пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"200629
20.10.2006 | Євген Сверстюк
джерело: maidan.org.ua

Слово має тяжіти до істини

   

Український інформаційний простір у широкому розумінні – це наші знання про себе і наші знання про своє історичне покликання. Без усвідомлення свого покликання – на грані двох світів – розмови про національну ідею – тільки балачки.

У високих українських особистостях засвітилася свідомість того призначення. Але дрібна маса казала, що то міраж, практично непридатний.

Віковічна трагедія України в тому, що високі не відчувають під собою міцних плечей – надійної опори виробленої нації, духовного центру, релігійних громад.

Наше перше завдання – творити ту націю з тих людей, яких ще позавчора називали будівельним матеріялом.

Як пробудити в українцеві людину з честю і гідністю?

То перше питання, що стоїть перед ЗМІ, перед школою, перед Церквою, перед державою.

Те питання має стояти щоденно перед вчителем, журналістом...

Як справа в інформаційному просторі сьогодні? По-перше, він стоїть по шию в багні комуністичних стандартів, пристосованих російською державою до посткомуністичної реальности. Ми по шию в багні закоріненої лжі і хитрої пропаґанди, спрямованої на ослаблення України. Український етер засмічений російською попсою, український ринок завалений російською дешевкою.

Відповідний хаос і в головах людей...

Але пам’ятаймо: ніколи ми ще не мали такої свободи; ніколи ми не мали світового визнання як держава; ніколи ще Україна не стояла в центрі уваги світу так, як восени 2004; ніколи наші політичні діячі не мали такого шансу чесно ввійти в історію свого народу. І ніколи український журналіст не мав такого шансу створити собі добре ім’я!

А добре ім’я – то головне в житті. Дехто думає, що посада, капітал... Але то мухи-одноденки, порівняно з добрим іменем, яке залишається в роду і в історії.

На проміжку 15 років Незалежности України скільки імен засвітилося і погасло! Часом це були люди здібні і з характером... Часом успішні міністри, як Кирпа.

Чого їм бракувало?

Їм бракувало високої цілі і дару служіння... Якби вони мали цей дар відданого служіння Україні – вони тепер на наших очах підходили б тільки до свого зеніту.

Чого народ сьогодні чекає від кожного з нас? Чекає доброго прикладу громадського діяння, прикладу гідности і стоїцизму, потрібного у всі часи. Він дуже прислухається до чесного голосу...

Звичайно, важко підійматись... Звичайно, ми залежні від обставин. Той залежить від власника каналу. Той – від тиску сім’ї. Той – від слабкости власної натури і від спокус дешевого успіху.

Людина схильна бути такою, як усі. Але так як усі – це опускатися до пересічности.

Особистість починається від сміливих зусиль підняття над залежною від обставин пересічністю. Історія починається від втечі з полону.

Якщо говорити про нашу сьогоднішню журналістику, то вона інколи мені нагадує нервову даму, яка весь час нарікає і скаржиться.

Скаржиться на погану погоду, на дощ і на спеку...

Вона збирає погані чутки і смакує їх. Вона змирилася з почуттям меншовартости. Нервова істота готова до усякої капітуляції.

Було б добре, щоб вони створили свій клюб, свою школу, своє вище коло, яке задає добрий тон, творить моральний клімат.

Нам дуже потрібне створення такого ядра у зв’язку з важким балястом минулого, яке ферментує в слабких особистостях.

Потрібно виробляти впливову й авторитетну журналістику, таку, яка віками вироблялася в Европі.

Потрібно, щоб виділялися серед журналістів імена впливові в політичному житті.

Потрібні люди великої відповідальности і великої сміливости.

І, що дуже важливо, потрібне глибоке християнське підґрунтя зваженого слова.

Слово має тяжіти до істини, до скелі. І нехай об неї розбиваються мінливі хвилі.

Особливо хочу підкреслити національний інстинкт в нашій журналістиці. Я обминаю слово «націоналізм» через його розмитість. Нинішній націоналізм зводиться до риторики. А нам потрібен здоровий національний інстинкт, який наказує вище тримати голову і на кожному кроці утверджувати гідність та відповідальність господаря.

Національний інстинкт велить чемному французові на ваше запитання англійською відповідати французькою.

Інстинкт нагадує полякові, де б він не був, що він є поляк. Хоча вся Польща говорить тільки по-польськи.

Конституційне положення про українську мову запрацює в Україні тоді, коли воно запрацює в кожному громадянинові. Українська мова запанує тоді, коли ми покінчимо з рабським пристосовництвом до вулиці і до осіб, які іґнорують Конституцію.

На себе, на свою слабкість треба нарікати.

Але національний інстинкт стосується передусім любови. Тільки любов підкаже, як піклуватися, дбати, оберігати. Ото і є «національна ідея».

Якби ця ідея висіла в повітрі, ми не мали б такої «політичної еліти», яка свою політичну плятформу будує на антиукраїнських розігришних картах. Тобто на громадській недорозвиненості. Східні реґіони – це просто запущені, занедбані і санітарно, і культурно, і національно області, куди депортували і вербували людей з західніх областей і відучували їх від мови і звичаїв. Їх і пробують використати російські політтехнологи...

Там потрібна свого роду реабілітація в оптимальних культурних умовах.

Українське інформаційне забезпечення мало б поступово повертати людей до норми, тобто неґативне протистояння переводити на природну співпрацю на принципах закону.

На жаль, нам доводиться роз’яснювати аксіоми про захист національних інтересів, про захист і дотримання закону, про гідність громадянина і держави. І пояснювати аксіоми особам, які хочуть керувати Українською державою, а також журналістам, які хочуть живити країну інформацією.

Разом з тим у нас є народ, який здобувся на диво Майдану 2004 і не забув про свою мрію очищення від беззаконня і про неприйняття рабства, успадкованого поколіннями, що пристосувалися до диктатури терору.

Цей народ травмований і змучений. Але він швидше виходить з рабства, ніж політична еліта.

Мене здивувало, що мій імпровізований виступ за «круглим столом» за участю Президента мав такий великий резонанс в народі. Адже просто були названі речі своїми іменами – і було нагадування, що Закон Божий неодмінний і вічний, і він для всіх.

Цей резонанс говорить, що народ уже не буде терпіти криміналу, підступу і зради. Він хоче влади чесної і гідної.

Він хоче інформації правдивої і такої, що підносить дух. Здоровий дух відштовхує фальш, малодушність і усяку неповноцінність.

Малодушність зітхає: Майдан 2004 пропав даремно. Здоровий глузд підказує: Майдан засвідчив кінець епохи рабства. Ми проковтнемо ще одну хвилю ганьби повернення осоружних гостей у неметену хату, але час їхнього повернення – це вже короткий фарс. І в той короткий час державні ролі доведеться грати за правилами пристойности і національного такту.

Звичайно, доведеться постійно нагадувати: «ви ж теж люди»...

І «образ Божий багном не скверніте,

Не дуріте дітей ваших що вони на світі

На те тільки, щоб панувать» (Т. Шевченко)

Аж для того, щоб нагадувати, треба самому триматися на висоті.

«Наша віра»
20-10-2006

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори