Інваліди на узбіччі життя
Існує сумна статистика: одна десята жителів планети — люди з обмеженими фізичними можливостями, тобто інваліди (як на мою думку, все ж таки краще вживати перше формулювання, але в законодавстві найчастіше використовується друге).
У сучасних соціально-економічних умовах в Україні намітилась тенденція до зростання кількості інвалідів. Якщо на початку 1991 р. в Україні було 1629 тис. інвалідів, то у 2004 році – 2 млн. 760 тис. інвалідів, що становить 5,6% від усього населення України. 1 млн. 330 тис. інвалідів — працездатного віку, 75% із них не працевлаштовані. До цього призводить різке падіння життєвого рівня населення, наявність багатьох чинників, таких як погіршення довкілля, зокрема, внаслідок Чорнобильської катастрофи, зростання травматизму на виробництві і в побуті, загальне погіршення здоров’я населення, зростання злочинності тощо, які впливають на збільшення кількості інвалідів. Таким чином, проблема інвалідів в Україні ще тривалий час залишатиметься однією з найскладніших для розв’язання.
Крім того, надзвичайною є проблема інвалідизації осіб, що перебувають у місцях позбавлення волі. Передусім це пов’язано з такими хворобами, як туберкульоз, СНІД та інші. Зараження відбувається безпосередньо в місцях утримання позбавлених волі. Відповідальності за це ніхто не несе. Оскільки засоби лікування таких хворих вкрай обмежені, то, виходячи на волю не вилікуваними, вони стають загрозою для значної частини населення – бути зараженим.
У 1992-му році Генеральна Асамблея ООН прийняла Всесвітню програму дій щодо інвалідів, а Рада Європейського Союзу проголосила 2003 рік Європейським роком інвалідів. У міжнародних документах перед державами ставляться вимоги вживати всіх необхідних заходів для забезпечення інвалідам умов для їх активної участі в трудовій діяльності і громадському житті, розкриття свого потенціалу.
Що конкретно означають на практиці дані вимоги? Насамперед – реабілітація інваліда, тобто здійснення процесу, що має за мету допомогти йому досягти оптимального фізичного, інтелектуального, соціального рівня діяльності, надавши засоби для поліпшення свого життя, розширення незалежності, щоб інваліди не відчували себе ущербними і самостійно могли жити максимально активно і мали доступ до будь-яких сфер життя суспільства. Для інвалідів мають бути широко доступними різноманітні об’єкти загального користування: дороги, житлові будинки, комунальний транспорт, культурні, навчальні, медичні заклади, спортивні споруди.
У розвинених державах світу принципи соціальної політики будуються таким чином, щоб усунути всі можливі перешкоди, які не дозволяють інвалідам брати повноцінну участь у суспільному житті. А який стан вирішення цієї проблеми в Україні?
Теоретично інваліди в Україні володіють усією повнотою соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод, закріплених Конституцією України та іншими законодавчими актами. Існують державні програми, які передбачають сотні мільйонів гривень. Але не завжди ці гроші доходять до конкретного інваліда. В розвинутих країнах проблеми інвалідів вирішуються не тільки забезпеченням державою, а й підтримкою суспільства. Саме така партнерська підтримка інвалідів дає змогу уможливить їхнє самовизначене життя, послідовне залучення до різних суспільних сфер, доступ до життєвих благ.
Якщо інвалід має змогу брати участь у продуктивній праці, навіть обмеженого діапазону, він повинен отримати таку можливість.
Люди з фізичними вадами є частиною нашого суспільства і, отже, мають право на визнання з його боку. Вони не повинні розглядатися тільки як об’єкт догляду, а мають сприйматися як рівноправний партнер. Влада має допомагати і сприяти працездатним інвалідам заробляти собі на достойне існування, отримувати можливості займатися фізичною культурою і спортом, культурно-мистецькою діяльністю тощо.
Дещо держава робить за останні роки, але ця проблема повинна бути під постійним контролем з боку громадських організацій.
На жаль, доводиться констатувати, що влада не вважає за потрібне приділяти увагу вирішенню проблем інвалідів.. Яким є загальне ставлення до потреб інвалідів, можна судити з того, що в приміщеннях більшості обласних управлінь соціального захисту населення, управлінь праці та зайнятості райдержадміністрацій і виконавчих комітетів рад відсутні навіть пандуси, інші пристосування, що допомагають інвалідові пересуватися, продовжують здаватися в експлуатацію житлові і побутові об’єкти, випускатися транспортні засоби тощо без спеціального обладнання для користування інвалідами.
У великих містах деякі проблеми інвалідів вирішуються легше, ніж у сільській місцевості. Це, перш за все, можливість для деяких інвалідів отримати лікування, освіту або працевлаштування, можливість доступу до культурного життя, можливості займатися тими видами спорту, які підходять для громадян з обмеженими можливостями.. Багато чого залежить від ентузіастів та ставлення місцевої влади до цих проблем. Так, на початку вересня у Харкові, вперше в Україні в гімназії імені В.Короленка для дітей з вадами зору побудована сенсорна ігрова площадка. На невеликій площі розмістилися спеціальні пристосування, які допоможуть дітям краще вивчити простір і навколишній світ, та й просто погратися – бо це ж діти!
В Харківській області існує обласна організація інвалідів, до складу якої входить Громадська організація інвалідів, багатодітних родин, родин дітей інвалідів Балаклійського району. Організація зареєстрована 12 червня 2000 року Балаклійським районним управлінням юстиції (свідоцтво № 72).
Основною метою діяльності є представництво та захист інтерес їв інвалідів багатодітних родин, родин дітей інвалідів, допомога в реалізації установлених законодавством України для них пільг, інформування відповідних органів про нагальні потреби, здійснення заходів, спрямованих на охорону здоров’я, допомогу в створенні належних умов їх праці, відпочинку, участі в спорті, громадському житті, благодійній діяльності. Головою організації обраний В.П. Вечерін.
На обліку в цій районній організації стоять 4550 інвалідів, з них: 238 дітей інвалідів; 106 дітей сиріт; 189 розумово відсталих; 315 багатодітних родин.
Організація, перш за все, забезпечує соціальний захист, надає матеріальну допомогу, найчастіше за рахунок гуманітарної допомоги, надає юридичні консультації.
Найважливішою проблемою є створення робочих місць для інвалідів. В Балаклійському районі майже не виконуються вимоги ст.20 Закону України «Про соціальну захищеність інвалідів» стосовно 4%-ої квоти створення робочих місць. У 2004 році за планом потрібно було створити 227 робочих місць, фактично створено 119. З цього приводу Голова організації звернувся до райдержадміністрації, до прокурора Балаклійського району Корсуна Р.А. В.П.Вечерін стверджує, що від цього страждають не тільки інваліди, але й втрачає державний бюджет, тому що якби інваліди працювали, то сплачувалися б внески до пенсійного фонду, комунальні та податкові внески.
На жаль, в державі зберігся старий, можна сказати, класовий підхід до інвалідних підприємств. Ті з них, які належать до громадських організацій, користуються пільгами й отримують від держави фінансову допомогу. А приватні інвалідні підприємства перебувають геть у тих же умовах, що й підприємства, на яких працюють здорові люди. Потрібно пояснити: інвалідними у нас визнаються такі підприємства, на яких працює 50% інвалідів і фонд їхньої заробітної плати становить не менше 25% від загальної суми. Але це положення чомусь не поширюється на приватні фірми, такі як наша. Ще у гіршому стані є особи, які могли б займатися приватно. діяльністю у себе вдома, не входячи до яких-небудь фірм чи об’єднань. Закон передбачає, якщо створюється невеличке підприємство, на якому працюють інваліди, то держава надає кошти на придбання обладнання, а якщо це той же вид діяльності, але індивідуальна діяльність, то такі доплати не передбачені. Але ж багато жінок-інвалідів могли займатися вдома швацькими роботами або вишивати, але придбати обладнання неможливо.
Громадська організація інвалідів, багатодітних родин, родин дітей інвалідів Балаклійського району піклується не тільки матеріальними справами, а не забуває і про культурні потреби – Розпочатий випуск літературно-мистецького та науково-популярного альманаху «Світоч». У 2002 року автори «Світоча» брали участь у конкурсі, і 6 юних журналістів стають переможцями і нагороджені грамотами і дипломами конкурсу «Світ очима дітей». Їх нагородила Міжнародна громадська організація «Дитячий культурно-просвітницький центр» та ЮНІСЕФ.
Члени організації приймають участь в акції «Крок за кроком» під керівництвом ЮНІСЕФ та «Молодіжної ради Європи».
Молоді члени організації брали участь в Міжнародному ярмарку молодіжних ініціатив «Молоді лідери в інтересах громади» які організували Молодіжний сектор Ради Європи, Християнський дитячий фонд, ЮНІСЕФ.
Але вся ця діяльність потребує допомоги як з боку благодійницьких організацій, так і з боку народних депутатів, громадськості. На жаль, народні депутати, які тепер обираються за партійними списками, втратили цікавість до конкретних проблем в конкретному районі.
Дуже важливою проблемою для інвалідів є проблема освіти. Декілька років тому великі надії покладалися на систему дистанційної освіти, яка дійсно є зручною для інвалідів. Майже нічого не вийшло з цього, тому що ця система потребує певних матеріальних затрат – потрібен комп’ютер, підключення до Інтернету і т.і. Якби в Україні був прийнятий розумний закон про благодійність, який передбачав нормальні пільги для тих, хто здійснює благодійну діяльність, можливо, вирішення цієї проблеми покращилося б.