пошук  
версія для друку
12.02.2007
джерело: gromada.lviv.ua

Нові факти розгляду судових справ про повернення втраченого майна Спілки художників

   

В Україні право приватної власності є чи не найменш захищеним. Не дивно, що ми часто чуємо про «рейдерські» атаки, які відбуваються нібито у рамках чинного, хоч і недосконалого, законодавства України. Звісно, що з таким законодавством і часто у зв’язку з недосконалою роботою органів держави та місцевого самоврядування у питаннях захисту права приватної власності найбільш беззахисними є пересічні мешканці, громадські організації, творчі спілки, земляцтва тощо.

Адвокатське об’єднання «Козаков і партнери» спеціалізується на наданні правової допомоги особам, які потребують захисту, передусім, їхніх майнових прав, порушених органами влади. У такий спосіб ми робимо свій вклад у побудову в Україні громадянського суспільства, і формування в українців європейської правосвідомості, заснованої на розумінні того, що влада повинна бути відповідальною перед людиною. Протягом більш як 3 років ми та наші колеги, зокрема з франкового університету, захищаємо права Національної спілки художників України, а також її львівської обласної організації, які намагаються законними юридичними засобами повернути втрачене в силу різних маніпуляцій у минулому майно.

Нещодавно ми успішно захистили права спілки художників у справі обласного магазину-салону «Художник», розташованого на вул. Вороного, 2. Нагадаємо, що приміщення цього магазину, яким вказана спілка користувалася більш як півстоліття, влада міста намагалася забрати та продати. І це незважаючи на те, що раніше за рішенням місцевих органів влади спілка власними коштами провела відселення мешканців кількох квартир з вказаного будинку та здійснила реконструкцію салону, маючи повне право на отримання приміщення магазину у власність. Тим більше, що в 1998 році Кабінет Міністрів України видав Постанову в якій рекомендував місту передати це приміщення у власність Національної спілки художників. Однак міська влада мала своє бачення перспектив розпорядження цим майном, у зв’язку з чим Спілка могла позбутися місця продажу мистецьких виробів. Потрапивши у хитке становище, Львівська обласна організація Національної спілки художників України під головуванням Олега Микити ініціювала судовий процес про визнання права власності на приміщення першого поверху будинку ╧ 2 по вул. Вороного.

В ході тривалого двохрічного судового процесу і місцева влада, і спілка дійшли висновку про необхідність пошуку компромісу. Тому за ініціативи АО «Козаков і партнери» усіма сторонами процесу була підписана мирова угода. За умовами цієї угоди, Національна Спілка художників України на виконання вищевказаної Постанови Уряду безкоштовно отримала у власність приміщення загальною площею 154,0 м2, які знаходяться на першому поверсі будинку ╧ 2 по вул. Вороного у м.Львові. При цьому, поступившись аварійною частиною площею 90,9 м2 (на сьогодні √ знесена), спілка набула право за пільговою ціною не пізніше 31 березня 2009 року отримати в оренду таке ж за площею приміщення на першому поверсі будівлі, яку побудують відразу позаду магазину-салону «Художник». Таким чином, замість частини магазину-салону в аварійній частині будинку, Спілка отримала можливість відкрити ще один респектабельний магазин на першому поверсі будинку, який зараз будує «Укрексімбанк». Міська влада, водночас, вирішила проблему з аварійною частиною будинку, яку вона успішно продала цій банківській установі.

Таким чином, вміле ведення судового процесу забезпечило перемогу у судовому спорі з владою міста, а також продемонструвало мешканцям Львова, що боротьба з бюрократичною машиною за відновлення справедливості можлива та необхідна як для самих постраждалих, так і для міської влади. Вона ж бо завжди претендувала і претендуватиме на те, щоби називатися демократичною, а отже, повинна рахуватися з тими, хто свого часу внаслідок її дій або бездіяльності постраждав.

Маючи позитивний досвід співпраці Спілки художників з Адвокатським об’єднанням «Козаков і партнери», правління львівської обласної організації цієї спілки, а також правління власне Національної спілки художників України уповноважило адвоката допомогти вирішити у судовому порядку ще один конфлікт міста зі спілчанським підприємством, а саме з Львівською експериментальною кераміко-скульптурною фабрикою. У 1989 році санепідемстанція Червоноармійського району м. Львова за результатами проведеної перевірки встановила, що один з будинків по вул. Мучній у м. Львові, біля якого працювала Львівська експериментальна кераміко-скульптурна фабрика, є непридатним для проживання. З огляду на це виконком міськради зобов’язав фабрику відселити мешканців цього будинку.

Фабрика зверталася до місцевої влади із проханням виділити житлову площу для відселення мешканців непридатного для проживання будинку, який знаходиться на межі з цим підприємством. Було навіть запропоновано провести відселення мешканців коштом фабрики. Місцева влада безсумнівно погодилася, зобов’язавши у 1991 році «скульптурку» перерахувати Управлінню капітального будівництва міськради 150 тис. крб. Ця сума включала не тільки кошти на будівництво нового житла для працівників фабрики (на так звану дольову участь у будівництві), але й на відселення мешканців «горезвісного» будинку.

Того ж року в один день фабрикою було перераховано двома «платіжками» на рахунок Управління капітального будівництва

міської ради 494 тис. крб. з розрахунку на подальшу передачу міською владою непридатного для житла будинку самій фабриці для здійснення нею виробничої діяльності. Листування кераміко-скульптурної фабрики з міською владою свідчить, що гроші були отримані вказаним Управлінням. Однак намагання фабрики протягом наступних років отримати на баланс відселений нею будинок, закінчувалися відписками стосовно можливості фабрики отримати його пізніше (хоча свого часу позитивна динаміка щодо передачі будинку для виробничих потреб спостерігалася: його було переведено з житлового фонду у нежитловий). Тим часом, міська влада тишком-нишком продала аварійний будинок, про що нове керівництво Спілки та фабрики дізналося лише у 2005 році.

Зрозумівши, що будинок вже не може бути переданий «скульптурці», а забрати його у нових власників юридичними методами неможливо, Львівська та Національна спілки художників поставили за мету відвоювати у суді ті кошти, які Управління капітального будівництва Львівської міської ради, як стало зрозуміло, безпідставно набуло та тривалий час зберігало. Нескладні арифметичні підрахунки дозволяють встановити, що таких коштів Управління «нажило» аж 344 тис. крб. Зазначена сума у перерахунку з використанням офіційних індексів інфляції на середину 2006 року становила 2 млн. 321 тис 840 грн. 96 коп.

Враховуючи те, що ні ЛОО НСХУ, ні Львівська експериментальна кераміко-скульптурна фабрика не мали і не мають коштів на оплату кваліфікованого юридичного представництва у суді, у липні 2005 року правління ЛОО НСХУ визначило, що єдиним можливим варіантом боротьби з місцевою бюрократією за повернення коштів є продаж права вимоги до Управління капітального будівництва Львівської міської ради адвокату АО «Козаков і партнери» з тим, що після позитивного вирішення справи у суді він поверне частину відвойованого Спілці, а частину отримає як свого роду оплату за надану правову допомогу.

Через рік Господарський суд Львівської області, уважно вивчивши наявні у матеріалах судової справи докази, повністю задовольнив позов до Управління капітального будівництва Львівської міської ради. Суд зобов’язав Управління сплатити позивачеві увесь борг. У жовтні 2006 року Львівський апеляційний господарський суд, розглянувши апеляційну скаргу Управління капітального будівництва, фактично, залишив у силі рішення обласного господарського суду. Однак після цього Управління звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою. Оскільки липневе рішення суду було чинним, і добровільно його виконувати вказане Управління не збиралося, виконавча служба розпочала примусове стягнення з нього, наклавши арешт на визначені судом рахунки. Долаючи опір Управління капітального будівництва Львівської міської ради, державним виконавцям все ж вдалося стягнути близько 600 тис. грн. з недобросовісного боржника, що, однак, є лише каплею в морі із усього боргу недобросовісного Управління.

Тим часом, Управління-боржник звернулося до Вищого господарського суду України, який на початку цього року, вийшовши за межі своїх законних повноважень, передбачених Господарським процесуальним кодексом, скасував рішення двох попередніх судів і повернув справу на повторний розгляд до Господарського суду Львівської області. Основним «аргументом» суду було те, що строк позовної давності про повернення безпідставно збережених Управлінням капітального будівництва коштів нібито минув ще 1991 року, у день, коли були перераховані ці кошти.

Ми ж звертаємо увагу на те, що згідно з чинним законодавством строк позовної давності відраховується від часу, коли сторона, права якої порушені, дізналася чи повинна була дізнатися про порушення своїх прав. Оскільки у листуванні Львівської експериментальної кераміко-скульптурної фабрики з міською владою постійно підтверджувалася можливість передачі цій фабриці відселеного нею будинку, то строк позовної давності ніяк не можна відраховувати з дня перерахування фабрикою коштів, а потрібно відраховувати від 2005 року, з дня, коли з відповіді на офіційний запит стало відомо про відчуження будинку, внаслідок чого відпала підстава для збереження Управлінням капітального будівництва отриманих у 1991 році коштів. Окрім того, згідно господарсько-процесуального кодексу Вищий господарський суд не має права скасовувати рішення судів двох нижчих інстанцій і повертати справу знову в першу інстанцію.

Тому на постанову Вищого господарського суду вже було подано касаційну скаргу до Верховного суду України. На сьогодні всі очікують на, можливо, кінцеве рішення у цій справі, та переконані, що воно повинно бути справедливим і має забезпечити відновлення порушених прав спілчанського підприємства.

Як не прикро, але цивілізована боротьба у суді, як видно, не була і не є надбанням нової міської влади, котра ще недавно йшла на вибори з голосними демократичними гаслами. Повертати борги попередників нова влада не збирається, але й намагається перешкодити встановленню справедливості у справі «скульптурки». Зокрема, львівські міліціонери за заявою «постраждалого» Управління капітального будівництва міськради (!?) відкрили кримінальну справу за фактом нібито замаху на гроші цього Управління внаслідок шахрайських дій. Зараз у цій справі проводяться слідчі дії. Голова спілки художників, директор фабрики, позивач, адвокат неодноразово викликаються на допити. І все це у той час, коли невирішеною остаточно залишається справа у господарському суді!

Виникає низка запитань. Кого влада хоче підставити? Кого вона хоче облити брудом, назвавши шахраєм, щоби ухилитися від повернення свого ж законного боргу? Відколи це позов до суду проти влади є шахрайською дією? Чи, можливо, влада вважає шахраєм суд? Чому органи влади шляхом фабрикування кримінальної справи чинять перешкоди законній діяльності як самої громадської організації √ творчої спілки, так і її підприємства? Чий меркантильний інтерес приховується за вказаною кримінальною справою? Чи не є ця справа намаганням міської влади чужими руками зламати хід господарського судового процесу, який ще триває? Чи не є вона передумовою для нової «прихватизації» містом спілчанського майна? А можливо, це вже відома в Україні (практикована можновладцями «допомаранчевого» і «помаранчевого» періоду) спроба тиску на фабрику, на спілку, на позивача, на адвоката та й, зрештою, на суд з метою створення у них уявлення про безперспективність боротьби з такою «демократичною» владою?
Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори