пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"200623
29.08.2006 | Юрій Чумак

Всі шляхи ведуть у Крим, а з Криму – усього один

   

Цього року так сталося, що я в Криму перебував 2 рази за літо. Своїми навколокримськими спогадами й хочу поділитися.

Епізод 1. Феодосія. У липні мені пощастило– я був запрошений взяти участь у Четвертій літній школі з виборчого права, що проводилась у Феодосії в межах проекту «Сприяння організації виборів в Україні». Цілий тиждень на березі Чорного моря, серед цікавих освічених людей, що діляться своїм досвідом – це просто здорово. Навчання кожного дня тривали до самого вечора, тому часу на відпочинок і знайомство з містом майже не було.

Тому ми, учні школи, вирішили самі влаштувати собі екскурсію. І з нами трапилася історія на кшталт такої, що з «великими очима» розповідають на Сході України у страшилках про галицькі норови.

Одного дня, після занять, група з близько 15 молодих людей відправилася на оглядини древньої генуезької фортеці, що розташована на околиці старовинної Феодосії. Дорогою ми фотографувалися, спілкувалися з місцевими жителями, які виявилися дуже доброзичливими. Позаяк до фортеці шлях був не короткий, ми вирішили собі його полегшити, скориставшись комунальним транспортом. Сівши в автобус, який нам порадили, ми веселим товариством відправилися до омріяної мети нашої подорожі. Слід зауважити, що кампанія в нас була велика, а автобус – маленький, тому сідали ми в обидві двері (ця незначна деталь дуже важлива). Так от, треба ж такому статися, що 2 чарівні панночки зі Львова, що спілкувалися виключно українською мовою, сіли у передні двері та їхали якраз біля водія. І дівчатка вирішили уточнити у керманича автобусом, чи далеко ще добиратися до генуезької фортеці. На що той відреагував миттєво: «А вот на етой остановкє і виходітє, тут рядом!» Зрозуміло, що підстав йому не довіряти в нас не було, отже, львівські дівчата й усі ми разом вийшли з автобусу і попрямували у напрямку, в який кивнув водій.

Напрямок виявився правильним, тільки крокувати нам прийшлося ще близько години... Як з’ясувалося, не доїхали ми десь ¾ шляху до фортеці. Місцевий україноненависник так зло пошуткував над нами.

Можливо, я б і забув ту історію, як прикре непорозуміння, тим більше, що залишки фортеці, до яких ми таки дійшли, дійсно виявилися напрочуд мальовничими та гарними. Однак, як на мене, подібні українофобські настрої у Криму є, на жаль, аж ніяк не винятком. І ще неодноразово мені приходилось чути і в Євпаторії, і у Сімферополі, що «Крим бил, єсть і будєт навсегда россійскім». Виходячи з цього, не важко зрозуміти й цьогорічну антинатовську істерію мешканців спокійної й урівноваженої Феодосії. Аналіз ментальних особливостей російськомовних жителів Криму не є предметом цього невеличкого матеріалу, проте, вимушений зазначити, що, за 15 років незалежності України усіма її можновладцями так і не були зроблені необхідні кроки в бік поліпшення ситуації у Криму, які б призвели до підйому українських патріотичних настроїв.

Епізод 2. Євпаторія. Діти виростають, дорослішають. Цього року донька з друзями вперше самостійно відправилася на відпочинок до Євпаторії. Ми з дружиною не втерпіли, і поїхали їм навздогін – хоч і жили окремо від молоднечі, однак, на душі було спокійніше.

Місто, якому понад 2500 років, назване на честь Понтійського царя Мітрідата Євпатора, вразило своїм барвистим коктейлем з культур та епох. Поряд із залишками древньогрецького поселення розташовані корпуси нових сучасних баз відпочинку і санаторіїв (пригадуєте: «якщо ви не були в Євпаторії – ви не були у санаторії»), поруч з православною церквою – мусульманська мечеть, вздовж приморської набережної пліч-о-пліч танцюють, фотографуються, співають барди, брейкери, рокери, цигани, негри і, навіть, індіанець.

Цікавий підхід знайшла місцева влада у питанні топоніміки – із модним зараз перейменуванням вулиць та провулків євпаторійці не поспішають, втім, історичні назви із забуття повертають. На будинках розвішані таблички, на яких зазначено й нинішню (читай: пострадянську) назву вулиці, і стару, частіше за все – ще дореволюційну. Наприклад: вул. Революції – історична назва вул. Лазаревська, вул. Чернишевського – історична назва вул. Гімназична тощо.

Дбайливо ставляться і до природи. На одній з площ міста ми побачили «Міську новорічну ялину», що була висаджена наприкінці грудня 2000 року, у переддень нового тисячоріччя. Ялинку кожного року святково наряджають під Новий рік, і вона, жива(!), радує своєю красою всю Євпаторію. Чим не європейський підхід?

Епізод 3. Сімферополь. Вже повертаємось додому. Квитків на прямий потяг до Харкова з Євпаторії не було, отже, вирішили добиратися з Сімферополя. Столиця АРК прийняла нас не дуже люб’язно, однак, в тому не її вина. Справа в тому, що нам «підфартило» потрапити якраз у «Новобогданівську халепу».

Нагадаю, 19 серпня, удень на артилерійських складах біля Новобогданівки Запорізької області відбувся потужний вибух, після якого снаряди майже добу літали навколо. Через цю подію на залізницях півдня України виникли збої в графіках руху поїздів, оскільки ті потяги, які повинні були направлятися через Мелітополь – Запоріжжя на Харків, були пущені об’їзними шляхами, через Херсон – Миколаїв – Київ, що більш ніж у два рази подовжило час їхнього перебування в дорозі. У зупинених у степу поїздах, що йшли у Крим з Росії, без їжі й питва виявилися тисячі українців і росіян. Мінтранс не зміг вчасно забезпечити їх ані питною водою, ані медичною допомогою.

Усього із запізненням рухався 31 поїзд, з яких 21 – формування російських залізниць і 10 – українських. Строки запізнення варіювалися від 12 до 20 годин. Залізничний вокзал у Сімферополі перетворився на справжнісінький «Вавилон» – люди лежали, сиділи, стояли ледь не один на одному, тиснява, жара, задуха, нескінченний гомін, плач дітей, нерозбірливі оголошення диспетчера, суцільне безладдя. Єдине, на що сподобилася у даній ситуації «Укрзалізниця», було те, що відвідання туалету на вокзалі зробили безкоштовним (у нормальні дні воно коштує 80 копійок). Вибачте за відвертий натуралізм, одначе, за такої спеки не дуже й хотілося скористатися цією нечуваною турботою.

Так, до Криму влітку ведуть усі шляхи відпочиваючих з усього СНД. Але з’єднує Кримський півострів з материком лише одна дорога – через Перекоп, і цього року у серпні транспортна артерія не витримала й рух по ній був призупинений.

Чергова новобогданівська катастрофа у котрий раз продемонструвала незграбність та вкрай погану організованість діяльності не тільки українського МЧС, яке безпосередньо розгрібало наслідки «артатаки», але й усіх інших відомств, які повинні забезпечити належні умови перебування та пересування пасажирів. Не дивно, що багато постраждалих від «пробки» на залізниці громадян України та Росії збираються подавати позови до суду щодо компенсації заподіяної їм моральної та матеріальної шкоди.

 

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори