пошук  
версія для друку
16.08.2006

«Права людини у Харківській області – 2005», частина 2

   

 

ІX. Свобода об’єднань

Українське законодавство передбачає багато видів організацій, що можна віднести до недержавних (НДО, також вживається термін „неурядові організації” – НУО) та непідприємницьких (неприбуткових, далі по тексту – НПО): об’єднання громадян (політичні партії та громадські організації), молодіжні та дитячі громадські організації, організації роботодавців, професійні спілки, благодійні організації, релігійні організації, кредитні спілки, творчі спілки, асоціації підприємств та інші.

Громадські організації можуть існувати як юридичні особи або без статусу юридичної особи, проте з обов’язковим повідомленням про своє утворення. Релігійні громади можуть існувати навіть без такого повідомлення. Усі інші непідприємницькі організації можуть існувати виключно у формі юридичних осіб.

НПО різняться в законодавстві за метою утворення, а також за порядком створення. Кожен з видів НПО має свої особливості правового регулювання, що визначені окремим власним спеціальним законом, в якому зазначається порядок їх заснування, діяльності та ліквідації.

Даний необґрунтований поділ зберігся з радянських часів і зараз створює істотні перепони для розвитку НПО, штучно обмежуючи їхню правоздатність. До того ж існує певна колізія ще й в податковій сфері. Об’єднання громадян після своєї легалізації й отримання статусу недержавної (громадської чи благодійної) організації, може залишатися з точки зору податкового законодавства прибутковим підприємством тому, що об’єднання громадян повинно пройти додаткову спеціальну процедуру для отримання статусу неприбуткової організації.

Також суттєві обмеження закладаються легалізуючим органом щодо видів діяльності НПО. Для українського законодавства важливим залишається мета створення об’єднання громадян та інших НПО, хоча ні у Європейській Конвенції про захист прав людини та основних свободі (стаття 11), ні в Конституції мета утворення організації не має жодного значення. Виняток становить утворення політичних партій та профспілок .

Закон “Про об’єднання громадян” прямо суперечить статті 36 Конституції України та статті 11 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод в частині визначенні мети створення громадської організації. Він, у трактуванні реєструючих органів, штучно обмежує мету створення об’єднань громадян лише задоволенням своїх законних спільних інтересів й тому не відповідає ні ознакам добровільності та спільної реалізації прав і свобод громадян у статті 1 Закону “Про об’єднання громадян”, ні “добровільного угруповання для спільної мети” в тлумаченні Європейського суду з прав людини.

Закон про об’єднання громадян містить перелік дозволених видів діяльності . І хоча він і є дуже широким, проте вважається органами влади (Мінюстом та податковою інспекцією) все ж таки вичерпним, що в принципі не відповідає ні духу, ні букві закону. Іншими видами діяльності організації можуть займатися лише у випадку, коли такі права надані іншими законами. Принаймні такої позиції притримується основний легалізуючий орган – Міністерство юстиції. Адміністративна практика не дозволяє неприбутковим організаціям займатися видавничою діяльністю, здійснювати частково оплачувані соціальні послуги, а також займатися будь-якою іншою діяльністю, що навіть теоретично має на меті отримання прибутку.

У відповідності до ст. 14 Закону України “Про об’єднання громадян” “діяльність об’єднань громадян, які не легалізовані... є протизаконною”. Однак, дуже довгочасним раніше був процес реєстрації об’єднань громадян, що тривав часто по декілька місяців. У вересні минулого року законодавці внесли зміни до ст. 15 Закону України “Про об’єднання громадян”, якими полегшили й скоротили процедуру реєстрації організацій Мінюстом та його місцевими управліннями:

“Заява про реєстрацію місцевої громадської організації розглядається в 3-денний строк з дня надходження документів. Рішення про реєстрацію або відмову в ній заявнику повідомляється письмово не пізніше наступного робочого дня з дня прийняття рішення. Заява про реєстрацію всеукраїнської та міжнародної громадської організації розглядається протягом одного місяця. Рішення про реєстрацію або відмову в ній заявнику повідомляється письмово в 10-денний строк”.

Однак, скористатися перевагами нової норми закону наші громадські активісти у 2005 р. так і не змогли, тому що відповідні зміни до “Положення про порядок легалізації об’єднань громадян”, що встановлює чіткий механізм застосування цих приписів, Кабінет Міністрів України вніс лише у січні 2006 р.

На додаток щодо громадської активності громадян Харківської області можна навести дані про реєстрацію політичних партій і громадських організацій в Харківській області у 2003 – 2005 рр.:

Рік

Кількість зареєстрованих обласних організацій партій

Кількість відмов у реєстрації

Кількість обласних громадських організацій

Кількість відмов у реєстрації

Кількість рішень суду про заборону діяльності об’єднань громадян

2003

32

3

не відп. стат. док.

48

11

не відп. стат. док.

2004

4

1

44

5

1 півріччя 2005 р.

23

31

9

На підставі цих даних можна зробити висновок, що у передвиборчий період різко зростає кількість обласних осередків політичних партій. Щодо активності громадян у громадській діяльності, то такої залежності від виборчого процесу не спостерігається.

Член ХПГ Інна Сухорукова у своїй статті “Деякі епізоди політичного життя Харкова” так оцінює ситуацію з розвитком громадського сектора: “Тут ми маємо суто український парадокс, на який треба було б звернути увагу новій владі. Крім розбещеного, корумпованого чиновного клану в Україні поки що слабка нова влада, яка має справу з досить розвинутим суспільством, якого немає ані в Росії, ані в Білорусі. Досить висока активність і чисельність громадських організацій в Україні, більша ніж у пострадянських республіках СРСР, за винятком країн Балтії. І, як правило, саме громадські організації відчувають підвищену хвилю суспільної активності, і через це усвідомлюють найболючіші точки, де стикаються інтереси держави і громадян. Попередня влада ігнорувала більшість попереджень про стан громадянського суспільства, які йшли від неурядових організацій, від незалежних ЗМІ (а вони, незважаючи на тиск влади, існували всі 13 років незалежності України). Було б краще, якби нова влада не ігнорувала представників суспільства, бо саме громада може, як це не дивно, бути корисною тим представникам нового уряду, що мають історичне мислення, яким, на превеликий жаль, не були обтяжені ані пан Кравчук, ані пан Кучма…

X. Право на свободу пересування та вільний вибір місця проживання

З 1 січня 2004 року в Україні почав діяти новий закон “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” (далі по тексту – “Закон”).

Головні труднощі закону з точки зору правозахисних організацій наступні. Виникають складнощі з особами, що не мають документів: щоб отримати документи необхідно звернутися за місцем проживання до відповідного органу влади, а щоби офіційно отримати місце проживання, що можна підтвердити документально, необхідно подати документ про особу – виникає замкнене коло. З цього, правда, є певний вихід, але він важкий, бо вимагає належної правової допомоги. А тепер уявімо, що всю цю процедуру треба подолати бездомному.

Місцем проживання за Законом вважається місце, де громадянин переважно проживає більше 6 місяців. Якщо хтось живе в іншому місці понад 6 місяців, йому треба змінювати місце реєстрації. Тому можна зазначити, що концептуально закон зробив з права на вибір місця проживання обов’язок зареєструватися, невиконання якого тягне за собою відповідне покарання. За проживання без реєстрації встановлена адміністративна відповідальність у вигляді штрафу. Відповідно до закону, міліція може зупиняти людей на вулиці, перевіряти і якщо ви не доведете, що ви перебуваєте в чужому місті менше вказаного у законі терміну – штрафувати, а потім доводьте свою правоту в суді.

Істотним недоліком законодавства є прив’язування можливості реєстрації до власності особи (її житла), що є вкрай необдуманим в країні, де існує реальна житлова проблема для третини населення. Й ті, хто переїжджає в інше місто не може зареєструватися, тому що власники побоюються можливих зазіхань на своє житло.

Експерти відзначають, що згаданий закон також призводить до негативних соціальних та економічних наслідків. Зокрема, ним декларується, що надання прав не може залежати від місця проживання, проте на практиці всі соціальні, пенсійні, медичні, комунальні послуги прив’язані до місця реєстрації і механізму заміни надання їх не розроблено.

Таким чином, можна підсумувати, що новий закон, який набув чинності минулого року, ускладнив життя особам, що не мають документів або власного житла. Залишаються не вирішеними й значна кількість супровідних проблем, зокрема, з соціальним обслуговуванням населення, що тісно пов’язане з реєстрацією.

Негативною адміністративною практикою є фактично постійна необхідність носіння особою з собою паспорту або іншого документу, що посвідчує особу. Широко поширеною практикою правоохоронних органів є затримання особи лише за відсутність при собі документів, що посвідчують цю особу, зокрема паспорту. Законодавство надає право правоохоронцям затримати будь-яку таку особу на декілька годин, а іноді діб, до з’ясування даних про таку особу. Це право часто використовується правоохоронцями з метою шантажу, вимагання хабара чи зловживання посадовим становищем.

Для виїзду за кордон усі громадяни України повинні отримати закордонний паспорт. Його отримання вимагає проходження значних бюрократичних процедур і триває за загальним правилом три місяці. Така тривалість навряд чи є обґрунтованим обмеженням права людини на вільне пересування, в тому числі виїзду за кордон. При цьому вартість усієї процедури (з урахуванням усіх зборів за отримання усіх необхідних до подачі документів) складає приблизно 50 євро, що дорівнює еквіваленту 1,3 мінімальних заробітних плат на місяць. Внаслідок цього значна кількість малозабезпеченого населення, зокрема, люди пенсійного віку та непрацездатні, не можуть отримати закордонний паспорт, що є перепоною для вільного виїзду з країни.

Існують категорії осіб, яким заборонений виїзд за кордон в інтересах національної безпеки. Вони добровільно підписують зобов’язання не виїздити за межі країни, що є передумовою отримання допуску до певної інформації , що містить державну таємницю .

Така практика викликає обґрунтовані заперечення, оскільки вона не досягає мети охорони таємниці в умовах існування Інтернету та нових інформаційних технологій, що зменшують значення державних кордонів. Очевидно, такі обмеження є явним рудиментом радянської епохи і мають бути скасовані.

Інформація про ситуацію з незаконним перетинанням українського кордону в Харківській області за 2005 р. ХПГ дізналася в прес-службі Харківського прикордонного загону.

Харківські прикордонники серед кращих

Оперативно-службова діяльність Харківського прикордонного загону протягом 2005 року була спрямована на виконання пріоритетних завдань, визначених Адміністрацією Державної прикордонної служби України, а саме:

- виконання заходів передбачених Державною програмою “КОНТРАБАНДА – СТОП”;

- прийняття участі в проведенні спільних оперативно-профілактичних заходів: “Кордон-2005”, “Рубіж-2005”, спільних з МВС операціях “Канал”, “Іноземець” та “Заслон”;

– впровадження в практику сучасної моделі охорони кордону;

– запобігання втягуванню особового складу загону в протиправну діяльність на кордоні.

На виконання завдань, які було визначено, підрозділами Харківською прикордонного загону 2005 році проведено заходи щодо протидії протиправній діяльності на державному кордоні. Загальні результати оперативно-службової діяльності за поточний рік складає, затримано понад 3 тисячі порушників державного кордону України, з них незаконних мігрантів – 2082, контрабандних товарів на загальну суму 16 млн. 834 тис. грн., 198 кг. наркотичних речовин, 82 од. зброї. 1873 шт. боєприпасів. Проводячи порівняльний аналіз з 2004 роком, слід відзначити, що соціально-економічна та криміногенна обстановка в області має тенденцію до погіршення, що підтверджується наступними чинниками, основними з яких є:

- зростання рівня незаконної міграції громадян країн міграційного ризику в 1,9 рази більше, ніж за аналогічний період минулого року;

- активізація протиправної діяльності в пунктах пропуску через державний кордон (в порівнянні з 2004 роком збільшення затримань: боєприпасів – в 3,7 рази, товарів та вантажів на 5% по сумі, незаконних мігрантів з 1,9 рази);

- активізація протиправної діяльності поза пунктами пропуску через державний кордон (в порівнянні з 2004 роком збільшення затримань: товарів та вантажів в 1,7 рази по сумі, порушників кордону в 1,4 рази, наркотичної сировини на 18 %);

- переміщення через державний кордон зброї (зменшення затримань на 11%), але збільшення спроб переміщення боєприпасів (майже у 3,4 рази), наркотичної речовини (на 15%) ;

- збереженням на високому рівні контрабандної діяльності, основними предметами якої являються продукти харчування, господарчі товари, оргтехніка та автозапчастини (вартість затриманих товарів збільшилась на 20 %).

Старший офіцер (прес-секретар)

Харківського прикордонного загону Димитрій Горкольцев

XI. Право на захист від дискримінації

Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод у ст. 14 проголошує заборону дискримінації: “Здійснення прав i свобод, викладених у цій Конвенції, гарантується без будь-якої дискримінації за ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного або соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або інших обставин”.

Це ж право закріплене й у ст. 24 Конституції України: “Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується”.

Протягом минулого року надбанням харківської громадськості стала інформація про корупційні діяння колишніх місцевих можновладці, які почували себе “найрівнішими серед рівних” і, можливо, навіть дозволяли собі більше, ніж це передбачено законом. Однак, як і більшість резонансних справ, вони так і закінчились нічим...

Багато галасу піднялось свого часу навколо заборони паління у громадських місцях. Хоча, на думку правозахисників, цей шум був із нічого, бо ніякої дискримінації у цій забороні немає.

Правозащитник Евгений Захаров не видит ущемления прав человека в запрете курения в общественных местах

Дмитрий Литвиненко

Верховная Рада Украины приняла закон, который запрещает курение в общественных местах и на работе. За него проголосовали 287 народных депутатов. Если Президент подпишет закон, то предупреждение о том, что сигареты не продлевают жизнь, будет занимать 30% поверхности пачки, а за курение в общественных местах придется заплатить штраф – максимум 50 тысяч гривень. И еще один момент: в общественных местах, – к примеру, кафе и ресторанах половина помещения должна быть для курильщиков, а другая – для тех, кто не курит.

Евгений Захаров: “Весь мир делится на две части: одни курят, другие не курят. Естественный интерес курильщиков состоит в том, чтобы им не мешали курить. А те, кто не курят и те, кто страдают от этого – обезопасить себя от того дыма, вреда, которое может быть нанесено курильщиками. Эти два интереса всегда будут сталкиваться”.

Вот если бы государство вовсе запретило курение тогда можно было бы говорить о нарушении прав человека, считает правозащитник Евгений Захаров. Сегодня общество подстроено скорее под интересы курильщиков, уверен Захаров, а поэтому немного поделиться правами с некурящими будет справедливо.

(http://news.media-objektiv.com/, 24.09.2005)

Певної уваги слід приділити проблемі ксенофобії та прав нацменшин у Харківській області.

На жаль, на теренах області продовжує існувати таке печерне мракобісся, як антисемітизм. Прояви його метастазів з’являлися на Харківщині й у 2005 році.

Николай Романов, для “Пятницы”

Помните у Ильфа и Петрова: “Тоже мне великий слепой выискался... Гомер, Мильтон и Паниковский”? Так вот, на харьковской земле живет и ужасно плодовито работает “крупный” писатель маленьких и поразительно злобных книжечек, который не прочь поставить своё имя в ряд гуманистов-просветителей.

Другой, уже современный литератор сказал, что люди бывают трех типов: евреи, антисемиты и евреи-антисемиты. Общественное мнение относит Эдуарда Ходоса, коллекционера живописи и барона еврейской национальности к третьему типу. Сам он с этим категорически не согласен, что, собственно, и попытался озвучить на очередном заседании Журналистского клуба Харькова (ЖКХ). Он, дескать, еврей-антифашист и на свою антифашистскую деятельность жизнь положил, то есть написал 15 книг общим тиражом более миллиона экземпляров.

Точнее других отношение к “творчеству” Ходоса сформулировал соучредитель ЖКХ, тележурналист Сергей Потимков: “Вы пишете плебейские книжки, и эти книжки стимулируют плебейские мысли. Из них следует, что, как обычно, “жиди винні...”. Так было, кстати, когда пришел Гитлер. Появилась газета “Нова Україна”, и там писали, что жидо-коммунисты – корень всего зла. Простой читатель ваших книжек плохо разбирается в иудейских религиозных течениях. “Хабатники” – не “хабатники”, ему непонятно. Зато понятно, что они евреи. И понятно, что среди евреев есть фашисты. Как?! Почему?! И как их вычленить?! Они что, концлагеря строят?! У них что, есть своё гестапо?! Вы же понимаете, что ведете достаточно опасную игру, и то, что на вас не реагируют – это очень хорошо. Вы говорите: “Вот он я, Ходос! Вызовите меня в суд!..” Очень хорошо, что не вызывают! Вы лихой человек, но не надо будить лихо, когда оно тихо...”

(“Пятница”, Харків, № 15, 07.04.2005)

Бурхливі події відбувалися й навколо харківського філіалу МАУП – закладу, київським керманичем якого є сумнозвісний своїми проявами ксенофобії Георгій Щокін.

Кто примирит МАУП?

Светлана Шекера

В конфликт в харьковском отделении Межрегиональной академии управления персоналом (МАУП) вмешались областные власти.

Киевское руководство и региональное отделение МАУП не могут разобраться между собой уже почти месяц. После неудавшейся попытки смещения ректора харьковского филиала Станислава Гримблата и назначения на его место Петра Черемского в академию нагрянула финансовая проверка. Милиционеры и киевская служба безопасности не пускают в помещение “посторонних”, преподаватели жалуются на повальные увольнения и давление со стороны столичного руководства, выступают против создания на базе вуза ячейки Украинской консервативной партии, а студенты, возмущенные закрытием прославленной баскетбольной команды академии, собираются пикетировать столичный офис. Кроме того, в партийной прессе появились высказывания ректора МАУП Георгия Щекина, который называет харьковского губернатора “ошибкой президента”, поскольку Арсен Аваков, по словам того же Щекина, не является представителем так называемой “титульной нации”.

В ответ на недвусмысленные заявления в свой адрес Аваков заявил, что “областная администрация никогда не поддержит ни антисемитов, ни русофобов, ни украинофобов”. “Спекуляции в прессе на тему национальных отношений уйдут как недоразумение на второй план”, – уверен Арсен Аваков.

С преподавателями и студентами харьковского отделения МАУП встретился вице-губернатор Василий Третецкий. Совет чиновника – защищать свои права законными методами. Облгосадминистрация просит вмешаться в конфликт правоохранителей. Генеральную прокуратуру – дать правовую оценку деятельности и высказываний Георгия Щекина и его команды, а областное управление МВД – оценить действия Червонозаводского отделения милиции, которое предоставило киевскому руководству МАУП охрану занятого им помещения регионального отделения. Областные власти просят сделать выводы относительно происходящего в МАУП и региональное управление СБУ.

Местные правозащитники убеждены, что нарушения закона в МАУП – налицо. По словам сопредседателя Харьковской правозащитной группы Евгения Захарова, абсолютно незаконным является, во-первых, образование партийных структур на базе учебных заведений, и, во-вторых, увольнение ректора харьковского отделения Станислава Гримблата, контракт с которым подписан до 2011 года. Весьма сомнительными с точки зрения законности Евгений Захаров назвал и последние массовые увольнения в вузе.

(“Объектив-Но”, Харків, № 22, 02.06.2005)

 

Студенты – против национальной розни

В пятницу студенты и преподаватели различных харьковских вузов пикетировали областную администрацию, выступая против разжигания национальной розни.

Около ста представителей различных национальностей с плакатами в руках требовали прекращения возникающих периодически межнациональных конфликтов и протестовали против оценки действий людей по их принадлежности к той или иной национальности. Пикетчики также выступили против создания представительств политических партий на базе вузов – за аполитичность учебных заведений. Заместитель губернатора Василий Третецкий, вышедший к студентам и преподавателям, заявил о поддержке обладминистрацией требований выступавших, сообщает АТН.

(“Вечерний Харьков”, № 62, 08.06.2005)

Щоправда, у січні 2006 р. МАУПівське керівництво отримало гідну відсіч у залі суду.

МАУП відповідає за слова

Сьогодні Голосіївський районний суд м. Києва виніс рішення про визнання недостовірною інформацію, яка була розповсюджена “Міжрегіональною академією управління персоналом”, яку очолює кандидат у народні депутати пан Щокін.

Суть справи:

В газеті “Персонал плюс” (не є юридичною особою) № 30 (129) за 27 липня-2 серпня 2005 року, засновником і видавцем якої є АТЗТ “Міжрегіональна академія управління персоналом”, на сторінці 4 у статті “Народна дошка ганьби” накладом 77 000 примірників про Харківську правозахисну групу та співголову організації Є. Захарова поширено негативну недостовірну інформацію...

Керуючись ч. 4 ст. 32 Конституції України, ст. ст. 16, 94, 270, 276, ч. 1, 3, 4, 7 ст. 277, ст. 278 Цивільного кодексу України, ст. 47 ЗУ “Про інформацію”, ст. ст. 3, 8, 118 ЦПК суд вирішив:

1. Визнати недостовірною наступну інформацію, поширену відповідачем про Є. Захарова у газеті “Персонал плюс” № 30 (129) за 27 липня-02 серпня 2005р. ст. 4:

“Розробляє для юдо-нацистів інструкції псевдосудових розправ над національно свідомими патріотами України”.

2. Визнати недостовірною наступну інформацію, поширену відповідачем про Харківську правозахисну групу у газеті “Персонал плюс” № 30 (129) за 27 липня-02 серпня 2005р., стор. 4:

“юдо-нацистський осередок, що існує не кошт одіозного сіоністського фонду “Відродження”. У своїх ЗМІ паплюжить справжніх патріотів України та подає інструкції для псевдосудової розправи з ними. Постачає та фінансує юристів для підтримки провокативних юдо-нацистських позовів проти національно свідомих українців”.

2. Зобов’язати відповідача спростувати цю інформацію шляхом розміщення резолютивної частини судового рішення по даній справі в газеті “Персонал плюс” на сторінці 4, тим же шрифтом, що й оскаржувана публікація, під заголовком “Спростування” протягом місяця з моменту набрання рішенням суду законної сили, без жодних коментарів.

3. Стягнути з відповідача на користь позивачів понесені ними судові витрати.

(УГСПЛ, 11.01.2006)

А народний депутат України харків’янин Олександр Фельдман позивається у суді до іншого друкованого видання.

Фельдман подает в суд на “Сельские вести”

Народный депутат, президент Ассоциации национально-культурных объединений Украины Александр Фельдман, подает судебный иск о защите чести и достоинства в отношении газеты “Сельские вести”. Об этом Фельдман заявил в ходе пресс-конференции, передает УНИАН.

“Когда на страницах газет сеется межнациональная рознь, а улицах городов избивают представителей другой расы, веры или национальности – это не проблема евреев, кавказцев или афро-американцев. Это наша общая проблема”, – заявил Фельдман.

По словам Фельдмана, предметом искового заявления является “абсолютно неприкрытая и систематическая пропаганда на страницах “Сельских вестей” материалов ксенофобского и антисемитского содержания, которые не только оскорбляют честь и достоинство представителей национально-этнических общин в Украине, но и наносят ущерб международной репутации Украины”.

Фельдман считает, что эти явления являются крайне опасными для многонациональной Украины и несут реальную угрозу гражданскому миру в обществе. “К тому же, проблемы ксенофобии и антисемитизма могут уже в ближайшем будущем сказаться на перспективах отмены Конгрессом США поправки “Джексона-Веника” в отношении Украины, на реализации планов Украины в вопросах евроинтеграции и на политических результатах первого официального визита Президента Украины в Государство Израиль”, – считает народный депутат.

Фельдман подчеркнул, что не является сторонником решения подобных проблем в судебном порядке, поскольку считает, что самым объективным арбитром в подобных спорах, является этика и мораль. “Однако явная безнаказанность действий издания и неадекватная реакция на проявления антисемитизма со стороны уполномоченных государственных органов – не оставляют мне другого выбора”, – отметил он.

“Если сегодня украинское общество и информационное сообщество не обратят серьезнейшего внимания на эти проблемы, то существует большая угроза, что в период грядущих парламентских выборов “карта межнациональных противоречий” в Украине, может быть разыграна радикальными силами”, – подчеркнул Фельдман.

(proUA, 20.10.2005)

Слід зазначити, що Харківська обласна державна інформація зі значною увагою ставилася до питання реалізації прав національних меншин.

Наталья Печерская: Нацменьшинствам в области нужна отдельная поддержка

В Харьковской области планируется принять Программу удовлетворения культурных и образовательных потребностей национальных меньшинств. Ее разработало областное управление по вопросам внутренней политики.

По словам начальника управления Натальи Печерской, в рамках программы предполагается содействовать массовым мероприятиям, которые проводят национальные меньшинства, изданию учебной литературы. Деньги в области на подобные мероприятия выделяются через управление культуры, но в управлении внутренней политики считают, что для национальных меньшинств в регионе должна существовать отдельная программа.

Сейчас в Харьковской области зарегистрировано 48 общественных организаций национальных меньшинств.

(http://news.media-objektiv.com/, 28.11.2005)

А Харківська міська рада, навпаки, під час виборів, що прийшлися на кінець 2005 – початок 2006 р., вирішила розіграти мовне питання, спричинивши лавину “параду мовних суверенітетів” на Сході України. Харківська правозахисна група намагалася зупинити прийняття рішення Харківської міськради про надання російській мови статусу регіональної на теренах Харкова. Співголова ХПГ Євген Захаров звернувся до міського голови Володимира Шумілкіна з таким відкритим листом.

Глубокоуважаемый Владимир Андреевич!

Обращаюсь к Вам в связи с прошедшими в местных средствах массовой информации сообщениями о том, что сессия Харьковского городского Совета народных депутатов рассмотрит 6 марта вопрос о придании русскому языку статуса регионального на основании (цитирую) “Европейской Хартии региональных языков и языков национальных меньшинств”.

Не буду говорить ничего о политической подоплеке этого вопроса. Я хотел бы предостеречь уважаемых депутатов и Вас лично от принятия необоснованного и незаконного решения. К сожалению, Европейская хартия о языках стала в нашей стране инструментом политических спекуляций, а ее применение свидетельствует о непонимании смысла и значения этого важного международного договора Совета Европы. Не хотелось бы, чтобы к списку украинских органов власти и управления, продемонстрировавших такое непонимание, присоединился бы Харьковский горсовет. Поэтому я предлагаю Вашему внимание выдержки из экспертного заключения в части языковой проблемы, подготовленного мной совместно с зарубежными экспертами Совета Европы и по его просьбе. В 2002-2003 г.г. я был приглашен Советом Европы подготовить “Non-discrimination Review” о проблемах дискриминации и неравенства в Украине по признакам расы, цвета кожи, этнической принадлежности, языка и религии. Соответствующий отчет помещен на английском языке на сайте Совета Европы. Выдержка из этого отчета приведена в приложении к данному письму, а здесь я хотел бы дополнительно отметить следующее.

Прежде всего нужно сказать о всеобщем непонимании в нашей стране назначения и сферы применения Хартии, связанном с изначальным неправильным переводом ее названия. Точный перевод названия Хартии таков: “Европейская хартия региональных языков и языковых меньшинств” (а не “языков меньшинств” или “языков национальных меньшинств”, как утвердилось в Украине). Таким образом, у нас считалось, что Хартия посвящена защите языков национальных меньшинств и защищает право человека, представителя того или иного меньшинства, на доступ к культурным ценностям на родном языке, а на самом деле она говорит о языковых меньшинствах и языках, распространенных в отдельных регионах страны. Русским языком пользуются повсюду на Украине, во всех регионах, и поэтому он не подлежит защите Хартиею. Поэтому принятие решений местными органами власти основе Хартии о мерах по ее реализации в отношении русского языка будет ошибкой. Мне могут возразить, что такие решения основаны на Законе о ратификации Хартии, принятом Верховной Радой Украины 16 мая 2003 года, который включает русский язык в число языков, подлежащих защите Хартией. На сей счет могу сказать, что эта ошибка парламента, основанная на непонимании Хартии и чисто политических спекуляциях, в ближайшее время будет исправлена.

На самом деле очень долго, в течение двух лет, Министерство иностранных дел не посылало ратификационные документы в Совет Европы, и имела место весьма двусмысленная ситуация: у нас считалось, что Хартия ратифицирована и вступила в законную силу, а в Совете Европы Украину не считали страной-участницей Хартии в связи с отсутствием ратификационных грамот. Министерство поступало так по двум причинам: во-первых, специалистам было ясно, что Закон о ратификации очевидным образом противоречил Хартии, во-вторых, на реализацию положений Хартии, принятых Законом о ратификации, были необходимы бюджетные ассигнования в размере приблизительно 1 млрд. гривен, а эти средства бюджетом не были предусмотрены. Тем не менее, такое двусмысленное положение не могло тянуться так долго, и ратификационные грамоты в середине 2005 года были посланы. Одновременно Президентом было дано поручение Национальной Комиссии по вопросам укрепления демократии и верховенства права подготовить новый законопроект о ратификации Хартии, и такой законопроект сейчас готовится.

В этих условиях принятие Харьковским горсоветом местного решения на основе Хартии будет чисто популистским актом. Кроме того, необходимо учитывать следующее обстоятельство. Если стать на формальную точку зрения и принять такое местное решение, то необходимо указывать, какие именно положения Хартии, перечисленные в пункте 4 Закона о ратификации Хартии, а именно:

a) подпункты a(iii), b(iv), d(iv), e(iii), f(iii), g, h, i пункта 1 и пункт 2 Статьи 8;

b) подпункты a(iii), b(iii), c(iii) пункта 1, подпункт c пункта 2 и пункт 3 Статьи 9;

c) подпункты a, c, d, e, f, g пункта 2, подпункт c пункта 4 Статьи 10;

d) подпункты a(iii), b(ii), c(ii), d, e(i), g пункта 1, пункты 2 и 3 Статьи 11;

e) подпункты a, b, c, d, f, g пункта 1 и пункты 2 и 3 Статьи 12;

f) подпункты b, c пункта 1 Статьи 13;

g) подпункты a, b Статьи 14

будут применяться и предусмотреть соответствующее финансирование. При этом обязательно возникнет вопрос, почему речь идет только о русском языке, а не о всех языках, предусмотренных Законом о ратификации. Поскольку средства на реализацию указанных положений Хартии бюджетом на 2006 год не предусмотрены, принятие такого решения будет популизмом в квадрате.

Таким образом, я бы предложил воздержаться от рассмотрения проекта сессией Харьковского горсовета, по крайней мере, до принятия нового Закона о ратификации Хартии.

Проте політичні розрахунки перемогли над принципами права, які харківські депутат и зігнорували. Це рішення є одним з прикладів зловживання правом, що розцвіло буйним квітом в Україні.

В Харькове русский язык получил статус регионального

Елена Львова

Русский язык в Харькове получил статус регионального. Так решили депутаты горсовета на вчерашней – последней сессии этого созыва. “За” проголосовали пятьдесят три избранника. Против – только трое. Подобное решение Харьковский горсовет уже принимал – почти десять лет назад. И оно до сих пор действует. Хотя Верховный суд признал это решение незаконным, а прокурор города требовал его отменить.

Обсуждение вопроса о русском языке начинается прямо на улице. Перед горсоветом громко высказываются пикетчики – национал-патриоты.

Скажемо рішуче “ні” другій мові на Харківщині. Якщо Шумілкін хоче стати мером, він не має користуватися антиконституційним положенням.

С первых минут сессии становится понятно: тех, кто готов сказать решительное “нет” русскому языку, здесь единицы. Большинство – решительно “за”. Вопрос только в том, зачем нужно новое решение. Десять лет назад харьковский горсовет уже разрешал вести делопроизводство на русском наравне с украинским. И, несмотря на протесты прокурора и решение Верховного суда, это решение действует. Мэр Владимир Шумилкин объясняет: у нового решения есть законодательная база: ратифицированная Европейская хартия региональных языков. Плюс результаты консультативного опроса харьковчан четырехлетней давности и результаты всеукраинской переписи населения. Мэр уверен, статус регионального – это больше, чем возможность вести делопроизводство. Это решение проблемы использования русского языка на территории Харькова.

Владимир Шумилкин, городской голова: “Хартия определяет более широкий режим использования русского языка, а именно: дошкольное образование, школьное, содействие в высшем образовании, в судопроизводстве и во многих других аспектах”.

Депутат Чухлебов – чуть ли не единственный противник расширения сферы употребления русского языка. Он убежден: депутаты включили этот вопрос в повестку только из-за выборов.

Николай Чухлебов, депутат горсовета: “Это необразованные космополиты, купившие свои дипломы за зеленую капусту и сало, не знающие не только украинского, но главного своего родного национального языка. И потому общаются с миром языком межнационального общения, то есть русским. И пусть общаются, только не надо этот язык навязывать другим. Все будет хорошо, вот честно, я это знаю. Все будет хорошо”.

Среди депутатов есть и те, кто считает, что статуса регионального для русского языка – слишком мало.

Геннадий Кернес, депутат горсовета: “Мы должны обратиться в Верховную Раду, чтобы Верховная Рада внесла изменения в Конституцию Украины и закрепила русский язык, как второй государственный”.

Это предложение не находит поддержки большинства горсовета. Подавляющим большинством голосов русский получает статус регионального.

(http://news.media-objektiv.com/, 07.03.2006)

Міським головою пана Шумілкіна харків’яни так і не переобрали, однак, “головної болі” для наступників він та місцеві депутати таки завдали.

Стосовно прав нацменшин, слід, перш за все, відзначити, що за даними Управління з питань внутрішньої політики ХОДА конфліктів на етнічному, расовому або мовному ґрунті у 2003 – першій половині 2005 р. не спостерігалось. В Харківської області, як мінімум, 32 організації національних меншин, а всього на території області за даними перепису населення 2001 р. мешкають представники 111 національностей з них 70,7 % складають українці, 25,6 % росіяни, 0,5 % – білоруси, по 0,4 % – євреї та вірмени, 0,2 % – азербайджанці, 0,15 % – грузини, 0,14 % – татари. В м. Харкові працюють 3 загальноосвітні школи з поглибленим вивченням корейської, в’єтнамської і єврейської мов, а також ліцей “Шаалавім” з поглибленим вивчанням історії та релігії єврейського народу. В Харківській області працюють також 14 недільних шкіл: 3 – з вивченням азербайджанської, 2 – вірменської, 2 – ромської мов, а також по 1 школі з вивченням новогрецької, польської, німецької, караїмської, татарської, грузинської та осетинської мов.

Заклади середньої освіти, зважаючи на мовні особливості у Харківській області, працюють українською та російською мовами навчання. Всього в області функціонує 974 школи, українською мовою навчання здійснюється у 654 школах, російською – у 146, 174 школи мають класи з українською та російською мовами навчання. У місті Харкові функціонує 181 школа, з них у 46 навчально-виховний процес здійснюється українською мовою, у 53 – російською, у 82 – двома мовами.

Вищих навчальних закладів з українською мовою навчання – 62, російською – 10.

Таким чином, стан справ у сфері міжетнічних і мовних відносин у Харківської області доволі спокійний. Відношення між представниками різних груп населення досить толерантні.

XII. Право на вільні вибори

Стаття 38 Конституції України гарантує, що “громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування”.

Як витікає зі змісту статті, політичними правами Конституція наділяє виключно громадян України. Однак, це не порушує усталені європейські норми та не є проявом дискримінації, оскільки Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод у ст. 16 дозволяє обмеження щодо політичної діяльності іноземців: “Ніщо в статтях 10, 11 i 14 не може розглядатися як таке, що перешкоджає запровадженню Високими Договірними Сторонами обмежень щодо політичної діяльності іноземців”.

На початку 2005 р. політична ситуація на Харківщині, як і по всій Україні, відзначалася наслідками бурхливих подій кінця 2004 р., пов’язаних з виборами Президента України, що увійшли в історію як “Помаранчева революція”. Повідомлення преси мерехтіли повідомленнями на кшталт такого.

Активисты “Гражданской кампании “Пора” вручили сегодня третью “черную метку”

Виктор Шаправский, Алексей Жучков

Активисты “Гражданской кампании “Пора”, которая получила в Харькове статус общественной организации, вручили сегодня третью “черную метку”. Символический знак, который до этого получили ректор зооветакадемии Валерий Головко и экс-губернатор Евгений Кушнарев, на этот раз была передана начальнику Киевского райотдела милиции Игорю Сенчуку, который, по мнению активистов “Поры” замешан в совершении ряда преступлений.

Как считают активисты “Поры”, именно начальник Киевского райотдела милиции Игорь Сенчук активно содействовал разгрому их палаточного городка возле Юракадемии во время президентской избирательной кампании. Но не только этот факт, говорят члены “Поры”, привел их к райотделу. Они, в частности, обвиняют Сенчука в занятиях теневым бизнесом, вымогательстве и намерениях “купить” должность начальника городского управления милиции. Якобы для этих целей незаконными путями собирались денежные средства.

Свой протест “Пора” выразила традиционно – вручением “черной метки”.

Виктор Чесак, активист “Поры”:

“Пусть эта метка послужит предупреждением коррумпированным руководителям и начальникам всех уровней, рангов и мастей о том, что никто не забыт и ничто не забыто!”

Поскольку начальника райотдела на месте не оказалось, “черную метку” оставили на проходной дежурному. После этого колонна двинулась к областному управлению милиции. Сюда активисты “Поры” пришли, чтобы передать начальнику управления Станиславу Денисюку свои претензии к Сенчуку и требование прекратить беззаконие в органах внутренних дел и торговлю должностями. Денисюк лично принял двух человек.

Чесак: “Обещал во всем разобраться и сказал, что информация до вас дошла правильная, в общем-то”.

“(Агентство Телевидения Новости”, 02.03.2005)

В Харьковской области возбуждено 14 уголовных дел по фактам нарушения законодательства о выборах

В Харьковской области возбуждено 14 уголовных дел по фактам препятствования осуществлению избирательного права граждан, неправомерного использования избирательных документов и неправильного подсчета голосов во время выборов Президента Украины. 5 таких дел уже переданы в суд. Об этом сообщил прокурор Харьковской области Василий Синчук.

В частности, прокуратура Дворичанского района еще в начале декабря прошлого года установила, что на одном из избирательных участков территориального избирательного округа №179 пяти гражданам были выданы открепительные удостоверения, которые участок не получал от территориальной избирательной комиссии №179 (г. Чугуев). Это позволило гражданам проголосовать сразу на двух избирательных участках.

Секретарю участковой избирательной комиссии предъявлены обвинения по ч.3 ст.158 и ч.1 ст.364 Уголовного кодекса Украины (неправомерное использование избирательных бюллетеней, подлог избирательных документов; злоупотребление служебным положением), а еще пяти гражданам – по ч.2 ст.158 (подлог избирательных документов). В начале февраля дело передано в суд. Об этом ЛiгеБізнесІнформ сообщили в пресс–службе Генеральной прокуратуры Украины.

Подобные противоправные действия установлены и прокуратурами Балаклейского и Барвенковского районов.

(http://www.liga.net/, 14.03.2005)

Слід пригадати ще й справу Юрія Потикуна, яка досі не завершилась.

Однак, поступово на шпальтах газет та у виступах, розміщених в Інтернеті, з’являються й тривожні нотки.

Деякі епізоди політичного життя Харкова

Інна Сухорукова, м. Харків

І чому в нас так виходить? Принаймні, в Харкові…

Яку тільки партію не будують – а виходить все рівно КПРС. Саме такі думки, невеселі, відверто кажучи, приходять мені в голову після розповіді нашої колеги, яка брала участь в конференції районного осередку Народного Союзу “Наша Україна”. Все було, як за радянських часів – і нагнані з підприємств робітники, які не знали як реєструватися, при реєстрації “забували” свої прізвища, а називали тільки підприємства, на яких працюють. І звичне хамство якогось партійного (так і приходить в голову – компартійного) боса, який кричав на жінку-реєстратора.

І заздалегідь складений список президії, і, м’яко кажучи, байдуже відношення до незапланованих пропозицій та зауважень. Може, ще було потрібно швиденько створити при НСНУ піонерську організацію та комсомол, і хай привітали би учасників зборів піснями та декламаціями? А чому б ні? От есдекі мають свій комсомол, а комуністи та пані Вітренко і піонерів. А пропрезидентська партія чім гірша? Це ж скільки студентів можна було відразу загнати в партійні лави! Бо ті ж самі ректори ВУЗів, які ганяли студентів на підтримку Януковича, тепер всі-всі вірні прихильники Президента Ющенка та його партії. Ті ректори, що примушували студентів під наглядом викладачів голосувати “За Януковича”, незважаючи на всі заклики Ющенка піти у відставку добровільно, бо це аморально залишатися після всього на своїх місцях, нікуди не йдуть, та й ще паплюжать своїх колег, які намагалися добитися змін у керівництві ВУЗів. Кажуть, “не можу піти у відставку, бо трудовий колектив не відпускає”. Взагалі, читайте п’єсу Євгена Шварца “Дракон” – там про все це сказано. Тепер вони так само будуть примушувати студентів голосувати за НСНУ. Але, оскільки вони не мають ніякого авторитету ані у молоді, ані у більшості викладачів, то цілком можливо, що кількість голосів у НСНУ не буде суттєво відрізнятися від кількості голосів у партії “За ЄДУ” на попередніх парламентських виборах. Знову на ті ж граблі? Радянська влада, мабуть, безсмертна на цій території. Чи може тут якась місцева епідемія?..

Радянський менталітет не шукає ідентифікації – він шукає свого радянського трамвайчика, від колиски до могилки, коли все розписано на все життя. І коли хтось обіцяє цей шлях, громадяни будуть обирати його.

Скористатися цією ментальністю дуже спокусливо для нової влади – але вкрай небезпечно. Нещодавно я прочитала статтю, в якій автор дорікає новій владі за збереження більшості “сталих” посадовців на районному та міському рівнях. На мою думку, акценти треба ставити не на тому, що вони голосували не “За Ющенка”, а на тому, що більшість цих людей при владі має рівень самосвідомості партійного керівника радянського типу, тільки без стримуючого ока партійного контролю, який – нема куди правди діти – стримував інстинкт “хапати та красти, поки є”.

Держапарат та бізнес за останні 12 років міцно зрослися, і сьогодні ми маємо такий собі варіант українського кентавра: голова олігарха і тулуб – чиновний апарат радянського походження. Якщо досить швидко не замінити більшість “вояків” цієї потужної бюрократичної армії, вона з’їсть революцію, як той помаранчевий апельсин, і буде панувати та розквітати далі.

А держава, доведена попереднім правлінням до такого стану, що використовувати її надалі, як окуповану чиновною армією територію, вже не можна – державу втратимо.

В Харкові куди не кинь – там, як і раніше клани – у всякому випадку, з погляду пересічного громадянина. Підприємці, як і раніше, смертельно бояться податківців, водії – ДАІ, вчителі та лікарі – відповідно кожний свого начальника, мешканці будинків не тільки комунальних служб, а й ще “крутих” будівельників...

Чиновники різних рівнів, починаючи з Адміністрації Президента, дивляться не на громадян, а у свою підсвідомість, медитація проходить по типу: “Спокійно – нічого не змінилося, не відбулося, можна глибоко вдихнути і робити далі те ж саме, як і раніше”.

І все частіше на думку спадає, що це ми вже проходили на початку 90-х. Тоді серед старого апарату раптом з’явилися нові люди, які почали дивитися тобі в очі і справді намагалися вирішувати твої проблеми, і хоч їх було небагато, але проблеми часто вирішувались і громадянин не відчував себе отакою “комашкою”, яку, якщо не розчавили за те, що він потурбував бюрократа, то й на тому йому повинен бути вдячний.

Але в 90-х, ще за часи Президента Кравчука, і вже остаточно за часів Президента Кучми, нові люди серед бюрократичного плану стали з’являтися все рідше і рідше. Міцний радянський супербюрократ з’їв їх. Або переламав під себе.

“Ви розчарувалися в помаранчевій революції?” – запитаєте ви мене. Ні в якому разі. Іншого вибору у України не було – йшлося про наше існування як держави. Але дуже не хотілося б, щоб уроки 90-х років нічому нікого не навчили – ані суспільство, ані владу. Дуже не хотілося, щоб сірі хвилі бюрократичного болота зімкнулися над розбудженим суспільством і поглинули його. А саме таку загрозу ми й бачимо зараз.

Як завжди – оксамитова революція – це той розвилок дороги, де наліво підеш – коня загубиш, направо – себе втратиш.

І є тільки одна стежка – вперед. Дуже складна дорога – але іншої немає Не можна залишати на своїх посадах суто радянських чиновників, хоч за кого б вони не голосували.

Критерієм відбору на будь-яку посаду – навіть на посаду начальника ЖЕО – може бути тільки людина з новою самосвідомістю. Чиновник для людини, а не навпаки. Саме таким чином затверджуються чиновники розвинених демократій, пов’язуючи себе з життям і долею своєї країни.

(ПРАВА ЛЮДИНИ, № 17, 15 – 30 червня 2005)

У згаданій вже вище (у розділі VII “Свобода вираження поглядів”) не зовсім чемній ситуації з телепрограмою “Перша столиця” пана Кеворкяна, якому відмовили на початку року в телеефірі на “Сьомому каналі”, заради справедливості хочеться зауважити, що співвласниками “Сьомого каналу” на правах 50/50 є дві відомі у Харкові особи, причому, за чутками, один з них – прихильник “помаранчевих” політичних уподобань, а другий, навпаки, – “біло-блакитних”. Тому посилання на політичний тиск, скоріше за все, у даному випадку є недоречними.

До речі, напередодні самих парламентських перегонів у Харкові відбувся скандал з розколом у лавах обласної організації Соціалістичної партії України. Одночасно з цими подіями обласний офіс СПУ навіть пограбували.

Погром у социалистов

Юрий Сидоренко

Сегодня утром неизвестные совершили нападение на офис Харьковской областной организации Социалистической партии Украины, в районе кинотеатра “Звезда”. По словам работников офиса, преступники вошли в помещение через окно, выломав решетку.

Гости, утверждает руководитель областного избирательного штаба партии Владимир Тарасов, похитили один из компьютеров, в котором были списки членов партии, прошедших перерегистрацию – эта процедура только начинается у харьковских социалистов, на данный момент успели перерегистрироваться только десять районных организаций из 33-х.

Кроме того, Тарасов не исключает, что пропали некоторые документы, но еще не известно какие, сегодня социалисты будут проводить инвентаризацию бумаг.

По словам Владимира Тарасова, 3 недели назад неизвестные уже старались попасть в офис, но тогда местные жители сообщили о нападении в милицию и злоумышленники успели только выломать решетку.

(http://news.media-objektiv.com, 24.09.2005)

Наприкінці 2005 р. харківські правозахисники знов підняли питання доцільності втілення у життя так званої “політреформи”, яка була нав’язана силам, що відстоювали на Майдані демократію, політиками, чия влада неминуче добігала кінця.

XIІІ. Економічні та соціальні права

Економічні, соціальні права та культурні права відносять до прав людини другого покоління , вони входять до переліку загальновизнаних прав людини. Загальна Декларація прав людини 1948 року об’єднала у своєму переліку громадянські, політичні, економічні, соціальні та культурні права. Проте в 1966 році було прийнято два різні пакти (Міжнародний пакт про громадянські, політичні права та Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права), що передбачали різні механізми захисту відповідних прав. Головна відмінність полягає у тому, що для громадянських та політичних прав передбачається індивідуальне звернення, а для захисту економічних, соціальних та культурних прав проводиться моніторинг дотримання зобов’язань держави на підставі вивчення змін спеціально розроблених індексів розвитку та прослідковування змін у напрямку покращення чи погіршення протягом певного часу.

Такий підхід закріпив поняття різних поколінь прав людини і став основою для аргументації про існування ієрархії прав людини, та вищість прав першого покоління – громадянських і політичних, над правами другого покоління. Протилежна позиція базується на неподільності прав людини і відкидає їх ієрархію.

Іншим концептуальним питанням є належність економічних, соціальних та культурних прав до так званих “позитивних”, які потребують конкретних дій від держави, і, безсумнівно, значних фінансових затрат. Громадянські та політичні права розглядаються як “негативні”, тобто такі, що полягають у свободі від втручання держави і імплементація яких є якщо не завжди безкоштовною, то принаймні не надто вартісною.

Положення Загальної Декларації прав людини щодо соціальних прав розвиваються також Європейською Соціальною Хартією, яку у 2005 р. Україна ще не ратифікувала (це планується зробити у 2006 р.).

Договори Міжнародної Організації Праці (МОП ) гарантують захист прав на робочому місці та прав профспілок. Україна ратифікувала близько 50 конвенцій МОП, зокрема 32, також ті з них, які включають до себе фундаментальні принципи та права в сфері праці.

Конституція України закріпила систему економічних і соціальних прав, що охоплює: право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; право на підприємницьку діяльність; право на працю; право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів; право на відпочинок; право на соціальний захист; право на житло; право на достатній життєвий рівень; право на охорону здоров’я; право на безпечне для життя і здоров’я довкілля; право, зумовлене гарантуванням вільної згоди на шлюб, а також захистом материнства, батьківства, дитинства та сім’ї; право на освіту; право на свободу творчої діяльності.

Положення ст. 48 Конституції щодо того, що “кожен має право на достатній життєвий рівень для себе й своєї сім’ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло”, є основним у визначенні права людини на адекватні стандарти життя.

Багато конфліктних ситуацій на Харківщині виникало якраз через порушення права на адекватні стандарти життя.

Европейский суд по правам человека начал рассмотрение жалобы депутата Харьковского горсовета

Светлана Шекера

Европейский суд по правам человека начал рассматривать жалобу депутата Харьковского горсовета Игоря Громыко на действия городских властей и на неудовлетворительные условия проживания офицеров в военном городке в поселке Жуковского.

По словам депутата, еще пять лет назад власти Харькова выделили 350 тысяч гривень на передачу коммунальных сетей городка из распоряжения военного университета в собственность города.

Но, как утверждает Игорь Громыко, деньги были израсходованы не по назначению. Обратиться в Европейский суд, рассказывает депутат, его заставили отказы прокуратур, в том числе, и генеральной, и тот факт, что с лета этого года Харьковский военный университет перестал существовать как вуз, а, значит, за водопровод, электросети и канализацию военного городка, в котором проживают пять с половиной тысяч семей, ответственность он не несет. И если в домах произойдет авария, опасается депутат, ликвидировать ее будет некому.

(http://news.media-objektiv.com/, 27.01.2005)

Незаконна забудова набула минулого року великого резонансу у Харкові. Так, мешканці будинку № 12 по вул. Леніна звертались до “компетентних органів” з вимогою припинити захоплення та реконструкцію підвальних приміщень, що призводить до руйнування фундаменту. У своєму “крику по допомогу”, розміщеному на сайті “Майдан”, вони зазначали, що “проводимые в доме работы по реконструкции помещений поставили под угрозу жизнь и жильцов и безопасность их проживания”, і просили “помощи и защиты от произвола харьковских чиновников”. Подібних звернень, листів, скарг у 2005 р. в Харкові нараховується декілька десятків. Хоча, слід зазначити, інколи подібні випадки набували характеру кампанії, а під час виборчої кампанії ще й набрали яркого політичного забарвлення, що, безумовно, заважало безпристрасному розгляду справ.

Елена Матиас: Открытое письмо Нине Карпачевой

Представителю Верховного Совета Украины по правам Человека Карпачевой Нине Ивановне.

Уважаемая Нина Ивановна!

Вы занимаетесь благородным делом, отслеживая ситуацию с правами человека и демократией в Украине. Хочу поделиться с Вами наблюдениями за этими проблемами, которые я сделала этим летом.

Но сначала о себе. Пять лет я живу и работаю в Германии, наведываясь каждое лето на Украину. За это время я привыкла к уважительному и конструктивному общению с должностными лицами ФРГ.

Осенью и зимой прошлого года мы очень переживали события на Украине, надеялись на приход демократии, утверждения европейских стандартов жизни. Этим летом я особенно стремилась на свою первую родину, желая лично убедиться в кардинальных изменениях к лучшему.

Но, столкнувшись с реальностью, я убедилась в обратном... В качестве примера бесцеремонного наступления на права граждан приведу феномен “уплотнительного строительства”. Хорошо известно, что наиболее прибыльным видом бизнеса является строительство в престижных городских районах. Но где взять участок, если в центре уже все застроено. Ответ простой: захватить сквер, двор уже существующего дома, детскую или спортивную площадку. Но кто разрешит это сделать? Оказывается, это охотно сделает местная власть. Другое дело, что разрешат такое не каждой фирме, а той, у которой есть доверительные отношения с властью. Таким образом, “уплотнительное строительство” оказывается возможным только благодаря коррупции. Строительный беспредел возник еще при режиме Кучмы. Но при Ющенко он достиг своего апогея.

Тем самым, страна вступила в очередную полосу своего разграбления. Вначале у народа отобрали сбережения, затем фабрики и заводы, а теперь переходят к изъятию придомовых территорий, детских и спортивных площадок, скверов, парков, стадионов.

Налицо и кризис представительской власти. Депутаты всех уровней избирались при кучмовском режиме. Большинство из них так или иначе связано с бизнесом. На выборах в основном побеждали те, у кого было что вложить в избирательную компанию. Местные советы представляют собой своеобразные клубы по интересам. Депутаты выражают интересы не избирателей, а свои собственные (в том числе, и интересы “дружественных” фирм). Местные органы власти принимают решения в тайне от своих граждан. Декларированной открытости и гласности нет и в помине...

Просим Вас потребовать от руководства Украины, проведения реформ, направленных на всестороннюю защиту прав человека и демократии.

Просим Вас предложить Президенту Украины наложить мораторий на все скандальные стройки, срочно разработать законы, защищающие интересы жителей от “строительных” агрессоров.

Просим обратиться к мэру города Харькова – Владимиру Шумилкину с требованием остановить уничтожение культуры, экологии и природной среды города. А также способствовать отмене решений Горсовета по уплотнительным застройкам исторического центра, разрушающим сложившийся архитектурный ансамбль и ущемляющим права тысяч горожан.

Прилагаю список публикаций в Интернете, посвященный как общей ситуации с “уплотнительным строительством”, так и с самой скандальной стройкой на Восточной Украине, в Харькове:

    1. Sergius: Харьков. Вакханалия уплотнительной застройки. Додано: 05-04-2005 http://maidan.org.ua/static/mai/1112718884.html

    2. Наталка Зубар, Сергій П.: Одна відписка харківського мера з ілюстраціями. Додано: 21-04-2005

      http://maidan.org.ua/static/mai/1114117048.html

    3. Комитет пострадавших: Открытое письмо по вопросу незаконного строительства в г. Харькове. Додано: 25-05-2005

      http://maidan.org.ua/static/mai/1116981329.html

    4. По поводу незаконного строительства и незаконного землеотвода в Харькове

      “А судьи кто?” Додано: 03-06-2005

      http://maidan.org.ua/static/mai/1117746362.html

    5. Елена Матиас: Берлинская стена в отдельно взятом дворе. Додано: 09-08-2005

      http://maidan.org.ua/static/mai/1123537364.html

    6. Обращение к Президенту от харьковчан: От имени жителей, пострадавших от незаконного строительства в г. Харькове, Матиас Елена Юрьевна. Додано: 25-08-05

      http://kyiv.in.ua/index2.php?option=com_content&task=view&id=609&1temid=2&pop

    7. Открытое письмо инвалидов, участников войны и боевых действий г. Харькова Президенту Украины В.А. Ющенко. Додано: 25-08-2005

      http://maidan.org.ua/static/news/1124927858.html

    8. Есть в г. Харькове такая судья – Софья Набиуллина. Додано: 26-09-2005

      http://maidan.org.ua/static/news/1127765240.html

    9. Харьковчанин: Коррупционная схема захвата земель в Харькове. Додано: 30-09-2005

http://maidan.org.ua/static/mai/1128027676.html

Доктор экономических. наук Елена Матиас (Франкфурт на Майне–Харьков)

(http://maidan.org.ua/, 09.10.2005)

Наприкінці року в багатьох населених пунктах Харківської області виконавчими органами місцевого самоврядування були прийняті рішення про підвищення тарифів на комунальні послуги з утримання житла. Це викликало бурхливу реакцію незадоволення, численні пікети, мітинги, інші акції протесту. У Чугуєві міська рада під тиском громадськості навіть була вимушена скасувати непопулярне рішення міськвиконкому. Однак, у Харкові цього зробити не вдалося.

Два пикета под горисполкомом

Виктор Шаправский, Ольга Боровских

Против повышения квартплаты выступили сегодня харьковские коммунисты и общественные организации. Они провели пикет у здания горисполкома. В пику им, на том же месте, но чуть позже, свой митинг провели харьковские дворники.

По словам пикетчиков, они не верят в то, что после повышения тарифа на услуги жилищных организаций будут решены проблемы жилкомхоза. Они уверены, что увеличение квартплаты приведет к росту задолженности горожан за услуги, предоставляемые жилищниками. Пикетчики потребовали, в частности, ввести мораторий на повышение тарифов на ВСЕ жилищно-коммунальные услуги, создать экономически и социально обоснованную концепцию формирования расценок на услуги жилкомхоза, а также изыскивать в бюджете города средства, которые бы компенсировали разницу между действующими и планируемыми тарифами. При этом пикетчики пригрозили, что если квартплата все же будет повышена, они придут под горисполком с многотысячным митингом. В свою очередь дворники, которые собрались на этом же месте чуть позже, тоже оказались не лыком шиты. Они заявили, что не станут выходить на улицы города с метлами, если новые тарифы на услуги жилищников не будут утверждены. Дворники говорят, что их зарплата сейчас меньше, чем прожиточный минимум, а условия труда – хуже, чем когда бы то ни было. В знак протеста рабочие объявили символический бойкот, сложив свои метлы у дверей горсовета. Что страшнее для властей – многотысячный митинг или бастующие дворники – возможно, станет ясно уже завтра. На среду запланировано заседание горисполкома, на котором, вероятно, и будет принято окончательное решение о новом размере квартплаты.

(“Агентство Телевидения Новости”, 16.08.2005)

Новые тарифы на содержание жилья – являются действующими

Новые тарифы на содержание жилья – являются действующими. Такую информацию сегодня распространил официальный сайт горисполкома. По информации пресс-службы горисполкома, решение о повышение тарифов квартплаты действует, а другие судебные документы, которые печатаются в агитационных материалах, не влекут за собой никаких правовых последствий.

И, следовательно, потребители обязаны заключать договоры и платить за содержание жилья по новым тарифам. Напомню, решение о признании законными новых тарифов на квартплату, принял суд киевского района еще 12 декабря прошлого года. Это решение было оспорено в Апелляционном суде. И сегодня стало известно, что апелляцию суд оставил без рассмотрения. Таким образом, в Харькове действуют тарифы, вступившие в силу с 1 октября.

В январе этого года многие харьковчане получили уведомления о том, что подорожал и газ для рядовых потребителей – на 2%. В “Харьковгоргазе” говорят, что это не повышение тарифа, а целевая надбавка, которая пойдет на развитие газовых сетей в области. Однако, как стало известно новостям АТН, сейчас это решение о повышении тарифа на газ приостановлено. В Кабмине решают, будет ли надбавка включена в тариф или деньги на развитие сетей предприятие будет изыскивать из собственных резервов.

(“Агентство Телевидения Новости”, 20.02.2006)

Житлово-комунальна проблема – загроза національній безпеці України

Олександр Білецький, м. Харків.

Держава, в якій ми живемо, зробила безправ’я і несправедливість, ігнорування демократичних цінностей нормою суспільного життя. Зрощення влади і бізнесу, корупція і хабарництво стали загрозою національній безпеці. Світоглядний конфлікт між суспільством та владою, між інтересами громадян і реальними діями владних фінансово-політичних груп набув антагоністичних форм. Закритість інститутів влади від громадського контролю, корпоративність у прийнятті нею рішень породили в людей недовіру до влади”.

Програма діяльності Кабінету Міністрів України “Назустріч людям”

Позорное расслоение общества на 95% бедных и 5% богатых является следствием глубочайших деформаций в формировании стоимости товаров на нашем рынке. Цены на продукцию отечественных производителей реально завышены, потому что в них заложены очень высокие нормы теневой прибыли для собственников, очень высокие риски от произвола власти и проверяющих органов, коррупционные платежи”.

М. Романюк: “Почистим товары от коррупционно-теневых наценок”.

(http://maidan.org.ua/static/mai/1112606256.html)

Помаранчева революція – це антикримінальна революція. Вона стала цілком природною реакцією народу на криміналізацію держави зокрема. Особливістю українського суспільства було те, що держава, одним з основних завдань якої є протидія злочинності, перетворилася на свою протилежність – на засіб кримінальної експлуатації людей. Однією із форм цієї експлуатації є корупція, яка набула надзвичайного поширення і привела до руйнування основ суспільного життя. Через це суспільство, переставши нормально функціонувати, опинилося в кризі”.

Олександр Костенко: “Формула декриміналізації держави”

(http://maidan.org.ua/static/mai/1113900158.html)

Згідно Закону України “Про основи національної безпеки України” (№ 964-ІV від 19 червня 2003 р.) під національною безпекою розуміється захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави (ст. 1). На перше місце серед усіх об’єктів національної безпеки цей Закон ставить людину і громадянина – їхні конституційні права і свободи (ст. 3). Основним принципом національної безпеки визначається пріоритет прав і свобод людини і громадянина (ст. 5). А от найбільшою загрозою у внутрішньополітичній сфері – порушення з боку органів державної влади та органів місцевого самоврядування Конституції і законів України, прав і свобод людини і громадянина, недостатня ефективність контролю за дотриманням вимог Конституції і виконанням законів України (ст. 7).

Наведені вище положення Закону являються основою методологічного підходу, який використовується при написанні цього короткого аналітичного огляду. Не виключено, що цей огляд є першою в Україні спробою побачити та осмислити житлово-комунальну проблему саме як надзвичайно важливий компонент загальної проблеми нашої національної безпеки, а також запропонувати деякі більш-менш адекватні способи її розв’язання.

Суть проблеми

Житлово-комунальну проблему, у найбільш загальному її вигляді, можна було б визначити як цілісний комплекс дуже актуальних питань (завдань) політичного, економічного, соціального, правового, виробничого і т. п. характеру, котрі пов’язані з наданням громадянам України житлово-комунальних послуг і до цього часу належним чином не вирішуються.

Суть цієї проблеми полягає в тому, що переважна більшість громадян України (приблизно 85%), внаслідок своєї малозабезпеченості, виявляється фізично нездатною оплачувати житлово-комунальні послуги в повному обсязі по тих тарифах і цінах, що йому диктують монопольні виробники і постачальники цих послуг. Причиною тому є так звані “ножиці”: з одного боку, дуже низький рівень життя населення країни (він, як відомо, сьогодні є чи не найнижчим у Європі), з іншого боку, вкрай завищені псевдоринкові вимоги монополістів до малозабезпеченого населення.

Ситуація значно ускладнюється тією обставиною, що в даному випадку держава займає сторону не громадян, а житлово-комунальних монополістів. Мало того, є всі підстави стверджувати, що головним винуватцем створення і загострення даної проблеми якраз і була корумпована й криміналізована держава. На протязі останніх десяти років вона, фактично, уникала належного виконання своєї соціальної функції та відповідних конституційних зобов’язань перед нашим суверенним народом. По суті, саме вона й перетворила житлово-комунальну сферу в одне з основних джерел незаконного збагачення відносно невеликої групи привілейованих осіб через “тіньове” отримання величезних надприбутків.

Найважливішим у даній проблемі, що має пряме відношення до проблем національної безпеки, є системне, систематичне та масове порушення конституційних прав і свобод громадян України з боку органів державної влади і місцевого самоврядування, а також підлеглих їм житлово-комунальних служб.

Так, зокрема, до порушення ст. ст. 3, 8, 19, 21, 22, 27, 46, 47, 48, 64, 68 Конституції, ст. 66 Житлового кодексу, ст. ст. 3, 4 Закону України “Про прожитковий мінімум” призвела передача повноважень щодо встановлення тарифів на водо-, теплопостачання, водовідведення, утримання житла місцевим органам влади. Як наслідок, замість передбаченого законодавством про прожитковий мінімум розміру оплати у 12% від фактичного сукупного доходу сім’ї, громадян незаконно змушують сплачувати завищені суми, що у 3 – 5 і навіть більше разів перевищують ці розміри. Таким чином, на оплату житлово-комунальних послуг із сімейних бюджетів вимиваються вельми значні кошти, які повинні йти на харчування, охорону здоров’я, освіту, культурні та інші цілі. А це ще більше ускладнює тяжкий матеріальний стан малозабезпечених, у переважній своїй більшості, українських родин. Тому, аби не вмерти від голоду та хвороб, багато сімей змушені або взагалі не платити по рахунках “комунальних баронів” (це дуже влучне визначення, до речі, належить екс-президенту Кучмі Л.Д.), або оплачувати лише частину тих сум, що від них протиправно вимагаються. Звідси переважно й виникає так звана “заборгованість”, що дає житлово-комунальним монополістам формальний привід переслідувати малозабезпечених “боржників” у судовому порядку.

Значну проблему становить запроваджений Кабінетом Міністрів хибний, неконституційний порядок призначення житлових субсидій, який фактично унеможливив їх отримання більшістю тих, кому вони дійсно потрібні. В той же час, субсидії отримують ті, хто не має на це жодного права. Так, за даними Світового Банку, серед тих, що отримали в Україні житлові субсидії у 2001 році, останніх було аж 88%! (“Права людини в Україні – 2004”. – Розділ XV.–http://www.rupor.org/index.php?r=18&t=1).

Згідно офіційних повідомлень Антимонопольного комітету, його перевірками підприємств ЖКГ у всіх областях України постійно виявляються масові й типові факти економічно необґрунтованого завищення, у співвідношенні до фактично наданих, норм і об’ємів споживання, якості послуг, встановлених у законному порядку цін і тарифів, численних приписок при нарахуванні оплати, а також інші види незаконних зловживань системного характеру. Однак, на ці факти, що однозначно вказують на наявність у житлово-комунальній сфері організованих і суспільно-небезпечних кримінальних злочинів, ані органи державної влади та місцевого самоврядування, ані компетентні органи належним чином не реагують.

Дуже небезпечною проблемою є масове судове переслідування житлово-комунальними службами малозабезпечених громадян за так звані “борги”. Не маючи, як правило, укладених із громадянами договорів про надання послуг (а значить – навіть формальних юридичних підстав звертатися до суду) ці служби, проте, все ж таки домагаються задоволення своїх судових позовів. Дуже численними при цьому є випадки грубого порушення основ судочинства та порядку розгляду справ, що установлений Цивільним процесуальним кодексом України. І в результаті цього уже нанесені колосальні збитки не лише охоронюваним законом інтересам і правам сотень тисяч, якщо не мільйонів, наших громадян, але й моральному обличчю самого правосуддя.

Окремої серйозної уваги, саме з позицій національної безпеки, потребує питання дезорганізації нормальної роботи судів, як органів державної влади, що виникло внаслідок значної їх перевантаженості через надзвичайно велику кількість позовів комунальників.

Ще одна серйозна проблема – незаконне відключення підприємствами ЖКГ електро-, газо-, тепло- і водопостачання від жилих приміщень малозабезпечених громадян. Воно здійснюється всупереч ст. ст. 22, 47 і 48 Конституції, чинному законодавству про прожитковий мінімум і про державні соціальні гарантії. До того ж, фактично, такого роду дії є протиправним посяганням на відповідні державні функції, а також на внутрішні та міжнародні зобов’язання України, яка за своєю Конституцією є соціальною державою.

Нарешті, в результаті масованого інформаційно-психологічного, судового та іншого тиску на населення, що в останні роки систематично чиниться житлово-комунальними службами та має певні ознаки терористичної діяльності, в суспільстві виникло нове й небезпечне соціально-психологічне явище.

Фахівці визначають його як особливий вид психічних розладів – “житлово-комунальну депресію”. Вона є вельми небезпечним фактором, котрий суттєво дестабілізує внутрішній стан людини і суспільства, веде до масового поширення відчуття постійної тривоги, незахищеності, безнадійності, відчаю, власного безсилля й апатії, а також до зростання кількості проявів агресії та насильства, алкоголізму, самогубств і такого іншого.

Згідно даних соціологічного опитування, яке було проведене Інститутом соціальної і політичної психології АПН України напередодні президентських виборів і “помаранчевої” революції 2004 року, уперше за весь період спостережень (з 1997 року) серед чинників, що можуть спричинитися до участі населення в масових акціях протесту, головне місце посів мотив універсального, “неекономічного” змісту – порушення прав людини. При чому, згідно таблиці 3 “Мотивування респондентами своєї можливої участі в масових акціях протесту”, яка наводиться у прес-релізі цього Інституту від 08.10.04, місця серед мотивів поділилися таким чином: 1 – порушення прав людини; 2 – стрімке зростання цін; 3 – невиплата зарплати (пенсії, стипендії); 4 – підвищення плати за житло й транспорт; 5 – корупція в керівних структурах; 6 – зловживання владою з боку місцевого керівництва; 7 – припинення водо-, тепло- та енергопостачання; 8 – збагачення не багатьох та зубожіння більшості. (Як можна бачити, практично всі перелічені мотиви, так чи інакше, мають відношення до житлово-комунальної проблеми.) А от фальсифікація результатів виборів Президента України, яку багато хто вважає основною причиною революції, опинилася лише на 9-му місці?

Сьогодні вже є підстави констатувати, що великі сподівання нашого народу на поліпшення умов свого життя після “помаранчевої” революції не виправдалися. Адже в країні, за великим рахунком, практично нічого не змінилося. Наприклад, нині у житлово-комунальній сфері продовжують чинитися ті ж самі порушення конституційних прав і свобод громадян із боку органів влади та підприємств ЖКГ, які чинилися і при попередньому “антинародному корупційному режимі”. Знову активізувався й посилюється судовий та інформаційно-психологічний тиск на населення. Так само незаконно припиняється постачання води, тепла, газу та електроенергії до жилих приміщень і важливих об’єктів соціальної сфери. Знову лунає стара балаканина, що нібито задля покращення стану даної галузі, розвитку ринкових відносин та навіть захисту прав споживачів обов’язково потрібно підвищувати ціни і тарифи. Приймаються й відповідні управлінські рішення.

Усе це замість того, щоб реально працювати над ліквідацією різних “тіньових” схем отримання надприбутків, зменшенням штучних невиробничих витрат, уведенням режиму ефективного енергозбереження та точного обліку послуг, що надаються, впровадженням нових прогресивних технологій та розвитком здорової ринкової конкуренції.

Цілком зрозуміло, що такий екстенсивний шлях, як постійне та економічно необґрунтоване підвищення цін і тарифів, а також протиправне “вибивання” так званих “боргів” з малозабезпеченого населення, може призвести не до вирішення цієї проблеми, а лише до ще більшого її ускладнення та загострення суспільно-політичної ситуації у країні.

Події останнього часу свідчать, що ті, хто на протязі минулого десятиліття використовував житлово-комунальну сферу для прихованого отримання величезних надприбутків, при якому брутально порушувались права і свободи наших громадян, збираються й надалі чинити так само.

Отже, приходимо до висновку, що сьогодні в Україні, як і раніше: а) зберігається революційна ситуація; б) існує практично та ж сама мотивація населення до участі у масових акціях протесту, що була напередодні “помаранчевої” революції; в) має місце вельми значна незадоволена суспільна потреба в ефективному захисті конституційних прав і свобод громадян, особливо у житлово-комунальній сфері.

Способи вирішення проблеми

Отже, мусимо визнати – існує клубок питань у правовідносинах ДЕРЖАВА – ЖКГ – ГРОМАДЯНИ, що потребують нагального вирішення. Вони вийшли на рівень загальнонаціональної проблеми, яка має підставу вважатись однією з найважливіших для влади, бо унеможливлює для громадян цієї країни використання ними гарантованих Основним Законом прав, а через свою подальшу невирішеність несе загрозу їх життєвим інтересам, а відповідно і національній безпеці. Для вирішення цієї проблеми пропонуємо дійовим особам нової української державної влади нижченаведене.

1. Проводити ефективну й послідовну соціально орієнтовану державну політику, яка має бути спрямованою на швидке підвищення рівня життя та значне покращення добробуту громадян України, насамперед, через обмеження монополізму і розвиток здорової конкуренції, державний контроль за тарифами і цінами (принаймні у межах гарантованого Конституцією прожиткового мінімуму) на товари першої необхідності, житло і основні соціальні послуги, встановлення розумної межі рентабельності підприємств та торгових надбавок, значне спрощення системи оподаткування, скасування ПДВ і т. п.

2. Зобов’язати органи державної влади і місцевого самоврядування, а також підприємства житлово-комунальної сфери суворо дотримуватися вимог ст. ст. 22, 46, 47, 48 Конституції та законодавства України про прожитковий мінімум і державні соціальні гарантії.

3. У найкоротший термін привести національну нормативно-правову базу у відповідність до норм Конституції та Закону України “Про прожитковий мінімум”.

4. Негайно переглянути ціни і тарифи на житлово-комунальні послуги в сторону зменшення, в першу чергу, за рахунок виключення з них будь-яких невиробничих і нераціональних витрат.

5. Доручити правоохоронним органам (Генпрокуратурі, СБУ, МВС):

а) ретельно вивчити матеріали розслідувань, які проводилися в останні роки Антимонопольним комітетом України й ГоловКРУ, та відкрити на цій підставі відповідні кримінальні справи;

б) здійснювати в житлово-комунальній сфері постійний моніторинг щодо виявлення фактів незаконних зловживань (особливо приписок та інших форм шахрайства), що порушують конституційні права і свободи громадян, та належним чином на них реагувати.

6. Переглянути та скасувати судові рішення, які були прийняті за позовами до малозабезпечених громадян із порушеннями вимог Конституції, Закону “Про прожитковий мінімум” та цивільного законодавства України.

7. Визнати недійсними договори про реструктуризацію заборгованості населення за житлово-комунальні послуги, які були укладені з правопорушеннями, а також компенсувати понесені від цього громадянами збитки за рахунок правопорушників.

8. Запровадити в житлово-комунальній сфері суворий громадський контроль, до якого залучити широке коло громадських правозахисних організацій та незалежних громадських активістів, котрі мали би координувати свої дії з відповідними державними органами.

9. Розпочати активну пропагандистсько-масову роботу по роз’ясненню громадянам змісту конституційних прав і свобод та чинного законодавства України, по ознайомленню їх з ефективними засобами правового самозахисту.

10. Почати нарешті виконувати Постанову Верховної Ради України № 2456-III від 07 червня 2001 року “Про інформацію Кабінету Міністрів України про стан і формування цін та тарифів у житлово-комунальній сфері”, що направлена на захист конституційних прав і свобод громадян.

(ПРАВА ЛЮДИНИ, № 16, 1 – 15 червня 2005)

Права на відповідний соціальний захист добивається у судовому порядку харків’янин, що постраждав у наслідок нападу на машину інкасаторів.

100 тысяч гривен компенсации за моральный ущерб требует водитель-инкассатор, который выжил после нападения 26 октября 2004 года на улице Героев Труда

100 тысяч гривен компенсации за моральный ущерб требует водитель-инкассатор, который выжил после нападения 26 октября 2004 года на улице Героев Труда. В среду состоялось первое заседание суда по иску Сергея Йощенко к фонду социального страхования от несчастных случаев на производстве. До этого новостям АТН Йощенко говорил, что будет требовать 50 тысяч гривен, а не сто... На первом заседании стороны лишь поясняли суду свои доводы. Защита основывалась на том, что во время нападения Сергей получил тяжелое огнестрельное ранение в область живота, из-за которого потерял 70% трудоспособности. Сейчас он на второй группе инвалидности. Постоянно проходит лечение в психоневрологическом диспансере. Медики поставили диагноз – острая реакция на стресс. На лечение необходимы немалые деньги. Ответчики же утверждают, что инцидент, во время, которого пострадал Йощенко, необходимо рассматривать не как несчастный случай на производстве, а как рядовое преступление, во время которого пострадали люди и компенсацию должно выплачивать государство. Слушание этого дела продолжится в январе.

“(Агентство Телевидения Новости”, 15.12.2005)

Традиційно в Україні трудові права людини захищаються не тільки нормами цивільного, трудового та адміністративного законодавства, але й за допомогою кримінального закону. А тому кожен працівник повинен знати, що роботодавець, який грубо порушує найважливіші права та свободи людини, може бути притягнутий до кримінальної відповідальності.

Кримінальний кодекс України 2001 р. передбачає відповідальність за умисне перешкоджання законній діяльності профспілок (ст. 170 КК), перешкоджання законній професійній діяльності журналістів (ст. 171 КК), грубе порушення законодавства про працю (ст. 172 КК), грубе порушення угоди про працю (ст. 173 КК), примушування до участі у страйку або перешкоджання участі у страйку (174), невиплату заробітної плати чи інших установлених законом виплат (ст. 175 КК).

Загальною нормою щодо відповідальності за порушення трудових прав людини залишається норма, передбачена ст. 172 КК, яка встановлює відповідальність за незаконне звільнення працівника з роботи з особистих мотивів, а також інше грубе порушення законодавства про працю. Таким чином, закон передбачає дві альтернативні форми злочинного діяння: 1) незаконне звільнення працівника з роботи; 2) інше грубе порушення законодавства про працю.

Що стосується першої форми, слід зазначити, що право на працю є одним з найважливіших прав та свобод людини, а тому й позбавлення цього права визнається одним з найгрубіших порушень прав та свобод працівника. В той же час, аналіз судової практики призводить до висновку про складнощі застосування даної норми у зв’язку із вказівкою закону на злочинність звільнення працівника з роботи тільки у випадку наявності особистого мотиву в діях винного. В законі не дається роз’яснення особистого мотиву. В той же час, виходячи з закону слід визнати, що законодавець в деяких випадках визнає можливість існування при незаконному звільненні мотиву, що не є особистим. Однак слід зазначити, що в науці під особистим мотивом слід розуміти ті спонукання, які притаманні конкретній людині при здійсненні конкретного злочину і є підставою його вчинення. Тобто особистим мотивом слід вважати будь-який усвідомлюваний мотив, що спонукає конкретну особу до вчинення суспільно небезпечного діяння.

Слід вказати й ще на одне протиріччя при розгляді особистого мотиву, як обов’язкової ознаки незаконного звільнення. Більшість науковців підтримують думку про те, що незаконне звільнення є одним із найгрубіших порушень законодавства про працю, це підтверджує й безпосередній аналіз закону. Втрата людиною роботи в більшості випадків перекреслює всі можливості до захисту своїх прав, на відміну від інших трудових правопорушень. До того ж, втрата людиною роботи призводить до болісних пошуків нового місця праці, відсутності коштів до існування, негараздів у родині й найближчому оточенні.

Голові Харківської обласної державної адміністрації пану Авакову Арсену Борисовичу

О.М. Анікеєнко, голова Харківського обласного комітету профспілки працівників науки, виробництва та фінансів

Вельмишановний Арсене Борисовичу!

Повідомляємо Вас, що в Харківській державній зооветеринарній академії (ХДЗВА) відбувається переслідування за політичними мотивами Голови Профспілки працівників науки, виробництва та фінансів “Граніт” ХДЗВА Андрія Заволоки.

Як було встановлено в 2005 році комісіями Управління праці та соціального захисту, Управлінням освіти Харківської обласної державної адміністрації, КРУ Харківської області, ректор Головко відмовив в наданні А.Заволоці індивідуального плану викладача, відмовив у виплаті заробітної плати в повному, передбаченому законом обсязі.

Починаючи з нового навчального року, ректор Головко В. О. позбавив доцента Заволоку А. А. робочого місця, знову відмовив в наданні педагогічного навантаження. Обласна Профспілка двічі зверталась до ректора Головка з проханням надати інформацію про те на якому курсі, в яких групах передбачена робота А. Заволоки, які теми лекцій він повинен читати. Ректор Головко двічі відмовив обласній профспілці в наданні цієї інформації.

Просимо Вашого негайного втручання, оскільки відбувається грубе порушення засад Конституції України, Кодексу законів про працю, Закону України “Про освіту”, “Про вищу освіту”, Європейської конвенції прав людини.

Дії ректора В. Головка носять ознаки знущань, аби дістатися до місця роботи, Андрію необхідно витратити біля 90 гривень на місяць, В. Головко сплачує йому на місяць по 60 гривень. КРУ Харківської області двічі, починаючи з 16.11.2005 р. зверталося до ХДЗВА з вимогою усунення виявлених порушень фінансової дисципліни.

Ректор В.Головко не реагує ні на вимоги КРУ, ні на Закони України.

Вашими заступниками було відмовлено профспілковому комітету Профспілки ХДЗВА в комісійній перевірці діяльності ректора В. Головка, за цей час викрита профспілкою, міліцією і КРУ ціла низка дій з боку ректора В. Головка, що носять ознаки злочинів, вагома частина грубих порушень Законів України залишилась без уваги.

У відповідності до засад Конституції України, Регіональної угоди між Харківською державною адміністрацією та Профспілками, профспілка наполягає на комісійній перевірці діяльності В. Головка та прокуратури Дергачівського району Харківської області, яка роками відмовляється реагувати на будь які незаконні дії В.Головка, починаючи з образ ректором Головко президента України (“фашист”! “нацист”!), закінчуючи фінансовими махінаціями, переслідуванням та цькування людей за підтримку на виборах В.А. Ющенка (викладачів О. Галашка, О. Шакулу, В. Маслійчука, Д. Гришко, А. Заволока та інших), зловживання владою, перешкоджання діяльності профспілки, посадовий підлог та ін.

(http://maidan.org.ua/, 29-12-2005)

Бажаєш мати роботу – працюй та помовчуй

Георгій Кобзар

Під таким гаслом нерідко будуються взаємовідносини між роботодавцем та робітником у сучасній Україні. “В одну воду не можна увійти двічі”, – так повчали стародавні мудреці. Громадянин Єрмолаєв відчув це на собі: після незаконного звільнення з Чугуївського авіаційного ремонтного заводу у 2004 році, він незабаром поновився, через суд, на робочому місці, але знову був звільнений у 2005 році. Проте, цього разу правосуддя було не на його боці: Чугуївський міський суд відмовив Єрмолаєву у задоволенні нового позову.

Є дві, протилежні, точки зору на цю ситуацію. Валерій Єрмолаєв та декілька інших працівників заводу, що були звільнені майже одночасно з ним у 2004 р., убачають, що їх звільнення є покаранням за критику на адресу нової адміністрації, за те, що вони відстоювали правду, вимагали своєчасної виплати зарплатні. Керівники підприємства, навпаки, доводять, що Єрмолаєв – типовий порушник трудової дисципліни, тому його повторне звільнення минулого року – цілком обґрунтоване і законне.

Якщо залишатися неупередженим та не ставати на бік тієї чи іншої сторони, необхідно просто навести хронологію трудового конфлікту.

24.06.2004 р. Єрмолаєва В.Ю., слюсаря по ремонту автомобілів, було звільнено за ст. 40, п. 3 КЗпП України “за систематичне невиконання трудових обов’язків”. У липні того ж року він звернувся до місцевого суду з позовом до держпідприємства Міністерства оборони України “Чугуївський авіаційний ремонтний завод” (ДП МОУ “ЧАРЗ”) про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

Суд з’ясував, що Єрмолаєва було прийнято на роботу до “ЧАРЗу” в липні 2000 р. і до червня 2004 р. він ніяких дисциплінарних стягнень не мав, претензій до його роботи в адміністрації підприємства не виникало. Однак, 08.06.2004 р. Валерій Єрмолаєв подав письмову заяву з вимогою сплатити йому заборгованість із зарплатні за 2003-2004 рр. Наступного ж дня (!) йому оголосили догану “за самовільне залишення робочого місця”. Адміністрація, крім того, відмовилася виконувати вимоги робітника. Тоді робітник вирішив на роботу виходити, але, фактично, не працювати. Наслідком стали акти від 9-го, 10-го та 11-го червня, рапорт начальника гаража (безпосереднього начальника Єрмолаєва) та, саме, звільнення.

За підсумками судового розгляду справи було встановлено, що адміністрація підприємства не виплачувала позивачу зарплатню протягом 3-х місяців, тим самим, порушила обов’язок, згідно зі ст. 115 КЗпП України сплачувати працівнику його зарплатню не рідше двох разів на місяць. За таких обставин, суд у 2004 р. вирішив, що позивач мав право вимагати сплати заробітної платні, прямо пов’язуючи її невиплату з виконанням своїх трудових обов’язків. Рішенням суду 27.10. 2004 р. Єрмолаєва було відновлено на роботі, йому сплачено середній заробіток за період вимушеного прогулу, виплачено 1700 грн. моральної шкоди. Справедливість, немов би, восторжествувала...

Робітник став до роботи. Однак, продовжив боротися за правду (з його точки зору, бо в адміністрації “правда” виглядає зовсім по-іншому). Навіть з рядом інших працівників пише колективного листа діючому тоді прем’єр-міністру Януковичу, в якому вказується: “Нас змусила звернутись ситуація, яка склалася на нашому підприємстві у зв’язку з поновленням на посаді начальника ДП МОУ “ЧАРЗ” Соловйова О.В. (наказом Міністра оборони від 12.06.2004), а також свавілля, яке чинить його адміністрація на робітників, що працюють на підприємстві та висловлюють власну думку стосовно економічного та морального стану, який склався на підприємстві за час керування діючої адміністрації”.

Соловйов, у відповідь, звернувся до суду з позовом про захист честі та гідності, моральну шкоду оцінював солідарно, з усіх відповідачів, у сумі 50 000 грн. Начальник підприємства зазначав, що, після того, як йому стало відомо про це звернення, він “відчув глибокі переживання, почалась депресія, піднявся артеріальний тиск”, він став “зайво дратівливий”. Однак, дратівливий керівник пізніше чомусь відмовився від позову.

А через деякий час, 19.08.2005 р., Валерія Єрмолаєва було знову звільнено з заводу, і знов-таки, “за систематичне невиконання трудових обов’язків”. Бо протягом 2005 р. “заробив” ще дві догани – “за самовільне залишення роботи і відсутність на робочому місці 31.05.2005 р. з 14 години 10 хвилин до 17 години без поважних причин” (того дня начальник гаража не відпускав його на випускний доньки у дитячому садку) та “за невиконання розпорядження начальника гаража по наведенню порядку на робочому місці 11.07.2005 р.”.

Єрмолаєв знову звернувся до Чугуївського суду, зазначивши, що “адміністрація навмисно і безпідставно застосовувала до нього заходи дисциплінарних стягнень, щоб змусити піти з заводу за власним бажанням. А оскільки він не захотів звільнятися з заводу, то звільнила його за власною ініціативою”. Втім, цього разу, суд визнав “посилання позивача на обставини переслідування його адміністрацією підприємства за вимоги регулярної сплати зарплатні” такими, що “повністю спростовуються поясненнями свідків, працівників гаража”. І “заходи дисциплінарного стягнення у вигляді доган застосовані до позивача вірно, звільнення проведено вповноваженою особою та за згодою профспілки”. 27.02. 2006 р. у позові громадянину Єрмолаєву В.Ю. було відмовлено.

Представник Єрмолаєва у суді – Сергій Рогозін, член громадської організації “Правозахист”, – вважає, що суд упереджено підійшов до розгляду позову, брав на віру пояснення представників адміністрації та профспілкового комітету (який, замість того, щоб захищати інтереси працівника, повністю став на бік керівництва заводу) та фактично не сприймав аргументів та доказів позивача. Слід зазначити, що на вимогу Рогозіна велася повна фіксація судового процесу технічними засобами, однак, по закінченні суду, суддя відмовляє у наданні позивачеві електронної копії запису.

Єрмолаєв не зупинився і подав апеляційну скаргу на рішення Чугуївського міського суду. У ній він, зокрема, посилався на те, що на “ЧАРЗі” й у 2005 р. була кількамісячна затримка у виплаті заробітної платні, хоча на суді голова профкому підприємства Бєлєвцев В.І. “не зміг згадати” та прямо заперечував цей факт.

Ч. 1 ст. 140 КЗпП вказує, що “трудова дисципліна на підприємствах, в установах, організаціях забезпечується створенням необхідних організаційних та економічних умов для нормальної високопродуктивної роботи”... На думку позивача, відповідних умов на заводі не було. Натомість, “на державному підприємстві була систематична затримка заробітної плати. Адміністрацією зроблені умови нетерпимості до тих представників трудового колективу, хто намагався захистити свої інтереси працівника, та звертався за їх захистом до державних (в тому числі правоохоронних та контролюючих органів)”.

Проте, і Апеляційний суд Харківської області доводи позивача не взяв до уваги, і залишив рішення Чугуївського суду без змін. Отже, в Єрмолаєва залишилося лише право оскаржити це рішення у Верховному Суді України. Чи наважиться він на це, з огляду на чималі матеріальні витрати, що необхідно буде нести, неодноразово мандруючи до Києва – важко сказати.

Важко й одностайно стати на бік або непокірного працівника, або роздратованої адміністрації (про її настрої свідчить хоча б той факт, що начальник гаражу в своєму рапорті ще у квітні 2005 р. пропонував керівнику підприємства “вирішити питання про обстеження Валерія Єрмолаєва у психіатра”). Хоча, як би не виглядали деякі вчинки Єрмолаєва безглуздими “виходками” Дон Кіхота, безперечним є й інше – решта робітників, що працюють навіть і не бездоганно, але спокійнісінько, скарг та колективних листів не пишуть, продовжують працювати на “ЧАРЗі” й до сьогодні.

І така ситуація не тільки на цьому підприємстві, а по всій Україні, де панує “дикунський капіталізм”. Тенденція, одначе...

(ПРАВА ЛЮДИНИ, №11, 2006)

Фермер без землі

Георгій Кобзар, м. Харків

...Усе здавалося тоді, у далекому вже 1991-му, жителю Чугуєва Володимиру Домріну простим і зрозумілим – йому дадуть землю, а далі усе буде залежати тільки від нього. Міркував: ризик, звичайно, є, але буду працювати, не покладаючи рук, і витягну своє фермерське господарство. Рішенням виконкому Чугуївської міської ради народних депутатів від 22.10.1991 року Домріну В.І. для організації селянського (фермерського) господарства було виділено 57,8 га землі. Одержав Домрін державний акт (№ 073727), а з ним і право вічного користування земельним наділом. Але з тих пір не користувався землею жодного дня. Не дали...

Разом з незалежністю України народилася у Володимира Домріна надія на краще життя, яке можна побудувати самотужки. Навесні 1992-го став він “розвертатися”: продав “Жигулі”, взяв кредит у банку, купив свиноматок, закупив насіння гречки й ячменю, домовився про обробку землі. З усією необхідною технікою з’явився новоявлений фермер на свою ділянку й остовпів: колгосп, частину земель якого передали Домріну в користування, рішення проігнорував та преспокійно засіяв усе буряком.

З цієї пори і починаються ходіння Домріна по муках – суди і прокуратури, Асоціація фермерів України, Чугуївська міська та Харківська обласна ради, Чугуївська райдержадміністрація, – у ці та багато інших інстанцій звертався безробітний, якому не давали робити. Як говориться, пройшов вогонь, воду й мідні труби, позивався навіть із всесильним головою Чугуївської РДА Володимиром Куликом, і таки переміг! 25 листопада революційного 2004-го року (до речі, Домрін був одним з найактивніших учасників подій Помаранчевої революції в м. Чугуєві, сподіваючись, що за нової влади зловживань чиновників-“князьків” уже не буде) Печеніжський районний суд виніс рішення: “Позовні вимоги Домріна В.І. задовольнити. Повернути Домріну Володимиру Івановичу самовільно зайняту ТОВ агрофірма “Надія” (правонаступник колгоспу) земельну ділянку розміром 57,8 га, що знаходиться на території Старо-Гниличанської сільської ради Чугуївського району Харківської області”. Приймаючи це рішення, суд виходив з того, що Домрін В.І. у даний час вже багато років не може виконувати фактично обов’язки, що передбачені Земельним кодексом України, а саме – забезпечувати використання земельної ділянки за цільовим призначенням. Способи захисту права на земельні ділянки встановлені ст. 152 Земельного кодексу України і, як передбачене ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України, користувач земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю. Представник відповідача на судове засідання не з’явився, хоча про день, час і місце слухання справи сповіщався вчасно і належним чином.

Домрін вважав, що відповідач самовільно зайняв приналежну тільки йому ділянку, а тому зобов’язаний її повернути на підставі рішення суду, як це передбачено ст. 212 Земельного кодексу України.

На підставі рішення суду в березні цього року у відділ Державної виконавчої служби м. Чугуєва надійшов виконавчий лист, що вимагає виконати рішення суду. Справедливість відновлено?! Як би не так!

Виявляється, хитрий Кулик, що понад 20 років керував Чугуївським районом, наплювавши на рішення численних судів, що підтверджували право на землю, за яку йшла суперечка, за Домріним, ще в грудні 2002 року підписав розпорядження райдержадміністрації, яким розпаював злополучну ділянку на 5 частин. Як говориться – “не з’їм, так хоч понадкушую”, аби фермерові-“бунтівникові” не дісталося.

В даний час сам Домрін, якщо одержить землю (а йому її дотепер не повернули), ризикує перетворитися у відповідача в справі, де 5 чоловік будуть жадати від нього віддати “свої” наділи. Якесь зачароване порочне коло виходить.

Фермер Домрін уже майже 14 років бореться за право працювати на землі. На землі, що могла стати для нього і його родини годувальницею, врожай з якої радував би жителів Чугуєва і району. Україна – країна найбагатших чорноземів і працьовитих людей. Але поки наші фермери будуть залишатися без землі, земля – без дійсних дбайливих хазяїв, а чиновники будуть розділяти та панувати над людськими долями, доти не стане процвітаючою наша рідна країна.

(ПРАВА ЛЮДИНИ, № 19, 1 15 липня 2005)

Великі проблеми виникали у мешканців Харківської області і з реалізацією права на медичну допомогу.

Каждую неделю пятеро харьковчан умирают от туберкулеза

Сегодня – Всемирный и Всеукраинский день борьбы с туберкулезом, который проводится под лозунгом: “Остановить туберкулез”. Призыв благородный, но в наших условиях не так уж легко выполнимый: чахотка – верный спутник бедности и низкой санитарной культуры.

В Украине туберкулез не случайно резко перешел в наступление в 1992 году и до сих пор не сдает позиций. За этот период уровень заболеваемости вырос больше чем вдвое, а смертность увеличилась в 2,7 раза. Харьковская область тоже находится в “черном” списке. По данным главного врача городского Центра здоровья Клавдии Литовченко, в городе каждую неделю регистрируется 20 новых случаев заболевания. Смертность от туберкулеза тоже не уменьшается – в прошлом году в Харькове умерли 248 больных туберкулезом. Эпидемия туберкулеза в Харькове, как и во всей Украине, осложняется сочетанием со СПИДом и увеличением количества форм туберкулеза, стойких к противотуберкулезным препаратам.

Централизованная поставка противотуберкулезных препаратов за бюджетные деньги и повальное добровольно-принудительное “флюорографирование” населения, конечно, сыграли свою роль – ситуация в Харькове несколько стабилизировалась. Тем не менее, как сообщила главный городской фтизиатр, главный врач городского противотуберкулезного диспансера № 1 Неля Сема, особенно неблагоприятна ситуация по туберкулезу в Ленинском, Октябрьском, Коминтерновском и Червонозаводском районах – сказывается близость к вокзалу, рынкам, проживание в частном секторе и отсутствие интереса к собственному здоровью. “Очень часто больные являются уже с распространенной и тяжелой формами туберкулеза, – сетует Неля Петровна, – только когда им становится совсем плохо. Часто их привозит “скорая”. Самыми низкими показателями по туберкулезу могут похвастать Дзержинский и Киевский районы. Что касается области, то там туберкулезом болеют чаще, чем в городе. Казалось бы, и воздух в селах чище, и жизнь спокойнее, и питание – натуральнее некуда. Но люди там живут победнее городских, к тому же в городе больше поликлиник, где есть возможность раньше выявить болезнь.

Трудоспособных среди заболевших – примерно 90%. Проблемой для фтизиатров в последнее время стали харьковчане, которые работают, не оформляя трудовых книжек. Они не обследуются вовремя, а работодатели, не осложняя себе жизнь, берут их на работу без флюорографического обследования. А между тем и работодателю неплохо бы призадуматься: каждый бактерионоситель в течение года способен заразить 15-20 человек.

Традиционными жертвами туберкулеза становятся люди, отдающие предпочтение алкоголю, наркотикам, и малообеспеченные слои населения – сказывается скудное питание и условия, лишь отдаленно напоминающие жилищные.

Примерно треть пациентов противотуберкулезных диспансеров – люди, вернувшиеся из мест лишения свободы, хотя в тюрьмах теперь с заболеваемостью лучше: качественнее стало питание, появились противотуберкулезные препараты. Сейчас для больных, которые находятся под следствием, в городском диспансере выделили 20 коек. Люди без определенного места жительства – частые носители туберкулеза. Каждый шестой умерший от него – бомж. Выявить заболевание у таких людей практически невозможно. Они умирают на улице, и только на вскрытии подтверждается страшный диагноз.

Мы все инфицированы туберкулезом, но он цепляет за живое не каждого. В группу риска входят люди с заболеваниями бронхолегочной системы, желудочно-кишечного тракта, больные сахарным диабетом. Собственно, можно заболеть туберкулезом любого органа – в этом случае где тонко, там и рвется. А предпосылками болезни служат сниженный иммунитет, отсутствие белков и витаминов в питании.

Чаще всего опасное заболевание передается воздушно-капельным путем. Хотя, предупреждает Неля Петровна, возможно и заражение туберкулезом через продукты – молоко и мясо. Городской фтизиатр не рекомендует употреблять некипяченое молоко и покупать на рынке молочные продукты, сделанные из него – творог и сметану, например. Мясо, особенно говядину, от греха подальше тоже нужно подвергать достаточной термической обработке. Но туберкулез – болезнь социальная. Ее невозможно одолеть только усилиями медиков. Поэтому печальная статистика по туберкулезу должна стать заботой прежде всего государственных структур.

(“Вечерний Харьков”, № 31, 23.03.2005)

Мінздрав України: Наказ № 81

Інна Сухорукова, м. Харків

...Примусове закриття низки медичних спеціальностей – це порушення прав майбутніх лікарів, що обрали саме цей фах. Може, вони, як би не мріяли стати саме гінекологами або нейрохірургами, взагалі обрали б іншу освіту? Можна було б припинити набір на ці відділення, але не забороняти певну кваліфікацію випускникам. А головне – примусове спрямування випускників-бюджетників медичних закладів на село.

Правда ж, знайома до болі картина? У всякому разі, до тих, хто застав повною мірою радянські часи. А що вони будуть робити на селі, шановний пане міністре? Блимати очима від сорому за те, що не можуть зробити людям простіші обстеження: такі як УЗІ, доплерографію, розгорнуту біохімію, алергічні проби і багато чого іншого? А де вони візьмуть сучасні ліки, які і в місті дорого коштують? А на селі їх взагалі ніхто не бачить. Ми знаємо це не по чутках, а тому, що майже кожен місяць висилаємо знайомим, які живуть на селі, гіпотензивні і кардіологічні препарати, бо там їх або просто немає, або немає за що купити. І мова йде не про найдорожчі фірмові закордонні пігулки, а про валокардін, енап, анаприлін тощо. Чому від Міністерства охорони здоров’я чутки не чути про систему медичного страхування, яке існує скрізь у світі: і в країнах Балтії, і в Польщі, і на Близькому Сході, принаймні в Туреччині та і Ізраїлі? Адже є позитивні місцеві експерименти і в нас. На Харківщині – це Близнюківський район, де через таке медичне страхування хворі отримують сучасну невідкладну медичну допомогу. Такий експеримент проводився і в Житомирській області, і хворі були задоволені. Наскільки я знаю, пенсіонери кожен місяць сплачували по п’ять гривень, а при лікуванні могли одночасно отримати ліки на 350 гривень. Працюючі платили більше, залежно від зарплатні. Це знімало першу фінансову напругу при захворюванні, і люди були задоволені. Тобто в Україні є невеличкий, але достатньо позитивний досвід медичного страхування.

І при цьому, наскільки нам відомо, у Верховні Раді бовтаються вже кілька років внесені депутатами різні законопроекти системи медичного страхування. Їх не розглядали, бо до цього, як завжди, коли мова йде про медицину, не доходили руки. У нас, і в лікарів, і у хворих є одна спільна риса – нехтувати здоров’ям, як своїм, так і чужим. Менш за все мені хотілося б образити тих лікарів, які налаштовані протилежно, в тому числі і пана Поліщука. Але розпад галузі дістав такого рівня, що її треба відбудовувати з самого початку. А якщо відбудовувати з самого початку, то не варто витрачати гроші на ефемерні сільські амбулаторії. Варто створити медичну систему, яка буде сама працювати на людей, і на селян в тому числі.

…Треба тільки уважно подивитись на досвід інших держав. Зрозуміло, що попередній владі було не до цього. Більш того, підозрюю, що так звані корупційні схеми діяли у медицині не гірше, ніж в енергетиці. Інакше з-під пера парламентарів попереднього скликання не вийшло б таке законотворче чудовисько, як “Порядок обігу наркотичних речовин і прекурсорів”, де до прекурсорів віднесені всі чи майже всі транквілізатори, такі як феназепам, сібазон, реланіум, клонозепам, навіть рудотель. Частина цих препаратів зникла з аптечного ринку зовсім. Частина виписується хворим за спеціальними рецептами, які мають досить обмежений обіг. Ампульовані форми реланіуму та сібазону не виписують інакше, ніж в районній лікарні. Тільки районна медсестра має право робити заштрики сібазону та реланіуму. Раніше такі перестороги вживались тільки відносно справжніх наркотичних речовин, наприклад, морфіну. Закон підняв ціни на транквілізатори на чорному ринку до цін справжніх наркотиків. Він завдав великої шкоди і лікарям, і особливо неврологічним та психічно хворим. Але цей закон ніхто, в тому числі шановний пан Поліщук, чомусь не вимагає скасувати. Хоч і не медикам зрозуміло: так з наркоманією ніхто в світі не бореться.

Медична галузь у руїнах. Вона завжди фінансувалася за залишковими принципами. Тому в розпорядженні медиків, як правило, старе обладнання, гостра нестача реактивів і сучасних ліків, а міністр охорони здоров’я порушує права студентів, які поступали вчитись на певних умовах, а правила гри по дорозі змінились. Як це здається просто: наказати всім випускникам медичних вузів, що вчаться на бюджеті, зробити кругом марш – і розквітне сільська медицина. Юнаки, які і не думали потрапляти на село, поїдуть туди працювати з-під палки. Які ж лікарі з них вийдуть, якщо лікувати вони будуть не за обраним фахом, примусово, та ще й без відповідної бази? А от страхова медицина вирішила б багато проблем. Бо медичні каси в тих країнах, де вони розвинуті, зацікавлені в розширенні своєї клієнтури. Вони були б в змозі зацікавити лікарів їхати на село, особливо якщо б за це страхова медична каса отримувала пільги від держави.

Мені дуже подобається обличчя міністра Поліщука. Видно, що це щира і гуманна людина. Але доколи нас буде тягнути на узбіччя “совок”, з його простенькими рішеннями далеко не простих проблем? Доколи ми будемо думати, що люди, в даному випадку студенти, це звичайні пішки в шахівниці – построїли і вперед? До повної перемоги? А от чого? Капіталізму чи якогось ще невідомого “ізму”, де права людини ніщо, а проблеми вирішують таким чином, що на місці однієї одразу виникає низка нових?

Шановний пане міністре! Я знаю, що людина Ви чудова, і нейрохірург, і лікар з великої літери, але не треба так по-радянські діяти, не треба!

P.S. В інтерв’ю з п’ятим каналом міністр охорони здоров’я пан Поліщук запевнив, що студенти просто не розуміють нововведення. Що фахівцями за кордоном становляться через декілька років практики лікаря загального напрямку, а сімейні лікарі будуть працювати на профілактику захворювань. Все це чудово і абсолютно вірно, бо наші медичні дипломи в розвинутих країнах не враховуються, особливо за окремими напрямками галузі. Але постає все те ж питання: чому все це робиться примусово, якщо випускникам медичних вузів ці нововведення вигідні, як запевняє пан Поліщук? І де візьметься база, на якій будуть працювати молоді лікарі? Машина швидкої допомоги, діагностичне обладнання, реактиви для лабораторних досліджень – хай навіть найпростіші. Невже все це буде в сільських амбулаторіях, якщо навіть, припустимо, в Харкові тести на гепатити А, Б і С роблять одна чи дві приватні лабораторії?

Тільки залучення приватного капіталу, причому прозорого і контрольованого, як в медичних системах, де діє система медичного страхування, може дати швидкий ефект у просуванні сучасної медицини як міста, так і села.

Що стосується прав студентів, то запровадивши реформу медичної освіти, на наш погляд, треба починати її з першого курсу, а студенти, які вже вчаться, повинні мати право вибору.

(ПРАВА ЛЮДИНИ, № 11, 16 – 30 квітня 2005)

Наприкінці 2005 р., після того, як уряд Тимошенко було відправлено у відставку, новий міністр охорони здоров’я Ю.В. Поляченко скасуваввищезгаданий наказ № 81.

Подробности работы за год одного из самых правозащитных управлений

Наталья Белокудря, Аркадий Шовский

В прошлом году в областное управление по делам защиты прав потребителей обратились почти тысяча харьковчан, которые не захотели мириться с тем, что их обвешивают, обманывают и предлагают некачественные товары и услуги. Около миллиона гривен удалось вернуть на руки потребителям и еще миллион получила государственная казна от Харьковского управления путем наложенных штрафов.

Улица Сумская, 45 – этот адрес хорошо знают те потребители, для которых словосочетание “защита прав” не просто слова, а реальная возможность отстоять свою позицию. В последнее время таких граждан стало намного больше, говорят в управлении, люди стали чаще заглядывать в закон и добиваться правды, хотя для многих случаи обмана у прилавка так и остались простой обидой:

Леонид Щербина, начальник главного Харьковского обл. управления по делам защиты прав потребителей: “Многие даже путают нас, понимая, что мы управление по защите прав потребителей – обращаются к нам по политическим мотивам, якобы и в этом плане мы должны их защищать, обращаются обиженные вкладчики, как бывшего СССР, так и бывших приснопамятных и незабытых “Саламандр”, “Быстрых денег”

В прошлом году сотрудниками управления было проверено почти 2 тысячи предприятий торговли, общественного питания и сферы услуг. Результат – 97% организаций и предприятий работают с нарушениями прав потребителей. Сумма штрафов и санкций, которую удалось собрать с обидчиков в пользу заявителей – около миллиона гривен, но борются здесь и за каждую копейку:

“Для бабушки с дедушкой пенсионеров ниже среднего плеча достатка и пара сапог за 120 гривен – это значимо, а для кого-то “Вольво” приобретенное не того года изготовления обманным порядком – это тоже проблема”

Проблемой номер один, которая была и остается на потребительском рынке Щербина называет качество товаров отечественного производителя, на втором месте – платные услуги, куда входят транспорт, связь и коммунальные платежи.

(“Агентство Телевидения Новости”, 13.01.2005)

 

XІV.Право на безпечне довкілля

Україна є стороною понад 40 міжнародних природоохоронних конвенцій глобального та регіонального значення, серед яких: Конвенція про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення, головним чином, як середовища існування водоплавних птахів (1971 року), Конвенція про охорону всесвітньої культурної й природної спадщини (1972 року), Конвенція про охорону дикої флори та фауни і природних середовищ їх існування в Європі (1979 року), Конвенція про збереження мігруючих видів диких тварин (1979 року), Віденська конвенція про охорону озонового шару (1985 року), Конвенція про захист Чорного моря від забруднення (1992 року), Конвенція про охорону та використання транскордонних водотоків та міжнародних озер (1992 року), Конвенція про охорону біологічного різноманіття (1992 року), Конвенція про ядерну безпеку (1994 року), Оргуська Конвенція (1999 року).

У ст. 50 Конституції України зазначено, що “кожен має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування заподіяної порушенням цього права шкоди”. Крім того, Конституція гарантує право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення.

Цивільний кодекс України деталізує, що це право включає в себе також право на безпечні продукти споживання (харчові продукти та предмети побуту), належні, безпечні й здорові умови праці, проживання, навчання.

Однак, на практиці вищевказані норми українського законодавства часто виглядають лише декларацією.

Протягом 2005 р. Харків та область неодноразово стрясали скандали, пов’язані з незаконною забудовою, що ставить під загрозу стан навколишнього природного середовища та порушує право на безпечне довкілля. Наводимо декілька прикладів таких ситуацій.

 

Пять политических партий сегодня пикетировали здание обладминистрации

Юлия Довгополая, Владимир Борох

Пять политических партий сегодня пикетировали здание обладминистрации с требованием прекратить незаконные, по их мнению, стройки. Один из самых скандальных объектов – автозаправка по улице Якира – на территории школьного двора и фруктового сада. Рассмотрением конфликта между жильцами, родителями школьников и застройщиками занялась специальная рабочая группа горисполкома. В минувшую пятницу группа рекомендовала застройщику в 10-тидневный срок уладить конфликт с жильцами, и это послужило новым толчком для протеста.

Сегодняшний пикет на площади Свободы походил больше на противостояние политических партий и застройщиков – разгневанных жильцов наблюдалось куда меньше, нежели самих партийцев. Они выступали за прекращение строительства АЗС в школьном дворе по улице Якира, которое ведется, по мнению пикетчиков с нарушением санитарных, экологических и законодательных норм. – АЗС-ные “вонючки” давно требуют взбучки!

Алла Буракова, представитель родительского комитета “Родители ужасно настроены, все возмущаются, каждый день спрашивают, что делать. Некоторые родители заявили, что они даже детей заберут из школы, потому что они не хотят, чтобы опасный источник был рядом со школой!”

Были также предъявлены претензии к более, чем 30-ти объектам строительств. Сегодняшнюю консолидацию политических сил пикетчики называют беспрецедентной акцией. Ответная реакция со стороны властей последовала тоже – консолидированной. Губернатор Харьковской области Арсен Аваков и мэр города Владимир Шумилкин вышли к протестующим. Окруженные плотным кольцом пикетчиков, руководители города и области прояснили ситуацию вокруг злополучной автозаправки.

Арсен Аваков, губернатор: “На месте яблоневого сада никакой заправки строится не будет!”

Владимир Шумилкин, мэр: “Мы, путем длительных переговоров, с инвестором договорились, что добровольно расторгнем договор аренды на эту землю”.

Ситуация на остальных конфликтных стройках будет рассмотрена на следующей неделе на совещании городского управления архитектуры, сообщил Владимир Шумилкин. Конфликты, возникшие в результате незаконных действий получат должную оценку, заверил мэр города. “Хамское поведение” строителей, по мнению Владимира Шумилкина, также имеет место в столкновениях застройщиков и жильцов.

Арсен Аваков, губернатор: “Не везде, к сожалению, у нас, и я это констатирую сегодня и Владимир Андреевич от этого не отказывается, квалифицированные действия чиновников. Кое-где они впрямую дезинформируют руководителей, кое-где, в виду, своей некомпетентности, не пресекают эти конфликты на ранней стадии”.

Общественные слушания и личное участие мэра в подобных проблемах Арсен Аваков одобряет, считает, что это поможет избежать ошибок.

(“Агентство Телевидения Новости”, 22.09.2005 р.)

“ПОРА!” вимагає чистого повітря для харків’ян

Джерело: ПРЕС-СЛУЖБА Харківської обласної організації “ПОРА!”

18 жовтня о перший годині дня біля будинку заводу хімічних реактивів відбулась акція протесту проти знаходження шкідливих виробництв безпосередньо біля житлових будинків та гуртожитків.

Такі підприємства можуть завдавати серйозної шкоди здоров’ю громадян. Акцію провели Харківська обласна організація “ПОРА!” (громадська неполітична організація), молодіжна організація “Прогресивна молодь” разом із активістами студентського руху вузів Харкова. Студенти вищих навчальних закладів підтримують її також тому, що цей завод знаходиться поруч з гуртожитками.

Захід носив мирний характер. Молодь, яка провела акцію, стверджує: досі інформація у сфері дотримання екологічних, санітарних норм не стала відкритою, хоча така відкритість передбачена низкою норм законодавства (зокрема, Конституцією України); досвід аварії на ЧАЕС, чисельні випадки отруєнь населення в Україні внаслідок недотримання вимог екологічного законодавства дають підстави виступити з ініціативою ретельно вивчити діяльність “Заводу хімічних реактивів”, вимагати здійснення заходів із запобігання нанесення шкоди здоров’ю харків’ян; знаходження таких підприємств майже у центрі міста не є оптимальним використанням земель нашого міста, міським можновладцям необхідно розглянути питання щодо винесення потенційно небезпечних, шкідливих підприємств за межі Харкова.

(Українська Гельсінська спілка з прав людини, 18.10.2005)

На запит до Державного Управління екології та природних ресурсів стосовно стану навколишнього середовища у Харківській області в зв’язку з правом громадян на здорове довкілля надійшла дуже докладна інформація про стан довкілля та деякі заходи, спрямовані на його поліпшення.

Не зважаючи на дуже проблемний екологічний стан в області, кількість звернень до Держуправління не дуже велика. Так, у 2003 р. їх надійшло 194, а в 2004 р. – 274 та по “прямій телефонній лінії” відповідно 93 та 92. Ці звернення, напевне, пов’язані із аварійними ситуаціями або, наприклад, із новими забудовами, які перевантажують існуючі комунальні магістралі, що може привести до масштабних аварій, або просто здійснюються за рахунок вирубки лісів і парків, хоча всі вони у Харківській області, як витікає із довідки Державного управління по екології, віднесені до I категорії.

XV. Дотримання прав людини у “закритих” середовищах

1. Дотримання прав ув’язнених

Державний Департамент України з питань виконання покарань був створений як окрема структура у 1998 р. Указом Президента України на базі Головного управління виконання покарань (ГУВП) МВС України. З того часу й дотепер Департамент входить до структури Кабінету Міністрів України як самостійне відомство.

З 1 січня 2004 р. вступив у силу Кримінально-виконавчий кодекс, який є основним нормативним документом, що регламентує порядок виконання покарань і структуру установ Департаменту по всій Україні.

Парламентська Асамблея Ради Європи постійно й наполегливо рекомендувала Україні передати систему Департаменту в підпорядкування Міністерства юстиції. Так, у п. 13.7 Резолюції ПАРЄ № 1466 (2005 р.) говориться: “завершити передачу Департаменту з виконання покарань у ведення Міністерства юстиції, започаткувати на національному рівні незалежний орган з нагляду за місцями позбавлення волі...”

Проте, минулого року це так і не було зроблено (відповідні реорганізації відбулись лише у 2006 р.).

За інформацією, що вдалося отримати ХПГ в результаті отримання відповідей на запити до Харківського Управління Державного департаменту з виконання покарань, вимальовується така ситуація з умовами утримання ув’язнених в Харківській області (див. таблицю).

Загальні дані

Кошти на утримання

Харчування

медобслуговування

2003 2004 Ѕ 2005

29281376

14736687/968099

27094223

17563571/1959630

14259191

8969638/719249

Смертність / захворювання ТБЦ на 1000 нас.

5,6

56,9

3,8

61,3

2,7

29,997

К-ть осіб, що очікують вироку понад 12 міс.

   

1711

232

Варта, як запобіжний захід

853

858

464

К-ть скарг на незаконні дії правоохоронців

Кількість звільнених засуджених за вироком суду

983

1026

557

2972

3291

1801

Перевищення тримання після рішення суду

Відмова від захисника

Не ведеться облік

К-ть запобіжних заходів, не пов’язаних з позбавленням волі

853

858

464

Установи виконання покарань

Кількість засуджених

2003

2004

Ѕ 2005

Полегшення умови тримання

133

254

Загальний режим

373

744

878

Загальний режим. Жінки

1045

1021

901

Посилений режим

3849

3790

3588

Суворий режим

4899

5071

4921

Тюрма (жінки)

9

53

58

Колонія-поселення жінки

62

42

41

Колонія-поселення

294

124

145

Обмеження волі

123

315

224

Лікарні

1592

1467

1420

Виховна колонія

284

274

257

 

2003

2004

Ѕ 2005

Смертність на 1000 нас.

1,3

1,4

1,3

Захворюваність на ТБЦ на 1000 нас.

23,8

18,8

8,17

Кількість засуджених майже не змінюється у цей період і коливається в межах 12400-12700 осіб. При цьому вражає кількість утримуваних в установах суворого режиму – їх майже половина від усіх засуджених. Це може означати, як велику кількість рецидивів тяжких злочинів, так і надмірну суворість суду.

Кількість осіб, звільнених із СІЗО за вироком суду складає приблизно третину від засуджених за вироком суду, тобто або тримання під вартою було принаймні помилкою, або порушники невиправдано довго очікують вироку суду. Так, більше року очікують вироку суду 232 особи. Доволі велика кількість осіб, до яких застосований запобіжний захід в вигляді тимчасового утримання під вартою – їх більше 800 осіб, і кількість ця майже постійна.

Звертає на себе увагу високий рівень захворюваності на туберкульоз (ТБЦ), при чому у СІЗО цей показник майже втричі більший. Це може бути пов’язане, перш за все, з перенаселенням у СІЗО, однак рівень цього показника нам невідомий. Хоча адміністрація СІЗО намагається не приймати хворих на ТБЦ і кошти на медичне обслуговування виділені у 2004 р., майже вдвічі більше, ніж у 2003, а рівень захворюваності навіть виріс у 2004 р.

Новий начальник Управління Державного департаменту з виконання покарань у Харківській області О. Кизим повідомив, що “ніяких порушень з боку його підлеглих не зафіксовано”.

Однак, те, що порушення прав людини у в’язницях та колоніях не зафіксовані, на жаль, не є гарантією того, що вони не відбуваються. Харківська преса неодноразова протягом 2005 р. висвітлювала ситуацію у місцевих закладах кримінально-виконавчої системи.

Ситуация в системе исполнения наказаний Украины значительно хуже, чем до сих пор думала общественность

Причина такого несоответствия – ограниченность информации, которую получали различные СМИ. Харьковская пенитенциарная система имеет дело с теми же проблемами, что и другие регионы: перенаселение и плохое здоровье осужденных.

О нынешнем состоянии исправительно-трудовой системы Харьковской области рассказал ее начальник Владимир Бутенко. Несколько дней назад в Киеве состоялась встреча Президента Украины с руководителями региональных управлений исполнения наказаний, на которой Виктор Ющенко не скрывал недовольства работой системы в целом.

Проблема перенаселения в исправительных заведениях региона усугубляется постоянно. Несмотря на то, что за 2004 г. число осужденных уменьшилось на 1,8%, с начала нынешнего года их опять стало больше на 3,5%. Сегодня общее количество “питомцев” пенитенциарной системы составляет около 17 тыс. человек, что на целых 5 тыс. больше, чем предусмотрено характеристиками заведений. Поэтому до положенных по европейским нормам 4 кв. м на каждого осужденного наши колонии далеко не дотягивают. Поскольку высшее руководство страны не заинтересовано в постройке новых тюрем, проблему будут решать другими методами.

(Вечерний Харьков, №38, 08.04.2005)

Небо в клеточку. Осужденных много и со слабым здоровьем

О нынешнем состоянии исправительно-трудовой системы Харьковской области рассказал ее начальник Владимир Бутенко.

Еще хуже ситуация со здоровьем осужденных. Самой серьезной медицинской проблемой является заболеваемость туберкулезом, охватившая более полторы тысячи человек. С начала 2005 года в исправительных учреждениях Харьковской области зафиксировано уже 29 смертей.

Правда, Владимир Бутенко считает, что 2005 г. станет в этом смысле переломным годом благодаря новому оборудованию, которое поступает в учреждения пенитенциарной системы. Кроме того, обещают улучшить и питание осужденных, которое напрямую влияет на состояние их здоровья.

(Вечерний Харьков, №38, 08.04.2005)

Людина, позбавлена волі, не позбавлена права бути людиною

Юрій Чумак, м. Харків

7 квітня в Прес-центрі інформаційного агентства “Статус Кво” проходила прес-конференція начальника Харківського обласного управління Держдепартаменту України з питань виконання покараньВолодимира Бутенка. Її тема – “Нові пріоритети системи виконання покарань”, – мене заінтригувала.

Про що ж розповідав журналістам Володимир Ілліч – генерал-лейтенант внутрішньої служби, – гадаю, буде цікаво широкому загалу читачів “Прав людини”.

Розпочав він з “жарту”: мовляв, бажаю всім присутнім та їх рідним ніколи до нас не потрапляти у якості підопічних. Журналісти мовчазливо з ним погодились.

Більшу половину заходу пан Бутенко присвятив розповіді про представлення нового голови Держдепартаменту України з питань виконання покарань, що відбулось 31 березня і яке проводив сам Президент Віктор Ющенко. Відтепер цю відповідальну службу на всеукраїнському рівні очолює Василь Васильович Кашинець, що працював раніше 1-м заступником НАК “Нафтогаз України”, до речі – член партії “Конгрес українських націоналістів”. Президент України оголосив представлення робочою зустріччю (які, за словами Бутенка, раніше ніколи не відбувалися на такому високому рівні). Ющенко заявив, що людина, позбавлена волі, не позбавлена права бути людиною. Президент нещодавно ознайомився з умовами перебування засуджених на прикладі Коростинецької колонії і вважає їх жахливими. Він не вірить, що в таких умовах можна виховати людину, налаштувати її на шлях виправлення. Тому конче необхідно у найкоротший термін реалізувати кардинальні заходи на виконання таких задач:

1. Уникнути “перенаселення” в колоніях.

Президент наголосив на тому, що в Україні на 100 тис. населення нараховується 413 ув’язнених, у той час, як у розвинутих європейських країнах – лише 60-100, навіть у наших сусідів у Молдові та в Вірменії цей показник у 2-2,5 рази нижчий. Ця ситуація є просто неможливою, коли на одного ув’язненого в нашій країні припадає менше, ніж 2 м2 площі (тоді як у Європі – не менше 4 м2). Зараз розробляються нові, на європейських засадах, тюремні стандарти. Віктор Ющенко підкреслив, що він не хоче будувати в Україні нові в’язниці, необхідно втілити стратегію по зниженню чисельності тих, хто перебуває за ґратами.

З цього приводу Володимир Бутенко зазначив, що його служба на Харківщині готує відповідні пропозиції, які до 15 квітня будуть спрямовані Президенту.

2. Збереження здоров’я ув’язнених.

За словами Президента, неприпустимою є ситуація, коли людина, яка потрапила за ґрати здоровою, виходить на свободу немічною та хворою.

Пан Бутенко розповів, що на Харківщині, як і скрізь по Україні, існує велика проблема захворюваності ув’язнених на туберкульоз, ВІЛ-СНІД, інші інфекційні хвороби. Не вистачає відповідних ліків та кваліфікованих кадрів. Як наслідок – вже протягом цього року у закладах кримінально-виконавчої системи Харківської області вмерло 17 чоловік, зараз нараховується понад 1,5 тис. ув’язнених – хворих на активну форму туберкульозу.

“Міністерство охорони здоров’я повинно повернутися обличчям до людей, які відбувають покарання. Клятва Гіппократа – лікувати усіх!” – підкреслив Володимир Ілліч.

Як запевнив журналістів пан Бутенко, його підлеглі намагаються робити кроки на покращення цієї ситуації: у колоніях встановлюється нове діагностичне обладнання, поступово покращується медикаментозне забезпечення.

3. Підвищення якості харчування ув’язнених.

Це завдання тісно пов’язане з 2-м. На думку Президента, треба вжити всіх необхідних заходів задля того, щоб харчування у закладах кримінально-виконавчої системи покращилось.

За словами Володимира Бутенка, у 2002-му році на харчування одного ув’язненого у бюджеті було передбачено лише 2 грн. 13 коп. на добу. Не кращою виглядає ситуація і сьогодні, коли на ці потреби витрачається 2 грн. 97 коп. “Чим можна нагодувати за такі незначні кошти?” – риторично запитав Володимир Ілліч. І сам же у відповідь розповів про те, що в підпорядкованій йому службі вже перейшли на самозабезпечення хлібом, який на 30-35% дешевший, ніж у торгівельній мережі. 109-а колонія фактично є “зеленим цехом” всієї кримінально-виконавчої мережі на Харківщині, бо в ній 600 га землі засіяно під зернові, що дозволить повністю забезпечити хлібом ув’язнених. Там же вирощуються й овочі.

Крім того, на думку Бутенка, зняття необґрунтованих обмежень, що зараз існують, на зміст продуктових посилок, які передають родичі, допоможе покращити ситуацію.

4. Вирішення проблеми трудового використання ув’язнених.

Як сказав Віктор Ющенко, “у неробстві та “битті баклуш” час тягнеться довше”.

Тому, вважає генерал Бутенко, на обласному рівні необхідно разом з Харківською облдержадміністрацією та всіма зацікавленими структурами вирішити питання щодо забезпечення державними замовленнями підприємств, на яких працюють ув’язнені.

5. Вирішення проблеми кадрового забезпечення.

На вищезгаданій зустрічі з керівництвом Державного департаменту України з питань виконання покарань Президент наголосив, що у цю систему повинні приходити достойні люди, які мають одержувати достойну зарплатню.

Необхідно дуже уважно ставитись до кадрів, що працюють у пенітенціарних закладах, до їх моральних, ділових та професійних якостей.

В свою чергу, держава вже з квітня піднімає розміри їх матеріального забезпечення – мінімальна зарплатня співробітника цієї сфери становитиме 409 грн.

Розповівши про зустріч з Президентом, пан Бутенко перейшов до відповідей на запитання представників мас-медіа. Зокрема, на прохання журналістки радіо “Свобода” Вікторії Маренич, він надав докладну статистичну інформацію. Зараз у 13 установах кримінально-виконавчої системи у Харківській області перебуває близько 17 тис. ув’язнених. З них:

засуджених за навмисні вбивства – 1943 чол.;

за завдання тяжких тілесних ушкоджень – 918 чол.;

за зґвалтування – 373 чол.;

за розбій – 1271 чол.;

за пограбування – 1054 чол.;

за економічні злочини – 5421 чол.;

за хуліганство – 488 чол.;

за військові злочини – 5 чол. (цікаво, що серед них 1 особа відбуває покарання за шпигунство на користь Німеччини).

Серед загальної кількості засуджених 7024 особи відбувають покарання вперше.

Інвалідів ІІІ-ї групи у закладах кримінально-виконавчої системи на Харківщині нараховується 104 чол., І-ї та ІІ-ї груп – 35.

Ув’язнених до довічного позбавлення волі – 64 особи (57 чоловіків та 7 жінок).

Крім того, у Хролівському ЛТП перебувають “на примусовому лікуванні” понад 300 осіб (з них 80% – вже раніше перебували за ґратами, були ув’язненими). За словами Бутенка, ще за часів колишнього СРСР приймалося рішення про недоцільність утримання хворих на алкоголізм у закладах системи відбування покарань, але ця практика продовжується. З точки зору правозахисників, не відповідає міжнародним нормам з прав людини та функціям кримінально-виконавчої системи сам інститут примусового лікування від алкоголізму, який і донині чинний в Україні…

Ваш покірний слуга теж наважився задати питання генерал-лейтенанту внутрішньої служби. Я поцікавився, як організовується дозвілля ув’язнених. На що пан Бутенко змалював напрочуд райдужну картину: мовляв, його працівники відходять від методів “совєтізма”, із засудженими працюють не на перевиховання, а задля втілення “процесу ресоціалізації”, який ґрунтується на індивідуальній роботі. За його словами, людина, що перебуває у колонії, має 3-4 години на добу на дозвілля, у вільний час вона має змогу переглядати телепередачі, займатися спортом, рукоділлям, піти на консультацію до психолога або відвідати храм. Якщо ж ув’язнений продовжує свою освіту, для нього, навіть, скорочується тривалість робочого дня. Тобто, вимальовується майже ідилічна картина.

Але на одне питання прес-конференції присутні так і не почули аргументованої відповіді. З властивим молодій людині максималізмом його завдав власний кореспондент радіо “Ера” у Харківській області Володимир Носков: чому ви тільки з приходом нової влади піднімаєте ті проблеми, які накреслив Президент Ющенко? Чому тільки зараз прокинулись, а раніше, що, – цих проблем не бачили?

Прес-конференція відбулась. Про те, що було раніше, ми, наразі, отримали певну інформацію. Чи будуть відбуватись зміни та чи будуть ці зрушення позитивними, чи призведуть вони до покращення ситуації зі станом прав людини у закладах кримінально-виконавчої системи – побачимо. Харківська правозахисна група буде уважно відслідковувати ці процеси.

(ПРАВА ЛЮДИНИ, № 10, 1 – 15 квітня 2005)

У Харківському СІЗО годують маленьких дітей за власні кошти

Українська Гельсінська спілка з прав людини

У Харківському слідчому ізоляторі на даний момент утримується близько 3 тисяч чоловік. Це втричі більше за норми, встановлені європейськими стандартами утримання заарештованих.

Як повідомив начальник медчастини СІЗО Юрій Скляренко, у слідчому ізоляторі зараз утримується 140 підлітків, з яких 135 – хлопчиків і 5 дівчаток.

Більшість дорослих, як і дітей, – у СІЗО чоловіки: серед дорослих усього 175 жінок, які очікують рішення суду. Троє з них перебувають у слідчому ізоляторі з маленькими дітьми.

За словами Юрія Скляренка, ці жінки народили дітей уже під час того, як були заарештовані й перебували в СІЗО. Наймолодшому з дітей – хлопчикові – недавно виповнився рік. Ще одному хлопчикові й дівчинці – від півтора до 2-х років.

Грошей на утримання дітей, які народилися в СІЗО, держава не виділяє. Їхнє харчування й необхідні медикаменти СІЗО оплачує із власних засобів. Умови змісту дітей такі ж, як і у матерів: улітку вони можуть погуляти з мамою 2 години, а взимку – усього 1 годину.

(http://helsinki.org.ua/, 24.05.2005)

Непостижимая жестокость

Татьяна Лагунова

Более двух лет я вынашивала идею написания статьи о Куряжской воспитательной колонии им. А.С. Макаренко... Не смела прикоснуться к теме – боялась поднять пласт, в котором судьбы жертв преступлений чудовищно переплелись с судьбами их юных палачей.

И все-таки желание докопаться до ответа на вопрос: “Что привело к немыслимым человеческим трагедиям?”, в конце концов, привело в колонию, где отбывают наказание малолетние преступники.

Большинство – воришки

У колонии добрая слава, причем не только в Украине – здесь проводятся научно-практические конференции, сюда приезжают набираться опыта многочисленные делегации. Учиться есть чему: и сегодня живы разработанные Макаренко принципы воспитания трудом, учебой, спортом, развитием творческих способностей, требовательностью и доверием.

Примечательно, что проходившая на базе колонии в 2003 г. международная конференция была посвящена проблемам гуманизации процесса исполнения уголовных наказаний в свете идей Макаренко.

Сейчас здесь отбывают наказание 280 осужденных, и цифра эта в последние годы колеблется в ту или иную сторону незначительно. Об этом мы беседуем с харьковским прокурором по надзору за соблюдением законов при исполнении судебных решений по уголовным делам Юрием Черняевым.

– Возраст 30 воспитанников – от 14 до 16 лет, более 60 человек достигли возраста 17 лет, самая же многочисленная группа (свыше 100 человек) – те, кому исполнилось 18 лет. Есть и более взрослые колонисты.

– Юрий Михайлович, среди осужденных встречаются и такие, кто оступился впервые. Для них перевод во “взрослую” колонию (по достижении 20 лет) и пребывание там может стать плохой школой жизни...

– С 1.01.2004 г. на смену старому Исправительно-трудовому кодексу пришел Уголовно-исполнительный кодекс Украины. В нем говорится: “С целью закрепления результатов исправления, завершения общеобразовательного или профессионально-технического обучения осужденные, которые достигли 18-летнего возраста, могут быть оставлены в воспитательной колонии до окончания срока наказания, но не дольше, чем до достижения ими 22 лет”. Раньше было – до 20 лет. Однако это положение относится только к тем, кто твердо встал на путь исправления.

– На фоне общей тенденции к гуманизации судебной и пенитенциарной систем странным (на первый взгляд) выглядит ужесточение наказания за особо тяжкие преступления, совершенные лицами, не достигшими совершеннолетия. Согласно новому УК Украины, максимальное наказание для них составляет 15 лет лишения свободы (вместо прежних 10 лет). С чем это связано?

– С тем, что в последние годы юный преступник порой проявляет чудовищную, непостижимую жестокость – такую, которая шокирует даже видавших виды взрослых преступников. При этом поражает не только дерзость подростков, но и немотивированность совершенных злодеяний. Законодатели пришли к мнению о необходимости ужесточения наказания за это.

В настоящее время около 20 “куряжан” осуждены за умышленное убийство, более 20 – за разбой, столько же – за грабеж, менее 10 – за изнасилование, более 180 – за воровство.

– Порой даже в колониях осужденные умудряются совершать преступления...

– Усилиями прокуратуры и Управления Государственного департамента Украины по вопросам исполнения наказаний удавалось в последние годы не допускать в Куряжской колонии фактов совершения преступлений (как со стороны администрации, так и со стороны воспитанников).

Мы ежедневно отслеживаем процессы, происходящие в местах лишения свободы, и в случае необходимости реагируем незамедлительно.

Здесь сидел Горький!

В кабинете первого заместителя начальника колонии Олега Ластика на стене висит “древний” свиток с изречением царя Соломона: “Злодей должен быть наказан. Ибо, если его пощадить, потом тебе придется наказать его еще сильнее”.

Помимо Олега Борисовича в охраняемую зону со мной отправляется также заместитель начальника колонии по социально-психологической работе со спецконтингентом Андрей Щербань. Едва миновали КПП, Андрей Михайлович предупреждает: “Передвигаться по территории колонии женщине без сопровождения сотрудников-мужчин запрещается!”

Мы направляемся к учебному корпусу. По дороге Щербань поясняет, кивая в сторону старого дерева и памятника: “Под этим дубом отдыхали Горький и Макаренко – так, сидящими на скамейке, их и запечатлел скульптор”.

Двое колонистов моют полы в коридоре и кабинетах. Обходим классы, мне показывают оснащенный компьютерами кабинет: “Мальчики должны владеть компьютером на уровне пользователей”.

По моей просьбе направляемся в промышленную зону. По пути Олег Борисович рассказывает: “Свободные земли приносят пользу – здесь высаживаем картошку, морковь, свеклу, а на другом огороде (возле КПП) растет капуста. За охраняемой зоной – небольшой свинарник. За восемью поросятами ухаживают двое воспитанников из отделения социальной адаптации – те, кому до выхода на свободу осталось менее 6 месяцев... Недавно зооветеринарная академия подарила нам пару золотых фазанов. А вот и они – полюбуйтесь, какие красавцы! Воспитанники с удовольствием строили вольер и домик для птиц”.

...В швейном цехе мальчики шьют рабочие рукавицы. 17-летний Саня из Харьковской области впервые был судим за кражи магнитол из автомобилей – тогда дали 3 года с отсрочкой исполнения приговора на 2 года. А он возьми да и заберись в чужой погреб... На этот раз, добавив к прежнему сроку новый, суд влепил 4,5 года. Хотя Саня находится в колонии 3 месяца, никто из дома к нему ни разу не приезжал. Мать пьет... Да и сестре с братом он, видимо, не очень-то нужен. Мальчишка пытается держаться мужественно. А что ему остается? По всему видно – пацан раскаивается в содеянном.

На участке по изготовлению креплений для скоросшивателей маленький худой Максим на станке режет жестяные полосы. Этот детдомовец никак не выглядит на свои семнадцать. Впервые его судили за то, что алюминиевые провода срезал. Второй раз попался, вынося из погреба консервацию. По совокупности дали 4,5 года. Тщедушному пареньку тяжело – хотя сидит 4 месяца, до сих пор не адаптировался.

Воспитанники делят сами себя на командиров (дисциплинированных, требовательных к себе и другим, ухоженных, наглаженных лидеров), пацанов (которые стремятся к лидерству) и чуханов (от слова “зачуханный”, тех, кто так и не научился за собой следить: стирать, мыться). К последней категории относятся бывшие беспризорники, годами проживавшие в подвалах и теплотрассах. Все командиры, с которыми общалась, крепки телом и духом.

Самые жестокие и дерзкие преступления совершают подростки из Донецкой и Луганской областей. Не намного уступают им по численности представители Запорожской области. Сей факт мне объясняли неблагоприятной социально-экономической ситуацией в этих регионах. Я бы добавила: отцы большинства неблагополучных ребят либо пьют, либо бросили семью.

Что поразило более всего: подавляющее большинство осужденных за кражи (с которыми я общалась) получили срок за “погреба”! Эти дурашки, судя по всему, думают, что стырить банку варенья – невинная шалость, романтика... А оно вон как оборачивается. Значит, родители и школа в чем-то недоработали.

Хотя некоторые воруют из-за голода. Так, за кражи из погребов имеет две судимости Виталик из Луганской области. Мальчик рассказывает: “Когда мама из-за болезни перестала работать, я начал воровать, так как было ее жалко. Мама не может сюда приехать – у нее больной позвоночник... Она очень переживает из-за меня”.

Последняя ночь...

Но не только в неблагополучных семьях вырастают дети-преступники. 15-летнего Артема из Луганской области приговорили к 14 годам лишения свободы – не каждого взрослого преступника так наказывают! Что же надо было совершить подростку, чтоб заработать такой немыслимый срок?!

Отец Артема был начальником отделения в военкомате, мама работала врачом, старший брат – студент вуза, младшая сестренка – школьница. И вот однажды отец не отпустил Артема на дискотеку. Затаивший обиду сын берет винтовку и стреляет в отца, который пришел домой пообедать. За ноги тащит в кладовку. Вытирает с пола кровь и ждет – через час должна прийти на перерыв мама. Едва за ней закрывается входная дверь, ни слова не говоря, сын стреляет. Бросает тело матери к отцу: “Поздоровайтесь!” Возвращается со школы 12-летняя сестричка Оленька: “А где родители?” Заметив странные бурые пятна на полу, ведущие к кладовке, девочка устремляется в комнату. Изверг убивает и ее! Внезапно дверь кладовки отворяется – оттуда свешивается безжизненная рука матери. “Лежать!” – рычит убийца и бьет ногой в дверь. Он на взводе. Вновь перезаряжает ружье. Делает бутерброд, жарит яичницу, пьет чай. Он ждет брата!.. Костя вернулся из института с хорошим настроением. В ответ на его приветствие Артем выстрелил. Бросив в кладовку четвертый труп, убийца пошел гулять с друзьями. На второй день вернулся – поесть, отоспаться. На третьи сутки коллеги по работе и соседи забеспокоились...

Прибывшие милиционеры, выбив дверь, вошли в дом. Артем сидел на кухне: “Родители уехали в другой город”. Характерные следы на полу привели к “братской могиле” – открыв дверь, оперативник вскрикнул от ужаса!!!

Экспертиза признала подростка вменяемым. Верховный суд Украины, рассмотрев апелляцию, оставил приговор областного суда без изменения.

Спустя два года Артем прибыл в Куряжскую колонию. Он зарекомендовал себя с положительной стороны и оказался весьма смышленым парнем (большая редкость в этих стенах) – сказываются гены хороших родителей. Два месяца назад его перевели во “взрослую” колонию.

В течение 2004 года здесь прошли курс лечения от алкоголизма, наркомании и токсикомании 65 подростков. Как отмечает начальник медчасти Куряжской колонии Владимир Дудка, за последние лет пять возросла численность колонистов, которые прежде увлекались токсикоманией. Да и сами они сильно “помолодели” – если раньше начинали “нюхать” с 15–16 лет, то теперь с 8–10. А некоторые даже с 6 лет. То же относится и к алкоголю: раньше его впервые пробовали в 16–17 лет, теперь в 12.

Находящиеся в состоянии алкогольного (наркотического) опьянения подростки теряют над собой контроль и совершают немыслимые преступления. Такие, что потом, протрезвев, сами диву даются.

Вот, например, харьковчанин Вячеслав – из благополучной семьи. Положительно характеризуется по месту учебы и жительства. Как-то вечером, приняв на грудь, возвращался с дискотеки домой. И тут на пути ему попался безобидный, смирный бомж, проживавший в мусоросборнике их многоэтажки. Бедняга что-то не так сказал, как-то не так посмотрел на Славика. Осерчав, подросток избил мужика металлическим прутом. А тот на следующий день возьми да и помри...

Жаль родителей Славика – у него порядочные, заботливые родители. Это видно даже по внешнему облику колониста – опрятный, по-домашнему ухоженный. Отец передал для сына клетку с попугаем – пусть, согревая ему душу, длинными вечерами напоминает о доме. Всего же у сына будет 2920 таких нескончаемых вечеров. Он научил птицу разговаривать – в 6 часов утра “кукушка” хрипло кричит: “Вставай! Пор-р-ра на р-работу!”

Колонист мечтает, как однажды попугай разбудит его криком: “Пош-ш-шли домой!” Славик еще не знает, что, проведя в неволе 8 лет, в свою самую последнюю ночь он так и не сможет заснуть – в трехтысячный раз, перебирая в памяти каждый прожитый здесь день.

(“Событие”, Харків, №2, 6-12 січня 2005)

СИЗО: пытка пребыванием

Виталий Васильченко

Один молодой человек, обвинявшийся в злодейском похищении двух автомагнитол, в ожидании суда провел в следственном изоляторе 2 года и 8 месяцев. То есть, еще не будучи юридически признанным виновным, он находился в тюрьме, в условиях куда более тяжелых, чем те, кого суд уже признал преступниками и отправил отбывать наказание в исправительно-трудовую колонию. Видимо, учтя это обстоятельство, суд вынес решение – приговорить похитителя автомагнитол к лишению свободы сроком на 2 года 8 месяцев и 10 дней. Так что “преступником” парень считался всего 10 дней. Остальные же 32 месяца он находился в СИЗО, будучи полноправным гражданином Украины

Эта парадоксальная история произошла только из-за того, что в украинском законодательстве просто не указано, сколько времени человек может ожидать суда. И это притом, что время пребывания под стражей во время следствия строго ограниченно – не более полугода, да и то по ходатайству Генерального прокурора.

Эту проблему могут решить только народные депутаты Украины, если, конечно, отвлекутся от напряженного выяснения отношений. А вот над тем, как решить другие, не столь глобальные, но от того не менее важные проблемы харьковской следственно-изоляторной системы, задумался наш губернатор, и в качестве первого шага в этом направлении посетил СИЗО. Именно там он и рассказал историю о молодом похитителе автомагнитол.

Известный харьковский писатель, бывший политзаключенный, представитель Украинско-Американского Бюро по правам человека Генрих Алтунян, сопровождавший губернатора во время его визита, считает, что о государстве, об обществе судят не по “парадным подъездам”, а по закрытым от общего обозрения учреждениям. Именно в тюрьмах, в домах престарелых и инвалидов проявляется истинное лицо власти.

Не удивительно, что губернатор – представитель новой власти – хочет, чтобы это “лицо” выглядело по-человечески, чтобы то, что происходит в местах лишения свободы, соответствовало гуманистическим идеалам, провозглашенным “оранжевой революцией”.

Но пока до этого далеко. Система исполнения наказаний, как в Украине, так и в Харькове, с советских времен, конечно, изменилась, и в лучшую сторону. Улучшились бытовые условия: разрешают иметь в камерах телевизоры и электронагревательные приборы, сняты ограничения на получение продуктов питания (были бы деньги), можно даже что-то покупать в ларьке... Но две главные проблемы: “перенаселенность” и “туберкулез” по-прежнему стоят очень остро.

О них правозащитник Генрих Алтунян и говорит в первую очередь:

– У меня всегда вызывало печальную улыбку понятие “нормы положенности”... Если по этим нормам положено 2 квадратных метра на человека, что тоже очень мало, конечно, то сейчас в Харьковском изоляторе получается менее одного метра на человека. Есть такие камеры – “тройники” площадью 8 квадратных метров, они находятся в корпусе, построенном еще при Екатерине. “Тройниками” они назывались потому, что были рассчитаны на трех заключенных. Сейчас в этих камерах в среднем по 6 человек, иногда, со слов начальника тюрьмы, бывает до 9-ти. Правда, в советское время в этих камерах содержали до 12-ти заключенных, и спать приходилось по очереди... Но даже 9 человек на 8 квадратных метрах это уже прямое нарушение прав человека. Я знаю, что иногда летом в некоторых камерах бывает настолько душно, что там просто не горят спички – нет кислорода. Всё это просто пытки. Что бы люди ни совершили, их нельзя подвергать пыткам и содержать в таких условиях. Перенаселенность – это общая проблема всех тюрем, – как России, так и Украины. Сейчас в харьковском СИЗО содержится почти 1300 “лишних” человек.

Ну и еще одна очень тяжелая проблема в харьковских, да и во всех остальных украинских тюрьмах и колониях – это огромное количество людей, больных туберкулезом. Губернатор, конечно, не мог проверить, содержатся ли вместе больные туберкулезом со здоровыми. Но как минимум 160 человек в Харьковском СИЗО больны туберкулезом. Они вроде бы изолированы, но все равно это колоссальная проблема. В Харькове есть даже специальная туберкулезная колония... Но и в СИЗО, и в колонии ощущается очень острая нехватка медикаментов. Если вспомнить, как финансируются подобные заведения, то удивления это не вызывает...

Есть в системе исполнения наказаний еще проблема трудоустройства заключенных, их социальной адаптации после освобождения, и проблема питания, когда из-за нехватки средств заключенные не получают всех необходимых по санитарным нормам продуктов...

На губернатора Арсена Авакова визит в Харьковский СИЗО произвел тяжелое впечатление. Но есть вещи, которые, по его словам, помогают снять “розовые очки”: “Ты понимаешь, что рядом с тобой есть люди, у которых не все в порядке. Это нормально, когда общество не игнорирует ситуацию. Нужно знать о том, что происходит в таких местах...”

Бывший политзаключенный Генрих Алтунян считает, что одним выходов в создавшейся ситуации может стать создание попечительских советов, куда будут входить как представители власти, бизнеса и правозащитных организаций. Если такой совет удастся создать, то о людях, содержащихся в местах лишения свободы будет заботиться не безликое государство, а конкретные живые люди, что всегда намного эффективней.

Похоже, что в Харькове в ближайшее время такой совет будет создан. В этом уверен один из инициаторов его создания Генрих Алтунян: “Мы прошли все этапы согласования при старой власти. Но сейчас власть поменялась и надо вновь все согласовывать. Впрочем, никаких препятствий к созданию попечительского совета я не вижу. Тем более что это одобряет и руководство Управления исполнения наказаний...”

Однако, вопреки всем радужным перспективам остается вопрос: а не пропадут ли деньги, собранные попечительским советом? Дойдут ли они до заключенных? Ведь какова бы ни была система контроля, а любители воспользоваться чужим добром среди чиновников время от времени находятся. И эту проблему созданием попечительского совета решить вряд ли удастся...

(“Пятница”, Харків, №16, 13.04.2005)

Дети, рожденные в неволе

В прошлом году в Харьковском следственном изоляторе родилось рекордное количество младенцев – семеро. А сегодня в СИЗО находятся три женщины, которые родили детей за колючей проволокой. Еще одна находящаяся под следствием женщина пребывает на шестом месяце беременности.

Следственный изолятор Харькова известен, наверное, каждому жителю нашего города. Еще в 30-е годы прошлого века здесь, на Холодной горе, содержались многие известные политзаключенные и простые смертные. Сегодня в этом учреждении системы исполнения наказаний находятся около трех тысяч человек. Одно из корпусных отделений СИЗО занимает женский контингент, который насчитывает 175 человек. Отдельное помещение площадью примерно 50 квадратных метров отведено под комнату матери и ребенка. Все три мамы родили своих детей в прошлом, 2004 году.

Самая молодая из них – 22-летняя Рахима (фамилии называть не будем), гражданка Кыргызстана. Она прибыла в следственный изолятор почти два года назад (в сентябре 2003 г.), уже с явными признаками беременности. Несмотря на такой длительный срок пребывания в местах лишения свободы, Киевский районный суд г. Харькова до сих пор не довел уголовное разбирательство до логического конца. За это время у Рахимы родился сын Рустам. Она обвиняется в вымогательстве денег у соотечественников из Средней Азии.

26-летняя Лариса находится в СИЗО только год, с августа 2004-го. Она подозревается в разбойном нападении, дело по которому расследует Фрунзенская прокуратура. Сын, которого назвали Ярославом, родился у нее в ноябре минувшего года.

Третья мама – цыганка Наташа. В свои 30 лет она обвиняется в групповом разбойном нападении с убийством. В следственном изоляторе находится уже около года, а в декабре родила дочь Изабеллу. Октябрьский суд продолжает рассматривать вопрос о степени виновности Наташи, но до сих пор не вынес окончательного вердикта.

Честно говоря, увидев всех трех женщин с детьми, журналист “Вечерки” был твердо уверен, что ни одна из них мухи не обидит. Однако, по рассказам сотрудников СИЗО, они только перед журналистами такие тихие, а в действительности бывают совершенно другими. Особенно это касается цыганки, которая на суде любит притворяться, что без переводчика ничего не понимает, а после отсидки угрожает вернуться к уголовно преследуемой деятельности.

Роды у матерей принимали специалисты Харьковского роддома № 5. Сегодня дети развиваются абсолютно нормально. Мам и детей ежедневно выпускают на двухчасовые прогулки во дворике СИЗО, иногда те гуляют еще и вечером. Возиться с детьми мамашам помогает воспитательница из числа арестованных. Валентина Егоровна – спокойная женщина в годах, которая на воле работала няней, и сейчас по собственной инициативе поддерживает молодых мам. Она вырастила двоих сыновей, и поэтому Валентине Егоровне есть чему научить младшее поколение.

С отцами собственных детей женщины видятся, но не часто, хотя двое из троих сидят в том же СИЗО. Дело в том, что они проходят по уголовным делам вместе со своими подругами-подельщицами, поэтому их общение ограничено судебными заседаниями. Сотрудники следственного изолятора рассказали, что и вне суда они спрашивают друг о друге.

Все трое детей полностью обеспечены всем необходимым за счет прибыли от производственных мастерских и благотворительной помощи со стороны сотрудников изолятора и даже арестованных. В комнате матери и ребенка для жизни женщин с детьми созданы все нормальные условия, включая наличие в ней санузла, душевой кабины, телевизора, места для приготовления пищи и даже аквариума. В детском уголке сложены игрушки, среди которых выделяется своей нарядностью подарок нынешнего губернатора – плюшевый заяц.

В сущности, как для арестованных мам, так и для руководства следственного изолятора главной проблемой является совсем не обеспечение всем необходимым (с этим как-нибудь справятся), а тягомотина в судах и прокуратурах города. Вместо того чтобы максимально быстро разобраться в каждом из трех дел, в которых замешаны мамы из СИЗО, правоохранительные органы без конца переносят или оттягивают слушания, не спешат изучить обстоятельства дела и вынести, наконец, окончательное решение. Ведь суд может признать кого-то невиновным и выпустить на волю. Дети и так нервничают при виде людей, потому что в неволе не привыкли к их обществу. В случае же доказанности вины мать и ребенка отправят в специализированное учреждение пенитенциарной системы. Например, в апреле нынешнего года одна из молодых мам уже отправилась из СИЗО в колонию в Одесской области. Остальные три ждут своей участи.

(“Вечерний Харьков”, № 57, 27.05.2005)

Сегодня в Украине насчитывается более тысячи приговоренных к пожизненному лишению свободы

Аркадий Генкин

58 из них размещены в секторе максимального уровня безопасности Темновской колонии. Этот сектор был здесь оборудован год назад. По оценкам специалистов, на оборудование колонии для “пожизненников” требуется не менее $50 миллионов. Конечно же, на оборудование такого сектора в колонии №100 потратили намного меньше. Прежде всего, обращали внимание на соблюдение режима содержания. И все же, рассказывают, что, когда сюда прибыли его первые постояльцы, они буквально обалдели. Столь велика была разница между отдельными (по два-четыре человека) камерами, из зарешеченных окошек которых даже видны верхушки деревьев, и темными, набитыми людьми помещениями тюрем или режимного корпуса СИЗО. Более того, теперь у осужденных появилась возможность работать. Разумеется, не выходя из камеры. (Здесь шьют рабочие рукавицы, мешки, сумки…). Покидать ее можно только для прогулки. Разделенный на отдельные блоки – те же камеры, но с решеткой вместо крыши – прогулочный дворик находится в этом же блоке. Но таких заключенных выводят из камер только в наручниках и с согнутой спиной, независимо от расстояния, которое надо пройти. А перед тем, как отправиться в путь (и после прогулки), их досматривают. Стандартная “стойка” при досмотре: широко расставленные (вдвое шире плеч) ноги, лицом к стене, согнуться так, чтобы упереться в стену затылком, скованные руки подняты за спиной вверх, глаза закрыты, рот открыт (во рту можно спрятать что-нибудь острое).

Подробности этих инструкций кровью написаны. Пожизненно осужденные заслуженно считаются самыми опасными и самыми “отмороженными”. Говорят, в России некоторые из таких ради развлечения (выехать на следствие в СИЗО, в суд…) убивали сокамерников. А что? “Ништяк”. Все равно не расстреляют. В общем, не случайно у нас пожизненно осужденных одевают в яркую оранжевую робу. Впрочем, недавно пришло указание сменить им (на синий) цвет одежды.

Глядя на “прогуливающихся” по тесному дворику людей, как-то забываешь, что каждый из них совершил тяжкие преступления, скорее всего – убийство. Ведь выглядят преступники (на каждой из дверей камер закреплены “визитки” с фотографиями обитателей, их Ф.И.О., годом рождения, годом осуждения, статьями Уголовного кодекса), как самые обычные люди. Больше всего здесь людей среднего возраста – 1965 – 1980 г. р. Есть среди них и 60-летний. Надо полагать, ему суждено в камере закончить свои дни. Ведь осужденный на пожизненное заключение только не ранее, чем через 20 лет наказания, имеет право подать ходатайство о помиловании.

Можно ли в таких условиях сохранить физическое (если оно было) и психическое здоровье? Канадский ученый Джин Силье вывел общее действие стресса на организм человека – “кривую Силье”. Каждый из пожизненно заключенных проходит по этой кривой. Первый год, как правило, человек живет познанием новых условий и себя в этих условиях. Потом еще года три идет период стабилизации. В это время человек похож на робота, он выполняет команды, не задумываясь. Далее у зэка два пути. Если он адаптируется – сможет и дальше быть роботом. Если нет, идет довольно быстрое угасание – как умственное, так и физическое.

Но представим себе, что кто-то из “пожизненников” дожил до помилования. И на свободу выйдет физически и психически больной пожилой человек без средств к существованию. Даже после отбывания сравнительно небольших сроков бывшие заключенные, вернувшись домой, нередко обнаруживают, что родственники не очень-то рады их видеть. Их квартира уже продана, а имущество конфисковано. На пристойную работу с такой биографией устроиться не так уж и просто. Стоит ли удивляться, что они вскоре возвращаются в ставшие “родными” стены колонии?

– У нас были случаи, когда “выпускники” совершали новое преступление, даже не добравшись домой, – говорит начальник областного управления Государственного департамента Украины по вопросам исполнения наказаний Владимир Бутенко. – Что касается тех, кто имеет пожизненный срок… Преодолеть безысходность им зачастую помогает религия. Также очень важно, что у них появилась возможность работать. А еще они много читают. Хотя, безусловно, очень трудно себе представить, что будет с человеком, вышедшим на свободу через несколько десятков лет. В Украине, во всяком случае, пока такого опыта нет.

(“Время”, Харків, № 68, 23.06.2005)

Система исполнения наказаний в Харьковской области отпраздновала новоселье

Юрий Зиненко

В Темновской исправительной колонии (№ 100) закончилась реконструкция одного из отделений по европейскому образцу. Теперь часть осужденных будет жить не в “казармах”, а в четырехместных комнатах.

Непосредственное участие в реконструкции помещения принимали сами осужденные. По словам руководства колонии, ремонт отделения обошелся в 340 тыс. грн. Ни копейки из этой суммы не было взято из бюджета – все средства заработаны за счет собственных производств харьковской пенитенциарной системы. Новые “старые” помещения находятся на втором этаже отделения №1 социально-психологической службы ИК100. Общая площадь 12 реконструированных спальных помещений (так называемых кубриков) составила 192 кв. м. Таким образом, по требуемому количеству площади на каждого осужденного (по четыре кв. м) новое отделение Темновки полностью соответствует европейским стандартам.

Примечательно, что интерьер реконструированных помещений придумывали совместными усилиями работники колонии и их “питомцы”. Скажем, им принадлежала идея сделать один общий санузел на две комнаты. Самостоятельно делались и предметы интерьера помещений: кровати, тумбочки, стулья, двери. Окончательной “доводкой” кубриков также занимались сами осужденные, среди которых достаточно электриков, маляров, рабочих других строительных специальностей. Сотрудники колонии уверены в том, что новые условия проживания повлияют на поведение заключенных в лучшую сторону. По крайней мере, замечено, что те более бережно относятся к обновленному отделению.

Три года назад в этом же здании, только на первом этаже, уже проводили реконструкцию. Правда, тогда осужденные получили не четырехместные номера, как сейчас, а на 13 человек каждый. Таким образом, в четырех спальных помещениях (их тоже называют кубриками) на первом этаже ранее разместились 52 человека, а ныне, на втором – еще 48. Правда, заселяться они будут не все сразу, а в три захода, группами по 16 человек (чтобы не возникло беспорядка).

Если же подняться еще выше, на третий этаж, то можно увидеть, как выглядело нынешнее “еврообщежитие” еще год с небольшим назад, до реконструкции помещения. В одном длинном помещении казарменного типа и сейчас размещается более сотни осужденных одновременно. Как считают психологи, подобная “куча мала” не слишком способствует душевному равновесию. Ведь бывают моменты, когда человеку необходимо уединится, побыть наедине со своими мыслями и проблемами. Теперь у некоторых такая возможность появится. Впрочем, помещение на третьем этаже также рано или поздно переживет реконструкцию согласно требованиям европейского сообщества. Каким оно станет – пока неизвестно.

По словам Владимира Бутенко, начальника управления Госдепартамента по исполнению наказаний в Харьковской области, особых правил отбора осужденных для проживания в “еврообщежитии” не будет. Нынешние новоселы – бригада осужденных, которые занимались строительными работами. Интересно, что часть из них вскоре должна покинуть стены Темновской колонии, поэтому свою работу они выполняли в какой-то мере с прицелом на “потомков”.

То, что часть осужденных сможет жить в условиях, максимально приближенных к условиям жизни на воле, – это тенденция положительная, по мнению сотрудников системы исполнения наказаний. Ведь среди осужденных много таких, кто попал “на зону” не за серьезные преступления, а больше по глупости либо по нелепой случайности. Какой бы ни была их вина перед обществом, они уже наказаны, и усугублять ситуацию ужасными условиями проживания – не выход.

Справка. Весь контингент Темновской исправительной колонии №100 (за исключением одного человека, отбывающего наказание за государственную измену) – лица, неоднократно осужденные за различные преступления. В колонии сегодня содержатся 1636 осужденных. Чтобы предоставить каждому из них не менее трех “спальных” квадратных метров, нужно или строить новые помещения, или сокращать контингент отбывающих наказание. Оптимальное количество осужденных в нынешних условиях Темновской колонии – 750-800 человек.

(“Вечерний Харьков”, № 81, 28.07.2005)

Публікація малює майже ідилічну картину. А в той же час, як повідомив на семінарі, присвяченому втіленню в Україні Факультативного протоколу до Конвенції ООН проти катувань голова Департаменту Василь Кощинець, саме в цій установі експерти Європейського комітету із запобігання катуванням та жорстокому поводженню під час візиту в жовтні 2005 року знайшли так звану „прес-хату” – камеру катувань, де непокірних засуджених катують, вимагаючи виконувати накази персоналу установи. Працівники ХПГ чули про цю камеру ще у 1989 році. Засуджені називали її „музикальною”: вона знаходиться біля чергової частини, і під час побиття наглядачі включали музику на максимальний звук, щоб заглушити крики того, кого катували. Це єдиний підтверджений публічно факт існування „прес-хати”, які існували в установах виконання покарань завжди. У розпорядженні ХПГ є ще декілька випадків в інших колоніях, але довести факт катувань засуджених в законному порядку не вдалося: суд не визнав факти, наведені в скаргах засуджених. Зауважимо, що випадки, коли засуджені вирішують скаржитися на незаконні дії персоналу установ УВП, дуже рідкі: як правило, вони не вірять, що можна розкрити ці злочини і покарати винних. Система виконання покарань є дуже закритою, і засуджені повністю залежні від адміністрації. Вони вважають марною справою спроби домогтися покарання працівників УВП.

Уполномоченная Верховного Совета по правам человека Нина Карпачева будет ходатайствовать перед Президентом Украины о сокращении срока заключения для 85-летней Ольги Самойляк

Виктор Шаправский, Борис Буцевич

Новости АТН уже рассказывали историю этой пожилой женщины, которая на склоне лет попала за решетку за заказное убийство родственницы. Ольга Самойляк просила о помиловании и Леонида Кучму, и Виктора Ющенко. Получила отказ. После посещения Качановской женской колонии №54 Ниной Карпачевой, у заключенной появился шанс умереть в родном селе в Полтавской области, а не за решеткой.

85-летняя Ольга Самойляк отбывает наказание за тяжкое преступление. Многолетний конфликт с родственницей она решила как в криминальном сериале, заказав ее убийство знакомому. За организацию убийства бывшая фронтовичка получила 7 лет лишения свободы. В помиловании отказали, поэтому Ольга Митрофановна хотела встретиться с уполномоченным по правам человека Ниной Карпачевой. Посещая места заключений в Харькове, Карпачева специально отвела время на встречу с Самойляк.

–”Жалею, очень, искренне... Сознаю это всё, что я нехорошо сделала, не надо было этого делать... Но так получилось...”

Ольга Митрофановна сквозь слезы рассказала о своем желании дожить последние дни в родном селе. После беседы почти по душам Нина Карпачева приняла решение ходатайствовать перед Секретариатом Президента об уменьшении срока заключения.

Нина Карпачева, уполномоченный Верховного Совета по правам человека: “Коли я їхала сюди, я мала величезний сумнів, коли я прочитала, що вона фактично замовила вбивство своєї родички, теж літньої жінки... І знаєте, моє серце абсолютно не поділяло тої думки, що можна ще знову звертатися до Президента, коли їй вже відмовили. Але, попри все, сьогодні моя зустріч переконала мене в іншому – ця жінка стала на дорогу, яка веде до храму.”

Поcле визита в колонию Карпачева постарается помочь не только Ольге Самойляк. В комнате, где заключенные смотрели комедийный сериал, ей поведали несколько леденящих историй. Одна из них – о неумышленном убийстве – показалась Карпачевой подозрительной. Она попросила поднять дело заключенной и взяла его на контроль. Посетив несколько колоний и СИЗО, Нина Карпачева отметила только один большой недостаток – перенаполненность следственного изолятора. В остальном увиденное ей понравилось – и условия проживания, и содержания. Даже к питанию заключенных вопросов особых не возникло.

Карпачева: “Те ж ставлення персоналу, воно відповідає європейським стандартам, принаймні, я звідси від’їжджаю і я від того радію, що і попереднє керівництво колонії, і ті, хто прийняв цю естафету, вони намагаються це робити і по-людськи, і в відповідності до стандартів, і з повагою до людської гідності.”

Карпачева уверена, что обмануть ее невозможно. Говорит, что за семь лет работы уполномоченным она безошибочно определяет, где “потёмкинская деревня”, а где так, как оно есть на самом деле.

(“Агентство Телевидения Новости”, 11.07.2005)

На початку вересня 2005 р. Ольга Самойляк вийшла на свободу – указ щодо її помилування підписав Президент України Віктор Ющенко. Адміністрація колонії одразу ж відвезла похилу жінку до Полтави, де мешкають її родичі.

Однак, досі за гратами Темновської колонії перебуває людина, покарана за зраду Батьківщині. Як у старі, і не зовсім добрі часи.

В Темновской колонии отбывает наказание осужденный за измену Родине

Дмитрий Литвиненко

В Темновской сотой колонии сегодня отбывает наказание Тарас Бублик, осужденный по очень редкой для украинского правосудия статье: “измена Родине”. Суд установил, что полковник Бублик еще в начале 90-х передавал немецкой разведке секретные данные о составе и вооружении украинской армии. По закону, наказание за измену – от 10-ти до 15-ти лет. Бублику дали 7 – вспомнили его участие в Афганской операции.

“Татра” – такой позывной был у полковника Тараса Бублика – агента немецкой разведки, утверждали на суде сотрудники СБУ. В сотой колонии осужденного Бублика, звания суд его лишил, называют “Григорыч”.

Родители назвали будущего полковника и шпиона в честь Шевченко, тогда это можно было посчитать проявлением национализма, или обостренной любви к Родине – кому как ближе. Спустя 50 лет суд признал, что Тарас Григорьевич Бублик этой самой Родине изменил.

Как известно, одним из самых тяжелых периодов жизни Тараса Григорьевича Шевченко была служба в Оренбургской крепости. Тарас Григорьевич Бублик тоже был солдатом, тоже на чужбине в Германии. Но настоящие проблемы у современного Тараса Григорьевича появились уже по возвращении на Родину.

В 92-м году американское ЦРУ и немецкая разведка проводили среди солдат западной группировки уже российских войск операцию под кодовым названием “Жираф”, утверждают и сотрудники СБУ, и сам Тарас Бублик.

Разведчики под видом гуманитарных акций и курсов переподготовки солдат проводили вербовку, вспоминает полковник. Причем, никакой секретности – разведчики раздавали солдатам визитки.

Тарас Бублик: “Пока смутное время, прекрасно все понимали, что войска будут выведены и все вербовали агентуру. Такое золотое время для разведок всего мира бывает раз в столетие, что можно спокойно работать и вербовать что с той, что с той стороны”.

Арестовали полковника Бублика уже в сентябре 2001-го. Обвинение утверждало, что Тарас Бублик в должности старшего офицера военного округа продавал тайны о составе и вооружении украинской армии немецкой разведке, которая его завербовала еще в девяносто втором.

Тарасу Бублику дали 7 лет, хотя статья “измена Родине” предусматривает от 10-ти до 15-ти. Суд вспомнил осужденному орден, полученный в Афганистане.

Сотая Темновская колония – это средняя степень безопасности по-новому, или, как говорили раньше, строгий режим. Большинство заключенных – рецидивисты. Несколько раз Тараса Бублика переводили из отряда в отряд с формулировкой “психологическая несовместимость”.

Впрочем, приятели к середине срока у экс-полковника все-таки появились: несколько человек, с которыми можно поговорить о политике или книгах.

Большую часть времени осужденный проводит на работе – клеит лодки. В среднем, полторы штуки в день. До дня освобождения Тарасу Бублику осталось 3 года и месяц или 175 лодок с выходными. Такие заключенные в Украине под амнистию не попадают.

В свободное время осужденный пишет письма президенту Ющенко, омбудсмену Карпачевой и в Европейский суд по правам человека – с просьбой пересмотреть дело. Прошение о помиловании не подавал, потому что так и не признал себя виновным.

(http://news.media-objektiv.com/, 07.10.2005)

Протягом року змінилося керівництво у Харківському Управлінні Державного департаменту з питань виконання покарань, втім, суттєвих зрушень на краще так і не відбулося. А за свідченням багатьох журналістів, стан справ з інформуванням громадськості щодо ситуації у закладах пенітенціарної системи Харківської області, навіть погіршився.

2. Права військовослужбовців

Хоча в українській армії із приходом на посаду Міністра оборони пана Гриценка відбуваються поступові позитивні зміни на шляху до повного її переходу на професійні рейки (наприклад, скорочено термін строкової служби до 1 року, виведено війська з Іраку, проведене суттєве скорочення армії), основними проблемами, як і раніше, залишаються нестатутні відносини та низька якість призову.

“Дідівщина” в фактах

“Він сам винний”...

Вітчизна... Її захист – почесний обов’язок кожного громадянина! Це – з одного боку...

З іншого, на виправдання слова “почесний”, Закон “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” визначає заборону на обмеження конституційних прав і свобод захисників землі української. Згідно з Конституцією, життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека людини визнаються найвищою соціальною цінністю. А головним обов’язком держави є утвердження та забезпечення цих прав і свобод. На жаль, держава не завжди спроможна захистити “найвищу соціальну цінність” – життя. Тому Законом передбачена державна турбота про сім’ї та батьків військовослужбовців, які загинули або померли під час проходження військової служби.

Багато законів... Багато чого передбачено... Інше питання – чи зможуть батьки довести державі, що винуватиця загибелі їхніх дітей є саме вона – держава??! Навіть, у складних випадках, коли начебто вчиняється самогубство.

Невже діти йшли в армію саме задля того, щоб звести рахунки з життям?

Відповіді на ці та інші злободенні питання першими в Україні вирішили домогтися від держави фахівці громадського об’єднання “Харківська правозахисна група.

“Як виявилося на реальних прикладах з життя, – ділиться своїми думками про непросту проблему завідуюча громадською приймальнею “Харківської правозахисної групи” Людмила Клочко, – не всі батьки, що втратили своїх дітей при проходженні служби в армії, захищені. Як, наприклад, бути в спірних випадках, коли під самогубством, уникаючи відповідальності, приховують вбивства – трапляються і такі драматичні історії? Якщо спробувати зрозуміти проблему у самому корінні, то дійдеш висновку – самогубств у армії в принципі не повинно бути. Адже в армію для проходження військової служби мають призиватися здорові молоді люди. Отож, закликаю батьків: якщо ви знаєте, що ваша дитина йде до армії хворою, ви не повинні мовчати... Ви повинні негайно написати заяву у військкомат. Якщо ж сина призвали до армії хворим – теж не мовчіть! Добивайтеся, щоб хлопця лікували і вирішили питання про звільнення”.

Неякісна робота призовних комісій призводять до того, що в армію потрапляють юнаки з психічними захворюваннями. Як правило, вони стають жертвами так званої “дідівщини”. Над ними сміються, знущаються, їх б’ють... А вони – тікають з військових частин подалі від кривдників... Нерідко, задумують лихе і здійснюють його – кінчають життя самогубством... А самогубців держава не визнає, і їхні батьки позбавляються усіх, передбачених законами, пільг та прав на соціальний захист”.

Дивна річ, якщо людина служить в армії, знаходиться у військовій частині безвідлучно, вона – не виконує службових обов’язків? Тобто, державі вигідно розділяти: нічого не трапляється – виконує обов’язки, а коли щось трапилося – вона тут ні до чого, мовляв, він сам у всьому винуватий... І опускає від прямого батьківського погляду очі...

“Мріяв стати медиком”

Людмила Олексіївна Бикова втратила сина у 1990 році. Сергій мріяв присвятити життя армії, скласти іспити до військової медичної академії. Минув рік і сім місяців. І раптом – похоронка!! Самогубство! Як казали командири, хлопець себе застрелив. Вбита горем мати 13 років не могла зрозуміти, як же так, що сталося:

– Сергій будував плани на майбутнє, мріяв знайти кохану, одружитися, народити діточок... Тринадцять років знадобилося Людмилі Олексіївні для того, щоб піднестися духом, встановити свою істину і допомагати іншим батькам відшукати справедливість.

“Розпочала зі своєї справи, – розповідає помічник голови Харківського обласного “Союзу солдатських матерів” Людмила Бикова, – затребувала її з міста, де загинув мій син. Коли нам тоді повідомили, що він застрелився, я одразу заявила, що трапилося щось надзвичайне, що психіка хлопця просто не могла того витримати... Переконалася в цьому через 13 років, подивившись на документи... Зараз доказати, що він був вбитий непросто, але те, що нелюдки робили з хлопцем до трагічного випадку, просто вражає… У зв’язку з цим і вирішила спеціально поставити питання про самогубства в армії”.

Замість сина – посвідчення

Так, на жаль, самогубства мають місце. Але які спонукальні причини лежать в їх основі? Просто так – без причини – драми не розігруються... За ними жорстокість, нелюдське поводження тощо.

Нині батькам видають різного типу посвідчення: в одному випадку, коли держава ніяк не може відмовитися від того, що вона причетна до загибелі хлопця, видається посвідчення серії “Г”, а якщо причиною смерті є самогубство – видається посвідчення серії “АС ”. Як назвати це знущання? До речі, з ним, як розповідають люди, і з транспорту виштовхують, і з комунальниками виникають непорозуміння...

„Для того, щоб звернути увагу посадовців, – ділиться координатор проекту Майя Крюкова, – ми почали складати списки по районах. Потім у відповідну службу кожного району ми направили ці списки для того, щоби там розуміли: у них в районі є така категорія людей і що посадовці повинні з нею щось робити. І результати проведеної роботи приносять свої маленькі позитивні наслідки.

Тобто, потрібно хоч чимось покращити стан батьків, які втратили дитину. Держава призиває в армію наших синів – вона й повинна нести відповідальність за наслідки проходження служби. А ми, зі свого боку, вимагаємо дотримання однієї умови: якщо хлопець не здійснив злочину – сім’я у будь-якому випадку повинна отримати якусь компенсацію”…

Згідно з положеннями статті № 15 Закону “Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, родини, які втратили дітей під час проходження ними військової строкової служби, мають право на безоплатне отримання у власність житлового приміщення, яке вони займають у будинках державного житлового фонду, а при потребі їм надаються квартири у першочерговому порядку.

Вони мають право оплачувати житлову площу та комунальні послуги в розмірі 50 відсотків, безкоштовно користуватися громадським транспортом, отримувати грошові надбавки до пенсії тощо.

Розподілення на зазначені категорії вважаємо неприпустимим: хлопці не на прогулянку в армію йшли, вони весь час проводять на території частини – всі 24 години, які зазначені у службовому розпорядку і які розписані по кожній хвилині.

Неважливо, чим займаються солдати: несуть службу чи відпочивають – вони в армії, будь-якої миті готові виконувати розпорядження командування...

Потрібні зміни!

І хоча фахівцям “Харківської правозахисної групи” та “Спілки солдатських матерів” вдалося допомогти багатьом батькам, чиї діти не повернулися з армії, обміняти посвідчення про самогубство їхніх синів, вони зіштовхнулися з іншою проблемою: в державі нема закону, який би визначав статус такої категорії людей. На них розповсюджуються дії іншого Закону – “Про соціальний захист ветеранів війни”. Але під час формування бюджету держава чомусь забуває про осіб, на яких розповсюджується закон. Посадовці ж органів місцевого самоврядування, як правило, розводять руками, посилаючись на відсутність асигнувань з державного бюджету.

Отже, чому стаються трагічні випадки? Чи не тому, що має місце формалізм і безвідповідальність членів призовної комісії, того ж таки лікаря, який організовує роботу медичного персоналу щодо медичного огляду призовників? Хто досліджував таку проблему? Між тим, нерідко саме ці чинники і лежать в основі трагічних випадків, про які ми говоримо. Але мало того, що батьки страждають від втрати сина, їм ще відмовляють в належних пільгах.

Дійсно, якщо судити по справедливому – армія, її керівництво повинні відповідати за все, що відбувається з нашими молодими співвітчизниками, які, до того ж, виконують військовий обов’язок далеко не в ідеальних умовах. З одного боку, організація проходження військової служби залишає бажати кращого, з іншого, красномовними є численні приклади недолугого управління на всіх рівнях в цілому. Згадайте трагедію на літовищі у Львові, влучання реактивних снарядів у жилий будинок в Броварах, підбиття пасажирського літака над Чорним морем, “бомбардування” населених пунктів Запорізької області зі складів у селі Богданівка...

Реформування, на яке покладається військове керівництво і про яке ведуться розмови останнім часом, однозначно не вирішить тих болючих життєвих проблем, про які сьогодні йшлося. Без найменшого сумніву – потрібен і контроль з боку громадськості, і активне втручання в ситуацію, що відбувається в армії. Інакше збройні сили не зазнають докорінних змін, а батьки продовжуватимуть страждати, оплачуючи чиїсь недолугі рішення чи бездіяльність кров’ю та життям своїх синів...

Завершуємо публікацію статей із правового бестселеру “Право може перемогти: історії успіху громадських захисників”, видану Фондом Регіональних Ініціатив за матеріалами минулорічних поїздок по Україні. Цього разу в матеріалі з Харкова піднімається дуже невесела, але, на превеликий жаль, актуальна тема – нові трагічні події, що сталися в результаті вибуху 9 січня 2005 року біля міста Ес-Сувейра в Республіці Ірак, в результаті яких загинули 8 українських миротворців, дають новий поштовх до роздумів, у тому числі, і щодо непростих питань соціального захисту членів сімей військовослужбовців.

(“Громадський захисник”, №2, січень 2005.)

Військова прокуратура Харківського гарнізону почала боротися з нестатутними відносинами – це ознака часу

Інна Сухорукова

За повідомленням помічника військового прокурора Харківського гарнізону, старшого лейтенанта юстиції С. Трубчанінова, працівниками військової прокуратури Харківського гарнізону постійно протягом 2005 року вживалися заходи щодо профілактики нестатутних взаємовідносин між військовослужбовцями строкової служби.

С цією метою постійно проводяться виступи перед особовим складом військовослужбовців та індивідуальні співбесіди. Як наслідок – протягом першого півріччя 2005 року не було зафіксовано фактів нестатутних взаємовідносин.

Але, не зважаючи на проведену у цій сфері роботу, в липні 2005 року, в одному із військово-навчальних вузів трапився прикрий випадок.

8 липня 2005 року близько 14-ї години, в приміщенні кімнати для умивання роти, молодший сержант Коваленко А.Ю., мовби виконуючи службові дії, перевищуючи владу, застосував фізичне насильство до підлеглого йому військовослужбовця рядового Білоусова С.В., що виразилось в нанесені йому двох сильних ударів кулаком у голову, чим спричинив йому сильну фізичну біль.

Продовжуючи такі злочинні дії, 11 липня 2005 року близько 19-ї години, перебуваючи у спальному приміщенні розташування роти, Коваленко А.Ю. наніс рядовому Білоусову С.В. один сильний удар кулаком правої руки в спину та в потилицю, при цьому наніс легкі тілесні ушкодження.

Крім того, 8 липня 2005 року, близько 22-ї години, знов таки у спальному приміщенні розташування роти, з тих же мотивів Коваленко А.Ю. побив рядового Іванченка П.І.

10 липня 2005 року, близько 16-ї години, перебуваючи в кімнаті для вмивання, у приміщенні казарми, Коваленко А.Ю. з тих же мотивів наніс рядовому Левосюку О.О. сильний удар в груди, а 11 липня 2005 року близько 12-ї години, в тій же казармі, знов наніс йому сильний удар, спричинивши потерпілому сильний фізичний біль.

За наслідками розгляду кримінальної справи, мол. сержант Коваленко А.Ю. військовим місцевим судом Харківського гарнізону був засуджений, йому було призначено покарання у вигляді арешту строком на 4 місяці, з утриманням на гауптвахті.

Коментар ПЛ.: Наше видання вважає своїм обов’язком співпрацювати з військовою прокуратурою Харківського гарнізону в справі захисту військовослужбовців від нестатутних відносин. Бюлетень “Права людини” постійно співпрацює з представниками Харківської обласної спілки солдатських матерів (ХОССМ), які проводять вже декілька років моніторинг порушень прав військовослужбовців і за результатами моніторингу видали книгу “Моніторинг порушення прав військовослужбовців строкової служби”.

Але ХОССМ – недержавна організація. Вона може тільки привертати увагу до болючих проблем армії. Те, що військова прокуратура, як видно з листа до бюлетеню, почала системно і наполегливо боротися з нестатутними відносинами – це ознака часу. Бо ми неодноразово писали, що нестатутні відносини – це страшна спадкова соціальна хвороба, яку отримала наша армія від радянських часів.

Нестатутні відносини дуже часто приводять до каліцтва чи загибелі військовослужбовців, зламаної психіки юнаків, і вони, повертаючись у суспільство, продовжують відтворювати ланцюгову реакцію насильства.

Безкарність цих спотворених взаємовідносин в армії не давала можливості переломити ситуацію на краще.

Сьогодні ми бачимо, що з’явилася воля і бажання позбавити армію від ганебних проявів насильства. Сподіваємося, що це буде системною і довготривалою працею. Зі свого боку, ми беремося оприлюднювати всі матеріали, надані нам військовою прокуратурою і звертаємося до своїх колег із масових, а не спеціальних правових видань, яким є наш бюлетень, висвітлювати цю тему в засобах масової інформації.

Бо ще раз підкреслюємо: у боротьбі з насильством в армії зацікавлене усе суспільство.

(ПРАВА ЛЮДИНИ, № 22, 1 – 15 серпня 2005)

Нынешнее племя богатырей

Марина Ефанова

Весна – это время традиционного обновления армии. Призывники являются срезом нашего общества, наглядно демонстрирующим физическое состояние не только армии, но и поколения молодых мужчин в целом. Если исходить из заключений медицинских комиссий, будущие защитники Отечества здоровьем не очень-то блещут.

В поле зрения системы подготовки к армии ребята попадают с 15-летнего возраста: состоянием их здоровья интересуются подростковые врачи. Зато до этого момента полным ходом идет процесс накопления болезней, до которых нет дела медикам, осматривающим детей в школах набегами и кое-как. Не доходят руки и у родителей, пашущих от зари до зари и лелеющих надежду, что в переходном возрасте “само рассосется”. В результате болезнь, загнанная внутрь, предстает во всей красе и уже в хронической форме тогда, когда пора собираться в армию.

Лишь 35-40% ребят признаны абсолютно здоровыми. Их направили в элитные войска: пограничные, МВД, специального назначения и другие. Увы, остальные призывники – далеко не кровь с молоком, и военной медкомиссии приходится исходить уже из степени тяжести имеющейся болезни и прогнозировать ее “поведение” в новых армейских условиях. Медиков настораживает то, что служить добры молодцы в большинстве своем идут уже с букетом болячек. “Заболеваемость среди молодых людей очень высокая. Если разобраться, то каждый второй-третий имеет заболевание, причем зачастую не одно”, – говорит начальник медицинского отделения второго отдела Харьковского областного военного комиссариата подполковник медслужбы Алексей Мирошниченко. – “Самые распространенные болезни призывников – вегето-сосудистая дистония, заболевания желудочно-кишечного тракта, плоскостопие, сколиозы и многие другие”. Около 60% призывников имеют заболевания с так называемой четвертой степенью ограничения к службе в армии. Такие ребята считаются пригодными к армейской службе – они направляются в авиацию, мотострелковые войска. Им подыскивают щадящие условия в разных родах войск.

К сожалению, “армия забракованных” многочисленнее, чем армия новобранцев: по области весной в армию призвали 1759 человек, негодными к военной службе признаны 2049 человек. Более полутысячи призывников получили отсрочку на лечение, – их потом будут еще раз освидетельствовать. Кто-то будет признан годным, а кого-то в армию не возьмут: это зависит от того, наступит ли выздоровление. Выявлены у ребят и пограничные заболевания, по поводу которых у врачей возникли сомнения в целесообразности призыва в армию. Такие ребята вводятся в резерв. Их сейчас немного – 50 человек, но военные медики ждут изменений в приказе, когда эта категория будет все-таки признана негодной к службе. Этой весной полностью негодными к службе с последующим снятием с воинского учета были признаны 80 человек: их заболевания входят в небольшой список абсолютно несовместимых с армейской нагрузкой. Между прочим, раньше сельские парни были гораздо здоровее городских: сказывался и достаток, и нормальное питание. “Сейчас разницы нет, – сетует Алексей Максимович. – Уровень заболеваемости сельских и городских ребят примерно одинаков”. Но если учесть, что и городские здоровее за последнее время не стали – невеселая картина вырисовывается.

Бывает, что не выявленный подростковыми врачами недуг впервые диагностируется тогда, когда пора уже и “вещички укладывать”. Кстати, по словам Алексея Максимовича, бывает и так, что парень пытается утаить свою болезнь, энурез например, потому что хочет служить, почувствовать себя настоящим мужчиной. Иногда хворь удается скрыть на предыдущих обследованиях, но она, как правило, всплывает уже на последнем этапе медицинского освидетельствования. Окончательно призывников осматривают за день до отправки в армию, на всякий пожарный случай, и если что-то обнаруживают – направляют на лечение. Хотя есть, конечно, инфекционные болезни с длительным скрытым периодом – туберкулез, вирусный гепатит, венерические болезни, – практически невозможно определить на этапе отправки, зато они могут проявить себя уже в воинской части.

Особый момент – первые три месяца службы. Этот период считается адаптационным, в это время и болезни, которые в доармейской жизни практически ничем не выдавали себя, и ошибки всех вместе взятых врачей могут выползти на свет божий. Армия – это другая жизнь, другой порядок, другие отношения. В эти месяцы происходит “ломка”, которая чревата и всевозможными обострениями недугов, и психологическими срывами. “Но это не обязательно, – уверен Алексей Мирошниченко. – Это зависит от настроя самого человека. Настроился нормально – болеть не будет, а у тех, кто идет с неохотой – как правило, и обостряется болезнь. Армия – это школа мужества. Ребята приходят из армии людьми, которые по-другому смотрят на жизнь. А скептики всегда найдутся, и в армии – как и везде”.

(“Вечерний Харьков”, № 64, 13.06.2005)

Психи и дистрофики в украинской армии

Лариса Холманская

Осенний призыв 2005 года носил достаточно грязный характер и отличался от предыдущих невиданным количеством обращений и жалоб. Такой вывод сделали гражданские лица – члены Харьковского областного союза солдатских матерей (ХОССМ). За одиннадцать лет существования организации они не видели ничего подобного.

Мониторингом качества призыва занимаются независимые общественные организации, так что никто не может упрекнуть их в заангажированности или робости перед государственными органами и военными. “Солдатские матери” признают, что итоги исследования стали для них самих неприятной неожиданностью.

В течение пяти лет активисты ХОССМ проводили мониторинг качества призыва, основываясь на ответах командиров войсковых частей, в которых проходят службу призывники Харькова и области. Из многих частей были получены не только ответы на анкеты, но и письма командиров и их заместителей по воспитательной работе. Это понятно – брак при призыве влияет на состояние личного состава части и темным пятном ложится на погоны командиров. Жалобы и предложения офицеров были проанализированы и систематизированы. А итоги мониторинга были озвучены на состоявшемся в среду “круглом столе”.

На что жалуетесь?

В Министерстве охраны здоровья Украины “солдатские матери” узнали страшную статистику: с каждым годом в стране происходит увеличение различных патологий среди призывников (1986 год – 252 заболевания на тысячу осмотренных, 1997 год – 1215, 2003 год – 1426). В Харьковской области – 1231 заболеваний на тысячу осмотренных. Таким образом, практически каждый юноша призывного возраста имеет одно или несколько заболеваний.

Подтверждают это и военные. В ответ на обращение матерей Департамент по вопросам охраны здоровья Минобороны Украины сообщил, что во время приписки в призывных пунктах выясняется, что треть 17-летних допризывников нуждается в лечении. Комплектование Вооруженных Сил Украины здоровым, физически сильным молодым пополнением становится проблематичным.

Страдают молодые бойцы язвенной болезнью желудка и 12-перстной кишки, поражениями опорно-двигательного аппарата. Но чаще всего, подчеркивает сопредседатель ХОССМ Мария Шуталева, у новобранцев выявляются психические заболевания (1,4% из 6866 обследованных по ответам из в/ч) и болезни желудочно-кишечного тракта (0,9%).

По халатности врачей призывных комиссий в армию попадают юноши, склонные к суициду. Командир в/ч А1352 (призыв – осень 2004 г.) обращает внимание Союза солдатских матерей на то, что из 45 прибывших харьковчан 12 (то есть 26,6%) требуют особого внимания офицеров части. В другой части – №3005 – двум харьковчанам командиры вообще определили “службу без оружия”. Зачем, удивляются члены ХОССМ, этих ребят вообще призывали в Вооруженные Силы страны?

“Нас удивляет, – в один голос говорят солдатские матери, – как принимают психиатры некоторых райвоенкоматов. Их осмотр начинается и заканчивается одной фразой: “Покажи руки”. По их мнению, если юноша не потребляет наркотические вещества и не режет себе вены – он годен к военной службе. А если он жалуется на головные боли, невропатолог отвечает: “У всех голова болит”.

Женщины отмечают проблему психиатрического обследования призывников, проживающих в области. Единственное учреждение – областная психбольница – находится на границе с Россией, в поселке Стрелечье Харьковского района. Родители из отдаленных районов отказываются оставлять там детей на обследование, так как не имеют средств на проезд, посещение и содержание юношей в стационаре. ХОССМ неоднократно обращался в Облздрав и к начальнику Харьковского гарнизона с предложением обследовать призывников из районов в специальном “подростковом” отделении Харьковской областной клинической психиатрической больницы №3 (старое название – 15-я больница). Это учреждение, по словам членов ХОССМ, не имело ни одного “прокола” – возвращения военнослужащего, комиссованного из армии из-за психзаболевания.

Желтушные дистрофики

Любопытные данные содержатся в мониторинге ХОССМ по поводу еще одной страшной болезни – болезни Боткина – гепатита, или в просторечии желтухи. Начальник Главного военно-медицинского управления Минобороны Украины в сентябре 2003 года сообщил харьковским матерям: “В последние три года значительно повысилось количество военнослужащих срочной службы, уволенных по поводу хронического гепатита В и С (1999 год – 52 человека, 2002 год – 257). Значительная часть военнослужащих (43,6%) была больна хроническим вирусным гепатитом В или С до призыва (!) на срочную военную службу. Медицинская служба Вооруженных Сил неоднократно обращалась в Министерство охраны здоровья Украины с просьбой… об обязательном обследовании призывников на СПИД и маркеры гепатитов В и С. Но из МОЗ сообщили, что исполнение этих мероприятий находится в компетенции местных государственных администраций и должно совершаться за счет местных бюджетов”.

Пораженные этой жуткой статистикой, члены ХОССМ обратились в Харьковское областное управление охраны здоровья. И получили ответ, что “носительство” не есть болезнь и что обследование призывников на гепатит проводить невозможно, так как реактивы на “носительство” этих вирусов очень дороги. А такие деньги бюджетом не предусмотрены. Солдатские матери посетили госпиталь Харьковского гарнизона и выяснили, что из 41 военнослужащего, которые лечились в то время в госпитале, 23 юноши были комиссованы с диагнозом “хронический вирусный гепатит”.

Еще одна тема, всплывшая в ходе пятилетнего мониторинга харьковских матерей, – наличие в армии дистрофиков. Командир одной из воинских частей (призыв – весна 2000 года) пишет, что 27 человек из 260 прибывших в часть харьковчан имеют значительный дефицит веса тела – более 15 кг. При этом члены ХОССМ отмечают, что они не согласны с расхожим мнением, что в армии “хлопцы возмужают”. Армия – это не санаторий. Они считают, что Харьковская облгосадминистрация и Харьковской горсовет могли бы найти средства для того, чтобы 50 ребят прошли курс медицинского обследования, лечения и реабилитации в условиях санаториев, “чтобы не позорить город и область, направляя в армию дистрофиков”. Кроме того, считают матери, недостаточный вес бывает проявлением заболевания, которое можно выявить только при тщательном обследовании. Больные юноши, как правило, являются детьми из малообеспеченных семей. И именно они составляют большую часть наших Вооруженных Сил.

Пустите служить!

Как ни странно, среди призывников харьковские матери обнаружили ребят, которые всеми правдами и неправдами стремятся служить в армии даже при наличии хронических заболеваний. То ли мамкина каша хуже солдатской, то ли парень подружился с романтикой, но такое случается достаточно часто. По словам членов ХОССМ, сотрудники военкоматов убеждают ребят, что в случае признания юноши непригодным к службе в армии с соответствующей отметкой в военном билете он в дальнейшем не сможет работать в государственных учреждениях и силовых структурах. ХОССМ считает такую “агитацию” прямым нарушением прав человека.

Сколько стоят призывники?

Члены ХОССМ обратились в гражданские медучреждения и райвоенкоматы с вопросом, какие суммы выделяются для проведения обследования призывников.

Оказалось, что, например, Первомайская центральная районная больница расходует на обследование одного призывника (допризывника) 38-58 грн. “В условиях чрезвычайно жесткого бюджета и недофинансирования, – сообщает общественникам главный врач Первомайского района, – это дается непросто, в ущерб остальным категориям населения”. А вот сметой Барвенковской райгосадминистрации за 2003 год выделение средств для обследования призывников не было предусмотрено вовсе. Все обследования проводились на собственные средства призывников и их родителей.

Кстати, о ценах. Харьковская городская клиническая больница № 26 в марте прошлого года расписала суммы, необходимые для проведения исследований. Клинический анализ крови одного призывника стоил 0,23 грн., мочи – 1,80 грн., флюорография – 1,74 грн., рентгенограмма органов и систем – 1,69 грн. Теперь умножьте сумму на 2657 (столько было подростков) – и получите кругленькую сумму в 18997,55 грн.

Диагноз

ХОССМ пришел к выводу, что действующая система призыва в армию, а именно проведение медицинских экспертиз, не отвечает требованиям времени. Ответственность за качество призыва должна нести одна структура – медицинская. Следует ввести административную ответственность врачей призывных медкомиссий за призыв больных юношей. ХОССМ настаивает на законодательном введении в состав комиссий медработников – представителей тех войсковых частей, куда направляются призывники для прохождения службы.

По каждому призывнику комиссия должна иметь обоснованную схему обследования, по которой видно, на что именно расходуются деньги. В случае жалоб юношей производить развернутую биохимию, УЗИ и другие исследования. Из-за роста эпидемии СПИДа и гепатитов А, В и С проводить обязательную проверку всех призывников на эти болезни.

Тех призывников, которые высказывают явное желание служить, обследовать более тщательно. Предупреждать юношей и их родителей об ответственности за сокрытие каких-либо болезней, медицинских документов, обследований. Ввести особую ответственность для членов призывных комиссий, которые признали пригодными ребят, возвращенных домой в первые три месяца службы из-за болезней.

Харьковские матери считают, что необходимо инициировать закон о ежемесячной выплате сумм за частичную или полную утрату трудоспособности из-за травмы или заболевания, связанного с прохождением военной службы. Если бы государство было вынуждено платить значительную сумму компенсации за жизнь военнослужащего, то больше бы заботилось о сохранении его жизни, ибо “сейчас жизнь военнослужащего практически ничего не стоит”.

Армия продолжает быть заложницей нищей украинской медицины – делают вывод харьковские матери из ХОССМ. Реформирование армии надо начинать с призыва.

Резюме

Как удалось выяснить членам этой общественной организации, будущий весенний призыв обещает быть неурожайным. А значит, этой осенью военкоматы пытались восполнить количество “озимого поколения” в ущерб качеству, штампуя клеймо “годен” даже на ярко выраженных дистрофиках.

(“Вечерний Харьков”, № 126, 11.11.2005)

У зв’язку з проведенням моніторингу стану справ із правами військовослужбовців та призовників, Харківська обласна спілка солдатських матерів зверталася до Голови обласної комісії у справах альтернативної (невійськової) служби – заступника голови Харківської обласної державної адміністрації Третецького В.П. із проханням надати інформацію щодо ситуації з проходженням альтернативної служби мешканцями Харкова і Харківської області.

Від Головного управління праці та соціального захисту населення ХОДА було отримано відповідь за підписом Начальника головного управління, заступника голови комісії у справах альтернативної (невійськової) служби І.М. Балути:

На Ваш запит від 17.03.2006р. № 19/06 до голови обласної комісії у справах альтернативної (невійськової) служби В.П. Третецького надаються дані про проходження альтернативної (невійськової) служби мешканцями м. Харкова і Харківської області а саме:

  • кількість громадян, які подали заяву про направлення на альтернативну
    (невійськову) службу на початок 2003-2006 років;

  • кількість громадян, які проходять альтернативну (невійськову) службу, за
    видами діяльності та за належністю до релігійних організацій станом на 1.01.2006 року;

  • чисельність громадян, які проходять альтернативну (невійськову) службу по районахобласті на початок 2003-2006 років.

Згідноз розпорядженням голови обласної державної адміністрації від27.04.2000р. № 385 “Про створення районних (міських) комісій у справах альтернативної (невійськової) служби” у всіх районах і містах області створені і діють відповідні комісії, які здійснюють направлення громадян на службу, контроль за її проходженням та рівнем оплати праці на ній… В територіальних комісіях зберігаються особисті справи громадян, які проходять або проходили альтернативну (невійськову) службу.

Факти дострокового розірвання договору, самовільного припинення альтернативиками виконання службових обов’язків, а також відмови від проходження альтернативної служби за станом здоров’я відсутні.

За 2003-2006 роки бажання перейти на строкову військову службу виявив один чоловік, Р.М.Малєєв, що проходив альтернативну службу в Київському районі. Його заяву про дострокове припинення альтернативної служби було задоволено.

У додатках до містилась така інформація:

Кількість громадян, які подали заяву про направлення на альтернативну (невійськову) службу за 2003-2005 роки

Кількість осіб, які подали заяву станом на:

A

1.01.03

1.01.04

1.01.05

1.01.06

Чисельність громадян, які подали заяву про направлення на альтернативну (невійськову) службу

32

27

25

10

у тому числі:

- направлено на альтернативну (невійськову) службу

30

26

25

9

- відмовлено в направлені на альтернативну (невійськову) службу

2

1

-

1

у тому числі за причинами:

- несвоєчасне подання заяви

2

1

-

1

- відсутність підтвердження істинності релігійних переконань

-

-

-

-

- неявка без поважних причин на засідання комісії

-

-

-

-

Кількість громадян, які проходять альтернативну (невійськову) службу в Харківській області, за видами діяльності станом на 01.01.2006 року

Всього, осіб

44

у тому числі за видами діяльності:

- сільське господарство, мисливство та лісове господарство

6

- обробна промисловість

2

- будівництво

19

- охорона здоров’я – соціальна допомога

8 4

- колективні, громадські та особисті послуги

5

Кількість громадян, які проходять альтернативну (невійськову) службу в Харківській області, за належністю до релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю

Чисельність громадян, які проходять службу, всього

44

в т.ч. – Євангельські християни-баптисти

5

- Свідки Єгови

21

- Християни віри євангельської та церкви, прирівняні до них згідно із зареєстрованими статутами

10

- Християни євангельської віри

8

 

Висновки та рекомендації

Підсумовуючи, можна дійти висновку, що ситуація із дотриманням прав людини у Харківській області в 2005 році дещо поліпшилася. Вочевидь, що послабився адміністративний тиск з боку органів державної влади, припинилося використання правоохоронних органів в якості інструментів політичної боротьби, суттєво поліпшився стан зі свободою слова (особливо, якщо порівнювати з ситуацією 2004 року, коли під час президентських перегонів засоби масової інформації зазнавали значних утисків з боку тодішньої влади). Однак, ці позитивні зрушення ще не набули ознак сталого характеру та незворотного процесу.

Конституція незалежної України закріплює всі демократичні права та свободи людини, однак, на жаль, на сьогоднішній день ще не створені чіткі механізми для їх дієвої реалізації.

Для того, щоб стан справ із дотриманням прав людини на Харківщині наблизився до європейських стандартів у цій царині, необхідно:

1. Запровадити ефективний механізм громадського контролю за реалізацією прав людини та основних свобод у Харківській області. Залучити до цього процесу фахових спеціалістів з наукових установ та НПО.

2. Для покращення доступу до правосуддя створити при місцевих судах інформаційні центри, що надаватимуть консультації з питань судового процесу, поширюватимуть інформацію про організацію та діяльність судів.

3. Організувати діяльність місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування, правоохоронних органів та установ кримінально-виконавчої системи, судів та прокуратури, інших державних установ та організацій в інформаційній сфері у відповідності з європейськими та конституційними нормами доступу до інформації. Провести відповідне навчання чиновників Харківської області.

4. Дослідити ефективність активного та пасивного доступу до інформації на обласному рівні. Представникам правозахисних організацій та ЗМІ активніше оскаржувати у судовому порядку бездіяльність посадовців та неправомірні відмови у наданні інформації.

5. Реформувати комунальні ЗМІ Харківської області, змінивши їх систему управління та фінансування, позбавити їх надмірної опіки з боку місцевих органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

6. Провести швидке та прозоре розслідування всіх випадків насильства проти журналістів та перешкоджання журналістській діяльності, що сталися на Харківщині останнім часом.

7. Скасувати самочинні та незаконні положення про порядок проведення мирних зборів та використання “малих архітектурних форм”, прийняті місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування.

8. Місцевим органам влади усунути дискримінаційні норми з прийнятих ними документів, що встановлюють непередбачені законом обмеження права на свободу віросповідання при проведенні мирних зборів, оренди приміщень, виділенні земельних ділянок та поверненні культових споруд.

9. Зробити прозорим механізм надання та використання державних коштів та коштів органів місцевого самоврядування, що спрямовуються об’єднанням громадян.

10. Посилити систему заходів, спрямованих на організацію дієвої співпраці органів державної влади та місцевого самоврядування з об’єднаннями громадян на місцевому рівні.

11. Запровадити механізми залучення громадян до участі у прийнятті рішень, що стосуються довкілля на місцевому рівні.

12. Представникам правозахисних організацій оскаржити у судовому порядку певні місцеві нормативні акти, що порушують права та законні інтереси громадян України, та домогтися їх скасування.

Додаток 1

У Додатку 1 узагальнюються відповіді на надіслані інформаційні запити та аналізується практика роботи місцевих органів влади та самоврядування з запитами та зверненнями громадян.

За підсумками аналізу відповідей на інформаційні запити можна зробити висновок, що громадяни не звертаються до місцевих органів влади з інформаційними запитами. Це може свідчити про те, що громадянам важко самим розібратися з офіційними документами, немає такої практики і навичок, а може і те, що громадяни не знають про своє право отримати будь-який офіційний документ для вирішення якихось своїх справ. В усякому разі тільки Коломацька РДА повідомила про приблизні цифри таких запитів в останні три роки, які і були задоволені. Харківська обласна адміністрація підтвердила, що до неї поступали такі запити, але окремої статистики стосовно інформаційних запитів не ведеться, а тому і цифри назвати не можна.

В усіх установах розглядом запитів займаються загальні відділи, які доручають їх виконання відповідним за тематикою управлінням. Керуються при цьому законами “Про звернення громадян”, “Про інформацію” та Інструкцією Кабміну з діловодства за зверненнями громадян в органах державної влади і місцевого самоврядування, об’єднаннях громадян, на підприємствах, установах, організаціях, незалежно від форм власності, в засобах масової інформації.

Що стосується другого боку відкритості державних установ, то, хоча всі районні державні адміністрації (принаймні ті, що нам відповіли) відзначають, що доступ до всіх офіційних заходів як журналістів, так і громадян є вільним, але прес-конференції у більшості з них проводяться у разі необхідності. Коломацька РДА проводить прес-конференції 1 раз в квартал, а Шевченківська РДА – 3 рази на рік. Борівська РДА їх взагалі не проводила і тільки у 2005 р. почала розробляти положення про прес-центр. Харківська обласна адміністрація проводить прес-конференції щотижня і розміщує інформацію на дуже інформативному своєму веб-сайті.

Порядок акредитації журналістів при райдержадміністраціях доволі невизначений, принаймні ними самими. Тому Балаклійська РДА зазначає, що цей порядок загально прийнятий, Кегичівська РДА керується законом “Про друковані засоби масової інформації”, а Краснокутська – законом “Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації”, Красноградська РДА надає дозвіл, також і голова Шевченківської РДА надає такий дозвіл за проханням ЗМІ. Лозівська РДА тільки розробляє порядок акредитації журналістів. А в Чугуєві всі журналісти вважаються акредитованими при райдержадміністрації. Такий різнобій у вирішенні питання акредитації може привести до непорозумінь і небажаних наслідків, хоча ні одна установа не повідомила про випадки недопущення журналістів на офіційні заходи. Тому слід би було уніфікувати цю процедуру. Харківська обласна держадміністрація повідомила, що згідно із ст. 3 Закону “Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації”, керівник ЗМІ надає у відділ з питань взаємодії із ЗМІ та зв’язків з громадськістю апарату адміністрації заповнений бланк акредитації. Після цього відповідне ЗМІ вважається акредитованим при облдержадміністрації, а його журналісти, оператори і фотокореспонденти мають право при пред’явленні тимчасової перепустки та службового посвідчення, вільно проходити на будь-які заходи. Що стосується громадськості, порядок доступу громадян на заходи облдержадміністрації визначається управлінням з питань внутрішньої політики, яке опікується партіями та громадськими організаціями, про що треба запитувати окремо саме це управління, в тому числі і стосовно окремих громадян.

В цілому за відповідями РДА вимальовується доволі спокійне і відкрите інформаційне життя на Харківщині.

Але все ж-таки 16 установ або зовсім не відповіли, або відмовили у наданні інформації, що свідчить, перш за все, про небажання чиновників до відкритості.

Місцеві державні адміністрації

РДА

Дата запиту

Дата відповіді

Відмова та її підстави

Надані дані

Примітки

Балаклея

29.09.05

21.10.05

 

+

 

Барвінкове

29.09.05

26.10.05

Вимагають запит на фірмовому бланку

   

Близнюки

29.09.05

     

Богодухів

29.09.05

06.10.05

Немає підпису

   

Борова

29.09.05

27.10.05

 

+

19.10.05 повідомлення

Великий Бурлук

29.09.05

     

Вовчанськ

29.09.05

     

Дворічанськ

29.09.05

22.11.05

Це не запит, нема посвідчення, підпису

   

Дергачі

29.09.05

08.11.05

 

+

Неповна

Зачепилівка

29.09.05

     

Зміїв

29.09.05

03.10.05

Немає підпису і дати

   

Золочів

29.09.05

     

Ізюм

29.09.05

05.10.05

Це не інформаційний запит

   

Кегічівка

29.09.05

24.10.05

 

+

 

Коломак

29.09.05

06.10.05

 

+

 

Красноград

29.09.05

26.10.05

 

+

Неповна

Краснокутськ

29.09.05

02.11.05

 

+

 

Куп’янськ

29.09.05

13.10.05

Немає підпису, запит надають про себе

 

Ст.9 закону “Про інф.”

Лозова

29.09.05

25.10.05

 

+

 

Нова Водолаза

29.09.05

     

Первомайський

29.09.05

31.10.05

Не зрозуміли запитання

 

Просять контакт. тел.

Печеніги

29.09.05

     

Сахновщина

29.09.05

     

Харківський р-н

29.09.05

15.10.05

Запрошують до себе

 

Подивитися на місці

Чугуїв

29.09.05

07.10.05

 

+

 

Шевченкове

29.09.05

13.10.05

 

+

 

Харківська обласна ДА

29.09.05

05.11.05

 

+

Раніше дзвонили, щоб почекали

Не відповіли – 8

Відмовили – 8, з них 3 – умовно мають рацію

Відповіли – 11

Всього – 27

Були направлені повторні запити до тих райдержадміністрацій (РДА), які не відповіли зовсім, або відмовили в наданні інформації. В місячний термін ми отримали 13 відповідей на 16 повторних запитів. Не відповіли і на повторний запит Харківська, Первомайська та Золочівська РДА. Ізюмська РДА у десятиденний строк повідомила, що в її функції не входить надання такої інформації, але, зважаючи на важливість запитань та прагнення до відкритості, пообіцяли надати інформацію у місячний термін. 5 РДА (Барвінківська, Близнюківська, Богодухівська, Виликобурлуцька, Печенізька) надали запитувану інформацію майже у повному обсязі. Нововодолазька РДА відмовила в наданні інформації, посилаючись на ст. 9 Закону України “Про інформацію”, але це абсолютно безпідставне посилання, бо у першій же частині цієї статті надається право громадянину на одержання будь-якої інформації при виконанні ним професійних обов’язків. Нагадаємо, що запитував інформацію журналіст для виконання програми моніторингу зі стану справ з правами людини в Україні.

Стосовно інформації по суті, то слід зауважити, що ситуація в цих РДА така сама, як і в тих, від кого ми отримали відповіді раніше.

В цілому: майже всі РДА повідомили, що внутрішніх інструкцій по роботе із запитами громадян в них не існує, що роботу ведуть загальні відділи адміністрацій на підставі Закону України “Про звернення громадян” та Інструкціях Кабінету Міністрів № 348 від 14.04.97 та № 1153 від 17.10.97.

Що стосується висвітлення діяльності РДА, то в 7-ми РДА прес-конференції взагалі не провадяться, у 5-ти райцентрах вони провадяться “за потребою”, у 8-ми – щоквартально. При цьому всі запевняють, що доступ на офіційні заходи журналістів і громадян – вільний.

5 РДА зазначили, що в їх містах існує тільки одна газета, ще 5 посилаються на те, що мають інформаційні зв’язки тільки з однією газетою, тому процедури акредитації в цих районах Харківської області не існує, в інших містах дозвіл на присутність надає, як правило, голова адміністрації за поданням загального відділу РДА на прохання відповідного ЗМІ.

Міськвиконкоми

Виконкоми міст Харківської обл.

Дата запиту

Дата відповіді

Відмова та її підстави

Надані дані

Примітки

Ізюм

29.09.05

03.11.05

 

За всіма пунктами

Наведені дані за скаргами і заявами

Куп’янськ

29.09.05

13.10.05

 

Загальна відповідь

 

Лозова

29.09.05

     

Люботин

29.09.05

10.10.05

Немає часу, можна ознайомитися на місті

   

Первомайський

29.09.05

     

Чугуїв

29.09.05

     

Харків

29.09.05

     

Із 7 виконкомів:

Відповіли – 3 відповіді надішли майже у місячний термін

Надали дані – 2

Не відповіли – 4

Задля дослідження політичної та громадської активності населення Харківської області та діяльність місцевої влади у цій сфері, ХПГ направила 7 запитів до Голів міськвиконкомів саме міст обласного значення в Харківській області. У місячний термін ми одержали 7 відповідей, з них 3 – відмови у наданні інформації.

Відмова Лозівського міськвиконкому безпідставна, бо ст. 29 Закону України “Про інформацію” забороняє не надавати запитувану будь-яку відкриту інформацію. Крім того, як цитує лозівський міський голова С. Литвинов: заява – це звернення громадянина із проханням про сприяння реалізації його права та інтересу…” Отже, право заявника на отримання відкритої інформації та професіональний інтерес заявника ігнорується паном головою. Та, навіть, якщо б згідно із законом “Про звернення громадян” наш запит і не підлягав розгляду, то в запиті є нагадування і про ст. 40 Конституції України і про ст.ст. 32, 33 Закону “Про інформацію”, згідно з якими заявник має отримати відповідь. Майже за цими ж аргументами відмова першого заступника міського голови м. Первомайська Ю. Голованова така ж безпідставна і демонструє або лукавство, або повну необізнаність у сфері прав людини, бо в запиті чітко зазначені цілі використання запитуваної інформації щодо моніторингу стану справ з прав людини в Україні.

Зважаючи на те, що запитувана інформація надана рештою міст Харківської обл., є підстави вважати, що і в Люботину та Харкові має бути запитувана статистична інформація, тому відповідь Люботинського голови О. Гаркуші – це просто відписка.

Запити до інших установ

Відомство в Харківській області

Дата запиту

Дата відповіді

Повідомл. у 10-денний строк

Своєчасна відповідь

Відмова в інформації

Надані дані

УМВС Хар. обл.

05.11.05

08.12.05

16.11.05

+

 

На всі питання

Держ. департ. з виконань покарань

05.11.05

08.12.05

+

 

На всі питання

СБУ Харків. обл.

05.11.05

28.11.05

+

конф.

Апеляційний Суд

05.11.05

14.11.05

+

держ. таємн.

Кваліфікаційна комісія суддів

05.11.05

05.12.05

+

 

повна відповідь

Тер. управління державної судової адміністрації

05.11.05

11.11.05

+

відсилка до упр. стат.

Квал.-дисциплін. комісія адвокатури

05.11.05

14.11.05

+

 

Прокуратура Харківської області

05.11.05

Упр. податкової адміністрації

05.11.05

15.11.05

+

Конф., облік. не відеться

Відп. тільки на 1 запит.

Відділ у справах національностей

05.11.05

16.12.05

09.11.05

   

Відповідь. Упр. внурт. політики за переписом населення 2001

Головне упр. праці та соц. захисту нас.

05.11.05

 

21.11.05

Передано упр. стат.

Упр. охорони здоров’я

05.11.05

21.11.05

+

Не ведеться облік

Держ. управління екології

05.11.05

18.11.05

 

+

 

Доволі повна еколог. довідка за 2003-2004 рр.

Держ. управління статистики

05.11.05

11.11.05

+

Послуги платні

Обл. упр. юстиції

04.10.05

01.11.05

+

 

На всі запитання

Упр. інформації

04.10.05

     

Всього – 16 запитів

Відповідей з даними – 7

Відмова – 8, з них 3 – державна таємниця, конфіденційна інформація, 2 інстанції у 10-денний термін сповістили про те , що відповідь буде надана. Це – УМВС та Відділ у справах національностей, який переадресував запит до управління внутрішньої політики, звідки і надійшла відповідь.

Головне управління праці переадресувало запит на управління статистики, а звідти відповіді не отримано.

Не відповіли на запит –управління інформації(!) і прокуратура. Хоча з Управління інформації ХОДА дзвонили заявнику і обіцяли надати письмову відповідь. І досі надають…

Запит до податкової адміністрації

Щодо свободи підприємницької діяльності, то Управління Державної податкової адміністрації України у Харківській області відповіло тільки на запитання про звернення громадян із запитами про себе і чи були надані на них відповіді. При цьому надана загальна кількість запитів і, як повідомляє податкова адміністрація, більшість з них стосується податкового законодавства. У 2003 р. таких запитів надійшло 3729, у 2004 р. – 4801, за 10 міс. 2005 – 1494, і всі звернення були задоволені. Звертає на себе увагу доволі різке зниження запитів у 2005 р., хоча, може, у кінці року за 2 міс. їх кількість різко зросте в зв’язку з підбиттям підсумків за рік, а може громадяни вже достатньо обізнані у податковому законодавстві. На решту питань щодо тривалості слідства справ, порушених УДПАУ, кількість і тривалості перевірок суб’єкта підприємницької діяльності відповідь однакова – не ведеться обліку даних .

Так і залишилось неясним, чи існує внутрішня процедура притягання до відповідальності працівників податкових органів, податкової міліції за порушення закону. З одного боку УДПАУ повідомляє, що це здійснюється у відповідності до чинного законодавства України, а з другого – повідомляє, що ця інформація відноситься до конфіденційної. На якій підставі таку інформацію можна віднести до конфіденційної зовсім незрозуміло.

Запити до УМВС

За повідомленням УМВС України в Харківській області (лист № 90/3423 від 08.12.05) до органів та підрозділів УМВС від громадян надійшло запитів щодо отримання інформації, пов’язаної з їх інтересами: у 2003 р.– 39718, у 2004 р. – 39903; у першому півріччі 2005 р. – 21982. На жаль, невідомо, чи задоволені всі ці запити.

Порушення справ за ст.ст. ККУ

2003

2004

6 міс. 2005

Ст. 124 – тяжкі ушкодження при затриманні

9

8

3

За бродяжництво і жебрацтво затримано

1352

905

377

У приймальнику-розподільнику утримувались нелегали до видворення

39

89

21

Смертність в ІТТ

1(самогубство)

Запобіжні заходи – взяття під варту

підписка про невиїзд

застава

інші

2507

14081

3

3

2255

14244

1

6

1070

6248

2

За підозрою у скоєнні злочину у порядку ст.ст.106, 116 КПК затримувалось

3374

3037

1349

За непокору законному розпорядженню міліції затримано

2375

2258

483

Затримання за порушення організації проведення зборів, мітингів, ст.185-1 КУпАП

3

3

Ст.340 – перешкоджання проведенню зборів

Кошти на отримання в спецустановах

237 000 грн.

668 900 грн

350 000 грн.

Примусове поміщення за ріш. суду до психлікарень

Порушення строків адм. затримання, ст.263

Порушення термінів оформлення протоколів

Серед. термін розслідування кримінальних справ

Відповідно до ст.120 КПКУ

Перевищення терміну тримання без рішення суду

Треба запитувати в прокуратуру

Перш за все, звертає на себе увагу те, що чимало показників щодо порушень з боку громадян мають тенденцію до зниження, а кошти на утримання громадян в спец установах збільшились майже в 3 рази.

З відповіді заступника начальника УМВС в Харківській області вимальовується майже ідеальна картина роботи співробітників міліції – повне додержання законності та прав людини: немає порушень із термінів оформлення протоколів затримання, порушень термінів утримання без рішення суду, або перевищення цих термінів після рішення суду, справи розслідуються у строки, передбачені чинним законодавством, серед обвинувачених за ст. 124 ККУ умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця) немає жодного правоохоронця. Правда, за вичерпною інформацією про кількість скарг на незаконні дії працівників внутрішніх справ та їх наслідки К. Маслій рекомендує звернутися до прокуратури, яка, до речі, взагалі не відповіла на наш запит.

Запит до судової адміністрації

Харківське обласне територіальне управління Державної судової адміністрації на запит щодо роботи судів та суддів у Харківській області (завантаженість, строки розгляду скарг, скарги на суди і суддів, кількість виправдувальних вироків, закритих справ тощо), а також щодо засуджених за порушення проти людини (з боку бандитів, браконьєрів, медичних працівників і т. інше) порекомендувало звернутися до Харківського обласного управління статистики. В свою чергу управління статистики повідомило, що ця установа за ст. 36 закону “Про інформацію” надає неурядовим організаціям тільки платні послуги.

Запит до СБУ

СБУ традиційно і стійко утаємничує будь-яку інформацію. Першій заступник начальника Управління СБУ в Харківській області А.Є.Павленко повідомив, що “згідно із ст.37 закону України “Про інформацію” запитувана інформація не підлягає наданню для ознайомлення за запитом, оскільки є конфіденційною”.

По-перше, невідома, на якій підставі знеособлена кількісна інформація про кількість звернень громадян про себе, кількість запитів депутатів та посадових осіб, їх задоволення або підстави для відмов, кількість порушених справ за зраду Батьківщини, розголошення або збір відомостей, що становлять державну таємницю, теракти, тривалість слідства з цих справ та їх наслідки віднесена до конфіденційної.

По-друге, ст. 37 закону України “Про інформацію” визначає, що “не підлягають обов’язковому наданню для ознайомлення “документи, яки містять конфіденційну інформацію”, тобто Закон не вимагає втаємничення навіть конфіденційної інформації.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори