пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"200702
30.01.2007 | Інна Сухорукова

Становище з охороною здоров’я є драматичним...

   

Трагічна смерть відомого в Україні політичного діяча, народного депутата від Партії регіонів Євгена Кушнарьова відразу викликала низку дуже болісних для нашого суспільства запитань. Незрозумілі обставини інциденту, нечіткі, заплутані та різні коментарі влади викликають підозри громадян України. Звісно, сподіватися на те, що ми колись дізнаємося про обставини того, що сталося, хоча б приблизно до реальних, наївно. Але є питання, які вже зараз українські можновладці повинні почути і відповісти на них.

Залишимо політику. По-перше, про померлого або добре, або нічого… Як і кожна людина, депутат має рідних та близьких – і ми щиро їм співчуваємо.

Несподівано виявилося, що народний депутат, хоча і вважається «небожителем», але є звичайною людиною, і так само як звичайна людина може захворіти, потрапити в аварію, отримати тяжкі травми. І це не залежить ні від Голови Верховної Ради, ні від Кабміну. Можуть виявитися марними гроші, що призначені на лікування так званої «еліти» у Феофаніі, можливість привезти лікарів з Європи і т.ін. І, на нашу думку, найкращим вшануванням пам’яті народного депутата було б не перейменування вулиць та міст, а, наприклад, оснащення хоча  б однієї ЦРЛ, укомплектування її кадрами та постійна підтримка лікувального закладу – от тоді і назвати : лікарня им. ЄП.Кушнарьова. Бо досвід харків’ян свідчить, що в нашому місті вулицю Сумську вже називали і ім’ям Карла Лібхнехта, і Лаврентія Берії, а вона живе собі як Сумська і маємо надію, що з такою назвою і залишиться. Та й міста Зінов’євськ і Ворошиловград вже були, а Харків – він і є Харків.

А от зробити певні висновки з цієї трагедії ми повинні обов’язково.

І частина цих висновків стосується стану нашої медицини. Ще до трагедії в Ізюмі, я пояснювала журналістам, чому саме в Україні такий жахливий стан медичного обслуговування. Я не згадувала любов наших нардепів до полювання, а просто сказала, що, зважаючи на те, як багато нашим депутатам доводиться їздити на авто  шляхами України, то народним обранцям всіх кольорів та барв слід хоча б приблизне мати уявлення, повз яких лікарень вони проїжджають, і який стан цих лікарень. Бо всі ми створені однаково і, взагалі, людина дуже тендітне створіння, і хвороби можуть спіймати будь-кого, у будь-якому місці. І депутатам вже давно час займатися нагальними проблемами, робити свою безпосередню роботу – на законодавчому рівні реформувати застарілі інституції нашого суспільства. І, перш за все, реформувати медицину. Не знають, як це робити, не вміють – тоді потрібно залучити спеціалістів, навіть із-за кордону, які щось розуміють в цих проблемах.

Я тоді сказала, що будь хто не застрахований від автокатастрофи, проїжджаючи, наприклад, шляхами між Харковом і Полтавою. І отримавши травми, які унеможливлюють транспортування постраждалого, нардеп буде змушений отримати «повний» спектр медичних послуг відповідної якості, які отримують прості смертні. Потрапляє у Центральну районну лікарню і далі – все справа долі.

Я не поділяю думку заступника Міністра охорони здоров’я В.Івасюка стосовно того, що постраждалому Є.Кушнарьову не надавалася адекватна медична допомога. Я знаю багато лікарів-харків’ян, щоб отримати інформацію про надану допомогу з перших рук. І можна не сумніватися, що і найкращих лікарів, і необхідні ліки з Харкова привезли для постраждалого депутата.

Але, перепрошую, навіть, хірург – супер-зірка з Німеччини не замінить систему штучної вентиляції легенів. І ніхто з медичних геніїв не є ходячою штучною ниркою. А чи має звичайна районна лікарня таку апаратуру – питання зайве. Навіть у Харкові таких систем не вистачає. А районні лікарні катастрофічно не укомплектовані сучасним реанімаційним обладнанням і, відповідно, лікарями-реаніматолагами. У радянські часи траплялося, що багаті підприємства, як той же ізюмський оптичний завод, матеріально допомагали лікарням, виділяли кошти на оновлення і підтримку районної лікарні. Зараз всі ці заводи ледь жевріють, і ні про яку допомогу лікарням і не мріють.

Тобто, наші можновладці, не піклуючись про матеріальний стан наших лікарень, не тільки не піклуються про звичайних громадян, а й про себе теж. І не змінивши ставлення до охорони здоров’я, до відповідного фінансування цієї сфери, ми завжди будемо жити в джунглях. Невідомо, чи вижив би Євген Кушнарьов після такого важкого поранення, якби потрапив до сучасно обладнаної лікарні, з наявністю сучасних засобів реанімації. Але, хоча б був можливим шанс.

А от те, що більшість ЦРЛ перетворюються, якщо казати прямо, у морги чи богадільні – це ми знаємо не за чутками, а за численними скаргами, за деякими даними моніторингу, який проводять експерти ХПГ разом з групою МТПЛ-УС протягом багатьох років. Цей моніторинг – хоча і передбачає дослідження досить вузького прошарку суспільства – юнаків-допризовників та призовників, дає можливість зробити висновки про рівень обладнання та забезпеченість ліками і кадрами наших районних лікарень. І висновки досить невтішні.

За нашою інформацією, в Дворічанському районі, до багатьох селищ взагалі не може доїхати машина швидкої допомоги – і через бездоріжжя, і через брак машин. Отже, працівників фельдшерсько-акушерських пунктів (ФАП), якщо родичі хворих не мають власного авто або не можуть витратити кошти на бензин, фельдшер дістається на терміновий виклик пішки або на велосипеді. Теж саме ми почули і від лікарів Ізюмської «швидкої» – в ефірі 5-го каналу вони розповіли на всю Україну, що машина в них одна, стара, і в морози, взимку, не їздить взагалі. Отже, якщо б на місті п. Кушнарьова був пересічний громадянин, то виходить, що навіть потрапити до лікарні в умовах нормальної зими він би не зміг?

А хто б привіз з Харкова кров та плазму, якщо б було необхідно? А імпортні ліки, які коштують не сотні, а тисячі гривень? А взагалі, чи викликали б до нього лікарів, хай не з Німеччини, а просто з Харкова? Запитання зайві….

І лікарі не винні в тому, що держава всі п’ятнадцять років нашої незалежності ставить їх в дуже незавидне становище. Відповідати за життя vip-персони, навіть, районного рівня – це звичайна справа . Я ще дивуюсь, як в лікарів вистачає сміливості цих «vip-ів» лікувати. А от на пересічного громадянина в ЦРЛ мало що залишається. Навіть, коли мова йде про призов до армії. Як відомо, у випадку призову до лав армії на строкову службу хворого юнака шалені кошти втрачає, перш за все, держава. Юнака потрібно лікувати у шпиталі, потім комісувати. Але, на жаль, депутати не вміють ані цінити людське життя, ані рахувати витрати державних коштів. Майже рік сваряться: хто головний у державі.

Але головне – ті, хто потрапляє у владу, весь час щось вигадують для себе самих, і, мабуть, вважають, що для них медицина знайдеться. Не знайдеться – коли-небудь обов’язково зловить у пастку, бо всі ми живемо поряд з хворими на туберкульоз, кожний може потрапити в якусь халепу, при тому далеко від Феофанії або льотної смуги.  

Що стосується справжніх, а не фальсифікованих змін, то їх немає. Наприклад, у Харківській області бюджетом на охорону здоров’я на 2007 рік передбачено близько 1 млрд. гривень. За повідомленнями голови постійної комісії обласної ради з питань охорони здоров’я Володимира Святаша, це на 163 млн. гривень більше, ніж у 2006 році. Якщо згадати правила арифметики, то, знаючи про різке підвищення комунальних тарифів в декілька разів, подорожчання ліків, підвищення фінансування приблизно на 20% просто призведе до повного зубожіння лікувальних закладів в області. Добре, що хоча б сам голова комісії сам це розуміє, бо він додав до цієї «оптимістичної» цифри, що недостатньо виділено коштів на закупівлю ліків, які до речі теж подорожчали, а на харчування одного пацієнта передбачається 4,95 грн. на добу.

Харківська правозахисна група, здійснюючи моніторинг надання послуг закладів охорони здоров’я, найближчим часом має наміри з’ясувати: чи дійсно є прозорими фінансові потоки для забезпечення ЦРЛ, яким сучасним обладнанням оснащені ЦРЛ, чи існують в ЦРЛ бригади та авто «швидкої допомоги» і які можливості дістатися медикам до кожного селища, чи мають ЦРЛ необхідні запаси препаратів крові.

Якщо ми отримаємо відповіді на ці питання від Харківської обласної адміністрації та Міністерства охорони здоров’я, ми оперативно оприлюднимо ці дані.

Тоді можна спрогнозувати, на який рівень медичного обслуговування може розраховувати пацієнт, який терміново потрапив до ЦРЛ і якого не можна транспортувати до обласного центру.

А зараз повернемося до «наших баранів», тобто до депутатів. За своїми безсоромними чварами вони за всі 15 років так і не спромоглися прийняти сучасні закони, які б дійсно покращили стан охорони здоров’я. Бо ці всі псевдореформи, на кшталт введення інституту сімейних лікарів, призвели тільки до того, що система дільничних лікарів була порушена, а інститут сімейних лікарів так і не запрацював. Серед великої кількості законопроектів про обов’язкове медичне страхування деякі були доволі розумними. Наприклад, законопроект депутата попереднього скликання п.Марковської. Тоді цей закон був незручним для чиновників від медицини, які мали чималенькі прибутки і від видачі ліцензій на приватну медичну діяльність, і особливо від співпраці з фармацевтичними компаніями, бізнес яких вимагає не тільки лобіювання та забезпечення тендерів, а й законодавчої «криши».

То й зараз політичні сили при владі не переймаються болючими проблемами охорони здоров’я. Хоча, депутатами Бахтеєвой Т.Д. (ПР), Червонопиським С.В. (соцпартія), Григорович Л.С. (НУ) та ін. поданий законопроект № 2192 про фінансування охорони здоров’я та медичне страхування. На нашу думку, цей закон є черговою спробою надурити суспільство, зберегти тіньові схеми у медичній сфері, узаконити оплату медичних послуг, що надаються поза ситуаціями, які в законопроекті визначені як «життєзабезпечуючий рівень надання медичної допомоги».

Головне, що невідомо, яку частину коштів страхові компанії повинні передавати медичним закладам за надані пацієнтам медичні послуги.

Зауважимо, що ні в одній європейській країні немає таких непрозорих схем отримання та використання грошових коштів як в законопроекті № 2192. В європейських країнах влада намагається зробити зрозумілим і прозорим для суспільства механизм фінансування і використання медичного страхування, забезпечити рівний доступ громадян до медичних послуг. Як правило, в країні існують декілька страхових компаній, які конкурують між собою, і громадяни мають змогу обирати компанію добровільно. При цьому оплата страхових послуг певною мірою залежить від доходів громадян, але є чітко визначений перелік безкоштовних послуг, є пільги на ліки, особливо в тих країнах, де існують високі соціальні стандарти.

Нічого подібного депутати не запропонували. Тобто: або це просто буде узаконений спосіб збирати з громадян додаткові кошти, а у випадку необхідності медичного втручання громадянин знову буде сплачувати свої кошти за лікування, та ще й безпосередньо медичному персоналу, або до цього закону потрібно прийняти ще цілу низку законів. Тоді, можливо, якось ця система запрацює. Але тоді потрібно розглядати і аналізувати всю законодавчу базу для медицини в комплексі.

Вже зараз у суспільстві відчувається певний скептицизм стосовно цього законопроекту. Про це пишуть і журналісти, і фахівці, які аргументовано доказують, що в такому вигляді цей закон не принесе користі.

Але ми добре знаємо: якщо хтось з чиновників хоче, щоб якась нісенітниця мала статус закону – це буде прийнято, і народні обранці скоріш за все підтримають закон, запропонований соціально близькими їм начальниками.

А громадяни України залишаться на тих же позиціях – це у кращому випадку, а у гіршому – будуть порушуватися не тільки норми Конституції (ст. 49), а й міжнародне законодавство – стаття 2 Конвенції про захист прав людини та основних свобод.

І хоча і норми Конституції, і норми Конвенції є нормами прямої дії, громадянину України практично неможливо довести у суді, що в медичному закладі його право на медичну допомогу, право на життя було порушено. Бо судмедекспертиза в нашій державі – а це є абсолютний нонсенс – знаходиться у підпорядкуванні Міністерства охорони здоров’я. Тому значно простіше притягнути до відповідальності навіть правоохоронні органи, ніж безвідповідальних або непрофесійних медиків.

З великої кількості скарг на неадекватні медичні послуги, що надходять до правозахисних організацій, довести хоча б до адміністративної відповідальності вдається 3-4 справи на рік. І, перш за все, це пов’язано з відсутністю чіткої системи розподілу відповідальності в медицині та забезпечуючих медицину галузях.

Хто, наприклад, проаналізував негативні наслідки існування Закону «Про обіг наркотичних речовин та прекурсорів», запровадження якого призвело до того, що неврологічні відділення деяких медичних наукових закладів позбавлені права  виписувати пацієнтам, яких вони продовжують лікувати і консультувати після курсу стаціонарного лікування, ампульований сібазон? А інколи це єдиний препарат, який в змозі зняти епілептичний напад. Навіть, пігулки сібазону або реланіуму виписують на рецептурних бланках суворого обліку. І цей Закон допомагає, перш за все, не боротися з наркоманами, а підтримувати і розвивати «чорний ринок» ліків.

У сусідній Росії, всі дії якої нинішня влада намагається сліпо копіювати, рецепт на прекурсори, літнім людям та інвалідам виписують на місяць, та ще й на звичайному бланку.

«Чорний ринок» ліків – це пастка для хворих. З одного боку, багато пацієнтів, які стоять на обліку у психоневрологічних закладах і мають право на безкоштовні ліки, отримують їх і відразу несуть перекупщикам на ринок – і залишаються без лікування. З іншого боку, для хворих, які купують ліки на ринку, завжди існує небезпека придбати підробку, або ліки, термін вживання яких закінчився. Закон не тільки загрожує здоров’ю громадян, а й їх життю, бо якщо не зупинити епілептичний напад – хворий може взагалі втратити життя.

Редакція «ПЛ» анонсує зараз низку статей, присвячених цим питанням. І ми запрошуємо колег-правозахисників до обговорення і дискусії з цих питань.

І наголошуємо, що потрібно негайно реформувати медичну галузь, але з урахуванням світового досвіду і українських реалій.

Інакше ніхто і ніщо не допоможе хворому громадянину України – незалежно від його соціального стану – якщо він у трагічній ситуації потрапить до звичайної української лікарні. Шановним депутатам варто замислитися над цим після трагедії в Ізюмі.

 

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори