пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"200634
29.12.2006

Деякі висновки за результатами моніторингу призову весна-2006

   

Харківська міська робоча група із захисту прав військовослужбовців (раніше ми працювали як підрозділ правового захисту військовослужбовців строкової служби ХОССМ) продовжує розпочату раніше роботу з моніторингу якості призову.

Але перед тим, як перейти до цього питання, хочемо торкнутися ще деяких проблем, які безпосередньо відносяться до нашої роботи.

Ми вважаємо, що Міністр оборони Анатолій Гриценко зробив роботу Міністерства оборони більш прозорою і відкритою. Саме з його приходом на цю посаду можна відмітити більш уважне ставлення у військкоматах до призовників, більш якісну роботу медичних комісій. Без сумнівів, ще зарано говорити про повне одужання нашої армії від хвороб, що перейшли у спадок від Радянської Армії, від тих міністрів оборони, які приділяли увагу, головним чином, не боєздатності армії шляхом призову здорових юнаків, а виконанню плану військкоматами, майже повністю при цьому ігноруючи долі людей, вважаючи це другорядним питанням.

Однією з проблем, яка нас турбує зараз – це питання психологів, яких залучають до роботи у складі всіх призовних комісій м. Харкова та області. Згідно із змінами до Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу», ст.ст.14, 16, до складу комісії з приписки та призову введені психологи соціальних служб районних державних адміністрацій (виконавчих органів міських рад).

З листа Харківського обласного військового комісара полковника О.П.Середи ми дізналися, що «думка психолога не є остаточною, тому що рішення виноситься всіма членами заступника начальника соціально-психологічного управління Головного управління особового складу Генерального штабу збройних сил України генерал-майора О.В.Копаниці стало відомо, що «основне завдання психолого-соціальної служби – обґрунтування з урахуванням здібностей, інтересів, морально-ділових якостей та інших показників призначення призовників для служби у Збройних Силах України чи іншому військовому формуванні, їх оцінка для направлення до вступу до вищих військових навчальних закладів та для проходження підготовки з визначених військово-технічних спеціальностей».

Ми хочемо зауважити, що психолог може прогнозувати, адаптується юнак взагалі до армії чи ні, чи не призведе його призов до негативних наслідків для ньогота самої армії. Отже, якщо психіатр визначатиме стан психічного здоров’я призовника, то психолог може прогнозувати наслідки його призову, враховуючи бажання служити, якості та риси характеру, притаманні лише цьому юнаку. Ми розуміємо, що психолог не може одноосібно вирішити питання придатності юнака до армії, але не згодні з тим, що роль психолога обмежується тільки тим, про що йдеться у листі пана О. Копаниці.

Наступний аспект роботи – це безпосередньо питання якості призову.

Ми досі не можемо констатувати, що з якістю призову все гаразд. Так, командир військової частини А-1352 у листі-анкеті, які ми надсилаємо в рамках проведення моніторингу, написав, що з 28 осіб, які прибули з Харкова та області шістьох комісували за психіатричною статтею. І це не поодинокий випадок.

Ми знов наполягаємо на більш ретельному огляді юнаків – призовників лікарями усіх профілів, а особливо психіатрами.

Чому саме психіатрів? Справа в тому, і це всім відомо, що більшість призовників, хто потрапляє до лав армії, походять з незаможних родин. Саме ця категорія батьків не мала можливості ані обстежувати своїх дітей, ані лікувати. Постійна боротьба з хронічною бідністю змушувала цих людей не дуже перейматися станом здоров’я дітей, і лікування обмежувалося лише необхідною допомогою у гострих випадках, бо гострі захворювання перешкоджали відвідуванню дитячих закладів і змушували мам йти на лікарняний, що значно погіршувало і без того важкий фінансовий стан родини.

Таким чином, до 17-річного віку юнаки часто «озброєні» низкою хвороб. Але дійсність надихає їх на думку, що більш-менш пристойне життя вони матимуть, працюючи у силових структурах, які характеризуються, як доволі стабільні в плані матеріального забезпечення. І тут постає дилема: або повідомити про своє захворювання, не ризикувати своїм здоров’ям і, навіть, життям, і при цьому мати «вирок» – статтю у військовому квитку, який стає наче пляма на все життя, і бажаної роботи вже не бачити ніколи, і не потрапити на бажану роботу, або приховати захворювання, відслужити (якщо пощастить і вдасться), і тоді вже влаштовуватись на омріяну роботу. Оце все вкупі призводить до того, що хворі хлопці опиняються у війську. Збільшується і навантаження на командирів, адже на них покладається відповідальність приділяти більшу увагу схильним до суїциду або антисоціальної поведінки.

Найгірша ситуація з тими, хто має розлади поведінки або не може адаптуватися, отримує нервовий зрив (ось де робота для психолога ще у період обстежень!) Вони стають загрозою і для себе, і для оточуючих, включаючи і командирів, які несуть персональну відповідальність.

Ми вже не кажемо про психічно хворих, але потрібно мати на увазі, що особи з розладами поведінки, ті, хто не може адаптуватись, найчастіше є об’єктами нестатутних відносин. Незвичні і дійсно великі навантаження можуть викликати бажання вкоротити собі віку і таким чином позбутися проблем, які юнак не може сам вирішити. Але психолог ще у військкоматі міг би прогнозувати такі наслідки, ми впевнені в цьому, якби йому були надані такі повноваження. Те, що на «гражданці» не викликало б стресу або викликало б помірне погіршення настрою, в армійських умовах може призвести до трагедії.

Найкращим виходом з цієї ситуації, стало б систематичне відстеження розвитку дитини психологом, починаючи з початкової школи, коли у дитини закладається певний світогляд, формується відношення до товаришів, до подій. Якщо б ця система спрацьовувала, то характеристика, яка надається школою чи будь-яким навчальним закладом до військкомату, була б об’єктивною, відображала б дійсний психологічний стан молодої людини. Недарма мова ведеться не просто про педагогічну характеристику, а саме про психолого-педагогічну. Таке багаторічне психологічне спостереження за дитиною, підлітком, юнаком позбавило би медичні комісії військкоматів від багатьох помилок, які трапляються саме через відсутність необхідних відомостей стосовно певних якостей призовника.

З цією проблемою пов’язана ще одна, а саме зазначення у військових квитках номера статті, за якою юнака було звільнено від служби в армії або комісовано. Це є прямим порушенням ст.32 Конституції України – втручання в приватне життя людини і оприлюднення фактів попри бажання особи. Крім того, тим самим військове відомство бере на себе відповідальність за подальше життя людини і переймає на себе роботу медичних комісій при лікарнях по визначенню придатності людини до тієї чи іншої роботи. Хочемо ще раз наголосити, що більшість хвороб загострюється саме за умов перенавантаження, а у звичайних умовах людина, можливо, працюватиме без жодних проявів хвороби. Це стосується багатьох захворювань, у т.ч. і розладів поведінки. Є роботи, які протипоказані людині за станом здоров’я, але для цього існують медичні комісії, які мають визначати це. А зазначення хвороби у військовому квитку унеможливлює невтручання держави в приватне життя.


Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори