MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Подібні статті

‘Я сказав росіянам на блокпосту, що їду на Азовсталь’ ‘Росія воює проти звичайного життя людей’, — Президент УкраїниЗруйновані села Дібрівне та Курулька з повітряМілітариzовані: Росія посилює діяльність ‘Юнармії’ у КримуВідновлення і реабілітація після полону — Уряд ухвалив постановуЗвільнення від відбування покарання за станом здоров’яВійна проти пам’яті — як росіяни руйнують пам’ятники та меморіали в Україні В эвакуацию я поехал в одних штанах, сапогах, курточке и с документамиДосягнення цілей — це правильні питанняПолітика надання грошової або гуманітарної допомоги жертвам воєнних злочинів Уряд запровадить тимчасове посвідчення громадянина України Обіцяв повернути з полону та розшукати зниклих безвісти оборонцівПропутінські заклики та війна проти українського збіжжяСім місяців під землею та півстоліття на повернення викрадених дітей — підсумки тижня Понад 113 тисяч воєнних злочинів від початку повномасштабного вторгнення РФДва роки повномасштабної російсько-української війни: Харківська областьСтроковиків демобілізують — депутати ухвалили законПравоохоронці розслідують 18 кримінальних проваджень за фактами вбивства 38 українських військовополонених У Росії вербують увʼязнених жінок воювати проти України11 депортованих до РФ дітей мають повернутися до України (оновлено)

Совок з’їв?!

22.08.2006   
Інна Сухорукова
Що відбуваєтся у нашому суспільстві

«И взглядом встретившись с прохожим,

Ему бы в рожу наплевал,

Когда б желания того же,

В его лице не прочитал».

А. Блок

Сумно... Ці рядки Олександра Блока переслідують мене ще з березня 2006, від парламентських виборів. Задовго до того, як своїх майданових однодумців «зрадив» Мороз і до того, як всю майданівську справу  раптово «зрадив» Президент. Пишу слово «зрада» в лапках тому, що воно найчастіше вживається зараз усіма в засобах масової інформації, якого б політичного кольору  не були ті, хто пише. Насправді це слово ніяк і нічого не пояснює, крім депресивного стану виборців, як помаранчевих, так і біло-блакитних... Всім дісталось «по вірі його».

Спробуємо щось пояснити хоча б для себе. Як кажуть – «усім сестрам по серьгам».

По-перше: чесно дивлячись собі у вічі, скажемо, що на сьогодні Партія регіонів є справжнім переможцем в країні. І зовсім не тому, що набрала більше голосів, ніж супротивники. У порівнянні з 2004 вона, якщо просто тупо дивитися на відсотки, навіть значно втратила.

А виграла вона тому, що вона – Партія регіонів. Я підкреслила це слово недарма. Регіоналізація влади в Україні відбулася ще за часів п. Кучми і мала тоді дещо позитивний характер: спробував би п. Кучма не рахуватись із Заходом України! І продовжувалась наростаючими темпами за демократичною владою при Президенті Ющенко. Здається, він і його команда просто плюнули на цей дикий схід: «А нехай собі як знають, божеволіють, конають. Нам своє робить». Перша строфа вірша Павла Тичини – вкладається в дії нової влади після Кучми. А ось далі про «всіх панів до одної ями» і «бити» – аж ніяк. Бо на відміну від часів, коли Тичина писав свій вірш, коли спричинилось стихійне лихо під назвою «коммунизм в отдельно взятой стране» – в 2004 в нас спричинилось зовсім протилежне стихійне лихо. Ім’я йому – «Демократия в постсовковой республике». І виявилось, що друге стихійне лихо, яке є наслідком першого, – теж важко пережити. Дивовижне згуртування людей на Майдані, їх мирний опір брехні і свавіллю тодішньої влади, як штормова хвиля відкотилася, і залишились на нашому посткомуністичному березі уламки сподівань і надій на потойбічне європейське життя. І ми лишилися сам на сам із своїми злиднями, бандюками при владі і без неї, із своїм пострадянським менталітетом.

Чим відрізняються Схід України від Заходу? Їм краще жити в економічному плані? Подекуди – значно гірше, ніж, наприклад, в Харківській області. Вони не мають бандюків при владі? Мають, без сумніву. Бо пострадянський чиновник, він і в Африці – є пострадянським чиновником. Тобто, принцип «я начальник – ты дурак» для нього непохитний і єдиний. Але чому навіть західна частина Харківської області не дала в 2004-2006 роках себе обдурити байками про НАТО та російську мову, яку немовби знищить «бандерівець Ющенко»? Тому що населення в цих регіонах – менш совкове. Навіть Голодомор «совку» не допоміг. Де починається хутірська Україна – там все менше радянщини.

І, будь ласка, не треба вкотре звинувачувати мене в інтегральному націоналізмі. Відразу скажу, що жодна релігія чи нація не є моїми ворогами. «Совок» – це не нація і не релігія, – це стан душі. Вірніше, ступінь її відсутності. А з цим треба було щось робити, поки влада була в руках у людей, для яких «совок» нібито не був атмосферою для існування. Нібито... Атмосферою не був, а рідною колискою – безумовно. Трошки відрізняється Президент, але, нажаль, саме те, що його так від рідного «совка» відрізняє і дало можливість його суперникам взяти реванш. Бо на регіональному рівні ніхто і ніяк не сприйняв  ситуацію як відмінну від звичайної. Бюрократичний пострадянський апарат залишився на місці. І ось «совок» почав боротьбу з державою в особі Президента, який має нечувану для радянської людини відразу до насильства. Нікого, ніяких бандюків ніде не зачепив, бо в пострадянській Україні з не реформованою судовою, правоохоронною системами, для того, щоб ці системи запрацювали, потрібна була команда «фас» зверху. А такої не було. Може, і команди «фу» не було. Хто його знає? Але ми бачили, як засмикались ці системи між двома полюсами, засмикались і стали. А життя на рівні Регіонів, з чиновним нахабством і презирством  до людини залишилось. І гірше за все саме в Східно-Південних регіонах, в колишній «Промзоні» Радянського Союзу. Що ж робити людині з християнською відразою до насильства в ситуації, коли ВР не реформує правоохоронну і судову систему, сама вона не діє, коли всі цінності Майдану тихо схрупали на сніданок вітчизняні бюрократи? А суспільство жадає крові, причому – будь-кого, – того, кого бандюком призначили.

Зібрати кращих не за посадою, а за фахом, юристів, правозахисників, журналістів, вчених і спитати їх: а що робиться в хащах цих таємних і невідомих Регіонів? Що за звірі ходять по «неведомым тропинкам»? Чого хочуть? І, кінець-кінцем, чому так стрімко падає рейтинг нової влади?  А оце «совок» зробити не дав. Хто вони такі – ті регіональні юристи та журналісти, щоб владу вчити? Для круглих столів ще згодяться, а так... Регіони перемогли. Усі разом. На Заході і  Сході. Уява про об’єднання настільки зрозуміла, що й казати марно. Адже всі відчувають себе переможеними: і ті, хто полюбляє НАТО, Європу, одномовність – і навпаки.

А тут ще й  4 місяці вагань і коливань, коаліціювань помаранчевих. От їхні суперники і вирішили показати їм, що влада насправді в Регіонах.  І почалося... То корабель американський чимось завадив, то терміново російська мова в областях, де майже немає української, опинилась під загрозою. І не знав наш Президент, що все це буря в пляшці води. Бо ніхто йому не хотів, не міг і не мав наміру сказати таке. І товариші по помаранчевому «совку» в першу чергу. Бо у кожного – свій Регіон, за який він тримається зубами. Тобто свій шматок радянського мислення. От ми і залишилися невідомо де. Чи то в парламентській, чи то в президентській республіці. А хто скаже? Конституційний Суд де? «Совок» з’їв». От ненажера! Чи то в нас є коаліція «типа ширки». Чи то її немає? От уряд працює! Вже скільки незаконних секретних указів наштампував! То ще буде? А навіщо Регіонам знати, що там у Києві відбувається? В них все одне своє, різне. Але таке ріднесеньке – радянське! Чи не пан Симоненко є нашим наступним президентом найдемократичнішого в світі невідомо якого державоутворення? Що, соцопитування не підтверджують? Так ми ті соцопитування за часів «совку» бачили – перебачили!
 Поділитися