пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"200620
28.07.2006 | Євген Захаров, Харківська правозахисна група

Виступ на загальнонаціональному круглому столі під час зустрічі Президента України з лідерами політичних сил та громадськими діячами 27 липня 2006 р.

   

Шановний Вікторе Андрійовичу, шановні панове!

На мою думку, Універсал національної єдності є добрим документом, і його можна підписати. Але в ньому немає уточнень, що треба робити в першу чергу, в другу, тощо. На цьому я хотів би зупинитися.

По-перше, невідкладним є відновлення дієздатності Конституційного Суду. Одним з класичних визначень демократії є наступне: це війна всіх проти всіх під контролем права. Війну всіх проти всіх ми спостерігаємо, а от контролю за нею з боку права у нас немає, оскільки фактично не працює Конституційний Суд. Україну сьогодні не можна вважати правовою державою, оскільки право здійснюється саме через Конституційний Суд. Усі рішення, які були прийняті за відсутності Конституційного суду, є, взагалі-то, нелегітимними, і треба бути готовим до того, що, коли він нарешті запрацює, він може скасувати ці рішення. Зауважу, що це питання, на мою думку, важливіше, ніж обрання уряду, оскільки уряди в Україні існують рік-півтора, не більше, а суддів Конституційного Суду обирають на дев’ять років.

По-друге, згубні наслідки так званої політичної реформи вимагають її перегляду. Протягом минулого року правозахисні організації багаторазово і публічно говорили про загрози, які вона несе. Боляче сьогодні спостерігати, як усі прогнози збуваються. Її запровадження створило конкуренцію легітимних і непідробних центрів влади – Президента і Прем’єр-міністра – в межах однієї, виконавчої гілки влади, що призведе до втрати керованості країни. Фактично реформа створила загрозу державному суверенітету і незалежності взагалі. Вона розірвала єдність зовнішньої і внутрішньої політики, запровадила засади найгіршого політичного колективізму, перетворивши депутатів парламенту на голосуючі автомати, цілком залежні від волі лідерів, я би навіть сказав, власників фракцій. Реформа значно посилила вплив егоїстичних інтересів потужних фінансово-промислових груп на парламент, одночасно зменшуючи доступ народу до влади. Це змова багатих проти бідних, і я не розумію, чому українські ліві, які піклуються про добробут незаможних українців, аж так запекло цю реформу відстоюють. Бо принцип Ролза – нерівність, вигідна всім – в Україні не діє, і реформа вочевидь гальмує його втілення.

Досвід останніх місяців переконливо довів, що Україна поки не може бути парламентською республікою. Наша молода демократія до неї ще просто не доросла. Наші політичні партії здатні лише розділити людей на своїх і чужих, тоталітарне мислення українських політиків не може осягнути парламентську демократію. Наші політики не вміють домовлятися, досягати компромісу, вони вміють тільки примусити опонента, образити його, перемагати. Слід зрозуміти, що зміни, внесені до Конституції, породжують об’єктивні причини політичного протистояння в суспільстві, і тому необхідно переглянути засади української політики, закріплені в Конституції. Я не знаю, як це буде зроблено – через Конституційний суд, або через внесення нових змін до Конституції, але робити це необхідно.

Свого часу Шамберлайн написав в своїй праці «Україна – поневолена нація», що українська політична еліта постійно зраджувала свій народ. Я дуже не хотів би, щоб колись якийсь американець написав те ж саме про нашу сучасну політичну еліту.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль