пошук  
версія для друку
02.08.2006

Лікар з Вінниці Світлана Побережець відстояла в суді право громадянина на приватність. Рішення суду

   

ПОСТАНОВА

Іменем України

№2-А-216-1/06

 

25 липня 2006 року. Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого – судді Малиніна В.В., суддів: Квасневської НД, Вовк С.В.,

при секретарі – Вовкогон І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за адміністративним позовом Побережець Світлани Юріївни до Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства праці та соціальної політики України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України про визнання незаконним та невідповідним правовим актам вищої юридичної сили нормативно-правового акту, –

 

ВСТАНОВИВ:

Побережець Світлана Юріївна звернулася до суду із адміністративним позовом про визнання незаконним та невідповідним правовим актам вищої юридичної сили наступного нормативно-правового акту відповідачів: 

Наказу Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства праці та соціальної політики України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України «Про затвердження зразка, технічного опису листка непрацездатності та Інструкції про порядок заповнення листка непрацездатності» від 03.11.2004 № 532/274/136-ос/1406, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 листопада 2004 р, за № 1454/10053, опублікованого: «Офіційний вісник України» від 10.12.2004 - 2004 p.№ 47, стор. 58, стаття 3111 в частині:

а) затвердження зразка листка непрацездатності;

б) затвердження технічного опису листка непрацездатності;

в) затвердження Інструкції про порядок заповнення листка непрацездатності.

В адміністративному позові позивачкою поставлено питання про визнання судом незаконним та невідповідним правовим актам вищої юридичної сили вищевказаного нормативно-правового акту (з наступним визнанням цього нормативно-правового акту частково нечинним) в частині розміщення в листку непрацездатності інформації про первинний та заключний діагнози особи та код захворювання відповідно до Міжнародної класифікації хвороб та причин смерті 10 перегляду (МКХ-10).

Свій адміністративний позов позивачка обґрунтовує тим, що згідно нормативно-правового акту, що оскаржується, установи охорони здоров’я зобов’язані вказувати в листку непрацездатності інформацію про стан здоров’я (діагноз) особи, яка отримала листок непрацездатності, після чого цей листок непрацездатності подається за місцем роботи особи і таким чином інформація про стан здоров’я особи стає доступною широкому колу осіб за місцем її роботи, така ситуація на думку позивача порушує її права та законні інтереси, зокрема порушується конституційна заборона на збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу, встановлена ст. 32 Конституції України. Позивачка також посилається в обґрунтування свого позову на приписи деяких законів України, зокрема Цивільного Кодексу України, Основ законодавства України про охорону здоров’я, Закону України «Про інформацію» тощо, Вважає, що указання діагнозів в листку непрацездатності призводить до фактичного розголошення конфіденційної інформації про особу.

На думку Побережець С.Ю., її конституційне право на приватність, зокрема було порушено, коли вона була змушена подати за місцем роботи листок непрацездатності серії ААЙ № 948052 від 14/12/2005 року, оскільки це призвело до розголошення інформації про її захворювання на гостру респіраторну вірусну інфекцію по місцю її роботи.

На адміністративний позов Побережець С.Ю. до судового засідання, в якому відбувся розгляд справи по суті, поступили заперечення та пояснення від усіх адміністративних відповідачів, також суд ухвалою залучив Міністерство Юстиції України до розгляду справи в якості третьої особи без самостійних вимог, оскільки саме МЮ України було зареєстровано нормативно-правовий акт, що оскаржується.

В судовому засіданні Побережець С.Ю., її представники Гройсман Д.Л. та Якубенко В.М. адміністративний позов підтримали в повному обсязі з підстав, викладених в позовній заяві, доповнивши позовні вимоги вимогою відшкодування судових витрат, пов’язаних із прибуттям позивача та її представника до суду, представивши суду відповідні розрахунки витрат і первинні документи, що підтверджують здійснення витрат позивачем та її представником у зв’язку з їхньою в судових засіданнях.

Представник адміністративного відповідача – Міністерства охорони здоров’я України в судовому засіданні позов визнав частково, запропонувавши змінити формулювання Наказу, що оскаржується, на таке, за яким пацієнтам надаватиметься право вимагати невказання, або заміни діагнозу у тій частині листка непрацездатності, яку належить подавати за місцем роботи. Також представник МОЗ просив розподілити судові витрати порівну між усіма адміністративними відповідачами в разі, якщо суд ухвалить рішення про задоволення адміністративного позову.

Представник адміністративного відповідача – Міністерства праці та соціальної політики України в судовому засіданні повністю заперечувала проти задоволення позову, при цьому зазначивши, що оскаржуваний нормативно-правовий акт видано в межах компетенції, визначеної Законом України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» – (надалі – Закон № 2240). Відповідно до приписів Закону № 2240 при вирішенні питання про виплати з тимчасової непрацездатності членами спеціальних комісій приймаються до уваги діагнози захворювання, їхня відсутність в листкові непрацездатності ускладнить, чи, навіть, унеможливить роботу вказаних комісій. Мінпраці України вважає, що відображення в листку непрацездатності діагнозу є необхідним для здійснення контролю за правильністю його закриття (продовження), оскільки від цього залежить джерело його оплати або відмови в надані допомоги по тимчасовій втраті працездатності. Аналогічні аргументи містяться і в запереченнях на позов Побережець С.Ю., які поступили до суду за підписом Заступники міністра праці та соціальної політики України О.Гарячої.

Представники Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності заперечували в судовому засіданні проти задоволення позову, вважали його безпідставним. На їхню думку існуюча практика оформлення листків непрацездатності існує в Україні протягом десятків років і ніяких претензій не викликала, якщо Побережець С.Ю. вважає, що указання діагнозу у виданому на її ім’я листкові непрацездатності серії ААЙ №948052 від 14/12/2005 року порушувало її права та свободи – вона могла звернутися до адміністрації лікарні або до суду з цивільним позовом і вирішити всі питання. Також представники Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності повідомили, що заборона указувати діагнози в листкові непрацездатності унеможливить контроль за витратами, які передбачені законодавством при настанні відповідних страхових випадків. Крім того представники Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності в судовому засіданні заявили, що п.3.2. Інструкції, що оскаржується, передбачено право лікарів змінювати діагноз в листкові з деонтологічних міркувань. Також вказаний адміністративний відповідач посилається як на підтвердження законності оскаржуваного норматив но-правового акту, на той факт, що вказаний законодавчий акт пройшов реєстрацію в Міністерстві юстиції України, а отже відбулася і експертиза на предмет відповідності проекту Наказу приписам Конституції та законів України і норм законодавства Європейського Союзу. Аналогічні аргументи містяться і в запереченнях на позов Побережець С.Ю., які поступили до суду за підписом Директора Фонду А.М. Міщенко.

Представник адміністративного відповідача – Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України проти задоволення адміністративного позову заперечував, при цьому зазначивши, що нормативний акт є законним, оскільки його зареєстровано Мінюстом України, а отже відбулася і експертиза на предмет відповідності проекту Наказу приписам Конституції та законів Україна і норм законодавства Європейського Союзу. Відповідно до  приписів Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання які спричинили втрату працездатності» – далі Закон № 1105 – передбачено перелік страхових випадків, настання яких тягне виплати з Фонду Фонд має право контролювати правильність видачі листків непрацездатності з приводу відповідних страхових випадків, відсутність діагнозів в листках непрацездатності не дає можливості працівникам Фонду призначати та проводити потерпілим передбачені законодавством соціальні та страхові виплати. Аналогічні аргументи наведені в запереченнях на адміністративний позов Побережець С.Ю., підписаних директором Фонду Л. Новицьким.

Третя особа – Міністерство юстиції України в письмових поясненнях, підписаних представником Мінюсту О.В. Білецьким, зазначає, що наказ, який оскаржується видано в межах повноважень адміністративних відповідачів, зокрема на підставі відповідних законів та Положень. Мінюст підкреслює, що лікарям, які видають листки непрацездатності, надано право змінювати діагнози з деонтологічних міркувань. Міністерство юстиції проти задоволення адміністративного позову заперечувало, оскільки вважає, що нормативно-правовий акт. що оскаржується, було видано в межах компетенції адміністративних відповідачів. В судове засідання представник Мінюсту України не з’явився, справу просив розглянути за його відсутності з урахуванням заперечень на адміністративний позов.

Суд, вислухавши сторони, вивчивши та оголосивши матеріали справи, вважає встановленими наступні факти і відповідні їм правовідносини.

Інструкцією про порядок заповнення листка непрацездатності, що оскаржується, яку також було зареєстровано Міністерством юстиції України за № 1456/10055 від 17/11/2004 року, встановлено, що «Листок непрацездатності (далі – ЛН) – це багатофункціональний документ, який є підставою для звільнення від роботи у зв’язку з непрацездатністю та є матеріальним забезпеченням застрахованої особи в разі тимчасової непрацездатності, вагітності та пологів». Таким чином законодавством офіційно передбачене подання листка непрацездатності особами, яким його було видано, за місцем їх роботи з метою підтвердити наявність причини для звільнення їх від роботи у зв’язку із непрацездатністю та з метою отримання належного матеріального забезпечення застрахованої особи в разі тимчасової непрацездатності, вагітності та пологів  Листок непрацездатності не є документом, який містить лише приватну конфіденційну інформацію про стан здоров’я людини, а є документом, який застосовується як у сфері цивільно-правових правовідносин (є піде ґавою роботодавців для звільнення з роботи), так і у сфері публічно-правових правовідносин (є підставою для відповідних виплат з спеціалізованих Державних фондів соціального страхування). Наведені факти також підтверджуються відповідними графами на зворотному боці листка непрацездатності: так передбачається, що певні частини листка непрацездатності після подання по місцю роботи заповнюються «табельником або уповноваженою особою», «відділом кадрів або уповноваженою особою», «комісією із соціального страхування або уповноваженою особою, на яку покладено призначення допомоги», «бухгалтером/розрахунковою частиною підприємства, установи, організації». Також на зворотному боці листка непрацездатності передбачено підписи Керівника організації-роботодавця та Головного (старшого) бухгалтера, що, очевидно, передбачає, що вказані особи також будуть знайомитися із усіма записами листка непрацездатності включно із інформацією про первинний та заключний діагнози особи. Таким чином нормативно-правовим актом відповідачів, що оскаржується, встановлюється такий порядок, коли інформація про діагноз особи ПОВИННА БУТИ НЕЗАЛЕЖНО ВІД БАЖАННЯ ОСОБИ подана за місцем її роботи.

Вказані вимоги про подання інформації про діагноз особи за місцем її роботи є незаконними, і не відповідають правовим актам вищої юридичної сили, а саме:

Ст. 3 Конституції України встановлено, що «людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідне перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави». Примушуючи людей подавати за місцем роботи інформацію про свої захворювання шляхом встановлення відповідних владних приписів у вигляді положень нормативно-правових актів, адміністративні відповідачі, які є органами державної виконавчої влади, порушили приписи Ст. З Конституції України, оскільки вимога подавати інформацію про діагноз особи з листком непрацездатності порушує конституційний принцип спрямованості діяльності держави на утвердження і забезпечення прав і свобод людини.

Ст. 19 Конституції України встановлено, що «правовий порядок в Україні ґрунтується па засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України». Таким чином будь-який підзаконний законодавчий акт – не може містити вимог подавати за місцем роботи інформацію про стан здоров’я (діагноз) особи, оскільки це не передбачено в жодному ЗАКОНІ та в Конституції України.

Ст. 21 Конституції України визначене, що «права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними». Вимога подавати за місцем роботи інформацію про стан здоров’я (діагноз) особи є порушенням права людини на повагу до її приватного життя, отже в ситуації, коли таке обмеження права людини на повагу до її приватного життя не ґрунтується на конституційних принципах обмежень прав людини, такі обмеження є незаконними (неконституційними).

Ст. 32 Конституції України встановлено, що: «Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини». Вимога подавати за місцем роботи інформацію про стан здоров’я (діагноз) особи не може бути виправдана міркуваннями безпеки, економічного добробуту та прав людини, тим більше, як уже було вказано вище, така вимога не встановлена законами України і підзаконним нормативно-правовим актом.

Ст. 22 Конституції України зазначає, що «Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод».

Вимога подавати за місцем роботи інформацію про стан здоров’я (діагноз) особи звужує зміст та обсяг конституційної заборони збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, встановленої Ст. 32 Конституції України, тим більше. що таке обмеження конституційного права в даному випадку встановлюється не законом, а підзаконним нормативно-правовим актом.

Ст. 8 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод (Рим 4/11/1950 року), ратифікованої Україною, встановлено, що; «Кожен має право на повагу до його приватного і сімейного життя, до житла і до таємниці кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатися у здійснення цього права інакше ніж згідно із законом і коли це необхідно в демократичному суспільстві в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров’я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб». Суд вбачає у вимозі подавати за місцем роботи інформацію про стан здоров’я (діагноз) особи втручання у сферу приватного життя особи. Практикою Європейською Суду з прав людини відомості про здоров’я особи віднесено до складових особистої ідентичності людини, яка в свою чергу, визнається складовою приватного життя. Так в рішенні «М.С. проти Швеції від 27/08/1997 року Європейський Суд з прав людини вказує: «охорона даних особистого характеру, і особливо медичних даних, має основоположне значення .для здійснення права на повагу до приватного та сімейною життя. Дотримання конфіденційності відомостей про здоров’я становить основний принцип правової системи всіх держав-учасниць Конвенції. Він є важливим не лише для захисту приватного життя хворих, а й для збереження їхньої довіри до працівників медичних закладів і системи охорони здоров’я взагалі. Національне законодавство має забезпечувати відповідні гарантії, щоб унеможливити будь-яке повідомлення чи розголошення даних особистого характеру стосовно здоров’я, якщо це не відповідає гарантіям. передбаченим статтею 8 Конвенції». В іншому рішенні Європейського Суду з прав людини (справа Z проти Фінляндії» від 25/02/1997 року) суд вказує, що «розголошення інформації може мати руйнівні наслідки для приватного та сімейного життя відповідної особи та для її соціального та професійного становища, виставляючи її на безчестя і наражаючи на небезпеку ізоляції».

Суд погоджується з думкою позивачки, яка вважає, що є підстави стверджувати, що положення оскаржуваних нормативно-правових актів адміністративних відповідачів, якими передбачено подання інформації про діагноз особи по місцю роботи в бюлетені непрацездатності, суперечать положенням Ст. 8 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод. Відповідно до приписів Ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини.» «суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права». Аналогічна вимога встановлена п. 2 ст. 8 КАС України.

Вимога подання інформації про діагноз особи по місцю роботи r бюлетені непрацездатності також суперечить і Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» від 19/11/1992 року, зокрема ст. 4, якою передбачено, що основним принципом охорони здоров’я в Україні є «дотримання прав і свобод людини і громадянина в галузі охорони здоров’я та забезпечення пов’язаних з ними державних гарантій». Суперечить це також і ст. 7 названого закону, якою передбачено «встановлення відповідальності за порушення прав і законних інтересів громадян у галузі охорони здоров’я». Обов’язок адміністративних відповідачів скасувати нормативні акти, що оскаржуються в частині розміщення в листку непрацездатності інформації про діагноз особи, міститься також і в ст. 8 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я», приписами якої встановлено, що у разі порушення законних прав і інтересів громадян у галузі охорони здоров’я відповідні державні, громадські або інші органи, підприємства, установи та організації, їх посадові особа і громадяни зобов’язані вжити заходів щодо поновлення порушених прав, захисту законних інтересів та відшкодування заподіяної шкоди».

На рівні закону порядок звільнення осіб від роботи на період хвороби визначається приписами ст. 41 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я», якими, зокрема, передбачено наступне: «на період хвороби з тимчасовою втратою працездатності громадянам надається звільнення від роботи з виплатою у встановленому законодавством України порядку допомоги по соціальному страхуванню». Закон не встановлює жодних вимог про подання по місцю роботи діагнозу хворої особи як підстави для звільнення її від роботи та належних виплат.

Приймаючи нормативно-правові акти, що оскаржуються в цьому адміністративному позові, затверджуючи незаконний порядок, яким передбачене подання інформації про діагноз особи по місцю роботи в бюлетені непрацездатності, суб’єкти оскарження вийшли за межі своєї компетенції, встановлені ст. 14 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я», якими. зокрема передбачено, що «міністерства, відомства та інші центральні органи державної виконавчої влади в межах своєї компетенції розробляють програми і прогнози в галузі охорони здоров’я, визначають єдині науково обґрунтовані державні стандарти, критерії та вимоги, що мають сприяти охороні здоров’я заселення, формують і розміщують державні замовлення з метою матеріально-технічного забезпечення галузі, здійснюють державний контроль і нагляд та іншу виконавчо-розпорядчу діяльність у галузі охорони здоров’я».

Подання в листку непрацездатності інформації про діагноз особи створює загрозу порушенню і лікарської таємниці Так, ст. 40 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» передбачено, що «медичні працівники та інші особи, яким у зв’язку з виконанням професійних або службових обов’язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя громадянина, не мають права розголошувати ці відомості, крім передбачених законодавчими актами випадків», Необхідно також зазначити, що, хоча Інструкцією про порядок заповнення листка непрацездатності передбачене ситуацію, коли лікар може не вказувати в листку непрацездатності діагноз пацієнта, регламентація цих дій лікаря є такою, що суперечить правам людини. Так приписами п. 3.2. вказаної Інструкції передбачено, що «якщо з деонтологічних міркувань лікар змінює формулювання діагнозу в ЛН, то він зобов’язаний внести в «шифр MKX-10» шифр фактичного захворювання, зробити в медичній карті стаціонарного чи амбулаторного хворого запис, який обґрунтовує зміну діагнозу, за письмовим погодженням із завідувачем відділення». Таким чином можна стверджувати, що: по-перше – автори Інструкції віддають прийняття рішення про невказання діагнозу в листку непрацездатності на розсуд лікаря, а не пацієнта; по-друге – навіть реалізацію права лікаря не вказувати справжній діагноз пацієнта поставлено в залежність від санкції завідувача відділенням, без письмового погодження з яким не вказувати діагноз неможливо.

Щодо необхідності подавати в листку непрацездатності шифр остаточного діагнозу пацієнта відповідно до 10-ої редакції Міжнародної класифікації хвороб та причин смерті (МКХ-10), то суд вважає таку вимогу, встановлену нормативно-правовими актами, що оскаржуються, незаконною з тих самих причин, які зазначені вище відносно неприпустимості вказувати сам діагноз пацієнта в обов’язкових документах публічно-правового та цивільно-правового характеру. Міжнародна класифікацій хвороб та причин смерті (МКХ-10) є відкритим виданням з необмеженим доступом, яке широко представлено в усіх медичних та публічних наукових бібліотеках, в Інтернеті тощо, тому при наявності бажання визначити по коду МКХ-10 відповідний діагноз особи доступно необмеженому і невизначеному колу осіб.

Розміщення в листку непрацездатності відомостей про діагноз особи суперечить також і встановленим законом принципам інформаційних відносин в Україні, зокрема і встановленому Статтею 5 Закону України «Про інформацію» від 02/10/1992 року принципу законності «одержання, використання, поширення та зберігання інформації».

Відповідно до ст. 23 Закону України «Про інформацію» інформацію про стан здоров’я (а інформація пре діагноз є саме такою інформацією) віднесено до персональних даних (інформації про особу). Законом «Про інформацію» передбачено, що «джерелами документованої інформації про особу є видані на її ім’я документи, підписані нею документи; а також відомості про особу, зібрані державними органами влади та органами місцевого і регіонального самоврядування в межах своїх повноважень. Забороняється збирання відомостей про особу без її попередньої згоди, за винятком випадків, передбачених законом». У випадку із листком непрацездатності особа не може заборонити вказувати її діагноз, а альтернативи отриманню листку непрацездатності не існує, оскільки законодавством України не передбачено інших документів, які підтверджують поважну причину невиходу на роботу і є підставами для здійснення відповідних соціальних виплат по непрацездатності.

Положення нормативно-правовик актів, що оскаржуються, якими передбачено розміщення в листку непрацездатності відомостей про діагноз особи, прямо суперечать також і Цивільному Кодексу України від 16.01.2003 року. Так. в статті 286 ЦК України встановлено, що «1.Фізична особа мас право на таємницю про стан свого здоров’я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при її медичному обстеженні. 2.Забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування фізичної особи».

Аргументи адміністративних відповідачів про те, що заборона вказувати в листкові непрацездатності інформацію про діагноз особи нібито унеможливить здійснення процедури контролю за правильністю призначення та здійснення відповідних страхових виплат, не можуть бути прийняті судом до уваги при прийнятті рішення, оскільки міркування ефективності, доцільності, давнини застосування не є достатніми для заперечення необхідності неухильно дотримувати права людини, встановлені Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України та законами України. З тих самих міркувань суд не враховує і те, що нібито «ніколи раніше ніяких проблем щодо подання діагнозу в листках непрацездатності не виникало».

Щодо аргументації адміністративних відповідачів про те, що, нібито, законність оскаржуваного нормативно-правового акту підтверджується фактом його реєстрації Міністерством юстиції України, то суд не може погодитись з таким твердженням з наступних причин. Кодексом адміністративного судочинства України, а саме ст. 2, визначено: «Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені 6удь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень., дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження». Ст. 4 КАС України визначено, що «Юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення» Особливості оскарження нормативно-правових актів під час адміністративного судочинства встановлені ст.171 КАС України. А ні в КАС України, а ні в жодному іншому законі не міститься норми про те. що факт державної реєстрації нормативно-правового акту Міністерством юстиції України автоматично означає законність усіх положень цього нормативно-правового акту і виводить його з-під юрисдикції адміністративних судів.

Оскільки вимоги позивача с законними, обґрунтованими, доведеними в судовому засіданні і навпаки суб’єктами владних повноважень, в порушення ч. 2 ст. 171 КАС України, не надано належних доказів на підтвердження необхідності зазначення в листку непрацездатності попереднього і заключного діагнозу захворювання хворої людини, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання про судові витрати, суд застосовує норми ст.94 КАС України, встановлено, що «Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України».

Судовими витратами по справі за позовом Побережець С.Ю. є сплачений нею судовий збір за розгляд справи судом, а також надані суду документально підтверджені витрати, пов’язані із прибуттям позивача та її представника до суду.

Порядок компенсації судових витрат визначено приписами Постанови КМУ № 590 від 27 квітня 2006 року «Про граничні розміри компенсації витрат, пов’язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держали». Відповідно до приписів п. 5 Додатку до вказаної постанови в адміністративних справах витрати, пов’язані із переїздом до іншого населеного пункту та за наймання житла стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб’єктом владних повноважень, та її представникові «не можуть перевищувати встановлені норми витрат на відрядження».

Суд постановляє рішення на підставі ст. ст. 3, 19, 21, 22, 32, 55, 64, 68 Конституції України; ст. 8 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод; Ст. 4, 6, 7, 8, 14, 40. 41 Основ Законодавства України про охорону здоров’я; ст. ст. 285, 286 Цивільного Кодексу України; Ст. 23 Закону України «Про інформацію»,

Керуючись ст. ст. 17, 18, 94, 158-163,167,171 КАС України, суд, –

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Побережець Світлани Юріївни до Міністерства охорони здоров’я, Міністерства праці та соціальної політики України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України про визнання незаконним та невідповідним правовим актам вищої юридичної сили нормативно-правового акту – задовольнити.

Визнати незаконним та невідповідним правовим актам вищої юридичної сили Наказ Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства праці та соціальної політики України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України «Про затвердження зразка, технічного опису листка непрацездатності та Інструкції про порядок заповнення листка непрацездатності» від 03.11.2004 р. № 532/274/136-ос/1406, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 листопада 2004 р. за № 1454/10053 в частині розміщення в листку непрацездатності інформації про первинний та заключний діагнози та коду захворювання відповідно до МКХ-10 та скасувати його в цій частині.

Присудити Побережець Світлани Юріївні з Державного бюджету України судові витрати у розмірі 177 гривень 22 копійки.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складання постанови у повному обсязі, відповідно до ст. 160 цього Кодексу – з дня складання у повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Головуючий: підпис

Судді: підписи

 

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори