пошук  
версія для друку
06.09.2006 | Георгій Кобзар

Ця «музика» буде вічною?

   

3-го липня Юрій Чумак звернувся до Чугуївського міського суду з адміністративним позовом до Президента України про визнання дії (відмови у наданні інформації) протиправною.

В якості документа, що оскаржуються, виступає лист Секретаріату Президента від 01.06.06, в якому журналісту фактично відмовлено у наданні інформації, що запитувалась в інформаційному запиті від 05.05.05 – назви та вихідні дані (номер і дату) виданих Президентом указів, що мали обмежувальний гриф («Опублікуванню не підлягає» або «Не для друку»).

Нагадаю, Чугуївський суд своїм рішенням від 05.06.06 вже визнав «неправомірною бездіяльність Президента України в частині несвоєчасного надання відповіді на інформаційний запит Чумака Юрія Володимировича від 5.05.2005 року». Однак, він не задовольнив вимогу «зобов’язати Президента України надати обґрунтовану відповідь на запит гр. Чумака Ю.В., задовольнивши інформаційний запит».

У своєму позові від 03.07.06 Юрій Чумак просить:

1. Визнати протиправною дію відповідача – відмову у наданні інформації на вищезазначений запит.

2. Зобов’язати Президента України надати інформацію, запрошену у вищезазначеному запиті.

28.08.06 відбулось попереднє судове засідання. Трійка суддів (хоча, як на мене, згідно зч.2 ст.111 КАСу, попереднє засідання проводиться суддею, тобто, одним, а не трійкою) доводили журналістові, що позов «неправильний», тому що:

- нечітко сформульовані позовні вимоги;

- позовні вимоги стосуються справи, яку суд вже розглядав, бо відносяться до питань, пов’язаних з тим же інформаційним запитом від 05.05.05.

Головна ідея, що озвучувалась суддями, така:

Суд своїм рішенням від 05.06.06 залишив частину вимог без задоволення, фактично відмовивши у тому, щоб зобов’язати Президента надати затребувану інформацію (мовляв, відповідь Секретаріату – це і є інформація у відповідь на запит). Юрій Чумак цього не оскаржив в апеляційному суді, отже, з цим погодився. А зараз у новому позові 2-м пунктом виставляє таку саму вимогу щодо надання інформації за тим же самим інформаційним запитом. А згідно зі ст. 109 КАСу суд не розглядає справи про той самий предмет…

Журналісту бюлетеня «Права людини» закинули, щоб він подав клопотання про перенесення попереднього судового засідання на 5 вересня, щоб уточнити позовні вимоги. Юрій Чумак таку заяву написав, засідання перенесли.

А в кулуарах один із суддів натякав на те, що позов буде відхилено, навіть без розгляду і краще його забрати.

5 вересня розпочалась друга частина «Марлезонського балету», тобто, попереднього судового засідання по справі. Юрій Чумак подав до суду свою уточнену позовну заяву:

 

ПОЗОВНА ЗАЯВА

(уточнена)

про визнання дії (відмови у наданні інформації) протиправною

Будучи учасником об’єднання громадян «Харківська правозахисна група» та заступником редактора друкованого органу ХПГ – бюлетеня «Права людини», я, відповідно до ст. 34 Конституції України, Закону України «Про інформацію» №2657-XII від 02.10.92, 5 травня 2005 року звернувся до Президента України Ющенка В.А. з інформаційним запитом наступного змісту:

«В числі інших громадян України, які не є байдужі до питання дотримання державою власних законів та вірності нової влади принципу відкритості, проголошеному на Майдані Незалежності, я поставив свій підпис під зверненням співголови Харківської правозахисної групи Є. Захарова до Вас з вимогою припинення практики неправомірного засекречування нормативно-правових актів (використання обмежувальних грифів, не передбачених законодавчими актами).

05.04.2005 року у програмі «Подвійний доказ» на телеканалі «1+1» Ваш радник з правових питань М. Полудьонний заявив, що найближчим часом перелік указів Президента, що мали обмежувальні грифи («опублікуванню не підлягає», «не для друку» тощо), буде переглянуто, частину актів відкрито для суспільства, а ті, що містять суворо конфіденційну інформацію, отримають гриф «Для службового користування».

Як громадянин України і журналіст за фахом, на підставі статті 34 Конституції України, статей 5, 9, 28, 29, 32, 33 Закону України «Про інформацію» №2657-XIIвід 02.10.92, статей 34, 35 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» №2782-XII від 16.11.92, з метою належного забезпечення мого громадянського і професійного права на інформацію, прошу Вас надати наступну письмову інформацію:

1. Назви та вихідні дані (номер і дату) виданих Вами указів, що мали обмежувальний гриф.

2. Перелік указів з числа зазначених у п. 1, котрі за результатами перегляду отримали гриф»для службового користування» і указів, з яких обмежувальні грифи було знято.

3. Назви та вихідні дані (номер і дату) указів, виданих Президентом Л. Кучмою, котрі мають обмежувальні грифи - для вирішення мною питання про запит текстів окремих указів з їхнього числа.

Відповідно до cm. 32 Закону України «Про інформацію» відповідь та передбачене cm. 33 Закону «Про інформацію» повідомлення прошу надіслати у визначений вказаним Законом строк за адресою: бул. Комарова, буд. 18, кв. 29, м. Чугуїв, Харківська обл., 63503».

Не отримавши відповіді протягом встановленого зазначеним Законом України «Про інформацію» терміну, я 11-го липня 2005 року звернувся до суду з вимогою про визнання бездіяльності Президента України неправомірною. Постановою Чугуївського міського суду Харківської області від 05.06.2006 (копія додається) встановлено, що мені «направлена відповідь з Секретаріату Президента України за №03-02/765 від 01.06.2006» і визнано «неправомірною бездіяльність Президента України в частині несвоєчасного надання відповіді на інформаційний запит Чумака Юрія Володимировича».

Таким чином, зазначеним судовим рішенням, обов’язковим до виконання на всій території України (частина п’ята ст. 124 Конституції України), встановлено, що:

а) лист Секретаріату Президента України, написаний «за дорученням Президента України», за № 03-02/765 від 01.06.2006 є відповіддю на мій інформаційний запит,

б) дія Секретаріату Президента України (відповідь на інформаційний запит) прирівнюється, в контексті інформаційних відносин між громадянином та Президентом України, до дії Президента України.

Це дає мені визнані судовим рішенням підстави звернутися з цим позовом до відповідача – Президента України – про визнання дії (відмови у наданні інформації) протиправною.

Зазначений лист (надалі за текстом – «відповідь») Секретаріату Президента України за № 03-02/765 від 01.06.2006 (копія надається), за підписом першого заступника глави Секретаріату Президента Україні І. Васюника, не містить інформації, котру я вимагав надати у своєму інформаційному запиті, натомість містить пояснення, чому зазначену інформацію мені нібито не може бути надано. Отже, відповідь по суті є відмовою у наданні інформації.

Цю відмову я вважаю протиправною на наступних підставах:

1. Відповідно до ст. 40 Конституції України, «усі мають право направляти... письмові звернення... до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов’язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк».

Згідно з частиною другою ст. 34 Конституції України «кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір».

При цьому відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов’язані діяти на підставі, в межах повноважень, що передбачені Конституцією і законами України.

2. Статтею 9 Закону України «Про інформацію» від 02.10.92 передбачено, що «всі громадяни України... мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів». Одним із механізмів реалізації цього права є надсилання громадянами інформаційних запитів та запитів про надання інформації (ст. 32 цього ж Закону), причому за частиною другою та третьою ст. 45 цього Закону «ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб’єкт права на інформацію може вимагати усунення будь-яких порушень його права». 

3. Відповідно до частини четвертої ст. 29 Закону України «Про інформацію» я, як журналіст (кореспондент інформаційного бюлетеня «Права людини», про що відповідачеві відомо із запиту) маю «переважне право» на отримання інформації.

4. Відповідно до ст. 10 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, ратифікованої Законом України від 17.07.97, кожна людина має право одержувати і поширювати інформацію.

При цьому:

- за частиною першою ст. 9 Конституції України «чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України»,

- за ст. 4 Закону «Про інформацію» міжнародні договори та угоди, ратифіковані Україною, є частиною законодавства України про інформацію,

- за п. 1 ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України» від 29.06.04 «чинні міжнародні договори України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства».

5. Відповідно до Рекомендації Комітету міністрів державам-членам Ради Європи № R (81) 19 стосовно доступу до інформації, право доступу до інформації надається будь-якій особі, без будь-яких обмежень.

6. Обґрунтування відмови у відповіді Секретаріату Президента з посиланням на постанову Кабінету Міністрів України від 23 .04.01 №376 є безпідставним і некоректним, позаяк, по-перше, відповідно до вищенаведеної норми ст. 19 Конституції України державні органи зобов’язані керуватися в першу чергу Конституцією і законами України (а не підзаконними нормативними актами) і гарантоване мені Конституцією і законом право не може заперечуватися чи то не реалізовуватися на підставі підзаконного нормативного акту. По-друге, порядок ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затверджений зазначеною постановою КМУ, не має жодного стосунку до реалізації мого (як громадянина і журналіста) Конституційного і законного права на інформацію шляхом надсилання інформаційного запиту, котрий відповідач зобов’язаний задовольнити.

7. Некоректним є і твердження, котре міститься у відповіді, що «слід ураховувати, що відповідно до статті 34 Конституції України та статті 37 Закону України «Про інформацію» не підлягають обов’язковому наданню для ознайомлення за інформаційними запитами, зокрема, офіційні документи, які містять у собі інформацію, визнану у встановленому порядку державною таємницею, конфіденційну інформацію, інформацію, що не підлягає розголошенню згідно з іншими законодавчими або нормативними актами. Для ознайомлення в разі потреби з актами глави держави, іншими нормативно-правовими актами, виданими з обмежувальними грифами, за Законом України «Про державну таємницю» необхідно мати відповідний допуск».

По-перше, відповідно до частини третьої ст. 34 Конституції України здійснення права на інформацію «може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя». У відповіді не зазначено і не доведено, що надання мені запитаної інформації може хоча б якимось чином нашкодити зазначеним інтересам, і що таке надання взагалі стосується цих інтересів.

По-друге, у запиті я просив надати мені не «офіційні документи, які містять у собі інформацію, визнану у встановленому порядку державною таємницею, конфіденційну інформацію, інформацію, що не підлягає розголошенню згідно з іншими законодавчими або нормативними актами», а перелік реквізитів певних нормативних актів, котрий державною таємницею тощо у встановленому законом порядку аж ніяк не визнано.

По-третє, нормативні акти, реквізити котрих я просив надати у запиті, не визнано у встановленому законом порядку державною таємницею, для ознайомлення з якою необхідно мати «допуск». Ці акти мають незаконні (не передбачені жодним законом України чи навіть підзаконним нормативним актом) обмежувальні грифи «опублікуванню не підлягає» та «не для друку», тобто приховуються від загального доступу незаконно, з порушенням ст. 19 Конституції України – відповідно, жодних правових підстав для незадоволення мого запиту не існує.

По-четверте, наголошую, що посилання на «інші нормативно-правові акти» у будь-якому разі є некоректним і неприйнятним, в контексті ст. 19 та 34 Конституції України, відповідно до яких державні органи та посадові особи мають діяти тільки на підставі Конституції та законів України, а право на інформацію може бути обмежене, знов-таки, тільки законами (а не підзаконними нормативними актами). Відповідно до ст. 8 Конституції України її норми є нормами прямої дії і найвищої юридичної сили. Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 01.11.96 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» «оскільки Конституція України, як зазначено в її ст. 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції».

8. Прошу шановний суд також звернути увагу, що у своєму листі № С-32705-22 від 21.01. 2006 р. на адресу Северина О.Є. (член ХПГ, правовий радник Альянсу «Майдан»),  заступник міністра юстиції України М.М. Шупеня визнає: «Міністерством юстиції України проведено аналіз актів Кабінету Міністрів України, виданих протягом 1991-2005 років, з грифами обмеження доступу «Не для друку» та «Опублікуванню не підлягає», які законодавством України не передбачені. За  результатами аналізу, Міністерство юстиції України звернулось до Кабінету Міністрів з пропозицією дати доручення щодо недопущення в подальшому використання зазначених обмежувальних грифів та опублікування раніше виданих актів Кабінету Міністрів, які мають такі грифи». В цьому ж листі Міністерство юстиції України визнало, що «надання нормативно-правовим актам грифів обмеженого доступу, що не передбачено законодавством, є порушенням прав громадян на доступ до правової інформації».

Крім того, Міністерство юстиції, у відповідь на аналогічні вимоги в інформаційних запитах, повідомило громадянам, зокрема, співголові ХПГ Є.Ю, Захарову, реквізити нормативних актів Кабінету Міністрів України, що мають незаконний гриф обмеженого доступу «не для друку».

Таким чином, я, як громадянин України, маю, відповідно до ст. 34 Конституції України, ст. ст. 9, 29 Закону України «Про інформацію», ст. 10 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, право на одержання інформації (у тому числі – від Президента України та його Секретаріату), що підтверджено і Міністерством юстиції України.

При цьому, відповідно до ст. 32 Закону України «Про інформацію», передбаченим законом правовим механізмом реалізації громадянином цього конституційного права є надсилання запиту про надання інформації, що і було мною в цьому випадку зроблено стосовно відповідача.

9. Праву громадянина України на отримання письмової інформації шляхом надсилання запиту (ст. 33 Закону України «Про інформацію») кореспондує обов’язок адресата (у цьому випадку – Президента України) задовольнити запит «протягом місяця, якщо інше не передбачено законом» . При цьому жодним законодавчим актом для Президента України не зроблено винятків і «іншого», тобто підстав для відмови у наданні інформації,  не передбачено. Відтак, відповідач, незалежно від змісту підзаконних та відомчих актів, мав керуватися вищенаведеними нормами спеціального законодавства, а також прямими нормами найвищої юридичної сили Конституції України.

10. Отже, відмовивши мені у наданні інформації на мій запит, відповідач припустився протиправної дії, порушивши моє право на інформацію (гарантоване ст. 34 Конституції України, Законом України «Про інформацію», ст. 10 Конвенції про захист прав і основних свобод людини), порушивши низку чинних правових норм (ст.ст. 19, 34 Конституції України, ст.ст. 5, 6, 9, 29, 33 Закону України «Про інформацію», ст. 10 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, ратифікованої Законом України від 17.07.97).

Вважаю, що дію відповідача – відмову у наданні інформації – слід визнати протиправною, а для усунення порушення мого права на інформацію слід зобов’язати відповідача надати мені інформацію, запрошену мною в інформаційному запиті.

Враховуючи вищевикладене,

на підставі ст.ст. 19, 34, 40, 55 ч. 2 Конституції України, ст.ст. 9, 29, 35, 45 ЗУ «Про інформацію», ст. 10 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, ратифікованої Законом України від 17.07.97,

керуючись ст.ст. 6, 18, 19, 49, 51, 56, 59, 104, 105, 162 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПРОШУ ШАНОВНИЙ СУД:

1. Визнати лист Секретаріату Президента України № 03-02/765 від 01.06.2006 відмовою у наданні інформації на мій інформаційний запит від 05.05.2005 р.

2. Визнати протиправною дію відповідача – відмову у наданні інформації на мій інформаційний запит від 05.05.2005 р.

3. Зобов`язати Президента України надати мені інформацію, запрошену у вищезазначеному запиті.

Додаток:

Копія уточненої позовної заяви для відповідача.

05.09.2006 р.  Ю.В. Чумак

 

Представник відповідача, зрозуміло, попросив собі часу для підготовки заперечень до позову. Судове засідання перенесли на 14 вересня.

Виходить, що інформація, яку журналіст запитував у Президента ще 05.05.05, так досі й не отримана, а представник відповідача готовий горою стояти, аби її не надати. І коли ця «волинка» скінчиться – не зрозуміло. Так що, як кажуть у таких випадках, to be continued, тобто, далі буде…

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори