пошук  
версія для друку
16.08.2006

«Права людини у Харківській області – 2005», частина 1

   

Вступ

Громадський інформаційно-методичний центр "Всесвіт" і Харківська правозахисна група провели в червні 2005 р. – березні 2006 р. моніторинг стану реалізації прав людини та основних свобод у Харкові і Харківській області. Головною метою моніторингу було вивчення ситуації із дотриманням прав людини на Харківщині у міжвиборчий період, виявлення характерних проблем в області прав людини, їхній аналіз та оприлюднення узагальнених фактів, спостереження за діями влади щодо дотримання прав громадян, надсилання інформаційних запитів і звернень до органів державної влади та місцевого самоврядування, установ і організацій та аналіз отриманих відповідей, діалог з владою та конкретні пропозиції щодо покращання правової ситуації в області, надання консультацій мешканцям Харкова та приїжджим у громадській приймальні ХПГ з питань захисту їхніх прав та законних інтересів.

Задля досягнення цілей проекту були використані наступні наступні види і джерела інформації:

1. Статистична інформація щодо громадсько-політичного та соціально-економічного стану регіону; джерела – а) сайти обласної державної адміністрації та міської ради і виконавчого комітету (ці сайти постійно оновлюються та вміщують багато корисної для моніторингу інформації; б) відповіді на інформаційні запити до обласної та районних державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування на місцевому рівні.

2. Статистична інформація щодо роботи правоохоронних органів; джерела – відповіді на інформаційні запити до регіональних органів внутрішніх справ, прокуратури, судів, обласних управлінь юстиції та Державної судової адміністрації, СБУ.

3. Інформація про порушення прав людини; джерела – а) регіональні друковані засоби масової інформації, зокрема газети „Слобода”, „Слобідський край”, „Вечерний Харьков”, „Время”, „Событие”, „Пятница” та інші; б) новинні програми регіональних інформаційних агенцій, телеканалів та радіо (Харківські відділення Укрінформу, Інтерфаксу, „7-й канал”, „Симон”, АТН, ДТРК); в) Інтернет-сайти з регіональною інформацією (Харківський портал, сайт Медіа-групи „Объектив-НО”, сайти інформагенцій Status-quo та АТН; г) інформація про роботу громадських приймалень правозахисних організацій та адвокатів.

Хід реалізації проекту постійно висвітлювався у матеріалах бюлетеня “Права людини” та на сайті www.khpg.org.

 

І. Право на захист від катувань та жорстокого поводження

До набрання чинності 1 вересня 2001 року нового Кримінального кодексу в Україні не існувало такого складу злочину, як “катування”. Дії, яки підпадали під визначення статті 1 Конвенції ООН проти катувань, у відповідних випадках могли скласти кримінальне “перевищення влади або службових повноважень” чи “примушування давати показання”. Навіть у найбільш тяжких випадках катувань, ознаки катувань поглиналися обтяжуючою ознакою складу “перевищення влади або службових повноважень” у частині 2 статті 365 (статті 165 “колишнього” КК), а саме: “насильство, застосування зброї або болісні чи такі, що принижують людську гідність потерпілого, дії”.

Новим Кримінальним кодексом України відповідальність за катування передбачена статтею 127. Законом України від 12 січня 2005 року № 2322-IV були внесені зміни до статті 127 Кримінального кодексу. Було змінено склад злочину, передбаченого частиною 1 цієї статті, наступним чином:

“Катування, тобто умисне заподіяння сильного фізичного болю або фізичного чи морального страждання шляхом нанесення побоїв, мучення або інших насильницьких дій з метою спонукати потерпілого або іншу особу вчинити дії, що суперечать їх волі, у тому числі отримати від нього або іншої особи інформацію, свідчення або визнання, покарати його за дії, які він скоїв або в скоєні яких підозрюється, або залякування його або інших осіб...”. Стаття була доповнена також частиною 3, яка визначає в якості спеціального суб’єкта “працівника правоохоронного органу”, та частиною 4, що в якості обтяжуючої обставини (кваліфікуючої ознаки) передбачає завдання смерті внаслідок застосування катувань. Частина 3 передбачає покарання від 10 до 15 років позбавлення волі, частина 4 – від 12 до 15 років позбавлення волі або довічне ув’язнення. Ці зміни становлять значний крок у імплементації положень Конвенції ООН проти катувань.

Крім того, у вересні 2005 р. Україною був підписаний Факультативний протокол до Конвенції ООН проти катувань, який передбачає запровадження національного превентивного механізму, спрямованого на попередження катувань та жорстокого поводження. Проте, на сьогоднішній день Верховна Рада ще не ратифікувала цей документ.

У 2005 році, після перемоги Помаранчевої революції та приходу на посаду Міністра внутрішніх справ одного з “польових командирів” Майдану Юрія Луценка, що обіцяв проведення широкого та швидкого реформування роботи міліції, дійсно, діяльність органів МВС стала більш гласною та прозорою. Змінилося багато керівників вищої та середньої ланки управління правоохоронних органів, було створено Громадські ради при обласних Управліннях МВС, активізувалася робота Центрів громадських зв’язків, прес-служб районних УМВС України тощо.

Наприклад, у Харківські області на початку минулого року колишній начальник УМВС України у Харківській області С. Денисюк розгорнув широку піар-кампанію щодо припинення практики катувань.

Отныне милиция Харьковской области будет допрашивать задержанных в присутствии представителей общественности – чтобы не обвиняли в применении пыток

Александр Галух, Александр Лещенко

Наказы Президента, пообещавшего восстановить в стране “дух и букву закона”, искоренить коррупцию и разобраться с оборотнями в погонах и без них, рьяно взялись выполнять на местах. Ведь Виктор Ющенко намерен также проводить общенациональный ежемесячный мониторинг деятельности представителей власти и в случае ненадлежащего выполнения обязанностей безжалостно увольнять нерадивых чиновников.

На днях начальник УМВД Украины в Харьковской области Станислав Денисюк на совещании с подчиненными заявил о решении допускать представителей общественности на допросы, чтобы исключить возможность применения пыток по отношению к задержанным. Впрочем, как объяснила “ФАКТАМ” начальник Центра общественных связей УМВД Украины в Харьковской области Лариса Волкова, далеко не все желающие смогут присутствовать на допросах. Специальные разрешения для свободного входа в райотделы милиции, в том числе в камеры и кабинеты, где проводятся допросы, будут выдаваться юристам Харьковской правозащитной группы.

Кроме того, начальник харьковской областной милиции поставил перед подчиненными задачу в 15-дневный срок очистить ГАИ и райотделы милиции от взяточников, а отделу кадров поручил проверить место работы всех близких родственников сотрудников УМВД и уточнить, кто из правоохранителей занимается предпринимательской деятельностью. “Хотите заниматься бизнесом? Рапорт – и занимайтесь!” – сказал С. Денисюк. Кроме того, теперь на взяточников в милицейских погонах можно пожаловаться по телефону доверия начальника областного УМВД (8-0572) 70-59-333. Горячая линия будет работать круглосуточно.

(“Факты и комментарии”, 12.02.2005)

Однак, за наявності всіх цих зовнішніх позитивних факторів, що свідчать про більшу, в порівнянні з кучмівськими часами, відкритість міліції, слід зазначити, що, внутрішні (не для стороннього ока) методи та засоби роботи правоохоронних органів, на жаль, часто залишаються старими.

Так, за даними ХПГ за цей період надходили численні скарги на незаконні дії та катування з боку правоохоронців, як у Харкові, у районних РВВС (Московський, Дзержинський, Комінтернівський, Орджонікідзевський) так і в області (Печенізький РВВС). А за повідомленням Начальника УГТ при УМВСУ в Харківській області від 23.11.2005 №8/4-3825, наданим у відповідь на інформаційний запит ХПГ:

Кількість засуджених працівників ОВС

2003

2004

6 міс. 2005

За ст. 365 КК (перевищення влади)

5

7

За ст. 162 (недоторканість житла, незаконне проникнення в житло, обшук)

11

10

16

Ці цифри – лише офіційна “верхівка айсбергу”, що характеризує ситуацію з дотриманням прав людини в органах МВС. Крім того, уявлення про стан справ у цій царині дають данні про кількість звернень до Громадської приймальні ХПГ у 2005 році: з 989 звернень, що надійшли від громадян протягом року, 134 (або 13,54%) скаржились на незаконне затримання й арешт, катування й жорстоке поводження, відсутність реагування міліції на скарги.

Також багато резонансних справ, пов’язаних з катуванням та жорстоким поводженням, що підчас панують у закладах МВС, ставали доступними широкому загалу завдяки їх висвітленню у ЗМІ.

Наведемо характерні приклади. Багато з цих справ тягнуться ще з кінця 2004 року.

Олександр Балабай, Вадим Кравченко (пмт. Печеніги, Харківська обл.)

26.07.04 р. додому до Олександра Балабая прийшли співробітники міліції разом з дільничним інспектором. Вони запропонували йому проїхати у відділок міліції для з’ясування обставин вбивства підприємця М., пояснив йому, що співробітниками міліції перевіряються всі раніш судимі.

По дорозі з відділка додому Балабая зупинив незнайомець та попросив показати дорогу. В цей момент до них під’їхав автомобіль. Чоловік, який був поруч з Балабаєм, схопив його за руку, з машини вийшов ще один чоловік, вдвох вони заштовхали Олександра в машину. В авто йому наділи наручники та поліетиленовий пакет на голову та почали бити по голові та тулубу, вимагаючи, щось сказати. Ця екзекуція продовжувалась більше години. В кабінеті в наручниках та поліетиленовому пакеті він просидів ще кілька годин. Декілька разів його били по голові, вимагаючи мовчати.

В цей же день 26.07.04 р. додому до Кравченка приїхав співробітник міліції та сказав, щоб він прийшов до начальника розшуку у відділок. В Печенізькому райвідділі у Кравченка взяли пояснення з приводу вбивства М. Після цього його відпустили додому. Коли Кравченко йшов по дорозі до нього під’їхала машина, з неї вискочили три чоловіки, схопили його та заштовхали до машини. В автомобілі Кравченку наділи наручники та поліетиленовий пакет голову, та почали наносити стусани по голові. Він спробував з’ясувати, що це за люди, але чоловіки мовчки продовжували його бити.

Через деякий час Кравченка випхали з машини, завели до приміщення і продовжили бити, не знімаючи пакета з голови. Били ззаду по нирках, давили пальцями очі, питаючи про вбивство М.

Кравченка та Балабая привели в кабінет, де обшукали та відправили до камери. 28.07.04 р. їх доправили в Чугуївський райсуд. Перед судом їх попередили, що вони повинні сказати судді, що їх затримали за непідкорення співробітникам міліції, в іншому випадку на них знову чекатимуть побої. Суддя, не розбираючись в справі, виніс вирок – 11 діб ув’язнення.

Протягом всього затримання Кравченко та Балабай зазнавали побої, їм погрожували. Їх примушували написати зізнання в вбивстві підприємця М. Під час затримання Кравченка та Балабая возили до судмедексперту, який написав, що слідів тілесних ушкоджень немає.

Кравченко пройшов курс лікування в лікарні, а Балабай лікувався у невропатолога в Печеніжській ЦРЛ.

Ігор Мірошниченко (м. Харків)

4.12.04 р. зранку Мирошниченка доставили до Московського РВВС, де старший лейтенант Юнніков склав протокол про здійснення правопорушення.

Мирошниченко утримувався під вартою в Московському РВВС до 6.12.04 р. Протокол про його затримання не складався і, фактично, його затримання ніде не було зафіксоване у встановленому законом порядку

В період утримання під вартою Мирошниченка багато разів допитували у зв’язку з розслідуванням вбивства Юлії Кобзар. В період перебування в Московському РВВС його жодного разу не годували, не давали спати, днем та ніччю періодично виводили до кабінету №17 або в інший на другому поверсі, де піддавали довгим та виснажливим тортурам, примушували зізнатись у зґвалтуванні та вбивстві Юлії К.

Під час допиту йому неодноразово погрожували арештом дружини як співучасниці вбивства та спеціально підібраними співкамерниками, які його піддадуть сексуальному насильству.

Нізаютдин Габібуллаєв (м. Харків)

17.12.04 р. о 10 годині працівники податкової міліції Дзержинського району м. Харкова арештували Габібуллаєва на його робочому місті в ТОВ “Втормет”. Після поверхового обшуку його доправили у відділ податкової міліції Дзержинського району. Через деякий час в кабінет зайшли декілька молодиків та почали чинити на Габібулаєва психологічний тиск, стверджуючи, що керівники фірми арештовані та у всьому зізнались.

Пізніше до кімнати увійшов ще один чоловік та почав бити та ображати Габібулаєва. Оперуповноважений спостерігав за побиттям і не перешкоджав йому. Під час побиття Габібулаєву погрожували підкинути наркотики та сфальсифікувати справу так, що він опиниться у в’язниці, якщо не дасть потрібних свідчень. В результаті побиття у Габібулаєва на лобі з’явилась гематома, у нього паморочилось у голові та боліли ребра.

Коли Габібулаєв повертався додому на своїй автомашині, йому стало погано: у нього паморочилось у голові, боліли ребра, нудило. Вдома йому стало гірше, він викликав швидку допомогу, яка доправила його у лікарню. Там Габібулаєва обстежили, знайшли перелом ребра, забиття м’яких тканин лобної області.

20.12.04 р. Габібуллаєв пройшов судово-медичну експертизу, яка зафіксувала синець на лобі, різкий біль у лівій половині грудної клітки та перелам ребра.

В’ячеслав Бєлоусов (м. Харків)

18.07.2005 р. біля 11-00 Бєлоусов був затриманий працівниками міліції у себе вдома в гуртожитку та доставлений в Комінтернівський РВ ХМУ УМВС України в Харківській області, в якому утримується до сього часу. Під час перебування в міліції, за його словами, він 18.07.2005 р. був побитий працівниками міліції. Будь-які документи про його затримання та перебування в Комінтернівськім РВ в період з 11-00 18.07.05 р. та до 20-40 годин 19.07.05р.. не складались. Офіційно Білоусова було затримано слідчим в порядку ст. 115 КПК України тільки 19.07.2005 р. після 20 години, що підтверджується протоколом затримання № 001313 від 19.07.2005 р.

Михайло Франц (м. Харків)

13.10.2004 р. до квартири, де мешкає Франц, прийшли два співробітника міліції та попросили його пройти до відділку. Він відмовився, посилаючись на те, що з ним зараз знаходиться п’ятирічна дитина. Але співробітники змусили його поїхати з ними. У відділку Франца звинуватили в крадіжці та спробували змусити підписати зізнання. Отримавши відмову, міліціонери наділи на нього наручники, положили на підлогу, стали викручувати йому руки, били руками та ногами по тулубу, ребрам, діяли на злом лівої ноги в колінному суглобі, надівали поліетиленовий пакет на голову та інше. Під час таких методів Франц неодноразово втрачав свідомість. Зрозумівши реальність загрози того, що не отримавши від нього зізнання, міліціонери можуть зробити його інвалідом, він підписав зізнання у скоєнні крадіжки, після чого його помістили у камеру для затриманих райвідділу.

В результаті таких методів дізнання з боку співробітників міліції у Франца з’явились чисельні тілесні ушкодження, що підтверджується багатьма медичними документами та результатами рентгенологічних досліджень: закритий перелам ребра, травматичне пошкодження променевого та серединного нервів, забиття грудної клітки та лівого плечового суглоба.

Лідія Марченко (м. Харків)

16.09.2005 року Марченко була затримана працівниками міліції у зв’язку із підозрою у скоєнні злочину. Вона була взята під варту та поміщена в СІЗО. На момент поміщення в СІЗО Марченко страждала рядом захворювань: ішемічною хворобою серця , стабільної стенокардією, постінфарктним кардіосклерозом, гіпертонічною хворобою, цукровим діабетом. Ці захворювання загострились під час перебування під вартою. Під час утримання в неї відбувся ішемічний інсульт лівої гемісфери мозку. В цей час Марченко втратила свідомість, впала, вдарилась головою, отримавши черепно-мозкову травму та перелам склепіння черепу. У зв’язку з різким погіршенням стану здоров’я до неї неодноразово викликали спеціалізовану бригаду швидкої допомоги та її часто поміщали до лікувальних закладів.

К-ко (м. Харків)

01.01.05 за викликом “02” його дружини К-ка забрали з квартири співробітники карного розшуку та доправили до Орджнікідзевського районного відділу міліції м. Харкова. Там в процесі особистого догляду було вилучено суха речовина світло коричневого кольору, яка, за поясненнями К-ка, була крихтами тютюну від цигарок, які він носив у кишені. Згодом було встановлено, що речовина не є наркотичною, психотропною або прекурсором.

Адвокату К-ко повідомив, що до нього застосовувались тортури та побиття, у тому числі його сильно вдарили в ліве око, через що він і підписав всі документи звинувачення. Скаржитись судді на незаконні дії працівників міліції він не зважився, очікуючи продовження тортур. Суддею було призначено запобіжні заходи у вигляді взяття під варту, і К-ко був доправлений до Харківського СІЗО.

06.05.05 К-ко був доставлений до поліклініки, де лікар встановив діагноз: катаракта та гострий напад глаукоми лівого ока, на підставі чого було зроблено висновок, що він потребує постійної підтримуючої терапії (очні краплі), а також в оперативному лікування ока. Згодом у спеціалізованому лікарняному закладі йому був встановлений діагноз: неповна ускладнена травматична катаракта, травматичний мідріаз, вторинна термінальна некомпенсована глаукома лівого ока, невралгія тройнічного нерва зліва.

К-ва (м. Харків)

19.04.05 неповнолітня К-ва була затримана слідчим Дзержинського районного відділу міліції м. Харкова за підозрою у замаху на скоєння злочину.

21.04.05 затримана була доставлена на суд Дзержинського районного суду м. Харкова.

Її батько та мати були позбавлені батьківських прав , вона декілька років виховувалась у різних інтернатах. Дівчина мала відхилення в стані фізичного та психічного здоров’я , про що свідчать багаточисельні документі в її медичній картці. У 2000 р. в неї було виявлено туберкульоз, у зв’язку з чим вона проходила лікування в медичних стаціонарах, приймала хіміотерапію, була направлена в санаторії. В 1999 р. у К-ой вперше виявлено психічну хворобу, через що вона регулярно проходила лікування в стаціонарі. Також в неї виявлено захворювання шлунково-кишкового тракту

Незважаючи на це, суддя вибрав запобіжні заходи у вигляді взяття під варту не в останню чергу через те, що адміністрація інтернату відмовилась взяти її під свій нагляд та подала клопотання про взяття її під варту до 30.05.05 р.

Постраждалі все частіше звертаються за захистом своїх прав не тільки до прокуратури та місцевих судів, почастішали й звернення до Страсбурзького суду з прав людини. Саме у 2005 р. Європейський суд з прав людини прийняв рішення проти України за скаргою п. Афанасьєва, що була підготовлена адвокатом Харківської правозахисної групи Бущенком.

Избивали менты, расплачивается государство

Пять лет назад в г. Харькове арестовали по подозрению в мошенничестве гражданина Афанасьева. Милиционеры в отделении заковали его наручниками и заставляли признаться в преступлении, избивая. Не добившись ничего от упорного гражданина, пришлось правоохранителям отпустить его на волю. После этого Афанасьев снял побои в учреждении судебно-медицинской экспертизы и подал заявление в суд на неправомерные действия милиционеров. Но, как водится, дело заморозилось.

Тогда и обратился Афанасьев в поисках правды в Европейский суд. Последний, изучив обстоятельства дела, установил, что доказать однозначно избиение невозможно. В то же время, совокупность всех обстоятельств дает повод для разумного подозрения в том, что Афанасьев был избит именно сотрудниками милиции. Евросуд напомнил, что государство обязано заботиться о благосостоянии арестованных. А вот наше государство как раз и не дало альтернативного объяснения травмам Афанасьева. Уголовное дело против милиционеров было возбуждено только через год после указанных событий, хотя Афанасьев обратился с заявлением сразу же. К тому же, до сих пор уголовное расследование по жалобе Афанасьева так и не завершено. А посему Европейский суд обязал Украину выплатить истцу 6,5 тыс. евро в возмещение нематериального ущерба и 1,5 тыс. евро в возмещение затрат.

(“Вечерние вести”, 07.04.2005)

Наприкінці року Харків збентежила жахлива новина про загибель від рук міліціонерів молодої людини.

В милиции избит и замучен пытками до смерти молодой мужчина

Марина Николаева, Борис Буцевич

В милиции избит и замучен пытками до смерти молодой мужчина. Об этом говорят на Роганском массиве. Вечером седьмого декабря в этом районе произошёл инцидент, из-за которого харьковчанин Олег Дунич попал в Червонозаводской райотдел. Его обвинили в нападении на милиционеров. Однако после допроса он скончался. Правоохранители утверждают, что к ним он попал уже избитым.

При вскрытии выяснилось, что умер Олег Дунич от тяжёлой черепно-мозговой травмы. Также у него были травма грудной клетки, переломы рёбер, шеи, ушибы лёгких, травма живота, рвотные массы в горле. Сегодня в милиции не подтверждают тот факт, что Дунича могли избить в райотделе. По данным правоохранителей, Олег регулярно попадал в неотложку после драк, и у него уже давно была травма мозга, от которой он, возможно, и умер. Но вот все три милиционера, чьи имена фигурируют в инциденте, из органов уволены. Неожиданно выяснилось, что они ещё месяц назад пожелали покинуть ряды правоохранителей.

По неофициальной же версии погиб Олег Дунич из-за табурета. Об этом новостям АТН сообщил один из работников кафе. По его словам, в тот вечер отдыхали две компании – милиционеры и гражданские. Олег якобы без спросу взял табурет, в то время как правоохранители отошли от столика. Из-за этого возник спор, Олег вроде бы действительно достал пистолет, – за это молодого мужчину вывели на улицу и стали избивать. Очевидцы утверждают, что милиционеров было не трое, а шестеро. АТН стало известно, что избиение могла видеть жительница соседнего дома. Она пообещала вызвать милицию, но избивавшие сами назвались милиционерами, один из них даже показал удостоверение. После этого Олега забрали в Червонозаводской райотдел. Источник АТН в правоохранительных органах сообщает, что там истязания продолжились, к Дуничу были применены пытки противогазом. Скорую помощь вызвали только тогда, когда Олег был уже при смерти. Насколько обоснованны все эти слухи, сейчас выясняют. Дело контролируют на самом высоком уровне.

(“Агентство Телевидения Новости”)

На жаль, наведені вище факти не є поодинокими. Харківський інститут соціологічних досліджень наводить моторошні цифри.

За його даними, “62,4% опитаних із числа осіб, що раніше затримувалися міліцією, піддавалися жорстокому поводженню. З них: 44,6% людині викручували руки, ноги або шию; 32,8% затриманих піддавалися побиттю руками й ногами; а 3,8% стверджували, що до них застосовувалися катування й жорстокий обіг із застосуванням спеціальних предметів. Найбільш часто для надання тиску використовувалися удари ногами й кулаками, удари гумовими кийками, приниження з мовчазної згоди інших затриманих, тривале застосування наручників, катування з використанням протигаза (“слоник”), електричного струму або підвішування на металевій поперечині (“лом”). У ряді інших випадків застосовувався психологічний тиск: затриманим загрожували зґвалтуванням, осудом за інші злочини або розлукою матері й дитини” (“Сегодня”, 03.10.2005)

Але, серед правоохоронних органів, що працюють у Харківської області, не тільки міліція вдавалася до протиправних насильницьких дій по відношенню до співгромадян. Прикордонники примудрилися “відзначилася” порушенням прав іноземців.

Прикордонники викрали польських підприємців для викупу

Майдан-ІНФОРМ

Марек Полковський, громадянин Польщі, має невеликий і цілком легальний бізнес – оптові поставки свічок. У квітні цього року він з приятелем заїхав по справах до селища Покотилівка, що на Харківщині.

19 квітня два поляки мирно йшли по вулиці селища, як раптом біля них зупинилась червона “Лада”, звідки вилізло двоє в цивільному. Один з них спитав: “Що ви тут робите?”. Марек відповів, що вони приїхали з Польщі, а зараз ідуть на вокзал. Ніяк не представившись, невідомі наказали полякам сідати в їх машину. Поляки намагалися з’ясувати, з ким вони мають справу, у відповідь невідомі витягли гумові палиці і почали бити їх. Один з невідомих викликав когось по мобільному телефону. Скоро до них приїхала вантажівка ще з кількома людьми в цивільному, які приєдналися до побиття, а потім кинули ледь живих поляків у кузов та повезли невідомо куди – як з’ясувалося пізніше, до селища Козача Лопань. Там іноземців утримували близько доби, з’ясовуючи їх статки та вимагаючи викупу, і нарешті відпустили за 400 гривень. За цей час один з викрадачів перевдягнувся у військову форму, в якій жертви пізніше впізнали уніформу прикордонника.

“Перш за все, я звернувся у військову прокуратуру, але мені сказали, що ми не праві, а вони праві”, – розповідає Марек Полковський. Тоді поляки звернулися до юриста, почали шукати підтримки у громадських організацій.

Як повідомляє Ярослав Місяць, юрист з організації “Громадський суд України”, після пікетування Генеральної прокуратури кримінальна справа по факту викрадення і побиття поляків вже порушена, але з розслідуванням правоохоронні органи навмисно зволікають. Втім, правозахисникам вдалося з’ясувати кілька прізвищ людей, які катували громадян Європейського Союзу: це представники прикордонних військ та міліції.

(http://maidan.org.ua/, 01.10.2005)

Ілюстрацією ганебного порушення прав дитини, є побиття дитини що відбулося 8 грудня 2005 р. у харківській гімназії № 152, коли під час уроку історії учитель В. Лушницький вдався до застосування фізичної до учня 8 класу. Ця подія теж межує з катуванням, оскільки дитина була повністю залежна від так званого “вчителя” й отримала не тільки фізичні, але й моральні страждання, бо Лушницький принижував її на очах в однокласників.

Побиття дитини у 152-ій гімназії м. Харкова

Ольга Гончарова, м. Харків

14 грудня у новинах місцевого телевізійного каналу було показано відео, зняте одним з учнів на цифровий фотоапарат. Учитель з 20-ти літнім педагогічним стажем, до виходу в ефір цих кадрів переконливо доводив, що вдарити дитину він не міг. Теж саме стверджували і директор школи, і керівник класу. Журналісти Агентства новин “АТН” провели власне розслідування. З’ясувалося, що вчитель Лушницький регулярно карає дітей, застосовуючи фізичну силу. Діти розповіли журналісту АТН не тільки про удари вказівкою чи лінійкою, а й рукою по голові, і про удари по ногах, животу та нирках.

Крім того, діти говорять і про неадекватне його поводження стосовно дівчат. Декілька років тому такий випадок за заявою матері старшокласниці правоохоронні органи вже розбирали. Тоді справа була закрита через відсутність складу злочину.

Після того, як репортаж вийшов в ефір, думки педагогів 152-ої гімназії різко змінилися. Директор написала заяву про звільнення за власним бажанням, а сам Володимир Лушницький ще в роздумах – чи звільнятися, чи ні. Але спочатку В. Лушницький стверджував, що це “происки политического конкурента”. Ну, це справді смішно – бо вплинути на той контингент, який віддає свій голос за комуністів, ніякими скандалами, а тим більш, побиттям дитини, не можна.

Наступного дня в школі вже працювала комісія райвідділу освіти. Представники районного управління освіти визнали – учитель винний і буде покараний – звільнений з роботи.

Є і ще один бік справи – Володимир Лушницький – депутат міської Ради Харкова, очолює фракцію комуністів (!?)

Журналісти мали розмови з учнями цієї гімназії, і всі вони визнавали, що вчитель Володимир Лушницький дійсно дозволяв собі “рукоприкладство”.

Вражає те, що 152-а школа не тільки має статус гімназії, але й спеціалізація цієї гімназії – правознавство. В гімназії навчається багато дітей суддів, працівників прокуратури, правоохоронних органів. Але батьки не тільки не втручалися в ситуацію, але навіть після скандального репортажу стали на захист вчителя, збирали підписи під листом на його захист, пояснюючи, що в школі добре поставлена виховна робота, діти їздять на екскурсії і т. і. Але нікому на думку не впало – а які особливості характеру отримують їх діти, яких б’ють, або яких не б’ють, але вони майже кожного дня бачать як принижують їх товаришів.

Чи не з такого “виховання” починаються “дідівщина” в армії, насилля у повсякденному житті, катування та жорстоке поводження в міліції?

Від редакції “ПЛ”: Одночасно з цим конфліктом телебачення показало ще один сюжет аналогічного змісту. Вже в іншому учбовому закладі – ліцеї “Соколятко”, в якому навчання коштує 200 гривень на місяць! Вчителька на лобі учениці 1-го класу червоними чорнилами написала “Заполнить дневник”. І дитина цілий день так і проходила з цим написом. Але в цьому випадку хоча б мати обурилася і поскаржилася в міське управління освіти та знову таки ж на телебачення. І реакція матері цілком зрозуміла та виправдана – вона дійсно захищає свою дитину від свавілля вчителів.

Вразили пояснення вчительки, яка це зробила. На камеру вона пояснила, що, з її точки зору, нічого екстраординарного не сталося, обличчя дитини не постраждало, а напис вчителька взагалі зробила не для дитини, а для батьків.

(ПРАВА ЛЮДИНИ, № 34, 1 – 15 грудня 2005)

Протягом 2005 року й Харківська обласна податкова була “скандально-популярною”.

Харківська податкова міліція “наїхала” на луганських журналістів

28 липня у Луганську, в офіс по вулиці Оборонна, 101, увірвалися автоматники в компанії людей у цивільному одязі, які назвалися співробітниками податкової міліції Харківської області. Вони показали постанову суду на обшук в офісі ПП “Втормет”, виданий Київським районним судом м. Харкова. Про це повідомляє інформагентство “Паралель-медіа”. На момент нападу в офісі завершували переїзд редакції двох ЗМІ – газети “Луганчане” та ІА “Паралель-медіа”. У результаті дій нападників постраждав неповнолітній Вадим Кондратов, з газети “Луганчане”. Юристу газети “Луганчане” Олегу Крилову з приводу незаконності проведених дій, харківські податківці відповіли, що до протоколу вкралася помилка, у змісті помилився суддя, і в цьому немає нічого страшного. Не дивлячись на “судову помилку”, в офісі був проведений обшук. На місце події прибутку дві знімальні бригади телебачення, у тому числі й знімальна група Луганської обласної телекомпанії.

Заступник редактора газети “Луганчане” Валерія Кондратова прокоментувала подію, що сталася, для інформагентства Cxіd.іnfo у такий спосіб: “Усе помінялося в країні, але це не стосується, схоже, податкової міліції. Помінялися особи, але тактика й дії залишилися ті ж. Міліція допитує неповнолітнього без адвоката й педагога, позбавляє його права на дзвінок, не випускає людей з офісу, які при цьому не є арештованими”.

Як повідомляють “Паралель-медіа”, потерпілі від чергового наїзду податківців звернулися в Ленінський РОВД, де порушили дві кримінальні справи, об’єднані в одне виробництво. Перша – по факту нанесення тілесних ушкоджень неповнолітньому Кондратову (факт того, що тілесні ушкодження дійсно нанесені, вже підтверджений судово-медичною експертизою). І друга – по факту незаконного проведення обшуку й вилучення документів, що не стосуються кримінальної справи. Також у Київський суд м. Харкова, що видав санкцію на проведення цього самого обшуку, були відправлені скарги від групи луганських адвокатів.

(Сxіd-іnfo)

Областная налоговая продолжает оставаться скандально-популярной

Интернет-издание “Обозреватель” утверждает, что во время недавней проверки налоговики перепутали адреса, незаконно совершили обыск в редакции газеты “Луганчане”, избили несовершеннолетнего сотрудника газеты. Этот обыск, по данным “Обозревателя”, имел прямое отношению к делу харьковского “Втормета”. Новости АТН неоднократно рассказывали об этом деле.

Руководство “Втормета” этой зимой стало инициаторами нескольких пикетов и судебных исков против налоговиков и работников облпрокуратуры. Предприниматели утверждали, что их подвергали незаконным обыскам, избивали сотрудников. Луганских компаньонов фирмы “Втормет” также избивали и пытали в харьковской облпрокуратуре и налоговой милиции Дзержинского района – так утверждали сами луганские бизнесмены Владимир Лосиевский и Дмитрий Довгань. В подтверждение своим словам предприниматели представили результаты двух судебно-медицинских экспертиз. А этим противоправным действиям, по их словам, предшествовали незаконные обыски и похищение бизнесменов из Луганска. В прокуратуре и налоговой полностью опровергали эту информацию, утверждая, что никакие насильственные методы дознания к бизнесменами не применялись, а заявления о пытках – не более чем специальная информационная кампания, призванная защитить крупных неплательщиков налогов.

(“Агентство Телевидения Новости”, 09.08.2005)

Справа Лосієвського та Довганя стала відомою на всю Україну ще на початку 2005 року, через публікацією Інтернет-агенцією “Оглядач” статті відомого журналіста О. Єльцова “Похитить, пытать, “срубить” выкуп”.

Похитить, пытать, срубить выкуп

Похитить, пытать, “срубить” выкуп, – все это суровые будни харьковской налоговой милиции, а также руководства областной прокуратуры и их милицейских “подельников”. Короче – речь о стойкой ОПГ, которая использует служебное положение для “нагибания” не только харьковского, но и днепропетровского и луганского бизнеса. В своей деятельности они сполна используют полномочия, которыми их наделило государство совсем для других целей. У банды в погонах есть даже собственная “приватная” тюрьма. Она дислоцируется в помещении Орджоникидзовского РОВД Харькова.

Хроника беспредела

На днях мне довелось общаться с двумя людьми, один из которых не ел трое суток, второй – пятеро. На момент нашей встречи с окончания вынужденной голодовки минуло три дня. Они рассказывали о том, что довелось пережить, но даже мне, выслушавшем не один десяток историй о ментовском, прокурорском и прочем беспределе, с трудом верилось в услышанное. Но заключения судмедэкспертизы о побоях, заявление в Генпрокуратуру и прочие инстанции убеждают: все это действительно происходит в почти европейском государстве Украина.

Рассказывает Дмитрий Довгань, директор луганского ЧП “Спецуглестрой”:

– 11 января в 8.30 утра я стоял на автобусной остановке. Ко мне подошли двое в гражданской одежде, и, представившись сотрудниками налоговой милиции ГНА Харьковской области, пригласили в прокуратуру Луганской области на беседу. Меня это очень удивило: ехать почти за 500 километров, когда известен мой домашний адрес, адрес фирмы, которой руковожу… Но сопротивляться было бессмысленно. Я понял, что меня попросту похитили. Едва сев в машину, я узнал, что мы отправляемся в Харьков. Мне предъявили постановление о приводе – в качестве свидетеля. Назвать это постановлением можно с большой натяжкой. Бланк без регистрационного номера, без печати, только подпись следователя следственной группы прокуратуры Харьковской области Игоря Чапичадзе.

Меня привезли в Харьковскую областную прокуратуру, допросили, после чего отвезли в налоговую милицию Дзержинского района. Там завели в кабинете и приковали к креслу. Так я и провел первую ночь после похищения. Утром снова был допрос в прокуратуре. От меня требовали оговорить себя, признаться в несуществующих фиктивных сделках. Мои показания не понравились следователям. Они несколько раз рвали мои протоколы, при этом избивая меня. Били по голове. Имен избивавших не знаю, но опознать смогу. Затем меня вывели в туалет. Трое сотрудников в масках заломили руки, стянули брюки, трусы и приставили провода к гениталиям. Затем пустили ток. Я кричал, но садисты несколько раз повторили пытку, требуя подписать нужные показания. Я подписал все, что сказали.

В налоговой милиции меня держали трое суток. За все время дали бутерброд и стакан чая. Я просил купить мне еды: с собой были мелкие деньги. Менты только смеялись. Все это время меня искали родители. Только через два дня разрешили позвонить родным.

Рассказывает Владимир Лосиевский, директор луганского ЧП “Гипат”:

12 января около пяти вечера в офис нашей фирмы ворвались автоматчики в кампании с людьми в гражданской одежде, которые назвались сотрудниками налоговой милиции Харьковской области. Они показали постановление суда на обыск в офисе ЧП “Ферромет”. Я пытался объяснить, что эта фирма только зарегистрирована на этом юридическом адресе, фактически же здесь офис “Гипата”. Но мне в совершенно бандитской форме приказали подписать постановление об обыске, запретив при этом указывать дату.

Затем налетчики разбрелись по всем кабинетам, где находились разные фирмы и стали сносить в одну комнату все, что под руку попадалось: 4 компьютера, 10 коробок с документами, а еще их грузили в пакеты, мешки, в сумку. Затем в столе директора ЧП “Полимекс” обнаружили 15850 гривен. Директора вызвали на работу. Он объяснил, что это его личные деньги – недавно он разбил свой микроавтобус и собрался его ремонтировать.

Но это никого не интересовало. Деньги изъяли. Я сидел с понятыми в одной комнате, “гости” орудовали во всем здании. Обыск длился до рассвета. Сгрузив добычу в машину, налоговики дали мне на подпись протоколы обыска: свой и тот, что должен был остаться у меня. Когда я их подписал, на меня надели наручники и забрали оба экземпляра. После этого я понял, что можно ожидать чего угодно. И не ошибся.

Все пять часов дороги до Харькова меня держали в туго стянутых наручниках. Просил ослабить – только матерились. В помещении налоговой милиции меня держали до шести вечера. Есть не давали, требовали, чтобы написал, что моя фирма фиктивная, а все ее сделки – бестоварные. Били по голове, в живот, надевали на голову полиэтиленовый пакет. В пытках участвовали офицеры Чапичадзе, Баранов, Чайка, Белов, Сотковой. Кстати, последний был уволен из милиции после того, как о его издевательствах над людьми рассказал в передаче “Без табу” Мыкола Вересень. А уже через неделю Соткового приняли на службу в налоговую милицию.

Мне начало казаться, что все это дурной сон. Если меня похитили бандиты, то почему они в погонах, чего от меня хотят, для чего требуют писать то, чего не было?.. Все прояснилось, когда ко мне один на один обратился начальник отдела Дзержинской налоговой милиции Александр Локшин. Тот был искренне удивлен: погром на фирме проведен, директор похищен. Минули сутки, а меня никто еще не выкупил. Локшин заявил прямо: пусть срочно приезжает владелец фирмы (я только ее управляющий) и везет 100000 гривен. После этого меня обещали отпустить, а Диму Довганя – оставить. Кстати, во время избиений я говорил, что это им так не сойдет, я буду жаловаться руководству. На что следователь Чапичадзе смеялся мне в глаза: “Да мне каждую неделю в прокуратуре передают пачку жалоб на меня же! Тебе здесь никто не поможет”.

Бригада

Чапичадзе знал, что говорил. Действительно, у группы харьковских оборотней все схвачено. Это косвенно подтвердил и зампрокурора области Владимир Тугобей. Тот самолично появился в налоговой милиции после избиений Лосиевского. Прочитал протокол допроса, сделал замечание: “Плохо работаете, здесь же не за что зацепиться”.

Тугобей со своей командой уверенно чувствует себя на Харьковской земле, видимо, имея поддержку сверху. Иначе чем объяснить фразу упомянутого налогового милиционера Локшина: “И не пробуйте жаловаться в Киев – не поможет. А если пожалуетесь – 100000 уже не отделаетесь”. Об этом луганским бизнесменам потом неоднократно повторяли многие участники “операции”, всякий раз подчеркивая: сто тысяч на боку – и дело в шляпе!

А в это время родители Довганя искали пропавшего сына, писали заявления во все луганские инстанции. Коллеги же Лосиевского пытались вырвать его из рук оборотней. В самом начале ему разрешили сделать один звонок – дабы было известно: в чьих он руках и куда следует нести выкуп.

Продержав до ночи в налоговой милиции и так и не дождавшись выкупа, Лосиевского и Довганя отвезли в Орджоникидзовского РОВД. Там объяснили, что первый задержан за бродяжничество, второй – за оказание сопротивления милиции, после чего их бросили в камеры. Лосиевский сидел с шестью отпетыми уголовниками, Довгань – в камере, забитой наркоманами. Камеры предназначены для кратковременного содержания. Им же пришлось провести там двое суток.

Адвокат Лосиевского обивал прокурорские пороги с 8 утра до 5 вечера, пытаясь подать жалобу в Харьковскую областную прокуратуру. Жалобу не приняли, а адвокату объяснили, что местонахождение луганских бизнесменов не известно. Якобы следователь просто приглашает их днем на беседы, а вечером отпускает.

В действительности похищенных пытали на протяжении нескольких суток. Спать в камерах райотдела невозможно: есть узкая скамейка, на которой нет места. Спать приходилось на голом бетоне, что имело логичные последствия. Все это время их не кормили.

Поскольку областная прокуратура категорически отказывалась принимать жалобу от адвоката, пришлось апеллировать в Генпрокуратуру, что оказалось проще. Из Киева в Харьков позвонили: люди пропали, вы их похитили – вам их и искать. Зампрокурора Харьковской области Тугобей был искренне возмущен: это давление на следствие!

После двух суток содержания в райотделе Лосиевского и Довганя решили перевести в местный бомжатник. Объяснили просто: документов у вас нет, личность установить не представляется возможным, а посему дорога вам – к бомжам. Там лучше: есть, где поспать, хоть кое-как да кормят. Луганские бизнесмены, находившиеся на грани нервного и физического истощения, решили подписать документ, мечтая о сне и пище. Но тут в райотделе появился бравый следак Чапичадзе и просто забрал луганчан с собой. Теперь они были полностью в его власти: из райотдела их выписали, в бомжатник не принимали. Прокуратура заявляет, что ничего не ведает об их нахождении. Не получив отступного, бандиты в погонах могли просто убить предпринимателей – и концы в воду. Каково же было удивление Лосиевского и Довганя, когда их привезли на автовокзал, дали 200 гривен и пожелали счастливо добраться до дома.

Все объяснилось, когда они вернулись домой. Оказывается, уже после вторичного звонка из Генпрокуратуры в Харьков, похитители не на шутку обеспокоились и решили не испытывать судьбу...

Криминальное расследование или криминальное преступление?

Пример с похищением Лосиевского и Довганя свидетельствует: речь идет о стойкой, дерзкой, вооруженной группе вымогателей – наделенных не только оружием и группой поддержки из налогового ансамбля “Маски-шоу”, но и властными полномочиями. Кроме того, преступная группа состоит из представителей разных ведомств и даже ветвей власти. Судите сами: луганских коммерсантов задерживали по постановлению суда Червонозаводского района Харькова, “в плен” бизнесменов брали сотрудники налоговой милиции Дзержинского района Харькова, незаконно содержали на протяжении двух суток в отделе милиции Орджоникидзовского района. Промучив людей пять дней, их просто отпустили. Однако! Связка прокуратура-милиция-налоговая-суд: вот вам классическая форма мафии.

Безусловно, меня заинтересовала предыстория всего того, что довелось пережить двум луганчанам. Дело в том, что обе фирмы, которыми они руководят, занимаются сбором металлолома. Собранный лом поставляют харьковской фирме “Втормет”. Эта фирма фигурирует в уголовном деле, возбужденном по факту кражи целого тепловоза. Тепловоз исчез бесследно, и, по версии харьковских пинкертонов, он якобы был порезан и переплавлен – при участии ООО “Втормет”. Так ли это – не нам судить, и не это есть предмет статьи. Факт то, что сотрудничество луганских фирм с харьковским “Вторметом” стало формальным поводом для визита харьковской налоговой милиции в Луганск. Зачем отправлять целый отряд людей в погонах на трех легковых автомобилях и одном автобусе в Луганск за полтысячи верст? Не логичнее ли было обратиться за помощью к луганским коллегам? Такое сотрудничество было бы логичным и законным, если бы речь шла о реальном расследовании, а не желании “срубить сотку тысяч”, которую вымогали от похищенных. Фактически речь идет не о криминальном расследовании, а о криминальном преступлении. И если генпрокуратура реально обеспокоена положением дел в своих областных подразделениях, а также в подконтрольных правоохранительных ведомствах, то у жалоб Лосиевского и Довганя на имя генпрокурора Пискуна большая перспектива.

Харьков город ментовский

Фраза, вынесенная в подзаголовок – факт неоспоримый, известный милиционерам и пенсионерам. А также коммерсантам. Правда, многие считают, что лучше иметь дело с бандитами без погон, чем в погонах, поскольку фактически в Харькове сегодня орудует правоохранительная братва – беспредельная, не подчиняющаяся ни законам, ни понятиям. И описанный выше эпизод очевидно не единственный. По некоторым данным, на счету харьковской группы оборотней похищение еще нескольких коммерсантов из других регионов. Очевидно, Луганск уже давно находится под их контролем, и по чисто бандитским повадкам они решили расширять сферу криминального влияния. Так, в начале ноября бригада Тугобея (следует предположить, что главарем банды, как старший по званию, является зампрокурора Харьковской области) похитила трех луганских коммерсантов. Тех держали в заточении 12 дней. Арестованным-похищенным, очевидно, не удалось достучаться в Генпрокуратуру, потому их освободили лишь после выплаты отступного в 150 тысяч. В ином эпизоде фигурировал уже днепропетровский предприниматель. Он просидел прикованным к батарее в течение 20 дней. Откупился за 35 тысяч. Метода сбора дани отработана до автоматизма. Вблизи Орджоникидзевского райотдела есть пункт обмена валюты. Выкуп несут туда. Обменщик звонит похитителям, мол, – деньги принял, после чего людей выпускают на свободу.

Услышав версию произошедшего из уст потерпевших и познакомившись с документами, я, естественно, попытался получить информацию от противоположной стороны. Но, похоже, мои звонки следователю налоговой милиции Игорю Чапичадзе и зампрокурора Харьковской области Владимиру Тугобею здорово удивили их наглостью столичной прессы. Чапичадзе заявил, что о жалобе своих жертв в Генпрокуратуру он ничего не знает. Коль такие жалобы есть – пусть Генпрокуратура и отвечает на вопросы прессы. К тому же у него возникли сомнения в том, что с ним разговаривает действительно журналист. Я попытался объяснить, что не требую раскрывать оперативные тайны и тайны следствия, а всего лишь хочу услышать его комментарий по поводу его же методов ведения следствия и общения со свидетелями. “Приезжайте к нам – тогда и поговорим”, – пригласил Чапичадзе. Предоставив налоговому милиционеру возможность высказаться в телефонном режиме, я все же отказался от приглашения, ибо у меня нет денег на выкуп, я не люблю носить наручники и не практикую многосуточного голодания.

Еще менее словоохотлив оказался зампрокурора Владимир Тугобей. По номеру 8 057 7328495 мне ответил голос, представившийся следователем Владимиром Евсеевым. Он сказал, что Тугобея нет на месте и поинтересовался, кто я и что мне надо от большого прокурорского начальника. Пока я излагал свои вопросы, собеседник прервал меня: “А вот и Владимир Георгиевич появился”. Затем он, зажав трубку, очевидно, пересказывал услышанное, после чего заявил, что Тугобей общаться не желает и по примеру Чапичадзе приглашает меня в Харьков. Нет, уж лучше вы к нам, г-н Тугобей. Тем более, не исключено, что такой повод представится: есть надежда, что Генпрокуратура всерьез заинтересуется состоянием дел с законностью не только в харьковской прокурорской службе, но и прочих правоохранительных органах.

P.S. “Обозреватель” располагает выводами судмедэкспертизы, которые подтверждают изложенные в статье факты о пытках и издевательствах.

(http://obozrevatel.com/, 22.01.2005)

Однак, податківці, замість того, щоб вибачитись перед потерпілими, вдались до звичного прийому “не виносу сміття з хати”, мало того, звернулась з позовом про захист честі й гідності до харківської газети “Пятница”, що передрукувала матеріал Єльцова з “Оглядача”. Судова справа триває і по сьогоднішній день.

Чому ж так відбувається, що правоохоронці – службовці, що повинні стояти на охороні прав людини, самі дедалі стають злісними порушниками права? Спробу аналізу “хвороби на ім’я жорстокість”, спробували дати спільними зусиллями вчені, правозахисники, оперативні працівники України. Про це – у наступоному матеріалі.

Украинская милиция избивает до полумиллиона граждан в год

Олег Перегон, “Вечерка”

На днях в Харьковском национальном университете внутренних дел презентовали необычную книгу – 210-страничное исследование формата А4, посвященное незаконному насилию в милиции. Предисловие издания принадлежит перу министра внутренних дел, авторы глав – правоохранители и правозащитники, ученые и оперативные работники. Содержание сенсационно: оказывается, милиция практически ежедневно избивает и калечит огромное количество наших сограждан.

Отправляясь на пресс-конференцию в Университет внутренних дел, совершенно случайно становлюсь свидетелем сцены на троллейбусной остановке: разнервничавшаяся мамаша увещевает сынишку-шалуна лет эдак четырех-пяти, приговаривая: “Вот отдам тебя дяде-милиционеру, он тебя так отшлепает, никогда не забудешь!” Видимо, дама даже не подозревает, что в ее словах скрыта печальная правда – за несколько метров от остановки в здании Харьковского национального университета внутренних дел в тот самый момент собирались авторы книги-сенсации “Противозаконное насилие в органах внутренних дел”, которые впервые в отечественной истории смогли количественно оценить масштабы жертв “борьбы с преступностью” в Украине.

Имя болезни – жестокость

Работа над книгой началась несколько лет назад. Это редкий случай взаимодействия милиционеров высшего звена и общественников Харьковской правозащитной группы. Средства для исследования и издания книги напрямую выделила Еврокомиссия – говорят, это первый подобный проект в стране. Кроме исключительно теоретических разработок, при подготовке книги велись и практические исследования: правозащитники, ученые и работники департамента внутренней безопасности МВД создали мобильные группы, которые, внезапно приезжая в райотделы милиции различных областей страны, проверяли, что там делают с задержанными гражданами. Результаты оказались шокирующими... За время осуществления проекта мобильные группы выезжали девять раз. Последние выезды – в Лозовую и Миргород. В ходе внезапных проверок членам групп удалось выявить факты противозаконного насилия – побоев, жестокого обращения с задержанными, нарушения условий пребывания задержанных и многого другого.

Как рассказал один из участников данной работы, доктор социологических наук Василий Соболев, возглавляющий научно-исследовательскую лабораторию социальной и психологической работы, в рамках проекта было проведено крупномасштабное социологическое исследование, в ходе которого на вопросы исследователей ответили более двух тысяч граждан Украины и 800 представителей экспертных групп. Социологи сфокусировались на изучении пяти областей Украины, также были отобраны представители всех слоев населения, так что выборку можно считать представительной для всей страны. Василий Александрович подчеркивает, что у преступного насилия со стороны милиционеров есть предпосылки, заложенные в самом нашем обществе. Играет свою роль и количество насилия на улицах наших городов, и в домах наших сограждан. Ежегодно в стране происходит более полутора тысяч умышленных убийств, в стране за годы независимости погибло более 850 милиционеров, а в этом году только за шесть месяцев были убиты 17 сотрудников милиции. Конечно, атмосфера насилия, присутствующая в нашем обществе, не может оправдать “милицейских зверств”. Однако ученый считает, что “лечить милицию” необходимо одновременно с “лечением всего общества”.

Среди причин насилия специалист называет и сохранившееся до сих пор отношение к показателю раскрываемости преступлений как к плановому для милиции. С этой тенденцией пытался бороться еще бывший министр внутренних дел Александр Билоконь, но увы, тогда дальше словесных деклараций, по словам Василия Соболева, дело не пошло: на первом же заседании после объявления об отказе от планов и процентов экс-министр начал требовать отчеты с процентами. Сейчас милиция вновь пытается отказаться от цифр и процентов в пользу людей и их судеб, правда, пока что полностью сделать это не может. То есть, до сих пор некоторые милицейские работники пытаются раскрыть то или иное преступление “любой ценой”. Разумеется, цену эту приходится “платить” не им, а гражданам, попавшим в их “жернова”. Вторая причина – длительная изоляция Украины от мирового сообщества. А ведь Европа имеет более чем столетний опыт по отстаиванию прав и свобод человека. Конечно, в том или ином виде проявления незаконного насилия со стороны блюстителей порядка испытывают жители практически всех стран мира. Но, пожалуй, нигде в Европе это явление не проявляется столь нагло, массово и жестоко, как у нас, на востоке Украины. Третья причина – профессиональная культура самих правоохранителей. Так что на повестке дня милиции – усовершенствование отбора кадров. Пока же органы внутренних дел сами отбирают себе будущих сотрудников, сами их учат, сами оценивают их знания и сами потом жалуются на их профнепригодность.

Результаты этих трех факторов (да плюс к ним еще десятков других, перечисленных в книге, вплоть до влияния на милицию украинских олигархов) – ужасающи. Один из соавторов книги – ректор университета, генерал-майор милиции Александр Ярмыш подчеркивает, что в правоохранительной работе без определенного насилия не обойтись. Например, при задержании преступника или при защите людей от преступных посягательств. Но милиционеры нередко переходят грань и совершают чрезмерное насилие. К примеру, бойцы “Беркута” на прошедших во всех теленовостях кадрах недавнего задержания преступников “отличились” тем, что задержанного, поваленного на землю и “скрученного”, били ногами по ребрам, а потом наступили на шею. “Этого не должно быть!”, – сказал генерал, отметив, что во всем мире с таким чрезмерным насилием правоохранители борются, опираясь при этом на поддержку самого общества. Ректор одного из крупнейших вузов страны, готовящих офицеров милиции, заявил, что в стране необходим контроль общества за правоохранительными органами.

Насилие в цифрах

Скрупулезная работа социологов выявила страшные цифры, которые прокомментировала кандидат социологических наук подполковник милиции Юлия Свеженцева. Как отмечают специалисты, насилие в милиции – тема закрытая, случаи избиений и пыток чаще всего остаются в тайне, даже сами жертвы предпочитают о них никому не рассказывать. О том, что того или иного человека избили в милиции, узнают лишь члены его семьи, да и то не всегда. В редких случаях об этом становится известно одному-двум знакомым, которые предпочитают не делиться этой информацией с кем-то еще. Именно поэтому до сих пор насилие в милиции было лишено соответствующих оценок как со стороны общества, так и со стороны государства. Единственным способом изучить это явление был социологический опрос, причем респондентами этого глобального опроса стали как свидетели, так и сами задержанные, их родственники и знакомые, а также милиционеры, работники МВД, адвокаты, судьи, журналисты и так далее.

Распространенность насилия в стране шокировала самих ученых: семь процентов опрошенных заявили, что испытали лично на себе незаконное насилие со стороны милиции. Причем 3% пострадали за последние 12 месяцев. У каждого десятого в семье или среди близких друзей есть человек, который пострадал из-за зверства милиционеров. Участники проекта попытались выяснить, в каких ситуациях украинские граждане становятся жертвами незаконной жестокости правоохранителей. При нахождении гражданина в следственном изоляторе как обвиняемого 65% составляет вероятность того, что по отношению к нему будет применено насилие. Задержанный в качестве обвиняемого человек имеет 57% вероятности ощутить на себе насилие со стороны милиции. При доставке в отделение милиции по подозрению в совершении преступления вероятность применения незаконных методов равняется 36%. Задержание и обыск на улице работниками патрульно-постовой службы дает гражданину 31% вероятности избиения или другого проявления незаконного насилия (фактически каждый третий гражданин в этой ситуации подвергается незаконному насилию!) Вызов в отделение милиции в качестве свидетеля, оказывается, также таит в себе восьмипроцентную угрозу применения незаконных методов. То есть, восемь свидетелей из каждой сотни ощущают на себе все “особенности национального правосудия”.

Проведя опросы, создатели книги с помощью математического моделирования решили установить, сколько же граждан Украины страдают от милицейского рукоприкладства. Получилось, что только за последний год при задержании и доставке в милицию жертвами жестокого обращения и истязаний стали 486 тысяч человек. Эту цифру никто не выдает за точную – она лишь приблизительно соответствует действительности, однако масштаб проблемы, безусловно, отражает. Причинение побоев и телесных повреждений на себе испытали также около 500 тысяч человек. Увечья и тяжкие телесные повреждения получили 56 тысяч человек, многие из которых стали инвалидами. И все это – только во время задержания и доставки! А во время проведения расследований 55 тысяч стали жертвами побоев и нанесения телесных повреждений. Пытки и изощренные истязания испытали на себе около 94 тысяч человек. Избиения и унижения сокамерниками по указанию работников милиции испытали на себе 56 тысяч граждан Украины. Незаконному психическому насилию, шантажу подверглись 262 тысячи украинцев, а вот запугивание, угрозы (в том числе в отношении близких, родных) испытали около полумиллиона наших сограждан. 524 тысячи граждан в полной мере ощутили на себе обращение, унижающее человеческое достоинство.

Большая часть фактов незаконного насилия – это избиения руками и ногами. Реже – изощренные истязания и пытки. Совсем редко, по словам правозащитников и милиционеров, насилие имеет сексуальный характер. Однако, хоть и не часто, такие случаи все же имеют место. На них приходятся доли процента, но отрицать факт их существования участники проекта не стали. Причины избиений и унижений – различны. В основном милиционеры либо требуют денег (например, с предпринимателей), либо хотят расследовать то или иное преступление – ведь пытка со времен средневековья остается самым дешевым способом раскрытия различных дел. Очень редко причиной истязаний становятся садистские наклонности того или иного правоохранителя. Сегодня от таких сотрудников милиция старается избавляться, авторы книги убеждены, что до пенсии такие точно не дорабатывают. Бедных бьют чаще, чем богатых, и вообще социальный статус очень сильно влияет на вероятность истязаний и унижений в милиции.

Люди против пыток, но “руки надо отрубать”

Социологи решили выяснить, как же общественность Украины относится к незаконному милицейскому насилию. Выяснилось, что подавляющее большинство наших сограждан (61%) знают о том, что в милиции задержанных бьют и мучают, и считают эту практику распространенной. 14% уверены в малой распространенности этого явления, а 25% затруднились с ответом. 52% украинцев считают, что незаконного насилия в милиции не должно быть, но, с другой стороны, почти половина опрошенных граждан заявляет, что данная практика допустима “в отношении определенных людей, в экстремальных ситуациях”, а 3% вообще уверяют, что без пыток и битья работа милиции невозможна. Фактически общество разделилось пополам в оценке милицейского насилия, но, увы, большая часть из той половины, которая против насилия, отвечая на вопрос о том, что делать с теми или иными преступниками, высказалась примерно так: “Да руки надо рубить, чтоб не воровал!”

Еще один неожиданный факт: когда людей попросили перечислить 11 недостатков милиции, насилие заняло восьмое-девятое место, значительно “отстав” от таких факторов, как волокита, бюрократизм или коррупция. Ученые попытались выяснить, почему наш народ так лояльно относится к жестокости правоохранителей. Первой причиной специалисты считают боязнь преступности, которая в нашем обществе, оказывается, довольно сильна. То есть, люди готовы простить милиции все что угодно, лишь бы она защитила их от бандитов и воров. Вторая причина: люди считают, что без всех этих незаконных методов милиция не сможет эффективно противостоять бандитизму (кстати, большинство милиционеров не верит, что эту практику удастся искоренить, так как считают ее незаменимой). Еще один феномен – большинство людей уверены, что пытки и побои получают люди, которые их “заслужили”: людям удобнее думать, что избитый милицией человек “сам напросился”. С такими мыслями легче жить, поэтому большинство прохожих, ставших свидетелями деловитого пинания блюстителями порядка упавшего в грязь человека, зайдя за угол ближайшего дома, убеждают себя, что были свидетелями не преступления, а борьбы с преступностью.

Исследователи подчеркивают, что в этом году многое изменилось: прежде всего, сами люди больше не хотят безропотно терпеть унижения и избиения. Все чаще они начинают добиваться справедливости, обращаться за защитой своих прав в прокуратуру или суды. Увы, как отмечают правозащитники, прокуратура пока не пошла на контакт с общественными организациями; больше того, зачастую этот правоохранительный орган отказывает в возбуждении уголовного дела в подобных случаях. В такой ситуации гражданину необходимо успеть в семидневный срок обжаловать решение прокуратуры в суде, но об этом ведь нужно знать... А те, кто знает, все чаще добиваются справедливости, так как суды уже не “покрывают” живодеров в погонах. Кстати, судьи во многих случаях отказываются рассматривать признания, “выбитые” следователями, да и наказывают “палачей” все строже. Увы, из огромного количества случаев насилия до суда пока доходят лишь единицы. По всей Украине за этот год было возбуждено лишь 17 дел, а по Харьковской области – только четыре.

Зло процентом не измеришь

За каждой цифрой и каждым процентом – конкретные судьбы и боль людей. Причем людей не каких-то абстрактных, а обычных, наших, которым просто не повезло однажды и они встретились с определенным сотрудником милиции. Это вовсе не обязательно были виновные в чем-то граждане, или бродяги, или рецидивисты. Среди избитых и униженных – и примерные семьянины, и трудолюбивые работники, и даже дети (хотя авторы книги насилие над детьми в милиции и не изучали). И поэтому рассказы людей, с которыми пообщались авторы книги, являются самым серьезным обвинением в адрес милиционеров, применяющих в работе незаконные методы. Например, воспоминания человека, которого подозревали в убийстве: после задержания его некоторое время пытали, то подвешивая на трубу, то зажимая между стульями, то надевая на голову полиэтиленовый пакет. Но он не сломался, выдержал. Тогда милиционеры пригласили в кабинет его беременную жену, а в соседней комнате (в присутствии задержанного) стали обсуждать, выдержит ли женщина те же пытки, что ее муж. Он сразу же признался, причем, виновен ли он на самом деле, похоже, никого из правоохранителей даже не волновало...

Другая история – человека после обыска вывели из дома и посадили в машину. Рядом сел человек богатырского телосложения. Стал спрашивать об оружии. Разумеется, никакого оружия у гражданина не было, и обыск это подтвердил. Но как только задержанный напомнил о результатах обыска, милиционер стал бить его в солнечное сплетение, а затем заставлял наклонять голову и бил по голове. Скорее всего, милиционер мстил гражданину за собственную глупость и недотепство, за собственное убожество и профнепригодность. А порой милиционеры сами пытаются скрыть собственные преступления. Например, одного харьковчанина сделали инвалидом оперативники, “крышевавшие” публичный дом. Дело в том, что мужчина волновался, так как “заведение” было расположено в коммунальной квартире по соседству с ним, и клиенты не давали спокойно жить его семье...

А вот, например, рассказ бывшего директора одной из фирм: “Мне вменялась неуплата налогов – самое интересное, что за период, когда я не был директором. Я пытался потребовать адвоката, но они сказали, что “лучший твой адвокат – это мы”. Били руками. Еще били ногами – прыгали коленками по туловищу. Я лежал на полу, а по мне прыгали. Еще пакет надевали на голову и держали, перекрывая доступ кислорода. То есть, душили. Еще угрожали бить в паховую область. Когда я чувствовал, что меня сейчас будут бить, я останавливал их действия, говорил: “Хорошо, я буду писать”. Потом я писал все, что мне говорили, то есть, когда мне развязывали руки, они сами говорили, что писать. Я потом отказывался, мне опять завязывали руки сзади, я снова говорил, что буду писать. Но я писал неразборчиво, и даже не понимал, что пишу, делал ошибки. После этого они набрали все на компьютере и заставили меня подписать...” Последствия допроса для предпринимателя – сотрясение мозга средней тяжести, ушибы почек, растяжения и синяки. Главной целью милиционеров, судя по рассказу, приведенному в книге, было запугать, а затем – вымогать деньги.

Насилие милиция унаследовала еще от царской охранки. С арестантами в нашей стране никто никогда особо не церемонился. В милиции одни за другими сменялись начальники и командиры, но на их “высоком” уровне информация о зверствах подчиненных словно “растворялась”, а жалобы с мест чаще всего “исчезали”. Новая книга – явное свидетельство того, что теперешний министр внутренних дел о зверствах своих подчиненных знает: по крайней мере, именно он подписал предисловие издания, а значит, наверняка читал его. Хочется надеяться, что ситуация в наших правоохранительных органах после выхода в свет этой книги изменится, причем изменится всерьез. Увы, бестселлером издание не станет, его тираж – всего тысяча экземпляров. Вот только попали бы эти экземпляры в хорошие руки, а то, знаете, одна из самых распространенных пыток – битье Уголовным кодексом по голове.

Как бы то ни было, пройдет еще не один десяток лет, прежде чем мамаши перестанут пугать детей милиционерами...

(“Вечерний Харьков”, № 113, 12.10. 2005)

Харківські правозахисники вказують на порушення прав людини у в’язницях

Українська Гельсінська спілка з прав людини

Харківська правозахисна група знову звернула увагу на порушення прав людини в українських тюрмах.

Про це йдеться в оприлюдненому днями дослідженні, проведеному цією організацією.

Збільшення цього року кількості кримінальних справ, порушених за статтею “проти катувань” свідчить не про збільшення таких випадків, а про зростання пильності суспільства, заявив голова Харківської правозахисної групи Євген Захаров.

Він зазначає, що раніше навіть масові порушення прав людини міліцією не викликали опору суспільства, яке було готове терпіти свавілля правоохоронців заради “подолання загрози злочинності”. Міліція сама визнала факти жорстокого поводження із затриманими і досліджувала це явище разом із правозахисниками, сказав Захаров: “По-перше, недостатньо однієї політичної волі, яка на сьогодні зросла, але ще не є такою, щоб із цим впоратись. По-друге, на жорстокому поводженні із затриманими тримається вся система дізнання та слідства”.

Наразі правозахисники вимагають виконання хоча б трьох прав затриманих: права повідомити будь-кого про своє затримання, права на його реєстрацію та права на присутність адвоката.

(http://helsinki.org.ua/,22.12.2005)

ІІІ. Право на свободу та особисту недоторканність

Стаття 5 Європейської Конвенції про захист прав людини та основнихсвобод гарантує, що “кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи інакше ніж відповідно до процедури, встановленої законом... Кожного заарештованого має бути негайно поінформовано зрозумілою для нього мовою про підстави його арешту i про будь-яке обвинувачення проти нього. Кожен, кого заарештовано або затримано..., має негайно постати перед суддею чи іншою службовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, i має право на судовий розгляд упродовж розумного строку або на звільнення до початку судового розгляду. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями явки в судове засідання. Кожен, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або затримання, має право на судовий розгляд, при якому суд без зволікання встановлює законність затримання і приймає рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним. Кожен, хто є потерпілим від арешту або затримання на порушення положень цієї статті, має захищене позовом право на відшкодування”.

Стаття 29 Конституції України передбачає обов’язковість рішення суду для будь-якого позбавлення волі, передбачаючи у ч. 3 затримання без ордеру суду як виключення із загального правила “у разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його перепинити”. Втім, і в такому разі обґрунтованість тримання особи під вартою як запобіжний захід “протягом 72 годин має бути перевірена судом”. Якщо ж протягом 72 годин з моменту затримання затриманій особі не буде вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою, вона “негайно звільняється”.

Як же насправді виглядають справи з дотриманням цього права у Харківській області? Про те, що тут не все гаразд, свідчить інформація про звернення до громадської приймальні ХПГ минулого року: 123 особи, що перебувають під слідством, їх родичі та свідки зверталися з проханнями про захист під час слідства, скаржилися на незаконне затримання та неправомірні дії міліції. Це складає 12,44% від усіх звернень до громадської приймальні Харківської правозахисної групи протягом 2005 року.

2005 рік на Харківщині починався з широко розрекламованої кампанії “Чисті руки”, міліцейське начальство навіть вчиняло “розгін на місцях”.

“Розгін” на місцях

Начальник харківського обласного Управління МВС Станіслав Денисюк останній раз попередив керівників, які ослабили контроль за службовою діяльністю підлеглих, а тим, хто особливо “вирізнився”, були оголошені догани та накази про звільнення. Про факти порушення з боку будь-якого з працівників МВС може заявити будь-яка людина, яка повідомила про факти зловживання посадовим становищем. Станіслав Денисюк поставив завдання в п’ятнадцятиденний термін розпрощатися з працівниками, на яких надійшли скарги громадян про неправомірні дії. Для контролю за виконанням обов’язків правоохоронців у харківській міліції, крім спеціальних розпоряджень, також розроблені номерні бланки для заяв громадян, які при собі повинен мати будь-який працівник правоохоронних органів – від дільничного до членів опергрупи, яка виїжджає на місце пригоди. Після заповнення документа і його реєстрації у верхньому лівому кутку бланка ставиться печатка з датою, часом і прізвищем працівника, який прийняв заяву. При цьому громадянин, який написав заяву, має вимагати корінець, на якому вказані ті самі дані, що й на печатці. Це нововведення, що успішно діє вже півроку, дозволяє контролювати реакцію правоохоронців на звернення громадян, адже лише протягом минулого року при проведенні перевірок було виявлено більш як 500 випадків, коли працівники УВС просто не реєстрували заяви громадян, захищаючи себе таким чином від “зайвої” роботи. Для усунення практики незаконних методів дізнання Станіслав Денисюк пообіцяв видати юристам Харківської правозахисної групи документи, що дозволяють вільно відвідувати всі райвідділи міліції, повідомляє Марина Голіна, Харків.

(“День”, № 26, 15.02.2005)

Разговор с милиционером

Аркадий Генкин

Начальник управления внутренней безопасности Харьковского областного УМВДУ Константин Маслий: “Любая кампания никогда не приводила ни к чему хорошему”.

Только в прошлом году по материалам нашего управления было возбуждено 19 уголовных дел. Большая их часть уже рассмотрена в судах. К пяти годам лишения свободы был приговорен следователь из Купянска. На такой же срок были осуждены следователь, торговавший наркотиками, и бывший сотрудник милиции, принимавший участие в торговле газолином. Шесть протоколов о фактах коррупции завершились штрафами и запрещением занимать определенные должности…

– В распоряжении правоохранительных органов всегда имелось много информации о “шалостях” начальников разного уровня. Однако…

– Неоднократно предпринимались попытки реализовать эту информацию, возбуждать уголовные дела… И мы за это сразу же “получали по ушам”. Бывали и более крупные неприятности. Поверьте мне, многое сегодня выглядело бы иначе, если бы в свое время был дан законный ход тем материалам, которые у нас имелись.

– Надо полагать, Константин Владимирович, сейчас у вас появилась возможность достать старые материалы из сейфа?

– Достаем. Они рассматриваются, принимаются во внимание…

– Следовательно, мы скоро услышим о злоупотреблениях, торговле должностями и других позорных вещах, которые, рассказывают, стали повседневной практикой в милиции?

– Ангелов можно встретить только на небесах. И не милиционеры ввели такие безобразия в практику. Все то, о чем вы говорите, стало следствием серьезных извращений в общегосударственной политике…

– И сейчас вы прозрели?

– Как вы считаете, почему милиция так пассивно вела себя во время оранжевой революции?

– Прагматизм, нежелание вмешиваться…

– Возможно. А может быть, люди увидели, что им не за что бороться? И чем быстрее старая власть завалится, тем лучше? Я прекрасно видел опасности, которые ждали всех нас в случае победы Виктора Ющенко. И предвидел многие весьма экзотические назначения. Мой прогноз продолжительности всех этих сумбурных событий – четыре месяца. За это время можно не только наделать глупостей, но и исправить ситуацию…

– Уйдут генералы и полковники, на их место придут майоры и капитаны… Что изменится, Константин Владимирович?

– Есть неписаные, но хорошо известные кадровые законы, которые действуют при любой власти. Если говорить о милиции, ее подразделениях… В идеале, они должны быть укомплектованы на треть опытными сотрудниками, на треть – “средними”, а на оставшуюся треть – молодыми специалистами. Кто-то должен преследовать преступников и сидеть в засадах. А кто-то – сидеть в кабинете и анализировать. У нас эта схема давно не работает. Сейчас у нас, в основном, работают сотрудники, имеющие стаж работы до 5 лет. А иногда – и того меньше… Судя по первым назначениям в системе МВД, новый министр прислушивается к советам опытных коллег…

(“Время”, Харків, №20, 22.02.2005)

Певний поступ спостерігався у тому, що правоохоронці стали, хоча й повільно, йти назустріч правозахисникам у їх намаганні забезпечити громадський контроль за дотриманням прав людини. Так, вже на початку року, у Харківській області були створені громадські мобільні групи.

Права человека, попавшего в милицию теперь будут контролировать общественные мобильные группы

Права человека, попавшего в милицию теперь будут контролировать общественные мобильные группы, в состав которых входят сотрудники Университета внутренних дел и харьковские правозащитники. И хотя основная задача мобильных групп – это мониторинг ситуации в изоляторах временного содержания, протоколы о выявленных нарушениях будут направляться в прокуратуру.

Мобильные группы созданы для того, чтобы выяснить соблюдаются ли в Украине права арестованного человека, насколько законно его задержание и в каких условиях он содержится. Первые три поездки в Ромны, Чутово и Красноград показали, что самое распространенное нарушение, когда человека задерживают без ордера, без оснований или по ложным основаниям. Кроме того, правозащитники не обнаружили ни одной камеры предварительного заключения, условия в которой хотя бы отдаленно напоминали человеческие.

Аркадий Бущенко эксперт Харьковской правозащитной группы. “Условия содержания в ИВС не соответствуют тем требованиям, которые предъявляются комитетом против пыток, есть некие рекомендации, стандарты, они не соответствуют”

Александр Ярмыш ректор НУВД “Серьезные нарушения в чем еще, что есть люди, которые задержаны за административные нарушения, для чего это делается, его держат 10 суток, и собирают доказательства по другому делу, “колят” его, а это категорически запрещено”.

Что касается пыток и жестокого отношения к задержанным, то меньше их не стало, зато, как констатируют эксперты, у людей исчез страх перед правоохранительными органами и даже в присутствии следователей задержанные сообщают о фактах избиения и насилия. Соцопрос, недавно проведенный в Украине, показал, что эта проблема по-прежнему стоит очень остро, 7 млн. украинцев заявили, что сталкивались с нарушением их прав со стороны милиции, а каждый 7-ой во время задержания подвергался пыткам и избиениям. приведшим в итоге к инвалидности. И хотя главная задача мобильных групп – это мониторинг ситуации и общественный контроль, протоколы о выявленных нарушениях будут переданы в прокуратуру.

(“Агентство Телевидения Новости”, 13.05.2005.)

Проте, вагомих зрушень у системі роботи правоохоронців так і не відбулося. Навіть зміна керівництва Харківського обласного Управління МВС не призвела до істотних зрушень, адже міліціонери навчилися говорити по-новому, а працювати продовжували по-старому. Про це свідчить відкритий лист міністру внутрішніх справ, що було надіслано співголовою ХПГ Євгеном Захаровим.

Чи є міліція з народом? (відкритий лист Міністру внутрішніх справ України Ю.В. Луценку)

Вельмишановний Юрію Віталійовичу!

На початку травня наша організація отримала сім листів з Управління МВС України в Харківській області від 12 квітня за №№ 46/810, 46/811, 46/812, 46/813, 46/814, 46/815, 46/816, підписаних начальником Управління І.В. Репешком, копію яких додаємо. В листах повідомлялося про результати перевірки інформації, викладеної на сторінках сайту “Майдан”, яка стосувалася порушень чинного законодавства з боку працівників міліції. Перевірка інформації проводилася за Вашим дорученням і жодних порушень з боку працівників органів внутрішніх справ не виявила.

Результати такої "перевірки" викликають обурення, оскільки щонайменше відносно трьох випадків вони повністю не відповідають дійсності. Я можу це засвідчити, оскільки особисто брав участь у подіях, про які йшлося на сайті „Майдан”. Так, у листі №46/814 стверджується (тут і далі стилістика листів збережена), що „16 листопада 2004 року о 9 годині працівниками Ленінського РВ ХМУ УМВСУ в області були зупинені для перевірки документів громадяни Гірман Руслан Валентинович та Власов Антон Вікторович, у яких виявлена агітаційна друкована продукція без відповідних вихідних даних... Для проведення додаткової перевірки вказані громадяни були доставлені до Ленінського РВ, де пояснили, що агітаційну продукцію отримали з м Києва та про її зміст проінформовані не були. Після з’ясування обставин, громадяни Гірман Р.В. та Власов А.В. були відпущені, агітаційна продукція не вилучалася. В ході проведення службової перевірки інформація щодо порушень працівниками Ленінського РВ ХМУ УМВСУ в області чинного законодавства не знайшла свого об’єктивного підтвердження.”

Насправді двох активістів “ПОРИ” затримали одразу після отримання ними посилки в “Автолюксі”, примусово посадили в різні машини і повезли в Ленінський райвідділ, мовляв, треба дізнатися, чи немає в тій посилці чогось кримінального. При цьому у них ще в машинах забрали паспорти. Агітаційні матеріали “ПОРИ”, які були передані “Автолюксом”, – наліпки, листівки, тощо – в райвідділі забрали. Хлопців протримали приблизно до 16.30 (при цьому протокол затримання не оформлювався), віддали паспорти і відпустили. Проте виявилося, що в паспортах вирвана 11-та сторінка – з даними реєстрації. Скарга до прокуратури з цього приводу результатів не дала. Отже, порушення з боку працівників органів внутрішніх справ таки були – незаконне затримання, незаконне утримування в райвідділі протягом приблизно п’яти годин та навмисне псування паспортів.

У листах №46/815 та №46/816 стверджується, що проведена перевірка інформації, яка викладена 17.11.2004 на сайті “Майдан”, щодо затримання працівниками міліції 17 листопада учасників студентської акції на майдані Свободи м. Харкова. В листі №46/816 сказано: „Під час перевірки встановлено, що 17.11.2004 до органів внутрішніх справ громадяни, які проводили масові заходи на площі Свободи м. Харкова не доставлялись, за вказаним фактом повідомлення не реєструвались”. У листі №46/815 щодо затримання учасників акції “Смугастий рейс” та їх утримування в Дзержинському райвідділі сказано: „Під час перевірки встановлено, що 17.11.2004 до Дзержинського РВ ХМУ УМВСУ в області громадяни, які проводили вказану акцію не доставлялись, за вказаним фактом повідомлення не реєструвались”.

Насправді 17 листопада 2004 року приблизно о 12-й годині на майдані Свободи було незаконно затримано 9 активістів, які просто роздавали присутнім на майдані людям агітаційні матеріали. Трьох з них, людей більш літніх і солідних – відпустили, а 6 молодих активістів “ПОРИ” (5-х киян та 1-го харків’янина) доставили до Дзержинського райвідділу. Напередодні, 16 листопада, з групою приїжджих з Києва активістів вже були негаразди. Зокрема, двох з них затримали на вул. Пушкінській, коли вони роздавали перехожим матеріали „Пори”, і доставили до Київського райвідділу, а ще 9 активістів не випускали з квартири невідомі молодики міцної статури в цивільному, які стежили за приїжджими разом з працівниками Київського райвідділу внутрішніх справ (я викликав журналістів, особисто розмовляв з працівниками міліції, а молодиків в цивільному як вітром здуло). Вночі ці молодики ломилися до квартири, а вранці не випускали нікого з неї, і “пористи” змогли вийти з квартири тільки під камерами журналістів. Хлопці пішли на площу Свободи, де майже одразу були затримані, як тільки дістали свої агітаційні матеріали. Я особисто ввечері їздив до Дзержинського райвідділу, спілкувався з начальником Юрієм Миколайовичем Беляніновим, який дозволив мені погодувати хлопців. Шість молодих людей провели ніч у Дзержинському райвідділі внутрішніх справ, а на наступний день відбувся суд, який розглядав протокол про адміністративне порушення за статтею 185 частина 2 КпАП. Хлопців захищав адвокат Володимир Зінченко, якого я запросив для їхнього захисту 17 листопада пізно ввечері. Було заявлене клопотання про виклик працівників внутрішніх справ у зв’язку з їхніми незаконними діями: адвокат доводив, що підстав для затримання не було. У той же день активісти “Пори” були звільнені, а розгляд справи перенесено. Пізніше було ще два судових засідання по цій справі, і 7 грудня винесено остаточне рішення: активісти “Пори” були звільнені від адміністративної відповідальності, суд обмежився усним зауваженням.

Цікаво, що на сайті УМВСУ в Харківській області і досі знаходяться коротке і більш детальне повідомлення про затримання цих 6-х активістів за адресами:

http://police.kharkov.com/details.php?action=arhiv&arh_date=2004-11-17

http://police.kharkov.com/details_news.php?action=news&id=1128

Повідомляється, що “17 ноября текущего года на площади Свободы сотрудниками милиции были задержаны шесть молодых людей жители города Киева в возрасте от 18 до 20 лет, ...”, а докладніше повідомляється наступне:

“17 ноября текущего года на площади Свободы сотрудниками милиции были задержаны шесть молодых людей жители города Киева в возрасте от 18 до 20 лет, которые распространяли агитационную продукцию общественной организации “Пора” с содержанием выражающим неуважение к гражданам Украины и призывы к осуществлению неповиновения к сотрудникам органов внутренних дел. Молодые люди вели себя агрессивно, нецензурно выражались в адрес правоохранителей. При попытки их задержать они начали бросаться в драку, оказали неповиновение милиционерам. Один из юношей упал на проезжую часть дороги под маршрутное такси, которое осуществляло посадку пассажиров. Группу молодых людей доставили в Дзержинский РО ХГУ УМВД Украины в Харьковской области, где при осмотре их вещей были обнаружены и изъяты: большое количество аэрозольных баллонов с краской оранжевого цвета, головные уборы из ткани белого цвета с черными полосами, агитационная продукция общественной организации “Пора”, газовый баллон со спецсредством “Терен-4”. В настоящее время в отношении правонарушителей собран материал по статье 185 Кодекса Украины об административных правонарушениях. (Злостное неповиновение законному распоряжению работников милиции)”.

Виникає питання: чого варта ця “перевірка”? Звичайно, не викликають ніякої довіри результати перевірки й інших випадків. На мою думку, новому керівникові Харківського обласного управління І.В. Репешкові необхідно терміново та ґрунтовно розібратися, як проводилися ці перевірки, що їхні результати суперечать навіть інформації про події, вміщеній на сайті управління.

У своїй оцінці перших 100 днів праці МВС у виступі на розширеній колегії Ви позитивно оцінили процес деполітизації, декриміналізації та очищення складу МВС. Мушу констатувати, що цей висновок стосується харківської міліції в кращому випадку лише частково – про що свідчать і ці “перевірки”, і звільнення Михайла Притули, і результати атестації, яка майже закінчилася. ХПГ має багато неперевіреної інформації з різних джерел про неправомірні дії працівників органів внутрішніх справ в Харківській області, але ми утримувалися від її передачі керівництву МВС, бо не можемо гарантувати безпеку тим, хто цю інформацію надавав, і не маємо можливості самі цю інформацію перевірити. Тепер, коли ми бачимо приклади проведення перевірок такої інформації, ми взагалі не вважаємо за потрібне її передавати, оскільки немає впевненості в об’єктивному розгляді та перевірці тих даних.

На мою думку, не зроблено головне. Вкрай бажано було знайти офіцерів міліції, справжніх фахівців та патріотів (ці якості зазвичай співпадають) і створити з їхньою допомогою нове Управління внутрішньої безпеки, якому можна було б довіряти. Необхідно було звільнити тих, хто заплямував себе негідними діями, і повернути тих справжніх професіоналів, що їх було звільнено раніше. Чому не запропонували повернутися до праці, наприклад, підполковнику Юрію Кутепову, який користувався повагою усіх, та генерал-лейтенанту Віталію Музиці (про Музику говорять і пишуть багато поганого, але я особисто цьому не вірю, натомість вірю власним спостереженням і враженням)?

Я розумію усю важкість проблеми реформування органів внутрішніх справ і хочу наголосити на тому, що для рішення цієї проблеми потрібні неабиякі спільні зусилля і міліції, і громадськості. Але складається враження, що механізми зворотного зв’язку не встановлені, що в міністерстві і на місцях громадськість не чують. І навіть не хочуть чути. Я був би дуже радий помилитися в цій оцінці.

Враховуючи велику суспільну важливість цієї проблеми, надсилаю це звернення у формі відкритого листа (що є усталеною практикою взаємодії правозахисних організацій з державними органами).

З повагою,

Євген Захаров,

співголова ХПГ, голова правління Української Гельсінської спілки з прав людини,

член правління міжнародного товариства “Меморіал”.

(ПРАВА ЛЮДИНИ, №13,1 – 15 травня 2005 р)

Слід відзначити, що порушені права наші співгромадяни дедалі частіше намагаються захищати у судовому порядку. І це дає свої позитивні наслідки. Наведемо два приклади таких справ, де адвокатом виступав адвокат Харківської правозахисної групи Геннадій Токарєв.

Решение суда про незаконное задержание

ПОСТАНОВЛЕНИЕ

13 мая 2005 г.

Местный Орджоникидзевский районный суд г. Харькова в составе: председательствующего – судьи Клименко А.Н., при секретаре – Валковской Л.Л., с участием:

прокурора – Ярмак К.Б., защитника – Токарева Г.В., следователя СО – Куц Т.А., рассмотрев в открытом судебном заседании в г. Харькове жалобу адвоката Токарева Геннадия Владимировича в интересах подзащитного X. на незаконность задержания подозреваемого в совершении преступления,

УСТАНОВИЛ:

Органом досудебного следствия Х. обвиняется в совершении преступления, предусмотренного ч. 3 ст. 187 УК Украины. 6 мая 2005 г. постановлением Орджоникидзевского районного суда г. Харькова в отношении X. избрана мера пресечения в виде содержания его под стражей в СИЗО № 27 Харьковской области.

10 мая 2005 г. защитником обвиняемого X. – адвокатом Токаревым Г.В. в суд подана жалоба на незаконность задержания подозреваемого в совершении преступления, в которой он просил признать незаконным задержание работниками Орджоникидзевского РО ХГУ УМВД Украины в Харьковской области его подзащитного X.,ссылаясь на то, что:

– нормами УПК Украины не предусмотрено полномочие органа дознания или следователя задерживать лицо по подозрению в совершении преступления после его совершения без разрешения судьи, и задержание следователем его подзащитного по подозрению в совершении преступления, совершенного задолго до момента задержания, является очевидным нарушением ст. 29 Конституции Украины;

– фактическое задержание X. имело место вечером 1 мая 2005 г. по месту его жительства, после чего он непрерывно содержался под стражей в течение 120 часов до его доставления в суд около 17 часов 6 мая 2005 г. без соблюдения процессуального порядка задержания лица, как в порядке производства по делам об административных правонарушениях, так и в порядке уголовного производства;

– в протоколе задержания X. в порядке ст. 115 УПК Украины указано не предусмотренное законом основание его задержания.

Прокурор доводы жалобы считал необоснованными, а саму жалобу не подлежащей удовлетворению, и пояснил, что 1 мая 2005 г. Х. был доставлен работниками милиции в Орджоникидзевский РО ХГУ УМВД Украины в Харьковской области в связи с семейным скандалом, происшедшим по месту его жительства. При личном досмотре в карманах одежды Х. было обнаружено и изъято вещество растительного происхождения, в связи с чем, в 22 часа 1 мая 2005 г. он был задержан на срок до 3-х суток в порядке ст. 263 КоАП Украины как лицо, подозреваемое в хранении наркотических средств. 4 мая 2005 г. в НИИЭКЦ при УМВД Украины в Харьковской области было получено заключение специалиста о том, что изъятое у Х. вещество наркотическим и психотропным средством не является, в связи с чем, 4 мая 2005 г. около 20 часов он был освобожден и сразу же задержан следователем СО Куц Т.А. в порядке ст. 115 УПК Украины как лицо, подозреваемое в совершении преступления, предусмотренного ч. 2 ст. 187 УК Украины.

Следователь СО Орджоникидзевского РО ХГУ УМВД Украины в Харьковской области Куц Т.А. также считала жалобу необоснованной и пояснила суду, что непосредственно после задержания ею Х. в порядке ст. 115 УПК Украины, в 20 часов 10 минут ему были разъяснены все его конституционные и процессуальные права, в том числе и право иметь свидание с защитником с момента задержания, о чем были составлены соответствующие протоколы, после чего он был допрошен в качестве подозреваемого.

Обвиняемый X. в судебное заседание доставлен не был в связи с тем, что для доставления подследственного из СИЗО № 27 Харьковской области необходима подача об этом следователем заявки за трое суток до момента его доставки, а уведомление о рассмотрении настоящей жалобы было получено следователем только 11 мая 2005 г.

Выслушав заявителя, прокурора, следователя, в производстве которого находится уголовное дело по обвинению X., исследовав материалы дела, проверив и оценив собранные доказательства, суд считает, что жалоба обоснованна и подлежит удовлетворению.

Как установлено судом, 1 мая 2005 г. около 16 часов работниками Орджоникидзевского РО ХГУ УМВД Украины в Харьковской области, выехавшими по вызову по месту жительства X. на семейный скандал, Х. был доставлен в дежурную часть Орджоникидзевского РО. В ходе его личного досмотра в карманах его одежды оперуполномоченным ОУР Орджоникидзевского РО Бондаревым было обнаружено и изъято вещество растительного происхождения, о чем был составлен протокол изъятия. В соответствии со ст. 263 КоАП Украины 1 мая 2005 г. в 22 часа X. был задержан на срок до 3-х суток как лицо, подозреваемое в нарушении правил оборота наркотических средств. Изъятое вещество 3 мая 2005 г. было направлено на исследование в НИИЭКЦ при УМВД Украины в Харьковской области. Согласно заключению специалиста № 1270 от 4 мая 2005 г. вещество, изъятое у X., наркотическим и психотропным средством не является, в связи с чем, 4 мая 2005 г. в 20 часов X., как задержанный в порядке производства по делам об административных правонарушениях, был освобожден, но сразу же был задержан следователем СО Орджоникидзевского РО ХГУ УМВД Украины в Харьковской области в порядке ст. 115 УПК Украины по подозрению в совершении преступления, предусмотренного ч. 2 ст. 187 УК Украины. Основанием задержания явилось то, что подозреваемый был “застигнут после совершения преступления”, мотивом задержания – предупреждение возможности подозреваемого скрыться. 6 мая 2005 г. около 18 часов постановлением Орджоникидзевского районного суда г. Харькова было удовлетворено представление следователя СО Орджоникидзевского РО, и в отношении X. была избрана мера пресечения в виде содержания его под стражей.

Задержание лица, подозреваемого в совершении преступления, осуществляется следователем в порядке ст. 115 УПК Украины с соблюдением требований, предусмотренных ст. 106 УПК Украины.

В ст. 106 УПК Украины приведен исчерпывающий перечень обстоятельств, которые могут являться основаниями для задержания лица, подозреваемого в совершении преступления. Одним из таких оснований является задержание лица непосредственно после совершения преступления. Согласно предъявленному X. обвинения он совершил преступление, предусмотренное ч. 3 ст. 187 УК Украины, 12 апреля 2005 г. Задержание X. следователем в порядке ст. 115 УПК Украины имело место 4 мая 2005 г., что ни при каких обстоятельствах не может быть признано задержанием лица непосредственно после совершения им преступления.

Согласно протоколу задержания X. в порядке ст. 115 УПК Украины, мотивом его задержания явилось то обстоятельство, что Х. может скрыться от следствия и суда. Данное обстоятельство не предусмотрено ст. 106 УПК Украины в качестве основания для задержания лица, подозреваемого в совершении преступления. Каких-либо данных, свидетельствующих о том, что на момент его задержания следователем – 20 часов 4 мая 2005 г. X. пытался убежать от работников милиции, суду не представлено, а, наоборот, в ходе судебного разбирательства было установлено, что до этого момента X. уже в течение трех суток содержался в помещении Орджоникидзевского РО в качестве лица, задержанного в порядке производства по делам об административных правонарушениях, и, согласно книги регистрации задержанных Орджоникидзевского РО, фактически 4 мая 2005 г. в 20 часов не освобождался, а сразу же был передан следователю СО Куц Т.А.

При таких обстоятельствах суд считает, что задержание X., подозреваемого в совершении преступления, следователем СО Орджоникидзевского РО ХГУ УМВД Украины в Харьковской области 4 мая в 20 часов в порядке ст. 115 УПК Украины проведено с нарушением требований ст. 106 УПК Украины и является незаконным.

Руководствуясь ст. ст. 106, 115, 165-2 УПК Украины, ст. 29 Конституции Украины, суд-

ПОСТАНОВИЛ:

Жалобу адвоката Токарева Геннадия Владимировича в интересах подзащитного X. на незаконность задержания подозреваемого в совершении преступления – удовлетворить.

Признать задержание 4 мая 2005 г. в 20 часов следователем Следственного отдела Орджоникидзевского РО ХГУ УМВД Украины в Харьковской области в порядке ст. 115 УПК Украины Х., подозреваемого в совершении преступления, предусмотренного ч. 3 ст. 187 УК Украины, незаконным.

На постановление может быть подана апелляция в Апелляционный суд Харьковской области через районный суд в течение 7 суток.

Судья: А.Н. Клименко

Комментарий ХПГ: В жалобе на незаконность задержания в порядке ст.115 подозреваемого в совершении преступления были приведены такие основания, которые были отражены в постановлении судьи:

1) нарушение положений ст. 29 Конституции Украины;

2) задержание подозреваемого по основанию, не предусмотренному законом.

По первому основанию жалобы следует отметить следующее. Ст. 5 (пункт 1с) Европейской конвенции о защите прав человека и основных свобод допускает лишение свободы в случае законного ареста или задержания лица с тем, чтобы оно предстало перед компетентным судебным органом по обоснованному подозрению в совершении правонарушения или в случае, когда имеются основания полагать, что необходимо предотвратить совершение им правонарушения или чтобы помешать ему скрыться после его совершения.

Статья 29 Конституции Украины предусматривает больший объем гарантий прав человека на свободу и личную неприкосновенность, чем ст. 5 Конвенции. Так в ч. 2 ст. 29 КУ сформулировано общее правило лишения лица свободы – не иначе как по мотивированному решению суда и только на основании и в порядке, установленном законом. Эта норма имеет очевидное сходство с правилом, установленным 4-й поправкой к Конституции США в части предоставления права на арест лица лишь при наличии обоснованного ордера суда. В ч. 3 ст. 29 Конституции Украины дано исключение из общего правила: уполномоченному органу предоставлено право на содержание лица под стражей в качестве временной меры пресечения. Однако, в ч. 3 статьи установлены и необходимые условия для применения такой меры посредством указания цели ее применения – предотвратить преступление или пресечь его. Тем самым в неявном виде этой нормой Конституции Украины установлены временные пределы полномочий органов государства по применению такой меры, – до совершения преступления (при предотвращении преступления) либо в момент его совершения (при его пресечении). И хотя в ст. 29 Конституции Украины не используется термин “задержание”, который применен в статье 106 УПК Украины, которая и регулирует задержание подозреваемого в совершении преступления, ч. 2 ст. 29 Конституции Украины охватывает все случаи лишения лица свободы, в т.ч. и при задержании подозреваемого.

Таким образом, Конституция Украины не допускает применения временной меры пресечения в виде содержания под стражей после совершения преступления. В таком случае уполномоченным органам следует руководствоваться общим правилом (ч. 2 ст. 29 КУ) – обращаться за разрешением суда на задержание лица, находящегося на свободе, и эта процедура урегулирована ч. 4 ст. 165-2 УПК.

В соответствии со ст. 19 Конституции Украины все государственные органы и их должностные лица должны действовать только на основании, в пределах полномочий и способами, которые предусмотрены ею и законами Украины. При чтении текста ч. 1 ст. 106 УПК Украины может показаться, что она предоставляет уполномоченным органам право задержать лицо, подозреваемое в совершении преступления, в том числе и после его совершения. Однако, поскольку Конституция Украины в силу ее ст. 3 имеет высшую юридическую силу, никакой иной нормативный акт не может расширить полномочия государственных органов, предусмотренные ею. Поэтому все основания для задержания лица, подозреваемого в совершении преступления, изложенные в ст. 106 УПК, могут применяться лишь при соблюдении требований, установленных ч. 3 ст. 29 Конституции Украины, т.е. только для предотвращения или пресечения преступления.

Событие инкриминируемого преступления, вменяемое подозреваемому произошло за три недели до его задержания следователем в порядке ст. 115 УПК Украины. Таким образом, у следователя не было необходимости ни предотвращать преступление, ни пресекать его. Из этого следует, что следователь, задержав подозреваемого, явно вышел за пределы полномочий, предоставленных Конституцией Украины. И хотя такая практика задержания подозреваемых после совершения ими преступления является общепринятой для правоохранительных органов, тем не менее, есть прямое нарушение ч. 3 ст. 29 Конституции Украины. Итак, только на основании нарушения ч. 3 ст. 29 КУ рассматриваемое судом задержание следует признать незаконным.

Что касается второго основания жалобы, то ч. 1 ст. 106 УПК Украины предусматривает в качестве одного из оснований задержания подозреваемого такое: “когда лицо застигнуто при совершении преступления или непосредственно после его совершения”. Т.е. эта норма в соответствии с положением ч. 3 ст. 29 Конституции Украины (“предотвратить преступление”) предоставляет право на задержание подозреваемого в момент совершения преступления или в процессе преследования подозреваемого “по горячим следам”. В протоколе задержания подозреваемого следователем указано, что подозреваемый “застигнут после совершения преступления”. Разумеется, понятие “после” никак не охватывается понятием “непосредственно после”, и как отметил судья в своем постановлении, задержание подозреваемого через три недели после совершения преступления ни при каких обстоятельствах не может быть признано задержанием непосредственно после совершения преступления.

Из содержания ч. 3 статьи 106 УПК, хотя и в косвенном виде, следует, что для задержания лица в качестве подозреваемого нужны не только основания, но и мотивы задержания. В качестве мотива задержания в протоколе задержания указано: “может скрыться от следствия и суда”. При рассмотрении жалобы судья установил, что в деле не имеется данных, свидетельствующих в пользу такого вывода следователя.

В жалобе также ставился вопрос о несоблюдении установленного законом порядка при задержании подозреваемого, поскольку он фактически был задержан оперативными работниками за трое суток до момента составления протокола задержания в порядке ст. 115 УПК Украины, и, соответственно, был нарушен установленный Конституцией Украины предельный 72-часовый срок задержания. По этому поводу прокурором был представлен целый ряд документов об административном задержании лица по подозрению в нарушении правил оборота наркотических средств, а также постановление об отказе в возбуждении уголовного дела за совершение преступлений в сфере оборота наркотических средств, достоверность которых опровергнуть без предварительного их детального изучения не представлялось возможным. Поэтому задержание в части содержания задержанного под стражей в течение первых трех суток не было признано судьей неправомерным.

Заслуживает внимания ссылка в конце мотивировочной части постановления на статью 29 Конституции Украины, что свидетельствует о признании судом нарушения положений этой статьи.

(ПРАВА ЛЮДИНИ, № 14, 16 – 31 травня 2005)

Якщо дівчину нікуди діти – виходить, в СІЗО їй доведеться сидіти

Юрій Чумак, м. Харків

Якщо навколо вітрини надять достатком красивих товарів, а в кишенях гуляє вітер, і батьків у тебе немає, а від роду всього14 років, то встає закономірне питання: як жити і що робити? Вікторія К. вирішила його для себе з легкістю і простотою, властивими юному вікові – брати потрібні речі в тих, у кого вони є. Одного разу вона “прихватизувала” мобільний телефон, що “погано лежав”, а в другий із подружками вирішила злегка роздягти жінку, яка, однак, усупереч наполегливим домаганням, супроводжуваним стусанами, розставатися з предметами гардероба і прикрасами чомусь не зажадала. На цьому і закінчується історія пригодницька і починається судова.

Після їхньої затримки, двом напарницям запобіжним заходом обрали підписку про невиїзд, а нашу героїню запроторили до СІЗО. Чому такий вибірковий підхід? Виявляється, що Вікторія, на відміну від подруг, є вихованкою 4-го обласного інтернату для дітей, що залишилися без батьківської опіки. Але, очевидно, належним чином виховати її інтернат вже відчайдужився і, замість того, щоб відстоювати права підопічної, прийнявся відхрещуватися від неї “руками і ногами”. Адвокат Токарєв, що співробітничає з Харківською правозахисною групою, звернувся в Дзержинський районний суд м. Харкова зі скаргою на незаконну затримку, але суд вирішив, що в СІЗО Вікторія краще збережеться.

Дівчину в СІЗО слідство своєю увагою не обділило і за короткий термін ще одну справу “розкрутило”. Не хочеться говорити заповзято, але в останні роки в українській слідчій практиці відзначається цікава закономірність: чим більше людина перебуває в СІЗО, тим більше вона йде на “сознанку” і, найчастіше, затримані за дрібну крадіжку, “щиросердно зізнаються” у цілій низці крадіжок, грабежів, розбоїв... Але, звичайно ж, у даному конкретному випадку подібна тенденція аж ніяк не простежується.

Невгамовний адвокат подав апеляцію, відповідно, в Апеляційний суд Харківської області. На минулому тижні суд відбувся. Адвокат просив, щоб дівчині замінили запобіжний захід. Своє прохання він мотивував декількома причинами. По-перше, відповідно до протоколу про затримання, Вікторію затримали в приміщенні районного відділу УМВС, тобто вона туди з’явилася сама, що доводить її бажання співробітничати зі слідством (хотіла б сховатися – давно б виїхала за межі Харкова). По-друге, здоров’я юної мисливиці за мобільниками явно залишає бажати кращого – вона інфікована туберкульозом з 2000 року, спостерігаються негаразди з психікою, через що неодноразово перебувала на лікуванні в 15-й лікарні. Крім того, не вівся протокол судового засідання суду першої інстанції, що є порушенням ст. 84 Кримінально-процесуального кодексу.

І, найголовніше, відповідно до статті 434 того ж кодексу, затримання й узяття під варту може застосовуватися до неповнолітнього “лише у виняткових випадках, коли це викликається тяжкістю злочину, у вчиненні якого він обвинувачується”. За словами адвоката, за крадіжку і грабіж навіть у відношенні повнолітніх далеко не завжди застосовують узяття під варту, тому для 14-літньої дівчини цей випадок явно не є “винятковим”. Крім того, вона раніше не суджена і, з огляду на всі наведені аргументи, запобіжний захід цілком можна обмежити підпискою про невиїзд.

Виховательку з інтернату, що перетворилася в додаткового обвинуватця (“дівчинка погана, увесь час тікала, займалася безкоштовною (?!) проституцією, крадіжками, могла “обматюгати” навіть дорослих”) адвокат просив відсторонити від представлення інтересів Вікторії. Рідну матір, позбавлену батьківських прав, але в якої останнім часом дівчина часто мешкала, адвокат клопотав допустити до судового засідання. Суддя Сілін клопотання не задовольнив.

Прокурор, молодий, але явно перспективний, зажадав залишити колишній запобіжний захід, посилаючись на негативну характеристику Вікторії (прямо, як у радянські часи, коли негативна комсомольська характеристика фактично означала для людини “вовчий квиток” у життя) і необхідність судово-медичного обстеження в стаціонарних умовах. До того ж, прокурор говорив про те, що, “можливо, вона здійснювала злочини вже після тих епізодів, за які була затримана”.

Слідчий повідав присутнім про нелегку долю тих, хто з обов’язку служби повинен боротися зі злочинними елементами, а останні, не виявляючи свідомості, не йдуть їм назустріч. Закінчив своє оповідання про халепи Вікторії він наступними словами: “Вона обіцяла виправитися, але не виконала свою обіцянку. У неї був шанс – вона його не використала”.

Очевидно, суд теж вирішив, що одного шансу людині цілком достатньо і почув вимоги прокурора та слідчого, проігнорувавши доводи адвоката, більшу частину апеляції якого суддя, за його ж словами, не зрозумів.

Саме цікаве, що ледве не половину судового засідання суддя присвятив тому, що доказом від зворотного прищеплював усім присутнім думку про неможливість заміни запобіжного заходу для Вікторії, тому що дівчину нікуди діти: інтернат від неї практично відмовився, матір батьківських прав позбавлена. Тому іншої альтернативи СІЗО просто немає. А, можливо, суддя її й не шукав?

Не хочеться розповсюджуватися щодо правильності або справедливості прийнятого судом рішення. Авторитет правосуддя незаперечний. Та й Вікторія – явно не ангел. Але чомусь дівчину шкода. Подруги, що вчинили “подвиг” разом з нею, чекають його судової оцінки вдома, у колі сім’ї. Віка ж, провина якої, до речі, ще не доведена, вже покарана.

(ПРАВА ЛЮДИНИ, №13, 1 – 15 травня 2005)

Остання стаття була надрукована на шпальтах газети “Свобода” та розміщена на сайті “Оглядач” (www.obozrevatel.com) та набула широкого розголосу. Після того неповнолітню затриману було випущено з СІЗО.

Однак, не кожна ж справа стає набуттям громадськості, і не є нормальною ситуація, коли випадки незаконних арештів є непоодинокими, а добиватися справедливості приходиться у судах, вдаючись до оприлюднення інформації у ЗМІ, привернення уваги Генпрокуратури, центральних органів влади тощо. Необхідно, щоб система працювала нормально сама, без постійних стимуляцій з боку небайдужої спільноти. Потрібно, щоб затримання людини застосовувалось слідством лише за крайньої необхідності, а не “про всяк випадок”, як це відбувається ще доволі часто.

Але, вочевидь, на цьому шляху ще багато перепон. Тому затримані вимушені протестувати проти свавілля правоохоронців, іноді навіть у досить дивний спосіб.

Выпрыгнул во время допроса

ЧП в Орджоникидзевском районе – из окна райотдела выпрыгнул подследственный. Полет с четвертого этажа закончился неожиданно – подозреваемый в грабежах остался цел и невредим, он отделался легкими ушибами и царапинами. Расследованием причин происшествия сейчас занимается районная прокуратура.

Как рассказали в Орджоникидзевской прокуратуре, харьковчанина, задержанного по подозрению в грабежах, доставили в райотдел на допрос. А во время беседы со следователями молодой человек высказал несогласие с предъявленными обвинениями и в знак протеста покинул кабинет через окно.

Сергей Басов, ст. следователь прокуратуры Орджоникидзевского р-на:

“На настоящий момент установлено, что со стороны работников милиции никаких мер физического или психического воздействия к данному лицу не применялось, как он поясняет, почему он совершил этот поступок – это его нежелание находиться в тюрьме”

Но самоубийства не вышло. Подозреваемый благополучно приземлился на клумбу возле райотдела. Отделался лишь легкими ссадинами и ушибами. Осмотрев пациента, врачи больницы скорой медицинской помощи на всякий случай оставили его до утра под наблюдением, а сегодня уже выписали. Сейчас непокорный подозреваемый находится в изоляторе временного содержания. На выяснение всех обстоятельств и деталей происшествия у сотрудников Орджоникидзевской прокуратуры 10 дней – служебное расследование уже проводится.

(http://atn.kharkov.ru, 26.10.2005)

Політичного забарвлення набула минулого року справа колишнього губернатора Харківської області Євгена Кушнарьова.

Карпачева: права Кушнарева нарушены

Светлана Шекера

Уполномоченный Верховной Рады по правам человека Нина Карпачева заявляет о нарушении прав задержанного экс-председателя Харьковской облгосадминистрации Евгения Кушнарева.

Как сообщили в пресс-службе Уполномоченного ВР, 18 августа в 17.30 представители Омбудсмена встретились в изоляторе временного содержания (ИВС) Главного управления МВД Украины в г. Киеве с Евгением Кушнаревым.

В течение суток Генеральная прокуратура Украины не сообщала о месте пребывания Кушнарева. Об этом не было известно ни семье, ни адвокату. Задержанный был лишен права на адвокатскую защиту, чем грубо нарушены требования ст. 29 Конституции Украины и ст. 106 Уголовно-процессуального кодекса Украины, убеждена Нина Карпачева.

Как передает УНИАН, во время указанной встречи Евгений Кушнарев написал обращение к Уполномоченному ВР по правам человека, объяснив: несмотря на то, что находился на стационарном лечении в больнице № 8 Харькова, он 17 августа явился по телефонному вызову следователя в Генеральную прокуратуру Украины для ознакомления с материалами уголовного дела, возбужденного по обвинению в сепаратизме. В Генеральной прокуратуре следователь предъявил ему постановление о возбуждении нового уголовного дела и о задержании, лишив возможности встретиться с адвокатом.

После этого Евгений Кушнарев в знак протеста отказался подписывать какие-либо документы и объявил голодовку.

Как заметила Нина Карпачева, на имя генерального прокурора Украины Святослава Пискуна задержанный сразу написал заявление, в котором сообщил, что находится на стационарном лечении в больнице, чувствует себя плохо и не согласен с возбуждением уголовного дела, и попросил личной встречи с генпрокурором Украины или его заместителем.

Как выяснили представители Уполномоченного ВР по правам человека, Евгений Кушнарев был перевезен в лечебное заведение для проведения судебно-медицинского обследования, а впоследствии доставлен в госпиталь МВД Украины, где врачи констатировали у него гипертонический криз (190/100). 18 августа, после интенсивной терапии с применением трех капельниц, с давлением 150/100 он был доставлен в ИВС ГУ МВД Украины в городе Киеве.

В то же время, как передает ForUm со ссылкой на УНИАН, Лариса Цокол, председательствующая в Печерском суде Киева на судебном процессе о мере пресечения для Евгения Кушнарева, не разрешила журналистам присутствовать на заседании. Об этом попросили представители Генпрокуратуры. Они мотивировали это тем, что во время слушания могут быть озвучены материалы досудебного следствия.

В свою очередь Евгений Кушнарев отметил, что не видит “ни одной тайны”, которая касалась бы обвинений в его адрес. Но судебное слушание проходит в закрытом режиме.

Возле Печерского суда собралось около 40 сторонников Кушнарева, которые держат в руках плакаты возглавляемой Кушнаревым партии “Новая демократия” с надписями: “Ты едешь в метро, а Кушнарев за это сидит”, “Мы боролись за демократию, а получили диктатуру”, “2004 год – Кушнарев открыл метро, 2005 год – закрыли Кушнарева!”

(http://news.media-objektiv.com/, 19.08.2005)

Чи були в діях Кушнарьова ознаки злочину, повинен був встановити суд. Проте, так незграбно розпочата справа так і закінчилась нічим. А наприкінці року Кушнарьов, Карпачова та Піскун опинилася в одній компанії – у виборчому списку “Партії регіонів” на виборах народних депутатів України. І в 2006 р. всі троє стали нардепами.

ІІІ. Право на справедливий суд

Одним з наріжних каменів системи захисту прав людини є принцип верховенства права, основний аспект якого пов’язаний із визначальною роллю неупереджених та незалежних судів, що діють в рамках виключно правової системи.

Стаття 6 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод визначає, що “кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов’язків або при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий i відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним i безстороннім судом, встановленим законом”.

Стаття 55 Конституції України зазначає, що “кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань”.

Забезпечення цього права в Україні взагалі та в Харківській області, зокрема, не завжди втілюється в життя.

За харьковских милиционеров заплатит Украина

Светлана Шекера, г. Харьков, МГ “Объектив”

От побоев до решения Евросуда – пять лет. Два с половиной года Афанасьев потратил на “хождения по мукам” украинского правосудия. Еще столько же времени заняла переписка со Страсбургским судом и рассмотрение дела. Алексея Афанасьева избили в марте 2000-го. Сотрудники милиции задержали 35-летнего предпринимателя по подозрению в мошенничестве. Как утверждает сам Афанасьев, в Киевском райотделе на него надели наручники, а для того, чтобы охотнее признавался, избили. Под давлением милиционеров Афанасьев подписал все бумаги. Через три дня на основании этих показаний ему предъявили обвинение, но выпустили под подписку о невыезде. Из райотдела Афанасьев попал не домой, а в больницу. Врачи зафиксировали многочисленные телесные повреждения: синяки, ушибы и травму уха, из-за которой наступила частичная глухота. Судебно-медицинская экспертиза подтвердила, что дата нанесения побоев совпадает со временем, когда Афанасьев находился в райотделе. Через месяц, выйдя из больницы, Афанасьев отправился в прокуратуру. По словам его адвоката Аркадия Бущенко, подзащитный подал заявление с просьбой возбудить уголовное дело, расследовать обстоятельства его избиения и наказать виновных работников милиции. В прокуратуре Киевского района Харькова Афанасьеву отказали, сославшись на “отсутствие состава преступления”. Однако, как значится в материалах дела, после жалобы Афанасьева милиционеров все же вызывали в прокуратуру, чтобы “опросить”.

– Милиционеры, конечно же, говорили, что мы тут ни при чем. Он нас оговаривает, потому что он привлекается к уголовной ответственности и хочет уйти от наказания, – рассказывает Бущенко.

Дальше “дело Афанасьева” начало “кружить” от прокурора к прокурору, его то открывали, то закрывали. Фактически расследование дела началось год спустя после инцидента, когда шансов на то, что будут найдены какие-то существенные доказательства, почти не оставалось. Были назначены новые экспертизы. Вторая телесных повреждений не обнаружила. А третья, которую проводили специалисты Киевского главного бюро судебно-медицинских экспертиз, подтвердила, что побои все-таки были.

– Все это продолжалось достаточно долгое время, – говорит адвокат. – И продолжается до сих пор, потому что у меня нет сведений о том, что расследование этого дела завершено и есть какой-то результат или нет результата. Во всяком случае, ни у меня, ни у Афанасьева такой информации нет.

В Европейский Cуд по правам человека Афанасьев, по его собственному признанию, обратился “от безнадеги”, отчаявшись добиться хотя бы судебного рассмотрения дела в Украине. В сентябре 2002 года Алексей и его адвокат подали жалобу в Европейский Cуд, с несколькими сотнями документов в качестве доказательств в придачу.

В заявлении, отправленном в Страсбург, Афанасьев обвинял Украину в нарушении Европейской конвенции о защите прав человека (“жестокое обращение с человеком, находящимся под стражей, и отсутствие эффективных способов правовой защиты”). Переписка с Евросудом продолжалась два с половиной года. Правозащитники говорят, что для таких дел это вовсе не много.

В итоге Евросуд признал, что Афанасьева избили в милиции, и присудил ему компенсацию – так называемое “справедливое возмещение”. Если правительство не обжалует решение, Украина в трехмесячный срок должна выплатить своему гражданину Алексею Афанасьеву 8 тысяч евро (6,5 тысяч компенсации за моральный ущерб и 1,5 тысячи судебных издержек). Правозащитники не сомневаются, что деньги эти Афанасьев получит. Случаев, чтобы государство не выполняло решений Евросуда, в Украине еще не было.

Сам Афанасьев вердиктом страсбургских судей доволен: “Слава богу, что наказали страну. А там она пусть сама думает, что ей дальше делать. Но было бы гораздо лучше, если бы наказали милиционеров. Я больше и обращаться никуда не буду, на девяносто процентов уверен, что милиционеров не накажут. А таких случаев, как у меня – масса”.

По словам правоохранителей, решение Европейского Суда на наказание виновных повлиять никак не может. По словам начальника службы внутренней безопасности областного УВД Константина Маслия, если есть постановление прокурора – отказать в возбуждении уголовного дела, никаких собственных расследований его ведомство проводить не может.

– А заниматься частным сыском я не имею права, – говорит Маслий.

“Дело Афанасьева” создало прецедент. Впервые суд такого высокого уровня фактически признал насилие со стороны сотрудников украинских правоохранительных органов. По данным харьковских правозащитников, рассмотрения в Евросуде ожидают еще как минимум 40 подобных жалоб.

(ПРАВА ЛЮДИНИ, № 11, 16 – 30 квітня 2005)

Серед справ, рішення щодо яких виніс Європейський суд з прав людини у 2005 році, були й справи по скаргам мешканців Харківської області. Крім справи Афанасьєва, всі інші були пов’язані з довготривалою невиплатою заборгованості з заробітної платні та неспроможністю українських судів та Державної виконавчої служби протягом належного строку відновити порушене право. Європейський суд визнав, що у справах “Лютих проти України”, “Дроботюк проти України”, “Крутько проти України”, “Руденко проти України”, “Козарєвська та інші проти України” та “Мірошниченко і Грабовська проти України” було порушено п. 1 ст. 6 Європейської конвенції з прав людини та основних свобод, що містить норму: “Кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов’язків (...), має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом...” Крім того, по справах “Лютих проти України”, “Дроботюк проти України” та “Козарєвська та інші проти України” Європейським судом було встановлено порушення ще й статті 13 Конвенції: “Кожен, чиї права і свободи, викладені в цій Конвенції, порушуються, має право на ефективний засіб правового захисту у відповідному національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, що діяли як офіційні особи”. Всім зазначеним особам постановами Європейського суду призначено сплатити компенсацію за матеріальну та нематеріальну шкоду.

Харківські правозахисники також проаналізували ситуацію, яка склалася з доставкою затриманих на судові засідання. Часто зволікання з цим ставало на заваді здійсненню громадянами права на справедливий суд та права на свободу.

График доставки задержанных и взятых под стражу лиц в районные суды и учреждения отдельным батальоном конвойной службы милиции ХГУ УМВД Украины в Харьковской области

Начальник Управления

Министерства Юстиции Украины

В Харьковской области Л.Р.Ковалева

26.01.2000г

Начальник ХГУ УМВД Украины в

Харьковской обл..

Генерал-майор милиции К.В. Маслий

21.01.2000

п/п Наименование районных судов

к-во подсудимых, доставленных в день

Наименование учреждений

Дни доставки подсудимых в учреждения

1. Дзержинский

9

15-я псих. больница

Понедельник

Среда

Пятница

2. Киевский

9

Стрелечанская псих.больница

Вторник

3. Коминтерновский

7

ИВС

ежедневно

4. Ленинский

9

Прокуратура г.Харькова

по поступлению заявок

5. Московский

9

Прокуратура Харьковской области

по поступлению заявок

6. Октябрьский

5

След.Управле-

ние ХГУ

по поступлению заявок

7. Орджоникидзевскии

5

След.Управление УМВД

по поступлению заявок

8. Фрунзенский

5

ОВИР (выдворение)

по поступлению заявок

9. Червонозаводскии

6

10. Харьковский

6

11. 2-я Постоянная сессия межобластного суда

по заявке суда

1. Доставка подсудимых в районные суды будет производиться ежедневно к 10.00 час, по четвергам в дни занятий батальона к 12.00 часам.

2. Заявки в СИЗО должны поступать за пять дней до начала слушания уголовного дела.

3. Допускается доставка подсудимых в суд сверх установленного количества подсудимых по согласованию с командованием батальона, с учетом условий содержания подсудимых и технической укрепленности судов.

4. Доставка подсудимых позже 14.00 час. производиться не будет, слушание уголовных дел должно прекращаться в 16.00 час. для своевременной сдачи подсудимых в СИЗО и принятие ими пищи.

Командир ОБКСМ ХГУ УМВД Украины в Харьковской области

Майор милиции С.Ф.Семенов

20.01.2000г.

Начальник УАСМ ХГУ УМВД Украины в Харьковской области

Подполковник милиции Н.И. Цвира

Комментарий ХПГ: График, подписанный командиром отдельного батальона конвойной службы милиции (ОБКСМ) Харьковского городского управления (ХГУ) УМВД Украины в Харьковской области, утвержден начальником управления Министерства юстиции Украины в Харьковской области. С 2003 г. в соответствии с Законом Украины “О судоустройстве Украины” функция организационного обеспечения деятельности судов возложена на Государственную судебную администрацию Украины с ее территориальными управлениями. Однако, несмотря на то, что у органов Министерства юстиции изъята функция организационного обеспечения деятельности судов, все перечисленные в графике районные суды г. Харькова продолжают руководствоваться им в своей деятельности.

До введения этого графика отсутствовали ограничения на количество подсудимых, доставляемых в районные суды г. Харькова.

Примечательно, что для органов прокуратуры и органов внутренних дел, которые обслуживаются конвойной службой, лимиты по количеству доставляемых подсудимых не установлены.

Что касается апелляционного суда (на время введения Графика – областной суд), конвоирование подсудимых, содержащихся под стражей, не регулируется этим графиком. Соответственно, количество подсудимых, которое доставляется в апелляционный суд, не лимитировано и определяется потребностью апелляционного суда на каждый день его работы.

График, исходя из его содержания, является нормативно-правовым актом (НПА) областного уровня и устанавливает правила доставки (конвоирования) лиц, содержащихся под стражей, в судебные органы и некоторые другие учреждения г. Харькова и Харьковской области. В связи с названием, построением и содержанием Графика необходимо отметить следующее.

1. Во-первых, как следует из имеющихся подписей их начальников, это совместный НПА ХГУ УМВД Украины в Харьковской области и управления Министерства юстиции Украины в Харьковской области. Согласно ст. 6 Закона Украины “О местных государственных администрациях” руководители управлений областных государственных администраций (в данном случае – управления юстиции) во исполнение своих полномочий издают приказы. И такой приказ должен быть подписан руководителем управления облгосадминистрации. Издание же иных актов нормативного характера законодательством не предусмотрено. Из графика даже не следует, в каком статусе на нем наложены подписи начальников вышеуказанных управлений (юстиции и ХГУ). Полномочия же руководителей органов внутренних дел по изданию нормативных актов, обязательных для исполнения всеми юридическими лицами, их должностными лицами и гражданами, действующим законодательством вовсе не предусмотрен. Таким образом, вызывает сомнение законность применения Графика даже по одному такому “внешнему” признаку, как его ненадлежащее название и подписание.

2. Название документа – “График …” соответствует содержанию только п. 1 и п. 4 документа.. Пункты 1 и 4 документа накладывают ограничения на продолжительность слушания уголовных дел с участием подсудимых, содержащихся под стражей, в течение рабочего дня, п. 2 повторяет норму соответствующей инструкции по конвоированию подсудимых (осужденных) по требованию судебных органов, а п.3 – право конвойной службы на доставку подсудимых сверх установленного лимита.

3. Таблица, в которой установлены лимиты по доставке в судебные органы лиц, содержащихся под стражей, для каждого суда г. Харькова, расположена сразу после названием документа, не отвечает названию документа, не охвачена нумерацией пунктов документа и по смыслу не относится ни к одному из них. Главным образом именно эта таблица и является инструментом для нарушения права подсудимых, содержащихся под стражей, на судебное разбирательство в течение разумного срока (п. 1 ст. 6, п. 3 ст. 5 Европейской конвенции). Дело в том, что предельное количество подсудимых, установленное для доставки конвойной службой в районные суды, в два раза меньше (а в некоторых судах и более) штатного количества судей. С учетом того, что в уголовных делах может быть несколько подсудимых, такая ситуация приводит к длительным задержкам в рассмотрении уголовных дел. С появлением Графика в судах стали использоваться так называемые “конвойные” журналы. В этих журналах судьи делают заявки на доставку подсудимых, учитывая все заявки, ранее сделанные всеми судьями суда. На каждый день работы суда все судьи суммарно могут дать заявку на доставку количества подсудимых, не превышающего установленный Графиком лимит для этого суда. Соответственно судья, председательствующий в судебном заседании, вынужден назначать дату следующего слушания уголовного дела по обвинению подсудимого, содержащегося под стражей, на ближайший день работы суда, в котором всеми судьями суда не исчерпан лимит доставки подсудимых, да еще и с учетом количества подсудимых по этому делу, содержащихся под стражей.

В ч. 2 ст. 257 УПК Украины установлена императивная норма об обязанности проводить судебное заседание непрерывно: “Судебное заседание по каждому уголовному делу происходит непрерывно, кроме времени, назначенного для отдыха”. По существу это положение является правовым обеспечением гарантированного Европейской Конвенцией права на судебное разбирательство в течение разумного срока. Из этой нормы УПК Украины следует, что если судебное разбирательство по уголовному делу не закончено за один день работы суда, то судья обязан назначить слушание дела на следующий день работы суда. С другой стороны, Графиком установлены лимиты на количество подсудимых, которое может быть доставлено в суды. Эти лимиты существенно меньше количества судей в каждом суде, обслуживаемом конвойной службой, и соответственно, заведомо меньше потребности судов в количестве подсудимых, которое требуется судам для ежедневной доставки для участия в судебных заседаниях, тем более, что это число различно в разные дни работы суда. Следовательно, с введением в действие и использованием Графика все судьи всех судов, обслуживаемых конвойной службой, лишены возможности назначать слушание по незаконченному уголовному делу на следующий рабочий день, и вынуждены нарушать требования ч. 2 ст. 257 УПК Украины о непрерывности судебного заседания.

Таким образом, установление в Графике дневных лимитов доставки подсудимых в судебные органы (таблица перед пунктом 1 Графика), заведомо меньших потребностей судов, обслуживаемых конвойной службой, в доставке подсудимых, содержащихся под стражей, не соответствует положению ч. 2 ст. 257 УПК Украины о непрерывности судебного заседания по каждому уголовному делу, накладывая ограничения на реализацию этого положения закона. Одновременно применение Графика приводит к нарушению п. 1 ст. 6 и п. 3 ст. 5 Европейской конвенции.

Практически заявки на доставку подсудимых, с учетом установленного лимита, сделаны судьями в журналах доставки подсудимых в большинстве судов на длительный период времени вперед. Соответственно, ближайшие “вакансии” на доставку подсудимых имеются в “конвойных” журналах на дни, отстоящие от даты объявления перерыва в судебном заседании на 1 – 1,5 месяца и более.

Кроме того, вследствие применения Графика подсудимые, содержащиеся под стражей, если судебное заседание по их делам не закончилось за один день работы суда (а обычно так часто бывает, когда подсудимый не признает свою вину), вынуждены длительно содержаться под стражей в ожидании следующего слушания дела. В силу ст. 62 Конституции Украины лицо считается невиновным в совершении преступления до оглашения обвинительного приговора. Поэтому, представляется, практика содержания под стражей подсудимых без реального рассмотрения дел по их обвинению содержит также и признаки нарушения права на свободу и личную неприкосновенность. Ведь заключение лица под стражу в силу ст. 149 УПК Украины является одной из мер пресечения, целью применения которых является предотвращение уклонения, в т.ч., от суда, т.е. для обеспечения судебного производства по делу. В случае, когда судебное разбирательство не проводится непрерывно, нарушается целевая направленность применения заключения под стражу, а, следовательно, содержание под стражей без суда не соответствует требованиям закона. Поэтому в практике рассмотрения уголовных дел с подсудимыми, содержащимися под стражей с длительными перерывами в судебном заседании, усматривается также и нарушение ст. 29 Конституции Украины и ст. 5 Европейской конвенции.

(ПРАВА ЛЮДИНИ, № 14, 16 – 31 травня 2005)

 

Відомо, що дуже багато нарікань висловлюють громадяни стосовно рішень судів. І доволі часто їх претензії виявляються обґрунтованими. Харківська правозахисна група надсилала до Кваліфікаційної комісії суддів інформаційний запит з проханням надати інформацію, що може пролити світло на ситуацію у цій царині права. Дуже важливо, що Кваліфікаційна комісія суддів загальних судів Харківського апеляційного округу розглядає скарги на неправомірні дії суддів, і повідомила:

Рік

Дисциплінарне попередження

Провадження догана

Звільнення з посади

2003

3

5

2004

7

5

1

2005

2

1

До громадської приймальні ХПГ протягом 2005 року надійшло 329 скарг на порушення у ході судового процесу, надто суворі вироки, судову тяганину. Це складає 33,26% від усіх звернень громадян до приймальні. Ці цифри свідчать про те, що ще зарано вести мову про панування верховенства права в Україні.

За час, що минув з Помаранчевої революції, судова система дійсно набула ознак незалежної окремою гілки влади, бо тиск на неї з боку влади виконавчої та законодавчої, безумовно, зменшився. Однак, на місцях часто зберігається ситуація, коли судді знаходяться у тісному взаємозв’язку з тутешніми можновладцями, правоохоронними органами, бізнес-структурами, що впливає на прийняття судових рішень. Позаяк, ні в якому разі не повинно впливати.

На початку минулого року в Харківській області набула резонансу справа Помиткіна, яка, за словами підсудного, була інспірована “на прохання” тоді ще впливово народного депутата України С. Гавриша.

Сегодня в Харькове начался судебный процесс по делу Александра Помыткина

Анжела Сушко, Аркадий Шовский

Сегодня в Харькове начался судебный процесс по делу Александра Помыткина – автора скандальной книги “Мафия в Украине”. В своем издании Помыткин обвинил в организованной преступности и коррупции первых лиц государства и Харьковской области, а также народных и местных депутатов. Книга была издана трёхтысячным тиражом осенью 2003-го года и практически тут же была изъята из продажи.

Нынешнее судебное разбирательство, где, кстати, съёмочной группе не разрешили производить видеосъёмку, отнюдь не связано с писательской деятельностью Помыткина – ему вменяют мошенничество в крупных размерах. Хотя сам Помыткин считает возбуждённое уголовное дело и содержание его вот уже более полугода в СИЗО – следствием своих публикаций.

Со слов Помыткина, ему и его семье и ранее неоднократно угрожали физической расправой. Подсудимый считает, что заявления пятерых, так называемых потерпевших, у которых он занимал деньги в период с 99-го по 2004 год, были написаны под давлением сотрудников областной прокуратуры. На сегодняшнем судебном заседании в Орджоникидзевском районном суде Помыткин просил суд обеспечить ему и его семье безопасность, разрешить ему заниматься в СИЗО написанием статей и через адвоката публиковать их в СМИ, а также передать заявления в высшие органы государственной власти. В этом ходатайстве Помыткину было отказано. И сегодня же суд приступил к опросу потерпевших, двое из которых подтвердили, что заявления ими действительно были написаны по просьбе сотрудников милиции. Судебное разбирательство продолжится. Следующее судебное заседание назначено через месяц.

(“Агентство Телевидения Новости”, 10.01.2005)

Караул втомився?

Георгій Кобзар, м. Харків

Олександр Помиткін, мешканець Харківської області – письменник-публіцист, автор ряду статей про корупцію в Україні. У вересні 2003 р. вийшла у світ його друга книга – “Мафія в Україні. Від “понять” до політики”. У цій книзі О. Помиткін висвітив незаконну діяльність вищих посадових осіб України як колишніх, так і в той час діючих, навів численні приклади злочинної діяльності деяких з них. Серед “героїв” книги – такі відомі особи, як діючі на той час Президент України Л. Кучма, Прем’єр-міністр і лідер від провладних політичних сил В. Янукович, губернатор Харківської області Євген Кушнарьов і багато керівників Управління Міністерства внутрішніх справ у Харківській області, народні депутати України, у тому числі – депутат від Харківського регіону С. Гавриш.

Після надходження в продаж тираж книги був вилучений з реалізації співробітниками правоохоронних органів, а референт народного депутата України С. Гавриша К. Зайцева подала заяву в прокуратуру про порушення кримінальної справи за фактом втручання в діяльність народного депутата. З цього часу О. Помиткіна та людей, що мали відношення до видання його книги, допитували як свідків по цій справі. Самого автора книги нескінченно викликали на допити, загрожуючи йому серйозними для нього наслідками у випадку, якщо він не відмовиться від написаного в книзі і не напише спростування. Його забирали в міліцію з місця його проживання, короткочасно тримали під вартою, загрожували фізичною розправою, якщо він не відмовиться від написаного у своїй книзі.

Починаючи з квітня 2004 р., протягом двох місяців, за заявами приватних осіб були послідовно порушені п’ять кримінальних справ з обвинуваченням О. Помиткіна, в одному випадку – за крадіжку бувшого у вживанні посуду і косметики, в інших випадках – “за шахрайство”. Заяви в міліцію про притягнення до кримінальної відповідальності О. Помиткіна збиралися співробітниками обласного управління внутрішніх справ у різних місцях м. Харкова та Харківської області і, скоріше за все, були написані громадянами з ініціативи співробітників правоохоронних органів. Громадяни, що звернулися до міліції, просили притягти до відповідальності О. Помиткіна в зв’язку з подіями, що мали місце, в одному випадку – за три роки, а у двох інших – за п’ять років до написання заяв потерпілими.

Усі зазначені заяви громадян були негайно спрямовані до обласного управління внутрішніх справ, хоча розслідування кожного зі злочинів, в яких обвинувачують О. Помиткіна, входить до компетенції районних відділів міліції. До виробництва в справі залучалися навіть співробітники управління з боротьби із організованою злочинністю, хоча в жодному з епізодів кримінальної справи не було даних про здійснення злочину організованою групою.

23.05.2004 р. О. Помиткін був затриманий співробітниками міліції. Слідчим двічі направлялося представлення до суду про обрання О. Помиткіну запобіжного заходу у вигляді взяття під варту. Перше представлення про це було відхилено суддею, і О. Помиткіна повинні були звільнити з-під варти в залі суду. Однак цього не було зроблено, а сам він знову був затриманий слідчим. На підставі запропонованої слідчим у повторному представленні до суду явно завищеної кваліфікації дій О. Помиткіна, іншим суддею він був ув’язнений під варту. З тих пір він утримується у слідчому ізоляторі.

Об’єктивно кажучи, особа О. Помиткіна доволі скандальна. Раніше (ще за радянських часів) він вже був засуджений до тривалого терміну ув’язнення за фінансове правопорушення. В його книзі багато матеріалу, який ґрунтується лише на чутках та не має доказів. Але, досить характерним є те, що якраз після виходу “Мафії в Україні” сучасні правоохоронці заповзято кинулись розслідувати його “організовану злочинну діяльність”. Крім того, досить дивно, що людина, яку звинувачують у крадіжці каструль, мусить цілий рік утримуватись під вартою у СІЗО. З червня 2004 р. О. Помиткін хворіє на туберкульоз, стан здоров’я постійно погіршується, тому що нормальне лікування не проводиться. До того ж, судове розслідування просувається напрочуд мляво: із серпня 2004 р. його справа знаходиться в Орджонікідзевському суді, за цей час пройшло тільки два судових засідання. На одне засідання не з’явився прокурор, два засідання перенесли в зв’язку з “завантаженістю конвою”. Невідомо, наскільки втомився конвой, але людина, яка тяжко хворіє, чия провина не встановлена, суд над якою виглядає інспірованим, вже понад рік позбавлена волі. Може дійсно, “мафія в Україні” всесильна?

(ПРАВА ЛЮДИНИ, № 14, ,16 – 31 травня 2005)

Можливо, суд прислухався до інформації у ЗМІ, можливо, після зміни влади “мафія в Україні” послабшала, але Олександра Помиткіна згодом було відпущено з СІЗО. Він зміг отримати необхідне лікування, акумулювати необхідні докази для суду, продовжив збирати матеріали до своєї нової книги.

Розглядав Харківський суд у 2005 р. ще одну справу з політичним забарвленням.

Счет – в милицию?

Елена Львова, Медиа-группа “Объектив”

Выплатить сто одиннадцать тысяч гривень в качестве возмещения морального вреда потребовал через суд от областного управления милиции Юрий Потыкун, который на президентских выборах был доверенным лицом Виктора Ющенко. В минувшую пятницу иск Потыкуна начал рассматривать местный суд Киевского района.

Юрий Потыкун требует, чтобы милиция заплатила за события полугодичной давности. В октябре прошлого года, когда Потыкун был доверенным лицом кандидата в Президенты Виктора Ющенко, правоохранители якобы обнаружили в его машине под агитматериалами взрывное устройство. Сам Потыкун убежден, что взрывное устройство в машину ему подбросили. Откуда оно взялось на самом деле – до сих пор загадка. Как и то, на какой стадии сейчас находится уголовное дело, возбужденное еще тогда по факту обнаружения взрывоопасной находки.

По словам Павла Прокопова, представляющего интересы Юрия Потыкуна в суде, в 111 тысяч гривень, которые его клиент требует у областного управления милиции в качестве денежной компенсации, входит и моральный вред, и все затраты, связанные с инцидентом. “У Юрия Потыкуна был поврежден автомобиль, кроме того, он находился на стационарном лечении в различных медицинских учреждениях города Харькова в связи с этой ситуацией”, – объясняет Прокопов.

Первое слушание по иску Потыкуна закончилось очень быстро – меньше чем за час. Суд определил привлечь в качестве ответчика не только областное, но и городское управление милиции (в операции участвовали сотрудники Фрунзенского райотдела, а он, по словам представителя УМВД в Харьковской области, подчиняется городскому управлению, которое в свою очередь является самостоятельным юридическим лицом, то есть, в случае положительного решения суда, может заплатить по иску) и запросил материалы уголовного дела и служебной проверки, которую в начале года проводило управление внутренней безопасности милиции – чтобы выяснить роль правоохранителей в так называемом деле Потыкуна.

Следующее заседание суда назначено на 26 мая.

(“Объектив-Но”, м. Харків, №20, 19.05.2005)

У ЗМІ булла інформація ще про декілька справ, в яких суд подовгу не міг вирішити, чи ставати на бік потерпілих, чи вірити на слова інформації, яку надавали міліціонери. Наприклад, у справі про загибель Спартака Горбушко.

Родственники мужчины, погибшего в драке на ХТЗ, уверены, что следствие ведется с нарушениями

Мария Малевская, Марьяна Бухан

Друзья и родственники Спартака Горбушко, который погиб в драке в одном из баров в районе ХТЗ, уверены: следователь ведет дело “однобоко” и с нарушениями. Прокуратура, по словам жены убитого Лилии Панюшкиной, рассматривает только версию самообороны, хотя на самом деле, утверждает она, все было не так. Сейчас Лилия боится, что следователь отпустит подозреваемого, и виновных в смерти ее мужа правоохранители не найдут.

Жена погибшего рассказывает, что прибежала на место происшествия раньше милиции и скорой. Ее муж лежал в луже крови, а его товарищ Юрий Сахно был ранен ножом в плечо.

Лилия Панюшкина утверждает, что кроме мужа и Юрия, в баре были еще несколько человек. И все они, по ее словам, участвовали в драке. Но правоохранители, приехавшие в бар, задержали только одного из них.

Лилия Панюшкина, жена погибшего: “Мой муж и его друг были довольно крупными ребятами. Просто так их сбить с ног и порезать ножом обоих, одному человеку, тому, кто в этом повинен, просто нереально. И я видела, там больше было людей. Два человека как минимум”.

Адвокат потерпевших – Елена Лазарева согласна с женой убитого Спартака Горбушко. Она убеждена, что следователь не придерживается действующего законодательства. Ее клиентов, рассказывает юрист, сначала не допрашивали как потерпевших, а потом не хотели заводить уголовное дело по факту нанесения тяжелых ран Юрию Сахно.

Кроме того, правозащитнице не понятно, почему до сих пор суд не решил – арестовать подозреваемого или взять с него подписку о невыезде.

Лазарева Елена, представитель потерпевшей стороны: “На сегодняшний день, я считаю, что все основания для содержания его под стражей у суда имелись”.

Юрий Белецкий – следователь, который ведет дело об убийстве, уверяет: в работе милиции и прокуратуры нарушений не было. Он рассказывает, что по закону, следствие ведется два месяца, а сейчас прошло только десять дней.

Как только у следствия будут все доказательства, говорит Юрий Белецкий, суд сможет вынести взвешенное решение.

Юрий Белецкий, следователь прокуратуры Орджоникидзевского района: “Здесь нет никаких нарушений действующего законодательства, проводились неотложные следственные действия, поэтому чьи-либо права в этом плане не нарушались”.

Сейчас сказать однозначно, что все-таки произошло и кто в этом виноват, не могут ни правоохранители, ни потерпевшие. Друзья погибшего сотрудникам прокуратуры не верят. В качестве примера рассказывают, что в деле написано: все участники драки были пьяными.

Но когда раненного Юрия Сахно привезли в больницу, врач в справке написал: “Алкоголь в крови не обнаружен”. Вот ксерокопия этой справки.

В свою очередь, правоохранители утверждают, что расследование идет по всем правилам. Но это, что называется “слово против слова”.

(http://news.media-objektiv.com/, 08.06.2005)

Іноді судову надмірну суворість держава намагається зменшити, завдяки застосуванню інституту амністії. І минулого року не обійшлося без такого заходу:

Почти сотня заключенных Темновской колонии № 100 под Харьковом вскоре может выйти на свободу. Но, как минимум, 58 долго будут оставаться за решеткой

Аркадий Генкин

В субботу 18 июня Виктор Ющенко подписал Закон “О применении амнистии в Украине”, принятый 31 мая Верховной Радой “в связи с 60-й годовщиной Победы в Великой Отечественной войне.

Итак, в Украине начинается для многих долгожданная (предыдущая прошла два года назад) амнистия. В течение трех месяцев после официального опубликования этого закона часть осужденных будет освобождена от “наказания в виде лишения свободы на определенный срок”, а другой части сократят “наполовину неотбытую часть наказания…”. Число тех, кто получает шанс досрочно покинуть негостеприимные стены харьковских колоний и ряды “клиентов” уголовно-исполнительных инспекций – 2174 человека (при общей численности в нашей области “спецконтингента” в 16 тысяч 665 человек).

(“Время”, м. Харків, №68, 23.06.2005)

Однак, не слід вважати, що судові рішення на Харківщині частіше є несправедливими та неправедними. Існують приклади й іншого характеру, коли право на справедливий суд торжествує. Наприклад, згідно з принципами верховенства права розрішилася конфліктна ситуація навколо фірми “С-Інвест” (див. розділ ІV).

ІV. Право на приватність

Приватність – фундаментальне право людини, визнане в Загальній декларації прав людини ООН, Міжнародному пакті про громадянські й політичні права та в багатьох інших міжнародних і регіональних угодах. Приватність тісно пов’язана з людською гідністю й іншими ключовими цінностями, такими як свобода асоціацій та свобода слова. Вона стала одним із найбільш важливих питань у галузі прав людини новітнього часу.

Європейська Конвенція про захист прав людини та основних свобод, у статті 8 так визначає межі права на повагу до приватного і сімейного життя:

“1. Кожен має право на повагу до його приватного i сімейного життя, до житла і до таємниці кореспонденції.

2. Органи державної влади не можуть втручатися у здійснення цього права інакше ніж згідно із законом і коли це необхідно в демократичному суспiльствi в інтересах національної i громадської безпеки або економічного добробуту країни, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров’я чи моралі або з метою захисту прав i свобод інших осіб”.

З сучасної точки зору можна виділити чотири аспекти приватності:

- інформаційна приватність, що включає в себе встановлення правил збору та обігу персональних даних, таких як інформація кредитних установ та медичні записи;

- фізична приватність, що стосується захисту від втручань стосовно фізичного стану людей, наприклад, тестування щодо вживання наркотиків та обстеження порожнин;

- комунікаційна приватність, тобто безпека та приватність поштових відправлень, телефонних розмов, електронних повідомлень та інших видів комунікацій;

- територіальна приватність, що стосується встановлення обмежень на втручання в домашнє та інше навколишнє середовище, наприклад, робоче місце чи громадське оточення.

Право на приватність гарантується і Конституцією України. Зокрема, ст. 32 захищає інформаційну приватність (“не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди”), ст. 28 – фізичну приватність (“жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам”), ст. 31 – комунікаційну приватність (“кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції”), а ст. 30 – територіальну приватність (“кожному гарантується недоторканість житла”).

Дуже скандальною виявилася минулого року в Харкові справа ВАТ “С-Інвест”, за вказівкою керівників якого судові виконавці чинили протиправні дії, схожі на сюжети з американських бойовиків.

Бандитизм по-харьковски?

Майдан-ІНФОРМ

Около 17.30 покой жильцов дома № 3 по ул. Галана нарушил резкий и сильный стук во входную дверь одного из жильцов. Алла Ивановна, пожилой человек, учитывая то, что входная в подъезд дверь закрывается на кодовый замок, обеспокоенная стуком, отворила дверь своей квартиры, в которую стучали. В распахнутую дверь ворвались трое вооружённых автоматами Калашникова, одетых в униформу людей с эмблемами “Беркута”. За ними вошли ещё несколько людей, один из которых представился старшим судебным исполнителем Дзержинского района Куманецким Александром Николаевичем.

Человек, представившийся судебным исполнителем, показал на расстоянии решение суда о наложении ареста на имущество и приступил к описи имущества жильца квартиры. При этом опись представляла собой скорее обыск. Судебный исполнитель бесцеремонно открывал дверцы шкафов, серванта, тумбочки, и описывал, что там лежит. Не забыл он и про кладовку.

Весь этот процесс обыска-описи тщательно снимался на видео представителем ООО “С-Инвест”. В качестве понятых присутствовали представители той же фирмы ООО “С-Инвест”. Один из них – технический директор ООО “С-Инвест” Прокопчук Владимир Иванович. Как отметили жильцы, был в нетрезвом состоянии.

Спустя приблизительно час, эта же группа вооружённых людей проникла в квартиру очередной жертвы ООО “С-Инвест”, теперь уже в доме № 17 по ул. Данилевского. Не приглашая понятых, вынудив жильца открыть входную дверь своей квартиры, вооружённые автоматами люди ворвались в очередную квартиру. На этот раз жилец квартиры, Нина Владимировна, по телефону вызвала милицию, а также соседей, которые откликнулись на её просьбу. Подошедшие жильцы увидели картину, напоминающие из кинофильмов события 30-х годов прошлого столетия.

Двери нараспашку. В квартире вооружённые автоматами люди, в камуфляжной форме, касках и бронежилетах. Какой-то мужчина снимает происходящее в квартире на видео. Со слов жильцов, представитель “С-Инвеста”. Нескольким соседям удаётся зайти в квартиру, в которой происходят события, скорее похожие на вооружённое нападение. Когда сосед пытается сфотографировать то, что делается в квартире, вооружённые автоматами люди пинками прикладов автоматов Калашникова в спину выталкивают его за порог квартиры.

Так называемые действия судебного исполнителя происходят в отсутствие понятых. Составленную опись имущества, на требования жильца квартиры, те, кто описывали его, показать отказываются. Всё это происходит уже в начале 9-го вечера.

Эти события стали продолжением беспредела, проводимого ООО “С-Инвест”, связанного с незаконным строительством на территории общего двора домов по ул. Галана, 3, 5, ул. Данилевского, 17, 19. Напомним. Весной 2005 года пятеро представителей жителей микрорайона, от их имени подали жалобу на действия городского совета в связи, как они видят, незаконным решением об отведении земли под застройку высотного дома-клуба на их придомовой территории. Суд первой инстанции (Дзержинский районный суд г. Харькова, судья Лазюк С.В.) вынес решение в пользу застройщика. На это решение истцы подали апелляцию в апелляционный суд. В ответ на это директор ООО “С-Инвест” Милёхин И.В. подаёт иск в Дзержинский районный суд города Харькова на жильцов о возмещении ими материальных и моральных убытков, которые он якобы понёс в связи с жалобой жильцов в суд. Мотивируя тем, что из-за определения суда о приостановлении строительных работ фирма понесла материальные убытки, а также, как он выражается, потеряла своё лицо перед своими партнёрами и клиентами.

Заметим, что по информации, полученной из ХОСУ “Госинвестэкспертиза”, до настоящего времени в “проекте отсутствуют положительные заключения по санитарно-гигиенической экспертизе, экспертизе по пожарной и экологической безопасности, согласования УГА г. Харькова, управления ГАИ в Харьковской области. Имеются замечания ХОСУ “Госинвестэкспертиза” по разделам проекта”. (Письмо ХОСУ “Госинвестэкспертиза” № 730 от 31.08.2005г. на №2005/к 938 от 30.08.2005 г.). Теперь делается непонятным, каким образом выдано разрешение на проведение строительных работ № 617 от 19.10.2004 г. ООО “С-Инвест”. Или, как у классика: “Деньги утром – стулья вечером. Но деньги вперёд”?

(http://maidan.org.ua/, 26.10.2005)

На ці ганебні події відреагував навіть голова Харківської обласної державної адміністрації, який закликав тодішнього міського голову Харкова негайно прийняти заходи з припинення правового безчинства.

“Я уважаю суд. Еще больше я уважаю гражданские права харьковчан!”

Арсен Аваков

На персональній гілці Арсена Авакова на форумі Медіа-групи “Об’єктив” з’явився лист харків’янина, який скаржився на правове свавілля в Харкові та просив захисту у керівника області.

Арсен Аваков відгукнувся на прохання і того ж дня дав розпорядження Харківському міському голові Володимиру Шумілкину: “Прошу Вас остановить преследование граждан города! Провести встречу с компанией ООО “С-Инвест” и в рамках диалога достичь договоренностей о недопустимости третирования жителей.

Я уважаю суд. Еще больше я уважаю гражданские права харьковчан! Прошу Вас лично вмешаться в ситуацию в самый короткий срок!”

Керівник області також звернувся до керівництва ТОВ “С-Інвест”, яке є однією із сторін конфлікту.

У зверненні, зокрема, мовиться: “Я уважаю чувство меры, СОВЕСТЬ и ответственность, –когда ведешь себя среди людей не как “слон в посудной лавке”, а с достоинством и чувством уважения к людям. Я прошу вас о прекращении (незамедлительном) преследования жителей домов, расположенных рядом с вашим строительством – и жду от Вас соответствующей информации.

В противном случае оставляю за собой право, как гражданин, ЛИЧНО (в нерабочее время) возглавить акции ГРАЖДАНСКОГО ПРОТЕСТА против ваших действий на этом строительстве. (Все мои друзья, которых у меня много, впрочем, как и юристов – будут со мной!)

Уверен в вашем понимании произошедшего недоразумения – неадекватности действий Ваших сотрудников, и ожидаю разрешения ситуации в самый короткий срок.

А. Аваков – житель Харькова (Не глава ХОГА)”.

(http://www.kharkivoda.gov.ua/, 26.10.2005)

Наразі, ця справа закінчилась доволі добре. Втім, чи нормальною є ситуація, коли у становище, щоб його виправити, повинен втручатися губернатор?

Законный суд – справедливое решение

Майдан-ІНФОРМ

28 ноября 2005 года судья Дзержинского районного суда г. Харькова И.А. Грищенко зачитала решение: отказать в удовлетворении иска ООО “С-Инвест” к пятерым жителям микрорайона о возмещении ими материальных убытков и морального вреда, которые понесла эта фирма из-за обращения этих жителей в суд с жалобой на решение Харьковского горсовета о выделении этой фирме участка земли под застройку на придомовой территории...

Но всё-таки решением судьи Дзержинского районного суда г. Харькова справедливость была восстановлена: в иске директору ООО “С-Инвест” отказано, арест с имущества жителей, защищающих свои законные права, снят.

(http://maidan.org.ua/, 02.12.2005)

Проблема втручання в особисте життя громадян з боку держави, особливо її представників – правоохоронців, не зменшується. Щодо інформації з цього приводу ХПГ зверталася із запитом до Апеляційного суду Харківської області. Однак, його відповідь, а точніше – відмова від надання інформації, є красномовним тому підтвердженням.

Виявляється, що статистика стосовно судового санкціонування зняття інформації з каналів зв’язку (в тому числі прослуховування), арешту поштово-телеграфної кореспонденції, негласних обшуків – “підпадає під дію підзаконних актів, які доповнюють Закон України “Про державну таємницю”. Єдиний підзаконний акт, в якому міститься перелік конкретної інформації, яка становить державну таємницю – Звід відомостей, що становлять державну таємницю (ЗВДТ) – не містив запитуваних відомостей.

Проте, 12 серпня 2005 р. вийшов новий наказ СБУ № 440, яким було затверджено нову редакцію ЗВДТ, та утаємничено статистичні відомості про оперативно-розшукову діяльність, в тому числі – й інформацію щодо зняття інформації з каналів зв’язку. На думку ХПГ це є зовсім необґрунтованим кроком з боку державних органів, бо цим самим приховується якраз та інформація що свідчить про низьку ефективність оперативно-розшукової діяльності.

Отже, точні дані щодо обсягів прослуховування телефонних розмов у Харківській області невідомі, однак, за нашою інформацією, вони є чималими. Так, на одному з семінарів, присвячених європейським стандартам права на приватність, суддя Верховного Суду України Святослав Міщенко повідомив, що у 2002 р. усіма судами було надано понад 40000 санкцій на зняття інформації з каналів зв’язку, найбільша частка з них припала на Харківську область – близько 4000, що складає 10% від загальноукраїнської кількості. На жаль, немає підстав сподіватись, що останнім часом масштаби використання прослуховувань в оперативно-розшуковій діяльності наших правоохоронців зменшилися.

“В Україні немає обмеження терміну прослуховування”. Розмова з Євгеном Захаровим, головним редактором бюлетеня “Права людини”, співголовою Харківської правозахисної групи, автором книги “Підслуховування телефонних розмов у міжнародному праві та законодавстві одинадцяти європейських країн”

Розмовляла Оксана Форостина

– Як ви можете прокоментувати порушення кримінальної справи щодо незаконного прослуховування Віктора Ющенка та Юлії Тимошенко?

– Прослуховування є законним у тому разі, коли його проводить орган, який має на це право, згідно із Законом “Про оперативно-розшукову діяльність”. Тоді цей орган дотримується процедури – отримання санкції на прослуховування від Апеляційного суду. З опублікованої інформації можна зауважити, що, мабуть, прослуховування Ющенка і Тимошенко було незаконним, бо брали дозвіл на прослуховування однієї особи, а насправді прослуховували інших. Тобто фактично їх прослуховували без дозволу. Й саме це є предметом кримінальної справи, яку порушила СБУ. Це перше.

По-друге, цих судових дозволів видають дуже багато, більше, ніж має бути. Беруть їх, не особливо зважаючи на реальні обставини. Я маю на увазі, що такі оперативно-розшукові дії, як зняття інформації з каналів зв’язку – телефон, мобільний, електронна пошта, інші комунікації – можна чинити, коли є достатня інформація, яка дозволяє припустити, що готують або скоєно тяжкий чи особливо тяжкий злочин. Якщо порівняти судову статистику, скільки людей засуджено за тяжкі й особливо тяжкі злочини та кількість санкцій, виданих апеляційними судами, то ми побачимо, що засуджених значно менше, ніж санкцій. Це свідчить про те, що беруть санкції, не особливо турбуючись про законність, просто щоб знімати інформацію про цих осіб. А згодом нічого не отримують і не порушують кримінальної справи проти цих людей, це лишається без наслідків. Тобто це свідчить про погану роботу тих служб і про те, що відсутній контроль за їхніми діями. Те, що було можливо в нашому випадку взяти санкції на одну людину, а вести прослуховування інших, теж показує, що відсутній належний контроль.

– Як реально перешкодити зловживанням в Україні?

– Цю проблему ми двічі порушували на громадських слуханнях, присвячених законопроекту про моніторинг телекомунікацій, було підготовлено законопроект, поданий народним депутатом Валерієм Лебедівським, який передбачає засоби для такого громадського контролю. Такі, наприклад, як щорічне оприлюднення звіту про кількість таких санкцій і результати оперативно-розшукових дій. Тобто має бути вказано, які оперативні підрозділи скільки брали санкцій для зняття інформації з каналів зв’язку, як ефективно вони використали ці санкції, скільки заведено кримінальних справ, скільки з них доведено до суду, скільки осіб засуджено. Якщо цей закон ухвалять, суспільство точно знатиме, скільки було прослуховувань і наскільки це було ефективно. Наразі нічого такого немає.

– Які реальні масштаби прослуховування?

– Дають дуже багато санкцій. Якщо в інших країнах Європи це десятки, ну сотні, тисяча, то в нас – десятки тисяч. 40 тисяч було 2002 року. Це дуже багато. У США, коли виявилося, що половина санкцій, виданих на прослуховування телефонних розмов, закінчилася нічим, був великий скандал, йшлося навіть про керівника відповідної структури у ФБР.

Турчинов казав, що можливість незаконного прослуховування мають й інші. Наприклад, комерційні структури можуть мати технічні засоби для знімання інформації про своїх конкурентів. Оператори зв’язку також можуть контролювати комунікації своїх клієнтів. Можна сказати, що деякі фірми використовують це для комерційної розвідки.

Турчинов закликав їх здати обладнання. Хоча слід зауважити, що СБУ доволі давно є монополістом у цій сфері: проектування, розробка, продаж і використання таких засобів. Тобто є відповідні нормативні акти, закон передбачає відповідальність за незаконне використання цих засобів.

Думаю, треба уточнити умови надання санкцій на прослуховування апеляційними судами. Процедура, яка є, в законі не виписана. Треба суттєво змінити Закон “Про оперативно-розшукову діяльність”. Я, наприклад, конкретно вказав би, за яких злочинів можливе прослуховування, перелічив би статті Кримінального кодексу. Так, до речі, зроблено в законодавстві інших держав.

У нашому законодавстві немає обмеження терміну прослуховування взагалі. В Росії – шість місяців, в Угорщині – три місяці, у Фінляндії – один. А в Україні немає обмеження.

Крім того, дуже важливо мати гарантії дотримання прав людини при використанні цих засобів у вигляді щорічного публічного звіту. Це буде певною перепоною для зловживань.

(“Львівська газета”, №31, 18 лютого, 2005 р.)

Заява Української Гельсінської спілки з прав людини 20 липня 2005 року

Необхідно ввести незалежний контроль за зняттям інформації з каналів зв’язку (в т.ч. прослуховування телефонів) органами державної влади

За минулі півроку в Україні систематично виникають скандали з приводу зняття інформації з каналів зв’язку (зокрема, прослуховування телефонів, мобільних телефонів, контроль над електронною поштою та Інтернет-комунікаціями тощо) відомих громадян. Практичного кожного тижня оприлюднюються відомості про незаконне прослуховування вищих посадових осіб. Нагадаємо, що зняття інформації з каналів зв’язку, як засіб оперативно-розшукової діяльності, може застосовуватися тільки у випадках, коли йдеться про тяжкі або особливо тяжкі злочини.

Значна частина цих повідомлень стосуються минулого, зокрема, подій до обрання нового Президента країни. Проте ми глибоко переконані, що змінюючи людей на посадах, і не змінюючи систему прослуховування в країні, неможливо досягти успіхів у цій сфері й уникнути незаконних прослуховувань бізнесменів, політичних і громадських діячів.

Необхідні системні зміни в сфері оперативно-розшукової діяльності. Для цього необхідно перш за все змінити українське законодавство. У відповідності до практики Європейського суду з прав людини та позитивної практики європейських демократичних країн необхідно запровадити, щоби:

1. Зняття інформації з каналів зв’язку (в т.ч. прослуховування) мало бути крайнім заходом (в Україні в минулі роки видано близько 40 тисяч санкцій на зняття інформації з каналів зв’язку, що приблизно в 40 раз більше ніж у США; крім того, відповідні отримані матеріали насправді дуже рідко використовуються як доказ у суді).

2. Зняття інформації з каналів зв’язку повинно проводитися протягом обмеженого терміну, визначеного в санкції суду (на сьогодні, максимальний термін не визначений законом, тобто за людиною можуть стежити без обмеження часу).

3. Правоохоронний орган, що здійснював зняття інформації з каналів зв’язку, повинен обов’язково протягом 10 днів після закінчення стеження повідомити особу, за якою стежили для того, щоби вона могла оскаржити ці дії правоохоронців у суді (на сьогодні, більшість людей ніколи не знають, що їх комунікації контролюються і за ними стежили, що порушує їхнє право на приватне життя).

4. Необхідно запровадити незалежний контроль за проведенням електронного стеження з боку Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини або іншого органу влади, що не належить до правоохоронних.

5. Необхідно запровадити щорічний звіт правоохоронних органів про використання оперативно-розшукових заходів, які порушують права людини (зняття інформації з каналів зв’язку, негласний обшук), у якому обов’язково зазначаються загальна кількість наданих дозволів, їхня систематизація за підставами та аналіз ефективності таких заходів.

Ми вважаємо, що без прийняття цих законодавчих змін безпідставне стеження за громадянами буде тривати й надалі. Принаймні, про це свідчить досвід демократичних країн, що багато років назад позбулися цієї важливої проблеми.

Більшою мірою це питання можна вирішити за допомогою прийняття проект закону №4042-1 від 2 червня 2005 року “Про перехоплення телекомунікацій” (поданий народними депутатами України В. Лебедівським, О. Єдіним, О. Климпуш та А. Шкілем). Проте його прийняття активно блокується правоохоронцями, зокрема, СБУ. Крім цього необхідно також внести зміни до Кримінально-процесуального кодексу України, Закону України “Про оперативно-розшукову діяльність” та низку інших законів України. До сьогодні, не існувало політичної волі щодо прийняття цих змін. Видається, коли всі сторони політичного процесу стають жертвами необґрунтованого контролю їхніх комунікацій (в т.ч. прослуховування телефонів, мобільних телефонів, перегляд електронної пошти тощо), вони мали би припинити подібну ганебну практику.

Тільки створення системи незалежного контролю за прослуховуванням телефонів та іншими формами електронного стеження може позбавити Україну такої ганебної практики втручання в приватне життя громадян та незаконного контролю комунікацій бізнесменів, громадських і політичних діячів.

Євген Захаров, Голова Правління

Володимир Яворський, Директор програм

Українська Гельсінська спілка з прав людини

V. Право на свободу совісті, релігії та віросповідання

Україна 15 років тому стала незалежною державою, вийшла зі складу СРСР, де понад 70 років радянської влади насаджувався атеїстичний світогляд. Хоча, формально, навіть в Конституції УРСР було задекларовано, що “громадянам України гарантується свобода совісті, тобто право сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, висловлювати релігійні або атеїстичні погляди. Розпалювання ворожнечі і ненависті у зв’язку з релігійними віруваннями забороняється. Церква в Україні відокремлена від держави і школа – від церкви”. В умовах, коли комуністична партія панувала одноосібно, коли марксистсько-ленінське вчення визнавалося “вірним, тому що правильним”, церква була не тільки відокремлена від держави, робилося все, щоб “відокремити” її й від людей. Більшість храмів було знищена, а ті, що залишились, знаходились під пильним наглядом влади та “органів”. В Україні легально діяла лише православна церква Московського патріархату, інші релігійні організації звалися “сектами” та були заборонені або функціонували під жорстким тиском. Отже, годі й говорити про існування в УРСР свободи віросповідання, яка почала з’являтися лише в останні роки буття СРСР, за часів горбачовської перебудови.

У суверенній Україні стаття 35 Конституції проголошує: “Кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність... Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа – від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов’язкова”. Ці положення прямо стикаються з нормами, викладеними у Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод:

“Ст. 9. Свобода думки, совісті і віросповідання: Кожен має право на свободу думки, совісті i віросповідання; це право включає свободу змінювати свою релігію або свої переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання як одноособово, так i спільно з іншими, прилюдно чи приватно, в богослужінні, ученні, виконанні та дотриманні релігійних i ритуальних обрядів”.

На Харківщині репрезентовані майже усі конфесії, що існують в Україні, та майже усі етнічні групи. Тому мешканці області звикли жити пліч о пліч з людьми, що сповідують інші релігії. Можна сказати, що суспільна думка з цих питань в нашому регіоні у 2005 р. була досить толерантною.

Минулого року виникло лише декілька скандалів, пов’язаних з порушенням прав людини на релігійному ґрунті.

История с возможным силовым захватом церквей в Харькове – завершилась, так и не начавшись

Дмитрий Грузинский, Александра Митина

На здание Свято-Дмитриевского храма, который находится на улице Полтавский Шлях, не может претендовать никто, кроме самих верующих. Теперь они, – с точки зрения светского закона, – самостоятельное религиозное объединение. История с возможным силовым захватом церквей в Харькове – завершилась, так и не начавшись.

Сегодня в храме на Полтавском шляху – по-прежнему круглосуточная охрана. Уже больше месяца прихожане опасаются силового захвата церкви. Своим начальством – говоря языком светским – глава Харьковско-Полтавской Епархии, владыка Игорь считает митрополита украинской автокефальной церкви, Константина. Он живет в США. Власть киевского руководства и архиепископ Игорь, и прихожане-автокефалы признавать отказываются.

Игорь Исиченко, архиепископ УАПЦ: “Ми “за” єдину, помісну Церкву, ми за здоровий діалог з усіма церквами в Україні, але за Цервку, за церкву з великої літери! А не за комерційну організацію, фірму, яка діє під прикриттям релігійних гасел, і яка займається дрібним політиканством. До таких організацій ми ніколи входити не будемо!”.

За такое свободомыслие украинское руководство автокефальной православной церкви лишило Игоря Исиченко административных полномочий. И прислало в Харьков своего человека – отца Иллариона.

Встретиться с ним не удается уже несколько недель кряду. Ссылаясь на занятость и частые командировки, отец Илларион, в миру – Олег Дамаскин, – уходит от интервью. В телефонных беседах говорит: никакого конфликта на самом деле нет. Есть цель – получить устав и печать Харьковско-Полтавской Епархии украинской автокефальной православной церкви. Но верующие не пускают отца Иллариона в храм.

Виктор Левчук, начальник областного управления по делам религий: “Эта церковь, соответственно, распоряжениям областной государственной администрации, передана в собственность соответствующей общине. Епархия, Харьковско-Полтавская, вокруг которой идет спор, к этому помещению никакого отношения не имеет!”.

Власти вмешиваться во внутрицерковный конфликт не имеют права. Могут помочь только организационно: например, провести переговоры.

Официально, по документам оба автокефальных храма Харькова – Свято-Дмитриевский на Полтавском шляху и Иоанно-Богословский на Ивановке – принадлежат не церкви, а общинам. И значит, оснований претендовать на храмы нет ни у кого, кроме верующих.

В последний день осени прихожане харьковской епархии УАПЦ внесли изменения в устав общины. Теперь это – самостоятельное религиозное объединение.

(http://news.media-objektiv.com/, 07.12.2005)

Ласкаво просимо, або в’їзд заборонено

Юрій Чумак

Фактично під таким гаслом відбувались події у цій дивній історії, в якій фігурують студент-іноземець та чиновники з “відділу по боротьбі з релігією”.

Громадянин Ізраїлю, палестинець за національністю, Малік Х. приїхав до України отримувати вищу освіту. Захотілось хлопцю стати лікарем. Наша медична освіта вважається якісною, отже – ласкаво просимо до України!

Спочатку Малік навчався у Донецьку, потім переїхав до Харкова. І все було б гаразд, аби не прискіпливі харківські чиновники від релігії, які звинуватили Маліка у незаконній місіонерській діяльності.

Справа в тому, що у 2004 р., під час священного мусульманського місяцю рамазан, Малік прийшов до своїх земляків-студентів у гуртожиток Автошляхової академії. Вони разом молилися, причому, читав Коран саме Малік. Пильні чиновники з облдержадміністрації та Харківського міськвиконкому їх за цією справою “застукали”. “Ну то й що”, – скаже читач, – “яке ж правопорушення є у тому, що люди віруючі моляться Богу”? А от крючкодери з високих кабінетів вирішили: якщо Малік вів молитву, він – священик, імам, але ж приїхав в Україну під виглядом студента. Отже – порушив існуюче законодавство про міграцію. Те, що в ісламі є релігійним каноном – у випадку, якщо нема священика, віруючі самі вибирають поміж себе “тимчасового імама” на одну молитву (як правило, самого обізнаного у Корані) – для харківських бюрократів-“релігієзнавців” виявилося підставою для звинувачення людини у правопорушенні.

І летить з відділу у справах релігії облдержадміністрації до Відділу у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб УМВС України у Харківській області акт, на підставі якого… Маліку радикально скорочують термін перебування в Україні. Тобто – їдь додому, медична освіта “накрилася”.

Збентежений юнак, одначе, з таким розвитком подій не погодився. Він звернувся по правову допомогу до громадської приймальні Харківської правозахисної групи. Там йому надали адвоката, за допомогою якого вдалося відстояти свої права і скасувати необґрунтоване рішення місцевого МВС.

На цьому майбутній лікар не зупинився і вирішив опротестувати в суді сам безглуздий акт, на підставі якого його ледве не вислали з України. Проте, тут почалися дивні речі. Виявилося, що цього документу просто… не існує. У міськвиконкомі такого акту й не було, чиновники облдержадміністрації його не можуть знайти, мало того – за їх словами, до Відділу у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб вони нічого не надсилали. Цікаво, що в адвоката Маліка є лист з цього відділу, в якому інформується, що рішення про скорочення терміну перебування палестинця в Україні було прийнято на підставі цього сумнозвісного акту. Однак, за запитом суду, той же відділ надав відповідь, що такий папір до них не надходив. Куди подівся документ, на підставі якого Малік ледве не позбувся права знаходженні на території Україні – невідомо. Чудеса, на які не здатен навіть Коперфільд!

Протягом 2005 р. суд з цієї справи проходив мляво, засідання постійно переносилися. А потім справа й зовсім “завмерла”.

Однак, головне, що Малік успішно продовжує своє навчання, має всі шанси отримати у Харкові вищу освіту лікаря. Нехай йому щастить! А чиновники нехай “здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України” (ст. 6 Конституції України), а не вигадують неприємностей для інших та пригод на свою голову.

(ПРАВА ЛЮДИНИ, №13, 11-15 травня 2006)

VI. Право на доступ до інформації

Змістом права на інформацію є можливість кожного вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в іншій спосіб – на свій вибір. Право на інформацію, так само як і свобода слова, є невід’ємним правом не тільки журналістів, але й будь-якого громадянина, іноземця, особи без громадянства та юридичної особи.

Український уряд, згідно із Загальною декларацією прав людини, будучи стороною Міжнародного пакту про громадянські і політичні права і підписавши Європейську конвенцію з прав людини, повинен захищати права, встановлені цими документами. Таке зобов’язання передбачає не просто повагу до цих прав, а й забезпечення існування законної та дієвої системи для сприяння цим правам та їх здійснення.

Ст. 19 Загальної декларації прав людини (від 10.12.1948) передбачає, що “кожна людина має право на свободу переконань і на вільне їх виявлення; це право включає свободу… шукати, одержувати і поширювати інформацію”…

Ст. 19 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, який був прийнятий 16.12.1966, гарантує кожній людині право на вільне вираження свого погляду. Це право включає “свободу шукати, одержувати і поширювати будь-яку інформацію та ідеї”…

Ч. 1 ст. 10 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод (від 20.03.1952) визначає, що кожний має право на свободу висловлення своєї думки. Це право включає “свободу дотримуватися своєї думки, отримувати і поширювати інформацію і ідеї без втручання з боку державних органів”… Частиною 2 ст. 10 встановлений вичерпний перелік підстав обмеження цього права та наведені умови, за яких ці підстави можуть бути застосовані практично – це”встановлення обмеження законом” та “необхідність у демократичному суспільстві”.

Основу правового регулювання права на інформацію в Україні складає Конституція України. Конституційні основи права на інформацію закріплені, перш за все, у ст. 32, 34 та 40 Основного Закону. За 15 років незалежності України законодавча база значно змінилася у бік більшої інформаційної відкритості. Прагнення до інформаційної відкритості, прозорості в діяльності державних установ та інших юридичних осіб знайшло своє втілення в Законі України “Про звернення громадян”.

Найоперативнішою формою передачі та отримання інформації є її публічне поширення через канали мовлення та пресу. Однак перш, ніж поширити інформацію, засобам масової інформації потрібно її отримати чи зібрати. Регулюванню діяльності журналістів присвячені Закони України “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні”, “Про телебачення і радіомовлення”, “Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації”, “Про інформаційні агентства”.

Безпосередньо доступ до інформації регулюється Законом України “Про інформацію”, який набув чинності в жовтні 1992 р. і Законом України “Про державну таємницю”, який діє з січня 1994 р. Ухвалення цих законів визначило таку систему стосунків і зобов’язань у цій галузі, які є притаманними демократичним державам. Ст. 10 закону “Про інформацію” зобов’язує державні установи всіх рівнів інформувати про свою діяльність та про ухвалені рішення, а ст. 21 визначає засоби оприлюднення офіційної інформації, включно з безпосереднім її наданням зацікавленій особі (усно, письмово чи в іншій спосіб).

Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань забезпечення та безперешкодної реалізації права людини на свободу слова”, підписаний у квітні 2003 р. вніс зміни до Кодексу про адміністративні правопорушення, доповнивши його ст. 212-3. Вона визначає відповідальність за неправомірну відмову у наданні інформації, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання інформації, що не відповідає дійсності, у випадках, коли така інформація підлягає наданню на запит громадянина чи юридичної особи відповідно до законів України “Про інформацію” та “Про звернення громадян”. При цьому зазначається, що “посадові особи, на яких поширюється дія Закону України “Про боротьбу з корупцією”, притягуються до відповідальності за такі діяння відповідно до Закону України “Про боротьбу з корупцією”.

В реальній площині реалізації цього права в Україні у 2005 році спостерігався певний поступ. Після Помаранчевої революції відбулися значні зміни щодо дієвого втілення у діяльності державних органів принципів прозорості та гласності. Однак, певним рецидивом кучмівських часів виглядало використання Президентом та центральними органами виконавчої влади обмежувальних грифів “Не для друку”, “Опублікуванню не підлягає”, “Для службового користування”. Інформація, що містилась в деяких указах Президента, постановах та розпорядженнях Кабміну, міністерств та відомств, незаконно утаємничувалась інформацію, сором’язливо прикриваючись цими грифами. Так, протягом 2005 року Президент України, що прийшов до влади під гаслами боротьби за права людини, сам видав 42 укази під обмежувальними грифами.

Харківська правозахисна група організувала широку кампанію “Для друку”, спрямовану на те, щоб примусити владу відмовитися від протиправної практики використання цих грифів.

В межах цієї кампанії понад 10 осіб з усієї України спрямували Президенту України інформаційні запити з проханням надати таку інформацію:

1. Назви і вихідні дані (номер і дату) указів Президента, що мали обмежувальні грифи.

2. Перелік указів, що у результаті перегляду одержали гриф “ДСК” і указів, з яких обмежувальні грифи були зняті.

3. Назви і вихідний дані (номер і дату) указів Президента, виданих Кучмою, що мали обмежувальні грифи – для рішення питання щодо запиту текстів окремих указів з їхнього числа.

11 липня журналіст бюлетеня “Права людини” Харківської правозахисної групи Юрій Чумак, так і не дочекавшись відповіді на запит, подав скаргу на Президента до Печерського районного суду м. Києва. Вимоги скарги були такими:

1. Визнати неправомірною бездіяльність Президента України, що виявилася у ненаданні відповіді на запит.

2. Зобов’язати Президента України дати обґрунтовану відповідь на запит, задовольнивши інформаційний запит.

3. Стягнути з Президента України державне мито в розмірі 3 грн. 40 коп.

Чи існує в Україні право на доступ до інформації?

Майдан-ІНФОРМ

О 16.30 наш “найгуманніший суд у світі” винесе своє рішення, яке, на жаль, судячи з аналогічної справи Олександра Северина, вже заздалегідь передрішено.

Юрій Чумак, що у минулому році працював редактором газети “Новини Чугуєва” на Харківщині, та був усунутий з посади за свої “помаранчеві” симпатії, заповзято підтримував Ющенка під час виборчої кампанії – 2004, зараз судиться з народним Президентом. Чому – тому що змінилися люди при владі (і продовжують змінюватись), але не змінилась система відносин між владою, яку уособлюють чиновники, та народом, який, саме, цю владу й обрав і відстояв на Майданах по всій Україні. Однак нові можновладці, тільки-но посіли тепленькі посади, забули, хто вони й для чого приходять щодня на службу.

На простий інформаційний запит, що було надіслано Юрієм Чумаком до Президента Ющенка в рамках операції “Для друку!” та отримано Секретаріатом ще 11.05.2005 р., президентські чиновники не спромоглися надати бодай якої-небудь відповіді, знехтували правом громадянина, журналіста на доступ до інформації. Іронія цієї історії полягає в тому, що в запиті якраз ставилося питання про те, коли буде припинено ганебну практику видання незаконних Указів на кшталт “Не для друку”, тобто тих, які порушують... Правильно: ПРАВО НА ДОСТУП ДО ІНФОРМАЦІЇ. Тобто, Президентська канцелярія порушила це наріжне право людини, притаманне демократичному суспільству, як то кажуть, “у квадраті”. А суд по аналогічній справі Северина цьому потурав.

Якщо й завтра суд прийме подібне рішення, мовляв, відповідь надсилалася, але “неправильні” поштарі її десь загубили (до речі, це класична практика “відмазок” кучмівських часів, за що боролися, панове?!), Юрій Чумак має намір подати позов на пошту в особі Міністерства зв’язку, а коли воно, беззаперечно, доведе свою правомірність – на Секретаріат Президента за надання в суді неправдивої інформації. Чиновники – ледацюги та брехуни, – повинні бути покарані. А Президент, до речі, мав би дати належну оцінку (без)діяльності свого оточення, що підриває його авторитет, замість того, щоб прикриватись недолугими намаганнями слухняних судів “прикрити сором”...

Бо немає для влади більш важливого фактору, ніж довіра людей. Можна перерозподілити власність, призначити беззаперечно вірних міністрів, накупити “БМВ” та “Мерсів”, але, якщо народ відвернеться від влади, вона перестане бути владою.

Пане Президенте, не підривайте віру у справедливість, надію на торжество права, не дайте можливості Вашим підлеглим говорити неправду в суді! Якщо Ви 15 вересня у Печерському суді справу програєте – демократична Україна тільки виграє!

(http://maidan.org.ua/, 15.09.2005)

Три рази журналіст їздив до столиці, але 15 вересня, 5 жовтня і 24 листопада судові засідання так і не відбулися. Судді терміново виїжджали на конференцію, хворіли, змінювався склад суду. 21 грудня суд, нарешті, відбувся, слухання справи перенесли до Чугуївського міського суду Харківської області (за місцем проживання позивача)…

Слід відзначити, що кампанія “Для друку”, організована ХПГ спільно з альянсом “Майдан”, мала певні позитивні наслідки: українська влада, хоча й не відмовилася від обмежувальних грифів юридично, звела їх використання нанівець фактично.

Ще одним проблемним аспектом у реалізації права на доступ до інформації в Україні є здійснення права на доступ до офіційних заходів. Не зважаючи на проголошені в державі демократичні принципи, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування іноді перешкоджають журналістам у доступі на офіційні заходи.

Сесія міської ради – військова таємниця?

Георгій Кобзар, м. Харків

Під час виборчих перегонів 2004 року в Україні права людини порушувались масово та постійно. Місцеві адміністрації та органи місцевого самоврядування, приймаючи політичні рішення, часто намагалися робити це потайки від громадськості. Тобто, доступ до інформації, й без того обмежений, по таких справах ставав майже неможливим. Характерний приклад з практики нашого “местного самоуправства”.

24 листопада 2004 року міський голова м. Чугуєва Харківської області Галина Мінаєва скликала позачергову сесію та призначила її проведення, всупереч ч. 9 ст. 46 закону “Про місцеве самоврядування в Україні”, на той же день. На порядку денного стояло прийняття звернення проти “антиконституційних дій опозиції”. Мабуть, міський голова та частина “народних обранців”, які бажали висловити своє “фі” власному народу, не хотіли, щоб інформація про це розійшлася по місту, в якому далеко не всі шанували дона Януковича. Тому представникам ЗМІ, які прийшли на сесію, вказали на двері.

Міський голова поставила на голосування питання про присутність на пленарному засіданні Чугуївської міської ради журналістів Сергія Рогозіна та Романа Гноєвого (останній, до речі, на той час працював кореспондентом газети “Новини Чугуєва” – друкованого органу ради!). Набралося 13 голосів за те, щоб вони полишили приміщення. Хоча кількісний склад ради нараховує 32 депутати, а рішення, згідно з законом, приймається більшістю від складу згідно із списком (тобто, у нашому випадку, необхідно 17 “за”) пані Мінаєва проявила творчий підхід і заявила, що “у даному випадку вистачить і 13, рішення прийняте.”

Це рішення тим більше незаконне, бо згідно зі статтями 4 та 46 вищезгаданого закону, робота органу місцевого самоврядування повинна проводитись на принципах гласності.

Із залу засідання також примусово, навіть без голосування, видаляли кореспондента газети “Точка зору” Юрія Чумака. Депутати Чугуївської міськради не дозволяли йому здійснювати відеозапис роботи сесії, образливо висловлювались на його адресу.

Пояснення журналістів про те, що вони мають право бути присутніми на ВІДКРИТОМУ засіданні ради для того, щоб донести до широкого загалу громадськості інформацію про “доленосні рішення” депутатів, міський голова та її посіпаки до уваги не взяли. Щоправда, частина депутатського корпусу, на знак протесту проти беззаконня, відмовилась приймати участь у цій виставі безглуздя та полишила приміщення...

Мінаєва та “підмінаєвці” таки не дали змоги журналістам здійснити свої професійні обов’язки, таки проголосували за свою “писульку”. Її текст залишимо суду історії, але перешкоджання законній діяльності журналістів, повинно бути розглянуто судом, який надасть цим діям оцінку за ст. 171 Кримінального Кодексу України.

Але тут розпочинається вже 2-а серія. В той же день журналісти, чиї права були порушені, звернулися до Генерального прокурора України (вже колишнього) пана Васильєва з відповідною заявою. У грудні надійшов лист про те, що заява передана до Харківської обласної прокуратури і... І все. На дворі вже помаранчева “майже весна”, середина лютого 2005 року, а з того часу – ані слуху, ані духу. Цікаво: прокуратура, до функцій якої належить здійснення нагляду за дотриманням законності, сама порушує закон “Про звернення громадян”.

Можливо, новий (старий) Генеральний прокурор Святослав Піскун прочитає цього листа, йому стане соромно за своїх підлеглих та справа зрушить з мертвої точки.

А можливо, необхідно подавати позов до суду на бездіяльність прокуратури?

(ПРАВА ЛЮДИНИ, № 5, 15 – 28 лютого 2005)

Порядок акредитації журналістів при райдержадміністраціях у Харківській області доволі невизначений, принаймні ними самими. За інформацією, що надійшла у відповідях РДА на інформаційні запити, які надсилала ХПГ, вимальовується картина, що цей порядок “загально прийнятий”, тобто, у більшості цих закладів він взагалі не врегульований внутрішніми нормативними актами.

Щоправда, минулого року Харківська облдержадміністрація намагалася прийняти нові правила акредитації, які, з одного боку, мали на меті зробити цю процедуру більш впорядкованою, але, з іншого, створювали безпідставні й зайві перешкоди для діяльності журналістів. Ось що з цього вийшло.

Громадськість Харкова обговорює проект “Правил акредитації ЗМІ при Харківській облдержадміністрації”

Юрій Чумак

Харківська обласна організація партії “Наша Україна” (у минулому – партія “Реформи і порядок”) і громадська організація “Наша Українська молодь” провели 21 червня на майдані Свободи художньо-політичну акцію “Строїмо” пресу по-новому”.

За словами одного з організаторів акції Костянтина Канішева, джерелом натхнення для її учасників став проект “Правил акредитації представників засобів масової інформації при Харківській обласній державній адміністрації”, підготовлений керівником апарату ХОДА і начальником відділу з питань взаємодії зі ЗМІ та зв’язків з громадськістю апарату облдержадміністрації.
Новий проект акредитації був розісланий в усі харківські ЗМІ ще наприкінці квітня. У документі, що нараховує 18 сторінок, зокрема зазначено, що журналісти повинні з’являтися на прес-конференції тільки у встановленій формі одягу, шанобливо відноситися до тих, у кого беруть інтерв’ю і не забувати про самоконтроль. А оператори під час зйомок повинні знімати тільки зі штатива й у встановлених прес-службою місцях. У випадку непокори – скасування акредитації.

Як підкреслив К. Канішев, організатори акції свідомо не називали імен чиновників облдержадміністрації – авторів розкритикованого документа, тому що і до виборів, і під час Помаранчевої революції вони користувалися повагою і певним авторитетом серед журналістських кіл Харкова. “Сподіваємося, що наші критичні зауваження будуть почуті і “Правила акредитації” будуть переглянуті у бік додання їм більшої демократичності та приведення у відповідність з українською та європейською законодавчою базою в цій галузі”, – заявив К. Канішев.

Харківська правозахисна група, на прохання прес-служби народного депутата України П. Ющенка наприкінці травня зробила правову оцінку проекту “Правил акредитації”. Наші рекомендації були передані до облдержадміністрації. Наводимо цей документ у повному обсязі:

№ 47/05 від “25” травня 2005 р.

м. Харків

Харківська обласна державна адміністрація

відділ з питань взаємодії

із засобами масової інформації

та зв’язків з громадськістю

апарату облдержадміністрації

Рекомендації щодо проекту “Правил акредитації представників ЗМІ при Харківській обласній державній адміністрації”

Змістом права на інформацію є можливість кожного вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в іншій спосіб – на свій вибір. Право на інформацію, так само як і свобода слова, є невід’ємним правом не тільки журналістів, але й будь-якого громадянина, іноземця, особи без громадянства та юридичної особи.

Український уряд, згідно із Загальною декларацією прав людини, будучи стороною Міжнародного пакту про громадянські і політичні права і підписавши Європейську конвенцію з прав людини, повинен захищати права, встановлені цими документами. Таке зобов’язання передбачає не просто повагу до цих прав, а й забезпечення існування законної та дієвої системи для сприяння цим правам та їх здійснення.

Основу правового регулювання права на інформацію в Україні складає Конституція України. Конституційні основи права на інформацію закріплені, перш за все, у ст. 32, 34 та 40 Основного Закону. За майже 14 років незалежності України законодавча база значно змінилася у бік більшої інформаційної відкритості.

Зокрема, ст. 2 Закону України “Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації” наголошує, що “органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов’язані надавати ЗМІ повну інформацію про свою діяльність, забезпечувати журналістам вільний доступ до неї, крім випадків, передбачених Законом України “Про державну таємницю”. Тобто, фактично, всі журналісти мають право на доступ до інформації в органах державної влади, в тому числі – і в Харківській облдержадміністрації. Але для того, щоб робота журналістів при владних установах була краще організована, законодавці закріпили інститут акредитації. Згідно зі ст. 3 закону “Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації”, “акредитація журналістів і технічних працівників ЗМІ при органах державної влади та органах місцевого самоврядування здійснюється в цих органах шляхом їх реєстрації на підставі офіційного подання ЗМІ до відповідного органу…” Крім того, ст. 27 Закону України “Про друковані ЗМІ (пресу) в Україні” закріпила норму, за якою “редакції друкованих ЗМІ мають право за погодженням з державними органами… безкоштовно акредитувати при них своїх журналістів на визначений або невизначений строк”. Таким чином, акредитація є добровільною, проводиться вона за бажанням редакцій ЗМІ, процедура акредитації є повідомною, а не дозвільною, жодним законодавчим актом не передбачена відмова у наданні акредитації, тому відмова у наданні згоди на акредитацію взагалі є незаконною. В Україні вже є прецеденти, коли редакції газет вигравали судові спори з місцевими органами виконавчої влади (наприклад, редактор Кремінської газети “Міські новини” Ірина Чорнобай проти Кремінської райдержадміністрації). Акредитація лише може бути скасована за підстав, чітко окреслених законодавством.

Сам дух проекту “Правил акредитації представників ЗМІ при Харківській обласній державній адміністрації” не відповідає міжнародним та вітчизняним нормам забезпечення права на доступ до інформації, суперечить принципу прозорості та гласності діяльності органів державної влади. “Правила” носять чітко дозвільний характер акредитації, ставлять журналістів у дуже вузькі, необґрунтовані рамки. Намагання авторів “Правил” заборонити подання заявки на акредитацію за факсом та електронною поштою, обмежити тимчасову акредитацію лише 7 днями, не надавати акредитацію спеціалізованим виданням, скасовувати акредитацію на підставі “не висвітлення діяльності управлінь, відділів і інших структурних підрозділів облдержадміністрації” протягом трьох місяців з дня акредитації, навіть вказівка на проведення відеозйомок “лише зі штатива” виглядають надуманими. Вони можуть класифікуватися як спроби чинити тиск на ЗМІ та втручатися в їх виробничий процес, що прямо заборонено ст.. 2 Закону України “Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації”.

Тому вважаємо, що підготовлений проект необхідно кардинально переробити у бік забезпечення широкої демократизації процедури акредитації в ХОДА. Доцільним було б також, перед майбутнім затвердженням, надати перероблений проект для попереднього ознайомлення та обговорення представникам ЗМІ та громадськості.

Член ХПГ Юрій Чумак.

Співголова ХПГ Є.Ю.Захаров

PS: На нашу думку, люди, що зараз працюють в облдержадміністрації у відділі з питань взаємодії зі ЗМІ та зв’язків з громадськістю, є професійними фаховими спеціалістами, що дійсно зацікавленні у налагодженні дієвої співпраці з журналістами. Проект “Правил акредитації” для того й було винесено на суд громадськості, щоб обговорити його, отримати певні зауваження та скорегувати цей документ у відповідності з вимогами сучасного демократичного суспільства.

(ПРАВА ЛЮДИНИ, № 17, 15 – 30 червня2005)

Цікаво, що цей проект так і залишився проектом. А порядок акредитації, за повідомленням Харківської обласної держадміністрації, такий: згідно зі ст. 3 Закону “Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації”, керівник ЗМІ надає у відділ з питань взаємодії із ЗМІ та зв’язків з громадськістю апарату адміністрації заповнений бланк акредитації. Після цього відповідне ЗМІ вважається акредитованим при облдержадміністрації, а його журналісти, оператори і фотокореспонденти мають право при пред’явленні тимчасової перепустки та службового посвідчення, вільно проходити на будь-які заходи.

Що стосується громадськості, порядок доступу громадян на заходи облдержадміністрації визначається управлінням з питань внутрішньої політики, яке опікується партіями та громадськими організаціями, про що треба запитувати окремо саме це управління, в тому числі і стосовно окремих громадян.

Ситуація з доступом до нормативно-правових актів місцевих органів виконавчої влади та місцевого самоврядування значно покращилася останнім часом, завдяки технічному прогресові, адже на допомогу зацікавленим особам приходить інформація, що розміщується на Інтернет-сайтах цих органів. Зрозуміло, там, де ці сайти створено.

Інформація Інтернет-сайтів місцевих органів державної влади та органів місцевого самоврядування Харківської області

Юрій Чумак, м. Харків

Конституція України у ст. 34 гарантує для кожного “право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в іншій спосіб”. Згідно з Законом України “Про інформацію”, право на інформацію забезпечується “обов’язком органів державної влади, а також органів місцевого і регіонального самоврядування інформувати про свою діяльність та прийняті рішення” (ст. 10). Інформація державних органів та органів місцевого і регіонального самоврядування доводиться до відома заінтересованих осіб, і шляхом “… безпосереднього доведення її до заінтересованих осіб (усно, письмово чи іншими способами)” – це вимога ст. 21 вищезазначеного закону. Там же робиться наголос на тому, що “законодавчі та інші нормативні акти, що стосуються прав, свобод і законних інтересів громадян, не доведені до публічного відома, не мають юридичної сили”.

Виходячи з того, що майже всі нормативні акти, що видаються місцевими держадміністраціями та органами місцевого самоврядування, так чи інакше стосуються прав, свобод і законних інтересів громадян (за виключенням, хіба що, внутрішніх інструкцій, наказів тощо), цілком зрозуміло, що опублікувати весь цей інформаційний масив майже неможливо. Одним з оптимальних вирішень цього питання є створення веб-сайтів держадміністрацій та виконкомів у мережі Інтернет.

У Харківській області такі сайти мають Харківська обласна державна адміністрація (ХОДА) та виконком Харківської міської ради. Інтернет-ресурс ХОДА www.kharkivoda.gov.ua містить у собі чимало новостійної інформації, всі розпорядження голови адміністрації, структуру управлінь та відділів ХОДА, графік прийому громадян керівництвом області тощо. Розміщуються навіть оголошення про вакансії у ХОДА.

Як журналіста, мене зацікавила рубрика “Інформація для ЗМІ”, в якій розміщуються всі прес-релізи облдержадміністрації та інших обласних державних структур. Інформація цікава і корисна. Тільки одне “але” виникло у мене: чому на офіційному сервері ХОДА розміщено дві резолюції обласного осередку однієї з політичних партій, а саме – НСНУ:Ïðî êîíñòèòóöіéíó ðåôîðìó". Ðåçîëþöіÿ Õàðêіâñüêîї ðåãіîíàëüíîї îðãàíіçàöії ïîëіòèчíîї ïàðòії "Íàðîäíèé Ñîþç Íàøà Óêðàїíà" (05.07.2005); “Про позицію Харківської регіональної організації політичної партії “Народний Союз Наша Україна” щодо блокування з іншими політичними силами на наступних виборах 2006 р.”. Резолюція Харківської регіональної організації політичної партії “НСНУ” (05.07.2005).Наскільки мені відомо, у сучасній українській Конституції вже не міститься положень щодо провідної та керуючої ролі будь-якої партії. Може, керівники Харківської облдержадміністрації, що одночасно є й провідними діячами регіональної організації НСНУ, створили обласний партійний осередок безпосередньо в ХОДА, тому і його резолюції розміщуються на сайті адміністрації? Однак, ст. 6 Закону України “Про політичні партії в Україні” чітко забороняє “створення і діяльність структурних осередків політичних партій в органах виконавчої… влади”.

Крім того, у цій рубриці неможливо ознайомитись із діючим положенням про акредитацію. Натомість, для інформування журналістів там міститься лише проект нового “Положення про акредитацію при ХОДА”, яке ще не вступило в силу. Це цілком слушно, але, поки діє старе положення, за яким саме зараз і відбувається акредитація, воно повинно бути доведено до широкого журналістського загалу.

Районні держадміністрації в області (РДА) ще не мають своїх веб-ресурсів, тому їх інформація розміщується на офіційному сайті ХОДА у відповідному розділі (у який чомусь потрапило й посилання на Харківський міськвиконком, котрий аж ніяк не є держадміністрацією). Ця інформація, як правило, представлена за такою структурою: “Довідка-презентація. Структура РДА. Керівництво РДА. Місцезнаходження РДА та її підрозділів” Частина РДА обійшлася без презентацій, але лише 2 (Печенізька та Вовчанська) з усіх представлених райдержадміністрацій Харківської області спромоглися розмістити “Нормативно-правові акти РДА. Розпорядок роботи керівництва і працівників РДА”. Не зосереджуючись на тому, що не зовсім зрозуміло, чому розміщено “розпорядок роботи”, а не графік прийому, бо ж працюють усі РДА за типовим розпорядком держустанов, зауважу, що печеніжські чиновники надали інформацію лише про 4 розпорядження, прийняті з січня по травень поточного року. І тільки Вовчанська РДА розміщує на сайті усі свої розпорядження (на 06.06.05 їх було 147). Це є гідним прикладом для наслідування.

Офіційний сервер Харківської міської ради, міського голови, виконавчого комітету www.city.kharkov.ua є досить потужним та містить великий масив корисної інформації: новини, довідка про місто, роботу міської ради, голови, виконкому, інформація прес-служби. Цікавою є рубрика “Важливо”, у якій розміщуються повідомлення про найважливіші події в місті, конкурси, проекти рішень, що є цікавими для широкого загалу громадськості тощо. Є також всі рішення сесій Харківської міської ради, рішення виконавчого комітету міськради (не впевнений, що всі, бо, наприклад, за липень 2005 року розміщено лише 2, можливо, ті, що не розміщуються, стосуються звичних для виконкому внутрішніх рішень “визнати роботу певного відділу щодо… задовільною, недостатньою, прискорити, поліпшити” та т. ін.), розпорядження міського голови (згідно за нумерацією, певно, що не всі).

Сайти як ХОДА, так і міськвиконкому надають можливість здійснення зворотнього зв’язку з відвідувачами: можна надіслати електронною поштою запитання губернатору чи міському голові. Але, враховуючи, що законодавчо така форма звернень громадян не врегульована, далеко не завжди, за моїми спостереженнями, запитувачі отримують відповіді.

Серед міст обласного значення власний Інтернет-ресурс www.chuguev.kharkov.ua має Чугуїв. Але це скоріше презентаційний сайт міста, ніж інформаційний ресурс органу місцевого самоврядування, хоча і підтримується співробітниками інформаційно-аналітичного відділу міськвиконкому. На ньому міститься багато пізнавальної краєзнавчої, економічної, географічної інформації, навіть “перспективы развития города”, з нормативних документів місце знайшлося лише для двох: “Порядок государственной регистрации субъектов хозяйствования”, “Порядок оформления разрешительных документов в сфере хозяйственной деятельности в г. Чугуеве”.

В цілому, створення Інтернет-ресурсів місцевих органів державної влади та місцевого самоврядування є досить перспективною стратегією розвитку інформаційних відносин, що сприятиме втіленню у життя права кожного на доступ до інформації. Однак, необхідна як воля та політична культура керівництва відповідних органів, так і громадський контроль з боку суспільства, задля того, щоб ці сайти не перетворилися на чергові “довідки-презентації”, а слугували своїй основній меті – інформували про діяльність відповідних органів та прийняті ними рішення.

(ПРАВА ЛЮДИНИ, № 20,15 – 30 липня, 2005)

Наприкінці року про рецидиви минулого нагадало обласне СБУ.

О государственной тайне

Управлением СБ Украины в Харьковской области в рамках определенной Законом Украины “О государственной тайне” компетенции в отношении выполнения функций специально уполномоченного органа государственной власти в сфере обеспечения защиты государственной тайны проведен комплекс мероприятий, направленных на выявление и ликвидацию предпосылок к утечке сведений, составляющих государственную тайну.

Как сообщает пресс-центр УСБУ в Харьковской области, сегодня в Харьковском регионе ряд учреждений, предприятий и организаций использует в своей деятельности секретную информацию. С целью защиты интересов государства, надежного сохранения секретной информации сотрудниками Управления СБУ проведены проверки отдельных организаций, осуществляющих деятельность, связанную с государственной тайной.

В ходе проведенных проверок в текущем году Управлением выявлены факты нарушения требований законодательства Украины о государственной тайне, которые создавали предпосылки к разглашению секретной информации или утраты ее материальных носителей. По результатам проверок 66 лиц, ответственных за сохранение государственной тайны, были привлечены судами Харькова к административной ответственности согласно ст. 212-2 КУАП Украины (“Нарушение законодательства о государственной тайне”).

Кроме наказания за нарушение законодательства, привлечение к административной ответственности имеет своей целью и осуществление профилактического влияния на нарушителей. Управление СБ Украины в Харьковской области продолжает осуществлять мероприятия, направленные на защиту национальной безопасности в отрасли охраны государственной тайны.

(“Вечерний Харьков”, № 146, 29.12.2005)

Як зрозуміло зі змісту вищезгаданого матеріалу, СБУ карала не за приховання інформації “про факти порушень прав і свобод людини і громадянина”, а навпаки, “за створення передумов для розголошення секретної інформації”.

Слід зазначити, що такі порушення, поряд з іншими (на кшталт “невиконання норм і вимог криптографічного та технічного захисту секретної інформації, внаслідок чого виникає реальна загроза порушення цілісності цієї інформації або просочування її технічними каналами) тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб – від трьох до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. ( Кодекс доповнено статтею 212-2 згідно із Законом N 1080-XIV( 1080-14 ) від 21.09.99, із змінами, внесеними згідно із Законом 1703-IV ( 1703-15 ) від 11.05.2004 )

Щоб довідатись, як безпосередньо реалізується на Харківщині право на доступ до інформації, співробітники ХПГ надсилали на протязі 2005 року інформаційні запити та звернення до регіональних органів місцевої влади та самоврядування.

Загалом було надіслано 57 запитів (обласна державна адміністрація; 26 районних державних адміністрацій; двічі по 7 запитів до міськвиконкомів міст обласного значення; обласні управління МВС, СБУ, прокуратури, юстиції, статистики, судової адміністрації, податкової адміністрації, екології та природних ресурсів, Держдепартаменту з питань виконання покарань, праці та соціального захисту, охорони здоров’я; кваліфікаційна комісія суддів, відділ у справах національності ОДА, кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури, апеляційний суд).

Взагалі не відповіли на запити 12 установ – Блюзнюківська, Великобурлукська, Вовчанська, Зачепилівська, Золочівська, Нововодолазька, Печенізька, Сахновщинська районні державні адміністрації, Харківський та Первомайський міськвиконкоми, обласні управління прокуратури та інформації.

Було отримано 45 відповідей (за адресатами), з них своєчасно, тобто у встановлений законом місячний термін, – 41 відповідь. При цьому тільки три установи повідомили, відповідно до закону “Про інформацію”, про те, що запит буде задоволено, або про відмову (за адресатами) – обласна державна адміністрація, обласне управління МВС; Боровська районна державна адміністрація.

Задоволено 23 запити, відмовлено в наданні інформації по 22 запитам (8 районних державних адміністрацій, обласні управління СБУ, статистики, судової адміністрації, охорони здоров’я, кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури, апеляційний суд, праці та соціального захисту, міськвиконкоми Лозової та Чугуєва – двічі).

У Додатку 1 подані узагальнені дані по відповідям на інформаційні запити та деякі надані відомості.

VII. Свобода вираження поглядів

“Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати i передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади i незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств”, – це гарантує 10 стаття Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод.

“Кожному гарантується право на свободу думки та слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в іншій спосіб – на свій вибір”, – так зафіксовано у ст. 34 Конституції України. Слід зауважити, що це право належить дійсно “кожному”, а не тільки журналістам. Але останні ним частіше користується, бо це необхідно їм для використання професійних обов’язків.

Якщо порівнювати ситуацію зі свободою слова у 2004 та 2005 роках, то поступ буде цілком очевидним. Одним із безсумнівних надбань Помаранчевої революції є широка свобода слова, що панує в незалежних ЗМІ та, чим далі – і в державних та комунальних. У минулому залишились горезвісні “темники”, журналістів вже не звільняють з роботи за висвітлення “не під тим кутом” певних фактів та подій, на них не тиснуть з боку державних органів. Все це явно виявилось під час виборчої кампанії до Верховної ради 2006 року, початок якої прийшовся на кінець 2005 року. З телеекранів, зі шпальт газет, у радіоефірі були присутніми, у рівній мірі, як представники провладних партій, так і опозиції (останні, до речі, навіть більше, з огляду на потужні фінансові ресурси Партії регіонів).

Процес демократизації ЗМІ, однак, був призупинений тим, що так і не було втілено в життя плани щодо роздержавлення державних та комунальних ЗМІ, створення суспільного телебачення та громадського радіо. Можливо, на це не вистачило часу. Можливо, через велику кількість інших проблем, що постали перед країною, до цієї не віднеслися с належною увагою та наполегливістю. А, можливо, певна частка можновладців була проти такого реформування, сподіваючись, що місцеві редакції будуть і надалі працювати за принципом: “чєго ізволітє?”, коли будь-які примхи голів адміністрацій або міських та селищних голів безперечно втілювались на шпальтах повністю залежних комунальних газет та в передачах місцевого мовлення. Комунальні ЗМІ – пережиток часу, але вони продовжують існувати в незалежній Україні і залишаються острівками несвобідної преси.

Можна вважати, що медіа-простір Харківщини минулого року був вільним, але не обійшлося й без декількох скандалів.

“Первой столице” отказано в эфире по политическим мотивам, – считает руководитель видеоканала Константин Кеворкян

Харьковский телевизионный “Седьмой канал” оказался в центре скандала. Его руководство разорвало договор с каналом “Первая столица” и отказалось транслировать его передачи на своей частоте. Но судебных заседаний по этому поводу не намечается.

О том, что передача не пойдет в воскресный эфир, сотрудники “Первой столицы” узнали только тогда, когда уже собирались везти на “Седьмой” кассету с подготовленным видеоматериалом. По словам владельца “Первой столицы” и ее вдохновителя Константина Кеворкяна, руководство “Седьмого канала” сообщило ему о том, что договор не продлен. В результате телезрители не увидели отснятого материала с новогодними поздравлениями известных харьковчан, под угрозой срыва оказались договоренности с рекламодателями.

“Первая столица” считает сложившуюся ситуацию в определенной степени политической расправой. “Мы занимали спокойную, выдержанную позицию во время противостояния оранжевых и бело-голубых, придерживаясь нейтралитета исходя из высших интересов города и не поддерживая курс на жесткую конфронтацию, – объясняет Кеворкян. – Видимо, подобная позиция была воспринята “Седьмым”, поддерживающим Виктора Ющенко, как контрреволюционная”. Представители видеоканала считают, что сегодня, когда Харьков освободился от влияния Донецка и Днепропетровска, город вполне может оправдывать имя “Первой столицы”. Между тем корреспонденту “Вечерки” не удалось получить комментарий ни у генерального директора “Седьмого” Александра Марченко, ни у его заместителя Виталия Багацкого. Передачи “Первой столицы” планируется разместить на канале ТРК “Симон”, для чего потребуется налаживать новые технологические и человеческие связи. В суд Константин Кеворкян обращаться не собирается, хотя для него это уже не первый срыв эфира на “Седьмом”. “Мы считаем, что нужно заниматься консолидацией общества, а не сведением старых счетов”, – сказал он. Напомним, что канал “Первая столица” уже тринадцатый год существует в харьковском эфире.

(“Вечерний Харьков”, № 5, 18.01.2005 р.)

Скандал у Харкові. Судовий виконавець вилучив бухгалтерську документацію радіокомпанії, яка мовить на FM-частоті

Микола Піддубний, Анатолій Гавриляко

Дві харківські ФМ-станції, “Шансон” і “Мелодія”, перейшли у режим екстрених випусків. Уранці судовий виконавець з охороною вилучив печатки та документи компанії-мовника. Підстава – рішення дніпропетровського суду про ліквідацію ТРК “Онікс”. При цьому, кажуть постраждалі, обшук улаштували в іншій компанії того ж власника – ТРК “Нота”.

Віталій Кириленко, директор ТРК “Нота”:

Юридически это разные компании. И если у них есть разрешение на вход в АО “Оникс”, это не значит, что они имеют право врываться на территорию “Ноты”.

Представник міністра внутрішніх справ Олександр Сирота заявив, що дії судового виконавця порушують права журналістів. Крім того, міліцію зацікавив добір понятих.

Фірмою-ліквідатором суд призначив компанію, яка володіла в “Оніксі” двома процентами акцій. Її уповноважений наполягає, що міліція втрутилася у процес безпідставно.

Олександр Шикуленко, представник Українського медіахолдингу:

Никуда мы не врывались силовым методом. Спокойно пришли. То, что здесь заявлял товарищ, который назвался представителем министра внутренних дел, – это элементарная самодеятельность.

Представник міністра та судовий виконавець згоди так і не дійшли. Пан Сирота упевнений, що за конфліктом двох медіа-структур стоїть велика політика.

Олександр Сирота, представник МВС у Харківській обл.:

Медиа-холдинг, владелец 2 % акций “Оникса”, во время выборов писал оды Януковичу, а не объективные статьи. Сегодня холдинг пытается переориентироваться и сделать из Харькова то, что не смог сделать Кушнарев и остальные – ПИСУАР.

Андрій Самойлов, судовий виконавець:

Я вмешался исключительно на основании Закона Украины об исполнительной службе. Политической подоплеки можете не искать. Ее здесь не существует.

Поки йшли суперечки, помічники судового виконавця завантажили вилучені документи у машину. Чи продовжиться у Харкові мовлення “Шансону” та “Мелодії”, ніхто з учасників конфлікту сказати не зміг.

(5 канал, 26.07.2005)

Однак, найбільшого резонансу набув скандал навколо харківської газети “Пятница”, до якої позиваються місцеві податківці.

Если раньше судебная тяжба с прессой затевалась, чтобы закрыть издание, то теперь просто потому, что нападение – это лучшая защита или, во всяком случае, возможность под медиа-шумок переложить проблемы с больной головы на здоровую

Татьяна Яшина, для “Пятницы”

Для тех, кто еще не в курсе: месяц назад информационное агентство “Обозреватель” опубликовало статью Олега Ельцова “Похитить. Пытать. “Срубить выкуп”. Она рассказывала о похищении Дзержинской налоговой милицией г. Харьков двух луганских предпринимателей – Дмитрия Довганя и Владимира Лосиевского. Бизнесменов обвинили в уклонении от уплаты налогов и переправили в Харьковскую областную прокуратуру. Здесь, утверждали луганчане, показания из них выбивали пытками. Налоговая милиция принялась активно защищать честь и достоинство своих сотрудников. Она подала иск в суд на харьковскую газету “Пятница”, которая перепечатала статью Ельцова с сокращениями.

О таком развитии событий редакция “Пятницы” узнала из выпуска новостей АТН, и только спустя несколько дней мы получили официальное уведомление. Любопытно, прежде было на теле- и радиопросторах Харьковщины, чтоб одно средство массовой информации узнавало о поданном на него иске в суд от другого СМИ? Если нет, то теперь создан скандальный прецедент. Второй вопрос: с каких таких коврижек закрытая структура, которая обычно строго дозирует “сливаемую” прессе информацию, вдруг раструбила о деле, связанном со столь щекотливыми обстоятельствами? Став непосредственным участником событий, “Пятница” объявила о начале собственного расследования и пригласила принять в нем участие всех, кому было что-либо известно о деле луганских бизнесменов.

Первыми отозвались из Луганска фигурировавшие в статье бизнесмены Дмитрий Довгань и Владимир Лосиевский: “Все изложенное в статье – правда. Если они считали, что мы виноваты, что мы преступным путем уходили от уплаты налогов, то надо было вести расследование по закону. Но вместо этого нас пытали и били. Что касается подтверждений факта пыток, на сей счет есть данные медицинских исследований, проведенных в Луганске и Киеве”.

После своего освобождения предприниматели подали жалобу на харьковских правоохранителей. Рассказывает защитник луганчан Виктор Щуров: “Но поначалу у нас сложилось впечатление, что объективное расследование не допустят ни при каких обстоятельствах. Жаловаться на прокуратуру в прокуратуру – это нонсенс. Нашу жалобу Генпрокуратура переправила на рассмотрение опять же в Харьков. Но потом вышла статья. Более действенной оказалась скорее даже ваша перепечатка, потому что газета местная. Против следователей возбудили уголовное дело по ст.365 УК, часть 2 “Превышение власти или служебных полномочий, сопровождающееся насилием”. Но и теперь на допросы потерпевших никто не вызывал, судмедэкпертиза откладывалась, – ждали, видимо, пока следы исчезнут. Впрочем, на теле у Димы после ожогов током ТАКИЕ отметины!”

Как сообщил Виктор Щуров, следователи прокуратуры со своей стороны подали иск в суд о признании уголовного дела против них недействительным. “Мы убеждены, что это сделано для того, чтобы оттянуть время и уйти от ответственности. Спасибо, конечно, публикациям, но ведь газета не может каждый раз подталкивать следствие: вы напишете – они что-то сделают. Не напишете – расследование снова застопорится. Знаете, сколько сейчас людей в прокуратуре ожидает приема у следователей Киевской прокуратуры? Они, как и мы, не верят в объективность харьковских правоохранителей! Мы тоже добиваемся передачи дела независимым следователям из Луганска или Киева”.

Вскоре луганчане дали интервью АТН и радио “Новая волна”, и уже на следующий день их вызвали в Харьковскую прокуратуру для дачи показаний по делу о превышении служебных полномочий ее же следователями, и была проведена судмедэкспертиза. “Они уже понимают силу прессы и сделают все, чтобы этим делом СМИ дальше не занимались”, – считает защитник Щуров.

“Они, что, подали на вас в суд? – удивился в разговоре с “Пятницей” автор опубликованного в “Обозревателе” материала Олег Ельцов. – Все свидетельства записаны на кассете, это никоим образом нельзя опровергнуть. Есть заключения врачей, Дмитрий лечится до сих пор. Ко мне лично никаких претензий не было и быть не может. Подав же в суд на газету, они повели себя просто безграмотно. Люди мечутся, – скорее всего, им грозит увольнение из органов, и они пытаются обелить себя всеми известными способами”.

Относительно иска высказался и адвокат коллегии харьковских адвокатов Владимир Олевский: “Вы сделали перепечатку и этим не сказали ничего нового. Что касается того, что на вас подали иск в суд, можно говорить, что это неверно. Потому что это была просто перепечатка. Если же данный иск существует, то он обречен на провал”.

Если профессиональные юристы и искушенные в криминальной тематике “акулы пера” оценивают иск к “Пятнице” как заведомо проигрышный, то чего же добиваются налоговики? Это мы выясняли у начальника областной налоговой милиции Александра Хольченкова: “Налоговая расследует уголовное дело, по нему задержано 62 млн грн – это НДС, который должно было возвратить государство из бюджета. По делу уже есть задержанные, они дают показания. Те, о ком идет речь в статье, были у меня, мы их приглашали. Да, они действительно доставлялись сюда, действительно проводились следственные действия. Остальное – вымысел! Проводили проверку Генпрокуратура, областная прокуратура, отдел по борьбе с коррупцией. Заключений о нарушениях нет. Также я не располагаю сведениями об уголовном деле против следователей. В резонансе, которое получило дело луганчан, имеется один положительный момент: задержан организатор группы. Он в СИЗО и уже дал показания. А на “Пятницу” подали в суд потому, что информационное агентство “Обозреватель” не является средством массовой информации. Теперь по решению нашего суда “Пятница” может судиться с “Обозревателем”. Если сочтет нужным...”

Словом, люди в погонах были уверены в выигрыше при каких угодно раскладах: кому суд пойдет навстречу, какой-то газете или налоговикам? Много лет украинские масс-медиа только и занимаются тем, что пересказывают озвученные на пресс-конференциях проценты и отфильтрованные центрами общественных связей факты. Но поверивший в грядущие перемены народ повалил к независимой прессе! После объявления в СМИ об иске против “Пятницы” число обращений к нам увеличилось во много раз. Причем каждый со своей историей, и почти в каждой из них своя “бомба”. Скорее всего, продолжение последует

(“Пятница”, м. Харків, №10,03.03.2005)

Справа “П’ятниці”, 13 квітня

Юрій Чумак

У Дзержинському районному суді м. Харкова пройшло перше слухання у справі “Дзержинська податкова міліція проти газети “П’ятниця”. Приводом для позову податківців стала стаття, яку “П’ятниця” ще на початку року передрукувала з Інтернет-видання “Обозреватель” (www.obozrevatel.com.ua). У матеріалі розповідалося про “перевертнів у погонах”, що нібито працюють у податковій міліції Дзержинського району. Тепер податківці жадають від головного редактора газети спростування і моральної компенсації – майже 125 тисяч гривень.

Сьогоднішнє судове засідання розпочалося з конфлікту. Ще до того, як суддя Любов Шаповаленко приступила до розгляду позову, податківці зажадали видалити з залу засідання журналістів. Однак суддя зйомку в залі суду все-таки дозволила.

Вже на початку слухання справи стало зрозуміло, що мирної угоди, яку запропонувала сторонам суддя, швидше за все, не буде. Представники податкової міліції Дзержинського району жадають від головного редактора газети спростування статті про те, як співробітники відомства били затриманих і вимагали в них гроші. І відшкодування морального збитку: окремо податковій міліції Дзержинського району – 100 тисяч без однієї гривні і по 5 тисяч гривень кожному з п’яти високоморальних співробітників, що згадувалися в статті.

Цікаво, що проти “Обозревателя”, матеріал якого слово в слово передрукувала “П’ятниця”, податківці чомусь позову до суду не подавали. Можливо тому, що не по зубах столичне видання? А місцеву газету, яка, до речі, одна з небагатьох у Харкові заповзято й віддано підтримувала на виборах Ющенка, що, можна душити?! Думаю, що після дощичку в четвер податківці засудять “П’ятницю”.

(“Політична Україна”, 13.04.2005)

Первые итоги судебного процесса – налоговая милиция Дзержинского района против еженедельника “Пятница”

Новости АТН неоднократно рассказывали об этом деле. Напомним, что в январе этого года “Пятница” частично перепечатала статью Олега Ельцова из интернет-издания “Обозреватель” о том, что представители налоговой милиции Дзержинского района – “оборотни в погонах”, которые с помощью пыток и незаконных обысков выбивали признания и деньги из луганских предпринимателей. Налоговики посчитали, что этой статьей им был нанесён моральный ущерб и через суд потребовали сто тысяч гривен без одной гривны за моральный ущерб организации и по пять тысяч – каждому обвиненному в избиениях сотруднику.

В течение ряда заседаний были опрошены автор статьи Олег Ельцов, герои статьи луганские предприниматели, сами истцы. Сегодня суд получил подтверждение из прокуратуры о том, что харьковской облпрокуратурой возбуждено уголовное дело по факту превышения власти должностными лицами налоговой милиции Дзержинского района. Дело было возбуждено третьего февраля из-за выхода статьи Ельцова в интернет-изданнии “Обозреватель”. На основании того, что проводится уголовное расследование, судебное разбирательство по иску налоговиков против журналистов было приостановлено до вынесения судебного решения по делу уголовному. Как заявил новостям АТН представитель ответчика Николай Столяров, именно такое решение суда он в настоящей ситуации считает единственно законным и с ним полностью согласен. Представитель истцов Вячеслав Исмайлов, решением неудовлетворен, убежден, что это затягивание дела и намерен подать апелляцию.

(“Агентство Телевидения Новости”,25.05.2005)

VIII. Свобода мирних зібрань

Право мирних зібрань гарантується статтею 39 Конституції України: “Громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації , про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування. Обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватися судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей”.

Крім того, Україна взяла на себе зобов’язання виконувати низку міжнародних документів, які стосуються прав людини і містять посилання на право на мирні зібрання – Загальна декларація прав людини (ст. 20), Міжнародний пакт про громадянські та політичні права (ст. 21) та Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (ст. 11). Конституційний Суд України в рішенні від 19 квітня 2001 року зазначив, що право на мирні зібрання є “невідчужуваним і непорушним” правом громадян і дав офіційне тлумачення статті 39 Конституції, зокрема щодо термінів сповіщення органів влади про проведення масового заходу: “Ці строки не повинні обмежувати передбачене статтею 39 Конституції України право громадян, а мають служити його гарантією і водночас надавати можливість відповідним органам виконавчої влади чи органам місцевого самоврядування вжити заходів щодо безперешкодного проведення громадянами зборів, мітингів, походів і демонстрацій, забезпечення громадського порядку, прав і свобод інших людей”. Також Конституційний Суд визначив, що конкретизувати окремі положення статті 39 Конституції повинен окремий закон, який до цього часу не прийнятий.

Задля дослідження політичної та громадської активності населення Харківської області та діяльність місцевої влади у цій сфері, ХПГ направила 7 запитів до міських голів саме міст обласного значення в Харківській області. У місячний термін ми одержали 7 відповідей, з них 3 – відмови у наданні інформації.

 

Місто

Дата запиту

Дата відповіді

Надані дані

відмова

 

Ізюм

04.10.05

20.10.05

+

 
 

Куп’янськ

04.10.05

17.10.05

+

 

Одна відмова на 2 запити

Лозова

04.10.05

31.10.05

 

Не підлягає відповіді

Одна відмова на 2 запити

Люботин

04.10.05

10.10.05

 

Приїздіть на місце

Одна відмова на 2 запити

Первомайський

04.10.05

07.10.05

 

Не зрозуміло

 

Харків

04.10.05

31.10.05

+

 
 

Чугуїв

04.10.05

24.10.05

+

 

Усього:

 

7

7

4

3

Місто

Кількість заявок

Кількість проведених заходів

Середній проміжок

між заявкою і провед.

зборів

Кількість судових процесів щодо обмеж. провед. мирних зборів

Кількість судових рішень про обмеження чи заборону

2003

2004

Ѕ 2005

2003

2004

Ѕ 2005

та кількість людей

2003 2004

Ѕ 2005

2003 2004

Ѕ 2005

Ізюм

8

7

10

7

7

9

3-5 днів

600

4500

2300

Куп’янськ

За весь період

30

11

16

3

2-3 днів

1500

2000

2000

Лозова

Відмова у наданні інформації – абсолютно безпідставна

Люботин

Немає часу, запрошують самому переглянути документи на місті

Первомайський

Відмова цілком безпідставна

Харків

Немає статистики

5-10 днів

6

3 частково

Чугуїв

13

15

2

11

9

2

7 днів

1

 

2500

6300

300

Що стосується нормативних документів, які регламентують проведення мирних зібрань, то Ізюмський виконком посилається на Конституцію України, Указ Президії Верховної Ради СРСР (?) “Про відповідальність за порушення встановленого порядку організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій” та Рішення Конституційного Суду України “Про завчасне сповіщення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування про проведення зборів, мітингів, походів і демонстрацій (справа щодо завчасного сповіщення про мирні збори)”. Однак, у Харківській області, судячи із наданих на запит тимчасових Положень про порядок розгляду міськвиконкомами питань щодо організації та проведення зборів, мітингів, походів та демонстрацій, розроблене типове положення, яке приймалося місцевими радами у 2000 р. Принаймні, Положення, надані Куп’янським, Харківським та Чугуївським міськвиконкомами, мають одну і ту ж структуру, визначення і взагалі тексти їх ідентичні. Розрізняються вони тільки місцями проведення мирних зібрань та інколи – визначенням терміну, за яким подаються заяви на проведення мирних заходів. У Куп’янську, Харкові – не пізніше, як за 10 діб, у Чугуєві – за 5. Заявки обов’язково розглядаються і затверджуються узгоджувальною групою органу місцевого самоврядування. При цьому заінтересована особа повідомляється письмово про рішення групи – не менш як за 5 днів, а орган, який очолює страйк – за 1 день до часу проведення заходу.

Але буває потреба у терміновому реагуванні на деякі події, і тоді організатори пікету чи ходи дуже ризикують опинитися в ролі порушників цих вищезгаданих Положень.

Всі ці Положення, на жаль, не є бездоганними з точки зору демократичності та права. Харківська правозахисна група надсилала до Чугуївської міської ради свої рекомендації щодо прийнятого сесією нормативного документу, який регулює право на свободу мирних зібрань, з метою спонукати депутатів внести до нього певні зміни.

 

61/05 від “21” липня 2005 р.

Чугуївська міська рада Харківської обл.,

вул. К. Лібкнехта, 35-а, м. Чугуїв, 63503

Рекомендації щодо “Тимчасового положення про організацію та проведення зборів, мітингів, походів, демонстрацій та інших мирних зібрань населення міста Чугуєва”, затвердженого рішенням XLII сесії IV скликання Чугуївської міської ради

Право мирних зібрань гарантується статтею 39 Конституції України:

“Громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування. Обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватися судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей”.

Стаття 39 Конституції встановлює для організації масових зібрань повідомний, а не дозвільний порядок, і вона не містить обмежень щодо терміну подачі повідомлень. Повідомний порядок полягає у подачі заяви про проведення заходу організаторами до органів місцевої влади або місцевого самоврядування, що не мають права, у свою чергу, відмовити у його проведенні. Такі мирні збори можуть бути заборонені виключно у судовому порядку, за поданням місцевих органів влади та місцевого самоврядування.

Крім того, Україна взяла на себе зобов’язання виконувати міжнародні договори, які стосуються прав людини і містять посилання на свободу мирних зібрань – Міжнародний пакт про громадянські та політичні права (стаття 21) та Європейську Конвенцію про захист прав людини та основних свобод (стаття 11).

Конституційний Суд України в рішенні від 19 квітня 2001 року зазначив, що право на мирні зібрання є “невідчужуваним і непорушним” правом громадян і дав офіційне тлумачення статті 39 Конституції, зокрема щодо термінів сповіщення органів влади про проведення масового заходу. Також Конституційний Суд визначив, що конкретизувати окремі положення статті 39 Конституції повинен окремий закон. Такий закон до цього часу не прийнятий.

Посилаючись на делеговані повноваження міських рад, визначені Законом України “Про місцеве самоврядування в Україні” (ст. 38 пункт “б” підпункт 3), Чугуївська міська рада має компетенцію на “вирішення відповідно до закону питань про проведення зборів, мітингів, маніфестацій і демонстрацій, спортивних, видовищних та інших масових заходів”. Виходячи з того, що окремий закон, що конкретизує застосування в Україні цього права людини, не прийнятий, основними документами в цій галузі, якими повинні керуватися як організатори заходів, так і органи влади та місцевого самоврядування, є Основний закон – Конституція України та вищевказані міжнародні договори. У ст.64 Конституції чітко вказано: “конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України”. Тобто, приймаючи рішення про затвердження “Тимчасового положення…” Чугуївська міська рада ніяк не могла виходити за межі правових норм, встановлених ст. 39 Конституції України.

Але, на жаль, вийшла.

1. У ч. І цього документа – “Загальних положеннях” – даються визначення форм мирних зібрань та зазначається, що “Інші акції, які можуть бути організовані громадянами, об’єднаннями громадян та політичними рухами, повинні розглядатися з використанням запропонованої вище термінології”. Обмеження форм мирних зібрань лише певним переліком, до того ж із розмитими за змістом дефініціями, є невиправданим. Автори “Тимчасового положення…” намагаються окреслити, хто має виступати організаторами та учасниками масових громадських заходів, наділяючи цією прерогативою, як правило, “групу громадян та (або) об’єднання громадян”. Статтею 11 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод визначено, що “Кожен має право на свободу мирних зібрань… Здійснення цього права не підлягає жодним обмеженням, за винятком тих, які є необхідними у демократичному суспільстві і встановлені законом…” Термін “кожен” має на увазі всіх осіб, що законно перебувають на території України, тобто, навіть іноземців та осіб без громадянства. Тому обмеження права на участь чи організацію будь-яких мирних зібрань є порушенням Конвенції. Навіть одна особа може виступити в якості організатора зборів, мітингу, демонстрації, пікетування, агітпосту, вуличного походу, голодування, наметового містечка, флеш-моб акції тощо.

2. “Тимчасове положення…” встановлює конкретний термін завчасного подання повідомлення про проведення масових заходів – 5 днів. Хоча Конституційний Суд у вищезгаданому рішенні чітко встановив: “організатори таких мирних зібрань мають сповістити зазначені органи про проведення цих заходів заздалегідь, тобто у прийнятні строки, що передують даті їх проведення. Ці строки не повинні обмежувати передбачене статтею 39 Конституції України право громадян, а мають служити його гарантією. Визначення конкретних строків завчасного сповіщення з урахуванням особливостей форм мирних зібрань, їх масовості, місця, часу проведення тощо є предметом законодавчого регулювання”. Сесія міської ради, як би їй не хотілося, не може встановлювати конкретні строки! Треба нагадати, що рішення Конституційного Суду України є обов’язковим до виконання на всій території України, остаточним і не може бути оскарженим.

3. Органи місцевого самоврядування статтею 38 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” наділені певними повноваженнями щодо забезпечення законності, правопорядку, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян, але вимога від організаторів заходів у своїх повідомленнях оговорювати “форми і методи гарантованого (!) забезпечення заінтересованими особами громадського порядку під час проведення масового заходу” (п. 2.2. ч. ІІ “Тимчасового положення…”) є юридичним нонсенсом. Бо таку гарантію можна забезпечити лише спільними зусиллями організаторів, місцевої влади та органів внутрішніх справ. Для цього, напевне, і подаються повідомлення. До того ж, пропонована форма повідомлення є напрочуд громіздкою, надмірно деталізованою, що заздалегідь робить дуже ймовірним порушення цієї форми майбутніми організаторами заходів у Чугуєві. Чому, на думку розробників “Тимчасового положення…” повідомлення потрібно подавати “обов’язково у двох примірниках” (п. 3.2. ч. ІІІ “Тимчасового положення…”)? А якщо організатори принесуть один, то захід буде заборонено? Як зафіксовано у п. 3.1. ч. ІІІ цього документу, “повідомлення підлягає обов’язковій реєстрації, яка здійснюється секретарем міського голови в день його подання, або уповноваженим органом”. Що це за “орган”, чий він, хто його уповноважив – невідомо. І, найголовнішою вадою цього розділу “Тимчасових положень…”, яка порушує права громадян України, є те, що укладачі документу визнали однією з підстав прийняття рішення про неможливість проведення масового заходу, якщо “заінтересованою особою не додержано визначений порядок подання повідомлення”. У статті 39 Конституції дано виключний перелік причин, на підставі яких суд може обмежити право на мирні збори, і там про недодержання порядку подання повідомлення до Чугуївського міськвиконкому немає жодного слова.

4. Крім того, незрозумілим є те, що попередній розгляд повідомлень у виконавчому комітеті Чугуївської міської ради, на підставі “Тимчасового положення…” буде здійснювати “узгоджувальна група – постійно діючий орган”, склад якого чомусь “затверджується рішенням міськвиконкому”. Чи діє цей “постійно діючий орган” на громадських засадах, чи у штаті міськвиконкому, які до нього будуть входити спеціалісти – невідомо (про це не знають і самі депутати міської ради).

5. У ч. IV “Тимчасового положення…” чугуївські депутати чітко встановили місця проведення “загальноміських” демонстрацій та походів, зборів та мітингів “загальноміського значення” та пікетів, не давши чіткого визначення вигаданому ними ж поняттю “загальноміське”. Вони заборонили проведення масових заходів “раніше сьомої години ранку і пізніш 22 години вечора”. Взагалі, місце та час проведення заходу визначають самі організатори, про що і повідомляють органам влади або місцевого самоврядування, щоб вони забезпечили громадський порядок. Штучне обмеження місця і часу проведення мирних масових громадських заходів є антиконституційним та грубо порушує свободу мирних зібрань.

6. Заключні положення документу, що розглядається, містять підстави, за яких “масові заходи повинні бути припинені на вимогу представників органів влади”. Формулювання “представники органів влади” є нечітким. Якщо дотримуватись букви закону, службовці Чугуївського міськвиконкому є посадовими особами органу місцевого самоврядування, а не виконавчої чи судової влади, тобто, за буквальною логікою, вони, на основі “Тимчасового положення…” чугуївськими депутатами позбавлені права висувати вимоги з припинення мирних зібрань. Напевно, це доречно. Однак, підставою для обмеження права на мирні збори може бути тільки рішення суду. Намагання “представників органів влади” припинити масові заходи за інших підстав є незаконним. Якщо під час мирних зборів певні особи намагатимуться вчинити заворушення чи злочини, дії, що загрожують інтересам національної безпеки та громадського порядку, здоров’ю населення або правам людини та основним свободам, представники правоохоронних органів повинні припинити ці діяння та ізолювати правопорушників.

У розглянутому “Тимчасовому положенні…” є ще багато недоробок, юридичних обмовок (наприклад, посилання на неіснуючий в Україні “Адміністративний кодекс”), видно, що документ є “сирим” та недосконалим. Але, “незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності. Кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей” (стаття 68 Конституції України). “Тимчасове положення про організацію та проведення зборів, мітингів, походів, демонстрацій та інших мирних зібрань населення міста Чугуєва”, затверджене рішенням XLII сесії IV скликання Чугуївської міської ради, на жаль, не тільки суперечить Конституції, але й обмежує права людини та основні свободи. Тому, беззаперечно, повинно бути перероблене відповідними службовцями міськвиконкому та переглянуте депутатами міської ради. А міський голова Чугуєва як відповідальна та головна посадова особа в міському органі місцевого самоврядування, повинна забезпечити процес перегляду документу.

Співголова ХПГ Євген Захаров

Підготував Юрій Чумак

Слід зазначити, що міський голова Чугуєва, замість того, щоб врахувати ці рекомендації, надіслала до ХПГ відповідь, яку за змістом можна звести до вислову: “Пробачте, якщо щось не так, але ми хотіли, як краще”. Проте, ніяких змін до свого тимчасового Положення Чугуївська міська рада так і не внесла.

Щоправда, жорсткість деяких норм цих Положень у дійсності зводиться нанівець повним їх нехтуванням у застосуванні самими ж органами місцевого самоврядування. Так, у тому ж Чугуєві протягом 2005 р. було щонайменше 2 мирні зібрання, повідомлення про які подані пізніш, ніж за 5 днів до проведення, але ці акції не заборонялися, до їх організації не застосовувалось ніяких запобіжних заходів. Не зрозуміло тоді, навіщо взагалі приймати документи, які, мало того, що ніхто не збирається виконувати, так ще й порушують чинне законодавство?

За даними УМВС в Харківській області (лист № 90/3423 від 08.12.05) за порушення порядку організації проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій (ст. 185-1 КУ и АП) у 2003 р. було затримано 3 особи, у 2004 р. – 3, за 6 міс. 2005 р. – жодної. При цьому, порушень термінів оформлення протоколу затримання за весь період 2003-2005 р. не виявлено.

За ознаками злочину, передбаченого ст. 340 ККУ (незаконне перешкоджання організації або проведенню зборів, мітингів, походів і демонстрацій) у цей же період кримінальні справи не порушувались.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори