MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Рекомендація ПАРЄ стосовно Інституції омбудсмена (Рекомендація № 1615 (2003)

12.01.2007   

1. Парламентська Асамблея підтверджує важливість інституту омбудсмена у національних системах захисту прав людини та впровадження верховенства права, та його ролі у забезпеченні належної поведінки органів публічної влади. Омбудсмени грають важливу роль на всіх рівнях публічного управління і доповідають про свою діяльність політичним органам, яким вони підзвітні.

2. Асамблея спирається на попередні документи Ради Європи, насамперед власну Рекомендацію № 757 (1975) та рекомендації Комітету Міністрів [Ради Європи] № R (85) 13, № R (80) 2 і Rec (2000)10 та Резолюцію Комітету Міністрів № (77) 31. Асамблея повністю підтримує важливу координуючу та підтримуючу роль Комісара з прав людини і висловлює бажання бути постійно залученою до цієї роботи. Асамблея також спирається на роботу Генеральної Асамблеї ООН та Європейського Омбудсмена.

3. Асамблея зазначає, що розвиток методів захисту прав людини мав вплив на роль обмудсмена у цьому відношенні, оскільки сьогодні повага до прав людини входить до стандартів, яких має додержуватися відповідальна влада з огляду на те, що управлінські дії, що порушують права людини, не можуть вважатися правомірними. Національні конституційні та законодавчі особливості, притаманні кожній країні, у свою чергу можуть обумовлювати необхідність розширення мандатів омбудсменів з тим, щоб надати їм додаткові обов’язки щодо захисту прав людини. Тим не менше, Асамблея переконана в тому, що центральною функцією омбудсмена є роль посередника між особою та владою.

4. Подальша роль омбудсменів стосується самих службовців публічної адміністрації [органів державної влади та органів місцевого самоврядування]. У випадках, коли такі службовці дізнаються про ситуації особливої серйозності, в яких внутрішні процедури були б неефективні або неприйнятні, має існувати винятковий механізм прямого інформування омбудсмена.

5. Нейтральність омбудсмена та той факт, що він чи вона повсякчас користується повагою як скаржників, так і суб’єктів розслідування, є життєво важливими для належного функціонування інституції омбудсмена. Асамблея вважає, що ці риси зберігаються якнайкраще шляхом обмеження правозастосовчих повноважень омбудсмена моральним тиском через публічну критику, доповідями про зловживання та їх політичним осудом у парламенті. Таким чином, Асамблея вважає, що доступ омбудсмена до конституційних та адміністративних судів має обмежуватись поданням запитів про надання висновків про тлумачення юридичних питань стосовно повноважень [омбудсмена] або [його] конкретного розслідування, за винятком ситуацій, коли омбудсмен представляє окремого скаржника, котрий не має прямого доступу до таких судів. Однак, бажано, щоб особи з достатнім locus standi [правом звернення до суду] мали можливість безпосередньо звертатися до таких судів.

6. Асамблея вважає, що омбудсмен повинен мати надзвичайно жорстко обмежені повноваження з нагляду за судами. Якщо обставини вимагають такої ролі, вона має зводитись до забезпечення процесуальної ефективності та адміністративної правомірності функціонування судової системи; відповідно, можливість для омбудсмена представляти осіб (за винятком, коли окремі особи не мають права звертатися до певного суду), ініціювати або втручатися у судовий процес, у тому числі шляхом ініціювання нового перегляду справи, має бути виключена.

7. Таким чином, Асамблея робить висновок, що певні характеристики є ключовими для ефективного функціонування будь-якої інституції омбудсмена, а саме:

i. закріплення на конституційному рівні тексту, що гарантує основну суть характеристик, викладених у цьому пункті, з подальшим розвитком та захистом цих характеристик у відповідних законах та підзаконних актах;

ii. гарантована незалежність від суб’єктів розсідування, зокрема щодо отримання скарг, прийняття рішень про прийнятність скарг чи ініціювання власних розслідувань, рішень щодо того, коли і як проводити розслідування, розгляду доказів, підготовки висновків, підготовки та презентації рекомендацій і звітів, а також поширення інформації про свою діяльність;

iii. вичерпні та прозорі процедури призначення і звільнення парламентом кваліфікованою більшістю голосів, яка є достатньо великою, щоб свідчити про підтримку партій, які не представлені в уряді, згідно із чіткими критеріями, які беззаперечно вказують на обмудсмена як на відповідним чином кваліфіковану та досвідчену особу з високою моральною репутацією і політично незалежну, з поновлюваним мандатом, що має термін дії не менше ніж парламентський;

iv. заборона діючому омбудсмену займатися будь-якою іншою оплачуваною діяльністю та брати будь-яку особисту участь в політичній діяльності;

v. персональний імунітет від будь-якого дисциплінарного, адміністративного або кримінального переслідування чи санкцій, пов’язаних із виконанням службових обов’язків, окрім звільнення парламентом через недієздатність або серйозне етичне порушення;

vi. призначення за рекомендацією омбудсмена та за умови схвалення парламентом заступника, здатного в разі необхідності виконувати в повному обсязі обов’язки омбудсмена;

vii. гарантування достатніх ресурсів для виконання всіх покладених на інституцію обов’язків, що виділяються незалежно від будь-якого можливого впливу з боку суб’єктів розслідувань, та повна автономія у питаннях бюджету і штату;

viii. гарантований швидкий та необмежений доступ до всієї інформації, необхідної для розслідування;

ix. внутрішні процедури, що гарантують найвищі управлінські стандарти в роботі самої інституції, зокрема справедливість, ефективність, прозорість та ввічливість;

x. доступність для суспільства (з точки зору як наявності, так і зрозумілості) інформації про існування, особу, мету, процедури та повноваження омбудсмена поряд з широким та ефективним поширенням інформації про діяльність інституції, її рішення, висновки, пропозиції, рекомендації та доповіді;

xi. процедури подання скарг, які легко та широко доступні, прості та безкоштовні, а також які переконливо свідчать про їхню конфіденційність у будь-якому випадку;

xii. гарантована конфіденційність та, у випадку оприлюднення, анонімність розслідувань;

xiii. повноваження надавати висновки щодо проектів законів та регуляторних актів, а також пропонувати такі проекти proprio motu [за власною ініціативою] з метою покращення стандартів управління та проекти, які узгоджуються із загальним мандатом додержання прав людини;

xiv. вимога, щоб органи влади надавали впродовж розумного строку повні відповіді з описом того, як впроваджуються рішення, висновки, пропозиції та рекомендації [омбудсмена], або з поясненнням, чому вони не можуть бути впроваджені;

xv. представлення омбудсменом щорічної доповіді парламенту, а також спеціальних доповідей щодо питань особливої уваги або у випадках, коли органи влади не змогли виконати рекомендації [омбудсмена];

8. Асамблея зі схваленням відзначає Рекомендацію Комітету Міністрів № R (2000) 10 щодо кодексу поведінки публічних службовців. Асамблея, проте, зауважує, що цей текст не є аналогом Європейського кодексу доброї управлінської поведінки Європейського Омбудсмена та не містить більшості положень останнього, але разом з тим відзначає, що багато цих положень викладені в інших документах Комітету Міністрів, насамперед в додатках до Рекомендації № R (80) 2 та Резолюції № (77) 31. Асамблея вважає, що ці документи могли б з користю бути консолідовані в єдиний текст, що слугував би керівництвом, інструкцією та інформацією як для службовців, так і членів суспільства у їхніх взаємовідносинах.

9. Асамблея відзначає, що Європейський Омбудсмен має користь від включення до статті 41 Хартії основоположних прав Європейського Союзу права на добре управління. Асамблея переконана, що інкорпорація такого права в національне законодавство могла б також становити велику цінність з огляду на ті ж причини, що й для затвердження кодексу доброї управлінської поведінки: дійсно, такий кодекс розвиватиме, у практичній площині, детальні стандарти, властиві такому праву.

10. Відповідно, Асамблея рекомендує урядам держав-членів Ради Європи:

i. створити на національному рівні (а також на регіональному й місцевому рівнях, де це можливо), якщо вона ще не існує, інституцію з назвою, подібною до «парламентський (/органу регіонального самоврядування/ органу місцевого самоврядування) омбудсмен», бажано з включенням відповідних положень до конституції;

ii. забезпечити, щоб інституція парламентського омбудсмена мала характеристики, описані вище в пункті 7, і щоб ці характеристики були достатнім чином захищені та відповідно розвинені в законах і підзаконних актах;

iii. надати цій інституції мандат, що чітко охоплює права людини, які є основоположними для поняття доброго управління, та який включає ширшу роль в захисті прав людини, де, за відсутності спеціальних доповнюючих альтернативних механізмів, національні умови цього вимагають;

iv. вилучити з мандату цієї інституції повноваження виступати стороною у справах проти органів влади або окремих службовців як у кримінальних, так і адміністративних судах, але при цьому розглянути можливість надання омбудсмену права звертатися до конституційного суду за висновками про тлумачення;

v. повною мірою долучитись до роботи Комісара з прав людини щодо координування діяльності омбудсменів держав-членів;

vi. після підготовки Комітетом Міністрів модельного тексту, схвалити на конституційному рівні право особи на добре управління;

vii. після підготовки Комітетом Міністрів модельного тексту, схвалити та повністю впровадити кодекс доброго управління, а також ефективно оприлюднити його з тим, щоб інформувати суспільство про його права та правомірні очікування.

11. Асамблея також рекомендує Комітету Міністрів:

i. закликати держави-члени [Ради Європи] виконати Рекомендацію № R (85) 13, при цьому впровадивши також детальніші положення цієї рекомендації;

ii. підготувати модельний текст щодо права особи на добре управління;

iii. підготувати єдиний, комплексний та консолідований модельний кодекс доброго управління, ґрунтуючись на Рекомендації Комітету Міністрів № R (80) 2 і Резолюції № (77) 31 та Європейському кодексі доброї управлінської поведінки із залученням відповідних органів Ради Європи – зокрема, Комісара з прав людини та Європейської комісії «За демократію через право», а також Асамблею – і у консультаціях з Європейським Омбудсменом, таким чином надавши розвиток основному праву на добре управління з тим, щоб сприяти його ефективному впровадженню на практиці;

iv. заохочувати та надати технічну допомогу урядам держав-членів Ради Європи у схваленні й впровадженні зазначеного права та кодексу;

v. підтримати Комісара з прав людини у його роботі з координування

 

 Поділитися