пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"200622
04.08.2006
джерело:
Незалежна медіа-профспілка

Цензура в «свобідній» країні

   

Презентація документального фільму журналіста і режисера Ігоря Чайки в Київському будинку кіно зібрала нечисленних колег, які ще мають бажання говорити про журналістську свободу в розквіт «джинсових» часів. Принаймні, скидається на те, що окрім колег, що зібралися у залі, таке кіно нікому не потрібне. Наче й проблеми не існує. Про протилежне говорить фільм.

Власне, у центрі картини факти грубого порушення прав журналістів під час останньої парламентської кампанії, що контрастують із заявами Президента про важливість свободи, ролі журналістики, героїзм нашої професії тощо. Глава держави винен в утисках журналістів?! Автор фільму дотримується саме такої точки зору. «Це ж він нам обіцяв свободу, якої сьогодні не маємо», – резюмує Чайка. «Я нічого від себе не додавав, користався лише фактами і коментарями експертів. Мій висновок – від часів Кучми в журналістиці нічого не змінилось. Ті самі тиски, нерозкриті справи, страх… І фільм це доводить». Вікторія Сюмар, виконавчий директор Інституту масової інформації вважає, що після революції свобода в нашій країні якась половинчата. «Я погоджуюсь, свободи стало значно більше. Питання в тому, на якому рівні вона з’явилася, а на якому – ні. Варто говорити, що свобода існує сьогодні на центральному рівні. Там, де вона залежить від Президента – невтручання у діяльність ЗМІ є. Влада справді не втручалася, і може пишатися цим. Але вона не може пишатися тим, що обіцяла і чого не зробила. Як то не сприяла створенню суспільного мовлення». Експерти відзначають, що каталізатором перетворень у ЗМІ має бути політична воля влади, якої наразі немає. Адже і досі лишаються самі розмови про те саме громадське телебачення. А віз і нині там.

Собака гавкає, а караван іде

Картина Чайки, скоріше, про страх від існуючої в нашій країні журналістської «свободи», ніж про користь і її переможну ходу, яку нам обіцяли з високої трибуни під час революції. Сергій Гузь, Голова Незалежної медіа-профспілки пояснює тиски і погрози на адресу журналістів все ще існуючою негласною забороною на деякі теми. Одна з них – статки великих політиків, бізнесменів, їхніх родин. «Якщо хтось з регіональних журналістів хоча б спробує по-справжньому провести розслідування про бізнес мера, чи його родича, йому одразу ж закриють рота. Це навіть більш ризиковано, ніж робити таке розслідування про родину Президента. На місцевому рівні такі розслідування просто можуть бути небезпечними для життя журналіста. І це величезна проблема, бо є, по суті, справжньою цензурою», – каже лідер Медіа-профспілки. Виходить замкнене коло. Журналісти отримали право писати про що хочуть, натомість погрози і великий страх за власне життя і долю близьких не дає можливості професійно займатись журналістикою. Попри це, в пресі з’являються численні публікації про порушення закону посадовими особами, які викликають резонанс у суспільстві. Але належної реакції на ці публікації немає. Законодавство недосконале, суди куплені, політики продажні…

Попередній фільм режисера «Свобода «джинси» телеканали не забажали поставити в свою програму. Поки й не виявляють цікавості до цієї документальної стрічки. Схоже, як в старі й не дуже добрі часи скочуємось до того, що про журналістику говоритимемо здебільшого серед свого кола. І розповсюджувати такі фільми будемо саме так, «із рук в руки». Як колись і «Обличчя протесту». Його також не пускали в ефір, незважаючи на численні підписи журналістів за те, щоб фільм показав якийсь з каналів. Невже це потрібно лише нам?!

Ігор Чайка обіцяє, що через журналістські об’єднання будуть розповсюджені копії цього фільму. «А якщо ним зацікавляться якісь телекомпанії, я із задоволенням надам його для показу на широку аудиторію», – каже Чайка.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори