пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"200622
02.08.2006 | Олександр Северин

Антивізантія

   

Олександр Северин

Що відбувається? Відбувається війна. Холодна громадянська війна. Не між Сходом і Заходом (хоча заперечувати цей конфлікт не можна, попри те, що він дуже великою мірою штучний, рукотворний і інспірований), як між «візантійською» верхівкою і українськими громадянами, котрі мають інше бачення суспільного і державного буття, а насамперед – інше бачення власних свобод, прав та інтересів. І значну кількість громадян ця візантійщина вкрай «дістала», що унаочнив і Майдан – 2004 і підтверджує теперішній рівень «популярности» політикуму і державних інституцій.

Візантійщина полягає не у недорозвинености чи відсутности зовнішніх ознак демократії. Демократія може інституційно оформлюватися як у вигляді сильної президентської влади, так і у парламентарній іпостасі, але ніяк не кореспондується зі страшною відірваністю тих, хто зве себе «елітою» від суспільства, його інтересів та прагнень. Візантійщина – в «охлократії олігархії», себто у «владі натовпу олігархів», розуміючи під олігархами не конче грошові мішки, але і приватизаторів влади. Ці люди ніколи не будуть керуватися національними інтересами, якщо ці національні інтереси бодай на дещицю не співпадатимуть з вектором персональних прагнень до накопичення [грошей, влади, впливу, авторитету серед собі подібних тощо] vulgaris. Ці люди ніколи не погодяться на прозорість і підконтрольність суспільству, це не вкладається в іхніх перегрітих перманентною калькуляцію мізках.

Це патологічне прагнення влади заради більшої влади і більших грошей на сучасному рівні розвитку медицини терапевтичними засобами не лікується. І такий підхід об’єктивно знаходиться у засадничій контроверсії з інтересами нації, котрі (погодьтеся, щоб там не говорити стосовно нюансів) полягають у:

– верховенстві права (втіленого у правовому законі),

– реалізації народного суверенітету, відповідальности держави,

– безумовному забезпеченні особистих прав і свобод кожного громадянина,

– рівних можливостях для вільного розвитку (себто у забезпеченні середовища вільної чесної конкурентности),

– перебуванні бандитів у тюрмах, а грошей – у кишенях тих, хто їх чесно заробив.

Коли людина нездатна уявити себе поза владною верхівкою, її не можна до влади допускати, така проява є суспільно небезпечною.

Коли хтось вважає себе «елітою» – це психіятричне.

Коли навколовладні та периферійні політичні мискоборці не тільки неестетично товкуться біля корита, немилозвучно рохкаючи, але і страшенно свинячать у світлиці, то чи не час суспільству пустити їх на ковбасу?

Наразі я не відаю, чи будуть достроково припинені повноваження «недопарламенту», чи відбудуться, відтак, позачергові вибори. Але аксіоматичним є одне – якщо ми не хочемо гарячої громадянської війни, ми (суспільство, нація) маємо виграти холодну війну з візантійщиною.

У разі створення будь-якої «коаліції» та призначення уряду – і уряд і депутати мають потрапити під тотальний, наджорсткий, щоб не сказати – жорстокий тиск громадян. Посполите рушення, тотальна громадянська офензива.

У разі дострокового припинення повноважень ВРУ (українською – «БРЕШУ») – не менш сильний пресинг для примушення всіх демократичних і національних (принаймні за легендою) політичних сил до:

а) створення єдиного фронту супроти комунобандитського реваншу

на

б) таких програмових засадах, котрі їм продиктує той, кого один час було модно звати «маленьким українцем» і хто насправді є більшим за всіх «керманичів», бо їхню брехню, дурість і ніцість бачить наскрізь. Узгодження і прийняття єдиної виборчої плятформи на базі реальних вимог громадськости має стати (увага!) умовою підтримки на виборах.

Безперечно, у разі перемоги на виборах такого блоку новоутворений ним уряд мусить потрапити під такий саме громадянський тиск, як і вірогідна поки що «ширка». Тільки в умовах постійного полювання народу за політиками та владцями в середовищі політиків та владців відбувається природній відбір.

Будь-яка революція лише тоді чогось вартує, коли вона вміє захищатися – слушно сказав один персонаж, що розумівся на революціях. Те, що ми звемо «Помаранчевою революцією», насправді було тільки «революцією в головах», не затронувши систему і не викинувши на смітник ідейно і морально убогу номенклятуру. Тому власне революція ще попереду – революція Вільної України проти безпросвітного комунопаханату, європейскости як цінністної системи проти візантійщини як системи знецінення негрошових цінностей і перемінення влади на товар. Попереду тотальна (і добре якщо безкровна) війна самозваної, саморобної і саморобленої «еліти» (перефразовуючи Андруховича – «курвобандитів») з тими, кого вони вважають не елітою, а відтак – бидлом. Себто, панове, з нами. Війна за Україну, війна, в котрій навряд чи братимуть у полон.

Перетворивши дискурс державної політики на перманентний заколот у найкращих візантійських традиціях, вони мають отримати перманентну революцію.

29-07-2006

http://maidan.org.ua/static/mai/1154167255.html

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори