пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"200702
24.01.2007 | Олег Задорецький

Чому Україні потрібен незалежний Омбудсмен

   

Громадська кампанія з висунення політично незалежного кандидата на посаду Уповноваженого ВР з прав людини вступила в завершальну фазу – одразу після повернення народних депутатів з парламентських канікул 6 лютого відбудеться таємне голосування у Верховній Раді, яке вирішить, хто захищатиме права громадян України на найвищому правозахисному посту в державі протягом наступних п’яти років.

Претендентів на посаду Омбудсмена залишилось всього два – кандидат від урядової «Партії регіонів» Ніна Карпачова та безпартійний харківський правозахисник від громадськості Євген Захаров, чию кандидатуру висунули опозиційні фракції БЮТ та «Нашої України». На перший погляд може видатися, що правлячій коаліції вигідніше віддати цей пост «своїй» людині, однак більш детальний аналіз ситуації свідчить на користь призначення Омбудсменом партійно незаангажованого кандидата.

Традиційно інститут Омбудсмена в переважній більшості країн Європи очолюється людиною з репутацією безпристрасного правового арбітра, який виступає гарантом дотримання прав і свобод людини в стосунках між державою та громадянином, а також забезпечує ведення діалогу між ними виключно в правовому полі та правовими методами. В умовах українського політикуму, що характеризується гострим протистоянням у владі, в призначенні незалежного Омбудсмена повинні бути зацікавлені всі без винятку політичні сили, включно з провладними, адже жодна з них не може бути впевненою в тому, що ніколи не опиниться в опозиції та не зазнає переслідувань з боку влади, як це часто траплялося в попередні роки.

Саме нинішня опозиція в особі БЮТ та «Нашої України» першою прислухалася до думки громадськості та, незважаючи на всі протиріччя між своїми парламентськими фракціями, усвідомила необхідність призначення на посаду Омбудсмена незалежного кандидата. Адже саме представники цих політичних сил під час авторитарного президентства Кучми зазнавали порушень своїх елементарних прав, гарантованих їм Конституцією та міжнародними домовленостями України. З їхнім приходом до влади в 2004 році ситуація змінилася в протилежну сторону – про утиски своїх прав та переслідування почали на весь голос заявляти представники колишніх провладних партій – головним чином, СДПУ(о) та «Партії регіонів», які раптово опинилися в опозиції. На офіційному сайті «Партії регіонів» навіть з’явилася відповідна рубрика під назвою «Утиски та переслідування», де наводилися конкретні приклади порушення прав членів цієї партії за їхні політичні погляди. «Партія регіонів» звинувачувала «помаранчеву» владу в необґрунтованому кримінальному переслідуванні своїх лідерів Бориса Колесникова та покійного Євгенія Кушнарьова, чиї кримінальні справи велися з численними процедурними порушеннями. Показовим в цій ситуації було те, що тодішній Омбудсмен та член «Партії регіонів» Ніна Карпачова жодним чином не змогла вплинути на ситуацію, що склалася.

Причиною безпорадності Карпачової був брак довіри до апарату Уповноваженого ВР як до незалежної правової інстанції з боку громадськості, владних посадовців та міжнародної правозахисної спільноти в зв’язку з приналежністю Омбудсмена до однієї з політичних сил. Натомість, призначення Омбудсменом безпартійного високоморального правозахисника призведе до деполітизації інституту Уповноваженого ВР з прав людини, наслідком чого стане підвищення рівня довіри громадян до влади загалом, частиною якої він є, незалежно від їхніх політичних поглядів, та відповідно, зміцнить взаємодію інституту Омбудсмена з іншими органами влади.

Ці обидва чинники, в свою чергу, збільшать кредит довіри до українського Омбудсмена з боку європейської спільноти. У підсумку, Україна не лише позбудеться ганебного моніторингу ПАРЄ над ситуацією з правами людини в країні, а й отримає репутацію правової держави, де закон стоїть понад політикою та меркантильними інтересами окремих осіб і фінансово-промислових груп. Парламентська Асамблея Ради Європи в листі до спікера ВР Олександра Мороза вже висловила своє бажання бачити на посту Омбудсмена в Україні політично незалежну фігуру. Нехтування цим бажанням може призвести до суттєвого погіршення стосунків між українською владою та демократичними європейськими урядами, що, насамперед, не вигідно вітчизняному великому бізнесу, левова частка продукції якого експортується в країни Заходу. Перш за все, це стосується великих підприємств важкої промисловості, більшість з яких перебуває у власності представників урядової «Партії регіонів».

Невдовзі українське суспільство дізнається, чи рахуються з його думкою «народні обранці». Кандидатура безпартійного Євгена Захарова здобула широку підтримку серед громадських організацій всієї України, більшість з яких, до речі, представляє східні регіони, в яких Захаров широко відомий своєю правозахисною діяльністю і які на даний момент є електоральним полем правлячої коаліції. Вже тепер очевидним є той факт, що політична незалежність інститутів, покликаних захищати права громадян (зокрема, інституту Уповноваженого ВР з прав людини), є шляхом до об’єднання країни та створення правового суспільства, в якому одні громадяни не є «рівнішими» перед законом за інших.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори