пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"200622
11.08.2006 | Євген Захаров

„Все будет завтра...”

Схожі повідомлення

Письмо в редакцию

   

 «Все будет завтра. Верь мне. Завтра.

Все будет завтра. Продержись».

Саме ці поетичні рядки хочеться нагадати, коли читаєш безкінечні волання в статтях і на інтернет-форумах про розчарування, зраду, трагедію, навіть відразу від життя, а поруч – пропасні плани другого Майдану, голодувань, перекриття доріг, тощо. Дорогі друзі й колеги, правозахисники і правонападаючі, активістки та активісти! Давайте насамперед трохи заспокоїмося і спробуємо тверезо подумати, що нам сьогодні слід робити. Але спочатку давайте визнаємо: нічого страшного не сталося. Ніхто не помер насильницькою смертю, нікого не посадили за грати з політичних мотивів, ніхто сьогодні не посягає аж так прямо на нашу свободу. Ми вільні чинити власною долею так, як вважаємо за потрібне. Так, багато хто з нас вважає, що політична еліта України в черговий раз зрадила свій народ, і має в тому рацію. Але не з нас це почалося, і не нами закінчиться, і не будемо робити з цього трагедію. Тим більше, що усе це неоднозначно, і, можливо, через певний час ми будемо дивитися на останні події дещо інакше, ніж зараз. Кінець кінцем, усе владнається більш чи менш погано, як мовляв британський лорд Болінґброк. От і давайте поговоримо, що вдіяти, щоб було «менш», а не «більш».

До речі, окрім безсумнівних моральних втрат, розчарувань, тощо маємо і певні позитиви. Позбавлення ілюзій – це завжди добре, якою б гіркою не виявилася реальність.

На мою думку, головним результатом політичних подій початку серпня є відновлення дієздатності Конституційного Суду (КС). Це значно важливіше, ніж обрання уряду: уряди в Україні існують не більше року-півтора, а суддів обирають на 9 років. За відсутності КС усі рішення органів державної влади були, взагалі кажучи, нелегітимними. І тепер КС теоретично може їх скасувати. Саме панічним страхом перед скасуванням КС так званої «політреформи» і було викликане гальмування його діяльності, що є ні чим іншим, як певною узурпацією влади парламентом. Саме цим страхом можна пояснити наївні міркування, що, мовляв, відповідно до Перехідних положень до Конституції парламент має право її тлумачити за відсутності КС. Саме цим страхом викликане і прийняття закону №1253, яким Конституційному Суду забороняється (!) скасовувати зміни до Конституції, прийняті 8 грудня 2004 року. Знає кішка, чиє м’ясо з’їла! Як на мене, прийняття саме таких абсурдних законів красномовно свідчить про постійне зловживання правом, яке набуло у владному організмі розмірів епідемії. А Президент, який мав би скористатися правом вето, покірно підписує цей закон, який вочевидь порушує Конституцію.

Певен, що КС скасує цей ганебний витвір парламенту. Але сам КС не може розглядати це питання за власною ініціативою, йому необхідно отримати відповідне подання. Подання може зробити Президент (так само, як було з законом про недоторканність депутатів місцевих рад: Президент його підписав, а потім звернувся в КС з поданням про його відповідність Конституції), або група з 45 чи більше депутатів парламенту. І першочерговим завданням свідомих громадян, суспільства в цілому, є, на мою думку, – примусити суб’єктів конституційного подання це зробити.

Наступним кроком має бути подання про конституційність так званої «політичної реформи», цієї змови багатих проти бідних. ХПГ багаторазово публічно заявляла, що зміни, внесені в Конституцію 8 грудня 2004 року, є головною загрозою для прав людини. І просто боляче дивитись, які усі наші сумні прогнози здійснюються з математичною точністю. Карфаген має бути зруйнований! Найпростіший шлях до скасування «реформи» – конституційне подання про тлумачення статей 155 та 157 Конституції: чи передбачає процедура внесення змін до Конституції взаємопов’язане («пакетне») голосування конституційних змін разом з внесенням змін до звичайного закону? Мені важко уявити позитивну відповідь КС на це запитання. Я думаю, що КС раз і назавжди заборонить «пакетне» голосування змін до Конституції.

Скасування змін до Конституції є принциповим питанням: дії українського політикуму необхідно повернути в правове русло. Суб’єктивізм українських політиків, уявлення, що вони можуть робити усе, що їм заманеться, для досягнення своїх цілей, є дуже загрозливим для країни. Що ми і спостерігаємо. Цим грішать політичні сили усіх відтинків, усі гілки влади, насамперед, законодавча та виконавча. Без дотримання принципів верховенства права нічого доброго у нас не буде. Тому, гадаю, зусилля суспільства мають бути спрямовані на повернення поваги до права, дотримання усіх необхідних процедур. Треба «відремонтувати ауру» (згідно з анекдотом – об’ява в газеті: «ложу плитку, починяю ауру»). І першим кроком, як на мене, має бути вимога до політикуму скасувати «реформу» шляхом конституційного подання до КС.

Я думаю, що нам необхідно підтримувати ключові реформи, що вже розпочалися або готуються – судову, правової допомоги населенню, кримінальної юстиції, тощо. Можна чекати, що органи виконавчої влади та управління знову почнуть, як це було за часів Кучми, тиснути на суди для забезпечення своїх кланових інтересів і преференцій для близького для них бізнесу. Судова реформа покликана закріпити незалежність суду, і ми маємо сприяти цьому усіма можливими засобами.

Багато хто вважає, що з приходом нового уряду основні свободи, насамперед, свободи слова і підприємництва, згортатимуться, а державний примус і тиск значно посиляться. На мою думку, ці загрози перебільшені. Нова адміністрація значно обмежена в своїх діях багатьма факторами. Проте певний відкат, мабуть, таки відбудеться, особливо у східних та південних частинах країни. Тут можна чекати повернення старих схем домінування влади над бізнесом. Свобода підприємництва, яка і так є надто обмеженою, тепер серйозно загрожена, особливо може постраждати малий і середній бізнес. Тому громадським організаціям бажано поєднати зусилля з профспілками підприємців і не залишати жодного випадку незаконних дій з боку агентів держави без відповіді: інформування про них, протидія, судові позови. Кодекс адміністративного судочинства є прекрасним інструментом для виховання органів влади та управління, і необхідно навчитися ним користуватися. Те ж саме стосується можливих порушень свободи слова.

Взагалі таке можна сказати про будь-які незаконні дії держави в усіх сферах – усі вони повинні отримати гідну відсіч. Щоб відповідати на них, а ще краще, їм запобігти, необхідний всеосяжний громадський контроль за діями органів влади і управління – як на національному, так і на регіональному рівнях. Щоб він був реальним, а не фіктивним, маємо забезпечити реальну відкритість і прозорість влади, а для цього треба бути поінформованим. Отже, вкрай важливо домогтися прийняття змін до Закону «Про інформацію», які мають забезпечити якомога більшу інформаційну рівність суспільства і держави. За умови доступу до інформації можна впливати на формування та виконання бюджету, знати про рішення органів влади та управління щодо актуальних суспільних проблем, спостерігати за виконанням цих рішень, оцінювати результати, тощо. Зазначимо також, що Кодекс адміністративного судочинства надає можливість оскаржити незаконність нормативно-правових актів органів влади і управління усіх рівнів. Кодекс фактично запроваджує концепцію потенційної жертви: він надає можливість подати позови декільком особам щодо скасування одного й того ж нормативно-правового акту, який може порушити їхні права і свободи. Вимога бути прямою жертвою дії нормативно-правового акта для подання позову щодо його скасування відсутня. Ця концепція може, за умови активних дій громадськості, суттєво змінити картину відносин суспільства з державою.

Як усе це реалізувати? Я пропонував би використати досвід правозахисних організацій щодо створення спеціалізованих мереж громадських інституцій та окремих особистостей, які постійно опікуються утвердженням і захистом певного права чи групи взаємопов’язаних прав і виконують весь комплекс праці щодо проблем зі здійсненням цього права (чи групи прав), які виникають, – захист жертв порушень, інформування, спостереження за змінами нормативно-правової бази і практики, адміністративної і судової, підготовка і лобіювання таких змін в інтересах суспільства. Такі мережі мають включати регіональні інституції, які захищають жертв порушень, збирають інформацію на регіональному рівні і опікуються рішеннями місцевих органів влади і управління; аналітичні центри (їх звичайно називають think tanks), які узагальнюють регіональну інформацію, вивчають зарубіжний досвід, ведуть відповідну дослідницьку працю і орієнтовані на участь у прийнятті рішень на національному рівні; окремі фахівці у відповідній галузі – аналітики, експерти, адвокати, тощо, яких запрошують для виконання специфічної праці для аналізу, вироблення методології, представництва с судах, тощо. Такий підхід, на мою думку, можна застосувати до будь-якої суспільної проблеми, будь то соціальне сирітство, реформа житлово-комунального господарства чи якість середньої освіти. Для будування таких мереж необхідні ефективні засоби комунікації. Я думаю, що найкращий засіб для самоорганізації – це використання таких сайтів, як Майдан, Громадський простір та інших.

Важливим питанням є комунікація з владою. На мою думку, бажано забезпечити постійно діючий (скажімо, раз на місяць) круглий стіл представників влади і громадськості з його трансляцією на загальнонаціональних каналах телебачення і радіо, на кшталт круглого столу 27 липня. Кожне засідання має бути присвячене певній проблемі, і в ньому мають взяти участь фахівці у відповідній сфері – державні службовці найвищого рангу і громадські експерти. Чи погодяться наші політики і урядовці на такий крок – покаже час.

Отже, нам своє робить! І закінчити хочу також цитатою:

«А все же, не так уж важна нам победа,
ведь, все же, сражаемся мы».

Схожі повідомлення

Письмо в редакцию

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори