пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"200622
06.08.2006 | Інна Сухорукова

„Двоє – в драку, третій – ...”

   

Як добре не любити владу! Повертаєшся, як до дому, в свою рідну дисидентську свідомість. Бо наприкінці 2004 року зі мною трапилось диво. Я вперше відчула в своєму житті щось чудове і несподіване як для мене, так і для моєї родини, що звикла в декількох поколіннях, м’яко кажучи, не любити владу. Раптом я відчула у новій владі своїх однодумців, ледь не друзів (не «любих» – а просто друзів). Нічого такого нова-стара влада про мене, як і про інших чисельних своїх прихильників, звісно, й гадки не гадала, а просто використовувала наші почуття. Не скасована конституційна реформа, яка зовсім відсторонила народ України від влади, за півтора роки довела це. А останні події остаточно відзначили: як були ми інакодумцями в нашій країні – так і будемо. І це теж позитив – і великий.

Тепер щодо нашого геть зовсім недієздатного і навіженого політикуму. Так, щоб без матюків, а по суті «кримінальної» справи. Всі вони, наші політики, хворі на смертельну для державних діячів хворобу. Будемо сподіватись, що саму державу ця доля омине – вона ще й не таких «вождів» бачила. Хвороба ця – повна відсутність того державного імунітету, який зветься «правосвідомість». А вже від цього йде і презирство до суспільства, до громадської думки, до всього, що не є їх власними чи корпоративними інтересами. А це вже – політичний СНІД. І єдина від цього вакцина – невпинний тиск з боку громадськості. Відзначимо найяскравіший прояв цієї хвороби.

За годину приведення до присяги суддів Конституційного Суду, що було прямим обов’язком ВРУ, а не предметом торгів з Президентом, депутати ухвалюють закон, яким забороняють (!) КС переглядати політреформу! А найдемократичніший в світі Президент одразу підписує це нахабство, фактично, погодившись з узурпацією влади з боку ВРУ. Внесення у парламент кандидатури прем’єра, якого не сприймає більшість українців, порівняно з цим свинством – просто дитячі іграшки. Оце така правосвідомість голови держави! Просто правове знепритомлення! І навряд чи раптове. Гарант Конституції не тільки погодився на антиконституційні зміни в Конституції, що було великою помилкою, про яку волали усі півтора роки правники і правозахисники, – він нічого не зробив, щоб КС запрацював.

До підписання «закону», що незаконно обмежує права КСУ, всі стійкі прихильники Президента, хоч і з сумом, вважали, що це є проявом відрази до будь-якого насильства, навіть законного (таку відразу наше суспільство не пробачає політикам в першу чергу, вважаючи її проявом слабкості). І я би так вважала і співчувала би нашому Президентові-вегетаріанцю. Але його підпис під «законом» мене остаточно розвернув на 180 градусів. Спроба протиконституційного обмеження однією гілкою влади іншою вимагало прямо протилежних дій від гаранта Конституції. А його приєднання до обмеження повноважень КСУ нагадало всім відоме дитяче прислів’я: «двое – в драку, третий – ...» Вірно зрозуміли! Саме туди!

Чи знайде в собі мужність третя гілка влади відстояти свою честь і професійну гідність? Чи буде вона здатна не дозволити плювати собі в очі – покаже час. Після всього, що трапилось за останні дні і місяці, здоровий песимізм – єдиний засіб не збожеволіти.

Цікаво, коли політики наші назвали свій документ, який увінчало своїми підписами показово-прозоре, а насправді таємне, збіговисько, – універсалом, вони і справді не пам’ятали, що трапилося з попередніми історичними документами з цією назвою? І до чого це призвело в історії України, яку, за висловом Винниченка, не можна читати без брому? Безвідповідальність еліт, їх схильність до зради і самих себе, і, головне, українського народу, вже коштувало десятки мільйонів життів, Голодомору-Голокосту, бо навіть слова «геноцид» замало, щоб визначити те свідоме знищення носіїв певної унікальної культури, мови, моралі.

Можна поаплодувати всім, без винятку, політичним силам (насамперед в парламенті, але і поза ним), які зробили все, що могли, щоб вбити свою країну, новонароджену силу духа громадянського суспільства, просто розтоптати все це.

Повторюю: справа не в персоналіях: Янукович чи Тимошенко, чи ще хтось. Справа у злочинному нехтуванні правом і мораллю. Мова йде про узурпацію влади в країні за змовою. І, як наслідок, злочинне пограбування українських громадян і суспільства в цілому шляхом прихованого шахрайства і прямого розбійного нападу. У людей відібрали найголовніше – право прямого впливу на владу. І хай не радіють західні політики, це дуже далеко від звичної для них демократії. Ми можемо відрізнити демократію від безсоромного перерозподілу влади між олігархічними кланами.

І от я особисто стверджую: все, що відбувалось в країні в період недієздатності КСУ, є нелегітимним, і тому є великі сумніви щодо чинності рішень, прийнятих у цей період. Я обирала Президента з одними повноваженнями, отримала – з іншими. Я, як і більшість громадян, обирала певну політичну силу, а отримала взагалі бозна що. Тож, як громадянка, маю право сказати: «Любі друзі, гравці в політичний преферанс або в політичного дурника, – я в ваші ігри не граю. І узурповану вами владу – не визнаю.» Не маю сумнівів, що так вважає більшість українських громадян.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори