископальної (англіканської) церкви, по 1 - УАПЦ, Свідків Єгови, пресвітеріанської церкви. євангельських християн та мусульманської громади.

В порівнянні з минулими роками спостерігається зменшення приросту релігійної мережі, що в першу чергу пов’язано з ліквідацією Держкомрелігій та обговоренням передачі функції реєстрації до Міністерства юстиції України та відповідних структурних підрозділів на місцях. Ці пертурбації зробили більш важким процес реєстрації релігійних громад, що відразу відобразилося на їх кількості.

Релігійна мережа на Херсонщині має наступний вигляд. Православних громад в області найбільше - 438, що становить 56% від загальної кількості зареєстрованих громад в області. Вони представлені: Українською православною церквою, яка налічує 327 громад (41,8%), має Свято-Григорівський (Бізюків) монастир та 1 братство; Українська православна церква Київського патріархату складається з 72 громад (9,2%). Українська автокефальна православна церква має 41 громаду (5,2%).

На Херсонщині представлена Римо-католицька церква, яка налічує 14 громад (1,8% від загальної кількості). Більшість римо-католицьких громад нараховується в районах компактного проживання національних меншин поляків та німців, це Великолепетиський, Нижньосірогозький, Чаплинський райони.

Українська греко-католицька (уніатська) церква складається з 16 громад (2%) та чоловічого монастиря Василіан Провінції Найсвятішого Спасителя Чину Святого Василя Великого у м.Херсоні.

34,5% релігійних громад області (270 громад) належать до 16 протестантських течій.

В області зареєстровано 79 громад (10,1%) Всеукраїнського Союзу Євангельських християн-баптистів (мають свій навчальний заклад), 25 (3,2%) - Свідків Єгови, 22 (2,8%) - адвентистів сьомого дня, 44 (5,6%) - християн віри євангельської п’ятидесятників, 6 (0,8%) - євангельських християн, 5 (0,6%) -пресвітеріан, 1 (0,1%) - менонітів, 3 (0,4%) - німецької лютеранської церкви, 1 (0,1%) -української лютеранської церкви, 2 (0,3%) - єпископальної (англіканської) церкви.

Крім того, на Херсонщині діють і нові протестантські церкви -зареєстровано 74 громади (9,5%) харизматів (Християн Повного Євангелія - 49, Церкви Божої -25), 5 громад новоапостольців, і 1 - Церква Ісуса Христа Святих Останніх днів (мормонів).

В області також налічуються 27 громад (3,5%) мусульман, 24 з яких належить до Духовного Управління мусульман України, 3 - до Духовного Управління мусульман Криму. Іудеї мають 8 громад, 7 з яких належить до Об’єднання хасидів Хабад Любавич. Діють і нові для області громади: буддистів (2), кришнаїтів та Сахаджі-Йога (по одній громаді).

За повідомленням Управління з питань внутрішньої політики Херсонської облдержадміністрації від 10.08.2005 (№ 01-10/371-05), протягом першого півріччя 2005 року в області зафіксовано 13 конфліктних ситуацій, які можна класифікувати на такі групи:

- майнового характеру (передача приміщень у власність, питання плати за землю) – 6 випадків (46%)

- пов’язані з боротьбою за вплив між релігійними центрами різних деномінацій (УПЦ та УПЦ КП) – З випадки (23%)

- внутрішньоцерковного характеру (зміна канонічного підпорядкування призначення, зміна священнослужителів) – З випадки (23%)

- інші конфлікти – 1 (8%)

У 75% всіх зафіксованих конфліктів, йдеться у офіційному листи Управління з питань внутрішньої політики, в області однією із сторін виступають православні громади: Української православної церкви, Української православної церкви Київського патріархату та Української автокефальної православної церкви. Лише один конфлікт мав місце в мусульманській спільноті, а також в 2-х конфліктах однією зі сторін виступає громада протестантського спрямування.

Ситуація із наданням земельних ділянок релігійним громадам залишається однією з актуальних проблем з реалізації права на свободу совісті та віросповідання. Так, у 2005 році до управління з питань регулювання земельних відносин Херсонського міськвиконкому надійшло 8 клопотань від релігійних організацій стосовно виділення земельних ділянок під будівництво релігійних споруд, щодо двох з яких, що подавалися представниками нетрадиційних в області релігій, відповідно до рішень міської ради, було відмовлено.

Новокаховська міська рада у 2005 р. розглянула 4 клопотання від релігійних організацій щодо забезпечення їх земельними ділянками на території Новокаховської міської громади. Жодна з організацій ще не дійшла до етапу отримання дозволу. Одній релігійній організації (Новоапостольська церква України (0,3000 га) було рекомендовано визначитись з іншим місцем будування, цитуємо офіційну відповідь: “так як дана споруда не передбачена генеральним планом забудови міста”. Двом іншим (Українська православна церква Київського патріархату Херсонської Єпархії, Новокаховська релігійна громада Святого Константина та Єлени Київського патріархату) – дано дозвіл “на збір матеріалів попереднього узгодження місце розташування земельної ділянки в установленому законом порядку”. Останній церкві (Християнська церква Повного Євангелія "Слово віри") лише затверджено матеріали попереднього погодження.

Інформація про факти відмов у проведенні публічних богослужінь та прийому іноземних священнослужителів за минулий рік відсутні, хоча в попередні роки подібні випадки мали місце.

Огляд порушень

Моніторинг регіональної преси у 2005 р. виявив 9 повідомлень про порушення прав свободи совісті та віросповідання або 1,2% від всіх порушень, що були зафіксовані нашою моніторинговою групою. Зазначені права порушувалися органами місцевого самоврядування, правоохоронними органами та органами виконавчої влади (див. таблицю). Необхідно відзначити, що значна частина порушень не потрапляла на сторінки місцевої преси у зв’язку з тим, що лідери місцевих релігійних громад вважають, що у відношеннях між владою та громадами не завжди є доречним надавати публічності конфліктам.

Порушення, що фіксувалися моніторинговою групою в Херсонській області, пов’язанні з відмовами органами самоврядування м. Херсона надавати земельні ділянки релігійним громадам або перевірками законності у наданні приміщень релігійним громадам, що не є представниками московського православ’я. Також на початку року фіксувалися факти нерівного ставлення керівництва обласної державної адміністрації до різних конфесій. Так, губернатор, з одного боку, зустрічався з керівництвом УПЦ, з іншого боку, демонстративно уникав зустрічей із представниками інших конфесій, ігноруючи їхні запити. Але з часом подібна вибірковість була припинена.

Надаємо огляд характерних порушень.

26 серпня 2005 р. на офіційному сайті УБОЗ в Херсонській області з’явилося інформація про відкриття карної справи проти посадовців спортивного товариства „Динамо”, які продали майновий комплекс спортивного товариства, що знаходився у аварійному стані. До речі, продаж відбувався через товарну біржу на відкритих торгах. Придбала його релігійна громада. У офіційному повідомленні, як й у діях УбОЗ по розслідуванню цього факту було багато тенденційного до „неправославної релігійної общини” (несанкціоновані обшуки, постійні перевірки, небажання відповідати на офіційні запити тощо), що примусило керівництво релігійній громаді віри євангельської "Велике доручення" направити низку Звернень до Президента, Верховної Ради, до Міністра внутрішніх справ тощо. Друкуємо текст інформації, що був надрукований - акцентуємо Вашу увагу - на офіційної сайті УБОЗу

„Співробітниками УБОЗ виявлено факт продажу релігійній громаді віри євангельської "Велике доручення" цілісного майнового комплексу службовими особами ХОО ФСТ "Динамо". Збитки склали - 35089 тис. грн.

Колись правоохоронці Херсонщини мали чудову можливість підтримувати фізичну форму або професійно займатися спортом у залах, тирах та інших спортивних спорудах фізкультурно-спортивного товариства "Динамо", членом якого і досі є кожен міліціонер, співробітник служби безпеки, пожежник.

Тепер правоохоронці - "динамівці" такої можливості не мають, з ким домовляються про оренду, тому і вдячні. Куди ж подівалося надбання, що збиралося вісім десятків років, - майже епоху?!

Саме це з’ясовують співробітники обласного УБОЗу та слідства. За їх матеріалами прокуратурою Херсонської області порушено кримінальну справу за ознаками злочину, пов’язаного із зловживанням владою або службовим становищем, і яке спричинило тяжкі наслідки. Тяжкі наслідки - це втрата цілісного майнового комплексу на вул. Перекопська, 4. Колись там були кілька тирів, гімнастичний зал, сауна з басейном, більярд. Загалом шість будівель і три споруди. Службові особи ХОО ФСТ "Динамо" все це продали одній із неправославних релігійних общин. Слідчих, зрозуміло, цікавить не морально-етичні аспекти оборудки. Цікаво, наприклад, що тільки спортзал та гуртожиток було продано за 35089 тис. грн. Згадаймо, лишень, ті часи, коли сюди приходили не лише міліціонери, - приходили дітлахи, з яких виростали знамениті на весь світ спортсмени.

Звісно, велику користь для міліції така "велика" сума принести не могла. А от шкоду…

Джерело: http://uboz.kherson.ua/3/126_1.html

Схоже, що для прибічників УПЦ Київського патріархату право молитися може виявитися задорогим задоволенням. Під розміщення єпархіального управління і церкви св. Петра Могили община УПЦ КП орендувала у міста розвалюху на вулиці Кірова поруч з управлінням УМВС. Будівельники прикинули, що для реконструкції споруди необхідно 200 тис. гривень. З часом, віруючі зібрали б якусь суму, а частину робіт виконали б методом “народної побудови”. Проте людям необхідні гарантії, що будівлю у них не конфіскують на користь якось багатого бізнесмена. Настоятель храму св. Петра Могили, секретар єпархії УПЦ отець І. Семеніхін попросив управління комунального майна вирішити питання про продаж об’єкту орендаторам по його оціночній вартості – 28 тис. грн. Відповідна пропозиція, звісно, засмутила його: виявилось, що на сьогоднішній день будівля коштує вже півмільйона гривень! Це виглядає особливо прикро з огляду на те, що не так давно при міському голові М.Ординському общині УПЦ Московського патріархату взагалі безкоштовно передали колишню будівлю дитсадка, яка теж знаходиться у центрі міста.

С.Яновський. Торг за храм уместен?//Гривна-№28-7-14.07

Борьба с “мракобесами” на “жаркой” сессии не увенчалась успехом

Дойдя до 13 вопроса “порядка денного” местный парламент “споткнулся” о религиозный “фундамент”. Камнем преткновения оказался вопрос о передаче в долгосрочную (на 49 лет) аренду старого здания в центре города (находящегося в коммунальной собственности) под церковь одной из православных конфессий (Київського патріархату). Говорили и о духовности – о необходимости укрепления в обществе морали и нравственности.

Однако коммунист депутат Павел МАСЛОВ … аргументировал нецелесообразность передачи ветхого строения какой либо церкви тем, что в радиусе 300 метров ведут богослужения в пяти церквях, принадлежащих самым разным конфессиям. А вместо ремонта, на месте снесенного здания, по мнению Павла Евгеньевича, может появиться что угодно (на самом деле рядом с данным строением находится часовня, что принадлежит УПЦ МП).

„Політична Херсонщина””, 22 Серпня 2005, автор Геннадій Кабаченко

Постійна комісія у справах використання і відчуження об’єктів комунальної власності відмовила парафії Пресвятого серця Ісуса Римо-католицької церкви про безкоштовний відвід земельної ділянки під будівлею, а також 46 соток території (сквер) навколо існуючого костьолу (ця територія до революції належала Римо-католицькій громаді).

К.Ветрова. Водоканал хочет скважину, а католики – полгектара. // Горожанка – 2005 - №181 – 29 вересня (наклад – 35000)

Висновки

Таким чином, Херсонська область є поліконфесійною, в якій гострими невирішеними проблемами є надання земельних ділянок та приміщень в оренду релігійних громад в першу чергу нетрадиційних з точки зору представників місцевої влади релігій. Це утруднює вільне функціонування релігійних конфесій в області, призводить до ескалації напруги. На цьому тлі виникають конфлікти між владою та релігійними громадами, між громадами традиційного православ’я та інших релігійних конфесій.

Тому, органам місцевої влади необхідно вкрай уважно ставитися до вирішення проблем, що виникають у повсякденному житті релігійних громад області.

 

Право на доступ до інформації

Загальний огляд застосування права та огляд загальноукраїнських проблем минулого року

Інформація – це повітря демократії. Лише обізнане суспільство може здійснити контроль за діяльністю влади, щоб примусити її служити громадським інтересам. І навпаки, погана влада потребує таємності, щоб поховати власну неефективність, марнотратство і корупцію. Тому відкритість влади, оприлюднення інформації про те, що саме і як вона засекречує, є завжди актуальним політичним питанням, лакмусовим папірцем, що свідчить про її реальні наміри і плани.

Україні дістався в спадок важкий тягар тоталітарного минулого, коли практично вся державна діяльність була засекреченою, а намагання дістати інформацію й розповсюджувати її трактувалося як антидержавна діяльність. Й зараз усталеною практикою є незаконне засекречування інформації органами державної влади.

Право на доступ до інформації є однією зі складових права на інформацію, яке закріплене статтею 34 Конституції України: “Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати й поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб на свій вибір”. Здійснення цього права може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя”.

Цей перелік підстав для обмеження доступу до інформації є вичерпним.

Реалізація права на доступ до інформації, яка знаходиться в розпорядженні органів державної влади та місцевого самоврядування, підтримується також конституційним правом на звернення, яке гарантується статтею 40 Конституції.

Розрізняють пасивний та активний доступ до інформації, тобто отримання інформації через створені органами державної влади та місцевого самоврядування канали комунікації та шляхом інформаційних запитів щодо отримання відомостей або про доступ до матеріалів. Суттєвими складовими права на доступ до інформації є доступ до документів та доступ до публічних слухань – парламентських, урядових, судових, тощо.

Доступ до відкритої інформації. Законодавче регулювання

Доступ до інформації також регулюється Законом України “Про інформацію”, який набув чинності в жовтні 1992 року, і Законом України “Про державну таємницю”, який діє з січня 1994 року. Ухвалення цих законів було безперечним досягненням молодої держави. Ще до прийняття Конституції вони визначали таку систему стосунків і зобов’язань у цій галузі, які є, зазвичай, притаманними демократичним державам. Стаття 10 Закону “Про інформацію” визначає гарантії права на інформацію: вона зобов’язує державні установи всіх рівнів інформувати про свою діяльність та про ухвалені рішення, а стаття 21 визначає засоби оприлюднення офіційної інформації, включно з безпосереднім її наданням зацікавленим особам (усно, письмово чи в інший спосіб).

Стаття 29 Закону забороняє обмеження доступу до відкритої інформації, хоча й передбачає переважне право на одержання інформації громадянами, яким інформація потрібна для виконання своїх професійних обов’язків.

Перелік документів та інформації, яка не підлягає передачі для ознайомлення, міститься в статті 37. Це, зокрема :

– інформація , яка у встановленому порядку визнана державною таємницею;

– конфіденційна інформація;

– інформація про оперативну й слідчу роботу органів прокуратури, МВС, СБУ, роботу органів дізнання та суду в тих випадках, коли її розголошення може зашкодити оперативним заходам, розслідуванню чи дізнанню, порушити право на справедливий та об’єктивний розгляд справи судом, створити загрозу життю чи здоров’ю будь-кого;

– інформація , що стосується приватного життя громадян;

– внутрішньовідомче службове листування, пов’язане з процесом прийняття рішень, які ще не прийняті;

– інформація фінансових установ, що підготовлена для контрольно-фінансових відомств;

– інформація, що не підлягає розголошенню згідно з іншими законодавчими та нормативними актами.

Для реалізації права на доступ до інформації дуже суттєвими є питання відповідальності.

Цьому присвячені статті 35 та 48 про порядок оскарження протиправних дій державних установ у сфері інформації. Окрім того, стаття 47 Закону про відповідальність за порушення законодавства про інформацію передбачає дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із законодавством України, у тому числі й за необґрунтовану відмову від надання інформації та необґрунтоване віднесення інформації до категорії відомостей з обмеженим доступом.

Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань забезпечення та безперешкодної реалізації права людини на свободу слова”, прийнятий парламентом 3 квітня 2003 року, вніс зміни до Кодексу про адміністративні правопорушення, доповнивши його статтею 212-3. Вона визначає відповідальність за неправомірну відмову в наданні інформації, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання інформації, що не відповідає дійсності, у випадках, коли така інформація підлягає наданню на запит громадянина чи юридичної особи відповідно до законів України “Про інформацію” та “Про звернення громадян”. При цьому зазначається, що “посадові особи, на яких поширюється дія Закону України “Про боротьбу з корупцією”, притягуються до відповідальності за такі діяння відповідно до Закону України “Про боротьбу з корупцією”. Проте нам невідомі випадки серйозних розглядів, й особливо на судовому рівні, у цій галузі, хоча випадки невмотивованих відмов у наданні інформації у відповідь на запити, випадки довільно витлумачених тверджень про обмеження надання інформації, та й просто випадки відсутності будь-яких відповідей на запит зустрічаються доволі часто, особливо на місцевому рівні.

Закон “Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого

самоврядування в Україні засобами масової інформації” зобов’язує органи державної влади та місцевого самоврядування надавати ЗМІ повну інформацію про свою діяльність через відповідні інформаційні служби органів державної влади та місцевого самоврядування, забезпечити журналістам вільний доступ до неї, крім випадків, передбачених Законом України “Про державну таємницю”, не чинити на них будь-якого тиску і не втручатися в їхній виробничий процес (стаття 2 Закону).

Серед важливіших норм забезпечення доступу до інформації є доступ на офіційні заходи, подання інформаційних запитів та доступ до нормативно-правових документів.

Доступ до нормативного-правових документів

Стаття 57 Конституції проголошує: “Кожному гарантується право знати свої права й обов’язки. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права й обов’язки громадян, мають бути доведені до відома населення в порядку, встановленому законом. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов’язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними”.

Інформаційні запити

Згідно зі статтями 32-34 Закону “Про інформацію”, інформаційні запити повинні вивчатися відомствами протягом 10 днів, і протягом цього терміну державний орган повинний письмово сповістити автора запиту про те, що запит буде задоволений, або що запитувана інформація не підлягає передачі для ознайомлення. При цьому відмови повинні бути вмотивованим. Запити повинні задовольнятися протягом місяця.

 

Загальна ситуація в області

Один з головних методів нашого дослідження спирався на право громадян на доступ до інформації. Для уніфікації отриманої з органів влади інформації про стан дотримання прав та свобод людини, нашими партнерами – відомими та знаними експертами Харківської правозахисної групи, була розроблена методика та зразки інформаційних запитів, а також був перевірений юристами та затверджений загальний для всіх партнерів (громадських організацій з усієї України) перелік питань по різних сферах застосування прав людини. В рамках цієї діяльності активісти Херсонської обласної організації Комітету виборців України направили в різні установи та інстанції 170 інформаційних запитів з 729 питаннями. В кожному із запитів ми посилалися на відповідні нормативні акти, які регламентують права громадян та обов’язки влади по наданню інформації.

Головними обов’язками влади було надати всю необхідну інформацію протягом місяця. У випадку відмови у праві отримати необхідну інформацію, аргументована відповідь повинна прийти протягом десяти днів з дня отримання запиту.

Результати розгляду запитів виявились невтішними: отримано відповіді на 125 запитів, з яких надана інформація лише по 35% запитань та 21% відмов у наданні інформації, інші питання (44%) залишились проігнорованими. Також було направлено 7 повторних запитів – задоволено 21%, та 2 скарги – результати негативні (див. діаграму).

 

Найбільш повну інформацію надали управління та відділи Херсонської обласної державної адміністрації (75% питань). Найбільш пунктуальними виявились інспекції, служби та інші наглядові й контролюючі органи державної влади: середній термін підготовки відповіді – 12 діб, фактичний термін отримання відповіді – 20 діб.

Прогнозовано закритими для громадськості виявилися правоохоронні органи. З 79-ми запитів надано 47 відповідей (59%), з 384 розглянутих питань задоволено тільки 24%, відмовлено у задоволенні 27%, інші проігноровано (найбільш типові відповіді: "непередбаченість обов’язку надання інформації", "конфіденційність даних" та "обмеженість доступу до офіційних документів з метою забезпечення таємниці слідства, справедливого судового розгляду та захисту прав громадян"). Не відставали від правоохоронців представники судової гілки, які фактично відмовили у праві на інформацію по 66% запитань.

Професійно поставилися до дотримання конституційних прав громадян на інформацію управління екології, земельних ресурсів, преси та інформації, захисту прав споживачів, соціального захисту населення та управління внутрішньої політики облдержадміністрації. Серед органів місцевого самоврядування необхідно відзначити якісну роботу Каховського міськвиконкому, фахівці якого надали повну та якісну інформацію з необхідними додатками.

Більш повну інформацію дивися у таблиці.

Статистичні данні наведені у таблиці та представлені у графічному вигляді в формі діаграм:

Адресати запитів

Кількість питань у запитах

% задоволених питань

% відмов у наданні інформації

% проігно-рованих питань

середні термін розгляду

середній термін відповіді

органи судової гілки влади (суди, облрада судді, судова адміністрація, кваліфікаційна комісія, судмедекспетиза)

105

34%

22%

44%

17

24

силові держструктури (прокуратури, органи МВС і СБУ)

384

24%

27%

49%

18

25

інші контролюючі та наглядові органи влади (інспекції праці та держнаглядохоронпраці, органи сан-епід контролю, органи контролю антимонопольного законодавства, органи держспоживстандарту, органи контрольно-ревізійної служби, управління екології, податкова)

70

54%

13%

34%

12

20

управління та відділи облдержадміністрації (управління внутрішньої політики, управління праці та соцзахисту, управління преси та інформації, управління охорони здоров’я, управління освіти)

73

63%

5%

32%

13

16

органи місцевого самоврядування (виконкоми міських рад)

91

51%

10%

39%

21

33

інші (Уповноважений Верховної ради з прав людини Карпачова Н.І.)

6

0%

100%

0%

52

55

ЗАГАЛОМ

729

35%

21%

44%

17

24

Інші методи доступу до інформації шляхом інформування громадськості про свою діяльність через офіційні веб-сторінки, проведення прес-конференцій, розповсюдження інформаційних матеріалів також викликають тривогу.

З одного боку, органи влади приділяють достатньо уваги наданню інформації журналістам для подальшого її розповсюдження в органах масової комунікації. Майже у всіх органах влади існують відповідальні за зв’язки із ЗМІ. Найбільш активно працюють із ЗМІ прес-служби облдержадміністрації, Херсонського міськвиконкому, УМВС в Херсонській області, податкової, обласної прокуратури та інших структур. Але ці органи надають ту інформацію, яку вважають за потрібне надавати. Наприклад, у минулому році місцеві ЗМІ неодноразово фіксували випадки, коли офіційно оприлюднена деякими посадовими особами на прес-конференціях інформація не відповідала тій, що оприлюднювалася пізніше в офіційних звітах.

Майже всі обласні офіційні структури створили власні веб-сторінки. Але в абсолютній більшості з них відсутня інформація, яка в обов’язковому порядку повинна там знаходитися, більшість сайтів оновлюються нерегулярно. В минулому році у працівників ЗМІ іноді виникали проблеми із доступом на офіційні заходи.

Таким чином, ми можемо констатувати, що органи влади в Херсонській області поки що не готові до забезпечення прозорості своєї діяльності й інформаційної відкритості шляхом надання та оприлюднення інформації.

Проаналізувавши отримані інформаційні запити, моніторингова група Херсонського КВУ вимушена констатувати, що найбільш „закрита десятка” від громадськості ситуація із дотриманням права на інформацію виглядає наступним чином:

право на життя, право на захист від катувань та жорстокого поводження, право на справедливий суд, право на відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями та бездіяльністю органів влади, їх посадовими і службовими особами, право на доступ до інформації, право на звернення до органів влади, право на власність, право на участь в управлінні державними справами, на участь у виборах, права затриманих (дивися таблицю).

Таблиця. Покажчики негативних відповідей та проігнорованих питань щодо кожного права людини в інформаційних запитах

кількість питань, що подавалися у інформаційних запитах

% негативних відповідей та проігнорованих питань

1. Право на відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями та бездіяльністю органів влади, їх посадовими і службовими особами

2

100%

2. Право на участь в управлінні державними справами, на участь у виборах

18

100%

3. Права утриманих у колоніях

2

100%

4. Право на життя

39

89%

5. Право на захист від катувань та жорстокого поводження

70

80%

6. Право на справедливий суд

81

77%

7. Право на свободу об’єднань

19

74%

8. Право на звернення до органів влади

34

72%

9. Право на доступ до інформації

84

69%

10. Право на власність

16

69%

11. Право на охорону здоров’я

11

68%

12. Право на приватність. Право на повагу до честі та гідності

38

66%

13. Право на свободу та особисту недоторканість

69

60%

14. Право на свободу вираження поглядів

15

60%

15. Права жінок

10

60%

16. Право на свободу мирних зібрань

47

59%

17. Екологічні права

37

57%

18. Право на підприємницьку діяльність

21

55%

19. Право на свободу пересування та вільний вибір місця проживання. Право на громадянство

19

53%

20. Право на достатній життєвий рівень

10

50%

21. Право на освіту

9

44%

22. Право на свободу совісті й віросповідання

36

36%

23. Право на працю

18

33%

24. Право на соціальне забезпечення

4

25%

25. Право на захист від дискримінації

14

0%

26. Права іноземців і біженців

4

0

27. Права національних і мовних меншин

2

0

Огляд порушень

Моніторингова група Херсонського КВУ зафіксувала в регіональних засобах масової інформації 12 повідомлень про порушення права на доступ до інформації. Найбільше зловживали невиконанням даного права громадян органи виконавчої влади (66,7% всіх повідомлень). 62,5% всіх повідомлень стосувалися порушень в районах області.

Не секрет, що вибори Президента України відбувалися з численними порушеннями. Тільки на відміну від інших областей, інформація про виявлені порушення у нас менш доступна з незрозумілих причин. У прес-центрі обласної прокуратури журналісту газети "Вгору" повідомили, що у них немає даних про підкуп посадових осіб, керівників виборчих комісій... Чи мало місце “виборче” хабарництво в Нововоронцовському районі, дізнатись не вдалося. Ігноруючи закон “Про інформацію”, прокурор О.Йощенко не схотів відповісти на питання кореспондента, пославшись на таємницю слідства. При цьому він навіть не вислухав, яку саме інформацію автор хоче отримати – адже таємниця слідства не поширюється на всі відомості, що стосуються кримінальних справ. Це тим паче дивно, оскільки в інших регіонах України (Сумах, Львові тощо) журналісти без проблем отримують важливу для суспільства інформацію. (Вгору, №28, 14.07.05)

Напередодні візиту міністра внутрішніх справ України до Херсонської області постійного автора статей "Гривни" Сергія Яновського та редакції газет "Новий день" і "ВІК" повідомили з облдержадміністрації, що їх не можуть включити у прес-групу, яка супроводжуватиме міністра, з причини не знаходження в архівах їхніх акредитаційних посвідчень ("Гривна-СВ" №44 від 28.10.05 і №45 від 04.11.05, "ВІК" №43 від 03.11.05).

А через тиждень, перед візитом до Херсона Президента України В.Ющенка, облдержадміністрація повідомила редакцію "Гривни" про те, що для участі журналістів у групі ЗМІ, яка супроводжуватиме Президента, на додаток до акредитаційного листа тепер вимагається ще й окремий лист від редакції на ім’я голови ХОДА ("Гривна-СВ" №51 від 16.12.05).

Обласна державна адміністрація утаємничила розпорядження про списки виборців?

За офіційною версією, ще 5 вересня, тобто тиждень тому, голова обласної державної адміністрації Б.В.Сіленков видав розпорядження, згідно якому створена регіональна робоча група з обліку виборців. Але й ввечері 12 вересня текст цього розпорядження був відсутній на офіційному сайті Херсонської облдерждадміністрації.

Хоча на сайті вже розміщенні розпорядження за більш пізні числа, серед яких й малопомітні, так звані "робочі". Наприклад, про відрядження керівника кадрової служби...

Цікаво, що 6 вересня, тобто наступного дня після так званого офіційного підписання цього "таємного" розпорядження, Борис Сіленков на зустрічі з лідерами місцевих організацій політичних партій запрошував представників цих партій до складу Робочої групи з обліку списків виборців. Але після того, як у своєму виступі керівник аналітичних програм Херсонської обласної організації Комітету виборців України Олександр Мошнягул роз’яснив, що подібні групи вже повинні працювати, губернатор скорегував свою заяву та повідомив про те, що насправді регіональна група була вже створена.

Але, зовсім насправді, як говорять джерела в обласній державній адміністрації, текст цього Розпорядження не був готовий ще й зранку 7 вересня. А заява губернатора під час зустрічі з політиками поставила у тяжке становище працівників відповідного Управління, які готували це саме "таємне" Розпорядження...

На сьогодні, є інформація від прес-служби про створення Регіональної робочої групи з обліку списків виборців, але невідомий текст самого Розпорядження, невідомий склад цієї групи, достеменно невідомо, коли ж вона була створена.

Таким дивним чином на Херсонщині розпочата робота по укладанню списків виборців - одного з найважливіших технічних компонентів майбутніх виборів.

„Політична Херсонщина”, 12 вересня 2005 р.

Журналіст газети „Вільний вибір” Олександр Шаповалов після піврічного листування з органами прокуратури в намаганні забезпечити захист своїх інформаційних прав, порушених підчас виборів Президента України, звернувся до Херсонського управління СБУ із заявами про порушення прокурорами Закону "Про боротьбу з корупцією".

Журналіст звинуватив співробітників прокуратури у порушеннях спеціальних антикорупційних обмежень, а саме: ненадання відповідей на звернення, неправомірні відмови в наданні інформації, її необгрунтована затримка, надання недостовірної чи неповної інформації. За такі порушення Законом "Про боротьбу з корупцією" передбачена адміністративна відповідальність у вигляді штрафу в розмірі більше 1000 гривен.

„Політична Херсонщина”, 25 Квiтня 2005

 

Право на свободу вираження поглядів

Загальний огляд застосування права та огляд загальноукраїнських проблем минулого року

Стаття 10 Європейської Конвенція про захист прав людини та основних свобод гарантує, що „кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати i передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади i незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов’язане з обов’язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цiлiсностi або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров’я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету i безсторонності суду i є необхідними в демократичному суспільстві”.

2004 р. був багато в чому переломним для умов застосування права на свободу вираження поглядів. Після відомих подій другої половини 2004 р., зміни влади в країні був значно послаблений тиск на засоби масової інформації з боку органів влади, політичних сил, власників ЗМІ, які широко застосовували жорстоку цензурну політику. Відійшли у минуле так звані „темники” із неофіційними вказівками щодо того, висвітлювати чи ні ті чи інші події, у якій тональності поширювати ту чи іншу інформацію тощо.

Зменшився вплив інших „поза цензурних” інструментів „впливу”, таких, як перевірки з боку правоохоронних, податкових та інших контролюючих органів тих, хто подавав матеріали з іншою, ніж правляча, точкою зору.

Проте, залишилися інші інструменти впливу на позицію ЗМІ, мається на увазі судові позови про відшкодування шкоди в дуже великих розмірах за публікацію дифамаційних матеріалів та застосування нововведень українського законодавства щодо „неправдивості негативної інформації”, „захисту суспільної моралі” тощо.

Загальна кількість судових позовів проти ЗМІ значно зменшилися з травня 2003 року у зв’язку з прийняттям закону про їхнє обмеження через застосування диференційованої ставки державного мита по таким справам та, відповідно, зменшення сум компенсації шкоди. Хоча у 2004 р. з 442 заяв проти ЗМІ з вимогою відшкодування моральних збитків на загальну суму у 20 млн. грн., було присуджено до стягнення зі ЗМІ 591 тисячу 591 гривну. Тобто, у середньому ЗМІ повинні були сплатити 3 744 гривні по кожній справі (приблизно 700 доларів США ).

З’явилася також нова тенденція: позови проти ЗМІ почали переважно стосуватися не відшкодування шкоди, а оприлюднення спростування поширених неправдивих відомостей.

У Цивільному кодексі України, що набув чинності з 1 січня 2004 р., закладена норма відповідно до якої “негативна інформація, поширена про особу, є неправдивою”, на підставі чого переслідуються журналісти та ЗМІ за висловлювання критичних зауважень. У цьому кодексі з’явилася ще низка норм, що обмежують свободу слова в невиправданому обсязі. З січня 2004 р. в Україні почалося впровадження нового законодавства щодо захисту суспільної моралі (Закон України “Про захист суспільної моралі” та пов’язані з ним зміни до інших законів). Відповідно до нього створено державний орган із захисту суспільної моралі. До його функцій належить призупинення поширення (без санкції суду) та застосування санкцій за поширення продукції, що порушує суспільну мораль (порнографічного та еротичного характеру або із застосуванням жорстокості та насильства тощо). При цьому слід зазначити, що згадане законодавство чітко не визначає, що може порушити суспільну мораль, а дефініції надзвичайно не чіткі та сповнені оціночними виразами . Тому особа , яка поширює такий твір , не може передбачити незаконність своєї поведінки.

Проте минулого року випадків застосування цих законодавчих норм поки що не помічено.

 

Загальна ситуація в області

У Херсонській області, за повідомленням Управління з питань внутрішньої політики Херсонської облдержадміністрації, станом на 31 січня 2006 р. зареєстровано 346 видань, з них 78,3 % - змішаною мовами (українською, російською, англійською, німецькою), 13,7 % - українською, 8,0% - російською, 120 з них виходять регулярно: 18 районних комунальних газет, 3 міські комунальні газети та обласна комунальна газета “Наддніпрянська правда”, державна газета “Джерела”, інші - недержавні видання. У 2005 р. було зареєстровано 51 видання, з них 1 - релігійного спрямування, 7 - партійних, 1 - міська комунальна газета, інші — загальнополітичні та рекламні недержавні видання. За мовами видання: 47 - змішаною мовами, 3 - українською, 1 - російською.

У 2004-2005 роках випадків відмови у реєстрації друкованих ЗМІ та оскаржень таких рішень управління у суді чи вищих керівних органах не було.

У 2005 р. виник ряд конфліктів між співзасновниками районних комунальних видань – трудовими колективами редакцій та місцевими органами виконавчої влади й місцевого самоврядування. Зокрема подібні випадки фіксувалися в Білозерському, Бериславському, Високопільському, Скадовському, Цюрупинському та деяких інших районах області. Всупереч чинному законодавству щодо діяльності ЗМІ, були однобічні спроби керівників органів місцевої влади внести зміни до діючих статутів редакцій, установчих угод про співзасновництво друкованого видання, фіксувалися випадки цензурування окремих матеріалів районних газет. Справжньою причиною більшості з цих конфліктів стали спроби усунути керівників газет, які в період президентської кампанії висловлювали іншу політичну точку зору, ніж ті керівники, що прийшли до влади на початку 2005 р. У більшості випадків конфлікти вдалося призупинити, хоча рекомендації голови Херсонської облдержадміністрації про те, щоб районні державні адміністрації вийшли із числа засновників районних комунальних видань, не були виконані.

Огляд порушень

Моніторингова група Херсонського КВУ зафіксувало 22 повідомлення про порушення права на свободу вираження поглядів та прав журналістів на інформаційну діяльність, що складає 2,9% від загальної кількості всіх повідомлень про порушення, які були зафіксовані моніторинговою групою у регіональних ЗМІ. Ці порушення є фактично типовими для політичної ситуації в країні. Найбільш розповсюдженими були у минулому році:

- Судові позови з вимогами відшкодування моральної шкоди, суми яких є завеликими й такими, що направленні на припинення діяльності органів ЗМІ. Так, у травні, після одного з подібних судових позовів припинився вихід місцевої газети „Чесне слово”.

- Погрози та навіть побиття журналістів та громадських діячів з боку героїв їх критичних публікацій та невідомих осіб. Подібні випадки, хоча й мали місце, але у порівнянні з минулими роками їх було на порядок менше, й більшість з них була пов’язана, в першу чергу, з політичним конфліктом навколо постаті голови Херсонської обласної державної адміністрації Б.В.Сіленкова.

- Конфлікти між керівниками районної влади та редакціями районної преси. Найбільш гострим став конфлікт між головою Цюрупинської райдержадміністрації Д.Осиповим та редактором Цюрупинської районної газети „Вісник Олешшя” Б.Прищепою.

Відомості про погрози в адресу журналістів

22 серпня 2005 р. у всеукраїнському прес-центрі УНІАН журналістка "Вечірніх вістей" уродженка Нової Каховки Людмила Башкірова розповіла про погрози, які вона почала отримувати після публікації критичних матеріалів про діяльність керівництва Херсонської області. Вона повідомила, що 13 серпня, коли вона перебувала у Києві, їй на мобільний зателефонував невідомий, який спочатку запропонував журналістці за винагороду опублікувати спростування статті про голову ХОДА Бориса Сіленкова, а коли та відмовилась – пригрозив їй та її сім’ї розправою. Повернувшись додому, Людмила знайшла на столі величезну камінюку, завернуту у газету, де була опублікована одна з її статей про Сіленкова. Після цих подій Людмила написала відповідні заяви до прокуратури та СБУ. (Булава, №34 від 25.08.05)У жовтні 2005 р. відомий незалежний журналіст Володимир Марус подав заяву до обласної прокуратури про факт телефонних погроз з боку голови облдержадміністрації Бориса Сіленкова. Подібні погрози з’явилися після критичних матеріалів про діяльність губернатора, що були надруковані в місцевих газетах ("Гривна" №44 від 27.10.05).

Олександр Шаповалов, як і інші журналісти друкованих видань всеукраїнської громадської організації "Комітет виборців України", у період президентських виборів здійснював спостереження за ходом виборчого процесу по округу №186 (Херсонська область). Тому він активно взаємодіяв з територіальною виборчою комісією (ТВК). Починаючи з дня голосування у першому турі виборов, права Шаповалова багаторазово порушувались: йому відмовляли в наданні інформації та копій документів, не розглядали письмові звернення, не пускали та навіть виганяли з засідань комісії.

На неодноразові скарги журналіста до облпрокуратури він періодично отримує відписки про невстановлення будь-яких порушень.

На початку січня біля під’їзду будинку, в якому мешкає журналіст, його чекали двоє хлопців, які "порадили" Шаповалову "припинити розкидати свої папірці по різним держорганам, забрати свої скарги і сидіти тихо". У разі недодержання цих порад "люди у чорному" погрожували журналісту фізичною розправою і заподіянням шкоди його близьким. Олександр подав відповідні заяви до Херсонського міськвідділу внутрішніх справ та до Облуправління СБУ. ОблСБУ, пославшись на "непідвідомчість", перенаправило заяву про погрози у прокуратуру області, з якої вона попала до райпрокурора тільки через три тижні (!). А оперативники, після двотижневого (!) з’ясування обставин, передали матеріали до Суворовської райпрокуратури. У справі про погрози була проведена додаткова перевірка, і знову – постанова про відмову! Шаповалов вважає, що прокурори просто не бажають знижувати статистику своєї роботи ще одним нерозкритим злочином. Але чому ж потрібно залишати у небезпеці людину?! („Політична Херсонщина”, 23 Липня 2005)

Резонансною стала спроба у лютому 2005 р. голови Херсонської облдержадміністрації Б.Сіленкова погрозами примусити звільнитися Генерального директора Херсонської облдержтелерадіокампанії, голови Херсонського відділення Національної спілки журналістів України В.Долину. З цього приводу голова Національної спілки журналістів України Ігор Любченко розповсюдив Звернення до керівників, усіх творчих працівників засобів масової інформації. В цьому документі зокрема говорилося про те, що „новопризначений голова Херсонської обласної державної адміністрації Борис Сілєнков викликав генерального директора обласної державної телерадіокомпанії Валерія Долину і зажадав, щоб він негайно написав заяву про відставку, бо свого часу обласне телебачення продемонструвало передачу, в якій деякі громадяни Нової Каховки негативно висловилися про діяльність пана Сілєнкова на посаді міського голови”. Ігор Любченко у своєму Зверненні задав риторичне питання: „Чи вважає новопризначений губернатор, що отримав область у безроздільне володіння, де тепер - "цар, суддя і військовий начальник"?

Голова НСЖУ закликав своїх колег „Не піддавайтеся диктату, не подавайте заяв про відставку! Якщо до вас є претензії засновників, то ці претензії мають бути юридично обґрунтовані не головою адміністрації чи головою ради, а держадміністрацією і сесією ради... Тож давайте і ми, колеги, тримати удар, не піддаватися тиску і провокаціям, відстоювати свою громадянську і професійну позицію”. (цитуємо за публікацією „Політичної Херсонщини” від 19 лютого 2005 р.).

Газета „Чесне слово”, - видання, що припинило свій вихід після судових процесів над нею.

Найбільш драматично у минулому році склалася ситуація навколо газети „Чесне слово”. Це видання у 2004 – 2005 рр. надрукувала серію критичних статей про діяльність місцевих суддів, зокрема голови Херсонського апеляційного суду А.Іванищука, а також про діяльність правоохоронних органів, що фактично, на думку авторів публікацій, розорюють місцевих підприємців.

В результаті, газета програла кілька судових позовів, у тому числі з рішенням сплатити 100 тис. грн. моральної шкоди, її репортер був побитий серед білого дня, а правоохоронні органи не провели належного розслідування цього факту. Весною газета „Чесне слово” припинила своє існування.

Друкуємо деякі матеріали про ситуацію навколо видання.

Про ситуацію, що склалася навколо газети „Чесне слово”

За это время мы выслушали столько историй о херсонском “правосудии”, что хватит для публикаций на несколько лет вперед. Мы даем слово, что ни одно Ваше обращение не останется без внимания : Ваша боль – это наша боль!

Нас пытались уничтожить всеми возможными способами. Возбудили уголовное дело и посадили в СИЗО на 1,5 месяца нашего адвоката Я. Ващука, которому угрожали дать 7 лет. А в отсутствие нашего адвоката “быстренько состряпали” решение суда, которым “повесили” на редакцию 100 тыс. грн. морального ущерба. Но и этого мало! Нам угрожали по телефону люди с “кавказким” акцентом, которые обещали “разобраться” с автором статьи об Иванищуке. Потом г-н Мельничук избил нашего журналиста прямо на пороге апелляционного суда. Причем, как оказалось, г-н Мельничук ходит в апеляционный суд как к себе домой, в то время, как не всех журналистов туда пускают даже на пресс-конференцию.

За эту неделю к нам трижды (!!!) присылали судебных исполнителей из Суворовской ОГИС. Причем каждый раз – разных. Первый раз в понедельник, 21 февраля. На следующий день пришли уже другие. Оказывается, первая исполнитель(ница) слишком “мягко” с нами обошлась. Поэтому прислали других. На мой вопрос: “Так вы –карательный отряд?”, судебный исполнитель “проговорилась”: “Типа того…”. При этом, во время разговора, они несколько раз угрожали нам судебными исками “за моральный ущерб”. Завтра (25 февраля) судебные исполнители грозились прийти еще раз, но уже с ОМОНом.

Против нас, как оказалось, возбудили уголовное дело (!), по которому мы своей статьей, якобы, угрожали жизни (!) г-на Бойко! Того самого г-на Бойко, который необоснованно “повесил” на нашу редакцию 100 тыс. грн. морального ущерба в пользу г-на Мельничука. И того самого, который по нашей информации, является кумом Иванищука-младшего, с которым он “гонял” из-за границы иномарки на продажу, вместо того, чтобы проходить практику в суде (по информации, которую раздают пикетчики возле апелляционного суда). Но и это не все! Как нам передают некоторые “доброжелатели”, с нами еще “разберутся”. Причем наблюдается четкая закономерность – чем больше мы пишем о г-не Иванищуке, тем жестче на нас давят.

Все, что можно было сделать против нас – уже сделали. Единственное, что еще можно сделать – это начать нас отстреливать, а еще – поджечь нашу редакцию. Так что если что – Вы знаете, где искать заказчиков.

Поэтому, хотелось бы еще раз поблагодарить всех за поддержку и передать тем, кто чинит над нами расправу: “Нас багато, и нас – не подолати”! А потому, свой комментарий “от редакции” хотелось бы закончить словами героя Сергея Бодрова из кинофильма “Брат-2”:
“Вот скажи мне, американец, в чем сила? Разве в деньгах? Вот и брат говорит, что “в деньгах”… У тебя много денег, и чего? Я вот думаю, что сила – в правде. У кого правда, тот и сильней. Вот ты обманул кого-то – денег нажил… И чего? Ты сильней стал? Нет. Не стал. Потому что правды за тобой нет. А тот, кого обманул – за ним правда. Значит он сильней”.

Мы сильней, потому что за нами – ПРАВДА!Честное слово 25 февраля - 6 марта 2005 г. №8 (72)Э. МихайловУГОЛОВНОЕ ДЕЛО № 530027-05

(...)

В Херсоне иные репортеры все чаще ходят не на пресс-конференции, а на допросы.

Яркий пример тому — возбуждение 7 февраля сего года уголовного дела против Херсонского делового еженедельника “Честное слово”. В номере от 15 ноября 2004 г. это издание опубликовало заметку об опасном для развития предпринимательства прецеденте: судья Суворовского райсуда Херсона Вячеслав Бойко по протесту городского прокурора Григория Маренчука отменил решение Комсомольского райисполкома о приеме в эксплуатацию 15 промышленных и торговых объектов. Реакцию газетчиков вызвало прежде всего то обстоятельство, что спорное решение вынесено почти два года назад и его нынешняя отмена может стать формальным предлогом для остановки предприятий, на которых работают несколько тысяч человек. И это при том, что Херсонщина по темпам социально-экономического развития и так плетется “в хвосте” всей Украины.

Негативный отзыв в газете г-н Бойко расценил как вмешательство в его деятельность и направил постановление об этом в прокуратуру Суворовского района Херсона. Тут читать “Честное слово” принялся уже прокурор Анатолий Майдан. В журналистском выступлении зоркое прокурорское око усмотрело не просто вмешательство, а прямые угрозы судье. Ссылаясь на них, районный прокурор вынес постановление о возбуждении уголовного дела №530027-05.

Я внимательно проштудировал вызвавшую столь бурную реакцию статью и нашел в ней ровно два абзаца с упоминанием фамилии судьи. Причем наиболее жесткий отзыв о нем был таким: “То, что делают с “Биологом” (фирма, которую затронуло решение Вячеслава Бойко. — Авт.) —только первая ласточка в необъявленной войне, которую херсонские чиновники ведут против предпринимателей, не относящихся к когорте “своих”. Следующими будут 15 предприятий Комсомольского района, против которых у херсонских судейских чиновников уже есть наготове прецедент — решение судьи Суворовского районного суда В.Бойко... Беспредел, которому не будет конца, если не дать им по рукам.

Поэтому руководство “Биолога” и люди, которые работают на предприятии, готовы идти до конца — отстаивать свое право на работу всеми законными способами: от обжалования решения суда в вышестоящих судебных инстанциях до пикетирования городской прокуратуры и Херсонского горисполкома”.

Возможно, несведущие в филологических тонкостях юристы буквально восприняли выражение “дать по рукам”? Но дальше в тексте ведь разъясняется его смысл. В беседе с автором этих строк прокурор Суворовского района заявил, что прокуратура “ждет результатов лингвистической экспертизы из Харькова”, с помощью которой можно будет определить, имеется в статье угроза или нет. В таком случае на каком основании дело против еженедельника возбудили?

Когда в феврале нынешнего года члены ряда общественных организаций пикетировали Апелляционный суд Херсонской области с требованиями отставки коррумпированных представителей правосудия, участников акции снимал корреспондент газеты “Честное слово” Петр Лукьяненко. Вышедший из здания суда неизвестный нанес находившемуся при исполнении служебных обязанностей репортеру несколько ударов кулаком в лицо. Петр получил сотрясение мозга, а нападавший беспрепятственно скрылся. Охранявшие суд бойцы милицейского спецподразделения “Грифон” почему-то не попытались его задержать.

Вознегодовавшие по этому поводу главные редакторы семи самых популярных в Херсоне изданий в коллективном письме попросили прокуратуру взять разбирательство под контроль. Но когда разговор пошел о реакции на обращение, прокурор Суворовского района Херсона лишь признал, что его действительно “посещала группа журналистов” и что “процессуальные сроки для проверки вышли”. Поведать что-либо о ее результатах он отказался, переадресовав корреспондента... в пресс-службу облпрокуратуры, где об этом факте ничего не знали. Так в чем заинтересовано руководство последней — в отстаивании гражданских прав или в том, чтобы замять скандальный инцидент с журналистом?

Главный редактор “Честного слова” Эдуард Михайлов говорит: “В Херсоне организована невиданная кампания травли независимых СМИ, в которую вовлекают уже не исполнительную власть, а правоохранительные органы. Редакционный коллектив просит Генпрокуратуру дать этим фактам соответствующую оценку и наказать виновных”. Мы связались с г-ном Михайловым по телефону. Он рассказал, что дело №530027-05 возбуждено по факту опубликования статьи. Сам Эдуард Львович пока что проходит по нему в качестве свидетеля. Его полтора часа допрашивали в прокуратуре. Следователя интересовало, кто учредитель газеты, не было ли заказа на написание статьи и кто ее автор, откуда журналисты взяли материалы и т. п. Заместителя главного редактора Виктора Пономаренко вызывали на допрос дважды и задавали ему аналогичные вопросы. Что касается избиения корреспондента Петра Лукьяненко, то, по словам г-на Михайлова, правоохранительные органы по этому поводу хранят молчание, хотя показания дали не только сотрудники газеты, но и милиционер, который во время этого происшествия вмешался и защитил журналиста. Кроме того, инцидент снимали на видео, и правоохранителям хорошо известно, где находится пленка.

Прокурор Суворовского района Херсона Анатолий Майдан, к которому “2000” обратились с просьбой прокомментировать события, связанные с газетой, ответил, что по телефону он такие темы не обсуждает. Руководитель пресс-службы прокуратуры Херсонской области Федор Самойленко сообщил, что “не готов прокомментировать все тонкости и нюансы уголовного дела” по еженедельнику, поскольку “говорить по существу дела еще рано”, однако “гонениями на СМИ правоохранительные органы Херсона не занимаются”. По его словам, “дело запутанное” и в нем присутствуют бизнес-интересы ООО ПКФ “Биолог”, а также некий политический аспект, связанный с “оранжевой революцией”. “Пройдет время, и все станет на свои места”, — заверил нас г-н Самойленко, пообещав позднее дать более подробный комментарий

„Політична Херсонщина”, 10 Березня 2005 (автор матеріалу Сергій Яновський, матеріал було надіслано по розсилці politika@pisem.net )

Є й інші приклади рішень судів щодо позовів до ЗМІ. У жовтні 2005 р. завершився судовий розгляд апеляційний скарги обласної держтелерадіокомпанії "Скіфія" на рішення райсуду у справі за позовом голови облдержадміністрації В.Сіленкова про захист честі, гідності й ділової репутації та стягнення моральної шкоди. Апеляційний суд частково підтвердив висновок суду першої інстанції щодо представлення телеканалом громадськості недостовірної інформації, але не погодився із присудженим розміром моральної шкоди, знизивши його з 20-ти до 3-х тисяч гривень ("Гривна" №44 від 27.10.05).

Побиття та переслідування громадян за висловлення власних переконаньТрьох молодих людей, що називають себе членами організації “Пора” Дмитра Дзюбу, Бориса і Юрія Княжинських побили невідомі, коли ті поверталися додому. За словами хлопців, цей випадок пов’язаний з їх політичною діяльністю, адже потерпілі вже давно виступають з вимогою ретельної перевірки всіх херсонських судів і відставки голови Апеляційного суду.А. Нечаев. Кому “Пора” стала костью в горле//Гривна – 2005-№32 – 5.08

Минуло більше тижня після того, як під стінами облдержадміністрації пройшов мітинг проти поборів у медичних закладах області. У обласній лікарні, на яку найбільше було нарікань під час мітингу, тим часом велася боротьба із “інакомислячими”. Лікаря-гінеколога Бориса Хабрата, що виступив проти поборів пацієнтів, звільнили з роботи.

Працівники акушерсько-гінекологічного корпусу обласної лікарні виступили на захист колеги – 11 серпня вони написали заяву голові профкому аз проханням розібратися у ситуації й винести справедливе рішення. Під заявою підписалися 39 працівників. Але представники адміністрації лікарні почали вимагати, щоб вони відкликали підписи. Водночас наполягали, щоб медики написали лист проти Хабрата. Лист із 32 підписами вручили голові профкому Т. Татариновій. Після цього декого з підписантів “попросили” написати заяви про звільнення. Як свідчать працівники акушерсько-гінекологічного корпусу, їх і зараз “пресують”. Скільки залишилося підписів під заявою, невідомо, бо працівникам із різних відділень ходити одне до одного заборонено.

17 серпня працівники лікарні написали заяву начальнику обласного управління охорони здоров”я Михайлу Брагару і попросили захистити їхнє конституційне право на свободу слова. Після цього тиск припинився, заяви на звільнення ліквідували.С. Смаль. Медиків “пресують” // Вгору – 2005 - №34 – 25.08

Чиновник звинувачує губернатора у переслідуванні. Навіть у лікарні.

Кілька тижнів поспіль скороспілий глава облдержадміністрації Борис Сіленков напирає на начальника державного управління екології та природних ресурсів у Херсонській області Володимира Білоконя, аби той негайно залишив крісло. Білоконь “насмілився” запитати: за що така немилість? У відповідь почув малозрозуміле: мовляв, браконьєри нищать рибу й звіра, привільне живеться губителям природи, має місце видача чистих бланків з печатками “своїм людям”...

Таке враження, що браконьєрство в області розквітло з приходом начальником управління саме Білоконя, а до цього його як масового явища взагалі не існувало.

— Якраз навпаки, — говорить професор Херсонського державного університету доктор біологічних наук Микола Бойко. — Коли кілька років тому ми звернулися до голів райдержадміністрацій, аби ті сприяли екологам у збереженні для нащадків рідкісних природних багатств, то відгукнувся один Білоконь. І взагалі, вважаю, це найкращий із начальників управлінь, яких я знаю. Принциповий, грамотний, а головне — вболіває за екологію...

Після кількох образ, завданих Володимиру Федоровичу губернатором, у Білоконя почалися проблеми із серцем (до речі, воно у чоловіка хворе). Однак “еколог” Сіленков показав себе в цій ситуації ще й “медиком”, поставивши свій діагноз: прикидається...

— Мені шкода лікарів, які прийшли до мене мало не зі сльозами на очах і передали побажання моїх “благодійників” — негайно залишити медичний заклад, інакше гірше буде їм. Аби не підставляти порядних людей, котрих штовхнули на порушення найсвятішого — клятви Гіппократа, я зібрав речі. Але просто так посади не залишу, хай і боротьба за власну гідність підірве моє здоров"я. Я завжди працював чесно і тоді, коли був головою колгоспу, і тоді, коли більше десятка років — головою Великоолександрівської райдержадміністрації. А Сіленкову порадив би підкріплювати свої звинувачення конкретними фактами. На сьогодні таких фактів у нього немає. І, знаю, не буде. (за матеріалами газети „Новий день” №41 від 06.10.05, "Взгляд" №41 від 13.10.05).

Серед найбільш сумно відомих фактів – ситуація навколо цюрупинської районної газети „Вісник Олешшя”. Їй припинили фінансування, вимагаючи цензурувати свої статті в райдержадміністрації. Ось як розповідав про це редактор Б.Прищепа: “Для того, аби публікація з’явилася в газеті, до рукопису прикріплюють “бігунок”. І поки він не оббіжить чиновників, права на оприлюднення не має”. Журналісти вдалися до страйку, голодування та проведення прес-конференції. (за матеріалами херсонської преси та інтернет-видань)

 

Право на свободу мирних зібрань

Загальний огляд застосування права та огляд загальноукраїнських проблем минулого року

Огляд законодавства України щодо права на свободу мирних зібрань

Право мирних зібрань гарантується статтею 39 Конституції України: “Громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації , про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування. Обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватися судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей”.

Крім того, Україна взяла на себе зобов’язання виконувати низку міжнародних документів, які стосуються прав людини і містять посилання на право на мирні зібрання – Загальна декларація прав людини (ст. 20), Міжнародний пакт про громадянські та політичні права (ст. 21) та Європейська Конвенція про захист прав людини та основних свобод (ст. 11). Конституційний Суд України в рішенні від 19 квітня 2001 року зазначив, що право на мирні зібрання є “невідчужуваним і непорушним” правом громадян і дав офіційне тлумачення статті 39 Конституції, зокрема щодо термінів сповіщення органів влади про проведення масового заходу: “Ці строки не повинні обмежувати передбачене статтею 39 Конституції України право громадян, а мають служити його гарантією і водночас надавати можливість відповідним органам виконавчої влади чи органам місцевого самоврядування вжити заходів щодо безперешкодного проведення громадянами зборів, мітингів, походів і демонстрацій, забезпечення громадського порядку, прав і свобод інших людей”.Також Конституційний Суд визначив, щоб конкретизувати окремі положення статті 39 Конституції повинен бути окремий закон, який до цього часу не прийнятий.

В Україні відсутнє будь-яке законодавство, яке регулює реалізацію права на мирні збори, окрім конституційних положень та обмежень загального характеру. Органи державної влади, органи місцевого самоврядування та суди досі використовують Указ Президії Верховної Ради СРСР від 28 липня 1988 року “Про порядок організації проведення зборів, мітингів, вуличних заходів і демонстрацій в СРСР”. Цей Указ встановлює дозвільний порядок проведення і 10-денний термін для подачі повідомлень про проведення масових зібрань. Дозвільний порядок полягає у наданні дозволу органом влади на проведення мирного зібрання після подачі відповідного прохання організаторами акції.

Таким чином, згаданий Указ суперечить статті 39 Конституції України, що встановлює для організації масових зібрань повідомчий, а не дозвільний порядок, і яка не містить обмежень щодо терміну подачі повідомлень.

Правові акти органів місцевого самоврядування, що стосуються права на свободу мирних зібрань

Конституція визначає, що право на мирні збори може бути обмежено лише відповідно до закону. Незважаючи на це, місцеві органи влади часто приймають власні правові акти, що грубо порушують свободу мирних зібрань. Такі рішення прийняті міськими радами більшості обласних центрів України, у тому числі й Херсону.

Деякі місцеві влади для регулювання і проведення масових заходів використовують ще одне положення, яке формально не стосується права на мирні зібрання – про встановлення на території міст “малих архітектурних форм”. Такі положення ухвалені міськими радами багатьох українських міст, зокрема, Києва і Донецька .

“Малі архітектурні форми” – кіоски, ларьки, намети та інші невеликі за розміром споруди, які встановлюють підприємства різних форм власності для того, щоб вести комерційну діяльність. Встановлення таких “форм”, безсумнівно, має підлягати регулюванню з боку місцевих влад. Але в Україні з 1990-го року – часів студентського голодування – стало традицією проведення акцій протесту у формі наметових містечок.

Таким чином адміністративна практика, яка фактично склалася в Україні, забороняє проведення спонтанних мирних зборів, актуальність у проведенні яких, може зникнути за декілька днів. Це, у свою чергу, не відповідає європейським стандартам з прав людини. Очевидно, такі строки мають бути розумними та гнучкими. Як показує досвід, адміністративна та судова практика часто порушує ці вимоги і неправомірно обмежує права громадян. У більшості рішень судів, якими було обмежено право громадян на мирні зібрання, підставою для таких обмежень була подача організаторами масових заходів повідомлень про них не у строк, визначений рішенням місцевих рад.

Загальна ситуація в області

Участь у масових громадсько-політичних заходах залишається для херсонців одним з найпопулярніших методів захисту власних прав. Так, 9,5% опитаних мешканців обласного центру за останні п’ять років брали участь у мітингах, демонстраціях та інших публічних акціях. Це другий за поширеністю метод поновлення прав. На запитання “Що робили Ви або Ваші знайомі та близькі, щоб захистити права, які були порушенні? (за останні п’ять років)” 55,6% опитаних або утруднилися відповісти на це запитання, або відповіли, що не вели ніякої боротьба із порушенням власних прав та свобод. 11,6% зверталися до суду, 9,5% брали участь у масових політичних партіях, ще близько 7% зверталися до правоохоронних органів. (Опитування проведене соціологічною лабораторією Херсонської обласної організації КВУ, науковий керівник В.К.Коробов, Термін проведення опитування – 3-7 жовтня 2005 року. Статистична похибка – не більше 3,0%. Опитано 600 виборців Херсона за квотною вибіркою. Метод опитування – анкетування за місцем проживання). За офіційною інформацією, наданою Херсонським міським відділом УМВС в Херсонській області, на території Херсону у 2005 р. проведено 359 масових заході (229 культурно-масових, 82 громадсько-політичних, 25 релігійних, 23 спортивних), в яких, за оцінками Херсонського міського відділу УМВС в Херсонській області, взяло участь приблизно 102923 громадян. Як повідомив 24.01.06 (офіційний лист № 35/7-444) в.о. заступника начальника ХМВ УМВС в Херсонській області О.В. Худяков, під час проведення масових заходів порушень громадського порядку та злочинів допущено не було, громадяни, які приймали в них участь, не затримувались. З боку працівників міліції порушень законності не допущено.

Для порівняння: у 2003 р. було проведене 113 публічних акцій та масових заходів, в яких прийняло участь 18тис. 300 осіб, у 2004 р. – 257 акцій, в яких взяло участь 37 тис. осіб. Під час участі або у зв’язку з участю у масових заходах в період 2003 – 2004 рр. особи не затримувалися. За перешкоджання реалізації громадянами права на мирні зібрання співробітники підрозділів ХМВ до відповідальності не притягувалися.

Заступник голови Херсонського міського голови М.Соловйов проігнорував відповідь на те, скільки Херсонський міськвиконком звертався до суду з вимогою заборонити чи обмежити проведення заходів у Херсоні. Проведення громадсько-політичних заходів у Каховці та Новій Каховці у 2005 р. не обмежувалося. Відповідні міськвиконкоми не зверталися до судів з подібними вимогами.

Як повідомив начальник УМВС в Херсонській області М. І. Ясельський, на території Херсонської області протягом першого півріччя під час проведення масових заходів було затримано та притягнуто до адміністративної відповідальності 104 особи (58 за вчинення дрібного хуліганства (ст. 173 КУпАП)-58, 32 за розлиття спиртних напоїв у громадських місцях і появу в громадських місцях у п’яному вигляді, 11 за здійснення злісної непокори законному розпорядженню працівника міліції, 3 – за порушення порядку заняття підприємницькою діяльністю)

Проведення масових громадсько-політичних заходів у Херсоні регламентоване. Як повідомив заступник Херсонського міського голови М.Соловйов листом від 06.02.06 № 15-4-12, існує Положення про порядок проведення масових громадсько-політичних заходів, що було затверджене рішенням виконавчого комітету Херсонської міської ради від 20 жовтня 1998 року № 594. Згідно цього Положення, мітинги, збори, походи і демонстрації проводяться без окремого рішення виконкому, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, громадський порядок, національна безпека, рух транспорту та інші сфери життєдіяльності міста.

Для проведення заходу керівники партій та громадських організацій, уповноважені трудових колективів та окремих груп громадян оповіщають органи виконавчої влади заявою не пізніше ніж за 25 днів до проведення громадсько-політичних заходів, місцем проведення яких визначені площа Героїв Сталінграда та площа біля кінотеатру „Ювілейний".

Як вже говорилося, копію Положення та лист заступника голови М.Соловйова з інформуванням про основні моменті даного Положення ми отримали листом, що був датований 6 лютого 2006 р. Рівно через два місяці, 6 квітня 2006 р. газета Херсонської міської ради „Херсонський вісник” (№ 14) надрукувала „Порядок організації та проведення в місті Херсоні зборів, мітингів, походів і демонстрацій”, який кардинально відрізняється від затвердженого виконавчим комітетом Херсонської міської ради від 20.10.1998. Дивно, але опублікований Порядок не містить необхідних вихідних відомостей про те, хто й коли затвердив цей документ.

Згідно нового (чи нового?) Порядку, надається детальний перелік видів „мирних заходів”, проведення яких потребують попереднього фактичного узгодження з виконавчим комітетом Херсонської міської ради. Порядок зобов’язує організаторів за десять днів до початку „мирного заходу” (демонстрації, зборів, мітингу, походу, пікетування та акції) повідомляти про їх проведення. Причому на відміну від попереднього Положення, організаторам необхідно не тільки повідомити про час початку та кінця заходу, місце або маршрут, мету, форму заходу, кількість учасників та запрошених громадян, відомості про організаторів та відповідальних за громадський та санітарний порядок, а й про форми та методи забезпечення громадського порядку, медичної допомоги, у разі довготривалих заходів – форми та методи забезпечення прибирання сміття та організацію інших заходів для уникнення порушень Правил благоустрою міста (біотулетів тощо) й гарантувати їх забезпечення. Крім заяви тепер буде вимагатися й письмове зобов’язання організаторів про дотримання Порядку.

Даний Порядок розширяє можливості для оскарження у судовому порядку проведення у Херсоні мирних заходів. А саме:

- якщо у заяві будуть знайдені порушення, які організатори не усунуть (що мали на увазі автори Порядку не зовсім зрозуміло – яким чином порушення у заяві можуть бути підставою для обмеження прав людини, що гарантовані Конституцією);

- якщо виконавчий комітет вбачає порушення ст. 39 Конституції, порушення установленого Порядку та якщо проведення заходу може спричинити до порушення громадського порядку й спокою.

У першому випадку виконком звертається до суду протягом п’яти днів, у другому випадку – негайно.

Серед інших недоліків можна назвати заборону учасників заходів „навмисно маскувати своє обличчя”, брати із собою тварин, а також значне розширення на відміну від попереднього Положення, обов’язків організаторів (навіть на встановлення біотуалетів), невизначеності ролі та завдань уповноважених з боку місцевої влади (в Порядку є лише згадування про те, що він є однією з тих осіб, що може вимагати припинення заходу), обмеження місць проведенні заходів (серед доволі широкого переліку є заборона проводити мирні заходи біля пам’яток містобудування та архітектури, об’єктів історико-культурного призначення, їх охоронної зони, визначеної історико-архітектурним планом, хоча організатори все одно будуть зобов’язані забезпечувати охорону зелених насаджень, приміщень, будинків, будівель, споруджень, устаткування й іншого майна в місці проведенні мирного заходу, припиняти проведення заходу у випадку здійснення його учасниками протиправних дій. Якщо від організаторів вимагається таке значне коло обов’язків, яке передбачує всі „форс-мажорні” обставини, чому все таки обмежується їх право на вільний вибір місць своїх заходів?). Не зовсім зрозуміло й з самими „мирними заходами”. Порядок визначає чотири види, а значні обмеження стосуються лише одного з них.

Правила організації та проведення мирних заходів у м.Херсоні не поширюються на:

- мирні заходи з метою відпочинку, громадські розважальні заходи, весільні процесі, народні свята, похорони, паломництва;

- мирні заходи, які організовуються та проводяться органами державної влади та самоврядування;

- збори, що проводяться в закритих приміщеннях та поза ними, трудових колективів, профспілок, партій, громадських організацій, зустрічі виборців з обраними депутатами.

Огляд порушень

Моніторингова група Херсонського КВУ у 2005 р. зафіксувало усього 3 повідомлення про порушення права на свободу мирних зібрань, що складає 0,4% від загальної кількості зафіксованих повідомлень про порушення.

Так, 29 червня 2005 р. Прес-служба Прогресивної соціалістичної партії розповсюдила заяву Наталії Вітренко про те, що у Каховці та по селам Каховського району представники місцевої адміністрації роблять перешкоди при проведенні масових політичних акцій, (опубліковано 1 серпня 2005 р. на сайті „Політична Херсонщина”). Подібну заяву зробила на початку вересня й голова Херсонської обласної організації ПСПУ на зустрічі лідерів обласних осередків політичних партій з головою Херсонської облдержадміністрації Б.В.Сіленковим. Вона повідомила, що представники сільських рад вимагали від агітаторів ПСПУ офіційні дозволи на проведення публічних заходів від голови райдержадміністрації.

Висновки

Моніторингова група Херсонського КВУ зафіксувала кардинальне зменшення порушень прав на свободу мирних зібрань на Херсонщині у звітному році у порівнянні з 2004 р.

Положення, що регламентує проведення у м. Херсоні мирних заходів, потребує кардинальних змін у бік зменшення формальних перешкод для реалізації громадян права на свободу мирних зібрань.

 

Право на свободу об’єднань

Загальний огляд застосування права та огляд загальноукраїнських проблем минулого року

Українське законодавство передбачає багато видів організацій, що можна віднести до недержавних (неурядових, також вживається скорочення НУО та НДО) та непідприємницьких (неприбуткових, далі по тексту – НПО): об’єднання громадян (політичні партії та громадські організації), молодіжні та дитячі громадські організації, організації роботодавців, професійні спілки, благодійні організації, релігійні організації, творчі спілки, асоціації підприємств та інші.

Громадські організації можуть існувати як юридичні особи або без статусу юридичної особи, проте з обов’язковим повідомленням про своє утворення. Релігійні громади можуть існувати навіть без такого повідомлення. Усі інші непідприємницькі організації можуть існувати виключно у формі юридичних осіб.

НПО в законодавстві різняться за метою створення, а також за порядком створення. Кожен з видів НПО має свої особливості правового регулювання, що визначені окремим власним спеціальним законом, в якому зазначається порядок їх заснування, діяльності та ліквідації. Така кількість законодавчих актів, що регулюють діяльність недержавних організацій є мало виправданою. Це також підтверджується й тим, що за податковим законодавством вони нічим взагалі не відрізняються. Не відрізняються вони й за своєю сутністю, як формою реалізації свободи асоціацій.

Даний необґрунтований поділ зберігся з радянських часів і зараз створює істотні перепони для розвитку НПО, штучно обмежуючи їхню правоздатність. Наприклад, середня тривалість реєстрації НПО у 2004 р. в залежності від її виду визначається від одного місяця (політичні партії) до трьох (релігійні організації), хоча на практиці документи неодноразово повертаються на доопрацювання легалізуючим органом і така реєстрація триває в середньому 4-8 місяців. Для порівняння – реєстрація підприємств триває не більше 5-10 робочих днів. У 2005 року процедура реєстрації була ще більше ускладнена в зв’язку з набуттям чинності Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців”. Тепер всі об’єднання громадян та інших НПО мають додатково зареєструватися ще й у державного реєстратора.

До того ж існує певна колізія ще й в податковій сфері. Об’єднання громадян після своєї легалізації й отримання статусу недержавної (громадської чи благодійної) організації, може залишатися з точки зору податкового законодавства прибутковим підприємством тому, що об’єднання громадян повинно пройти додаткову спеціальну процедуру для отримання статусу неприбуткової організації.

Також суттєві обмеження закладаються легалізуючим органом щодо видів діяльності НПО. Для українського законодавства важливим залишається мета створення об’єднання громадян та інших НПО, хоча ні у Європейській Конвенції про захист прав людини та основних свободі (стаття 11), ні в Конституції мета утворення організації не має жодного значення. Виняток становить утворення політичних партій та профспілок .

Закон “Про об’єднання громадян” прямо суперечить статті 36 Конституції України та статті 11 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод в частині визначенні мети створення громадської організації. Він, у трактуванні реєструючих органів, штучно обмежує мету створення об’єднань громадян лише задоволенням своїх законних спільних інтересів й тому не відповідає ні ознакам добровільності та спільної реалізації прав і свобод громадян у статті 1 Закону “Про об’єднання громадян”, ні “добровільного угруповання для спільної мети” в тлумаченні Європейського суду з прав людини.

Закон про об’єднання громадян містить перелік дозволених видів діяльності . І хоча він і є дуже широким, проте вважається органами влади (Мін ’юстом та податковою інспекцією) все ж таки вичерпним, що в принципі не відповідає ні духу, ні букві закону. Іншими видами діяльності організації можуть займатися лише у випадку, коли такі права надані іншими законами. Принаймні такої позиції притримується основний легалізуючий орган – Міністерство юстиції. Адміністративна практика не дозволяє неприбутковим організаціям займатися видавничою діяльністю, здійснювати частково оплачувані соціальні послуги, а також займатися будь-якою іншою діяльністю, що навіть теоретично має на меті отримання прибутку .

Також для заняття певними видами діяльності, що потребують отримання ліцензії, організація повинна визнати себе господарюючим суб’єктом, що може призвести до втрати нею статусу неприбуткової організації. Це не стосується отримання ліцензії на провадження соціальних послуг. Її отримання є обов’язковим для недержавних організацій, що надають так звані “соціальні послуги”. При цьому термін “соціальні послуги” визначено надзвичайно не чітко, що дозволяє віднести до таких будь-яку діяльність для фізичних осіб. Впровадження ліцензування є суттєвою перепоною в діяльності таких організацій .

 

Загальна ситуація в області

У 2005 році до Херсонського обласного управління юстиції надійшло 126 звернень про легалізацію об’єднань громадян, з яких 19 надійшли на легалізацію шляхом повідомлення, 107 на реєстрацію. Було відмовлено у легалізації 48 об’єднанням. Підставами для відмов стали неналежне оформлення та невідповідність чинному законодавству поданих на реєстрацію чи легалізацію шляхом повідомлення документів.

Таким чином, було зареєстровано 28 обласних осередків політичних партій, зареєстровано 25 місцевих громадських організації та місцевих осередків всеукраїнських і міжнародних громадських організацій й 14 об’єднань громадян легалізованих шляхом повідомлення про заснування.

Моніторинг регіональних видань зафіксував 3 повідомлення про порушення права на свободу об’єднань громадян, що склало 0,3% повідомлень про порушення прав та свобод у регіональній пресі за минулий рік.

Торгівці ринку Шуменського мікрорайону м.Херсона скаржаться в різні інстанції на вимагання керівництвом КП "Херсонський комунальний ринок" додаткових платежів на охорону, бронь та підтримку Народної партії Литвина, при цьому їх примушують вступати в цю партію. (газета „Вік” - №40, 13.10.05)

29 вересня 2005 року Борис Сіленков видав розпорядження “Про впорядкування отримання благодійних внесків”. Суть документу зводиться до трьох кроків. Перший – примусити обласну раду “розірвати договори оренди приміщень, що є спільною власністю територіальних громад області, з благодійними фондами на території лікувальних закладів”. Другий – керівникам обласних лікувально-оздоровчих закладів заборонити залучати персонал для збору коштів до благодійних фондів. Третій – доручити їм акумулювати надходження благодійних внесків виключно на рахунках установ, відкритих в органах Державного казначейства в області. Документ, підписаний керівником області – юридично безграмотний від початку до кінця. Стаття 23 Закону про благодійництво чітко говорить про те, що втручання органів влади та їх посадових осіб у діяльність благодійних організацій забороняється. Тобто, не має права Борис Сіленков у цій сфері що-небудь “впорядковувати”, і два місяці тому він сам про це публічно заявляв. (газета Вгору, № 40, 06.10.05)

 

Право на захист від дискримінації

Загальний огляд застосування права та огляд загальноукраїнських проблем минулого року

Дискримінації та нерівності в Україні за ознаками раси, кольору шкіри, громадянства, етнічної належності та мови проявляються, на погляд правозахисних організацій, під час працевлаштування, доступу до соціальних послуг, однаковому поводженні правоохоронців, рівному поводженні в місцях попереднього ув’язнення та установах виконання покарань, рівноправності національних культур та мов. Ці нерівності стосуються колишніх депортованих, які повертаються в Україну, та представників окремих груп та етносів, зокрема вихідців з Кавказу, Азії та Африки, ромів, тощо.

 

Загальна ситуація в області

За офіційною інформацією, в області міжнаціональна ситуація відносно стабільна. За інформацією райдержадміністрацій та міськвиконкомів проявів національної винятковості, нетерпимості до громадян будь-якої іншої національності, розпалювання ворожнечі на національному ґрунті не зафіксовано.

В області є райони компактного мешкання представників депортованих народів, а саме в Генічеському та Чаплинському районах мешкають татари та кримські татари, у Чаплинському районі також мешкають турки-месхетинці.

Моніторингова група не зафіксувала повідомлень про порушення права на захист від дискримінації на Херсонщині.

Право на свободу пересування та вільного вибору
місця проживання.

Загальний огляд застосування права та огляд загальноукраїнських проблем минулого року

З 1 січня 2004 року в Україні почав діяти новий закон “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” (далі по тексту – “Закон”).

Головні труднощі закону з точки зору правозахисних організацій:

Виникають складнощі з особами, що не мають документів: щоб отримати документи необхідно звернутися за місцем проживання до відповідного органу влади, а щоби офіційно отримати місце проживання, що можна підтвердити документально, необхідно подати документ про особу – виникає замкнене коло. З цього, правда, є певний вихід, але він важкий, бо вимагає належної правової допомоги. А тепер уявімо, що всю цю процедуру треба подолати бездомному.

Місцем проживання за Законом вважається місце, де громадянин переважно проживає більше 6 місяців. Якщо хтось живе в іншому місці понад 6 місяців, йому треба змінювати місце реєстрації. Тому можна зазначити, що концептуально закон зробив з права на вибір місця проживання обов’язок зареєструватися, невиконання якого тягне за собою відповідне покарання. За проживання без реєстрації встановлена адміністративна відповідальність у вигляді штрафу. Відповідно до закону, міліція може зупиняти людей на вулиці, перевіряти і якщо ви не доведете, що ви перебуваєте в чужому місті менше вказаного у законі терміну – штрафувати, а потім доводьте свою правоту в суді.

Істотним недоліком законодавства є прив’язування можливості реєстрації до власності особи (її житла), що є вкрай необдуманим в країні, де існує реальна житлова проблема для третини населення. Й ті, хто переїжджає в інше місто не може зареєструватися, тому що власники побоюються можливих зазіхань на своє житло.

Експерти відзначають, що згаданий закон також призводить до негативних соціальних та економічних наслідків. Зокрема, ним декларується, що надання прав не може залежати від місця проживання, проте на практиці всі соціальні, пенсійні, медичні, комунальні послуги прив’язані до місця реєстрації і механізму заміни надання їх не розроблено.

Таким чином, можна підсумувати, що новий закон, який набув чинності минулого року, ускладнив життя особам, що не мають документів або власного житла. Залишаються не вирішеними й значна кількість супровідних проблем, зокрема, з соціальним обслуговуванням населення, що тісно пов’язане з реєстрацією.

Негативною адміністративною практикою є фактично постійна необхідність носіння особою з собою паспорту або іншого документу, що посвідчує особу. Широко поширеною практикою правоохоронних органів є затримання особи лише за відсутність при собі документів, що посвідчують цю особу, зокрема паспорту. Законодавство надає право правоохоронцям затримати будь-яку таку особу на декілька годин, а іноді діб, до з’ясування даних про таку особу. Це право часто використовується правоохоронцями з метою шантажу, вимагання хабара чи зловживання посадовим становищем.

Для виїзду за кордон усі громадяни України повинні отримати закордонний паспорт. Його отримання вимагає проходження значних бюрократичних процедур і триває за загальним правилом три місяці. Така тривалість навряд чи є обґрунтованим обмеженням права людини на вільне пересування, в тому числі виїзду за кордон. При цьому вартість усієї процедури (з урахуванням усіх зборів за отримання усіх необхідних до подачі документів) складає приблизно 50 євро, що дорівнює еквіваленту 1,3 мінімальних заробітних плат на місяць. Внаслідок цього значна кількість малозабезпеченого населення, зокрема, люди пенсійного віку та непрацездатні, не можуть отримати закордонний паспорт, що є перепоною для вільного виїзду з країни.

Існують категорії осіб, яким заборонений виїзд за кордон в інтересах національної безпеки. Вони добровільно підписують зобов’язання не виїздити за межі країни , що є передумовою отримання допуску до певної інформації , що містить державну таємницю . Така практика викликає обґрунтовані заперечення, оскільки вона не досягає мети охорони таємниці в умовах існування Інтернету та нових інформаційних технологій, що зменшують значення державних кордонів. Очевидно, такі обмеження є явним рудиментом радянської епохи і мають бути скасовані.

Огляд загальної ситуації в області

Моніторингова група Херсонського КВУ не зафіксувала порушень права на свободу пересування та вільного вибору місця проживання. На інформаційні запити щодо відмов у реєстрації осіб ми отримали відповіді, що подібних фактів у минулому році не зареєстровано.

Проблемним залишається отримання закордонних паспортів. На це опосередковано вказують факти зменшення видачі закордонних паспортів херсонців. У 2003 р до підрозділів ХМВ УМВ в Херсонської області за отриманням закордонного паспорту звернулося 6470 громадян, у 2004 р. – 5294 громадянина, у 2005 р. – 4161 громадянин.

Про зміну громадянства у 2003 р. 345 громадян, у 2004 р. 290 громадян, у 2005 р. – 138 громадян.

 

Право на участь в управлінні державними справами,
вільно обирати і бути обраним

Стаття 38 Конституції України гарантує, що „громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.

 

Загальна ситуація в області

Одним з прав людини, що закріплені в Конституції України, є право брати участь в управлінні державними справами. Законодавство забороняє обмеження громадян в доступі на державну службу по політичним мотивам. У зв’язку з тим, що у 2005 р. лунало багато звинувачень в тому, що в області відбулися масові звільнення громадян з державної служби у зв’язку з політичними змінами в країні, ми направили 19 запитів до обласної та державної адміністрацій, в яких просили надати інформацію про загальну кількість державних службовців, що працювали у 2004 р. та у січні – вересні 2005 р. в адміністраціях, кількість державних службовців, які були звільненні у 2004 р. та у січні – вересні 2005 р. окремо по категоріям: керівництво райдержадміністрації (голова та заступники), апарат райдержадміністрації, керівники управлінь та відділів, інші державні службовці. Також просили назвати узагальнені причини звільнень.

Просили вказати партійність державних службовців (до яких партій яка кількість службовців належить), станом на вересень 2005 р.

Лише 5 районних державних адміністрації надали позитивні відповіді, причому – 2 районні державні адміністрації надали вичерпну інформацію, 3 районні державні адміністрації дали часткову відповідь, 4 адміністрації відмовили нам у праві дізнатися про загальну кількість державних службовців, які працювали та яких було звільнено. Обласна державна адміністрація надала часткову відповідь. 9 інших адміністрацій просто проігнорували інформаційні запити.

Негативні відповіді:

Голова Каланчацької райдержадміністрації В.М.Богуненко відмовив тому, що, цитуємо: „стосовно деяких працівників районної державної адміністрації, звільнених у 2004 році, діють норми Закону „Про державну таємницю" та Постанова Кабінету Міністрів України „Про порядок організації та забезпечення режиму секретності в органах державної влади" від 2 жовтня 2003 року № 1561-12, розділ IV п. п. 80-83, тому інформація про переміщення на посаді або звільнення має конфіденційний характер і не може бути оприлюднена. Щодо решти категорій державних службовців, то згідно статті 32, частини 2 статті 34 Конституції України, на яку Ви посилаєтесь в запиті , поширення інформації про особу без її згоди не допускається. Такі дії можуть бути оскаржені в суді” (нагадаємо – питалося про загальну кількість).

Голова Нововоронцовської райдержадміністрації М.Іванів вважає, що інформація про кількість державних службовців та кількість звільнених службовців „відноситься до статистичної звітності і тому є інформацією з обмеженим доступом. Відповідно до частини 2 статті 21 Закону України „Про державну статистику" дані статистичних звітів вважаються конфіденційною інформацією”. Більш того нас навіть попередили, що „за використання таких статистичних даних передбачена адміністративна відповідальність” (!)

Заступник Бериславської райдержадміністрації Т.І.Рудовська повідомила, що інформація про кількість звільнених держслубовців є конфіденційною інформацією й "якщо буде надана згода звільнених державних службовців райдержадміністрації про надання про них конфіденційної інформації, Ви її отримаєте відповідно до вимог чинного законодавства” (ми так й не дізналися про те, чи була отримана згода на те, щоб звільнених порахували).

Керівник апарату Новотроїцької райдержадміністрації Н.П.Каліберда повідомила, що згідно розпорядження голови районної державної адміністрації від 03.09.2001 року № 464 затверджено перелік інформації, яка має обмежений доступ і якій надається гриф обмеження „Для службового користування" й відомості, стосовно кількості державних службовців, звільнення державних службовців входять до вищезазначеного переліку”.

Таким чином, переважна більшість керівників державних адміністрацій або проігнорувала вимоги законодавства, або під надуманими приводами обмежила доступ до інформації.

Проаналізувавши частково отриману інформацію (нажаль, подані запити продемонстрували ігнорування районними виконавчими органами прав громадян на інформацію, тому ми були вимушені обмежити відомості тільки загальною кількістю в п’яти районах області), ми виявили, що процес звільнення є явищем, яке постійно супроводжує діяльність держслужбовців, перетворюючи їх роботу, поза залежністю від виборчих процесів, у доволі нестабільне місце роботи, що у свою чергу приводить до збільшення порушень прав громадян. Ми впевнені, що якщо б державні службовці не лякалися можливих наслідків для своєї роботи у наданні будь-якої „незручної” на їх погляд інформації, то й порушень права громадян на доступ до інформації було б на порядок менше.

Огляд повідомлень про порушення

Моніторингова група Херсонського КВУ зафіксувала 5 повідомлень в регіональній пресі про порушення даного права (0,7%). Більшість з них стосувалися виборчих процесів. Одне з порушень мале відношення до проблем формування партійних списків кандидатів до місцевих рад.

Цього року вибори відбувалися на партійній основі, тобто громадяни могли реалізувати своє право бути обраними до органів місцевої влади (на рівні міст районів та областей) шляхом висування кандидатами від партійних організацій або виборчих блоків партійних організацій. Вже восени 2005 року появилися перші повідомлення про те, що за це право громадяни повинні платити гроші керівникам місцевих партійних організацій й цей процес відбувався поза законом та з чисельними зловживаннями.

Інша група повідомлень стосувалася ситуації навколо реєстрації ініціативних груп для проведення різного роду референдумів.

Так, в Цюрупинську міський голова відмовився зареєструвати ініціативні групи по збиранню підписів за проведення референдуму про своє відкликання та висловлення недовіри міській раді. Суд своїм рішенням зобов’язав міського голову зареєструвати групи.

Але чверть зібраних підписів з майже двох тисяч були забраковані представниками міськвиконкому та депутатами міської ради. Як результат, міська сесія не прийняла рішення про проведення референдуму (Гривна, №32, 4.08.05)

8 листопада знову у м.Цюрупинську була створена ініціативна група з підготовки і проведення збору підписів для референдуму з питання вступу України у НАТО і ЄЕП. 22 листопада голова Цюрупинської райради Іван Клевцов направив документи зборів на реєстрацію до ЦВК. Однак 30 листопада він відізвав документи з ЦВК, пояснюючи своє одноосібне рішення невідповідністю питання проведення Референдуму інтересам територіальної громади. ("Горожанин и Горожанка" №239 від 20.12.05 та №242 від 23.12.05).

 

Право на звернення до органів влади
та місцевого самоврядування

Конституція України гарантує, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов’язані розглянути звернення і дати обгрунтовану відповідь у встановлений законом строк. (Стаття 40)

Направлення звернень до органів влади та місцевого самоврядування залишається одним із розповсюджених способів, яким громадяни намагаються вирішити власні проблеми або поновити права. Аналіз структури звернень, який регулярно проводить апарат Херсонської облдержадміністрації, показує, що значна частка звернень надходить від найменш захищеної категорії громадян. Так, за період із січня по вересень 27%. У порівнянні із звітним періодом 2004 року серед зазначеної категорії відбулося зменшення їх числа на 49% від інвалідів війни, на 3% - від ветеранів праці, пенсіонерів, на 25% - від потерпілих внаслідок аварії на ЧАЕС. Разом з тим, на 133% зросло число звернень від багатодітних сімей, на 3% - від інвалідів дитинства, загального захворювання, праці. Найбільш проблемними для зазначеної категорії дописувачів були питання соціального захисту, комунального господарства, охорони здоров’я тощо. З метою вирішення цих питань вишукувалися матеріальні та фінансові можливості.

Ситуацію про незадовільну якість дотримання даного права на звернення, в першу чергу для отримання результату, який задовольнив би громадян, ми частково освітили в розділі про доступ до інформації. Загалом, лише за минулий рік тільки до облдержадміністрації надійшло понад 7 тисяч звернень громадян, ще понад 1,7 тисяч громадян звернулися до голови облдержадміністрації особисто.

Суттєве збільшення звернень працівники облдержадміністрації зафіксували з Горностаївського (+76%/), Білозерського (+57%), Бериславського, Скадовського (+39%), Генічеського (+28%), Цюрупинського (+25%) районів області, а також з міст Нова Каховка (+48%), Каховки (+64%). Подібні показники можуть сигналізувати про погіршення соціально-економічної ситуації в цих районах.

Моніторингова група Херсонського КВУ зафіксувала 19 повідомлень про порушення права на звернення до органів влади. Найбільша кількість порушень припала на правоохоронні органи та суди (40,7%).

 

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори