пошук  
версія для друку
01.01.2007
джерело: www.bbc.co.uk

В ефірі Бі-Бі-Сі правозахисник Євген Захаров

   

Гостем інтерактивної програми у п’ятницю, 29 грудня, був правозахисник Євген Захаров. Євген Захаров, голова Української гельсінської спілки з прав людини, один із кандидатів на посаду Уповноваженого з прав людини.
Ось як він оцінив зміни і тенденції з правами людини в Україні у 2006 році:
Євген Захаров: Цей рік можна розділити на дві частини. Після початку роботи нового уряду ситуація з правами людини, на жаль, стала погіршуватися. Маю на увазі ситуація від серпня і уряд Януковича, хоча на початку року такого погіршення не було.
Насамперед маю на увазі питання житлово-комунальних тарифів, які болюче вдарили по найбіднішим українцям. Справа навіть не у тому, що тарифи великі, і їх справді треба підвищувати, бо держава не може безкінечно дотувати комунальну галузь.
Але держава має обов’язок захистити найбідніших, а за офіційною статистикою 28% громадян живуть за офіційною межею бідності. Тобто велика кількість людей не живе, а виживає і просто не здатна платити.
Бі-Бі-Сі: Але ж держава обіцяє субсидії.
Євген Захаров: У тому і річ, що держава відразу каже бідним: беріть субсидії і не буде проблем! Але це не так. Отримання субсидій регулюється десятками нормативних актів, їх загалом 77. Це важка і принизлива процедура, коли люди повинні доводити, що вони справді бідні, а потім це ще перевіряють різні комісії.
І якщо, не дай боже, вони побачать, що у людини вдома є комп’ютер, вони можуть вирішити, що ця людина має достатньо коштів і не заслуговує на субсидії - я знаю подібні випадки. Так само, якщо в родині є стареньке авто або земельна ділянка, чи один член родини працює, а інший ні, також субсидій не буде.
Це справжнє лукавство. Держава мала би забезпечити, щоби були спрощені процедури і відповідний закон. Але закону про субсидії не існує. Відтак, значна частина людей буде потерпати від високих тарифів, тобто буде брутально порушене їхнє право на гідний рівень життя.
За цим постане загроза праву власності, бо люди не зможуть платити, а монополісти-комунальники будуть ставити питання про виселення цих людей, у яких житло забиратимуть за борги. Це порушення прав людини я би назвав наймасовішим і найбрутальнішим, оскільки на усе це нема ради.
Бі-Бі-Сі: Якщо це порушення Ви вважаєте найголовнішим, які інші викликають у Вас особливе занепокоєння?
Євген Захаров: Зараз знову повернулися оті перевірки, коли повернулися плани по отриманню коштів у податківців, знову пішли листи про перевірки, які є незаконними.
Фактично, знову йде посилення адміністративного тиску на людей з боку держави, тобто порушення свободи підприємництва. Особливо це стосується сходу і півдня України, і цього не можна не бачити.
Так само погіршилася ситуація зі свободою слова. Якщо у перші півтора роки після Помаранчевої революції ми говорили, що у ЗМІ спостерігається справжній плюралізм думок, то зараз він іде, і це особливо очевидно на регіональному рівні.
Власники різних регіональних видань знову починають диктувати свою волю працівникам. Наприклад, у Харкові звільнилися усі працівники медіа-групи "Об’єктив", яким власник фактично наказував лише позитивно писати про місцеву владу. Звільнилися 52 людини, які не погодились на політичний тиск.
Бі-Бі-Сі: Наскільки типовою для України є подібна ситуація? Можливо, Харків - це виняток?
Євген Захаров: Я не думаю, що це виняток. Спробуйте написати щось критичне у Донецьку про Партію регіонів. Це просто неможливо. Звісно, можна вважати, що усе населення Донбасу просто цілком підтримує Партію регіонів, але мені не віриться, що це вже так одностайно.
Бі-Бі-Сі: Але є й інший бік медалі. Там, де немає очевидного адміністративного втручання у роботу ЗМІ, і журналісти критикують владу, влада жодним чином не реагує на цю критику, просто ігноруючи її. Чи викликає це у Вас занепокоєння?
Євген Захаров: Така проблема існує. Це повна зневага владноможців до того, що пишуть журналісти. На подібні публікації просто припинили звертати увагу. Це є абсолютно очевидним порушенням.
Можна також згадати і відверті порушення прав громадян на свободу віросповідання. У тому ж таки Харкові можу навести приклад як Патріарху Філарету так звані "православні патріоти" перешкоджали відвідати храми УПЦ Київського патріархату, наголошуючи, що православ’я має бути об’єднаним під парасолькою Московського патріархату.
Можна згадати і штучне роздмухування питання про статус російської мови, і зростання насильства на расовому і етнічному грунті, особливо у Криму.
А от у Харкові, наприклад, відбулося кілька акцій студентів, які буцімто протестували проти кращих умов життя і навчання для іноземних студентів, вигукуючи гасла на кшталт "Україна для українців". Це дуже непокоїть. Я боюсь, що до нас переходить хвиля ксенофобії, що прокотилася Росією.
Бі-Бі-Сі: Як, на Вашу думку, вплинув на правосвідомість громадян України той факт, що фактично порожнім звуком залишилося гасло "Бандитам тюрми", і жодного звинуваченого помаранчевою владою у гучних злочинах не було покарано?
Євген Захаров: Це дуже погано, що не було покарання за конкретні названі злочини, наприклад, за організацію фальсифікації виборів, що була визнана Верховним судом. Не розслідувані справи щодо транзитного серверу, щодо побиття людей біля ЦВК, щодо отруєння Віктора Ющенка.
Фактично, така безкарність лише породжуватиме нові злочини. Це своєрідна індульгенція для повторення подібних злочинів у майбутньому, і на правосвідомість людей це мало надзвичайно негативні наслідки. Люди зневірюються у політиках і влади, у них розвивається апатія.
Є ще одна дуже важлива деталь. Усі згадані злочини, якщо вони були, здійснені з політичних мотивів. За таких обставин особливої ваги набирає потреба чесного і неупередженого судового розгляду, а звинуваченим має бути забезпечено добрий захист.
Треба завжди дотримуватись закону, а не поширювати практику, коли переможець диктує переможеному свої умови.
Наприклад, я завжди вважав і далі вважаю, що затримання Колесникова і Кушнарьова було незаконним за процедурою, бо не було санкції суду. Конституція подібні речі забороняє. У подібних гучних справах такі методи лише дають підстави для звинувачень у політичних переслідуваннях. А у загалу це розвиває правовий нігілізм.
Бі-Бі-Сі: Окремо хотіли би зупинитись на правах дітей в Україні, бо це найнезахищеніший прошарок суспільства, чи не так?
Євген Захаров: У нас діє Комітет захисту дітей, є інші правозахисні організації, які опікуються правами дітей, зокрема, у сирітських і дитячих будинках сімейного типу чи у психіатрічних закладах.
Але усього цього замало, і я наприклад вважаю за необхідне запровадити в Україні окрему посаду Уповноваженого з прав дитини, який би здійснював відповідний парламентський контроль за дотриманням цих прав.
Загалом Україні треба мати кількох омбудсменів, як в інших країнах. Я вважаю, що їх має бути три: з прав дитини, з питань доступу до інформації і захисту персональних даних, і омбудсмен з прав меншин - етнічних, мовних, релігійних тощо.
Можливо, Україні не по кишені видатки на утримання трьох окремих структур, але доречно було би мати департаменти при офісі уповноваженого з прав людини, і делегувати їм відповідні повноваження, а також надати процесуальну незалежність.
На жаль, омбудсмен Ніна Карпачова вважає непотрібним існування окремого уповноваженого з прав дитини, так само як і не підтримувала досі ідею запровадження інститутів регіональних омбудсменів. У своїй діяльності вони би мали спиратися на мережу недержавних правозахисних організацій.
Бі-Бі-Сі: Ви - відомий у світі правозахисник і зараз кандидуєте на посаду Уповноваженого з прав людини. Чи не боїтеся Ви, що будучи "вмонтованим" у нинішню систему влади Ви почнете іншими очима дивитися на проблеми з правами людини в Україні?
Євген Захаров: Гадаю, що ні. Я вже давно працюю у цій сфері, маю великий життєвий досвід. Я не бачу для себе подібних загроз. Я знаю систему, сам був депутатом міськради.
Мене, до речі, неодноразово тягнули до влади. Але я завжди відмовлявся, намагаючись зберегти незалежність і залишитися поза державною службою, оскільки для мене це принципово, адже йдеться про захист людини від держави.
Посада Уповноваженого з прав людини - це єдина державна служба, на яку я міг би погодитись, оскільки це фактично та сама робота, якою я зараз займаюсь.
Потенційно загроза бути поглинутим державною машиною існує, але не для мене особисто, бо я був і залишаюсь аполітичним, у тому сенсі, що я не є членом жодної партії і ніколи не був. Бажання влади, яку дає політика, я ніколи не мав і не матиму.
Бі-Бі-Сі: А як Вас висунули кандидатом на посаду, адже процедура самовисування не передбачена законом, чи це була ініціатива знизу?
Євген Захаров: Як тільки стало відомо, що Ніна Карпачова подала заяву про звільнення через обрання депутатом парламенту, до мене звернулося чимало правозахисних організацій з пропозицією висунути мою кандидатуру і балотуватися.
Але така процедура не передбачена, вони висувати мене не можуть - це може зробити лише голова Верховної ради чи мінімум 25% від загального складу депутатів парламенту.
Правозахисні чи інші організації можуть лише апелювати до парламенту, щоби подібне висунення відбулося у межах закону. Я погодився на це, тому що вважаю цю посаду єдиною, що належить громадянському суспільству в державі.
Хоча я особисто дуже скептично оцінював власні шанси, але мабуть я недооцінив завзяття і наполегливість тих, хто мене підтримав. Загалом таких організацій зараз вже понад 250 і це мене справді приємно здивувало.
Бі-Бі-Сі: Як сталося, що від технічної освіти і проблем асинхронних двигунів, про що Ви навіть написали дисертацію, Ви перейшли до проблем захисту прав людини?
Євген Захаров: У моїй родині було багато жертв політичних репресій - загалом їх було 14 осіб. Із самого дитинства один з найяскравіших спогадів - це повернення діда з таборів, а мені тоді було 4 роки.
Окрім того, моя родина завжди була близькою до дисидентських кіл, мама вчилася у Харкові разом з багатьма відомими дисидентами. Це і Юлій Даніель, і Лариса Богораз тощо, і усі ці обставини мали безпосередній вплив на мій суспільний вибір. Я багато читав і поширював самвидав ще з шкільних часів.
А коли за часів Горбачова почалася перебудова і почали легально говорити про речі, які дисиденти критикували двадцятьма роками раніше, для мене це було "медом на живі рани", і я почав займатися правозахисною діяльністю відкрито. З’явилась змога робити набагато більше і віддавати цій справі набагато більше енергії. А потім сталося так, що чимало правохахисників в Україні просто пішли у політику.
Бі-Бі-Сі: А чому, на Вашу думку?
Євген Захаров: Це пов’язано з відсутністю державності. Для тих людей стало важливим присвятити себе розбудові української держави, але для правозахисного руху це стало безумовною втратою. Але я для себе вирішив, що політика - це не для мене, а моє покликання - правозахисна діяльність. Можливо, це мій недолік, але це моя чесна принципова позиція.

Адвокат і правозахисниця Тетяна Монтян: Немає нічого незвичного у тому, що саме громадська ініціатива надихає парламент на висунення кандидатури Євгена Захарова. Це дуже логічно, оскільки в Україні немає жодної політичної сили і практично одиниці окремих політиків, яких щиро цікавить проблема захисту прав людини.
Таке враження, що більшість політиків не обходить те, як у нас катують і ґвалтують людей, який "безпрєдєл" панує у судах. Таке враження, що політики живуть в іншому вимірі, бо не стикаються з цими проблемами. Тому і не дивно, що ініціатива виходила від громадськості, хоча ми і не розраховували на успіх у висуванні нашого кандидата.
Людмила Коваль, правозахисниця: Я цілком підтримую кандидатуру Євгена Захарова і переконана, що він справді знає про проблеми і потреби пересічної людини і знає як вирішувати ці проблеми.
Ніна Карпачова якось вихвалялася, що за часів її перебування на посаді омбудсмена до неї звернулися понад 300 тисяч громадян. Але тут не хвалитися треба, а плакати, бо насправді це свідчить не про якість, а про повну безпорадність пані Карпачової у вирішенні проблем людей.
Володимир, Львів: У нашій державі зовсім не опікуються правами інвалідів. Дуже багато сліпих, а от звукових сигналів на дорогах зовсім немає. Сподіваюсь, що новий омбудсмен активно захищатиме права інвалідів і нагадуватиме державі про проблеми цих людей.
Михайло Свистович, Ірпінь: Євген Захаров буде найкращим з омбудсменів з усіх на сьогодні можливих в Україні, оскільки ніколи не дозволить собі діяти на догоду будь-якій політичній силі.
Людмила Либідь, Київ: Як відомо головним порушником прав людини і є держава. Отже коли вона ще й призначає головного захисника прав людини, то треба бути дуже наївним, щоб сподіватися на те, що цей делегат від держави дійсно захищатиме наші права, а не вдаватиме захист, як це було за омбудсменства Ніни Карпачової.
В Україні - де повністю відсутнє верховенство права і з огляду на те, скільки треба зробити, щоб цей принцип почав діяти, особа омбудсмена стає громадянсько важливою.

Примітка Бі-Бі-Сі: Нам не вдалося отримати коментарів Ніни Карпачової, але ми будемо намагатись почути її точку зору найближчим часом.

 

Євген Захаров народився 12 листопада 1952 року в Харковi. В 1975 році з відзнакою закінчив механiко-математичний факультет Харкiвського унiверситету, а в 1982 роцi - аспiрантуру Ростовського iнституту iнженерiв залiзничного транспорту.

Правозахисну дiяльнiсть розпочав з участi в правозахисному русi 70-80-х рокiв, невдовзi ставши кореспондентом московської правозахисної газети "Експрес-Хронiка".

В 1989 роцi стає спiвголовою харкiвського правозахисного товариства "Меморiал", а роком пiзнiше обирається депутатом до Хакiвської мiської ради. З 1990 року є заступником голови Харкiвської мiської комiсiї з питань поновлення прав реабiлiтованих. 1991 року засновує Харкiвську правозахисну групу (ХПГ) та паралельно виконує роботу головного редактора журналу "Права людини в Українi", а з сiчня 1997 року також редагує щотижневик "Права людини" та щоквартальник "Свобода висловлювань i приватнiсть".

1998 року Харкiвськiй правозахиснiй групi було присуджено премiю Європейського Союзу / США "За демократiю i громадянське суспiльство" на вiдзначення її активної роботи з правового просвiтництва, аналiзу стану з правами людини в Українi та правової допомоги сотням громадян України, чиї права було порушено. З 2004 року Євген Захаров є головою правлiння Української Гельсiнської спiлки з прав людини.

Євген Захаров є членом Московської Гельсiнської групи (з 1989 року), Мiжнародного товариства прав людини, Українська секцiя (з 1995 року) та Української Iнтернет-спiльноти (з 2003 року).

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори