пошук  
версія для друку
Діяльність › Кампанії
27.06.2006
джерело: www.radiosvoboda.ua

Права ув’язнених і протидія катуванням: чи відповідає українська ситуація нормам цивілізованого світу?

Схожі повідомлення

Конституційна реформа 2004 року і права людини

Права людини в Україні - 2006. XXI. Основні проблеми порушення прав людини в торгівлі людьми

Аналіз деяких аспектів змін до Кримінально-виконавчого кодексу

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ СУДОВА ПАЛАТА У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ УХВАЛА від 5 листопада 2003 року

22. ПРАВА ЖІНОК ТА ҐЕНДЕРНА ДИСКРИМІНАЦІЯ

Виклад фактів №13. Міжнародне гуманітарне право і права людини

Право на повагу до приватного життя відповідно до статті 8 Європейської Конвенції захисту прав людини та основних свобод

Проект Конституції України (2012) із постатейними коментарями

Концепція оновлення розділу ІІ Конституції України про права і свободи людини і громадянина

ПРОСЛУШИВАНИЕ ТЕЛЕФОНОВ В МЕЖДУНАРОДНОМ ПРАВЕ И ЗАКОНОДАТЕЛЬСТВЕ ОДИННАДЦАТИ ЕВРОПЕЙСКИХ СТРАН(ВЕЛИКОБРИТАНИЯ, ГЕРМАНИЯ, ФИНЛЯНДИЯ, ФРАНЦИЯ, ШВЕЙЦАРИЯ, ШВЕЦИЯ, ВЕНГРИЯ, ПОЛЬША, РОССИЙСКАЯ ФЕДЕРАЦИЯ, РУМЫНИЯ, УКРАИНА)

   

Київ, 26 червня 2006 року. Кирило Булкін: - Сьогодні Міжнародний день на підтримку жертв тортур. А якою є ситуація з дотриманням прав ув’язнених в Україні?

Учасники нашої програми сьогодні брали участь у прес-конференції на відповідну тему, тож буде цікаво почути їхні погляди й оцінки.
Євген Захаров: - Коли ми кажемо про катування, то йдеться насамперед про катування в міліції головним чином під час дізнання, а вже потім в ув’язненні ці катування можуть перейти на інший рівень, коли людина утримується в дуже важких, нелюдських умовах. Такі умови саме визначають як катування іноді.

Що стосується нас, то у нас катування в міліції можна порівняти з таким великим айсбергом, де видна верхівка і дуже великий масив абсолютно не видно. Це злочини - катування під час дізнання. Відносно затриманих це злочин.

Цей злочин має дуже високу латентність, тобто більша частина, левова частина цих злочинів просто невідома, яка не розкривається, не фіксується, заяв про них немає - і все. А видима верхівка – це те, що відомо, що потрапляє в публічну сферу.

Є такі дослідження, що якщо людину, яка була в міліції, запитувати, чи били її, чи ні, і вона каже, що били, так от, таких людей загалом до півмільйона на рік. Це дуже багато. А якщо звернутись до кримінальних справ, порушених саме за ці речі, то минулого року було засуджено тільки 5 осіб. Загалом порушено 53 справи.

Аркадій Бущенко: - Катування залишаються досить поширеними. На жаль, система нашої кримінальної юстиції передбачає катування як невід’ємну частину переслідування злочинців, переслідування підозрюваних.

Через те, що наші підрозділи, які мають виконувати завдання по боротьбі зі злочинністю, оснащені дуже погано і не володіють належними сучасними методиками розслідування злочинів, вони застосовують катування, щоб досягти завдань, які поставило перед ними суспільство. Тому система спонукає діячів цієї системи застосовувати катування.

Проблема дійсно існує. Можна сказати, що зараз є певні зрушення у кращий бік. Можна спостерігати, по-перше, визнання державою проблеми катування, а по-друге, перші кроки, спрямовані на те, щоб поліпшити ситуацію. Але ці кроки достатньо безсистемні, неузгоджені і часом не досягають мети, тому зараз, на цьому етапі, проблема стає в системному підході до подолання цього явища.

- Такими є погляди наших гостей на ситуацію у галузі боротьби з катуванням в Україні.

Звісно, цікаво було б почути також думку Уповноваженого Верховної Ради з прав людини і водночас народного депутата України (наразі маємо саме таке парадоксальне сполучення) Ніни Карпачової.

Пані Карпачова обіцяла взяти участь у нашій сьогоднішній програмі, але буквально в останню годину раптом повідомила, що не зможе цього зробити.

Що ж, гадаю, думка представників відомих правозахисних організацій, наших сьогоднішніх гостей, є не менш фаховою.

Але наразі пропоную послухати ще й представника силових структур. Це оцінка нинішньої української ситуації у цій галузі, про яку говоримо, від полковника міліції, кандидата юридичних наук, професора кафедри кримінального права Харківського національного університету внутрішніх справ Олега Мартиненка.

Олег Мартиненко: - Якщо оцінювати статистичні показники, то щороку в нас меншає правопорушень серед особового складу, і на тлі, наприклад, сусідньої Росії ми виглядаємо значно краще, хоча й гірше за решту європейських країн.

Позитивні зрушення є також і в свідомості співробітників внутрішніх органів, тому що діяльність правозахисних груп протягом трьох останніх років відчутно міняє свідомість самих співробітників у дотриманні прав людини. І зараз, мабуть, важко знайти будь-якого офіцера міліції, який не знав би про це, і який не дотримувався би цих стандартів.

Але інша річ, що ті 10%, які, за попередніми оцінками, посідають тортури серед злочинів працівників міліції, це не та цифра, яка дає підстави заспокоюватися. Це ті резонансні випадки, про які стає відомо громадськості, але за ними стоїть набагато більший шар правопорушень, які приховані від громадського контролю. І в цьому напрямку, звісно, є перспектива для роботи і самої міліції, і правозахисних організацій, і будь-яких форм громадського контролю за діяльністю силових структур.

- Шановні гості, моє запитання до вас - у розвиток того, що ми щойно почули. Пан Мартиненко сказав, що ми набагато випереджаємо Росію, але відстаємо від європейських країн. Чи можна це випередження, а також це відставання виміряти якимись цифрами?

Євген Захаров: - Взагалі катування зафіксовані в 114 країнах. Цю річ можна зрозуміти, коли міліцейський не може стриматися, маючи справу зі злочинцем, який його просто виводить з себе, і він застосовує фізичну силу в таких випадках. Це трапляється.

Інша справа, якщо порівнювати статистику покарань за незаконні дії у нас і в інших країнах, то там вона каже, що значно більше карають за такі речі, тому що там судова система значно краща, і немає тієї безкарності, яка є у нас. В нас, на жаль, дуже важко домогтися того, щоб був покараний той, хто застосовував незаконне насильство відносно людей. Це те, що стосується побиття в міліції.

Те, що стосується ув’язнених, то якщо порівнювати кількість ув’язнених на 100 тисяч населення, то вона в нас значно більша, ніж в інших європейських країнах. Наприклад, навіть у сусідніх країнах, таких як Болгарія, Польща, Чехія і так далі, вона не перевищує 100 на 100 тисяч населення, а в нас вона під 400. Тобто, у нас 27,7% з усіх засуджених йдуть у колонії, де умови доволі жорсткі. Але значно більш важкі умови у нас у слідчих ізоляторах, де тримається 40-45 тисяч людей.

- Пане Захаров, що, на Вашу думку, найперше треба зробити, щоб виправити ситуацію? Чи має нинішня влада потенціал, щоб це зробити?

Євген Захаров: - Я вважаю, що є такий потенціал, бо якщо дивитися на ситуацію з розвитком подій, то можна сказати, що ця верхівка айсберга стає все більшою і все виднішою. Особливо вона стала такою за 3 останніх роки. Можна сказати, що ця проблема визнана, що керівництво держави і керівництво міліції, зокрема, визнає, що це проблема серйозна, що її треба вирішувати, і намагається шукати шляхи для подолання цих проблем. Це дійсно правда.

Інша річ, що за такий термін не можна змінити ментальність людей, які привчені до того, що заради боротьби із злочинністю можна зробити будь-що, аби розкрити злочин, дістатися до того злочинця, примусити його сказати, що він винний і так далі.

Це уявлення йде ще від Вишенського, який сказав, що “прізнаніє – ето царіца доказатєльств”. От вони і вимагають зізнання від тих, хто, як вони вважають, скоїв злочин. Інакше розслідувати злочин не вміють, на жаль.

Тому дуже важливо перевчити людей, навчити, що так робити не можна, що це є злочин, що за це буде покарання, тобто, змінити цю ситуацію.

Знаєте, у нас прокуратура закривала навіть справи за відсутністю складу злочину, коли Департамент внутрішньої безпеки міліції надавав матеріали, що злочини такі були. І такі випадки є.

Це подолати необхідно, змінити ставлення прокуратури. Через загальний тиск суспільства і державних органів, я думаю, можна це поступово робити.

Що стосується департаменту, то він має відкритися, бо він зараз дуже закритий. Це дуже закрита система, в якій людина повністю віддана у владу адміністрації, вона навіть поскаржитися на неї не може жодним чином. Так далі бути не може.

(Скорочена версія. Повну версію “Вечірньої Свободи” слухайте в аудіо записі.)

Схожі повідомлення

Конституційна реформа 2004 року і права людини

Права людини в Україні - 2006. XXI. Основні проблеми порушення прав людини в торгівлі людьми

Аналіз деяких аспектів змін до Кримінально-виконавчого кодексу

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ СУДОВА ПАЛАТА У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ УХВАЛА від 5 листопада 2003 року

22. ПРАВА ЖІНОК ТА ҐЕНДЕРНА ДИСКРИМІНАЦІЯ

Виклад фактів №13. Міжнародне гуманітарне право і права людини

Право на повагу до приватного життя відповідно до статті 8 Європейської Конвенції захисту прав людини та основних свобод

Проект Конституції України (2012) із постатейними коментарями

Концепція оновлення розділу ІІ Конституції України про права і свободи людини і громадянина

ПРОСЛУШИВАНИЕ ТЕЛЕФОНОВ В МЕЖДУНАРОДНОМ ПРАВЕ И ЗАКОНОДАТЕЛЬСТВЕ ОДИННАДЦАТИ ЕВРОПЕЙСКИХ СТРАН(ВЕЛИКОБРИТАНИЯ, ГЕРМАНИЯ, ФИНЛЯНДИЯ, ФРАНЦИЯ, ШВЕЙЦАРИЯ, ШВЕЦИЯ, ВЕНГРИЯ, ПОЛЬША, РОССИЙСКАЯ ФЕДЕРАЦИЯ, РУМЫНИЯ, УКРАИНА)

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори