пошук  
версія для друку
02.11.2006 | Василь Овсієнко

30-а річниця створення Української Громадської Групи сприяння виконанню Гельсінкських угод

   

“Кожна людина має право на свободу переконань і на вільне їх виявлення; це право включає свободу безперешкодно дотримуватися своїх переконань та свободу шукати, одержувати і поширювати інформацію та ідеї будь-якими засобами і незалежно від державних кордонів”.

Загальна Декларація прав людини ООН, ст. 19

 

Прикінцевий акт Наради з безпеки та співпраці в Європі (НБСЄ), підписаний після тривалих зволікань 1 серпня 1975 року в столиці Фінляндії главами всіх держав Європи (крім Албанії), а також США та Канади, прирівнювався до національного законодавства, а тому відкрив юридичні можливості леґально і цілком законно боротися з порушеннями прав людини, опираючись на внутрішнє і міжнародне право. Першими це збагнули московські правозахисники і створили 12 травня 1976 року Московську громадську групу сприяння виконанню Гельсінкських угод. Другою, за ініціативою письменника і філософа Миколи Руденка, ґенерала Петра Григоренка (Москва), громадської діячки Оксани Мешко, письменника-фантаста Олеся Бердника, юриста Левка Лук’яненка (Чернігів), 9 листопада 1976 року була створена Українська громадська група сприяння виконанню Гельсінкських угод. Її членами-засновниками стали також мікробіолог Ніна Строката-Караванська (м. Таруса Калузької обл.), інженер Мирослав Маринович, історик Микола Матусевич, учитель Олекса Тихий (Донеччина), юрист Іван Кандиба (м. Пустомити на Львівщині). Вони підписали Декларацію про її створення та Меморандум №1.

Гельсінкський рух швидко став міжнародним: 25 листопада 1976 року Гельсінкська група була створена в Литві, 14 січня 1977 року – в Грузії, 1 квітня – у Вірменії. Ще з вересня 1976 року в Польщі діяв Комітет захисту робітників, перетворений пізніше на Комітет громадського захисту, у січні 1977 – група “Хартія-77” у Чехословаччині. У США була створена спеціяльна комісія Конґресу.

Правозахисники вчинили революційний переворот у свідомості стероризованого за попередні десятиліття населення: у невільній країні вони почали поводитися як вільні громадяни. Вони явочним порядком здійснювали конституційні права (свободи слова, друку, демонстрацій, асоціацій та ін.), тобто розуміли закони так, як вони написані. У суспільстві з’явилася незалежна громадська думка. Відтепер демагогія про “втручання у внутрішні справи СРСР”, коли йшлося про порушення елементарних прав людини, ставала неспроможною.

Крім того, Українська Гельсінкська Група в добу краху світової колоніяльної системи нагадала про існування поневоленої України і порушила питання про визнання її світовим співтовариством, насамперед, щоб Україна була представлена на наступних нарадах НБСЄ окремою делеґацією.

Українська Гельсінкська Група об’єднала людей різного світогляду й національностей, бо правозахисники розуміли: за колоніяльного становища про дотримання прав людини не може бути й мови – незалежність же всім уявлялася як імовірний ґарант свобод. Це був геніяльний здогад: поставити український національний інтерес на міжнародну правову основу, в контекст протиборства демократичного Заходу з тоталітарним СРСР. І міф про Україну всього лише через півтора десятка років наповнився реальним змістом: вона стала незалежною! У певному розумінні можна сказати, що свобода слова, правдива інформація зруйнувала “імперію зла”.

Усе, що ще було живого в Україні, потягнулось до Гельсінкської групи. Це вперше по десятиліттях репресій така нечисленна українська інтеліґенція організувалася і заговорила на увесь світ про неволю і безправ’я свого народу. У цьому розумінні гельсінкський рух був для України куди важливішим, ніж для народів, які мали свою державність, тому він у нас виявився найстійкішим. Середовище Української Гельсінкської Групи було досить широким і героїчно стійким. Це колишні політв’язні, їхні друзі й родичі, це молоді люди, які не хотіли більше задихатися в атмосфері офіційної брехливої ідеології. ЦК КПРС та його “бойовий авангард” – КГБ – були розгублені. Адже хотілося зберегти “людське обличчя” перед світом. Проте вони не витримали і в черговий раз явили світові свій справжній лик: вдалися до випробуваних методів – арештів найактивніших, до позасудових репресій щодо всіх співчуваючих і підозрілих.

Усього в Групу вступила 41 особа. Крім того, 1982 року УГГ поповнилася двома іноземними членами, а в кінці 1987 року в неї було кооптовано ще шістьох. 24 були засуджені у зв’язку з членством у Групі. Вони відбули в концтаборах, в’язницях, психіятричках, на засланні понад 170 років. Загалом же на страсному рахунку членів Групи – понад 550 років неволі. Група розплатилися п’ятьма життями: Михайло Мельник наклав на себе руки напередодні неминучого арешту 9 березня 1979 року. Чотири в’язні табору особливого режиму ВС-389/36 (селище Кучино Чусовського р-ну Пермської обл.) загинули у неволі: Олекса Тихий 5 травня 1984, Юрій Литвин 4 вересня 1984, Валерій Марченко 7 жовтня 1984 і Василь Стус 4 вересня 1985.

Попри шалений тиск, УГГ не самоліквідувалася: і з неволі виходили її документи. Закордонне представництво УГГ видавало щомісячний бюлетень „Вісник репресій в Україні”, діяв вашинґтонський Комітет Гельсінкських ґарантій для України, Українське видавництво “Смолоскип” ім. В.Симоненка видавало її документи українською й англійською мовами, вся Україна припадала вухом до глушених висилань радіо “Свобода”.

Сила і величезна моральна перевага українських правозахисників над режимом полягали в тому, що вони не стали підпільниками, а підписували документи своїми іменами, відкрито демонстрували леґалізм, апелюючи до радянського закону і міжнародних правових документів, підписаних СССР. Вони заслужили належної поваги в світі. Ще 23 вересня 1981 року, у доповіді на 13-му Національному з’їзді Американської асоціяції сприяння славістичним дослідженням у м. Пасіфік-Ґров відомий дослідник політичної думки Іван Лисяк-Рудницький відзначив: “...підтверджена фактами значущість українських дисидентів не викликає сумнівів. Жертовність цих хоробрих чоловіків і жінок свідчить про незламний дух української нації. Їхня боротьба за людські й національні права узгоджується з тенденцією світового загальнолюдського поступу в дусі свободи. Українські дисиденти вірять, що правда свободи переможе. Тим, кому пощастило жити у вільних країнах, не личить вірити менше”.

Як тільки в період “гласности” й “перебудови” перші гельсінкці опинилися на волі, вони відновили правозахисну діяльність, яка швидко набувала політичного характеру. 7 липня 1988 року Група трансформувалася в Українську Гельсінкську Спілку, яку трактують як передпартію. Вона поклала початок створенню політичної системи в Україні.

Українська Громадська Група сприяння виконанню Гельсінкських угод посідає в історії українського національно-визвольного і правозахисного руху визначне місце. Її діяльність разом з іншими чинниками привела Україну до незалежности, де відкрилася можливість побудувати правове суспільство, яке відповідатиме як волелюбному духові українського народу, так і букві міжнародних правових актів.

1 квітня 2004 року правозахисним товариством була заснована Асоціація правозахисних організацій України – Українська Гельсінська спілка з прав людини. Метою її створення та діяльності є реалізація та захист прав людини і основних свобод через сприяння практичному виконанню гуманітарних статей Заключного акту Гельсінської наради з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ) 1975 року, інших прийнятих на його розвиток міжнародних правових документів, а також усіх інших зобов’язань України в сфері прав людини та основних свобод. Ця Асоціація є правонаступницею УГГ. Сьогодні членами Асоціації є 23 громадські правозахисні організації, до Спостережної Ради Спілки увійшли учасники правозахисного руху 60-х – 80-х років: Зиновій Антонюк, Микола Горбаль, Йосип Зісельс, Василь Лісовий, Василь Овсієнко, Євген Пронюк та Євген Сверстюк.

 

Для відзначення ювілею в Києві створено громадський оргкомітет, який планує такі заходи.

8 листопада, середа, 12 – 13 год. Прес-конференція в УНІАН.

8 листопада, 14 год. Панахида на могилі Патріарха Володимира на Софійській площі. Члени УГГ та їхні родичі відвідають могили М.Руденка, В.Стуса, Ю.Литвина, О.Тихого, Н.Світличної, О.Мешко, В.Чорновола на Байковому кладовищі та В.Марченка в с. Гатне.

8 листопада, 18 год. Вечір пам’яті Надії Світличної в Будинку вчителя (проводить Музей шістдесятництва).

9 листопада, у четвер, з 10.00 до 15.00. Українська Гельсінська спілка з прав людини в приміщенні Будинку профспілок (Майдан Незалежності) проведе семінар "Права людини: учора та сьогодні", присвячений 30-річчю створення УГГ.

9 листопада, 17 – 20 год. Головна подія: Урочисті збори громадськости з нагоди 30-ї річниці створення Української Громадської Групи сприяння виконанню Гельсінкських угод. Конференц-зала Київського міського будинку вчителя, вул. Володимирська, 57. Передбачається участь більшості з 20 нині живих членів УГГ, представників Гельсінкського руху інших країн, Президента України, послів держав – учасниць Гельсінкського процесу. Фотовиставка.

10 листопада, у п’ятницю – наукова конференція у видавництві "Смолоскип", з участю членів УГГ. Фотовиставка. Вул. Межигірська, 21 (біля станції метро „Контрактова площа”). Початок о 10.00.

10 листопада з 14 до 18 години відбудеться засідання правління УГСПЛ.

 

Під час заходів будуть презентовані видання:

Українська Гельсінкська Група. До 30-річчя створення: історія, документи / Упоряд. О.Зінкевич, В.Овсієнко. – К.: Смолоскип, 2006. – 128 с.

Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. – Харків: Харківська правозахисна група; Права людини, 2006. – 1.012 с. 

 

Контакти: Василь Овсієнко: тел. (044) 285-12-11. E-mail: ovsienko@voliacable.com ;

Українська Гельсінська спілка з прав людини: к. 309, вул. Олегівська, 36, Київ, 04071, Україна.

Тел./факс: (044) 417-41-18. Ел. пошта: office@helsinki.org.ua, www.helsinki.org.ua
Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори