пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"200634
05.12.2006

Система легалізації об’єднань громадян – орган цензури громадянського суспільства в Україні, та боротьба з нею у Європейському суді з прав людини (Прес-реліз)

   

 

В Європейському суді з прав людини є в провадженні справа № 40269/02 «Корецький та інші проти України». Її особливістю є те, що заявники вимагають системних змін у взаєминах громадянина та громадських об’єднань – з державою.

Напевно кожна людина, що намагалася створити нову громадську організацію, стикалася з перешкодами (цензура статутних документів, «поради», відмова в реєстрації, банальне хабарництво, або інше), створеними державними органами реєстрації, що підпорядковані Міністерству юстиції. Держава, що так багато говорить про розвиток громадянського суспільства, системно придушує його прояви в зародках.

Від рішення у справі №40269/02 «Корецький та інші проти України» залежить розвиток громадських організацій не тільки в Україні, але й загальна модель стосунків урядових структур з громадськістю в усіх країнах – учасницях Європейської конвенції з прав людини.

Про це заявили у вівторок, 5 грудня 2006 р. під час прес-конференції заявники у справі № 40269/02 «Корецький та інші проти України»: Сергій Корецький, Андрій Горбаль, Олексій Лобицький, Андрій Толочко, а також їхній юридичний представник в Європейському суді з прав людини Тарас Шевченко.

Прес-конференцію також відвідали: Заступник Міністра юстиції України Валерія Лутковська, урядовий уповноважений у справах Європейського суду з прав людини Юрій Зайцев, начальник Управління легалізації об’єднань громадян Міністерства юстиції України Олена Семьоркіна. Повна стенограма дискусії буде розміщена на сайті www.article11.org.ua дещо пізніше.

Заявники також повідомили наступне:

На початку 2000 року ми, усвідомлюючи гарантовані нам Статтею 11 Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини (додаток 1) права, вирішили спробувати реалізувати ці свободи на практиці. Ми вирішили створити громадську організацію не таку, «як заведено» за неписаним звичаєм в Україні, а таку, яка дійсно нам потрібна, і яка відповідатиме визначеним нами цілям, буде ефективною.

Ми заснували «Громадянський Комітет за збереження дикої (корінної) природи Березняків». Завдання – попередити біду, яка насувалась на Київ (див. витяг із Статуту і Меморандум від 07.09.2006).  Ми вказали мету створення і діяльності нової організації в Статуті відкритим текстом, не маскуючи загальноприйнятими штампами і не приховуючи суті за загальними фразами (додаток 2). Для органів державної реєстрації це була перевірка здатності працювати у відповідності зі світовими нормами демократичного суспільства.

Громадянському Комітету в легалізації було відмовлено. У якості підстав для відмови Управління юстиції м. Києва використало сім незаконних (не передбачених ст. 4 і ст. 16 Закону «Про об’єднання громадян») приводів:

·  Мета Комітету в Статуті сформульовано у двох пунктах;

·  Виконавча дирекція Комітету має право організовувати поточну господарчу діяльність організації;

·  Комітет фіксує своє право вести неприбуткову видавничу діяльність;

·  Комітет фіксує право мати представництва в інших містах України;

·  Надано ксерокопію документа про сплату реєстраційного збору з можливістю звірки з оригіналом (управління юстиції, вочевидь, намагалося вилучити оригінал квитанції);

·  і, нарешті найбільший гріх: до окремих своїх акцій Комітет збирався залучати волонтерів!

І навіть те, що засновники пішли на поступки окремим вимогам органу державної реєстрації і прийняли нову редакцію Статуту – потреби органу державної реєстрації ми цим не задовольнили. Адже сама мета і завдання нової організації по суті залишилися без змін (додаток 2). А появу такої організації у той час влада допустити не бажала. Екологічна організація була оголошена поза законом. Відповідно до ст. 27  Закону України «Про об’єднання громадян» організація, якій відмовлено в легалізації – повинна бути розпущена. Участь у діяльності такої організації переслідується в адміністративному і кримінальному порядку.

Ми подали до суду на дії Київського міського управління юстиції (підрозділ Мінюсту). Не дивно, що всі суди в межах України ми програли: дії Управління юстиції було визнано такими, що «не суперечать національному законодавству». Ухвала Верховного Суду України була остаточною і такою, що «оскарженню не підлягає».

Після цього нам не залишалось нічого іншого, як оскаржити законодавство і судову практику України. Тому 12 вересня 2002 р. в Європейському суді з прав людини була зареєстрована заява № 40269/02 і відкрито справу «Корецький та інші проти України» (хоча по суті наших вимог ми виступаємо «за Україну»).

В своїй заяві предмет позову ми визначили так: «Просимо встановити факт порушення державою Україна ст. 11 Конвенції (право на вільне об’єднання громадян) в процесі легалізації «Громадянського Комітету за збереження дикої (корінної) природи Березняків» і зобов’язати її (рекомендувати їй) привести законодавство, виконавчу та судову практику у відповідність нормам міжнародного права в галузі прав людини. Зокрема вжити заходів для недопущення цензури статутів новостворених об’єднань громадян, висунення додаткових рекомендацій, вимог, та інших заходів тиску на новостворені об’єднання громадян в процесі їх легалізації» (цитата з тексту Заяви до Європейського Суду).

Ми вимагаємо реформи державної системи легалізації об’єднань громадян, її демократизації на користь громадянського суспільства. Вимагаємо обмежити функції органів державної реєстрації саме реєстрацією і не допускати випадків перебирання нею на себе функцій по забороні НДО, які мають належати виключно судовим органам.

Порушення відбулося в 2000 році, Мінюст відстоює своє право на цензуру (внесення правок) статутів об’єднань громадян з 2001 року в судах.

Коли весною 2006 року справа лягла в Європейському Суді на порядок денний до розгляду, з офіційної відповіді уряду України (від 14 червня 2006) ми довідались, що ставлення влади до громадськості не змінилося, і виконавча влада уперто залишається на позиціях 2000 року: ніякого порушення не відбулося, з «Громадянським Комітетом за збереження дикої (корінної) природи» вчинено як належить, і так надалі буде з кожним, хто наважиться «качати права». Свідомість виконавчих і судових структур досі залишається без змін.

Формальною підставою для дій управління юстиції стало твердження про «невідповідність» Статуту різним, довільно обраним, статтям законів України. При цьому дії Управління були визнані судами такими, що «не суперечать» законодавству. Такий підхід свідчить про правову безграмотність нашої юридичної системи. У правовій державі все має бути навпаки: дії громадян «не суперечать» законодавству і вони мають право на все, що не заборонено законом. А от дії державних органів мають бути чітко обмежені формулюваннями законів і перевірятися за критерієм «відповідають закону». Тобто державні органи мають право робити лише те, що їм призначено і не виходити за межі формулювань. Звідси і критерій «відповідність». Громадяни ж мають гарантовані Конвенцією фундаментальні права і свободи, і мають можливість керуватися не лише законом, але й власною волею.

Суспільству час усвідомити роль системи легалізації об’єднань громадян як засобу контролю держави над громадянським суспільством. Сьогодні ця система є атавізмом давно минулих часів. Вона може бути використана (і вочевидь використовується) не лише державними, а й тіньовими угрупуваннями для придушення небажаних об’єднань громадян і модифікації громадської активності в суспільстві (подробиці – в Меморандумі «Карфаген має бути зруйновано!», який доступний на сайті www.article11.org.ua).

На кожного громадянина України це рішення вплине тоді, коли він буде визна­чатися, чи варто йому брати на себе клопіт участі у створенні і легалізації свого об’єднання громадян. Чи захоче він реалізувати своє фундаментальне право? Чи багато людей наважаться на це сьогодні? Суспільство має знати, що в Європейському суді з Прав Людини вирішується справа, результат якої матиме значення для кожного громадянина України.

Насамкінець, заявники повідомляють про створення Правозахисної групи «Стаття 11». Мета діяльності «Статті 11» – моніторинг реалізації права на свободу мирних зборів і свободу асоціації (об’єднання) громадян в Україні (Стаття 11 Європейської Конвенції з прав людини). «Стаття 11» закликає всіх, хто зіткнувся з порушеннями вищезгаданого права, надсилати інформацію на адресу report@article11.org.ua. Інформацію буде розміщено на сайті www.article11.org.ua для загального доступу.      


Додаток 1

Європейська конвенція з прав людини

 

Стаття 11

1. Кожна людина має право на свободу мирних зборів і свободу асоціації з іншими, включаючи право створювати профспілки і вступати до них для захисту своїх інтересів.

 

2. Здійснення цих прав не підлягає ніяким обмеженням, за винятком тих, які встановлені законом і необхідні в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, з метою запобігання заворушенням і злочинам, для захисту здоров’я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших людей. Ця стаття не перешкоджає запровадженню законних обмежень на здійснення цих прав особами, що входять до складу збройних сил, поліції або органів державного управління.

 

 

(Рим, 4.ХІ.1950)


Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори