пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"200620
17.07.2006 | Леонід Плющ

Карнавал як катарсис (або „приємно згадати”)

   

Тяжко з діаспори приймати участь в тих подіях, що відбуваються нині. І вік не той, і поради давати соромно, бо нині молодь сама вже енергійна й метикувата, і краще знає ситуацію. І все ж подумалось, коли отримав вітання від Лучів чучхе й прочитав об′явлення пані Тимошенко війни сірості: «А може досвід тієї безнадійної боротьби, що вели дисиденти проти суцільної сірості, можна використати і в нових умовах?». Перемогли ж тоді! Бо не брехали (в сукупності…) Але майже зразу програли, коли почали грати за правилами політичної, подвійної бухгалтерії. І ось пише мені з України молодий друг, з деякою ностальгією за минулим етапом боротьби: «А тут - даже врага нет, остались одни генетические мутанты, не поймешь, какого роду и племени...». Чи усвідомлює пані Юлія, що сірості, пошлості чимало і в її блоці?

Ситуація тієї ж безнадійності, якщо не розуміти, що мова йде про те саме, що й у часи Брежнєва: боротьба за себе, своє право не бути бидлом. Внутрішній катарсис і суспільний. Як провести такий катарсис? Люстрація, каяття? Хто провадитиме? Де ви бачили в нас негідників, що покаялися? Навіть попи-чекісти не покаялися. Є лише (поки) одне: карнавальний вихід за межі правил гри сірих. Сміх. Не ідіотський сміх проффесорів, а серйозний і навіть трагічний. І не треба боятися «бити по своїм». Справжнє від сміху не розвалиться. Розвалиться несправжнє. Щоб не розводити про філософію такої гри, покажу її на прикладах нашої боротьби на Заході. Ми почали операцію «культурний бойкот» в 79-80р, коли вже було ясно, що правозахист протесту проти ГУЛАГу зайшов у тупик. Захід, і лівий, і правий нас зраджує, зі страху, користі, з тупості кремлелогії й політології. Гасло «культурний бойкот СРСР (і др)» означав вимогу бойкоту радянського окозамилювання, локшини, яку нам всім вішають західні, і радянські ЗМІ та уряди. Бойкоту псевдокультури в ім′я культури. Принципова вимога до учасників бойкоту – не хуліганити, провадити всі акції обдумано, обгрунтовано, «культурненько».

Андрюша Вознесенський приїхав у Париж з надією отримати премію Малярме, як майже дисидент. Знаючи нашу силу в громадській думці, підлабузнювався до нас, обіцяючи вчинити акцію протесту проти арештів. Підлабузнювався до комуністів, білогвардійців, імперців, віруючих, бабів… Під час персонального вечора в театрі ми не заважали його виступу. Перед цим поклали на сідала летючки, де пояснили, що тут він не поет, а «гарне» обличчя для морди Брежнєва. Після виступу наші дівчата піднялися з написами «Я – Стефа Шабатура. За живопис – стільки років». «Я – Ірена Калинець, за поезію – стільки». І т. д. Андрюша премію не отримав. Жодна газета нас не засудила. Лише Русмисль обізвала мене хунвейбіном, але потім вибачалася: «Л. І., он такі, дєйствітєльно, оказался падлєц!»

Виставка «Москва-Париж» в тому ж Центрі Помпіду. Виставка чудова. Показали праці розстріляних, замовчаних, емігрантів, праці, що на «Родінє» не виставляли. Перед Помпіду величезна кількість самодіяльних акторів, співаків, малярів… Переважно ліваків і диваків. Ми роздали пояснення. Вся площа замовкла. Наші маляри з «гробом Малєвіча» кілька разів обійшли площу, що вся скандувала наші гасла: «В Помпіду – ГУЛАГ». Делегація пішла до дирекції виставки. Керівники виставки вибачались… Виставка продовжувалась. Газети були з нами…

Українська діаспора добилася від мерії назви «Сквер Шевченка» біля греко-катол. церкви й хотіла поставити Архипенківський пам′ятник Шевченкові. Радянчики добилися від мера Шірака згоди на радянський пам′ятник роботи Лисенка. Очевидно, бездарний. В пресі й летючках ми пояснили, чому ми протестуємо. (Цензура Кобзаря, арешти поетів, заборона греко-катол. церкви, антисемітський пам′ятник Лисенка в Бабиному Яру, нагла русифікація, Архипенко проти бездари тощо). Поліція оточила сквер. Там окрім радянчиків - Драч і Вінграновський, й здається Коротич… Тріо Андрюш. З нами автокефальний митрополит Мстислав (католицькі свящ. не наважились). Раптом дізнаємось, що кілька хлопців приготували пляшки з чорнилом. Слава Богу, Владика вмовив: «Це все ж Шевченко»… Ми в пресі пообіцяли Ширакові вночі зняти блюзнірський пам′ятник. Мер виставив поліцію, що дало можливість подальшої роз′яснювальної кампанії. Обіцянка не означала здійснення!.. В боротьбі часто більш важливий процес, ніж конкретний результат. Бо ж не проти бездарності ми протестували: її вистачає повсюди. Парадоксальний протест українців проти свого кумира дав більше для роз′яснення укрпроблеми, ніж усі конференції й книжки…

Перед Моск. Олімпіадою ми разом з рухом антиспортсменів створили Комітет бойкоту. Головний аргумент – паралель з Берлінською Олімпіадою… Але ми підтримували й тих, хто їхав на Олімпіаду й організував акції протесту в Москві…

Горбачов приїхав в Париж. Бреше, що в СРСР нема антисемітизму. Бреше про Афганістан. Дисидентам негласно заборонено маніфестації. Вговорили… але до мене поліція не зверталася, бо боялася, що зроблю за звичкою галас у пресі. Тому я зміг закликати до демонстрації. Арешт. З воронка кричимо: «Вів ля Франс!». Це й стало гумористичним пуантом телебачення. В воронку поліція знайшла документ члена неонацистської партії. Ми вголос обговорюємо між собою: «Поліція підкинула, треба повідомити пресу». Документ не використали. По телебаченню ми звинуватили Горбачова в брехні щодо антисемітизму і вбивствах (Афган, смерть політв′язнів).

Наш гумористичний підхід в часи Брежнєва сподобався Мішелю Фуко. Коли Жіскар зустрівся з Брежнєвим, Фуко й Елєн Шателєн організували зустріч французької інтелігенції з дисидентською. Нам заборонили в цей день давати прес-конференцію й інтерв′ю. На зустрічі з інтелектуалами ми провели вечір відповідей анекдотами на будь-яке питання про СРСР. Галіч – співав. В інший раз культурно бойкотували «Євгенія Онєгіна», настільки культурно, що радянські актори («втіхую») виявляли нам симпатію. Після нашого арешту в буцигарню прийшов Мішель Фуко з вимогою, щоб і його арештували. Регіт і пиво, що Фуко нам приніс. І українські пісні…

Вже під час перебудови ми розширили й поглибили карнавальну методику. Досить карнавальна італійська партія радикалів (нині транснаціональна транспартійна) висунула мене кандидатом в Європарлмент. Було заздалегідь очевидно, що не пройду. Та не в цьому ж була мета. Це була заява про Україну-Європу: кандидат з Італії від УГС… Місяць мітингів і провокацій. В сенсі: «провокація пологів». Ми називали їх позитивними провокаціями (ось як Монтян спровокувала мораліста з БЮТу). Одна з них – наша демонстрація (2 італійця і я) на нейтральній полосі в Берліні – проти Берлінської стіни, за півроку до її падіння. Очевидне порушення прикордонних правил… Арешт. Нас везуть в Східний Берлін. Допит капітаном їхнього ГБ: «Ви, Захід, живете так, а ми – так… Не втручайтесь». Я настоюю, що я - не Захід, а з такого ж болота, що й він. Обіцяю йому, що скоро його народ сам покаже, чого хоче (не чекав, що так швидко). Він – не чує, що я – «з совєтскіх»… Бо не хотіли питати Москву. Ми - готові в тюрму. Але вони – не готові до цього, бо хтось уже второпав: наша тюрма стане нам трампліном в Європарламент… Се ля ві: так я не попав до європейського корита…

Були провали? Були, коли неточно розраховували ситуацію, гасла. Получався пшик…

Арештували Сахарова. Наші «нові філософи» запропонували демонстрацію біля Совпосольства. Прийшли всі свої. Й несподівано - сіоністи. Поліція нам співчуває, але охороняє посольство. Неочікувано з′являються неонаці. Провокація… Саме те, чого чекають радянчики. Пропонуємо гасла: «Геть КГБ й нацистів із Франції!» Хвілософи бояться: проти таких бабуїнів оця інтелігенщина гнила?... Розходимось… Ідіоти, боягузи, перелякалися, що морди нам поб′ють… Поліція б змушена була хапати їх, а не нас. Та й симпатії преси на нашому боці. Ні, організовувати таке треба нас самим…

Очевидно, ситуація в Україні інша. І сили інші (нас завжди була жменька) і мета не така. Власне, з неї й треба починати… (Не моя справа писати про неї, та й вималюється вона чітко лише в ході боротьби). Якби позиція Ю. Тимошенко була прозора й не залежала від її мети стати прем′єром, вона б теж могла, і то навіть більш ефективно, ніж Альянс Майдан, використовувати карнавальну методу. Чому б Ю. В. не подати в суд на кримський КРОК, збіговисько невігласів, фашистів, 5-колонників, що роздмухують міжнаціональну ворожнечу? Див. http://kro-krim.narod.ru/ І татари підтримали б. В принципі мусіло б підтримати й СБУ…Самі ж кримські регіонали звинувачують в цьому БЮТ (євразієць Свистунов). В суді легко довести нацизм КРОКу і заклик до втручання в справи України чужої держави. Суд не прийме? Провести такий суд в телебаченні. Громадський суд. Ото б був карнавал…Була ось заява про те, що регі пробували купляти бютівців. Чому б не подати в суд? Не з метою добитися чесного вироку (чому б і ні?). Не для піару й політтехнологій. А для очищення. Для гласності, опрозорення. Щоб примусити чути тих, хто не хоче. Нині ситуація й гірша, й краща за 2004р. Преса набагато менш продажна. Зате «свої»… Головна ідея карнавалу – очищення від намулу, що накопичився в душах, бруду на тих мріях, що рухали Майданом в 2004р. Пороху зневіри. І тоді викристалізуються нові гасла й сили для нових виборів. Без цього перевибори приведуть до ще більшої поразки демократичних сил.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори