пошук  
версія для друку
24.10.2006 | Василь Овсієнко

Пам’яті Соловецького етапу

Схожі повідомлення

Чи захищений в Україне народний суверенітет?

Лялька Гітлера Тайванського виробництва з подачі Російського ГРТ і Бі-Бі-Сі

Міжнародне товариство прав людини - Українська Секція. Звіт про дотримання прав самоорганізованих дітей в Україні

Міжнародне товариство прав людини - Українська Секція . Звіт про дотримання прав людини в місті Києві та Дніпропетровській області

Згадуючи Вячеслава Чорновола…

Початок великого терору.

ТРЕТІЙ ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ КОНКУРС НА КРАЩЕ ЕСЕ З ПРАВ ЛЮДИНИ

Московські правозахисники врятували біженця і зіпсували обідню сервільному телеканалу

Про «національні образи минулого» (Звернення Міжнародного Товариства «Меморіал»)

Експрес-огляд законотворчої діяльності Верховної Ради України. Бюлетень № 1. Законопроекти, зареєстровані в парламенті за період 27.11.2014–05.12.2014 (частина друга)

   

27 жовтня 2006 року о 18 годині біля пам’ятника Лесеві Курбасу, що на перехресті вулиць Прорізна та Пушкінська в Києві, неформальне Товариство «Українські Соловки», Всеукраїнський «Меморіал» ім. В.Стуса, громадськість справлять панахиду по Соловецькому етапу, розстріляному в урочищі Сандармох на півдні Карелії 27 жовтня, 1, 2, 3 і 4 листопада 1937 року. Приходьмо зі свічками. Хто не може прийти – хай поставить свічку по убієнних у церкві або дома.

2 липня 1937 року Політбюро ЦК ВКП(б) схвалило постанову П 51/94 «Про антирадянські елементи», якою секретарям обласних, крайових, республіканських організацій та представникам НКВД пропонувалося в п’ятиденний термін створити «особливі трійки» і визначити кількість осіб, що підлягають розстрілу або висланню. Операція розпочалася 5 серпня 1937 року за наказом НКВД СССР № 00447 і мала тривати 4 місяці. Насправді ж вона була припинена за рішенням Політбюро ЦК ВКП(б) 15 листопада 1938 року. Це була наймасовіша за всю совєтську епоху, «єжовська чистка» суспільства від категорій населення, які, на думку керівництва СССР, не годилися для будівництва комунізму. За 15 місяців цієї кампанії «особливі трійки» без розслідувань, судів, прокурорів, захисників і здебільшого без самих звинувачених винесли 681.692 смертні вироки, списками. Вироки виконувалися негайно. Цілком у дусі настанови творця радянської держави В.І.Леніна, який учив: «Будьте зразково нещадними. Розстрілювати, нікого не питаючи і не допускаючи ідіотської тяганини!»

На кожну республіку, область, район спускалися ліміти на репресування за І і ІІ категоріями (І – розстріл, ІІ – ув’язнення, співвідношення 3 до 1). «Знизу» полетіли звіти про перевиконання лімітів, розгорнулося соціалістичне змагання за їх перевиконання, прохання й вимоги збільшити їх, особливо за І категорією, висувалися «зустрічні плани». Так, нарком внутрішніх справ УРСР Ізраїль Мойсеєвич Леплевський тричі звертався за таким збільшенням. Призначений після його розстрілу в січні 1938 року в.о. наркома Александр Успенський – двічі. І Москва їх задовольняла.

Дія «трійок» поширилася на всі категорії населення. Під репресії потрапили «куркулі», «кримінальники», «контрреволюціонери» різних відтінків, «повстанці», «церковники», «шпигуни», «троцькісти», «диверсанти», «шкідники», «буржуазні націоналісти», тобто й українська інтеліґенція, яка, за визначенням Сталіна, «не заслуговувала довір’я»...

Безперечно, репресії зачепили всі народи, що мали нещастя залишитися в російській імперії під новою назвою СССР. Та все ж чи не найбільше постраждав український народ, бо він, з його глибокою релігійністю, волелюбність, потягом до самостійного господарювання, увесь не годився для будівництва комунізму і його слід було замінити.

На виконання згаданої Постанови, «чистка» відбулася і в концтаборах. Так, начальник Соловецької тюрми особливого призначення (СТОН) Іван Апетер одержав наказ скласти список на розстріл 1825 в’язнів. Одна група, 507 в’язнів, була розстріляна під Леніґрадом 8 грудня 1937 року, 200 (насправді 198) – на Соловках 14 лютого 1938 року. Доля 1116-и, так званого «Соловецького етапу», стала відомою щойно в 1997 році: 27 жовтня, 1, 2, 3 і 4 листопада 1937 року капітан Михаїл Матвеєв власноручно розстріляв 1111 соловецьких в’язнів в урочищі Сандармох – «обычном месте расстрелов» на півдні Карелії, неподалік від міст Медвежогорськ і Повенець, де з Онезького озера починається Біломорканал. Там у 150 ямах уже покоїлися біля 8 тисяч жертв – будівників Біломорканалу, карелів, фінів. Один в’язень помер на етапі, чотирьох відправили в інші місця і теж розстріляли.

До «Соловецького етапу» Іван Апетер дібрав інтеліґенцію практично всіх народів СССР, яка була ув’язнена на Соловках. Серед них 290 українців: у списку «українських буржуазних націоналістів» поет-неокласик професор Микола Зеров, творець театру «Березіль» Лесь Курбас, драматург Микола Куліш, Антон, Остап і Богдан Крушельницькі, письменники Валер’ян Підмогильний, Павло Филипович, Валер’ян Поліщук, Григорій Епік, Мирослав Ірчан, Марко Вороний, Михайло Козоріс, Олекса Слісаренко, Михайло Яловий, історики академік Матвій Яворський, професор Сергій Грушевський, науковці Степан Рудницький, Микола Павлушков, Василь Волков, Петро Бовсунівський, Микола Трохименко, творець Гідрометеослужби СССР голландець родом професор Олексій Вангенгейм, міністр фінасів УСРР Михайло Полоз... Це були люди, які ще могли б створити неоціненні духовні скарби, володіючи якими, ми, українці, стали б урівень з іншими цивілізованими народами. Сама присутність таких людей у суспільстві робить його кращим. Але постріли  малограмотного ката Матвеєва – виконавця волі чужої, глибоко ворожої нам російської комуністичної влади  – змінили хід нашої історії... 

Серед тих, чия остання адреса – Сандамох, були знаменитий адвокат росіянин Александр Бобрищев-Пушкін (захисник Бейліса й Пурішкевича), московський літературознавець Ніколай Дурново, засновник удмуртської літератури Кузебай Герд, білоруський міністр Флеґонт Волинець, татарський громадський діяч Ізмаїл Фірдевс, голова московського циганського табору Ґоґо Станеско, грузинські князі Ніколай Ерістов та Яссе Андронников, католицький адміністратор Грузії Шио Батмалашвілі, професор історії ВКП(б) єврей Пінхус Ґлузман, черкеський письменник князь Холід Абуков, корейський діяч Тай До, православні єпископи Алексій (воронезький), Даміан (курський), Ніколай (тамбовський), Петро (самарський), лідер баптистів СССР Василь Колесников, отець Петер Вейґель – посланий Ватіканом для перевірки даних про переслідування віруючих в СССР... Закоцюблий від холоду (швидше б кінець!), в одній білизні ступаючи останні кроки, зачерхлим мозком згадуючи слова молитви, він на власному прикладі переконався, що потрапив у царство Сатани, в Імперію Зла...

Смертника ставили на коліна – і капітан Матвеєв стріляв з револьвера в потилицю. Декого добивав якоюсь залізною колотушкою. Забитого підручні скидали в яму. Трупи присипали вапном і засипали. Так що їх тепер не ідентифікувати. Так скріплювалася «дружба народів» напередодні 20-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції.

Цей Сандармох знайшли за документами та ідентифікували на місцевості 1 липня 1997 року Карельський та  Санкт-Петербурзький «Меморіали», а саме Юрій Дмитрієв, Веніамін Іофе та Ірина Рєзнікова-Фліґе. Уперше 27 жовтня того року загиблі були належно вшановані. Тоді прохання Євгена Сверстюка художник Микола Малишко за два дні вирубав невеликого дубового хреста з Плужниковими словами «Убієнним синам України». Його Сверстюк привіз і встановив у Сандармосі. Поруч на галявині вже стоять великі польський та російський хрести, мусульманський пам’ятний знак, а в лісі – з півтори сотні карельських пам’ятних знаків. При вході в меморіал споруджено пам’ятник з написом «Люди, не убивайте друг друга», Санкт-Петербурзький «Меморіял» привіз сюди камінь із Соловків.

Відтоді щороку 5 серпня в урочищі Сандармох та 7 серпня на Соловецьких островах проводяться Дні пам’яті жертв політичних репресій. Збираються нащадки розстріляних, громадськість багатьох країн, з Санкт-Петербурга приїздять консули Фінляндії, Польщі, Німеччини, України.

Завдяки фінансовій допомозі сина розстріляного в Сандармосі українського мовознавця Миколи Трохименка – Веніаміна Трохименка, який живе нині в США, Наукове товариство ім. Миколи Трохименка, Всеукраїнське товариство політичних в’язнів і репресованих, Київський державний інститут декоративно-прикладного мистецтва і дизайну ім. Михайла Бойчука та редакція вісника «Ант» провели відкритий конкурс на проект пам’ятника в Сандармосі. 30 жовтня 2002 року в Інституті ім. М.Бойчука були підбиті його підсумки. Переможцями визнані були проекти лауреата премії імені Василя Стуса художника Миколи Малишка та скульптора Назара Білика. Їм запропоновано було об’єднати свої проекти в один.

Перші внески на пам’ятник були зібрані в урочищі Сандармох 5 серпня 2003 року – в День пам’яті жертв політичних репресій. Та справа зрушилася з місця лишень тоді, коли в березні 2004 року до Києва завітала Голова Правління Товариства української культури Карелії «Калина» Лариса Григорівна Скрипникова. Громадська група підтримки спорудження пам’ятника схвалила тоді ідею спорудження гранітного козацького хреста на могилі з валунів. Ідею підтримав Віктор Ющенко, «Наша Україна» надала значну грошову допомогу, з якою можна було починати роботу. Великі суми внесли Веніамін Трохименко, українська громада Карелії, блок «Наша Україна», Світовий Конґрес Українців, Злучений Український Американський Допомоговий Комітету, велику суму в Америці зібрала Надія Світлична. Внески українських громадян були скромніші, але нам дорога і «лепта вбогої вдовиці» – бо вносили від чесних трудів своїх люди, родичі яких погинули невідь-де. Не всі знають, чому В.Ющенко так перейнявся цією справою: його батько був у 1937-38 рр. ув’язнений  поруч із Сандармохом – на добудові Біломорканалу.

Козацький хрест розміром 3 х 1 х 1 метра був вирізаний механічним способом із брили сірого граніту на заводі в місті Кондопога. У серпні – вересні 2004 року скульптори Микола Малишко та Назар Білик вибили напис «Убієнним синам України», групу скульптурних портретів, між якими впізнаються Лесь Курбас, Микола Зеров, Валер’ян Підмогильний, Антін Крушельницький, Микола Куліш, Марко Вороний... 6 жовтня хрест був установлений у Сандармосі. Офіційна церемонія відкриття відбулася 5 серпня 2005 року, в ній узяли участь паломники з Києва – цілий автобус, оплачений «Нашою Україною».

Цього 2006 року в Сандармох та на Соловецькі острови теж їздила велика експедиція з України. І так має бути щороку.

Пам’ятаймо: це сталося тому, що неукраїнський за складом і духом уряд Радянської України у 20 – 30-х роках зрадив Україну. Він навіть своїх в’язнів не мав права утримувати на своїй території.

Пильнуймо, як би нинішній проросійський уряд знову не повів нас тим самим трагічним шляхом національної зради, здаючи одну за одною позиції Росії, яка відверто стала на шлях реставрації імперії.

Розкажімо своєму народові правду, щоб остаточно вирватися з Імперії Зла.

Неформальне Товариство «Українські Соловки» та Всеукраїнський «Меморіал» ім. В.Стуса кличуть на панахиду людей усіх конфесій і національностей, усі партії і громадські організації.  

 

Схожі повідомлення

Чи захищений в Україне народний суверенітет?

Лялька Гітлера Тайванського виробництва з подачі Російського ГРТ і Бі-Бі-Сі

Міжнародне товариство прав людини - Українська Секція. Звіт про дотримання прав самоорганізованих дітей в Україні

Міжнародне товариство прав людини - Українська Секція . Звіт про дотримання прав людини в місті Києві та Дніпропетровській області

Згадуючи Вячеслава Чорновола…

Початок великого терору.

ТРЕТІЙ ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ КОНКУРС НА КРАЩЕ ЕСЕ З ПРАВ ЛЮДИНИ

Московські правозахисники врятували біженця і зіпсували обідню сервільному телеканалу

Про «національні образи минулого» (Звернення Міжнародного Товариства «Меморіал»)

Експрес-огляд законотворчої діяльності Верховної Ради України. Бюлетень № 1. Законопроекти, зареєстровані в парламенті за період 27.11.2014–05.12.2014 (частина друга)

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори