пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"200628
13.10.2006 | Євген Захаров

Кому потрібна корупція в Україні?

   

Саме таке питання виникає, коли спостерігаєш процес проходження  в парламенті пакету антикорупційних законопроектів з Концепцією подолання корупції в Україні «На шляху до доброчесності», що були внесені Президентом як першочергові. Бо виникає враження, що дати йому життя парламентська більшість не хоче.

За усі 15 років незалежності корупція поступово все більше і більше ставала системообразуючим чинником нашої державності. Час від часу ініціювалися кампанії боротьби з корупцією, які зводилися до покарання директорів шкіл чи головних лікарів, які витрачали невеличкі готівкові суми для потреб своїх установ. У той же час дії, які у всьому світі визнають корупційними, у нас такими ніхто не вважав. Україна стала однією з найбільш корумпованих країн світу. Це підтверджено авторитетними міжнародними та національними дослідженнями. Це добре відомо кожному українцю.

Під час Помаранчевої революції та парламентських виборів гасло подолання корупції було одним з найпопулярніших. Проте, коли пропонуються реальні кроки на подолання цього явища – включаються гальма.

Що ж відбувається? У вересні Президент схвалив Концепцію і подав шість законопроектів – три з них стосуються ратифікації міжнародних угод (Кримінальної конвенції Ради Європи проти корупції, Додаткового протоколу до неї та Конвенції ООН проти корупції), а ще три визначають загальні засади протидії та запобігання корупції (№2113), вносять зміни до кримінального та адміністративного законодавства стосовно відповідальності за корупційні правопорушення (№2112), регулюють відповідальність юридичних осіб за корупційні правопорушення (№2114). Навіть побіжний огляд цих документів дає підстави стверджувати: автори законопроектів 2112, 2113, 2114 суттєво просунулися в розумінні цього складного суспільного явища і пропонують серйозні зміни у законодавстві, спрямовані на створення умов, які унеможливлюють або зводять до мінімуму певні корупційні дії. Приєднання України до міжнародних договорів переводить країну до стану, коли можливий реальний вплив міжнародних інституцій.

І що ж? Представники всіх парламентських фракцій заявили про підтримку президентських ініціатив, що знайшло відображення у  ЗМІ.  Верховна Рада України жваво взялася за розгляд законопроектів – профільні комітети Верховної Ради підтримали ратифікацію міжнародних антикорупційних конвенцій.  Не менш важливим було втілити ідеї цих актів у національному  законодавстві.  По обіді у вівторок 3 жовтня  відбулось засідання  Комітету з питань боротьби з організованою злочинністю та корупцією. Як кажуть депутати, обговорення пройшло досить активно і конструктивно. Більшість виступаючих підтримали законопроекти, пов’язуючи з ними можливість реальних змін в ситуації. Кілька емоційних виступів «проти» скоріше свідчили про необізнаність виступаючого ніж про наявність проблем в самих законопроектах. Проте увечері того ж дня  закінчились повним фіаско спроби створити нову  парламентську коаліцію. Конфлікт політичних сил досяг апогею. Одночасно з’являється рішення про повторний розгляд антикорупційного пакету законопроектів цим Комітетом (нагадаємо, що більшість його членів та  голова належать до  Партії регіонів).

Це засідання відбулось наступного дня. Його результатом стало прийняття протилежного  рішення: законопроекти відхилити, рішення про підтримку ратифікації міжнародних антикорупційних конвенцій – скасувати.  При цьому Комітет не зміг  навести жодного  правового чи соціального аргументу на користь такого рішення. Не зміг Комітет знайти і концептуальних прорахунків в згаданих законопроектах. Він просто послався на висновки Головного науково-експертного управління Верховної Ради України.

Обсяг цих висновків, як з’ясувалося, був визначальним. Орієнтовна кількість зауважень до трьох законопроектів  склала 127, з яких  трохи більше десяти стосувалися власне правового змісту проекту. Решта  – стилістичні та технічні зауваження, т.зв. літературні правки. Хоча у висновках пропонується прийняти законопроекти в першому читанні «за основу», однак «про всяк випадок» вони містять фантастичну кількість зауважень.

Дивує непослідовність авторів висновку. Так, Головне науково-експертне управління вважає (а профільний Комітет це повторює), «що чимала кількість положень зазначених законопроектів має значні змістовні вади і викликає серйозні заперечення». Більше того, «прийняття законопроектів може створити загрози справедливості і принципу верховенства права, порушити права, свободи та законні інтереси окремих фізичних та юридичних осіб».  Як же тоді можна їх брати за основу? 

Якщо ж законопроекти дійсно містять таку загрозу демократичним цінностям, то чому у висновках не можна знайти зауважень, які б підтвердили таку серйозну заяву його авторів. Зауваження, що наведені, носять суто технічний характер або взагалі є спірними чи помилковими. Концептуальні положення (підхід) проектів антикорупційних законів авторами висновку практично не оспорюються.

Водночас низка зауважень свідчить про  нерозуміння авторами висновків запропонованої  проектами  сучасної антикорупційної ідеології та їх небажання відійти від застарілого, репресивного  підходу до шляхів подолання корупції.

Так, запропоноване Головним науково-експертним управлінням визначення поняття «корупція» містить  серйозні принципові помилки.  Можна навести лише один приклад. Пропонується визнати корупцією «надання благ відповідній особі з метою схилення її до протиправного використання нею повноважень та пов’язаних з цим можливостей». А як же бути з такою поширеною ситуацією, коли  чиновник натяками дає зрозуміти, що  бажає або не заперечує незаконно одержати певні блага за виконання чи невиконання якоїсь дії з використанням повноважень та пов’язаних з цим можливостей або взагалі вимагає  надати йому такі блага? За цих умов надання незаконних благ, згідно з Кримінальним кодексом України є даванням хабара. Так чому ж такі діяння слід викреслити з розуміння  корупції?

Інший приклад. Багато паперу у висновку  витрачено на намагання авторів з посиланням на  міжнародні документи довести, що предметом корупції не можуть бути нематеріальні блага. Ця позиція коренями йде ще в  радянське кримінальне право середини минулого століття. Але ж у пояснювальній записці до Кримінальної Конвенції Ради Європи проти корупції  чітко і однозначно вказано і про  нематеріальні блага як предмет корупції, навіть наводяться конкретні приклади. Те саме можна знайти  і в Рекомендаціях  щодо імплементації Конвенції ООН проти транснаціональної організованої злочинності. Ці документи є у вільному доступі на веб-сайтах відповідних міжнародних організацій.  Отже, якщо Україна хоче рухатися у напрямку світового та європейського правових просторів у визнанні антикорупційних стандартів, то слід визнати ці стандарти і на національному рівні.

Викликає сумнів пропозиція Головного науково-експертного управління щодо створення спеціального державного органу з питань протидії корупції. Навіщо потрібний новий державний орган? Міжнародні угоди створення таких органів не вимагають.

Подив викликає й те, що експерти Головного науково-експертного управління, даючи висновок по проектах антикорупційних законів, інколи керуються далекими від реальності уявленнями про масштаби та форми (прояви) корупції в Україні. Наприклад, вони запитують, як можна займатися науковою чи творчою роботою, медичною практикою через посередників чи підставних осіб? Тут не потрібно довго шукати відповіді. Українське суспільство  давно занепокоєно цією проблемою.  Останнім часом її розглядали у низці публікацій та телевізійних програм, де відомі науковці, державні діячі, журналісти неодноразово обговорювали проблему написання наукових робіт, читання лекцій у вузах тощо підставними особами (один пише, а інший підписується його ім’ям – так зване «наукове і творче рабство»).

18 жовтня антикорупційний пакет має розглядатися на сесії Верховної Ради. От ми і побачимо, чи здатний парламент піднятися над вузькополітичними інтересами, і отримаємо відповідь на питання, винесене у назву цього тексту.

Коментар «ПЛ»:

18 жовтня Верховна Рада не спромоглася проголосувати за антикорупційні закони.. Депутати проголосували за те, щоб три президентські законопроекти щодо боротьби з корупцією відправити на доопрацювання в профільний комітет.

Депутати відправили на доопрацювання проекти законів щодо відповідальності за корупційні правопорушення, засади запобігання та протидії корупції, про відповідальність юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень.

Водночас депутати ратифікували Конвенції Організації Об’єднаних Націй проти корупції, Кримінальну конвенцію про боротьбу з корупцією та ухвалили в першому читанні Закон про приєднання України до Угоди про привілеї та імунітети Міжнародного кримінального суду.

За словами голови парламенту Олександра Мороза, конвенції вступлять в силу після ухвалення відповідних антикорупційних законів (як на нашу думку - нікогда?).

Ольга Гончарова

 

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори