пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"200622
08.08.2006 | Євген Захаров

Ювілей Євгена Грицяка

   

 Завтра, 9 серпня, Євгенові Степановичу Грицяку виповнюється 80 років. У день його ювілею в Коломиї відбудеться прем’єра блискучого фільму Михайла Ткачука про Норильське повстання 1953 року. Євген Грицяк керував повстанням в 4-й зоні. Наслідком став другий термін (1959-1964). Його книга „Короткий спогад про Норильське повстання” вийшла друком в Канаді в 1980 році. Знову почалися утиски і загрози. Тоді Євген Грицяк написав відкритий лист Брєжнєву, який ми друкуємо сьогодні на відзнаку дня народження Євгена Степановича. Подробиці його біографії читач знайде за адресою http://www.khpg.org/index.php?id=1057390557

Генеральному Секретареві ЦК КПРС

 Голові Президії Верховної Ради СРСР

Леонідові Іллічу Брежнєву,

товаришеві по фронту, по перу,

по єдиному радянському громадянству.

Відкритий лист з приводу нашої рівноправності

Шановний товаришу Леоніде Іллічу Брежнєв!

"Що це ще за товариш мені об’явився?" - мимохіть запитає­те Ви, коли прочитаєте моє до Вас звернення.

І це цілком природно, адже ж і я сам скоріш назвав би себе Вашим антиподом, аніж товаришем: бо по своїй суті наше товари­шування чисто формальне, а не справжнє.

А почалося воно ще тоді, коли Ви очолювали Політуправління 4-го Українського фронту, а я в складі 265 окремої штрафної роти, того самого фронту, "спокутував свою першу провину перед батьківщиною".

Як бачите, наші життєві шляхи вже тоді не збігалися, а після війни та служби в армії вони розійшлися ще більше: Ви пішли по лінії служіння батьківщині на найвищих і найвідповідальніших пар­тійно-державних постах, а я - по лінії подальшого "спокутування провини перед батьківщиною" в так званих "виправно-трудових таборах". Вас батьківщина відзначила золотими медалями та найвищими повноваженнями, мене - табірним номерним знаком і позбавленням усіх прав. Ваш шлях широкий і світлий, мій - вузь­кий і похмурий.

Але кожній людині, перед закінченням її шляху (яким би він не був), хочеться оглянутися назад, згадати його найголовніші етапи і, якщо є така можливість, зафіксувати їх на папері. І ми обидва це зробили: Ви написали на весь світ відому трилогію спогадів, у якій зафіксували найважливіші етапи Вашого світлого шляху, а я зро­бив мало кому відомий "Короткий запис спогадів", у якому відзна­чив тільки один, але, як на мене, найважливіший етап мого похмурого шляху.

І хоча ми писали свої спогади, виходячи з протилежних пози­цій і на різному рівні, нас усе-таки об’єднує те, що ми обидва писа­ли чисту правду про одне і те саме, тобто про радянську дійсність. Іншими словами, ми описали дві різні сторони одної і тої самої ме­далі. А оскільки ми писали в одному жанрі, я ще відважився назва­ти Вас товаришем по перу.

Третє, і в правовому відношенні найважливіше, наше товаришу­вання полягає в єдиному радянському громадянстві.

Але тут треба зазначити, що я не родився в Радянському Союзі і радянське громадянство отримав усупереч моєму бажан­ню. Тому-то, та й не тільки тому, я вже двічі подавав офіційну за­яву в відповідні органи радянської влади з проханням дозволити мені і моїй сім’ї виїхати з СРСР. Однак отримав категоричну від­мову і до цього часу залишаюся радянським громадянином.

Та, незважаючи на це все, мені таки приємно відзначити, що всі громадяни Радянського Союзу перед законом рівні, і водночас гірко усвідомлювати, що радянська влада не завжди цьому зако­нові підпорядковується. А там, де є можливість не підпорядкува­тися законові або обминути його, значить, що його немає!

Візьмімо для прикладу нас з Вами. Обидва ми рівноправні громадяни Радянського Союзу і, як я вже згадував, обидва напи­сали свої спогади. Ви описали свій шлях, а я - свій. І обидва ми писали про те, що бачили, самі пережили і що найглибше залягло в нашій пам’яті.

Ви опублікували свої спогади в Радянському Союзі і за кор­доном, я - тільки за кордоном. Але Вас не викликають, як мене, в КГБ і не питають, яким шляхом Ви передали за кордон Ваші спо­гади, від Вас не вимагають відречення від Вашої праці, Вам не погрожують судом, на Вас не наставляють провокаційні сильця. Навпаки, Вас вихваляють і Вами захоплюються.

Тепер я хочу запитати Вас, чому то виходить якось так, що дві однакові дії двох рівноправних громадян так неоднаково оцінюються? Чому Ви, товаришу Брежнєв, підписавши заключний акт Гельсінкських Угод, у яких, серед іншого, мовиться, що гро­мадяни всіх країн-учасниць Угод мають право отримувати і поши­рювати інформацію незалежно від державних кордонів, самі користаєте з цього права, а мені, через органи держбезпеки, по­грожуєте судом?

Ось приклад: якось до мене додому в с Устя прийшов пра­цівник оперативного відділу Івано-Франківського УКГБ майор Пе­тренко і каже: "Ну що, Євгене Степановичу, ви напевне гадаєте, що органи притихли і вам усе так минеться? Ні, помиляєтесь, так вам не минеться. Ми вже маємо всі необхідні докази: вашу книж­ку, що вийшла в США, ми вже маємо. Стилістична експертиза встановила, що стиль ваш. І дарма ви не хотіли віддати нам копію вашого рукопису, побоюючись, що він може бути використаний проти вас як речовий доказ. Ваш рукопис ми вже маємо, ну, а ви маєте машинку, звірити не важко. От і все. А може, - продовжує він, - ви розраховуєте, що на Заході зчинять галас через вас, і тому ми вас не зачепимо? І тут ви помиляєтесь. Ми тепер маємо два головні уколи - це Афганістан і Польща, а на такі дрібниці, як ви, ми вже не звертаємо уваги".

Я ніколи не відрікався від своїх спогадів, навпаки, я завжди говорив: "Так, я написав їх і сам пустив на публікацію. Вони видані з мого відома і дозволу".

Тому всі докази, що їх перелічив майор Петренко, я вважаю цілком зайвими, і вони мене аніскільки не цікавлять. Цікавить мене щось зовсім інше: Чому мене збираються судити? Адже Вас ні­хто не судить?!

10 жовтня 1981 року.

Грицяк Євген Степанович

с. Устя Снятинського району

Івано-Франківської області Української РСР.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори