“Ніхто не зупинив сонця...” (до дня народження Януша Корчака, праведника світу – 22 липня)

Триває колообіг  подій і вражень, - і  прозорі сліди  їх  у круговерті  буднів проступають, мов малюнки на склі. Кольорові, чорно-білі – сліди  днів і ночей,  пошуку хліба насущного і святкової тиші відпочинку, -  вони постають із миттєвостей і залишаються іноді назавжди. Принаймні,  для когось. Як були для багатьох – від кого залишилися тільки пам’ятні дати їхніх народжень.

Потреба людей у добрих  подіях  не менша, ніж потреба у гарних людях. Які виростають, звичайно ж, із дітей. А “найкращий спосіб зробити дітей гарними й добрими – це зробити їх щасливими”, -  писав  Оскар Уайльд.

Такою складною  справою – робити дітей  щасливими – було  життя Януша Корчака – “Старого Доктора”, польського дитячого письменника і педагога,  чиї повісті-казки та педагогічні бесіди навчали добру і терпеливості.

22 липня світ згадає Януша Корчака.

 Про  нього  багато написано і сказано, його називали і педагогом, і психологом. І –  дитячим письменником. І – не тільки.  Існує думка, що  казку письменника  про Короля Матіуша, приналежність якої до дитячої літератури  безсумнівна,  можна вважати річчю філософською, а навіть -антиутопією. Для дорослих.

Сам Корчак вважав педагогіку наукою не про дітей, а – про людей. “Дитина – це насамперед людина”, - любив він повторювати. І вірив у те, що казкою можна лікувати – лікувати дитину, покалічену бідністю  чи сирітством, війною чи будь-якою  іншою бідою....

Коли виповнилося століття від дня народження відомого  письменника і педагога, ЮНЕСКО оголосило той рік  (1978-ий) - “Роком Януша Корчака”.

Справжнє ім’я  знаного під псевдонімом “Януш Корчак”  праведника світу  - Генрік Гольдшмідт.  Це він казав, що “реформи в житті дорослих слід починати з мудрого влаштування життя дітей”.  У маленькій повісті “Слава” Януш Корчак розповідає про силу дитячих мрій. “Діти!” – закликав письменник, - “Дерзайте, мрійте про славні справи! Щось та збудеться!”.

– Мрію він вважав “програмою життя”. І сам мріяв про те, щоб  кожна мить у житті була коли  не зовсім щасливою, то принаймні, трішки щасливішою...

Він опікувався дітьми все своє свідоме життя – після закінчення медичного інституту у Варшаві на початку минулого століття працював у дитячій лікарні,  був  виховалетем у дитячих літніх колоніях. А в 1911 році заснував єврейський  ”Будинок сиріт”, яким керував – за винятком  перерви у 1914-18 роках, - до кінця свого життя.

Януш Корчак  у часи фашистської окупації опікувався дітьми у Варшавському гетто. Саме тут він  намагався зробити кожну мить їхнього життя бодай  трішки не такою страшною, як це було  насправді.  І -  добровільно пішов на смерть разом зі своїми  двома сотнями  вихованців, щоб не залишати їх у газовій камері самих. Це сталося у 1942 році. Влітку. До останнього дня у класі ще йшли уроки, навіть проводилася репетиція п’єси – казки Робіндраната Тагора “Пошта”, яку  діти готувалися  поставити на сцені. Коли гітлерівці розпочали ліквідацію Варшавського гетто, Янушу Корчаку було запропоновано, за одними даними – втечу, за іншими –  ледь  не офіційну “пропозицію”  уникнути смерті.

Але в середу 5 серпня 1942 року Корчак ішов  останній раз вулицями Варшави, очолюючи смертний хід своїх вихованців і, як свідчать одні очевидці -  несучи на руках  найменшого з них. Інші згадують, що він ішов, тримаючи за ручки двох дітей – хлопчика і дівчинку.  Над дитячими головами майорів зелений стяг Матіуша...

 Корчака і дітей вивезли з Варшави у товарних вагонах до табору знищення у Треблінці.

Відомий поет Олександр Галич в епіграфі до поеми “Каддиш”, присвяченого  тим подіям, писав: цитую в перекладі з російської мови: “ І в 1945 році у Варшаві говорили: “Вони живі – Старий Доктор, Доктор і діти. Їх не взяв вогонь – відступився... Діти живі... І Пан Доктор живий... Ходять селами. Де добра людина живе – у двері постукають. А  коли зла живе – то не стукають...”

У своєму  творі поет  промовляє то від імені очевидця, то  - від імені “Старого Корчака” “з дівчинкою Натею на руках”, то  - від імені самих дітей, котрі  “гордо й легко” заспівують обвітреними вустами:

“Наш славний похід починається просто:

Від Старего Мяста до Гданьскего моста,

І далі, з піснею, вишикувавшись по росту,

До передмість варшавських,

По Гданьському мосту,

По Гданьскім мосту...”.

Твір, який має символічну назву – “Каддиш” – означає єврейську поминальну молитву, яку промовляє син в ім’я пам’яті покійного батька, - завершується словами дітей уже з Потойбіччя:

“Хоч  ми димом розтанем у пеклі пекельнім,

Хоч тіла перетворяться в гарячу лаву,

Та – дощем, та – травою, та – вітром, золою

Ми вертаєм, вертаєм, вертаєм

В Варшаву!”.

Януш Корчак  залишив не тільки добру пам’ять по собі, а й безліч творів. Понад два десятки книг з його обширної творчої спадщини  присвячені питанням виховання дітей.  Головними з цих книг вважаються видана в 1914 році –“Як любити дитину?” та пізніша – 1929 року – “Право дитини на повагу”.

У 1922 році  вийшла книга Яна Корчака “На самоті з Богом”, в ній умістилося 18 молитв для тих, хто не молиться”. Книга “На самоті з Богом” нещодавно  видана  в українському перекладі у видавництві “Дух і літера”.

Події даленіють, залишаючись тільки у пам’яті тих, хто пам’ятає. Життю і творчості Януша Корчака присвячено багато книг і досліджень , написаних  польською, німецькою, російською та іншими мовами світу.

Перекладена українською мовою  книга Корчака  “На самоті з Богом. Молитви тих, котрі не моляться”  стала ще одним свідченням пам’яті.

Незадовго до своєї смерті і смерті його улюблених вихованців Януш Корчак написав: “Якби можна було зупинити сонце, то це треба було б зробити саме тепер”.

...Ніхто не зупинив тоді сонце.

Вони вертаються – “дощем, травою, вітром, золою”. – Не тільки до Варшави...