Відбувся круглий стіл на тему: «Національні превентивні механізми попередження катувань відповідно до Факультативного протоколу ООН до Конвенції проти тортур»

Як повідомляє Інформаційне управління Парламенту, 21 грудня Комітет Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності провів круглий стіл на тему: «Національні превентивні механізми попередження катувань відповідно до Факультативного протоколу ООН до Конвенції проти тортур».

У заході взяли участь народні депутати – члени Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, представники міністерств юстиції, закордонних справ, внутрішніх справ, Державного департаменту з питань виконання покарань, правозахисних та громадських організацій.

Під час заходу обговорені шляхи формування ефективного механізму забезпечення та захисту прав людини в Україні, зокрема права на свободу від катувань та жорстокого поводження.

Учасники круглого столу вказували на необхідність включення до національного механізму попередження катувань громадських організацій та залучення їх до організації відвідувань місць позбавлення волі з метою контролю за дотриманням Факультативного протоколу ООН до Конвенції проти тортур.

Народний депутат Катерина Левченко, зокрема, вказала на необхідність вести мову про систему механізмів моніторингу. Вона вважає, що для цього потрібно проводити спеціальні заходи та навчання, а також долучати до цього процесу громадські організації.

Інші промовці відзначили важливу роль громадських організацій при здійсненні контролю за дотриманням прав людини в місцях позбавлення волі, а також пропонували створити мобільні групи з числа працівників прокуратури, МВС, Державного департаменту України з питань виконання покарань, психологів та представників громадських організацій – для реагування на конкретні факти катувань, для проведення моніторингу.

Учасники круглого столу внесли чимало пропозицій, які будуть використані Комітетом з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності при підготовці відповідних рекомендацій.

Факультативний протокол до Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання був підписаний Україною 23 вересня 2005 року та ратифікований 21 липня 2006 року.

Основними національними законодавчими актами, на яких базується система виконання покарань в Україні, є Конституція України, Кримінально-виконавчий кодекс України, Закон України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», Закон України «Про попереднє ув’язнення», Кримінальний і Кримінально-процесуальний кодекси України.

За інформацією УГСПЛ (http://helsinki.org.ua/), Україною також ратифіковано низку міжнародних актів в цій сфері, головні з яких: Мінімальні стандартні правила поводження з ув’язненими ООН (1955, 1957, 1984 рр.); Декларація про захист всіх осіб від тортур та інших жорстких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження чи покарання (1975 р.); Конвенція проти тортур та інших жорстких нелюдських або принижуючих гідність видів поводження та покарання (1984 р.); Кодекс поведінки посадових осіб в частині підтримки правопорядку (1979 р.); Принципи медичної етики, що стосуються ролі працівників охорони здоров’я, особливо лікарів, у захисті ув’язнених або затриманих осіб від тортур чи інших жорстких, нелюдських чи принижуючих гідність видів поводження (1982 р.); Мінімальні стандартні правила ООН про відправлення правосуддя по відношенню до неповнолітніх (1985 р. – Пекінські правила); Мінімальні стандартні правила ООН про заходи, не пов’язані з тюремним ув’язненням (1990 р. – Токійські правила); правила ООН про захист неповнолітніх, позбавлених волі (1990 р.); Європейська Конвенція про захист прав і основних свобод людини (1995 р.); Конвенція щодо попередження тортур та нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання (1987 р.); Європейська Конвенція про передачу засуджених (1983 р.); Європейська Конвенція про видачу правопорушників (1957 р.), Європейська Конвенція про нагляд за умовно засудженими або умовно звільненими (1964 р.); Віденська Конвенція про консульські відносини (1989 р.).