пошук  
версія для друку
16.11.2006 | Олег Мірошниченко

37-й рік вже пройшов…

Схожі повідомлення

Я прошу вибачення

Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області подало судовий позов проти Алли Тютюнник, Голови Херсонського обласного фонду милосердя та здоров’я та члена правління Української Гельсінської спілки з прав людини, а також громадсько-політичного незалежного тижневика „Вгору", що видається правозахисниками, про захист ділової репутації, спростування недостовірних відомостей та стягнення моральної шкоди

Звернення до Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про люстрацію в Україні» (оновлено)

Безпам’ятство за етнічною ознакою

Марш-бросок со дна ада

"Мамо, мене тут кончають"

Конкурс для журналістів на здобуття польсько-української премії

Проект закон України Про порядок організації і проведення мирних масових заходів та акцій в Україні .

Конституційна реформа 2004 року і права людини

   

Так висловився начальник Автозаводського райвідділу міліції Ігор Кривошеєнко під час журналістського розслідування з приводу інциденту, який стався 9 листопада у його відомстві. Але, якщо подивитися з іншого боку…

 

«Я витримав 4 години нелюдських тортур»

 

Юрист Денис Удалов стверджує, що його катували на замовлення в Автозаводському райвідділі співробітники міліції. З приводу цього він написав заяви до Генеральної прокуратури, МВС та Уповноваженому ВРУ з прав людини. До редакції він прийшов особисто розповісти про події тієї ночі.

- Денисе, що трапилося?

- У четвер, 9 листопада, я повертався з Полтави, де був у відрядженні на власному авто. Зупинився біля стоянки по вулиці Гвардійській, поруч із зупинкою біля ринку. Охоронці стоянки мені говорять, що двоє чоловіків, які представилися співробітниками міліції, вже близько 4-х годин чекають на мене. Я поставив машину, і вже хотів іти, але на виході мене зустріли невідомі, один з них показав посвідчення на ім’я Олександра Толстова. Він сказав мені, що потрібно проїхати до райвідділу на розмову. Я відповів, що вже  дев’ята вечора, то можливо варто перенести розмову на завтра? І взагалі, які підстави для розмови? Я приїду зранку і все обговоримо. «Ні, – відповідають, ходімо до райвідділу, там про все й дізнаєшся».

Коли я сказав, що нікуди не поїду, вони наділи на мене наручники. У присутності охоронців кинули мене у «Жигулі» і повезли. Охоронці говорили, що цей «Жигуль» давно  заважав заїзду до стоянки, тож охоронці періодично просили переставити його. Так він і катався з місця на місце.

У райвідділі спочатку не хотіли мене записувати у журнал відвідувань. Але поруч стояли працівники прокуратури, і Толстов власноруч зробив запис у журналі, наполягаючи, щоб я особисто вказав, що претензій не маю. Я відповів, що зроблю це, коли вийду, якщо все буде нормально. «Та нам лише переговорити три хвилини», – запевнив Толстов.

У 403 кабінеті, на 4 поверсі, мені наказали, щоб я написав щиросердне зізнання у скоєнні злочину на ім’я прокурора області. Я спитав: «Яке зізнання, що писати?» «Пиши, що займаєшся наркотиками, або зброєю, або приховуєш крадені автомобілі – що хочеш, а ми будемо розбиратися», – лунає у відповідь. Я сказав: «Так усе ж розвалиться при проведенні звичайних слідчих дій. Я офіційно, як юрист, перебуваю на чотирьох роботах. Так що навіть фізично не встиг би зробити те, про що ви говорите». «Ти пиши». Я відмовився.

Було вже більше дев’яти вечора. У кабінет зайшов невідомий молодик і заніс рюкзак  із брезентової тканини. Вийняв два протигаза, якийсь електричний прилад з проводами, дубинку. На протигазі була кров. «Це кров зека, хворого на туберкульоз, зараз підчепиш болячку, до кінця своїх днів хворітимеш, а в тебе ж дружина, маленька дитина», – думав, лякають.

Мені заломили руки за спину, зафіксували наручниками, оділи протигаз і почали бити. Через дві години  тортур до кімнати зайшов ще один чоловік  (я його бачив раніше, можливо, слідчий) і викликав мого ката з кабінету. Я почув дорікання, мовляв, що той творить? І відповідь: «Нам дали зелене світло. Зараз він напише зізнання і потім робитиме те, що нам потрібно. Він обслуговує кучу фірм, з них ми й потягнемо».

Тортури продовжувалися. Мене ставили « ластівкою», викручували руки, я втрачав свідомість, мене били по животу, по нирках. Зараз у мене крововиділення, можливо через це. Били торцем дубинки по хребту в основі черепа. Удар такий, що й пальці на ногах випрямляються – знають куди бити. І секунд 5 нічого не тямиш. Я хочу щось сказати, але не можу. Їх було троє. Били по зігнутому коліну так, що порвали зв’язки, примушуючи говорити на диктофон наступне: «Я брав у людей 5 тисяч доларів», «Я у змові з колишніми працівниками міліції», «Я – колишній бандит», «Я убивав людей, можу це показати і зізнатися», «Я брав у своїх роботодавців чисті бланки для підробки документів» та іншу нісенітницю.

Після трьох годин катування я почав втрачати свідомість. Мене відтягли до крану, вмили і потягли назад. Привели двох зеків, зняли штани і питають: «Тебе «опускати» з вазеліном, чи без?». Мовляв, усе це знімуть на камеру і якщо я хоч слово десь скажу, відео розповсюдять по Кременчуку.

Через 15 хвилин морального тиску мене знову вдягли. Я був у протигазі. Вони перекривали повітря, я періодично втрачав свідомість. Потім засунули голову під стіл, руку поклали зверху, всунули ручку і наказали ставити підпис. Я зробив кілька не своїм почерком, з розмахом. На одному папері примусили зазначити дату 30 вересня 2006 року. На запитання, що це таке, відповіли, що потім дізнаюся.

Пройшло 4 години. Вони вже зморилися і нарешті вирішили переглянути мою візитницю. Там номери і прокурорів, і полковників та генералів МВС. Я навчався в Академії МВС і багатьох знаю особисто, тим паче, що в силу своєї юридичної практики мені доводилося спілкуватися з вагомими людьми. Через кілька хвилин зайшли, мовчки зняли протигаз, наручники, звільнили ноги. Після деякої паузи говорять: «У нас також є діти, ти зрозумій, нам дало команду СБУ, заступник начальника відділу. У нього є товариш Олександр К. Він, мовляв, заплатив 600 доларів. Ми отримали 200 доларів. Запевнили, що ти працюєш звичайним охоронцем, а не начальником юридичного відділу корпорації».

А потім усе стало на свої місця. Мені сказали, що у мене є акт виконаних робіт на 92 тисячі гривень на фірму К., підписаний ним. «Пиши одну розписку, що К. дав тобі гроші, 80 тисяч гривень, та іншу, що ці гроші пішли по акту прийому – передачі. І він забирає заяву про те, що ти – шахрай», – все так просто.

Вранці я з товаришем поїхав до міського управління міліції за направленням на судмедекспертизу. Експерт запитав прізвище, і не дивлячись на те, що у мене реальні крововиливи, дотягнув до 2-х годин і не прийняв, посилаючись на велику чергу. А потім запропонував прийти у понеділок, 13 листопада. Закрив двері і не захотів розмовляти. Довелося їхати за правоохоронцем, аби у його присутності експерт таки прийняв. Коли приїхали, то тут уже стояв Толстов, ще один слідчий і молодик, який приносив рюкзак з «інструментом». Вони приїхали на «Москвичі» зеленого кольору. Чому ця група приїхала, не знаю.

Коли я проходив експертизу, лікар говорив, що у мене справжній крововилив. Потрібно лікуватися. Як тільки я пройду курс лікування, відразу потрібно йти до експерта, аби він визначив, яка ступінь пошкоджень – середня чи важка.

Я пішов до лікарні, всі лікарі мені встановили «скажені» діагнози. Невропатолог запропонував негайну госпіталізацію. Уролог – також. До того ж він додав, що ліки, виписані для голови, не сумісні з лікуванням нирок. Можуть викликати відторгнення. З іншого боку, існує загроза мікроінсульту, як сказав невропатолог, можна калікою залишитися на все життя.

У п’ятницю пролунав дзвінок з телефонного автомату. Із того боку людина представилася співробітником міліції і сказала, що за 2 тисячі доларів принесе відмовний матеріал за даною справою. Я не поніс у призначений час на вказане місце.

У суботу, 11 листопада, ввечері до мене додому прийшло двоє, показали у «глазок» посвідчення МВС, і назвали прізвища. Я телефонував «02», запитав, чи є такі співробітники – мені відповіли: «Немає». Як тільки про це сказав візитерам, вони розвернулися і пішли.

Були й інші дзвінки. Я написав заяву про те, що погрожують мені і моїй сім’ї, і після цього все припинилося. Але телефонують моїм друзям з пропозиціями домовитися, інакше СБУ відкриє карну справу.  І ось у понеділок, 13 листопада, коли я був у лікарні, мені з роботи зателефонував начальник служби економічної безпеки. Сказав, що прийшов співробітник СБУ Сергій Коваленко. Це зафіксували камери спостереження. Він виявив бажання говорити з директором. Але потім почав розпитувати про мене: скільки я працюю, яким чином, чи задоволені роботодавці. І запитав дозволу зайти до мого кабінету, дещо подивитися, мовляв, що я підозрююсь у шахрайстві, і СБУ проводить оперативно-пошукову діяльність. Його не впустили. При чому тут СБУ, яку я загрозу становлю Україні?

Словом, я так це не залишу і обов’язково доведу цю справу до суду. Мене підтримують багато юристів. Говорять – сьогодні попався я, а завтра хтось інший, і що, такий «беспредел» так і продовжуватиметься?

 

«Він сам прийшов»

 

У вівторок, 14 листопада, відбулася прес-конференція у начальника міської міліції Василя Овчаренка. Першим запитанням було прохання розповісти про Дениса Удалова. Спочатку головний міліціонер міста не міг пригадати, хто це такий. Хоча справа після внутрішнього розслідування вже була передана до прокуратури для прийняття остаточного рішення. А потім відповів таким чином:

- Заява Удалова взагалі не відповідає дійсності. У кабінеті, який він описав, немає таких меблів. Оцього заявника потрібно запросити до мене, і я з ним поспілкуюсь. Тілесних ушкоджень у нього немає взагалі. Це показала перевірка. Його не доставляли у райвідділ, він був запрошений і сам прийшов. Зауважень не було.

Після цього Василь Овчаренко запропонував журналістам проїхати до Автозаводського райвідділу і з’ясувати все на місці. Від такого запрошення не відмовляються.

 

«Побоїв немає»

 

В Автозаводському райвідділі журналістів зустрів його начальник Ігор Кривошеєнко.

- Ви знаєте, коли Денис Удалов прийшов до райвідділу і пішов?

- Я не можу знати, хто і коли приходить до моїх «оперов». Але я знаю суть справи. До нас звернувся чоловік, якому погрожують, із заявою про те, що всі його юридичні справи вів Удалов. Його запросили сюди для надання пояснень. Він прийшов і написав, що на даній фірмі вже не працює. А там погроза була з боку іншої людини. Удалова опитали, він вийшов і у книзі написав, що претензій не має.

- Зі слів Удалова, міліціонери караулили його біля стоянки близько 4 годин, потім вдягли наручники і силоміць відвезли до райвідділу.

- На якій машині? У Толстова навіть посвідчення водія немає. І взагалі, якби у постраждалого були якісь побої, то він би засвідчив це судмедекспрерту. Йому видали направлення. А він за 4 дні туди так і не з’явився. А за 4 дні я можу зробити собі все, що заманеться.

- Виходить у нього немає тілесних ушкоджень?

- Так, немає, причому, йому можна було звернутися не лише до судмедексперта, а до будь-якої лікарні для освідчення.

- Але ж він говорить, що зараз перебуває на лікуванні у лікарні.

- Ну, розумієте, це ж справа така… Ми, як представники влади, зобов’язані видати направлення на судмедекспертизу, після чого чекаємо на висновок експерта, чи дійсно були отримані тілесні ушкодження. Освідчення немає. А говорити я можу, що забажаєте.

 

«Він з головою не товаришує»

 

До кабінету начальника райвідділу зайшов викликаний капітан карного розшуку Олександр Толстов. Він не чув, про що йшла мова.

- О котрій годині прийшов Удалов?

- Близько дев’ятої вечора.

- Коли вийшов звідси?

- Я не можу сказати. Ми поговорили по матеріалу, потім він розповів про свою роботу, навчання. Просив ще провести додому, надати службову машину, тому що боявся йти. Я зателефонував працівникам ППС, але службового «Уазика» не було. Ми сказали, що коли йтимемо в той бік, ми його додому доведемо. Він ще сидів чекав, комусь телефонував, намагався викликати таксі. У райвідділі Удалов пробув не так довго – десь 1,5 години, не більше.

- Нам говорять, що Удалов сам прийшов до райвідділу.

- Ні, ми приїхали разом від стоянки на Гвардійській.

- А з ким ви там були?

- З оперуповноваженим Сергієм Лазоренком.

- Ви чекали Удалова на Гвардійській?

- Ні, ми працювали, займалися оперативно-пошуковою діяльністю. І випадково його зустріли.

- Якщо було все нормально, то як можна пояснити поведінку Удалова з його заявами про побиття?

- Він «не товаришує з головою», психічно неурівноважений.

 

«Ми чекали з 6-ї вечора»

 

Зайшов Сергій Лазоренко. Він також не чув попередніх розмов.

- Скільки часу ви чекали Удалова на стоянці?

- Десь, із шостої вечора, відтоді, коли закрився ринок. (Тут майор, який стояв поруч, підказує: «Ну, ви ж не його чекали, а працювали у своїх справах». Лазоренко підтримує: «Ну, да, а також періодично поглядували чи є машина Удалова, чи немає»)

- Він добровільно сів у машину, питань ніяких не виникало?

- Ні, погодився поїхати добровільно.

- О котрій годині він залишив приміщення райвідділу?

- Я не пам’ятаю, але ми довго сиділи, години 2 – 3, а може й більше. Він чекав, боявся йти додому.

 

Довідка Денису Удалову, видана травматологом 3 міськлікарні від 10 листопада:

«Забиття колінних суглобів, забій лівого променевозап’ястного суглобу».

 

Довідка Денису Удалову, видана хірургом 3 міськлікарні від 11 листопада:

«Скарги на болі в лівій половині грудної клітки, у поперековій ділянці, пальпаторна болючість лівої половини грудної клітки, у поперековій ділянці зліва підшкірні крововиливи 4 х 2 см, болючість при пальпації.

Діагноз: забиття лівої половини грудної клітки, підшкірні гематоми лівої поперекової ділянки»

 

Навіть необізнана людина може побачити якщо не брехню, то значні розбіжності у словах фігурантів цих подій. Чим це можна пояснити? Можливо, тим, що не встигли домовитися, не очікуючи, що запитання будуть такими прискіпливими.

І все ж висновок робитиме прокуратура. Але, якщо розповідь Дениса Удалова є правдою, уявіть, у якому світі ми живемо! Виходить «замовити» людину не проблема? І чи можна за таких умов міліціянтів називати правоохоронцями?

Схожі повідомлення

Я прошу вибачення

Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області подало судовий позов проти Алли Тютюнник, Голови Херсонського обласного фонду милосердя та здоров’я та члена правління Української Гельсінської спілки з прав людини, а також громадсько-політичного незалежного тижневика „Вгору", що видається правозахисниками, про захист ділової репутації, спростування недостовірних відомостей та стягнення моральної шкоди

Звернення до Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про люстрацію в Україні» (оновлено)

Безпам’ятство за етнічною ознакою

Марш-бросок со дна ада

"Мамо, мене тут кончають"

Конкурс для журналістів на здобуття польсько-української премії

Проект закон України Про порядок організації і проведення мирних масових заходів та акцій в Україні .

Конституційна реформа 2004 року і права людини

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори