пошук  
версія для друку
01.08.2006 | Марія Задорнова
джерело: www.pravda.com.ua

А этот фотографировал

   

Як "УП" вже повідомляла, нещодавно в Санкт-Петербурзі під час акції протесту проти саміту "великої вісімки" був затриманий український журналіст Максим Буткевич.

Ми зустріли нашого колегу на вокзалі, і він нам розповів про свій арешт, про те, чим альтерглобалізм відрізняється від антиглобалізму, про те, чому він разом із десятками українців та громадян інших країн приїхав у Санкт-Петербург на саміт "вісімки", про російську судову систему і ще про багато цікавих речей.

- Що ж це була за акція, на якій тебе затримали?

- Вранці 16 липня люди протестували проти "великої вісімки", блокували Невський проспект навпроти готелю "Редіссон", де жили учасники заходів, які завжди супроводжують саміти "вісімки". Це було зроблено о 8:35, коли учасники мали виходити з готелю, і метою цієї акції прямої дії було показати, що "вісімці" ніде не вдасться сховатися від протестів.

На Невському також розгорнули транспарант "Їх - 8, нас – 6 мільярдів. Вирішувати нам!" із зображенням Мідного вершника, який падає зі свого коня. Більшість учасників акції – понад 30 осіб – була затримана російськими силовиками. Серед них були громадяни Росії, України, Білорусі, Молдови, Польщі, Британії, Голандії, Німеччини...

Хто вас затримував?

- ОМОН і міліціонери патрульно-постової служби. Коли почалася акція - журналісти професійних ЗМІ взялися за камери, ОМОН – за кийки, а я почав фоткати на свою скромну цифромильницю, щоб повісити ці фотки на "Індимедію" як свідчення дій правоохоронців та активістів.

Минуло менше хвилини, і тут чую ззаду чийсь крик "У него камера, он снимает!", мене схопили за руку і комір.

Я питаю "А в чому справа?", на що отримую від міліціонера відповідь "Щас тебе, б...ь, с...а, все объяснят". Я не опирався, тільки тихцем зробив кілька знімків від пояса, доки мене вели. Міліціонер здав мене на руки омонівцю зі словами "А этот фотографировал", - тобто я зрозумів, що мене затримали саме за це.

Я запитав в омонівця "Ну і що (що фотографував)?", на що отримав відповідь "Б...ь, ми щас, с...а, тебе объясним, ну и что!". Як пароль. Потім він побачив, що я тримаю камеру: "Камеру, б...ь, спрячь, щас разъе...у!".

Посадили мене в автобус із іншими затриманими. На щастя, мені вдалося передати картку зі знятими фотками людині, яка винесла її з очепленого силовиками місця і зберегла. В автобусі нас посадили на підлогу, по чому знову вивели, поставили обличчям до борту автобуса з розчепіреними руками й ногами і обшукали повністю, з голови до ніг.

Коротше, затримали всіх, навіть фотокора "Асошиейтид Прес", в якого були і професійна камера, і бейджі "Преса", і акредитації. Щоправда, після втручання керівника пітерського бюро "АП" його відпустили.

- Ти працюєш на "1+1". Твій контракт передбачає неучасть у політичних подіях?

- Ні. Але на той момент я перебував у відпустці, і взагалі не мав із собою посвідчення "плюсів". Я просто фотографував: моя журналістська роль виявлялася у збиранні та поширенні інформації. Але, очевидно, це вплинуло на висвітлення події в наших ЗМІ – затримали знайомого журналіста, який до того ж працював як журналіст.

 - Тебе не били?

- Ні. Але наші "співарештанти" розповідали нам про побиття інших активістів. При мені були штурхани і удари в голову після затримання; потому били, скажімо, білорусів, які були з нами в одному автобусі по дорозі з відділку до суду. Українців не чіпали.

Омонівець питав: "Звідки?" – "З Бресту" – "Ах, з Бресту? Що ж ти, с...а, сюди приїхав?". І кілька ударів, досить сильних. Так дійшла черга до мене. "Звідки?" – "З Києва" – "Так? І як там боротьба за газ?" – "Нормально" – "Ти що, сильно борзий?".

Як не дивно, нікого з українців не зачепили й пальцем, тільки повторювали одноманітні жартики на тему "оранжевиє" і "газ".

З такими пригодами ми доїхали до будівлі суду, де вже була чиясь телекамера. Тут один омонівець каже іншому: "Прикинь, щас выйти и въе...ать в камеру?" Я не втримався і кажу їм: "А знаєте, зараз в Україні так зробити неможливо". Він так подивився на мене, помовчав, а потім говорить: "На вихід по одному".

По затриманні міліціонери протримали нас у відділку до вечора, зняли відбитки пальців, намагалися змусити написати пояснення, погрожуючи тривалим ув’язненням і перебуванням у найгіршій камері.

Коли я запитав, від кого я можу вимагати зв’язку з консульством, або кому я можу поскаржитися на незаконне затримання (адже я участі в акції не брав і нічого не порушував), мені порадили звернутися "в Гаагу". Напевно, мався на увазі Страсбург.

Набагато більше їх заскочило, що в мене був громадський захисник – адже в протестувальників була ще й своя служба юридичної підтримки! Щоправда, його пустили до мене тільки після втручання консула.

- Як діяв український консул?

- З нами на контакті постійно був наш консул у Санкт-Петербурзі Віктор Лавриненко, якому повідомили про наше затримання з Києва. Він прийшов до нашого відділку, і завдяки йому до нас пустили громадського захисника і передали передачі.

Після його візиту ставлення силовиків до затриманих українців значно покращилося. Потім він поїхав до суду, а тоді – до РВВС на Васильєвському острові, де під час чергової акції затримали ще одного громадянина України.

Також, наскільки я знаю, працювали щодо своїх громадян працівники консульств Німеччини і Британії.

Цікавими були дії представника білоруського консульства – за словами білорусів, він приїхав, переписав всі дані на затриманих співгромадян і з чистим серцем поїхав геть.

 - Як діяв російський суд?

- Спершу виглядало так, що всі дії мирової судді 205 округу Т.М.Долинської відповідали нормам закону. Вона ставила мені всі необхідні згідно з процесуальним законодавством запитання. А потім почався фарс. Вона не прислухалася до свідчень свідків, які підтвердили мою неучасть в акції і чиї свідчення суперечили протоколам. Не дослухалась до клопотань захисника. І врешті-решт - присудила три доби.

Можливо, саме тому всім затриманим "пришили" непокору міліції, а не участь у несанкціонованій акції, бо стаття за непокору вимагала адміністративного ув‘язнення, а інші статті обмежувалися штрафом.

А так на другу добу нас випустили з ізолятора тимчасового утримання і поставили в паспорти штамп з вимогою протягом 3 діб залишити територію Росії.

- Чому ти поїхав у Санкт-Петербург на акції протесту проти "вісімки"?

- В липні 2005 року саміт "великої вісімки" відбувався в Шотландії, у містечку Гленіглз. Протестувальники в Гленіглз, координовані мережею "Dissent!", боролися саме з "великою вісімкою" як нелегітимним інститутом, який ніхто не уповноважував і який провадить неоліберальну політику.

Скажімо, МВФ також не надто люблять - але він бодай є офіційною міжнародною організацією з низкою писаних правил, а "вісімка" – це просто 8 людей, яких ніхто не уповноважував вирішувати долю 6 мільярдів мешканців планети. Проконтролювати їхні дії та вплинути на їхні рішення неможливо.

Я торік учився в англійському містечку Брайтоні, в Університеті Сассекса, де й приєднався до місцевої групи "Dissent!". Там, поміж іншим, я брав участь у медіа-групі, а потім взяв участь у акціях протесту в Гленіглз.

Оскільки було зрозуміло, що проблеми з поліцією, які були в Шотландії, не порівняти з проблемами з міліцією в Пітері, плюс візовий режим, - то багато активістів із Заходу не могли приїхати в Пітер.

Російські альтерглобалісти просили про допомогу, і українці допомогли їм, чим могли. Бо у Східній Європі мало хто має досвід акцій протесту. Поміж тими, хто прагнув надати допомогу, був і я.

- Проти чого ви протестували? Що таке неоліберальна політика "вісімки"?

- Якщо дуже спрощено, то неолібералізм – це напрямок в економічній думці, який став панівним у 1980-их і який стверджує – основою економічного успіху є якнайширше зняття будь-яких обмежень приватній ініціативі в економіці.

Мовляв, треба здійснити максимальне роздержавлення і приватизацію в усіх сферах економіки – і тоді економіка оздоровиться.

- І що ж тут поганого?

- Засадничим каменем неолібералізму стали макроекономічні показники замість соціальних. Це те, що Маргарет Тетчер, яка була переконаною неолібералкою, намагалася зробити в Британії.

До кінця вона справу не довела, тому що британці чинили запеклий опір приватизації системи охорони здоров’я, - але розвинула мережу приватних медичних закладів, при цьому економлячи на фінансуванні державних лікарень. Послуги стали якіснішими, але тільки для тих, хто може за них платити. Державні медичні послуги стали гірші.

Канадська журналістка Кляйн досліджувала історію перетворення корпорацій протягом ХХ-го сторіччя з маленьких заводів до величезних корпорацій, головна мета яких – якомога здешевшити виробництво.

Зараз вони нічого не виготовляють самі собою, хіба що ставлять лейби і координують виробництво, - тобто переносять його туди, де немає профспілок або вони заборонені законом. Це і є причиною китайського економічного чуда – там неможливі страйки, тому Захід і переносить туди свої підприємства.

- Тому і вживається термін "глобалізація"?

- Так, і тут відбувається головна підміна понять. ЗМІ масово вживають розпливчастий штамп "антиглобалісти", - так, наче активісти виступають проти всього глобального. Але рух проти неолібералізму не є ізоляціоністським.

Противники неолібералізму не хочуть замкнутися в регіональних кордонах і не виступають проти глобальних процесів. Вони протестують проти економічної глобалізації (відкриті кордони для вільного пересування великого капіталу, товарів, грошей і виробництв) і виступають за "глобалізацію знизу" (вільне пересування людей та інформації).

Тому самі активісти руху проти неолібералізму називають себе "АЛЬТЕРглобалістами", тобто "іншими глобалістами".

- По телевізору показують антиглобалістів такими жорсткими чуваками, які б’ють вітрини бутіків і палять машини...

- Це ще один стереотип ЗМІ. І в Шотландії-2005, і в Пітері-2006 були люди, які б здійснювали "насильство проти корпоративної власності", - але вони були в меншості.

Альтерглобалісти займаються різними видами діяльності, в тому числі й нудною паперовою роботою – від лобіювання на державному і міждержавному рівні до кампаній, які змушують транснаціональні корпорації відмовитися від заниження зарплат і використання дитячої праці. Але ж нудна паперова робота не виглядає на екрані так цікаво, як чувак у чорній пов’язці, який кидає цеглину у вітрину фаст-фуду.

- Ти казав, що у Східній Європі мало хто має досвід протестних акцій. То виходить, що українці, які поїхали в Пітер, такий досвід мали?

- Багато в чому допомогли події осені-зими 2004 року. Українці тоді діяли так само, як діють під час протестних кампаній на Заході, і до того ж у значно ширшому масштабі. Коли люди з Заходу розпитували мене про "Помаранчеву революцію", я нерідко наводив їм як аналог акції альтерглобалістів – люди САМОТУЖКИ намагаються змінити своє життя, самі впливають на прийняття рішення. Пряма демократія свого роду.

Я, маючи активістський досвід роботи зі ЗМІ ще з Шотландії, в Пітері знову працював у медіа-групі. Завдання цієї групи – організувати співпрацю і поширення інформації між активістами і журналістами, допомогти їм подолати взаємні стереотипи, забезпечити присутність ЗМІ на акції в умовах тотального силового контролю тощо.

Задовго до липня 2006 року почали збиратися матеріали для навчання активістів, і тут дуже допомогли позапартійні активісти, які мали гарний досвід акцій останніх чотирьох років Кучми, включно з "помаранчевими" подіями.

Спеціально до саміту "вісімки" ці люди підготували методичні рекомендації для росіян та іноземців щодо того, як окремим групам координуватися між собою до і під час протестів, як спілкуватися з правоохоронцями, як організовувати розвідку і контррозвідку тощо.

- Багато українців поїхало в Пітер?

- Не знаю точно: передусім, не було центру, який би тримав під контролем, скільки людей звідки їде. По-друге, ми їхали окремо, аби уникнути невдачі типу масового зняття з поїзда. У кожного була різна мета.

Я, приміром, не збирався бути заарештованим, тому що не брав участь у акціях – я працював у медіа-групі. Хтось не міг ризикувати і залишився в Україні робити акції, кампанії підтримки, писати і перекладати матеріали. Хтось міг ризикувати і поїхав брати участь безпосередньо в акціях протесту.

У Пітері я зустрічав українців – передусім анархістів із Києва і Львова. Були також представники марксистсько-ленінських організацій – в нас із ними контактів майже не було, тому детальніше не скажу. Крайньо правих – а вони дуже люблять себе називати саме анти-, а не альтерглобалістами – з України я не помітив жодного.

Кияни брали участь у медіа-групі, брали участь у вуличних акціях, робили акції також і в Києві, а львів’яни брали участь у підготовці груп медичної допомоги. Якби силовики застосували кийки, кулі і газ, і "швидка" не встигала б під’їхати, то ці "вуличні медики" надали б усю необхідну допомогу.

- Ти поїхав на саміт "вісімки" в розпал політичних подій у твоїй країні. Виходить, що альтерглобалізм для тебе важливіший від українських проблем?

- Протести, які були в Пітері, це протести в першу чергу на захист звичайних громадян, а не окремих політичних партій. Те, що називають "альтерглобалізм" – це рух, який виступає за краще життя звичайних людей. А краще життя окремих людей– це краще життя цілого світу, і цілих країн. В тому числі й моєї країни.

Мария Задорнова, спеціально для "УП"

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори