пошук  
версія для друку
08.07.2006

Права людини в Україні - 2005. IX. Свобода об’єднань (асоціацій)

   

[1]

Ситуація зі свободою об’єднань за 2005 рік суттєво не змінилася. Чинне законодавство щодо об’єднань, прийняте в основному ще на початку 90-х років, давно не відповідає сучасним умовам та потребам громадянського суспільства. Основними проблемами залишаються:

– перепони при реєстрації об’єднань, включно з отриманням статусу неприбуткової організації та відповідних податкових пільг;

– обмеження видів діяльності об’єднань за територією та за змістом;

– відсутність стимулів у законодавстві та адміністративній практиці щодо посилення й розвитку об’єднань та покращення їх співпраці з органами влади: хоча це питання й не стосується прямо змісту права на свободу об’єднань, проте є одним із важливих чинників оцінки рівня розвитку демократії в країні.

За даними Державного комітету статистики України станом на 1 січня 2005 року в Україні налічувалось:[2]

–  міжнародних громадських організацій – 108 (87 272 члена на обліку в організаціях);

–  всеукраїнських громадських організацій – 345 (523 954 члени на обліку в організаціях);

–  місцевих громадських організацій – 13 676 (5 125 498 членів на обліку в організаціях).

Також за цими ж даними в Україні зареєстровані осередки організацій:

–  обласного значення – 4 980 (1 669 268 членів на обліку в організаціях);

–  міського значення – 2 889 (569 191 член на обліку в організаціях)

–  районного значення – 7 698 (1 773 121 член на обліку в організаціях);

–  первинні – 105 172 (6 456 598 членів на обліку в організаціях).

Проте Мінюст надав інші дані, зокрема щодо кількості громадських організацій із всеукраїнським статусом. За даними Мінюсту станом на 1 січня 2006 року в Україні було зареєстровано 2 138 громадських організацій (1 655 із всеукраїнським та 483 із міжнародним статусом).[3] Звісно, дані Мінюсту не включають місцеві громадські організації. Є взагалі сумніви, що він володіє цією інформацією. Проте слід відзначити значну відмінність у даних щодо всеукраїнських громадських організацій: 1 655 – дані Мінюсту та лише 345 – дані Держкомстату. Це можна пояснити лише тим, що 1310 організацій із всеукраїнським статусом просто не подають обов’язкової звітності до Держкомстату. Тому дані Мінюсту викликають більше довіри.

Упродовж 2005 року Міністерство юстиції України зареєструвало 181 громадську організацію, 24 політичні партії, 5 професійних спілок, 9 постійно діючих третейських судів, 70 благодійних організацій, 13 філій, відділень, представництв громадських організацій зарубіжних держав в Україні, символіку 32 об’єднань громадян, а також взяло до відома зміни і доповнення, що внесені до статутних документів понад 250 громадських формувань. Серед зареєстрованих громадських організацій за своїми завданнями, метою та напрямками діяльності переважають організації оздоровчого та фізкультурно-спортивного – 31, професійного – 25, освітнього та культурно-виховного спрямування – 7. Певну кількість серед них складають організації національних та дружніх зв’язків – 7, молодіжні організації – 11, об’єднання ветеранів та інвалідів – 8 тощо.[4]

У минулому році Міністерство взяло до відома зміни та доповнення до статутних документів 58 політичних партій. Керуючись вимогами статті 18 Закону, його представники взяли участь у роботі партійних з’їздів Ліберальної партії України, Народного руху України за єдність, Партії «Реформи і порядок», Політичної партії «Трудова Україна», Соціал-демократичної партії України (об’єднаної), Української народної партії, Української національної асамблеї, Української народної партії «Собор» тощо.

1. Огляд змін правового регулювання

Загалом зміни в законодавстві стосувалися двох достатньо принципових сфер:

– реєстрації об’єднань;

– шляхів співпраці об’єднань з органами влади.

Фактично в 2004-2005 році після прийняття Закону про реєстрацію юридичних осіб в Україні була запроваджена система подвійної реєстрації об’єднань: спочатку Міністерством юстиції України, його обласними та міськими управліннями чи виконавчими комітетами місцевої влади (принаймні місяць – за законом, а на практиці від 2 до 6 місяців), а пізніше – державним реєстратором. Ця процедура була зовсім неузгодженою й довготривалою. Наприклад, Мінюст видавав об’єднанню лише один примірник свідоцтва про реєстрацію, проте оригінал цього свідоцтва вимагали без повернення й у державного реєстратора – тобто в об’єднання бракувало ще одного примірника.

Одну з таких проблем парламент ліквідував, прийнявши 22 вересня 2005 року Закон України «Про внесення зміни до статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців», яким установлено, що до реєстратора об’єднання громадян не подають відомості щодо організаційно-правової форми. Раніше комп’ютерна система не дозволяла реєструвати об’єднання в разі не заповнення всієї необхідної інформації, проте щодо об’єднань це неможливо. Тому тільки через внесення змін до Закону цю прогалину вдалося ліквідувати. Але інші залишилися.

Кабінет Міністрів України Постановою № 769 від 18 серпня 2005 року змінами до «Положення про порядок легалізації об’єднань громадян» зробив жорсткішою процедуру реєстрації: було встановлено, що при подачі документів для реєстрації об’єднання слід також подавати й «документ, який підтверджує місцезнаходження об’єднання громадян». Цікаво, що Закон про державну реєстрацію юридичних осіб вже не передбачає подібну практику, і підприємницькі організації давно не зазначають своє місцезнаходження у статуті, а тим більше не надають відповідних документів. Проте, у Мінюсту – своя позиція, яка часом не спрямована на лібералізацію процедури реєстрації.

Верховна Рада України 8 вересня 2005 року прийняла Закон України «Про внесення змін до статті 15 Закону України «Про об’єднання громадян», відповідно до якого змінено терміни реєстрації об’єднань Мінюстом (першої реєстрації):

"Заява про реєстрацію місцевої громадської організації розглядається в 3-денний строк з дня надходження документів. Рішення про реєстрацію або відмову в ній заявнику повідомляється письмово не пізніше наступного робочого дня з дня прийняття рішення.

Заява про реєстрацію всеукраїнської та міжнародної громадської організації розглядається протягом одного місяця. Рішення про реєстрацію або відмову в ній заявнику повідомляється письмово в 10-денний строк».

Лише через 5 місяців, Постановою № 25 від 18 січня 2006 року Кабінет Міністрів вніс відповідні зміни й до «Положення про порядок легалізації об’єднань громадян», а до цього часу існував конфлікт норм, і фактично Мінюст застосовував норми Положення. При цьому додатково було забрано від органу, що здійснює реєстрацію об’єднання, право в разі необхідності перевіряти відомості, що містяться в документах. Також було скасовано пункт 11 Положення щодо відмови в реєстрації, який не цілком узгоджувався зі статтею 16 закону про об’єд­нання громадян.

Загалом ці зміни є позитивними, вони скоротили й полегшили процедуру реєстрації. Хоча уряд міг би зробити значно більше: відповідні проекти змін постанов Кабінету Міністрів України, що не потребували змін до законів, були підготовлені громадськістю, проте так і залишилися неврахованими.

Парламент 4 жовтня 2005 року відхилив законопроект № 7250 від 25 березня 2005 року «Про внесення змін до деяких законів України (у зв’язку із прийняттям Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»)». Цей законопроект фактично утверджував подвійну реєстрацію, хоча й полегшував реєстрацію профспілок.

Лише 22 грудня 2005 року парламент прийняв закон «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» (проект закону народного депутата В.Мусіяки № 4389-1 від 13 січня 2005 року). Проте через протести релігійних та деяких правозахисних організацій, Президент наклав вето на закон, оскільки він фактично погіршував ситуацію і ускладнював реєстрацію, особливо релігійних організацій. У січні даний проект був відхилений, проте у березні 2006 року парламент знову повернувся до нього і 26 березня 2006 року прийняв цей закон у новій редакцій з урахуванням багатьох пропозицій. Відповідно до цього закону з листопада 2007 року проблема подвійної реєстрації буде знята.

Відповідно до закону Мінюст та його територіальні підрозділи здійснюють реєстрацію об’єднань та видають свідоцтво про державну реєстрацію, оформлене державним реєстратором.

Протягом року громадськість уже вкотре з надією на нову владу домагалася прийняття базового закону про непідприємницькі організації, зокрема, проекту закону № 0961 від 14 травня 2002 року. Парламент кілька років тому прийняв цей проект у першому читанні за основу, проте до сих пір не приймає його в цілому. У 2005 році даний законопроект був у порядку денному парламенту 17 березня, 7, 8, 19, 21 та 22 квітня, 18 та 19 травня, проте так і не був розглянутий. Лише 2 червня проект був розглянутий і, на нашу, думку необґрунтовано та надумано направлений на повторне друге читання. При цьому Головне юридичне управління Верховної Ради України пропонувало взагалі скасувати цей закон і доручити Кабінету Міністрів розробити новий. А профільний комітет парламенту щодо цього закону фактично самоусунувся від його доопрацювання, і проект було спрямовано на підготовку до іншого парламентського комітету – Комітету Верховної Ради України з питань державного будівництва і місцевого самоврядування. Проте останній, на жаль, так і не підготував цей проект до повторного другого читання протягом роботи цього складу парламенту.

2. Обмеження свободи об’єднань

Відповідно до частини 1 статті 36 Конституції України в Україні лише громадяни мають право на об’єднання, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей. Закон про об’єднання громадян та Закон про правовий статус іноземців дозволяють іноземцям та особам без громадянства бути лише членами об’єднань громадян і забороняють їм створювати об’єднання, що навряд чи є обґрунтованим обмеженням.

Частина 1 статті 37 Конституції конкретизує обмеження:

«Утворення і діяльність політичних партій та громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, на розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров’я населення, забороняються.»

Нижче будуть розглянуті обмеження щодо свободи асоціацій в Україні, значна частина яких не має за мету, визначену Конституцією та статтею 11 Європейської конвенції про захист прав людини.

За словами начальника Управління легалізації об’єднань громадян Ніни Марченко, Міністерство відмовило у реєстрації 17 політичних партій у зв’язку з тим, що не були дотримані вимоги статті 10 Закону України «Про політичні партії в Україні» щодо збору не менше десяти тисяч підписів громадян України не менш, як у двох третинах районів, не менш, як у двох третинах областей, міст Києва і Севастополя та АР Крим.[5] За даними заступника Міністра юстиції Л.Горбунової у 2005 році було лише Мінюстом було офіційно відмовлено у реєстрації близько 100 організаціям.[6] Слід відзначити значну кількість прихованих відмов чи затягувань у реєстрації, а також те, що у навіть у Мінюсті немає точної цифри кількості відмов та їх підстав.

Найбільш резонансною стала відмова Мінюсту у реєстрації політичної партії «Громадянська партія «Пора». 22 лютого 2005 року засновники партії подали документи на реєстрацію. 13 квітня Мінюст повідомив засновників про відмову в реєстрації партії через порушення закону про політичні партії, що було, на нашу думку, аргументовано та виправдано.

Зокрема, підписи на підтримку партії були підроблені. Із 16143 Мінюст перевірив 1053 підписи. Підтвердили своє рішення про створення партії 338 осіб; 352 особи заперечили, що ставили свої підписи на підтримку створення партії; підписи 363 осіб перевірити виявилось неможливим оскільки за адресами, вказаними у підписному листі, вони незареєстровані і не проживають. Мали місце випадки, коли у підписних листах зазначалися будинки, вулиці і населені пункти, яких не існує, чи адреси нежилих приміщень. Пізніше була проведена додаткова перевірка підписів, що здійснювалася разом з представниками засновників партії. З 1486 підписів громадян, що були направлені на додаткову перевірку, свої підписи на підтримку створення партії підтвердили 797 осіб, не підтвердили – 86, були відсутні вдома – 193, не проживають за адресами, вказаними у підписних листах – 127 осіб. Знову виявлено недостовірні адреси, наведені у підписних листах: відсутні квартири в будинках, зазначалися адреси державних установ. Отже, за результатами обох перевірок, підтвердили свої підписи на підтримку реєстрації партії лише 1135 громадян, що становить 44,7 відсотка від перевірених 2539 підписів. [7]

Після усунення зазначених недоліків засновники партії втретє 20 квітня 2005 року подали документи для реєстрації. Проте знову підписні листи не відповідали вимогам закону про політичні партії. При цьому, Міністр юстиції на спільній зустрічі із засновниками порадив звернутися до суду та рекомендував внести до тексту позову формулювання про те, що «наслідком оскарження дій чи бездіяльності Міністерства юстиції має бути реєстрація Політичної партії «Пора» датою до 26 березня 2005 р».[8]

Для партії було принциповим бути зареєстрованою до 26 березня 2005 року, що дозволяло їй узяти участь у парламентських перегонах 2006 року. Тому вона подала позовну заяву про визнання незаконними дії Міністерства юстиції України щодо відмови у реєстрації політичної партії «Громадянська партія «Пора» та вимогу зареєструвати партію до 26 березня 2005 року.

У цій ситуації суд виніс парадоксальне рішення влітку 2005 року, в якому фактично зобов’я­зав Мінюст заднім числом, рішенням з датою до 26 березня 2005 року, зареєструвати дану політичну партію, що викликало відверте здивування у численних юристів. При цьому суд не звернув увагу на всі випадки порушень закону про політичні партії, про що були надані докумен­тальні підтвердження. Незважаючи на сумніви в законності такого судового рішення, Мінюст не оскаржив дане рішення суду, а видав 1 серпня реєстраційне свідоцтво політичній партії «Пора» з датою реєстрації від 23 березня 2005 року.

Обмеження видів об’єднань

Українське законодавство передбачає багато видів організацій, що можна віднести до недержавних (неурядових, також уживається скорочення НУО та НДО) та непідприємницьких (неприбуткових, далі по тексту – НПО): об’єднання громадян (політичні партії та громадські організації), молодіжні та дитячі громадські організації, організації роботодавців, професійні спілки, благодійні організації, релігійні організації, творчі спілки, асоціації підприємств, установи та інші. Проте українське законодавство фактично не містить загального законодавства щодо діяльності всіх непідприємницьких організацій. Більшість із зазначених вище організацій діють за власним законодавством, яке визначає окремий порядок їх створення та особливий правовий статус.

Фактично законодавство поділяє ці організації на дві групи:

–  організації для задоволення потреб лише своїх членів (усі об’єднання громадян);

–  організації, створені для інших осіб (благодійні організації).

Через це поділ далі із законодавства логічно випливають й обмеження щодо видів діяльності цих організацій. Наприклад, діяльність із захисту прав громадян з погляду закону може здійснюватися лише благодійними організаціями, а об’єднання громадян формально мають право захищати лише права своїх членів. При цьому благодійні організації не мають права захищати права своїх членів.

Наприклад, таке питання виникло при реєстрації київської місцевої громадської організації «Центр розширення змісту відносин», реєстрація якої тривала з жовтня 2005 по січень 2006 року. Декілька разів засновникам відмовляли в реєстрації, кожного разу за новими причинами. Однією з таких причин було вказано те, що Статут Центру передбачав «пропагування гуманістичних цінностей та ідей відкритого громадянського суспільства», на що засновники зазначили, що в цьому ж статуті вказано: Центр «пропагує лише свої ідеї та принципи». Посадова особа управління юстиції підтвердила законність відмови, стверджуючи, що відповідно до українського законодавства Центр може пропагувати тільки свою діяльність, якою займається, а не загальноприйняті цінності.

Тому в повній мірі діяльність правозахисних організацій із захисту прав усіх громадян, у тому числі й членів цих організацій, та основоположних свобод не вписується в жодний визначений законом вид об’єднання.

Такий абсолютно формальний поділ є фактично обмеженням свободи об’єднань. При цьому таке обмеження важко виправдати з погляду цілей такого обмеження, що визначені статтями 36 та 37 Конституції й статтею 11 Європейської конвенції про захист прав людини.

Іншою проблемою є часта вимога формулювати у статуті організації види діяльності зі словами «сприяти, допомагати, брати участь», тобто не вказуючи на власну самостійну діяльність. Це начебто пізніше необхідно для отримання статусу неприбуткової організації. Проте, з іншого боку, це прямо обмежує правоздатність цих організацій. Наприклад, для здійснення видавничої діяльності чи випуску ЗМІ необхідно, щоби в статуті прямо було написано про можливість такої діяльності, а не про сприяння такій діяльності.

Слід також зазначити, що українське законодавство не передбачає створення змішаних організацій, наприклад, асоціації об’єднань громадян та благодійних організацій або організацій, що мали би право проводити змішану діяльність як для своїх членів, так для третіх осіб. Українське законодавство також не передбачає створення об’єднань, що об’єднували би фізичних та юридич­них осіб, як членів організації (засновників).

Даний поділ існує ще з радянських часів, відображає недемократичний підхід до основних інститутів громадянського суспільства, чим суттєво гальмує його розвиток.

Обмеження щодо діяльності об’єднань за територією та за змістом

Інше обмеження стосується територіального обмеження діяльності об’єднань. Кожне об’єд­нання реєструється за територіальним принципом: міжнародні, національні організації, обласні, місцеві (в межах міста, села чи району в місті). При цьому, щоб отримати більший територіальний статус, необхідно мати відповідні осередки своєї організації. Дана вимога частково пояснює велику кількість об’єднань в Україні, оскільки значна їх частина існує фіктивно з метою отримання більшого статусу.

Об’єднання мають право поширювати свою діяльність лише на територію реєстрації. Наприклад, об’єднання, що зареєстроване в Дарницькому районі міста Києва не має прав здійснювати свою діяльність у інших районах Києва.

Наступне важливе обмеження видів діяльності об’єднань полягає у вузькому тлумаченні Закону про об’єднання громадян реєструючими органами, котрі розуміють закон так: об’єднання мають право визначати у своїх статутах лише ті види діяльності, котрі прямо передбачені законодавством України. При цьому статут об’єднання визначає вичерпний перелік видів діяльності такого об’єднання. До того ж часто вилучається видавнича діяльність тощо.

Наприклад, при реєстрації Українського центру розвитку музейної справи в м. Києві йому було відмовлено в реєстрації на підставі того, що організація не має права проводити освітню діяльність.[9] При цьому посилалися на Закон України «Про освіту», яким начебто визначено вичерпний перелік освітньої діяльності та суб’єктів такої діяльності, хоча цей закон, насправді, не встановлює вичерпний перелік такої діяльності. Пізніше, правда, ця організація таки була зареєстрована з цими видами діяльності.

Ще одна проблема стосується фактичної заборони об’єднанням легалізуючими й податковими органами здійснення власної господарської комерційної діяльності з метою принаймні відшкодувати власні витрати та з обов’язковим спрямуванням прибутку на цілі організації. Така діяльність дозволена низкою законів, проте при реєстрації та внесенні об’єднання до Реєстру неприбуткових організацій і установ ці органи часто вимагають виключення подібних видів діяльності.

Процедура примусової ліквідації

В Україні за багато років були лише одиничні приклади примусової ліквідації об’єднань. Також відомі випадки, коли в ліквідації було відмовлено судом. За даними Міністерства юстиції України, у 2005 році випадків заборони діяльності політичних партій або громадських організацій у судовому порядку не було.[10]

У зв’язку з невиконанням частини шостої статті 11 Закону щодо створення та реєстрації своїх структурних утворень у більшості областей, містах Києві, Севастополі та в АР Крим на підставі рішення Верховного Суду України від 7 червня 2005 року Міністерство юстиції наказом від 23 червня 2005 року № 63/5 скасувало запис про реєстрацію Колгоспної партії України, яка була зареєстрована у жовтні 2004 року.[11]

У жовтні 2004 року Міністерство юстиції України звернулося до Верховного Суду України з поданням про заборону політичної партії «К» на підставах порушення партією вимог статей 21, 24, 37 Конституції України, статті 5 Закону України «Про політичні партії в Україні», пункту 2.3 розділу 2 свого Статуту, оскільки вона відкрито та публічно посягала на загальнонаціональну єдність українського народу, вчиняла дії, що спонукають до розпалювання міжнаціональної та міжетнічної ворожнечі, що могло ускладнити та погіршити в період виборчої кампанії політичну ситуацію в країні.

У поданні було зазначено, що партія організувала ряд мітингів і демонстрацій, зокрема: 1 і 25 травня, 26 червня, 18 і 19 липня 2004 року, та 4 – 11 липня 2004 року провела вишкіл «К». Названі акції супроводжувалися розповсюдженням агітаційних матеріалів і листівок із закликами до розпалювання національної та етнічної ворожнечі, образами на адресу громадян російського та єврейського походження. Організатори акцій як в усній формі, так і в друкованих матеріалах (листівках) принижували честь і гідність громадян, неприязно та зухвало ставилися до російського та єврейського населення України. Крім того, заклики до міжетнічної ворожнечі та образи єврейського населення містилися й у публікаціях політичної партії «К», розміщених на офіційному Інтернет-сайті партії, у прес-релізах від 24, 25, 29 травня, 26 червня, 5 і 19 липня 2004 року.

Суд установив, що до партії не застосувалися «попередження», як попередній захід впливу за подібну діяльність. Міністерство юстиції України не надало суду доказів про те, що перераховані в поданні та організовані партією мітинги й демонстрації були направлені на розпалювання міжетнічної чи расової ворожнечі та посягання на права й свободи людини, чи дані про адміністративне або кримінальне переслідування членів партії за такі дії. Суд також дійшов висновку, що публікації мали оціночний характер і не порушували вимоги щодо свободи слова.

Тому, незважаючи на те, що деякі висловлювання, ідеї та інша інформація викликають образу та занепокоєння серед частини населення, суд, виходячи з вимог плюралізму думок, свободи поглядів і діяльності політичних партій, з урахуванням передбачених законом обмежень як умов прогресу демократичного суспільства дійшов висновку про недоведеність підстав для закриття політичної партії «К». Верховний Суд України своїм рішенням від 5 листопада 2004 року відхилив подання Міністерства юстиції України про ліквідацію цієї політичної партії.[12]

До Центральної виборчої комісії 27 грудня 2005 року надійшла заява Всеукраїнського об’єднання «Свобода» про реєстрацію кандидатів у народні депутати України, висунутих 23 грудня 2005 року на ХІІ з’їзді цього об’єднання та включених до виборчого списку кандидатів у народні депутати України Всеукраїнського об’єднання «Свобода», а також додані до неї необхідні для реєстрації документи. Розглянувши подані Всеукраїнським об’єднанням «Свобода» документи, Центральна виборча комісія в передвиборній програмі цього об’єднання виявила ознаки порушення частини першої статті 37 Конституції України. Зокрема, у тезах:

«Заборонити комуністичну ідеологію як людоненависницьку, що завдала невиправної шкоди українському народові»;

«Ухвалити новий Закон про громадянство, згідно з яким громадянство надаватиметься тільки тим особам, що народилися в Україні або є етнічними українцями. Позбавляти натуралізованих чужоземців українського громадянства за вчинення карних злочинів» – містяться ознаки посягань на права і свободи людини.

Центральна виборча комісія України рішенням № 29 від 3 січня 2006 року звернулася до Міністерства юстиції України щодо внесення ним подання до Верховного Суду України про заборону діяльності Всеукраїнського об’єднання «Свобода» та відклала винесення рішення щодо реєстрації цієї політичної партії на парламентських виборах.

Проте Мінюст визнав, що дані положення відповідають законодавству, і відмовив ЦВК. На підставі рішення Мінюсту ЦВК згодом зареєструвало дане об’єднання на виборах.

Законодавство досі не передбачає процедуру припинення об’єднання через процедуру банкрутства, в тому числі на підставі заборгованості перед державним і місцевими бюджетами. Але поширені санкції з боку податкових органів та державних фондів соціального страхування дедалі частіше призводять до застосування до майна об’єднань податкової застави чи податкового арешту (крім грантів міжнародної технічної допомоги).

Покарання за участь у об’єднаннях

Відповідно до статті 14 Закону України «Про об’єднання громадян» «діяльність об’єднань громадян, які нелегалізовані або примусово розпущені за рішенням суду, є протизаконною».

Відповідно до статті 186-5 Кодексу про адміністративні правопорушення «керівництво об’єднанням громадян, яке не легалізувалося у встановленому законом порядку чи якому відмовлено в легалізації, або яке примусово розпущено за рішенням суду, але продовжує діяти, а так само участь у діяльності таких об’єднань тягнуть за собою накладення штрафу від 25 до 130 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян»[13] (приблизно від 80 до 415 доларів США).

Отже, керівника «небажаної» організації можна оштрафувати на 2210 грн. тільки за те, що орган реєстрації відмовив їй у реєстрації на формальних підставах.

Відомо лише декілька прикладів застосування статті 186-5 КпАП. Проте її широке застосування в майбутньому може порушити право на свободу асоціацій, оскільки фактично перетворює право на обов’язок утворювати асоціації.

У Севастополі 12 грудня 2005 року були затримані троє активістів незареєстрованого в Україні фронту «Севастополь–Крим–Росія». Одразу після прес-конференції, що була присвячена темі дискримінації росіян у Криму та боротьбі за возз’єднання Криму з Росією, вони були затримані працівниками міліції, що підтвердив начальник районного відділу УМВС України в м. Севастополь Віктор Гаврилюк. Щодо дій пана Сєрова, а також лідера «Російського віче Севастополя» Олександра Круглова та Юрія Бистрякова, був складений адміністративний протокол та встановлено покарання за статтею 186-5 КпАП. Після цього затримані були відпущені.[14]

Справа Української Екологічної Асоціації
«Зелений світ» (УЕА «ЗС»)

Конфлікт, спровокований втручанням Партії зелених України у діяльність Української Екологічної Асоціації «Зелений Світ», триває вже понад 11 років.

У 1994 році відбулись два п’ятих з’їзди УЕА «ЗС»:

3-4 грудня – у Києві, де переважали члени Партії Зелених України (ПЗУ) і Головою УЕА «ЗС» обрали тодішнього заступника Голови ПЗУ Юрія Самойленка;

17-18 грудня – відбувся плановий з’їзд УЕА «ЗС» в Донецьку. Більшість місцевих організацій УЕА «ЗС» узяла участь в Донецькому з’їзді і знову обрала Головою УЕА «ЗС» Миколу Коробка.

Для імітації представництва організатори київського з’їзду здійснили багато порушень Статуту УЕА «ЗС» й чинного законодавства. Але ці порушення, на жаль, так і залишились без уваги внаслідок бездіяльності міліції, прокуратури та Мінюсту за відповідними зверненнями УЕА «ЗС». Ще перед проведенням обох з’їздів Голова УЕА «ЗС» М.Коробко звертався до Подільського райвідділу міліції з приводу викрадення печатки звільненим раніше виконавчим директором І.Кирильчуком.

Обидві частини організації звернулись до Мінюсту (позапартійна частина вперше з листом від 17 січня 1995 року) про внесення змін до Статуту УЕА «ЗС». Позапартійна частина звернулась також до прокуратури про захоплення приміщення Управи та підробку документів київського з’їзду.

Проте всі органи влади заявили про своє невтручання у ситуацію в «ЗС», і потім неодноразово повторювали це у листуванні, посилаючи позапартійну частину по колу.

Незважаючи на деклароване невтручання, Міністерство юстиції України погоджує зразок нової печатки новообраному Голові ЗС Ю.Самойленку. Тим самим Мінюст фактично став на сторону Ю.Самойленка та ПЗУ і поглибив цим втручанням конфлікт. Відтепер людина, яку не підтримала більшість членів організації, отримала право володіти печаткою організації та розпоряд­жатися коштами УЕА «Зелений Світ».

Частина М.Коробка подала скаргу на дії Мінюсту до суду, проте ця скарга майже рік не розглядала. Після багатомісячного перенесення справи, її було закрито за начебто непідсудністю, оскільки вона мала розглядатися начебто в арбітражних судах. Проте, щоб подати позов до арбіт­ражного суду, слід надати довіреність, скріплену печаткою організації, а Мінюст уже погодив зразок печатки іншим людям, дії яких оскаржувалися.

Згодом для зміцнення своїх позицій з 1997 року на основі осередків Партії зелених України Юрієм Самойленком були утворені десятки нових осередків УЕА «Зелений світ» з метою все-таки отримати фактичну більшість в організації. При цьому обласні управління Мінюсту затверджували ці нові осередки, незважаючи на те, що документи подавалися з довідками про приналежність до УЕА «ЗС», підписаними нелегітимним Головою організації Ю.Самойленком та завіреними печаткою, зразок якої був погоджений Мінюстом незаконно. Більше того, у своїх листах (наприклад, за № 16-68-104 від 14 квітня 1997 року) Мінюст повідомляв позапартійній частині організації, що не погоджував зразок печатки Ю.Самойленку, чим надавав недостовірні відомості й приховував факти свого сприяння втручанню ПЗУ. Він також не реагував на листи щодо спірності головування в організації та незаконності погодження зразків печатки всупереч волі її легального керівництва. Фактично, Мінюст і зараз заперечує свої протизаконні дії.

Наприклад, 6-й з’їзд УЕА «ЗС» у 1997 році у Миколаєві, який провела позапартійна частина УЕА «ЗС» (45 місцевих організацій, тобто 75% складу ЗС станом на грудень 1994 року), не був визнаний Мінюстом з посиланням на ст. 6 Закону «Про об’єднання громадян», де йдеться: «Всі основні питання діяльності об’єднань громадян повинні вирішуватись на зборах усіх членів або представників членів об’єднання». У цьому разі Минюст наголошував на неприсутності на цьому з’їзді представників осередків із частини Самойленка, значна частина яких очолювалася керівниками або активними членами місцевих осередків Партії зелених України.

Цікаво, що так звані «шостий», «сьомий» та «восьмий» з’їзди частини Ю.Самойленка Мінюстом офіційно не визнавались. А «дев’ятий» з’їзд, де вже був повністю «оновлений» поперед­німи нелегітимними з’їздами склад УЕА «ЗС», без усякої логіки й послідовності було фактично визнано Мінюстом, оскільки ним було зареєстровано прийняті на цьому з’їзді зміни до Статуту УЕА «ЗС».

Перед «дев’ятим» з’їздом у грудні 1998 року Заступник Голови УЕА «ЗС» О.Багін та член Контрольно-ревізійної комісії УЕА «ЗС» Р.Сотникова звертались з листом до Мінюсту про підробку представництва на цьому з’їзді, де не була представлена більшість місцевих організацій УЕА «ЗС», тобто вочевидь порушувалася стаття 6 Закону «Про об’єднання громадян». Мінюст продовжував відповідати, що не втручається, а потім, ігноруючи вимогу статті 6, фактично таємно визнав цей 9-й з’їзд, не інформуючи про це організації позапартійної частини УЕА «ЗС».

За неперевіреними даними, у 2001 році Мінюст видав дублікати свідоцтва та статуту УЕА «Зелений світ» новообраному Голові Ю.Самойленку, ігноруючи факт, що оригінали не були втрачені, а знаходяться в чинного, на думку більшості організації, Голови організації М.Коробка.

Як видно, мова йдеться не виключно про внутрішній конфлікт. А про систематичні дії легалізуючого органу – Міністерства юстиції України, незаконні дії якого допомогли ПЗУ підмінити керівництво організації, а потім підмінити і склад всієї організації та усунуто значну кількість осередків від діяльності. При цьому, на думку позапартійної частини організації, цей конфлікт був штучно здійснений за допомогою Партії зелених України, котра у той час активно співпрацювала зі СДПУ (о) та Адміністрацією Президента України. Причиною таких дій могла стати активна діяльність організації на початку 90-х щодо критики проектів будівництва низки екологічно небезпечних об’єктів, наприклад, Южненського нафтотерміналу (поблизу міста Одеси). У контролі над цим об’єктом був зацікавлений тодішній зять Кучми Франчук-молодший. В УЕА «ЗС» схильні вважати, що підпорядкування державних інтересів родинному бізнесу Кучми, яке не раз проявилось на «плівках Мельниченка», в даному разі спричинило дії спецслужб проти УЕА «ЗС», які здійснювались через ПЗУ, та покривались скоординованими діями Мінюсту, прокуратури та міліції.

На особистому прийомі в заступника Міністра юстиції М.Шупені 22 квітня 2005 року представником УЕА «ЗС» було продемонстровано оригінали Статуту та Свідоцтва УЕА «ЗС» та подана письмова вимога вилучити дублікати, видані на підставі неправдивих відомостей про їх начебто «загубленість», а також скасувати неправомірне погодження печатки в 1995 році.

У письмовій відповіді Мінюсту замість цього запропоновано провести загальний з’їзд УЕА «ЗС». Проте частина Ю.Самойленка фактично відмовилися від такого з’їзду.

На особистому прийомі в Першого заступника Міністра юстиції І.Ємельянової 19 липня 2005 р. було заявлено про відсутність відповіді по суті вимог, викладених у зверненні УЕА «ЗС» на особистому прийомі в М.Шупені у квітні 2005 р. Вперше представникові УЕА «ЗС» було офіційно повідомлено, що, дійсно, 14 липня 2000 р. Мінюст погодив зміни та доповнення до Статуту УЕА «ЗС», внесені 9-м з’їздом УЕА «ЗС». І.Ємельянова обіцяла з’ясувати питання з видачею дублікатів. Питання вкотре було «спущено» на начальника департаменту об’єднань громадян Н.Марченко, котра погоджувала більшість попередніх незаконних дій.

У серпні 2005 року виконавчий директор частини УЕА «ЗС», керованої Ю.Самойленком, А.Босак подала в Деснянський суд м. Києва позов до керівника інфоцентру УЕА «ЗС» С.Федо­ринчика про вилучення оригіналів Статуту та свідоцтва УЕА «ЗС». Голова УЕА «ЗС» М.Коробко та заступник Голови УЕА «ЗС» О.Багін звернулись до суду із заявами про визнання відповідачами їх, а низка місцевих організацій УЕА«ЗС» надіслали до суду телеграми в підтримку М.Коробка, О.Багіна та С.Федоринчика. Справа була передана до Шевченківського суду міста Києва для розгляду за місцем фактичного проживання відповідача С.Федоринчика. Розгляд цієї справи ще триває, проте в судовому засіданні 19 квітня 2006 р. суд визнав існування двох окремих організацій УЕА «ЗС» та ухвалив залучити УЕА «ЗС» під проводом М.Коробка у якості співвідповідача по справі.

На депутатський запит народного депутата України Юрія Соломатіна по справі УЕА «Зелений світ» Мінюст два місяці взагалі не відповідав. Коли пан Ю.Соломатін поставив питання про накладення штрафу на Міністра юстиції С.Головатого за адміністративне правопорушення, Перший заступник Міністра юстиції Крупко підписав відповідь, в якій знову написано, начебто в Мінюсті немає даних про погодження зразка печатки Ю. Самійленку, що, як було вказано раніше, повністю не відповідає дійсності.

3. Сприятливе середовище для розвитку
об’єднань

Зміст свободи об’єднань не містить зобов’язання держав з надання податкових пільг цим об’єднанням. Проте, якщо проаналізувати функції об’єднань у демократичному суспільстві, неприбутковий та громадсько-корисний характер їхньої діяльності, то ми дійдемо до висновку, що держава мала би створити сприятливе середовище для розвитку об’єднань та їх діяльності з метою зміцнення та розвитку демократії й верховенства права в країні. Іншими словами, без широкої мережі неурядових неприбуткових громадсько-корисних організацій громадянське суспільство втрачає свої важелі впливу на державу та державну політику, а відповідно ми не можемо говорити й про справжню демократію в цій країні.

У цій площині для демократичної держави слід виділити два важливих компоненти:

– податкова політика держави;

– залучення об’єднань до вироблення та реалізації державної політики.

Ми зупинимося лише на питанні щодо реалізації першого компонента.

Реєстрація об’єднань за українським законодавством не надає автоматичного права на жодні податкові пільги. З точки зору податкового законодавства ці новоутворені об’єднання є підприємствами.

Об’єднання може отримати пільги щодо оподаткування, коли при додатковій реєстрації у Державній податковій адміністрації це об’єднання буде включено до реєстру неприбуткових організацій. Крім того, закон про оподаткування прибутку підприємств розподіляє всі об’єднання на 8 видів організацій, кожному з яких пільги надаються за вичерпних джерел фінансових надходжень.

Наприклад, благодійним фондам і благодійним організаціям, громадським організаціям, створеним з метою провадження екологічної, оздоровчої, аматорської спортивної, культурної, освітньої та наукової діяльності, а також творчим спілкам та політичним партіям, громадським організаціям інвалідів та їх місцевим осередкам, створеним згідно із Законом України «Про об’єднання громадян», дозволяється отримувати виключно надходження:

–  коштів або майна, які надходять безоплатно або у вигляді безповоротної фінансової допомоги чи добровільних пожертвувань;

–  пасивних доходів;

–  коштів або майна, які надходять таким неприбутковим організаціям від проведення їх основної діяльності;

–  дотацій або субсидій, отриманих з державного або місцевого бюджетів, державних цільових фондів або в межах благодійної, у тому числі гуманітарної допомоги чи технічної допомоги, що надаються таким неприбутковим організаціям відповідно до умов міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, крім дотацій на регулювання цін на платні послуги, які надаються таким неприбутковим організаціям або через них їх отримувачам згідно із законодавством, з метою зниження рівня таких цін.

Фактично тільки ця група об’єднань має право отримувати донорську допомогу через отримання безповоротної фінансової допомоги. Проте вже їхні членські внески будуть оподатковуватися за загальною ставкою оподаткування прибутку підприємств.

Іншою проблемою є складність внесення об’єднання до Реєстру неприбуткових організацій та установ.

Незалежна медіа-профспілка України 25 липня 2005 року оголосила про намір пікетувати Державну податкову адміністрацію на знак протесту проти блокування органами ДПАУ її діяльності.

За словами голови НМПУ Сергія Гузя, хронологія цього конфлікту тягнулася з 20 травня, коли заступник начальника Державної податкової інспекції в Оболонському районі міста Києва Самофал відмовив профспілці в присвоєнні коду неприбутковості (рішення № 144 від 20 травня 2005 року).

23 травня Гузь звернувся до колег у ЗМІ з прес-релізом про блокування податковою інспекцією діяльності профспілки. Тоді ж, за його словами, НМПУ звернулася до міжнародних організацій журналістів і направила скаргу на дії Державної податкової інспекції в Оболонському районі міста Києва до ДПА Києва.

«24 травня, – сказав Гузь, – НМПУ вкотре звернулася до Державної ДПА в місті Києві з вимогою скасувати рішення Оболонської податкової інспекції та надати профспілці код неприбутковості, проте все зводиться до відписок. Згодом НМПУ отримала відповідь, яка майже копіює відповідь «оболонських» податківців».

За його словами, 9 червня лист протесту до Президента Віктора Ющенка направили генеральний секретар Міжнародної федерації журналістів Айдан Вайтт, генеральний секретар Національної спілки журналістів Великої Британії та Ірландії Джерелі Діар, голова Європейської федерації журналістів, віце-президент Шведської профспілки журналістів Арне Кьоніг, президент Профспілки хорватських журналістів, член виконавчого комітету МФЖ Ясміна Попович, президент Норвезької профспілки журналістів Анн-Магріт Аустена. У колективному листі вони наголосили на упередженому ставленні до НМПУ з боку ДПАУ.

29 червня НМПУ направила скаргу в ДПАУ.

11 липня, за словами голови НМПУ, він разом із Кьонігом зустрівся з прес-секретарем Ющенка Іриною Геращенко. Тоді ж Гузь, за його словами, після чотиригодинного очікування зустрівся з першим заступником голови ДПА Миколою Катеринчуком, який запевнив, що питання буде вирішено, оскільки «то, може, юристи щось наплутали».

«13 липня нам зателефонували із ДПАУ й повідомили, що спірне питання буде вирішене на користь НМПУ, – продовжив Гузь. – Але вже 15 липня до НМПУ приходить офіційний лист від ДПАУ, де вимоги профспілки проігноровані».

За словами Гузя, таке ставлення ДПАУ змусило 20 липня НМПУ подати позов на дії Державної податкової адміністрації до Господарського суду міста Києва, а з 1 серпня Комітет НМПУ вирішив розпочати низку акцій протесту на знак незгоди з такою позицією ДПАУ.[15]

Згодом профспілка таки була включена до Реєстру неприбуткових організацій та установ.

4. Рекомендації

1.  Прийняти Закон «Про непідприємницькі організації»[16] та нову редакцію Закону «Про об’єднання громадян», що визначили би чіткі єдині умови створення та припинення діяльності усіх видів НПО, у тому числі організацій, створення яких не передбачено українським законодавством, а також отримання ними відповідних податкових пільг через отримання статусу неприбуткової організації, в якому:

–  Спростити процедуру реєстрації недержавних організацій через уніфікацію процедури реєстрації НПО з підприємствами.

–  Скасувати територіальний поділ діяльності НПО та обмеження їхньої діяльності територією адміністративно-територіальної одиниці, у якій вони зареєстровані.

–  Скасувати жорсткий поділ об’єднань, створених для власних членів та для інших осіб.

2.  Скасувати практику ліцензування соціальних послуг, що надаються НПО не за рахунок державного чи місцевого бюджетів. Законодавчо визначити умови закупівлі соціальних послуг державою та надання державної допомоги недержавним неприбутковим організаціям.

3.  Створити можливості для сприяння благодійній та іншій неприбутковій діяльності через надання податкових пільг виключно за умовами здійснення благодійної чи іншої соціально-значимої діяльності, а не в залежності від створення того чи іншого виду організацій, що можуть і не надавати такі послуги.

4.  Зробити прозорим надання та використання державних коштів, що спрямовуються об’єднанням громадян на реалізацію державних програм.

5.  Виключити статтю 186-5 Кодексу про адміністративні правопорушення, що встановлює відповідальність за діяльність незареєстрованих громадських організацій.

6.  Підписати та ратифікувати Конвенцію про визнання правосуб’єктності міжнародних недержавних організацій (ETS № 124), що набула чинності 1 січня 1991 року.

7.  Посилити механізми співпраці та консультацій органів державної влади та місцевого самоврядування різних рівнів з об’єднаннями громадян при виробленні державної політики в тій чи іншій сфері, а також при її реалізації та створенні нормативних актів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 




[1] Підготовлено Володимиром Яворським, Українська Гельсінська спілка з прав людини.

[2] Лист-відповідь Державного комітету статистики України № 14/2-2-04/539 від 21 вересня 2005 року на інформаційний запит. Дані подаються за результатом узагальнення Звітів про діяльність громадських організацій (Форма № 1 – громадська організація), що подається цими організаціями наприкінці кожного року.

[3] Лист-відповідь на інформаційний запит №С-8566-32 від 17 квітня 2006 року за підписом заступника Міністра юстиції Л.Гор­бунової. Доступний на сайті «Майдан»: http://maidan.org.ua/static/news/2006/1145867487.html.

[4] Утвердження прав і свобод людини, формування громадянського суспільства і побудова правової держави – одні з пріоритетних напрямків діяльності Мінюсту. Повідомлення Прес-служби Міністерства. Доступно на офіційному сайті www.minjust.gov.ua.

[5] Там же.

[6] Лист-відповідь на інформаційний запит №С-8566-32 від 17 квітня 2006 року за підписом заступника Міністра юстиції Л.Горбунової. Доступний на сайті «Майдан»: http://maidan.org.ua/static/news/2006/1145867487.html.

[7] «Мін‘юст не має правових підстав зареєструвати Політичну партію Пора». Повідомлення прес-служби Міністерства юстиції України. Доступно на офіційному сайті Міністерства www.minjust.gov.ua.

[8] «Понад годину тривала зустріч Міністра юстиції Романа Зварича з ініціаторами створення Політичної партії «Пора» 28 квітня 2005 року». Повідомлення прес-служби Міністерства юстиції України. Доступно на офіційному сайті Міністерства www.minjust.gov.ua.

[9] Лист Київського міського управління юстиції України № 07-27-667 від 9 листопада 2005 року за підписом п. Сокуренко.

[10] Лист-відповідь на інформаційний запит №С-8566-32 від 17 квітня 2006 року за підписом заступника Міністра юстиції Л.Гор­бунової. Доступний на сайті «Майдан»: http://maidan.org.ua/static/news/2006/1145867487.html.

[11] Утвердження прав і свобод людини, формування громадянського суспільства і побудова правової держави – одні з пріоритетних напрямків діяльності Мінюсту. Повідомлення Прес-служби Міністерства. Доступно на офіційному сайті www.minjust.gov.ua.

[12] Газета «Адвокатура», № 20, 19 листопада 2004 р.

[13] Відповідно до статті 22.5 Закону України «Про оподаткування доходів громадян» один неоподатковуваний мінімум доходів громадян дорівнює 17 грн.

[14] «В Севастополе разгромили ядро «сепаратистов». Игорь Чемерис, Интернет-издание Независимое аналитическое агентство «Главред», http://glavred.i№ fo/criminal/sca№ dals/, 12.12.05 // 12:26.

[15] Захисники журналістів пікетуватимуть податківців. Інтернет-видання «Українська правда», www.ПРАВДА.com.ua, 25.07.2005, 13:09.

[16] Проект закону № 0961 від 14 травня 2002 року «Про непідприємницькі організації», внесений народними депутатами Матвієнко А.С., Омельченко Г.О. та Єрмаком А.В. Проект прийнято у першому читанні, проте з червня 2002 року він не виноситься на друге читання в парламенті.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори